Девочка на шаре
Портрет Велара
танец
Творчість Анрі Матіса
Творчість Казиміра Малевича.
Творчість Тетяни Яблонської
Творчість Катерини Білокур.
Катерина Білокур (1900-1961) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)
Художниця ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей
На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти.
Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень.
Як її творчість стала відомою на весь світ?
1939 Катерина чує по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».
До листа додає малюнок калини на шматкові полотна, котрий вразив співачку. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур та поцікавитися її роботами. Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості.
1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна.
1954 Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі. Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облітають його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва» — Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відзивався вкрай негативно.
У художниці зя'вляються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей, вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Серед її адресатів — поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай та ін.
Цар-Колос Колгоспне поле Квіти за тинном Хата в Богданівці
