2. Головні елементи географічної карти. Методи аналізу картографічних джерел.

Основними елементами географічної карти є: зміст ( який передається картографічними знаками), математична основа, легенда, допоміжне оснащення і додаткові дані. Зміст – головна частина геогр. Карти – має в собі інформацію про подані на карті природні та соціально- економічні об»єкти, їх розміщення, властивості, іноді навіть в динаміці. Наприклад елементи змісту топографічної карти: геодезичні опорні пункти, води, рельєф земної поверхні, рослинний покрив, грунти, населені пункти. Математична основа включає в себе: картографічну проекцію, координатну сітку, масштаб і опорну геодезичну сітку. Легенда – це знаки, які використовувалися на карті з необхідними до них поясненнями. Допоміжне оснащення – це: назва карти, автори карти чи виконавці, час складення карт, використані джерела. Додаткові дані – додаткові карти, профілі, діаграми, таблиці, тексти, фото і т п.

3.Карта як історичне джерело.

Зображення на картах — це особливий вид моделювання реальних явищ, що у графічній формі передає їх кількісні і якісні характеристики, структуру, взаємозв'язки та динаміку.

Певтінгерова таблиця — римська шляхова карта, створена у IV ст. н. е., першою занотувала назви народів, що населяли давню Україну. Друковані західноєвропейські карти зберегли інформацію про територію України XV— XVI ст. Вони створені на підставі праць Клавдія Птолемея (II ст. н. е.), інших античних географів, учених періоду середньовіччя (Н. Кузанського, А. Віда та ін.). Старовинні карти — це особливий вид пам'яток історії та культури. Розвиток картографії відбувався разом із розвитком людства. Серед найдавніших картографічних зображень можна згадати малюнки кам'яного та бронзового віку, карти античних географів, китайські карти на шовку, середньовічні портолани, креслення княжої доби. Вивчаючи старовинні карти, необхідно знати закони картографічного зображення, умовні позначки, рівень розвитку географічних знань відповідної епохи, опанувати мову карт, що вимагає спеціальної підготовки. Старовинні монастирські карти є дороговказом для сучасних дослідників історії монастирів. Завдяки печерським картам учені в Ближніх лабіринтах відкрили більш як 150 м давніх підземних ходів, а також унікальну підземну споруду, що датується XI ст. Можливо давні картографічні джерела сприятимуть розкриттю таких таємниць української історії, як зникнення бібліотеки Ярослава Мудрого, легендарного скарбу Варязької печери та ін.Є підстави вважати, що українські карти середини XVIII ст. створювалися за математичними законами і за допомогою геодезичних приладів. Серед них особливої уваги заслуговують карти, складені в 1744 р. інженерно-топографічною командою Київського гарнізону у зв'язку з будівництвом Печерської фортеці. Рукописні карти 1744 р. за своїм оформленням дуже нагадують сучасні, вони неодноразово копіювалися у другій половині XVIII— на початку XIX ст. і практично використовувалися. Карти є не лише цінними носіями джерельної інформації, а й важливим навчальним, науковим та ілюстративним матеріалом.

4.Етапи розвитку картографії Україні. Первісна людина навчилася фіксувати своє місцеположення на відомій їй території за допомогою "картографічних зображень" значно раніше, ніж за допомогою письма. Вже у верхньому палеоліті появилися елементарні картографічні зображення, які закріпили відомі людині об'єкти (стежки, місця полювання, риболовлі, збору рослин) на корі дерев, шкірі вбитих тварин, кістках тощо. Найдавніші "карти" не збереглися. Однією з найдавніших карт, яка стосується території України, є, очевидно, карта із грецькими назвами узбережжя Чорного моря від Варни до Керчі, що збереглася на щиті римського воїна, знайденого над Євфратом. Збереглися деякі старогрецькі перипли (морські путівники) із описами берегів Чорного моря. Перші географічні та картографічні описи півдня України є в давньогрецьких (Анаксимандр, Геродот, Гіппократ), візантійських та арабських мандрівників та географів. В епоху Київської Русі картографічні відомості про територію сучасної України знаходимо в арабського географа Ель-Ідрісі, іспанського монаха Беатуса (776 р.), Ербсторський та Герфордській картах світу (XIII ст..), порталанах Чорного моря, картах К.Птоломея (Восьма карта Європи та Друга карта Азії, з ХШ по XVIII ст.) та Касторіуса. В середні віки, коли Україна входила до складу Литовської держави, а потім Речі Посполитої, знаходимо докладні описи України в Зигмунда Гербейштейна (1549 p.), Еріха Лясоти. Територія України відображена на двох картах Бернарда Чаковського; він же був співавтором карти Марка Бенвентанського (1507 p.), де зображена територія України до Дніпра, та карта Мартина Вальдземюллера (1513 p.). Першою картою, яка охоплювала Українські землі на схід від Дніпра і на південь до Чорного і Азовського морів, була карта Московії італійця Баттісти Аньєзе (1548 p.). Вона була основою для пізніших карт Московії Гастальді та Русцері. На карті А.Віда (1555 р.) подано східні та південно східні землі України, А.Дженкінсона (1570 р.) - Центральна, Східна Україна та Чорне море, В.Гродецького -

західноукраїнські землі, Гепарда де Йоде (1578-99 pp.) - Причорномор'я, М.Бродовського (1595 р.) -Західна Україна, А.Пассаротті (1607 р.) - Львів та його околиці, аЯ.Альпнек (бл. 1605 р.) видав "топографію міста Львова". Першими картами українських земель, виконаними на основі топографічних вимірів, були карти Т.Маковського (4 аркуші масштабу 1:300000 північніше лінії Снятин-Кам'янець-Брацлав-Черкаси) та де Боплана – французького інженера та військового топографа, який у 1650 р. видав "Опис України...". Карти де Боплана в масштабі 1:452000 (8 аркушів) видані в Данцигу і Амстердамі, а в Парижі доповнені аркушем на Волинь (видана Сансоном). В 1651 р. вперше видана генеральна карта України де Боплана масштабу 1:1800000. Видатною працею кінця XVII ст.. є атлас Дону з картами Чорного та Азовського морів К.Крейда, певний інтерес складає карта України та Чорного моря Ю.Ф.Менгдена і Я.Бруса (1699 р.). За гетьманування І.Мазепи в Україні розпочато топографічні знімання території окремих полків. Оригінальною є карта "Чертежь украинським и черкасским городамь от Москвы до Крыма". Близько 1685 p. створено карту "Чертежь Крыма и Азовского моря". Перші вітчизняні друковані карти були опубліковані у 1661р. в "Патерику Києво-Печерському" - карти "Зображення печери преподобного Феодосія" та "Зображення печери преподобного Антонія". З 1654 р. Лівобережна Україна перебуває в складі Російської імперії. З 1720 р. розпочаті роботи по державному картографічному зніманню на основі астрономічних розрахунків. В 1734 р. Іван Кирилов видає перший том атласу Росії, в 1745 р. АН Росії "Атлас Российской империи". При проведенні генерального межування в 70-80-х роках XVIII ст. складено карти Київської, Новоросійської та Азовської губерній. Картографія в Україні в нові часи. Після третього поділу Польщі більшість українських земель об'єдналися. В розвитку географічної освіти провідну роль починають відігравати університети, при яких створюються товариства дослідників природи. В 1845 р. в Петербурзі засноване "Всероссийськое географическое общество". Південно-Західний його відділ працює в Україні. Появляються перші геологічні карти: Феофілактові Київської губернії (1:420000) і Києва (1:16800), Лутугіна Донбасу (1:420000); на західноукраїнських землях подібні карти складені геологами Австрії та Польщі. Появляються перші економічні карти В.П.Семенова-Тянь-Шанського масштабу 1:1680000. На початку XIX ст.. проведене суцільне державне мензульне знімання у масштабі 1:42000-1:84000 смугами шириною 2-5 км у вигляді ходів. В цей час на території України видано 508 аркушів масштабу 1:126000 і перша дорожна карта масштабу 1:840000 (100 аркушів), на яких рельєф зображений способом штрихів. Українська картографія новітніх часів. Після проголошення УНР Українським геодезичним управлінням видано 54 аркуші державної "спеціальної-" карти України масштабу 1:420000 і 4 аркуші масштабу 1:1050000. Фізична карта України П. Тутковського видана в масштабі 1:1680000. В 1925 р. товариство "Укрповітряшлях" розпочало аерофототопографічне знімання території України. З 1928 р. продовжені тріангуляційні роботи на трасі Пулково-Миколаїв під керівництвом Ф.Красовського. Розвиткові картографії сприяли праці директора Інституту географії і картографії АН України С.Рудницького (1877-1937). Видатною працею в ці роки став "Атлас України й суміжних країв" В.Кубійовича (Львів, 1937 p.).