1. Правові засади ґендерної політики України.

Правові засади ґендерної політики України визначені сьогодні чисельними

нормативно-правовими актами, головніші серед яких такі:

• Конституція України;

• Закон України від 8 вересня 2005 року “Про забезпечення рівних прав та

можливостей жінок і чоловіків”, який спрямований на забезпечення рівних

прав, свобод жінок і чоловіків та створення умов для їх реалізації в усіх сфе-

рах життя суспільства, а також утвердження державних гарантій щодо фор-

мування паритетних відносин між жінками і чоловіками як умови сталого

розвитку громадянського суспільства;

• Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”,

• Постанова Верховної Ради України вiд 27.06.2007 № 1241-V Про Рекомендації

парламентських слухань на тему: “Рівні права та рівні можливості в Україні:

реалії та перспективи”;

• Постанова Верховної Ради України вiд 22.03.2007 № 817-V Про Рекомендації

парламентських слухань “Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попе-

редження ґендерного насильства”,

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1834 “Про затвер-

дження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в україн-

ському суспільстві на період до 2010 року”,

• Наказ Міністерства юстиції України від 12.05.2006 № 42/5 “Про затвер-

дження Методичних рекомендацій щодо здійснення ґендерно-правової екс-

пертизи нормативно-правових актів”.

На сучасному етапі розбудови Української держави існує проблема невідповід-

ності наявного державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і

чоловіків сучасним міжнародним вимогам щодо досягнення ґендерної рівності,

а отже, й потребам розбудови правової, демократичної, соціальної держави, що

зумовлює актуальність відповідних досліджень. Здійснений аналіз соціально-еко-

номічного становища жінок і чоловіків, а саме: місця та ролі жінок і чоловіків у

структурі населення, у сфері освіти та професійної підготовки, економічної актив-

ності, зайнятості, у сфері оплати праці, веденні домашнього господарства, під-

приємницької діяльності, у сфері політичної активності, ролі ЗМІ у формуванні

ґендерних стереотипів, дає підстави стверджувати про наявність в українському

суспільстві окремих проявів дискримінації за ознакою статі як жінок, так і чолові-

ків, що потребує вдосконалення в країні державної ґендерної політики.

2. Міжнародний вимір гендерної політики.

У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можливостей чоловіків та жінок, особливо стосовно доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів, а також суттєвих зрушень у подоланні традиційних уявлень про соціальні ролі й особистісні характеристики жінок і чоловіків. Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизитись до останньої за основними соціально-економічними показниками та стандартами життя.

Невіддільним складником демократичного світогляду вважається гендерна культура, дотримання принципу громадянської гідності кожної людини незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємоповаги, розвитку особистості та самореалізації як чоловіків, так і жінок. Як бачимо, демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у гендерній свідомості та гендерних відносинах їхніх громадян.

Вступаючи у XXI століття, світова спільнота вбачає своє завдання у створенні кращих умов життя для всіх людей, зокрема у викоріненні будь-якої нерівності: гендерної, класової, етнічної, релігійної. Гендерна нерівність, яка розглядається як порушення прав людини, спостерігається у багатьох країнах світу та є проявом недосконалості демократій цих країн. Викорінення гендерної нерівності – це вимога елементарної соціальної справедливості, та умова, без якої неможливо побудувати досконалу демократію та забезпечити сталий розвиток. Концепція сталого розвитку передбачає, перш за все, розвиток людини, її потенціалу (творчого, наукового, підприємницького тощо), знань, здібностей. Це означає, що питання гендерної рівності мають враховуватися при провадженні політичної діяльності, при прийнятті рішень, в плануванні, при схваленні бюджетних рішень – тобто в кожній сфері суспільного буття.

Концепція сталого розвитку людського потенціалу містить у собі чотири основних елементи: продуктивність, рівноправність, стійкість і розширення можливостей. Тому неможливо говорити про розвиток людства без врахування гендерного фактора. Тим більше, що жінки практично у всіх країнах складають половину, або й більшу частину населення. І в той же час сьогодні вони позбавлені багатьох можливостей в економічному і політичному житті у порівнянні з чоловіками.У силу стереотипних уявлень про чоловіків і жінок у суспільстві зберігається гендерна нерівність.

У жодному сучасному суспільстві, як вказується в документах ООН з людського розвитку, жінки не мають у своєму розпорядженні таких можливостей, які мають чоловіки. Цей нерівноправний статус веде до збереження істотних диспропорцій між значним внеском, який роблять жінки в розвиток людського потенціалу, і тим, наскільки мала їхня частка в наданих цим процесом пільгах.У зв'язку з цим, актуальною проблемою в даний час є розробка програми з досягнення рівності статей як одного з універсальних принципів в області прав людини. Основні його характеристики:

- Рівні можливості участі обох статей у процесі прийняття рішень у політичній і економічній сферах;

- рівна оплата за рівну працю;

- рівність перед законом;

- ліквідація дискримінації за статевою ознакою і викорінювання насильства стосовно жінок;

- рівність цивільних прав у всіх сферах життя, як у суспільній, наприклад, на роботі, так і в приватній, наприклад, вдома.

Для того, щоб усунути правову дискримінацію, у законах усіх держав повинен бути закріплений принцип рівності статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах.

Правова держава забезпечує тільки юридичну, формальну рівність між людьми. Це означає надання усім рівних стартових можливостей, реалізація яких залежить від таланту, розуму і наполегливості кожної людини.

В Загальній декларації прав людини визначається кілька аспектів прав людини. Деякі з них, такі, як доступ до освіти, охорони здоров'я і достойного способу життя, а також можливість брати участь у керуванні державою носять матеріальний і кількісний характер. Інші, як, наприклад, воля, достоїнство, особиста безпека й участь у культурному житті суспільства носять нематеріальний характер. Нерівність між чоловіками і жінками виявляється у всіх аспектах без винятку.

Рівність - це не технократична ціль. Це важливе політичне зобов'язання. Його досягнення – довгостроковий процес, у рамках якого всі культурні, соціальні, політичні та економічні норми зазнають принципових змін. Воно потребує також зовсім нового мислення, у рамках якого стереотипні уявлення про жінок і чоловіків не обмежують їхньої свободи вибору, а розвиток розглядається як процесс розширення свободи вибору представників не лише однієї, а обох статей. Надання рівних прав і рівного доступу до ресурсів жінкам і чоловікам є важливим для скорочення бідності, неграмотності і захворюваності. Рівність статей - найважливіший аспект розвитку людського потенціалу.

Пекінська платформа дій визначила, що гендерна проблема - це рівність чоловіків і жінок у всіх сферах життя і діяльності. Вона містить у собі чотири основних положення: рівність прав; рівність відповідальності; рівність можливостей; рівноправність відносин чоловіків і жінок.

Актуальність сучасних гендерних перетворень зумовлена соціальними трансформаціями суспільства, що знаменують вихід на історичну арену такого феномену, як «жіноча революція». Йдеться не тільки про нові жіночі проблеми та ускладнення існуючих. Жіночий чинник наполегливо і стрімко вривається в сучасну картину світу, потребуючи переосмислення багатьох засад цивілізації, в тому числі місця та ролі жінки в сучасному світі, без вирішення яких неможливий поступальний розвиток.

В ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більше широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства. Такі соціальні інститути, як церква, підтримували й, більше того, насаджували залежне положення жінки, вторинність її соціальних ролей, тим самим вибудовуючи гендерну систему влади й підпорядкування.