52. Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції походження людини.

Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів.

Одним з аспектів взаємодії суспільства і природи є антропосоціогенезу - походження людини і суспільства. У XIX столітті вчення про антропогенезу міцно пов'язане з ім'ям Ч. Дарвіна.

Головний висновок Ч. Дарвіна - генетична спорідненість людини з твариною, отже, природне походження людини в процесі еволюції, основними механізмами якої є спадковість і природний добір, здійснюваний у процесі боротьби за існування. Власне виникнення людини з мисленням і мовою, здатного до трудової діяльності спільно із собі подібними. Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж важати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий,  лише людині  притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння сутності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні. Сучасна філософська і наукова думка не відкидає ідею еволюції щодо походження людини, еволюційна теорія доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства. Згідно з концепцією космічного походження людини (А-Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції. Наприклад, в.сучасній космології і фізиці існує так званий «антропний принцип», згідно з яким в підґрунті нашої МеТалактики закладані тенденції до появи людського буття у світі. Основні константи, фундаментальні параметри фізичного світу такі, ідо з необхідністю викликають появу фізико-хімічних і біологічних умов існування людини у Всесвіті. Тому природне в людині не зводиться лише до безпосередньо біологічного, а містить в собі нескінченість космосу. Людина постає як природно-космічна істота.

53. Біологічне і соціальне в людині.

Людина — частина природи, має біологічні властивості і підвладна біологічним закономірностям. У той же час вона — істота соціальна, є носієм суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси й виникає проблема співвідношення біологічного й соціального в людині.

З точки зору сучасної науки і наукової філософії сутність людини соціальна, але необхідно визнати наявність, значення і відносну самостійність її біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині «зняте» соціальним. Це означає, що воно — це біологічне начало перетворене, значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається, утворює із соціальним діалектичну єдність.

Кожна людина унікальна, неповторна. Ця унікальність зумовлена вже біологічно, бо неповторною є в кожної людини комбінація генів. Але вона зумовлена й соціально: неповторний життєвий шлях і досвід кожної людини і — що дуже важливо — вона має здатність до самовизначення. Людина зазнає впливу і природи і суспільства, й історії, але вона не пасивний продукт цих чинників, тому що має певну свободу, вибірково ставиться до зовнішніх обставин і впливів, сама визначає лінію своєї поведінки. Сильна духом людина буває здатна робити те, що вважає своїм обов'язком, вимогою своєї гідності, всупереч обставинам. Як писав І.Кант, «ти повинен, отже, ти можеш». Навіть і на свою біологію людина може впливати, коригувати свій природний темперамент, приборкувати інстинкти, певною мірою керувати потребами. Давно було сказано: «любов і голод правлять світом». Але ж відомо, що люди можуть з релігійних міркувань відмовлятися від шлюбу і голодувати з політичних та інших мотивів.

Одна з особливостей біології людини — висока пластичність, пристосовність, відсутність жорсткої прихильності до певного набору умов існування, природного середовища.Для людини — в результаті її трудової діяльності і соціальних форм життя, взаємної підтримки — втрачають вирішальне значення процеси й закони природного добору і набувають такого значення соціальні закономірності, розвиток і наступність у сфері матеріальної і духовної культури, тобто того справді людського світу, який творимо ми самі.