41. Стильові напрямки в укр.Мистецтві 20 ст. (модерн, авангард, соцреалізм, постмодернізм)

На рубежі XIX—XX ст. все більше митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Модернізм характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

Модернізм — це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства XX ст. Культуру від 70-х pp. XX ст. до наших днів прийнято називати культурою постмодернізму. Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. Зґявляються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури. Після скасування заборон на публікування творів письменників доби Розстріляного відродження та емігрантів, їх заново відкриті твори стали впливовими орієнтирами для сучасних письменників. Для покоління вісімдесятників важливим автором був Микола Зеров.

Масова культура твориться з розрахунку на комерційний успіх і дуже часто є високопрофесійною, створеною талановитими кінорежисерами, письменниками акторами, композиторами, співаками. Твори масової культури, як правило, мають розважальний характер. У мистецтві початку XX ст. виникає також авангардизм

що обґєднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві

Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм.

Традиційно вважається, що початок нового українського мистецтва – це нонконформізм 60-х рр., який складався з «неофіційного мистецтва» та андеграунду. «Нонконформізм був явищем соціально-статусним, йому не відповідав певний стиль. Він складався з моральної позиції, тоді як естетичні вподобання авторів могли змінюватися у широкому диапазоні модерністських течій.» Нонконформісти протистояли офіційному радянському мистецтву соцреалізму, використовуючи надбання західного модернізму. Сама роль письменника у суспільстві, якому, як в офіційному соцреалізмі, так і в середовищі в значній мірі опозиційних шістдесятників, надавалася особлива виховна функція, зазнала серйозного перегляду. Письменники-постмодерністи цілеспрямовано руйнували міф про українського письменника-героя-страждальця. Місце патетики посіли іронія та пародія. В кінці 1990-х років низка письменників виступила за повернення автора до заангажованості (І. Андрусяк, С. Процюк). Пізнаше вирізняється інший напрямок українскьої культури — сюрреалізм.

Сюрреалізм - явище парадоксальне і неоднозначне за своєю суттю. В українському письменстві зацікавлення сюрреалізмом з'явилося ше у повоєнний час. Зразком слугували теоретичні засади французьких сюрреалістів, хоча водночас зазнавали значної редакції, усунення надмірної агресії. На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а «...заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування».