4. Руйнування суспільства. Аномія

Якщо суспільство розвивається, то воно неминуче повинно і занепадати, руйнуватися.

Руйнування суспільства — це втра­та ним здатності до самовідтворення, знецінення своєї якісної визначеності, ідентичності.

Якщо, скажімо, проаналізувати розпад Австро-Угорщини у 1918 р. чи СРСР у 1991 р., то по­мітно, що в обох випадках була втрачена здатність відтворення структурної єдності соціальних відносин на певній території. Руйнування суспільства супроводжується різноманітними ви­дами порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства (роз­мивання ідеалів, переорієнтація масової свідомості). Цей про­цес у соціології має назву аномія.

Аномія (з давньогрецької — беззаконня, "відсутність норм") — такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов'язкових суспільних норм, ставлять­ся до них негативно або байдуже.

Це поняття було введене в соціологічну науку Емілем Дюркгеймом, який пов'язував аномію із відсутністю або слабкістю нормативного регулювання людських бажань, які за своєю природою є безмежними.

Вчений вважав, що обмеженість мож­ливостей для задоволення бажань і відсутність ефективних норм, які б регулювали їх, роблять індивідів нещасними і навіть підштовхують до самогубства.

Американський вчений Роберт Мертон вважав, що ано­мія виникає тоді, коли люди не можуть досягнути приписува­них суспільством цілей тими засобами, які встановлює суспільство.

При аномії, навіть якщо існує розуміння спільних цілей, відсутнє спільне визнання правових і моральних способів дій, які ведуть до цих спільних цілей. Люди пристосовуються до аномії в різний спосіб. Роберт Мертон виділив п'ять моделей соціальної адаптації особистості до вироблених у суспільстві культурних норм.

Стан аномії можливий як внаслідок погіршення життя, кризи, так і за умов матеріального добробуту у суспільстві.

При аномії:

• індивід випадає з ритму, втрачає здатність пристосовува­тися до нового стану і нових вимог суспільства;

• зникають чіткі норми і правила поведінки;

• руйнуються суспільні цінності;

• маргіналізуються деякі суспільні групи.

Маргінал – це людина, яка не зуміла пристосуватись до домінуючої культури чи субкультури і виявилась витісненою «на узбіччя» соціального життя.

Аномія є способом пристосування суспільства до певної ситуації. Ступінь свободи особистості зростає, відсутні тверді життєві цілі, норми і взірці поведінки. Це ставить багатьох в непевне соціальне становище, позбавляє колективної солідар­ності, відчуття єдності з конкретною групою і суспільством. Звідси — зростання злочинності, порушень правил поведінки і норм моралі. Особливої концентрації аномія досягає в еконо­мічній сфері.

Одна з головних причин аномії — втрата звичних функцій інститутами і групами, які є проміжними ланками між інди­відом і державою.

Виникає своєрідний психологічний парадокс: людина відчуває себе захищенішою і вільнішою в жорсткій закритій системі з малим вибором занять і обмеженими мож­ливостями, аніж в умовах непевності у відкритій системі з уні­версальними нормами, які є формально рівними для всіх.

При традиційних суспільних порядках, людські здібності і потреби забезпечувались відносно просто, оскільки колектив­на свідомість утримувала їх на низькому рівні, не дозволяючи розвинутися індивідуалізмові і встановлюючи суворі межі для становища індивіда в суспільстві, подолати які він не міг.

Ієрархічне традиційне суспільство (феодалізм) було стійким, оскільки ставило різні цілі для різних соціальних верств, доз­воляючи кожному відчувати своє життя осмисленим всередині вузької замкнутої соціальної верстви.