81. Поняття і підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо­вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак.

1.ознаки, властиві юри­дичній відповідальності (основні);

2.озна­ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1)є засобом охорони встановленого державою право­порядку;

2)нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;

3)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

4)пов'язана з примусом, з негативними для правопо­рушника наслідками;

5)реалізується у відповідних процесуальних формах. Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень. Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність.

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле­них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види: 1.матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності ;

2. адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення;

3.організаційні, що закріплюють порядок створення суб'єктів адміністратив­ної.

Чинний на сьогодні КпАП визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це свідчать закріплені нормативно його ознаки (є встановлений вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; відомості про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника підписати протокол; особа, що скоїла проступок, має право виступати рідною мовою). Перелічені норми розраховані на фіз.. осіб, а не на юридичних осіб.

.

82. Види адміністративних стягнень

Види адміністративних стягнень:

1) попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних пра­вопорушень;

2) штраф — майнове стягнення, або вилучення у поруш­ника певної грошової суми на користь держави;

3) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави;

4) позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові, на певний строк за грубе порушення порядку користування цим правом (стосуєть­ся права керувати транспортними засобами та права полювання);

5) виправні роботи призначаються на певний строк з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням певного % її заробітку у власність держави;

Попередження застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май­нових, ні інших прав порушника. Суть попередження як запобіжного заходу полягає в тому, що порушнику роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш суворих примусових заходів.

Штраф— це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра­тивні правопорушення у випадках, установлених законо­давством України. Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку, або в судовому. Це грошове стягнення, це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника, це компенсація матері­ального збитку, що заподіяний внаслідок порушення дого­вірних зобов'язань.

Оплатне вилучення застосовується тільки до предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо­середнього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його на­ступній реалізації і передачі колишньому власнику вируче­ної суми з відрахуванням витрат по реалізації. Мета оплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис­товуваним з порушенням установлених правил.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення, полягає в примусовій безоп­латній передачі цього предмета у власність держави.

Позбавлення спеціальних прав— це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Якщо громадянин неправильно використовує нада­не йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Виправні роботи— стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на визначений термін і з відрахуванням % його заро­бітку в доход держави.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Поширюється винятково на іноземців.

83. Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення:

Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами. До колегіальних належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди.

До одноособових входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори. Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р. Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування». Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.