Самостійна робота №6 Спадкування в Україні.

Спадкоємство виникло разом з виникненням цивілізації. У такий спосіб люди з давніх : часів намагалися полегшити Існування нащадкам після своєї смерті.

Спадкоємство — це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.Власник, після смерті якого залишилось майно, що має перейти до інших осіб, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи. Спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути лише фізичні особи, які живуть на час відкриття спадщини, а також особи, зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Водночас за заповітом спадкоємцями можуть бути ще й юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Спадщина. Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадщиною, і слід ураховувати, що .спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять також борги, невиконані зобов'язання, не-оплачеш кредити, що були на день смерті.

Вартість боргів у спадщині може перевищувати вартість активного майна. Спадкоємець має право прийняти таку спадщину чи відмовитися від неї. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим — день набрання законної сили рішення суду про оголошення його померлим. Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім (безвісно відсутнім визнається в судовому порядку громадянин) якщо протягом одного року в місці його постійного проживання відсутні відомості про місце його перебування) або оголошення його померлим (громадянин у судовому порядку може бути оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування впродовж трьох років, а якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю.

Можливе одночасне спадкоємство і за заповітом, і за законом (одна частина майна спадкодавцем заповідана, а інша успадковується за законом).

Спадкоємство за заповітом виникло раніше від спадкоємства за законом. Заповіт складається тоді, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю щодо того кому і яка частина його майна має перейти після смерті.

Самостійна робота №7 Індивідуальні та колективні трудові спори.

Індивідуальні трудові спори - непорозуміння між працівником і власником (уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідносинах. Чинне трудове законодавство передбачає два органи, які мають права розглядати трудові спори. Це - комісії з трудових спорів (КТС) і районні (міські) суди.

КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства установи, організації з числом працюючих не менш як 15 осіб.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Кількість.робітникіа у складі коміції з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть розглядатися КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до сї. Ї24 Кодексу законів про працю України КТС є ббов'язкбвим первиМнйм органом із розгляду трудових спорів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах, або спорів деякої категорії працівників.

Відповідно до КЗпП України в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони незгодні з рішенням КТС; прокурора, якщо він уважає, що рішення суперечить чинному законодавству; працівника підприємства, установи, організації, де комісії з трудових спорів необираються; працівника про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати й формулювання причини звільнення, доплату за час вимушеного прогулу або виконання з меншою оплатою; керівника, головного бухгалтера підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), їхніх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових адміністрацій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними, органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень; власника (уповноваженого ним органу) про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Щоправда, за Конституцією України будь-який працівник може звертатися до суду для вирішення трудового спору без урахування наведеного вище порядку, тобто звернення до КТС за вирішенням трудового спору не є обов'язковою умовою для подальшого звернення до суду. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк од дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення - в місячний строк од дня вручення копії наказу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Ддя звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік од дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Колективні спори, на відміну від індивідуальних, - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: встановлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці і виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень; невиконання вимог законодавства про працю.