Споживчий фактор розвитку продуктивних сил.

При розміщенні і розвитку тієї чи іншої галузі важливим фактором є наявний споживач готової продукції. Тому багато видів виробництва продукції, особливо повсякденного споживання, доцільно розміщувати поряд із споживачем. До регіонів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Це в першу чергу виробництво хлібобулочних виробів, м'ясо-молочні продукти та інші товари першої необхідності.

До місць споживання тяжіє виробництво будівельних матеріалів та залізобетонних виробів. Перевезення цих виробів на великі відстані значно підвищує їх вартість, що є невигідним як для виробника, так і споживача. Часом вартість перевозки дорожча за вартість самої продукції. Тому встановлюється розрахунковий радіус доцільності таких перевозок.

Ряд виробництв, зокрема легкої та харчової промисловості, концентрується у великих регіональних центрах. Це швейне, трикотажне і взуттєве виробництво, молоко і м'ясокомбінати, виробництво соняшникової олії, кондитерських виробів, виробів із пластмас, меблеві фабрики тощо. Для даних галузей виробництва сировинні ресурси, які вони споживають, завозяться без особливих і невеликих транспортних затратах і з інших районів. Сюди відносять також більшість галузей сільськогосподарського машинобудування, виробництва фосфорних та азотних добрив (на базі переробки природного газу).

Значну роль споживчого фактора відіграє концентрація населення в великих містах і регіонах, так як населення є не лише джерелом трудових ресурсів, але й споживачем виробляємо! продукції.

Транспортний фактор сталого розвитку продуктивних сил.

Це фактор вважається одним з найбільш впливових при розміщенні виробництва. В залежності від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживачів. Інтенсивність його впливу залежить від витрат сировини і палива на одиницю виробленої продукції та способу транспортування. Дешеві вантажі і матеріаломісткі, пісок, гравій, щебінь, стінові матеріали, руди чорних і кольорових металів перевозити на великі відстані невигідно, так як транспортні витрати можуть перевищувати вартість продукції. Тут, як правило, вартість транспортних перевозок становить 25% і більше, тоді як вартість дорогих вантажів (цукор, бавовник, вовна, шовк-сирець, машини) у витратах на одиницю продукції не перевищує 3-5%.

Практика стверджує, що дешеві вантажі доцільно перевозити такими видами транспорту, який забезпечує найнижчу вартість одиниці вантажу. Це водний і трубопровідний транспорт. Так, наприклад, річковим транспортом на Україні перевозиться понад 80% мінеральних та будівельних матеріалів. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у середині країни морським транспортом припадає понад 50%. Однак і річковий і морський транспорт не можуть забезпечити перевезення вантажів по всій країні, тому масові перевезення вантажів здійснюються переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільськогосподарської продукції перевозяться в більшій мірі залізницею, а компактні малогабаритні - автомобільним транспортом. Винятком становить сільгоспсировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспортом (цукровий буряк - до цукрозаводів, овочі і фрукти - до консервних заводів тощо).