Навички

Складання плану й перенесення його в мас­штабі на землю

Розрахунок кількості добрив і насіння для певної площі

Елементарне розпізнавання добрив, насіння, дикорослих і деяких сортів культурних рослин

414

12.1 Позаурочна робота

Результати виконання завдань на ділянці учні фіксують у щоденни­ках, гербаріях, колекціях, фотографіях тощо, що є дуже цінним дидак­тичним матеріалом для уроків.

Одним із важливих завдань учнів під час виконання роботи на шкільній навчально-дослідній ділянці є ведення щоденників дослідної роботи, в яких зазначаються мета, план роботи й календарність її вико­нання, наприкінці робляться висновки.

Приблизну форму щоденника наведено нижче.

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

9 . Щоденний облік роботи.

10. Схема фенологічних спостережень.

11. Результати досліду.

12. Висновки.

Найкращі щоденники з гербарними додатками слід експонувати на осінніх виставках, які підсумовують роботу на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці.

Керівник навчально-дослідної земельної ділянки має вести загаль­ний журнал робіт, фіксуючи щодня роботу учнів на всіх відділках. Приблизна форма журналу:

№ пор.	Дата роботи	Час роботи	Місце роботи	Найменуван­ня роботи	Що зроблено	Хто виконав роботу
1	02.04	2 год	Теплиця	Пікірування розсади	Розсаджено 150 рослин	Учні 6 класу

Методика організації та проведення дослідів. Оволодіння мето­дикою й технікою правильного проведення дослідів має виховне, пізнавальне й заразом профорієнтаційне значення.

Навчання проведенню дослідів на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці об'єднує й розвиває багато навичок, потрібних не лише в сільськогосподарському виробництві, а й для будь-якого точ­ного спостереження та експерименту.

Складаючи план дослідної роботи, завжди треба передбачати вивчення літературних джерел (книжок, брошур, періодичних видань), проведення зустрічей із науковцями тощо.

Слід планувати також вивчення й опанування учнями методики й техніки виконання певних операцій, прийомів праці, складання схем та варіантів досліду, розрахунків кількості добрив, стимуляторів, отруто­хімікатів та їх застосування, складання кормових раціонів тощо.

Не можна забувати й про економічне планування: розрахунки й еко­номічну оцінку вартості засівного й садивного матеріалу, добрив, от­рутохімікатів тощо, кількості та вартості робочої сили, передбачуваної продукції, науково-господарського ефекту від застосування того чи ін­шого заходу.

Важливо навчити учнів також організаційному плануванню: реєст­рувати час початку й закінчення досліду, хто, коли й яку роботу має ви-

,416

12.1 Позаурочна робота

конати, як і в якій формі підбивати підсумки досліду, брати участь у виставках, популяризувати й упроваджувати результати дослідної ро­боти в масову практику.

До складання плану й контролю за його реалізацією слід залучати як учнівський колектив, так і окремих учнів, що підвищує їхню відпо­відальність за виконання наміченого.

Мета планування — навчити учнів раціонально й продумано здійс­нювати дослідну й практичну роботу, виховати з них творчих праців­ників.

Учитель, керівник гуртка, складаючи план дослідної роботи, перед­бачає в своєму робочому плані методику й техніку навчання учнів, юн­натів певним операціям, процесам роботи, додержанню їхньої послі­довності. Слід пам'ятати, що неправильно заучені прийоми роботи ду­же важко викорінювати. Отже, треба від самого початку навчити учнів:

/ правильній позі під час виконання роботи (положення тулуба, ніг, рук, голови);

/ правильно користуватися знаряддями праці;

/ виконувати окремі операції, застосовувати прийоми роботи з даної теми, а коли вони опановані, слід домогтися правильного темпу їх виконання.

Навчальна й дослідна робота учнів має бути суспільно корисною та посильною для них.

Глибокому усвідомленню мети досліду, практичної роботи допома­гає змагання між окремими учнями, ланками за краще їх проведення, за здобуття найвищих результатів.

Перш ніж закладати дослід, учитель ознайомлює учнів із такими по­няттями: дослідна ділянка, .облікова площа, захисна смуга, повтор­ність досліду, варіанти досліду, контрольний варіант і контрольна ділянка, виключка, облік урожаю, продуктивність та оцінка досліду.

Дослідна ділянка — це частина дослідного поля, виділена для про­ведення досліду й вивчення того чи іншого питання, передбаченого те­матикою дослідної роботи. Від правильного вибору дослідної ділянки (особливо за малих площ) залежить успіх досліду й цінність здобутих результатів та висновків.

Для кожного досліду потрібні контрольна й дослідна ділянки, щоб установити, як ті чи інші добрива, агрозаходи, прийоми обробітку ґрунту, насіння тощо впливають на підвищення врожайності певної культури порівняно з контролем. Аби результати досліду були точ-

,417

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

нішими, беруть кілька однакових ділянок. Кількість контрольних діля­нок визначається повторністю досліду, для достовірності результатів має бути не менше ніж два-три повторення. Врожай із кожної ділянки збирають і обліковують окремо. За багаторазового повторення врожай обчислюють як середнє арифметичне. Дослідна ділянка має бути віль­ною від дерев і кущів. Під час проведення дослідів слід ураховувати властивості ґрунту, умови його обробітку й удобрення, а також які рос­лини вирощувалися на цих ділянках у минулі роки. Чим більший роз­мір дослідної ділянки, тим точнішими будуть результати досліду. Ба­жано, щоб ділянка мала форму видовженого прямокутника (2x10 або 5 х 10 м). Це зручно для роботи та обліку врожаю.

Облікова площа дослідної ділянки — це площа, з якої обчислюють зібраний урожай.

Захисна смуга — частина дослідної ділянки, яка з кожної сторони захищає посіви від впливів сусідніх ділянок, витоптування, по­шкодження рослин. На шкільній ділянці ширина захисної смуги має становити: 5—10 рядків із поздовжньої сторони і 50—70 см із попе­речної для зернових культур і відповідно 2—3 рядки та 50—70 см — для просапних.

У процесі досліду із захисних смуг беруть рослини для визначення розвитку кореневої системи, динаміки росту, виготовлення гербарію, колекцій тощо. Врожай із цих смуг завжди збирають на день-два ра­ніше, і його не зараховують до загального врожаю з дослідної ділянки.

Під час проведення дослідів часто трапляється, що на частині діля­нок рослини зазнають пошкоджень, вимокають або не сходять. Аби це не спотворило результатів досліду, пошкоджені площі акуратно об­міряють і виключають із загальної площі облікової ділянки (їх назива­ють виключками).

Дуже важливо, щоб дослідна робота була цікавою. Збудженню інте­ресу й закріпленню знань учнів особливо сприяють:

/ різні практичні, лабораторні роботи, досліди з рослинами й твари­нами, які дають порівняно швидкі ефект і результати;

/ показ і вивчення явищ, об'єктів у їхньому русі й розвитку;

У жвава, цікава розповідь учителя, диспути учнів, демонстрування наочних посібників, кінофільмів, робота з мікроскопом;

/■ наявність у роботі нового або елементів нового;

У ознайомлення з досягненнями біологічної науки, новими об'єктами

для вивчення;

418

12.1 Позаурочна робота

/ самостійність у роботі, подолання перешкод і відповідальність за доручену справу.

Виконання позаурочної роботи може бути різним залежно від ха­рактеру завдання й часу, необхідного для проведення тих чи інших дослідів або спостережень. Іноді виконання завдань доводиться пере­носити на весняно-літній період.

До позаурочних робіт належать і літні завдання, що передбачені програмою. Учні проводять фенологічні спостереження за ростом і розвитком рослин у природі, на шкільній навчально-дослідній земель­ній ділянці. Наприклад, улітку учням 6 класу пропонується скласти гербарій бур'янів і кормових рослин, навчитися розпізнавати найпо­ширеніші бур'яни, кормові й лікарські рослини, провести спостере­ження за ростом і розвитком рослин.

Учитель має добру нагоду збагатити кабінет біології цікавими об'єктами за допомогою учнів, які під час літніх канікул вирушають у різні райони України, а також близьке й далеке зарубіжжя. Заздалегідь дізнавшися про це, вчитель дає учням індивідуальні завдання привезти певні об'єкти, потрібні для кабінету, враховуючи вимоги охорони при­роди. При цьому вчитель завжди націлює учнів на якісне виконання й оформлення роботи, яку потім оцінює.

Дуже важливо передбачити групові літні завдання, насамперед три­валі досліди на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці. Кож­на група учнів має брати участь у плануванні закріпленого за нею досліду, його закладанні з використанням агротехнічних прийомів, які сприяють розвитку рослин на дослідних і контрольних ділянках протя­гом літа. Для цього вчителю необхідно своєчасно підготувати доклад­ний інструктаж для учнів із кожного завдання.

Нижче наведено варіанти літніх завдань із розділу «Рослини» для учнів 6 класу.

Тема. Корінь.

Завдання І. Визначити вплив поливання на врожайність капусти. Мета. Закріпити уявлення про рух води й мінеральних речовин у рос­лині; ознайомитися з особливостями вирощування капусти.

Хід роботи

1. Підготуйте дві земельні ділянки розміром 1,5 х 2 або 2 х 2 м.

2. Вирощену в парниках розсаду пізніх сортів білокачанної капусти ви­ садіть на дослідній і контрольній ділянках на відстані 70 х 70 або 60 х 60 см одна від одної на глибину до першого листка. Якщо якісь рослини загину­ ли, замініть їх.

,419

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

3. Періодично розпушуйте грунт і знищуйте бур'яни. Внесіть мінераль­ ні добрива (за інструкцією) в міжряддя на глибину 6—8 см на відстані 15—20 см від стебла рослини.

4. Поливайте рослини на дослідній ділянці ввечері раз на три-чотири дні по 0,5 л води на одну рослину, а рослини контрольної ділянки — раз на тиждень.

5. Спостерігайте за рослинами, доглядайте за ними на контрольній і дослідній ділянках. Проведіть облік урожаю.

6. Спостереження описуйте в зошиті. Зробіть кілька фотографій упро­ довж вегетаційного періоду.

Тема. Видозміни коренів.

Завдання 2. Дослідити вплив глибини загортання насіння на врожай ко­ренеплодів і листків цукрових (кормових) буряків.

Мета. Ознайомитися з агротехнікою вирощування цукрових (кормо­вих) буряків, дослідити вплив глибини висівання насіння на врожайність

12.1 Позаурочна робота

М ета. Поглибити знання про верхівковий ріст стебла, навчитися під­вищувати врожайність огірків прищипуванням пагонів.

Хід роботи

1. Підготуйте дві ділянки, які перекопайте на глибину 20—25 см; вне­ сіть органічні добрива (гній).

2. Насіння огірків висійте рядками в борозни. Відстань між рядками — 90 см, глибина загортання насіння — 1,5—2 см. Рядки полийте. Сходи про­ рідіть так, щоб відстань між рослинами становила 20 см.

3. Для збільшення кількості маточкових квіток на бічних пагонах на дослідній ділянці прищипніть верхівки головного пагона огірків, коли на ньому з'являться 3—4 справжніх листки. Друге прищипування зробіть піс­ ля появи 5—6 листків на бічних пагонах, третє — після появи 5—6 листків на пагонах другого порядку. На контрольному рядку прищипування не ро­ біть.

4. Прополюйте рослини через кожні 12—15 днів, знищуйте бур'яни, підживлюйте рослини мінеральними добривами або водним розчином пта­ шиного посліду, розведеного в пропорції 1:10.

5. Огірки збирайте вранці. Врожай зважуйте. Результати записуйте. По­ рівнюйте врожай із дослідної та контрольної ділянок.

6. Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть схемами, малюнками чи фотографіями.

Тема. Пагін.

Завдання 4. Визначити вплив пасинкування на врожайність помідорів. Мета. Ознайомитися з біологічними особливостями представника ро­дини Пасльонові — помідорів; навчитися пасинкувати помідори.

Хід роботи

1. Підготуйте дві ділянки (контрольну й дослідну) площею 5 або 10 м². Ґрунт удобріть і перекопайте.

2. Висадіть розсаду помідорів поширених у вашій місцевості сортів на відстані 70 х 40 чи 70 х 70 см.

3. Поливайте розсаду ввечері, розпушуйте ґрунт спершу через кожні 5—6 днів, далі — раз на два тижні.

4. Підживіть рослини добривами: перший раз — через два тижні після садіння, вдруге — на початку плодоношення. Після підживлення добре по­ лийте.

5. На рослинах дослідної ділянки видаліть усі бічні пагони, залишивши в кущі два-три стебла. В міру утворення нових пасинків видаляйте їх. На контрольній ділянці бічні пагони залишайте.

6. Спостерігайте за рослинами на обох ділянках. Збирайте та обліковуй­ те врожай.

— — . 421

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

V. .-.„.'....;-_г-, ,.-.-. .-. :-.-\.г.-,.- ,.-.::-<■:.-. ,.-.- О.О,^ •ї.::-.-.;.-,;-.-¹.^.-*.'. >лг.--л^. »л<

7. Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть малюнками, схемами й фотографіями.

Тема. Видозміни пагонів.

Завдання 5. З'ясувати вплив підгортання на розвиток бульб і врожай­ність картоплі.

Мета. З'ясувати, як впливає на врожайність підгортання картоплі; навчитися доглядати за картоплею.

Хід роботи

1. Підготуйте дві ділянки (контрольну й дослідну) розміром 2 х 2 м.

2. На початку травня, коли ґрунт прогріється, посадіть на обох ділянках картоплю на відстані 60 х 30 см. У кожну ямку всипте по пригорщі гною чи попелу.

3. На дослідній ділянці впродовж літа двічі-тричі зробіть підгортання картоплі. На контрольній ділянці рослини не підгортайте, а тільки пропо­ люйте для знищення бур'янів і розпушуйте грунт.

4. Спостерігайте за сходами, бутонізацією, цвітінням, бульбоутворен­ ням, початком відмирання надземних пагонів. (Дати зафіксуйте в щоден­ нику спостережень.)

5. За станом пагонів визначте час збирання врожаю.

6. Зберіть урожай, зважте його, зробіть висновок про доцільність під­ гортання.

7. Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть малюнками, схемами, таблицями й фотографіями.

Тема. Видозміни листків.

Завдання 6. Вивчити видозміни листків.

Мета. Закріпити знання про видозміни листків; навчитися за зовніш­нім виглядом рослин визначати умови їхнього існування.

Хід роботи

1. Улітку проведіть спостереження за такими рослинами: горох, гарбуз, виноград. Визначте, які їхні органи перетворилися на вуса й яку роль вико­ нують вуса.

2. Знайдіть у природі рослини, що пристосувалися до сухого клімату; очиток їдкий, ковила, цмин пісковий. Визначте, які пристосування мають ці рослини для зменшення випаровування.

3. Простежте за такими рослинами, як барбарис і буряк. Визначте видо­ зміни їхніх листків. Яку роль вони відіграють в їхньому житті?

4. Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть малюнками, схемами та фотографіями.

Тема. Вегетативне розмноження рослин.

Завдання 7. Вивчити різні способи розмноження картоплі.

,422

12.1 Позаурочна робота

Мета. Навчитися розмножувати картоплю та доглядати за нею.

Хід роботи

1. Підготуйте чотири ділянки по 2 м² (за бажанням площу можна збіль­ шити). Ґрунт удобріть, добре перекопайте й заборонуйте.

2. На контрольній ділянці посадіть картоплю цілими бульбами, на пер­ шій дослідній — верхівками великих бульб, на другій — вічками зі шма­ точками м'якуша конусоподібної форми, на третій — самі пагони.

3. Доглядайте картоплю на всіх ділянках, знищуйте бур'яни, розпушуй­ те грунт, проведіть підгортання.

4. Результати досліду зведіть у таблицю:

5. Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть малюнками, схемами, таблицями та фотографіями.

Тема. Запилення рослин.

Завдання 8. Спостерігати за перехресним запиленням рослин комахами. Мета. Ознайомитися з особливостями пристосування квіткових рос­лин до запилення комахами.

Хід роботи

1. Проведіть спостереження за запиленням рослин з яскравими квітка­ ми: яблуні, груші, волошки, конюшини, калини, бузини тощо. Простежте, яких комах приваблюють ці рослини.

2. Спостереженням виявіть, чим саме ці рослини приваблюють комах (сильним запахом, розміром чи кількістю пилку), яке забарвлення їхніх квіток і де в них містяться нектарники.

3. Простежте вранці, вдень і ввечері за поведінкою комах, яких ви бачи­ ли на квітках. Визначіть, що в квітках є поживою для комах.

4. Зробіть висновок про особливості квіток, що запилюються комахами.

423

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

5 . Результати спостережень оформіть у вигляді звіту, який доповніть малюнками, схемами й фотографіями.

Методика проведення фенологічних спостережень. Найефектив­нішим способом зближення учнів із природою є постійне й система­тичне вивчення її за допомогою фенологічних спостережень. Вони дають знання, необхідні для раціонального використання природних ресурсів та збереження тваринного й рослинного світу.

Фенологія — це наука про сезонні явища в природі.

Відомо, що під впливом факторів довкілля безперервно відбувають­ся зміни в розвитку кожного живого організму. Фенологічні спостере­ження спрямовані на вивчення цих змін, що відбуваються протягом певного часу або сезону. Наприклад, спостерігаються й реєструються такі періодичні явища в житті рослин, як бубнявіння бруньок на дере­вах і кущах, розбруньковування листя, зацвітання квіток і, нарешті, опадання листя (листопад), чим в основному й завершується літній цикл розвитку більшості дерев і кущів.

Спостерігаються, реєструються й вивчаються також сезонні явища (розвиток і зміни), що відбуваються у ссавців, птахів, риб, комах під впливом факторів довкілля.

Спостереження сезонних явищ природи протягом кількох років да­ють змогу вивчати вплив умов довкілля на розвиток рослин і тварин.

Фенологічні спостереження охоплюють не тільки динаміку розвит­ку окремих рослин або тварин протягом року чи сезону, а й річні та се­зонні метеорологічні й гідрологічні явища.

Головна роль в організації та проведенні фенологічних спостережень у школі належить учителеві. Від його вміння й відданості цій справі за­лежать правильність постановки фенологічних спостережень і широта залучення до цієї цікавої й корисної роботи учнівської молоді. Зважаю­чи на це, вчитель має теоретично й практично підготуватися до цієї ро­боти. Насамперед треба опрацювати літературу з питань фенології та біології і перейти до систематичного й ґрунтовного вивчення фенологіч­них об'єктів в умовах місцевого природного оточення, встановлення причинних зв'язків між зовнішніми умовами та змінами в організмі.

Завдання вчителя — навчити учнів правильно спостерігати, виро­бити в них глибокі й цілісні уявлення про явища природи. Фенологічні спостереження завжди мають проводитися з певною метою, цілеспря­мовано, планомірно й систематично. Вміння спостерігати — одна з ос­новних умов проведення не тільки навчальної роботи, а й науково-дос­лідної. Ось чому вчитель повинен пам'ятати, що тривалі спостережен-

424

12.1 Позаурочна робота

ня (за сезонними явищами природи, розвитком рослин і тварин) можна проводити з учнями тільки тоді, коли вони вже набудуть на уроках еле­ментарних навичок спостережень.

На початку учнівських спостережень учитель, керуючи процесом сприймання учнями предметів і явищ природи, допомагає їм усвідоми­ти розвиток природного оточення, помітити в ньому найважливіше, найістотніше, зробити певні узагальнення та висновки для використан­ня в практичній діяльності.

Учитель, який організовує в школі фенологічні спостереження, по­винен:

/ навчити учнів правильно спостерігати явища природи, робити уза­гальнення й висновки;

/ показати учням місцеву природу в усій її красі, складності й діалек­тичній єдності;

/ формувати в учнів науковий світогляд, розвивати в них інтерес і лю­бов до природи, прищеплювати їм навички дослідної роботи; / проводити фенологічні спостереження планомірно й систематично за чітко й докладно розробленим планом; зміст спостережень учнів має відповідати вже набутим знанням; / залучати до фенологічної роботи всіх учнів школи; / підготувати зі складу учнів майбутніх низових фенологів.

Фенологічну роботу в школі завжди треба розпочинати з докладно­го ознайомлення з навколишньою місцевістю, щоб вибрати ділянки для проведення спостережень у полі, в лісі, в саду, на луках. Такі ділян­ки мають бути типовими для даної місцевості (за рельєфом, грунтом, рослинністю тощо).

Бажано, щоб ділянки були поблизу школи. Тоді регулярні спостере­ження можна проводити без будь-яких ускладнень. На кожну ділянку і всю місцевість треба скласти докладну характеристику, в якій мають бути такі відомості:

1. географічне розташування місцевості;

2. загальний опис місцевості (поле, ліс, околиця міста, долина річ­ ки, низовина, осушене болото та ін.);

3. місцеположення ділянки (на пагорбку, на рівнині, на схилі та ін.);

4. призначення навколишніх будівель;

5. наявність поблизу фабрик і заводів, які викидають шкідливі гази, дим, кіптяву та ін.;

6. характеристика ґрунту;

.425

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

7. загальна характеристика ділянки;

8. додаткові зауваження.

У фенологічній роботі велике значення має тривалість спостере­жень за сезонними явищами природи на одних і тих самих місцях. Чим більше років на цих місцях вони проводяться, тим цінніші зібрані мате­ріали.

Особливу увагу слід звернути на ведення спостережень за розвит­ком рослин у декоративних і плодових шкілках та розсадниках. Зокре­ма, слід реєструвати: початок і кінець обробітку грунту для висівання, садіння рослин, початок і кінець висівання та садіння рослин; появу пе­рших і масових сходів, перших справжніх листків у сіянців і саджан­ців; час початку й закінчення різних робіт (прополювання, розпушу­вання, поливу, боротьби зі шкідниками й хворобами рослин тощо); час і види пошкодження сіянців та саджанців (приморозками, хворобами, шкідниками); початок і кінець осіннього обробітку грунту під сівбу та садіння; початок і кінець осінньої сівби й садіння.

Спостерігаючи за трав'янистими дикорослими рослинами, учні ма­ють реєструвати: початок вегетації (появу перших молодих листків або ріст пагонів); початок цвітіння; масове цвітіння та його закінчення; по­чаток і масове розсівання насіння; закінчення вегетації рослин; поча­ток зеленіння трав на луках; початок, масова косовиця та її закінчення; початок і закінчення косіння отави тощо.

Фенологічні спостереження за дикорослими рослинами мають під­готувати учнів до фенологічних спостережень за сільськогосподарсь­кими культурами, а це, своєю чергою, сприятиме кращому пізнанню їхніх біологічних особливостей, допоможе доцільніше організувати сільськогосподарські роботи.

Фенологічні спостереження за сільськогосподарськими рослинами треба проводити регулярно — від часу їх сівби до збирання врожаю — й реєструвати (табл. 12.1): початок весняного обробітку грунту; поча­ток і закінчення сівби ранніх та пізніх ярих культур; появу перших і ма­сових сходів; початок і масове колосіння; початок і масове цвітіння; початок і масове достигання плодів і насіння; початок і масове збиран­ня озимих та ярих культур; початок і закінчення сівби озимих культур; появу перших і масових сходів озимих культур; кущіння; появу хвороб і шкідників та заходи боротьби з ними, а також усі агротехнічні заходи, які проводилися з тією чи іншою культурою.

,426

12.1 Позаурочна робота

Таблиця 12.1. Форма таблиці фенологічних спостережень за озимою та ярою пшеницею, житом, ячменем і вівсом (200_ р.)

		Дати
№	Фази розвитку	Озима	Яра		Я її		Примітка
пор.		пше-	пше-	Жито	ЛІ-	Овес
					МІНІ,
		ниця	ниця
1	Сівба	■
2	Сходи:
	10 % рослин
	більш як 50 % рослин
3	Утворення третього
	листка:
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
4	Укорінення
5	Кущіння:
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
6	Відновлення росту
	навесні:
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
7	Вихід у трубку:
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
8	Колосіння (для вівса —
	викидання волоті):
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
9	Цвітіння:
	у 10 % рослин
	у більшості рослин
10	Молочна стиглість зерна
11	Воскова стиглість зерна
12	Повна стиглість зерна
13	Збирання врожаю

427

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Програма фенологічних спостережень для учнів має бути негро-міздкою й передбачати лише найдоступніші для спостережень явища. До неї не слід вносити розпливчасті питання, які не стосуються харак­теристики явища. Крім того, програма має бути по можливості універ­сальною, тобто придатною для спостережень за різними рослинами.

Спостереження треба вести за певним планом. Перші записи спо­стережень, які проводяться на ділянці відповідно до програми, має робити одна особа, не довіряючи цього комусь іншому, щоб не було плутанини в записах. Бажано, щоб записи виконувалися на місці спо­стереження.

Фенологічні спостереження за рослинами проводяться регулярно: навесні, коли сезонні явища природи настають одне за одним, — що­дня, а влітку й восени — через день. В окремі періоди розвитку рослин, коли в них не відбувається великих змін, фенологічні спостереження можна вести рідше — через два, три, п'ять днів. Спостереження реко­мендують проводити в другій половині дня, коли більшість рослин по­чинає зацвітати або розкривати квітки, й відповідна фаза розвитку спо­стережуваних рослин виявляється найкраще. Для фіксування спосте­режень заздалегідь заводять спеціальний журнал із формами запису окремих фаз розвитку рослин чи тварин.

Бажано, щоб записи в журналі велися за окремими розділами: дані метеорологічних спостережень, дані спостережень за рослинами чи тваринами.

Головне в проведенні фенологічних спостережень полягає в тому, щоб ті чи інші явища природи були своєчасно виявлені, об'єктивно вивчені, й у відповідних журналах було точно записано число й місяць, коли почалося дане явище й коли закінчилося.

Текстову частину зведених даних фенологічних спостережень до­цільно супроводити графіками, діаграмами.

Велике значення для фенологічної роботи в школі мають екскурсії, що проводяться для ознайомлення учнів із флорою та фауною лісів, сте­пів, луків і пасовищ. На екскурсіях створюються широкі можливості для вивчення рослин і тварин, глибокого усвідомлення їхнього взаємозв'яз­ку з природним оточенням. Це зближує учнів із природою, привчає їх проводити спостереження, сприяє формуванню в них наукового світогляду.

Після кожної екскурсії вчитель підбиває підсумки. Учні коротко розповідають про результати самостійної роботи, виконаної під час екскурсії за завданням учителя, повідомляють про зібрані матеріали, а

428

12.2 Домашні роботи

т акож про плани проведення фенологічних спостережень за сезонними явищами природи на певний період року.

Фенологічні спостереження невіддільні від метеорологічних, без яких неможливо робити якісь висновки щодо досліджуваних природ­них явищ. Метеорологічні спостереження проводяться на метеороло­гічній станції, яку влаштовують на шкільній навчально-дослідній зе­мельній ділянці (див. розд. 14).

Досліджуються й реєструються в журналі такі основні дані про погоду:

• температура повітря та ґрунту;

• вологість повітря;

. атмосферний тиск;

• напрям і сила вітру;

. кількість атмосферних опадів, товщина снігового покриву;

. форма й рух хмар;

. град, іній, ожеледь, гроза тощо.

Спостереження завжди проводять у визначений час тричі на день (уранці, вдень і ввечері).

На підставі фенологічних та метеорологічних спостережень можна скласти календар розвитку рослин місцевої флори й у спеціальній віт­рині вивісити його для огляду учнів, а також населення. Дані цих спо­стережень стають у пригоді вчителю також на уроках.

"омашня робота — це складова навчального

_г щ...роцесу, яка полягає у виконанні учнями

завдань учителя, пов 'язаних із вивченням відповідної теми. Вона пе­редбачає вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці, самостійне опанування нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів, виготовлення навчальних посібників, написання творчих робіт (рефератів, доповідей) тощо.

Учитель може досягти високих показників у навчанні біології лише за правильної організації навчальної діяльності учнів і виконання ними домашніх завдань, адже це сприяє закріпленню й глибокому засвоєн­ню змісту програмного матеріалу, який вивчався на уроці, формуван-

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

ню навчальних умінь, розвитку пізнавальної самостійності учнів, їх­нього мислення.

У практиці навчання біології найважливішими є завдання на уза­гальнення, закріплення й відтворення знань. Вважається, що такі завдання є природним продовженням попереднього уроку й сприяють підготовці до наступного. Основу цих завдань становить самостійна робота з підручником біології. Йдеться не про заучування його тексту: адже головне має бути засвоєне на уроці. Домашня робота полягає у виконанні вправ, що стимулюють, активізують самостійну розумову діяльність учнів, наприклад: відповіді на запитання наприкінці параг­рафа, складання логічних схем, виділення головного, заповнення по-рівняльно-узагальнювальних таблиць, розв'язування задач біологіч­ного змісту тощо. Такі завдання мають бути простішими й менш об'єм­ними порівняно з тими, що виконувалися в класі. Адже вдома учні не можуть звернутися по допомогу до вчителя в разі ускладнень.

Обсяг домашніх завдань, їхні особливості значною мірою залежать від якості уроку біології. Учитель повинен пам'ятати: чим ефектив­ніший урок, тим меншим має бути обсяг домашнього завдання, й на­впаки. Проте навіть за найдосконалішого уроку біології від домашніх і позаурочних завдань відмовлятися не слід.

Вивчення рослин, тварин, явищ в їхньому житті передбачає вклю­чення в домашні та позаурочні завдання фенологічних спостережень, самоспостережень тощо.

Принципово новим підходом до процесу навчання біології є засто­сування випереджальної системи домашніх завдань, що виконуються з використанням підручника й науково-популярної літератури біологіч­ного змісту. Суть її полягає в тому, що учні самостійно опрацьовують матеріал, який на уроці не пояснювався. Для цього вчитель називає конкретну тему для самостійного вивчення, вказує сторінки основної та додаткової літератури з біології, пропонує учням запам'ятати й зро­зуміти провідну ідею роботи.

Користуючися підручником і додатковою літературою, учні відпо­відають на запитання, складають таблиці, схеми. А якщо хтось із них не впорався, то в класі, в процесі бесіди з учителем та іншими учнями, розгляду роздаткового матеріалу, перегляду діафільму, діапозитивів чи кінофільму, натуральних наочних посібників, таблиць, схем, мо­жуть дістати відповіді на незрозумілі запитання. В заключній частині уроку вчитель узагальнює й визначає основні запитання та завдання на наступний урок.

_ 430

12.2 Домашні роботи

П евну частину завдань із теми уроку (зокрема робота з додатковою літературою, відбір фактів, прикладів, цікавої інформації, підготовка повідомлень, рефератів, дослідів, виготовлення наочних посібників) учні можуть виконувати за бажанням. Проте учні не завжди зважають на рекомендований характер завдань і успішно справляються з ними, особливо якщо вони цікаві й доступні, а також чітко, в логічній по­слідовності проведено інструктаж учителем.

Навчальна діяльність учнів має бути спрямована на виконання низ­ки послідовних завдань, наприклад: прочитати відповідний параграф у підручнику біології; добрати приклади з власного досвіду та науково-популярної літератури; скласти таблицю (приміром, спільних і відмін­них рис будови представників типу Членистоногі); зробити схему або малюнок; скласти кросворд; добрати прислів'я, приказки чи загадки з теми; скласти опис лікарської рослини або корисної тварини, за якими інші учні мають ідентифікувати її; знайти в тексті характерні ознаки родини (розоцвіті чи складноцвіті) або класу (комахи чи земноводні). Навчальну діяльність учнів можна успішно організувати на основі читання тексту з підручника «Загальна біологія». Наприклад, прочи­тавши параграф «Охорона видової різноманітності організмів», учні мають зробити висновки про значення заповідників, регуляцію чисель­ності популяцій, генетичні банки, природне підвищення стійкості біо­сфери тощо.

Домашні завдання мають сприяти не лише засвоєнню знань, а й на­буттю вмінь і навичок працювати з книгою, малюнком, таблицею, схе­мою, складати план до тексту, параграфу, виявляти в тексті головне тощо. Для розвитку мислення учнів, формування в них умінь порівню­вати, узагальнювати, систематизувати слід давати їм завдання на за­повнення таблиць, німих малюнків, складання кросвордів, ігор із біо­логічним змістом на кращого знавця польових, овочевих, технічних культур.

Учитель має добрати для учнів такі домашні завдання, які були б ло­гічною ланкою між навчальним матеріалом, що вивчався на попе­редніх уроках і вивчатиметься на наступних. Плануючи урок, учитель має визначити місце домашнього завдання в навчальному процесі та його значення в оволодінні учнем знаннями та вміннями.

Важливе значення мають домашні завдання практичного спряму­вання, зокрема на проведення самоспостережень та спостережень за життям рослин, тварин, дослідів із ними.

431

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Зростанню значення й ефективності виконання домашніх завдань сприяє їх систематична перевірка опитуванням учнів, а також іншими методами та формами контролю та обліку знань. Особливо важливим є з'ясування якості виконання домашніх завдань, зокрема запису їх у зо­шитах у вигляді таблиць, схем, висновків, зроблених на підставі спо­стережень, самоспостережень, дослідів.

Домашні завдання можуть бути: фронтальними, індивідуальними (спостереження за акваріумними рибами, рослинами, виготовлення колекцій), творчими (підготовка повідомлень, рефератів, малюнків, складання віршів, казок), активізувальними (складання ребусів, крос­вордів, алгоритмів), розвивальними (на формування інтелектуальних умінь, розвиток логічного мислення).

Домашні завдання мають базуватися на принцип ах:

• взаємозв'язку з роботою під час уроку;

• самостійної навчальної діяльності учнів;

• конкретизації навчального матеріалу;

• дозування й диференціації; . систематичності;

. доступності.

Нижче наведено вимоги до організації домашніх завдань.

/ Домашнє завдання має відповідати віковим особливостям учнів.

/ Треба, щоб виконання домашнього завдання не забирало багато часу.

У Домашнє завдання має бути чітким і зрозумілим для кожного учня.

У Домашні завдання мають бути проблемного, творчого характеру, містити елемент новизни й відкривати можливість для прояву само­стійності, але водночас бути доступними для самостійного вико­нання.

У Домашнє завдання має бути сформульоване у вигляді запитань, на які учні відповідають, добираючи необхідний матеріал із параграфа підручника, а не завчаючи його текст для переказу в класі.

У Домашні завдання не мають бути однотипними; необхідний дифе­ренційований підхід до їх надання: одному учневі (або групі уч­нів) — скласти план відповіді на конкретне запитання, другому — тезиси, третьому — зробити завдання за карткою з пошуком відпо­віді в тексті підручника, четвертому — скласти схему, п'ятому — таблицю, шостому — підготувати цікаве повідомлення з теми, сьо­мому — підготувати реферат із проблеми, восьмому — знайти до­даткову інформацію з теми, дев'ятому — скласти кросворд, десято-

,432

12.3 Позакласна робота

м у — алгоритм, одинадцятому — поставити дослід і підготувати доповідь за його результатами й т. д. Це підвищує інтерес до пред­мета (робота, виконана з інтересом, потребує менших затрат енер­гії), стимулює процес навчання.

/ Домашнє завдання має орієнтувати учнів на пошук рішення, на засто­сування знань із біології в різних життєвих ситуаціях (настанова на вміння застосовувати знання, вміння та навички в різних ситуаціях).

/ Кожне домашнє завдання має містити запитання для повторення ос­новних тем, розділів програми (настанова на повторення раніше ви­вченого, на здійснення міжтемних зв'язків).

12.3

Позакласна робота

Позакласна робота поряд з уроком є винятко­во важливою ланкою навчального процесу з біології в школі. Саме вона дає можливості не лише для розширення й поглиблення біологічних знань, а й для розвитку творчої активності й самостійності учнів, їхніх нахилів, здібностей, кругозору, трудового, морального, естетичного, екологічного виховання, збудження інтересу до предмета. Позакласна робота допомагає формувати учнівський ко­лектив і виховує почуття відповідальності перед ним. У процесі поза-класної роботи учні навчаються знаходити науково обґрунтовані рішення під час розв'язування конкретних практичних завдань у різ­них життєвих ситуаціях, проводити досліди, спостереження, орієнту­ватися в сучасній науково-популярній літературі з різних галузей знань, уміло користуватися нею.

Позакласна пізнавальна діяльність школярів сприяє реалізації ди­ференційованого підходу до навчання й виховання зі збереженням єди­ного та обов'язкового навчального плану. Індивідуальний підхід у по-закласній роботі формує позитивне ставлення учнів до предмета, оскільки навчання у вільний час у невимушеній атмосфері дає змогу донести до учнів теоретичні знання в доступнішій формі.

Позакласна робота має профорієнтаційне значення, задовольняючи потреби учнів у розвитку творчих, конструювальних та експеримента­льних умінь. Крім того, вона відіграє важливу роль у формуванні діа-лектико-матеріалістичного розуміння розвитку природи, оскільки ли­ше на багатьох прикладах учні можуть самостійно дійти висновку про те, що зв'язок між формами руху матерії є проявом законів діалектики.

«»433

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

О тже, організація й проведення позакласної роботи дає змогу роз­в'язати багато проблем, які виникли на сучасному етапі перебудови освіти в Україні, а саме:

У уникнути перевантаження програм із біології й наблизити біологіч­ну освіту до життєвих потреб учнів;

/ повніше задовольнити пізнавальні інтереси школярів;

/ органічно поєднати навчальну мету, навчальний матеріал та безпо­середній життєвий досвід підлітка з його участю в практичних зав­даннях, що збагачує життєвий досвід.

Позакласна діяльність із предмета дає змогу зробити навчально-ви­ховний процес у школі цілісним, гармонійно комплексним, індивідуа-льно-особистісним.

Позакласна робота сприяє розв'язанню важливого завдання — ви­бору учнями професії та підготовки до неї. В позакласній роботі фор­муються професійні інтереси, розширюється світогляд, здобуваються деякі спеціальні знання, вміння й навички; учні можуть випробувати себе в обраній ними галузі знань. Для цього в школах проводять лекції, бесіди, диспути про різні професії, екскурсії, знайомлять з відповід­ною літературою.

У педагогічній теорії та практиці роботи шкіл виокремлюють три форми позакласної роботи з біології: індивідуальну, групову та масову.

Індивідуальна форма передбачає такі види позакласної роботи: ро­бота з науково-популярною літературою, довідниками, словниками; підготовка доповідей, рефератів; досліди й спостереження в природі, теплиці, куточку живої природи; виготовлення годівниць для птахів; шефство над сільськогосподарськими тваринами; проведення феноло­гічних спостережень; самоспостереження; виготовлення таблиць, мо­делей, обладнання для навчальних занять, кабінету біології. До групо­вої форми належать: робота в гуртках, учнівських об'єднаннях (това­риствах, клубах), випуск біологічного бюлетеня, стендів рослин Червоної книги тощо, до масової— біологічні вечори, олімпіади, тиж­ні біології, декади, місячники, вікторини, конференції, лекції, біологіч­ні товариства, учнівські лісництва, екскурсії та ін.

Поділ позакласної роботи на окремі форми та види є умовним: окре­мі їхні елементи тісно пов'язані між собою, взаємно інтегруються. На­приклад, готуючися до біологічного вечора, учні виконують індивідуа­льні, групові та масові завдання.

,434

12.3 Позакласна робота

Індивідуальна позакласна робота по суті є різновидом домашніх і позаурочних робіт. Вона полягає в добровільному виконанні епізодич­них завдань зі спостереження за сезонними явищами в природі, прове­денні дослідів у куточку живої природи, вдома або на шкільній навчаль­но-дослідній земельній ділянці. Вчитель, помітивши інтерес школярів до біології, створює умови для його подальшого розвитку, залучає уч­нів до позакласного читання, проведення фенологічних спостережень, постановки дослідів.

Позакласне читання розвиває мислення учнів, підвищує інтерес до предмета. Особливе значення має читання науково-популярної літера­тури з біології, яке викликає в учнів бажання проводити досліди, спо­стерігати, конструювати.

Мета позакласного читання — розширити світогляд і поглибити знання учнів, поглянути на предмет крізь призму художнього образу чи наукового твору. Поряд з усіма шкільними заходами позакласне чи­тання виховує в учнів любов до книги, прагнення постійно спілкувати­ся з нею, привчає школярів до систематичного опрацьовувння рекомен­дованої літератури.

Досвід показує, що деякі школярі, які не проявляли достатнього ін­тересу до навчальних занять із біології, завдяки читанню науково-по­пулярних книжок змінили своє ставлення до предмета, й біологія стала їхньою майбутньою професією.

Читання науково-популярної літератури тісно пов'язане з усіма ін­шими видами позакласної роботи. Склавши реферати чи доповіді, учні виступають на вечорах або ранках, беруть участь у диспутах, конферен­ціях, вікторинах, олімпіадах.

Книжку учень використовує під час ознайомлення з рослиною або твариною, за якою доглядає або над якою ставить дослід. Визначник рослин і книжка — супутники спостережень під час екскурсій. Крім того, читання художніх і науково-популярних книжок із біології має самостійне значення, оскільки виховує в учнів потребу розширювати й поглиблювати знання самоосвітою.

Щоб керувати позакласним читанням, учитель сам має бути обізна­ним із науково-популярною та художньою літературою для учнів.

Літературу для читання учням рекомендують переважно у зв'язку з вивченням на уроці відповідного матеріалу. Списки книжок за темами слід вивішувати в кабінеті біології та шкільній бібліотеці. Корисно під час відповідей учнів на уроці ставити їм запитання з матеріалу прочи­таних книжок.

435

, ч,омі' іс і шзаурочна й позакласна робота учнів із біології

У кабінеті біології можна влаштувати стенд-виставку книжок, аль­бомів із відгуками учнів щодо прочитаного.

У роботі з позакласного читання вчитель біології має підтримувати тісний зв'язок зі шкільною бібліотекою: враховувати наявність потріб­них книжок і попит на них серед учнів; разом із бібліотекарем улашто­вувати виставки рекомендованої літератури й вечори обговорення книжок із певної теми.

Групова робота. Серед багатьох форм і видів позакласної роботи чільне місце належить роботі в гуртках. Вважають, що саме гурток юних натуралістів найбільше сприяє формуванню інтересу учнів до вивчення біології.

У сучасній школі діють різноманітні біологічні гуртки: рослин­ників, тваринників, фізіологів, квітникарів, дендрологів, лісівників, пасічників, ентомологів, іхтіологів, орнітологів, кролівників, генети­ків, селекціонерів, фенологів та ін.

Учитель, ураховуючи завдання біології як навчального предмета, вікові особливості учнів, їхні знання, досвід, теоретичну й практичну підготовку, життєві потреби, обирає вид гуртка й визначає напрями йо­го роботи.

До гуртка юннатів слід залучати учнів, які виявили бажання бути його членами. Найзручніше працювати, коли до гуртка входять 15—20 учнів. Якщо ж охочих вступити в гурток, наприклад рослинників або тваринників, багато, створюються секції, приміром дендрологів чи лісівників, ентомологів або орнітологів. Розподіл гуртка на секції сприяє чіткішій його роботі.

Перше організаційне заняття гуртка проводиться щороку, бо його склад змінюється. На цьому занятті учні ознайомлюються зі статутом гур тка,в якому зазначено його мету й завдання, струк­туру, напрями роботи, обов'язки членів, порядок їх виключення, орга­нізацію роботи.

Мета й завдання біологічного гуртка. Члени гуртка розширюють і поглиблюють свої знання з біології, навчаються робити доповіді й ви­готовляти наочні посібники для їх ілюстрування. Вони пропагують біологічну науку серед учнів школи та населення свого міста або села, засвоюють певний мінімум практичних умінь і навичок, вчаться спо­стерігати й проводити досліди з живими об'єктами, доглядати за ними.

Структура гуртка. Гурток створюється на добровільних засадах. Членом гуртка може бути кожен учень, який цікавиться біологією й виз-

.436

12.3 Позакласна робота

нає статут гуртка. Керівним органом гуртка є рада на чолі з головою. Рада обирається з членів гуртка на загальних зборах терміном на один рік у такому складі: голова, його заступник, секретар.

Голова гуртка збирає учнів і проводить заняття, стежить за чергу­ванням у куточку живої природи, в теплиці тощо. Заступник голови ве­де щоденник занять та облік відвідування. Секретар опікується робо­тою редколегії й господарством гуртка: веде протоколи засідань, скла­дає списки чергових тощо.

Робота гуртка передбачає: . вивчення рослинного й тваринного світу свого краю;

• догляд за рослинами й тваринами куточка живої природи;

• ведення щоденника спостережень за життям рослин чи тварин;

• участь у різних природоохоронних заходах школи (розселення ко­ рисних рослин і тварин, вирощування кущів, трав, озеленення шко­ ли, села, міста, вивчення природи свого краю, охорона рослин і тва­ рин, допомога зимуючим тваринам);

. чергування в куточку живої природи;

. організацію й проведення дослідної роботи в куточку живої приро­ди й на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці, в сільсько­господарському виробництві;

. підготовку й читання доповідей, співдоповідей та повідомлень про рослини й тварин, їхнє значення в житті людини й у природі, їх охо­рону та використання;

. підготовку й проведення біологічних вечорів;

• перегляд діа- й кінофільмів, прослуховування звукозаписів біоло­ гічної тематики;

. підготовку й проведення шкільних масових заходів;

. випуск стінної газети, бюлетеня, рукописного журналу тощо;

• ремонтування та виготовлення наочних посібників; . організацію виставок робіт членів гуртка.

Досвід показав, що захоплюватися теорією в роботі гуртків не варто.

Доповіді доцільно практикувати один-два рази на півріччя, щоб уч­ні могли добре підготуватися до них. Частіше слід доручати підготовку невеликих (на 4—5 хв) повідомлень.

У процесі роботи в гуртках учнів необхідно залучати до проведення спостережень, бо саме вони дають змогу нагромадити факти. _____щші__мі^^ 437

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Видатний учений І. П. Павлов у своєму листі до молоді так писав про значення фактів для науки: «Вивчайте, зіставляйте, нагромаджуйте фак­ти. Хоч яке досконале крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його у височінь, не спираючися на повітря. Факти — це повітря вченого. Без них Ваші «теорії» —марні силкування. Але вивчаючи, експериментуючи, спос­терігаючи, намагайтеся не залишитися на поверхні фактів. Не перетво­рюйтеся на архіваріусів фактів. Намагайтеся проникнути в таємницю їх виникнення. Наполегливо шукайте закони, які ними керують».

Слід пам'ятати, що спостережливість, як і інші властивості людини, виникає й розвивається в процесі чітко організованої та педагогічно спрямованої діяльності.

Чіткість в організації спостережень за життям рослин, тварин є важ­ливою умовою для розвитку в учнів уміння виявляти об'єктивні зв'яз­ки між живою й неживою природою, між рослинами й тваринами то­що. Це є правильним науковим підходом до пізнання різноманітних причин виникнення певних змін у будові й житті рослинних і тварин­них організмів та закономірностей розвитку живої природи.

Спостереження за життям організмів — один із важливих способів їх вивчення й пізнання.

Результативність спостережень залежить не тільки від організації та педагогічного спрямування, а й від правильності визначення мети, складання плану, здійснення підготовки учнів до виконання конкрет­них завдань. Учні мають знати: що, де, як і для чого спостерігати.

■ Наприклад, спостерігаючи за міграцією птахів, учні в своїх щоденниках за­ значають, що одними з перших ранньої весни прилітають шпаки, пізніше — ластівки й стрижі. Пояснити причини цього явища учні зможуть лише піс­ ля того, як за завданням учителя дослідять живлення цих птахів. Шпаки живляться різноманітним кормом і тому прилітають раніше за інших, а лас­ тівки — комахами, які з'являються лише з настанням тепла. Саме тому й строки прильоту птахів різні.

Зважаючи на те, що спостереження за рослинами й тваринами по­требують багато часу, для успішного їх проведення треба вибрати не­багато об'єктів.

■ Можна рекомендувати такий план спостереження за птахами:

1. Весняний переліт птахів:

а) відліт птахів, що зимували в даній місцевості;

б) весняний проліт птахів (перших зграй і масовий);

в) весняний приліт — поява птахів, що прилетіли на місця гніздування.

2. Початок відкладання яєць.

438

12.3 Позакласна робота

3. П оява пташенят.

4. Виліт пташенят із гнізда.

5. Осінній переліт птахів:

а ) осінній відліт;

б) осінній проліт (реєструють початок, масовий проліт, кінець прольоту);

в) осінній приліт (реєструють дату появи птахів на місцях їхньої зимівлі).

Теми спостережень, які цікавлять учнів, можуть бути найрізнома­нітнішими.

■ Наприклад: 1. Життя комах саду. 2. Життя комах ставка або річки. 3. Життя комах лісу чи поля. 4. Життя мурашок. 5. Зимуючі птахи. 6. Птахи вашого краю. 7. Ссавці вашого краю. 8. Гризуни — шкідники полів.

Результати фенологічних спостережень фіксують у таблиці. Для більшої зацікавленості учнів у вивченні біології слід доручати їм готувати короткі доповіді та виступати з ними на біологічних вечо­рах, засіданнях гуртка, перед молодшими школярами.

Обов'язки членів гуртка. Кожний член гуртка зобов'язаний: / відвідувати заняття й виконувати статут гуртка; / брати активну участь у всіх заходах гуртка — екскурсіях, походах, суспільно корисній роботі, організації шкільних біологічних виста­вок, конкурсів, вечорів тощо;

/ сумлінно чергувати в куточку живої природи, на шкільній навчаль­но-дослідній земельній ділянці;

/ вміти користуватися приладами, інструментами, наочними посіб­никами.

Виключення з гуртка. З членів гуртка виключають тимчасово або назавжди за пропуски занять без поважних причин, порушення правил, зниження успішності з біології та інших предметів.

Організація роботи гуртка. Роботою гуртка юних біологів керує вчитель біології. Він пропонує теми спостережень і дослідних робіт, добирає літературу, відповідає на всі запитання членів гуртка, сприяє розвиткові їхньої самостійності й ініціативи.

На першому засіданні гуртка обирають бюро, редколегію для випус­ку стінної газети «Юний біолог», техніка-механіка й витівника. Тех-нік-механік демонструє на заняттях діа- або кінофільми й навчає цьому інших членів. Витівник збирає загадки, ребуси, шаради, кросворди на біологічні теми, добирає біологічні ігри, вікторини. Четверо-п'ятеро членів гуртка роблять вирізки й виписки з газет і журналів про біоло­гічні новинки.

ш^ ._<і._іігг._і..._г.._г..._{і 1 і[пп}._п. 439

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

На першому занятті, щоб заохотити учнів, учитель має зробити коро­тке повідомлення про досягнення біологічної науки, а також роз'ясни­ти завдання гуртка та зміст його роботи на поточний період.

В основному зміст роботи гуртків визначається інтересами й підго­товкою учнів, а також можливостями школи. Щоб урахувати побажан­ня учнів, на початку навчального року вчитель пропонує їм відповісти на два запитання: «Чим ти бажаєш займатися в біологічному гуртку?», «Яку доповідь ти хотів би послухати, прочитати?»

Планом занять предметного гуртка, який складається його членами разом з учителем на рік або семестр у довільній формі й затверджуєть­ся на загальних зборах гуртківців, орієнтовно передбачаються зміст, обсяг і послідовність тем, форми та методи їх вивчення.

У методиці проведення занять у гуртках важливо поєднувати інди­відуальну самостійну роботу кожного учня з колективною. Чергування теоретичних і практичних занять, екскурсій у природу, спостережень якогось епізодичного явища дає змогу за короткий час скласти загальне уявлення про колектив і оцінити можливості кожного його члена. Добре знаючи колектив, педагог зуміє задовольнити інтереси кожного учня.

Заняття в гуртках мають величезну перевагу над уроками, бо дають змогу вивчати будь-яку тему глибоко й різнобічно. Це зумовлює й широкі виховні можливості, високу ефективність таких занять зі шко­лярами. Форми занять у гуртках можуть бути різними: доповіді, обго­ворення книжок, рецензування літератури, досліди й повідомлення про їхні результати, перегляд кінофільмів, екскурсії, лабораторні за­няття, виготовлення наочності та обладнання для кабінетів.

Роботу з будь-якої теми можна проводити в такій послідовності:

1. Вступне заняття (майже теоретичного характеру).

2. Самостійна робота юннатів (зазвичай дослідницького характеру).

3. Звітне заняття.

4. Випуск стінних газет, журналу, оформлення виставки за резуль­ татами роботи.

Заняття гуртка починається з настановчих пояснень учителя з даної теми. Іноді це може бути лекція-бесіда з теми, до вивчення якої присту­пають гуртківці, в якій учитель ставить мету майбутньої роботи, роз­криває її зміст і характер. При цьому вчитель використовує навчальні кіно- та відеофільми, діапозитиви, діафільми, рекомендує літературу з даної теми заняття.

12.3

440

12.3 Позакласна робота

П ісля цього педагог дає юннатам індивідуальні або групові завдан­ня й проводить інструктаж.

Потім учні працюють самостійно: проводять досліди, спостережен­ня в куточку живої природи, теплиці, на шкільній навчально-дослідній ділянці, в природі, вивчають літературу, наочні посібники, готують ма­сові заходи. Хоча ці завдання юннати виконують індивідуально, проте вони завжди можуть звернутися за поясненнями до керівника гуртка, який повинен цікавитися ходом їхньої самостійної роботи.

За підсумками роботи готують звіти, реферати. На звітному занятті учні доповідають про самостійну роботу, демонструють колекції, за­читують щоденники спостережень, показують фотографії рослин, тва­рин тощо. Завершується робота проведенням конференції, наукового вечора, випуском стінгазети, оформленням виставки учнівських робіт.

У деяких школах робота гуртка завершується суспільно корисною роботою: природоохоронними заходами, озелененням школи, своєї місцевості, наданням допомоги фермерському господарству.

Останнім часом у школах з'явилися різноманітні клуби. Це об'єд­нання групи учнів для тривалої роботи конкретного напряму. Мета такого об'єднання — залучити якомога більше школярів до різних форм розумового розвитку, допомогти їм у пошуках улюбленого заняття, у виявленні здібностей і хисту, в формування практичних умінь та навичок.

Клуби бувають профільні (літературний, юних біологів, географів, фізиків), дискусійні (організовують диспути, присвячені різним проб­лемам), веселих і кмітливих (КВК) та ін.

Клубна форма роботи відрізняється від гурткової. Клуб створю­ється об'єднанням не менш як трьох гуртків і має в своєму складі понад 60 членів — переважно учнів середнього шкільного віку. В клубі учні займаються цікавою справою, яку самі вибирають. Наприклад, у клубі юних біологів, крім роботи в гуртках, проводяться заняття, на яких мо­жуть бути присутні не тільки юннати, а й діти з іншими нахилами, котрі зацікавилися роботою в клубі. Діти можуть відвідувати заняття різних секцій.

У деяких школах діють клуби допитливих. В їхніх рамках працюють предметні гуртки, факультативи, лекторська група, редакція усного журналу, проводиться конкурс кмітливості. Очолює клуб штаб знань, в який входять голова клубу, його заступник, керівник лекторію, редактор усного журналу, секретар журі конкурсу кмітливості.

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Штаб знань відповідно до плану роботи школи проводить олімпіа­ди, конференції старшокласників, усні журнали, зустрічі з цікавими людьми, конкурси газет, виставки творчих робіт учнів, читання лекцій із різних питань біології.

Учні, які мають потяг до наукової діяльності, здібності та успіхи у вивченні біології, можуть брати участь також у конкурсі науково-дос­лідних робіт Малої академії наук України (МАН). Там вони прохо­дять школу дослідництва, експериментаторства, пошуків, учаться за­хищати свої ідеї, обстоювати власну позицію, самовизначаються й го­туються до науково-дослідницької діяльності.

Мала академія наук природничого спрямування є творчим об'єд­нанням учнівської молоді, яке допомагає визначиться щодо професії й поглибити інтелектуальний та духовний потенціал. У МАН є хіміко-біологічне відділення, де працюють секції біології, хімії, екології, пси­хології, медицини, сільського та лісового господарства.

Щороку в усіх обласних центрах України проходять конкурси захис­ту науково-дослідних робіт учнів — членів МАН України. В конкурсі беруть участь учні 9—11 класів загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв та позашкільних закладів, які є слухачами, кандидатами та дійсними членами територіальних відділень МАН.

До головних завдань Малої академії наук належать:

. створення відповідних умов для творчого самовдосконалення уч­нівської молоді;

• подальший розвиток і підтримка талановитої та обдарованої молоді;

• сприяння додатковій освіті учнів та залучення їх до науково-дослід­ ної роботи;

. пропаганда наукових досліджень учнівської молоді;

• забезпечення державної підтримки майбутніх представників науко­ вої еліти.

Навчальна програма кожного відділення МАН передбачає насампе­ред індивідуальну роботу з обдарованою молоддю.

Всеукраїнська заочна біологічна школа учнівської молоді (ВЗБШ) як структурна одиниця Малої академії наук забезпечує потреби цілесп­рямованої молоді у здобутті знань, умінь і навичок у галузі природни­чих наук, створює умови для розвитку її креативних можливостей, за­лучає до науково-дослідницької діяльності та експериментальних ро­біт, сприяє вибору майбутньої професії.

,442

12.3

12.3 Позакласна робота

М асова позакласна робота охоплює учнів кількох класів або школи. Основною її метою є поширення біологічних знань серед мога більшої кількості школярів. Цим і зумовлюється вибір форм тодів підготовки й проведення масових заходів. Кожний із них ма ти привабливим за змістом і досить цікавим за формою.

Як свідчить практика, найчастіше в школі використовують так ди масової позакласної роботи: біологічні вечори, конференції та с піади, свята, диспути, тижні біології, екскурсії.

Біологічні вечори належать до найцікавіших і найзахоплгоючю сових позакласних заходів. Вони проводяться з різною метою: відзна знаменну подію в біологічній науці, житті вченого, житті школи, гу; підбити підсумки олімпіад, конкурсів, екскурсій, дослідної роботи

Біологічні вечори сприяють поглибленню знань, розширюють гозір, збуджують інтерес до біологічної науки, дають змогу до* піше й популярніше знайомити учнів із життєдіяльністю рослин і рип, найважливішими відкриттями українських і зарубіжних учен також розвивають увагу, мислення, вміння аналізувати явища й ро узагальнення та висновки, формують уміння організатора, попух затора, витівника, а також розвивають трудові вміння й навички (; учні самостійно готують і проводять ці вечори, а вчитель лише спр вує їхню роботу).

За змістом біологічні вечори бувають тематичні, ювілейні, ції біології, вікторини, запитань і відповідей.

Коротко розглянемо зміст, організацію й методику проведенн чорів цікавої біології.

Питання про підготовку до вечора вирішується па засіданні г) юннатів за 1,5—2 місяці до дати його проведення: визначається : складається й затверджується перелік завдань та розподіляються в'язки.

Члени гуртка юннатів під керівництвом учителя біології, бібл каря, з участю класних керівників та інших учнів — не членів г) готують досліди, відбирають цікаві запитання, уривки з науково-г лярної і художньої літератури, випускають стінну газету, в якій ви люють роботу гуртка, творчість окремих учнів, новини науки, к; дар знаменних дат. Кожен учень виконує певне, визначене учит завдання. Зміст вечора слід пов'язати з виучуваним матеріале шкільного курсу біології. Це сприятиме поглибленню знань учнії рослини й тварин, їхнє значення в природі й житті людини.

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

До програми вечора включають доповіді, повідомлення, інсценівки, розваги, ігри, ребуси, кросворди, загадки, шаради, виступи художньої самодіяльності, демонстрування діа- та кінофільмів, діапозитивів, зву­козаписів, відеозаписів, електровікторини, біологічні світлові газети. Тривалість вечора має становити не більше ніж 1,5—2 год.

Як показує досвід роботи, біологічні вечори найефективніші тоді, коли є цікавими, а доповіді й повідомлення розраховані на 5—6 хв.

За кілька днів до початку вечора вчитель біології, бібліотекар, клас­ний керівник, кілька ініціативних учнів перевіряють важливі ділянки, допомагають усунути недоліки, проводять генеральну репетицію й складають остаточну програму, а також вивішують художньо оформ­лене оголошення. В ньому наводиться програма вечора, повідомляєть­ся про дату й час його проведення, а також зазначається, що перемож­цям вручатимуться призи.

У залі, в якому відбуватиметься вечір, вивішують плакати, таблиці із загадками, кросвордами, ребусами, календарі тощо.

Тематика біологічних вечорів може бути найрізноманітнішою:

• рослини в житті людини; видатні українські вчені-селекціонери; з історії розвитку біології в Україні; рослини велетні й пігмеї, дивовижні рослини; рослини навколо нас і як вони слугують людині; рослини й космос; росли­ ни й сільське господарство; рослини, мистецтво й література; рослини й хімія; таємниці рослинного світу; М. І. Вавилов — видатний учений-селек- ціонер; рослини й добробут людей; охорона рослинних багатств; рослини- барометри; рослини-«сейсмографи» й біоніка на службі людини;

• тварини в житті людини; бджоли й урожай; видатні українські селекціо­ нери в тваринництві; тварини велетні й пігмеї; дивний світ тварин; як лю­ дина керує життям тварин; тварини навколо нас; що вивчає наука біоніка; тварини й космос; тварини й сільське господарство; таємниці тваринного світу; тварини й мистецтво; тварини й метеорологія; тварини-барометри; тварини-«сейсмографи».

Біологічний вечір має бути своєрідним підсумком роботи гуртка за певний час. Добре підготовлений, урочисто проведений він стає справж­нім святом для учнів і надовго залишається в їхній пам'яті.

Як показав досвід, такі вечори доцільно проводити не частіше, ніж двічі-тричі на рік.

Біологічні наукові конференціївідрізняються від біологічних вечо­рів повнішим і глибшим розкриттям теми. Головна увага зосереджу­ється на навчальній, науковій діяльності. Конференції сприяють вироб-

444

12.3 Позакласна робота

л енню в учнів навичок самостійної праці з літературними джерелами, матеріалами спостережень і дослідів, уміння добирати й використову­вати під час виступів необхідні описи, цифрові та графічні матеріали тощо.

Біологічні олімпіади — це інтелектуальні масові змагання школя­рів на найкраще знання й практичне застосування законів і закономір­ностей природи. Вони не лише розвивають творчі здібності учнів, а й виробляють наполегливість у подоланні труднощів, формують навич­ки самостійної роботи.

В Україні склалася система проведення предметних олімпіад. Доку­ментом, який визначає завдання, структуру, технологію проведення олімпіад, є Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базо­вих і спеціальних дисциплін. Відповідно до цього Положення олімпіа­ди з біології відбуваються в чотири етапи й тривають протягом усього навчального року:

I етап — шкільні олімпіади;

II етап — районні (міські);

3. етап — обласні;

4. етап — Всеукраїнські олімпіади.

Завершальним етапом олімпіадного руху є міжнародні олімпіади.

Завдання біологічних олімпіад: . широка популяризація ідей біологічної науки, розкриття її значення;

• збільшення кількості учнів, глибоко зацікавлених біологією;

• підвищення загальнобіологічної освіченості школярів ознайомлен­ ням їх із додатковою літературою, періодикою, науково-популяр­ ними теле- й радіопередачами тощо;

. виявлення серед шкільної молоді обдарованих учнів із високим рів­нем ерудиції в галузі біології та цілеспрямована профорієнтація їх. До участі в біологічних олімпіадах зазвичай залучають учнів усіх класів, які вивчають біологію. Місце проведення — біологічний ка­бінет, попередньо обладнаний необхідними приладами, додатковою настінною інформацією, муляжами, вологими препаратами, гербар­ним матеріалом тощо. Вчитель може скористатися допомогою юннатів у підготовці до олімпіади наочних посібників, обладнання й матеріа­лів; юннати також чергують під час проведення олімпіади, входять до складу її журі.

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Основними формами проведення олімпіад є письмові відповіді на за­питання та опис результатів практичних завдань. Запитання й завдання мають охоплювати широке коло знань і навичок. У відповідях особливо цінуються творчий підхід до пояснення біологічних закономірностей, асоціативне мислення, кмітливість, логічність і послідовність викладу. Журі оцінює їх залежно від ступеня складності запитань і завдань відпо­відною кількістю балів, про що повідомляє учасникам олімпіади.

Шкільна олімпіада виявляє переможців, які зможуть взяти участь у районних, міських, обласних олімпіадах. Особливістю олімпіади, по­чинаючи з І етапу, є дух змагання, виявлення найсильніших у цьому виді діяльності. Звання «найкращий біолог» школи й можливість про­довжувати змагання на наступних етапах, аж до міжнародної біологіч­ної олімпіади, — серйозний стимул до систематичних занять біологією для багатьох учнів.

Біологічні свята зазвичай улаштовують раз на семестр або на рік. Наводимо приклади організації й проведення таких масових заходів.

СВЯТО «ДЕНЬ ЗУСТРІЧІ ПТАХІВ»

Свято призначається не пізніше, ніж у другій декаді березня. Йому пе­редує певна підготовка, яка передбачає:

• проведення бесід у класах про охорону та приваблювання диких корис­ них птахів;

• виготовлення штучних гнізд для птахів — шпаківень та синичників;

• виготовлення плакатів із гаслами та масок птахів;

• добір малюнків та виготовлення опудал, оформлення колекції кормів для підгодовування птахів, створення монтажу з життя птахів;

• добір художнього матеріалу для декламації, співів та виступів худож­ ньої самодіяльності в окремих класах;

• складання запитань для вікторини про птахів;

• оформлення приміщення, де відбуватиметься свято (шкільний або клуб­ ний зал), гаслами, які закликають охороняти птахів, малюнками тощо;

• оформлення виставки найкращих робіт учнів, які відображують життя корисних диких птахів (малюнків, ліплення, саморобок із дерева);

• запрошення батьків, учнів старших класів, учителів, громадськості; підготовка виставки книжок про птахів (за допомогою шкільної або районної дитячої бібліотеки);

• організація прийому виготовлених штучних гніздищ від окремих класів.

446

12.3 Позакласна робота

С вято можна розпочати, наприклад, радіоперекличкою за певним текс­том, що змінюється або доповнюється залежно від місцевих умов.

Ведучий (до залу). Шановні! Від пернатих друзів на нашу адресу на­дійшли телеграми, які зачитає поштар. (До мікрофона підходить учень, одягнений у костюм поштового голуба, з поштарською сумкою.)

Поштар. Чи тут зібралися друзі птахів? (Із залу відповідають: «Тут», «Так»). Тоді слухайте, які телеграми надіслали ваші пернаті друзі.

Перша телеграма

Село, місто (де відбувається свято). Всім друзям птахів. Оглянули шпа­ківні, виготовлені вами, залишилися задоволені. Дякуємо за турботу. Вліт­ку віддячимо — знищимо всіх шкідників саду.

З привітанням, Шпаки.

Друга телеграма

Учасникам свята «День зустрічі птахів».

Вилітаємо з А фрики. Терміново повідомте, чи вже є у вас комахи. Якщо немає, ми затримаємося в дорозі.

Ластівки.

Третя телеграма

Усім школярам села, міста

Дуже вдячні за турботу про часу тяжкий зимовий час. Ми вилітаємо до себе з доброю згадкою про вас. На повітряних шляхах розповімо про вас птахам, які летять сюди. Дамо їм вашу адресу.

Снігурі.

(На сцену виходить група юннатів).

Текст привітання юннатів

Перший юннат. Любий друже мій, юннате¹. Уявляєш, скільки птах Може нищить, поїдати Гризунів, жуків, комах?

Другий юннат. То ж птахи із нами в спілці Поля й лісу сторожі: Сови, дятли, серпокрильці, Щиглі, одуди, чижі.

Третій юннат. Тож:, як стрінеш непутящих, Що біжать поза двором Видирати гнізда в хащах — Ти одразу присором.

—-_~—__447

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Четвертий юннат. Між дорослих і малечі Пташка бачить все навкруг, Дружньо сяде вам на плечі, Якщо ви їй справжній друг.

П'ятий юннат. Тих, у кого є кормушки, В кого є птахи в дворі. Не кусають ані мошки, Ні трикляті комарі. Бо птахи працюють ревно, Поїдаючи комах, І до вечора в них, певно, Аж оскома па дзьобах.

(Дмитро Білоус. Пташині голоси)

(Юннати уходять. На сцену виносять стільці, на які сідають члени журі.)

Ведучий.Л зараз ми проведемо цікаву вікторину про птахів. Вона по­каже, який клас, яка ланка краще знає наших пернатих друзів.

Ставляться запитання про птахів.

Журі, до якого входять учителі та кілька юннатів, оцінює відповіді учнів.

Результати вікторини оголошуються після її завершення. Перемож­ців — класи, окремих учнів та юннатів — відзначають подарунками (книж­ками, саморобками, що відображують життя окремих птахів).

Орієнтовні запитання для вікторини:

• Чи можте назвати п 'ять птахів, що зимують у наших краях?

• Які птахи прилітають до нас із Півдня першими? (Шпаки.)

• Які птахи влаштовують по кілька гнізд на одному дереві? (Граки.)

• Яке місто називається так само, як і птах? (Орел.)

• Яку користь приносять синиці взимку, коли всі комахи сплять? (Синиці роздзьобують зимові гнізда шкідливих комах, поїдають їхні яєчка та ли­ чинки.)

• Який співучий птах прилітає до нас останнім? (Іволга. Вона має яскра­ ве забарвлення й тому прилітає, коли дерева вкриваються листям.)

• Чому не можна брати в руки яєчка птахів? (Птахи залишають гнізда.)

• Чому качки, гуси не тонуть? (їхнє пір'я змащене жиром і не намокає.)

• Що страшніше для птахів узимку — голод чи холод? е(Холод.)

• Чому сову називають корисним птахом? (Вона за рік знищує до тисячі мишей.)

448

12.3 Позакласна робота

Частиною вікторини може бути розпізнавання птахів за малюнками або опудалами, що не підписані. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал.

Після відзначення переможців демонструється кінофільм та виступа­ють учасники художньої самодіяльності (з піснями, декламаціями, танця­ми). Кожен клас може мати свою емблему — малюнок птаха, костюми або маски птахів.

До наступного свята кожний клас складає короткий звіт про виконану роботу з охорони та приваблювання диких корисних птахів.

СВЯТО КВІТІВ

Це свято доцільно проводити в період від червня до кінця вересня.

Після огляду виставки квітів школярі беруть участь в іграх, слухають казки про квіти, консультуються з питань квітникарства, обмінюються на­сінням, ознайомлюються з літературою. Потім улаштовуються концерт, карнавал квітів або інсценівка, вікторини, конкурси. За сприятливої погоди карнавал можна проводити на відкритому повітрі.

Журі визначає призи окремим учасникам за найкращий костюм і колек­тивам — за участь у карнавалі квітів, рекомендує оргкомітету нагородити переможців вікторин і конкурсів.

До свята квітів можна підготувати вікторину з такими запитаннями:

• Чому квітки, що розпукуються вночі, мають біле забарвлення? (Білі квітки краще помітні комахам-запилювачам.)

• Квітки якої рослини вдень закриваються, а вночі розкриваються? (За­ пашного тютюну.)

• Квітки яких рослин пахнуть лише вночі й чому? (Матіоли, запашного тютюну, бо своїм ароматом приваблюють комах-запилювачів.)

• Які багаторічні квіти ви знаєте? (Флокс, півники, півонія, люпин, дельфіній, рудбекія.)

• Які квіти цвітуть на другий рік після посіву? (Гвоздики бородчасті, мальва.)

• Які квіткові рослини мають виткі стебла? (Іпомея, боби садові.)

• В яких квіткових рослин чіпкі стебла? (В запашного горошку.)

• Які квіти розмножуються стебловими живцями? (Флокс, троянда.)

• Які квіти пахнуть медом? (Алісум.)

• 3 квіток яких рослин виготовляють ефірну олію? (Троянда, лаванда, жасмин, конвалія, фіалка.)

449

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

• В яких рослин ефірна олія міститься в листках? (М'яти, запашної герані.)

• В яких рослин ефірна олія міститься в кореневищі? (Півників.)

• Скільки кілограмів пелюсток потрібно для того, щоб дістати 1 кг тро­ яндової олії? (500 кг.)

• Які квіти використовуються в медицині для виготовлення ліків? (Кон­ валія, наперстянка.)

• Квітка якої рослини протягом дня повертається за сонцем? (Со­ няшника.)

• Яка декоративна рослина застосовується як зелене добриво? (Люпин.)

• Яка кімнатна рослина називається «журавлиним носом» і чому? (Пе­ ларгонія, бо маточка її квітки після запилення розростається в довгий дзьобик, який дуже схожий на дзьоб журавля.)

• Які цибулинні квіткові рослини висаджуються в квітниках вашого міс­ та? (Лілія, гладіолус, тюльпан, нарцис, гіацинт.)

• Які квіткові рослини розмножуються поділом кореневища? (Півники, лілійник, півонія, рудбекія.)

• Як розмножуються жоржини? (Насінням, живцями, бульбами.)

• Скільки насінин в 1 г насіння: запашного тютюну (12 500 шт.), лобелії (5000 шт.), ротиків (3000 шт.)?

• Які декоративні виткі квіткові рослини мають найбільше за розміром насіння? (Садові боби.)

• В якої рослини листок має діаметр до 2 м, а квітка — до 50 см ? (Вікто­ рія регія.)

• Які бордюрні квіткові рослини ви знаєте? (Алісум, лобелія, піретрум, стокротки.)

• Назвіть прізвище селекціонера, який вивів 180 сортів бузку (П. А. Колесніков.)

Тиждень біології в загальноосвітньому навчальному закладі про­водиться насамперед для поглиблення й розширення знань учнів із біо­логії, розвитку їхньої творчості та ініціативи. Для цього важливо засто­совувати різноманітні форми й методи, особистісно орієнтований під­хід. Саме останній дає змогу не лише зробити предметний тиждень пізнавальним і змістовним, а й реалізуватися кожному його учасникові.

Підготовку до тижня біології слід починати за чотирнадцять днів. Треба заздалегідь ознайомити кожний клас із планом його проведення й запросити учнів до участі в заходах і в бесіді з ними визначити нахи­ли кожного до того чи іншого виду діяльності: хтось має досвід оформ-

450

12.3 Поза класна робота

лення шкільних стіннівок, хтось декламує вірші, хтось знається на краєзнавчих екскурсіях, хтось готовий виступити у КВК.

У підготовчий період формується група активістів. Саме вони організо­вують вікторини, оформляють фотогазети, готують усні журнали й т. д.

У п'ятницю перед початком тижня біології вивішується план його проведення.

Понеділок. Конкурс шкільних стіннівок, підготовлених учнями 6—11 класів. Цього ж дня проводиться фотоконкурс «В об'єктиві фо-тонатураліста», в якому беруть участь учні 8—11 класів. Усі фотогра­фії обов'язково підписуються. Виготовлення альбому «Рослини й тва­рини моєї місцевості, занесені до Червоної книги України».

Вівторок. Для учнів 7 класів проводиться дидактична гра біоринг, створена за мотивами популярних телевізійних передач «Що? Де? Коли?» і «Брейн-ринг». У центрі залу ставиться стіл із дзиґою та ігровим полем. Готуються картки з питаннями й розкладуються в сектори поля; передба­чаються завдання в «чорному ящику», бліц-турнір і музична пауза.

Команда (п'ятеро учнів від кожного класу) за півхвилини має відпо­вісти на запитання. Правильна відповідь оцінюється в 10 балів. Якщо відповідь неправильна, то допомагають уболівальники, які за правиль­ну відповідь дістають 5 балів, що зараховуються їхній команді. Після цього незалежно від відповіді команда уступає місце за столом учням іншого класу.

Цього ж дня проводиться конкурс малюнків «Природа очима дітей» серед учнів 6—9 класів. Учні 10—11 класів беруть участь у відіотеці «Екологічні проблеми України», бесіді «Рослини — символи України».

Середа — день екскурсій до вищих навчальних закладів, науко­во-дослідних інститутів, зоологічних музеїв, а також у природу для вив­чення рослинного й тваринного світу рідного краю. Учні 5—9 класів беруть участь у конкурсі «Мій улюблений природно-заповідний куто­чок рідного міста».

Четвер присвячується профілактиці шкідливих звичок. Цей захід проводиться у формі КВК й завершується біологічною грою «Ерудит», в якій беруть участь учні 7—9 класів. Учні 10—11 класів зустрічаються з лікарем-генетиком (біохіміком).

П'ятниця. Проводяться олімпіада учнів 6—11 класів, біологічний вечір учнів 10—11 класів (наприклад, на тему «Сучасні досягнення біології») або круглий стіл «Проблеми екології».

Цього ж дня в школі на видному місці вивішується плакат із резуль­татами роботи та списком активних учасників і переможців конкурсів.

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Останнім часом загальноосвітніми навчальними закладами розроб­ляються навчально-виховні екологічні стежки, які є однією з форм спілкування з природою. Це заздалегідь визначений маршрут у певній природній місцевості, на якому розташовані унікальні й типові для да­ної місцевості об'єкти: різні рослинні угруповання (ліс, гай, луки, чагар­ники), водойми, водні джерела, пам'ятки природи, характерні форми рельєфу тощо.

Отже, стежки можуть бути організовані скрізь, де є природні й ан­тропогенні об'єкти, які мають пізнавальне та виховне значення. При цьому особлива увага приділяється розкриттю взаємозв'язків між ком­понентами живої та неживої природи, характеристиці «біологічних лан­цюгів», їхній уразливості. Саме тому стежки називають природними, природно-пізнавальними, екологічними.

При створенні екологічних стежок поєднуються цілі екологічної освіти, виховання та відпочинку в природі. Основні вимоги до еколо­гічних стежок — інформативність, своєрідність та різноманітність.

Позакласні біологічні екскурсії можна проводити з усіх розділів кур­су на найрізноманітніші теми. Наприклад, із розділу «Рослини» мож­ливі екскурсії на такі теми: «Пори року», «Ліс — легені планети», «Вес­на в природі», «Ранньоквітучі рослини лісу», «Барви осені», «Лісова аптека», «Рослини під водою», «Рослини на каменях і парканах».

Улітку особливо цікаві багатоденні комплексні експедиції, які присвя­чуються дослідженню переважно краєзнавчих питань із біології, геогра­фії, історії краю та фольклору. Експедицією керують кілька викладачів.

Усі події записують до «Журналу подорожі» та колективного що­денника.

У розвитку інтересу до позакласної роботи велике значення мають виставки, наприклад найкращих робіт учнів. Це найцікавіша, суспіль­но корисна форма фіксації роботи. Організацію виставок доцільно приурочити до проведення біологічного вечора або свята, підсумкового заняття гуртка тощо.

Виставки відіграють велику роль не тільки в пізнавальному відно­шенні, айв естетичному вихованні учнів.

Виставки присвячують досягненням учнів у роботі в гуртках, результа­там роботи на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці, експедицій. Тут можуть бути представлені рослини, вирощені на дослідній ділянці, що­денники спостережень, колекції, гербарії, малюнки, фотографії.

Орієнтовна тематика виставок: «Робота юннатів на шкільній навчаль­но-дослідній ділянці», «Дари золотої осені», «Мої домашні улюблен­ці», «Карнавал квітів», «Хатинка для птаха».

452

12.3 Позакласна робота

Виставки організовуються в біологічному кабінеті, де на окремих столах оформляються експозиції. Важливо подбати про стиль оформ­лення таких виставок, щоб вони привертали увагу всіх учнів школи.

Учнівське лісництво — це структурний підрозділ середнього нав­чального закладу, який забезпечує потребу школярів, учнівської моло­ді в здобутті знань, умінь і навичок у галузі лісництва, сприяє вихован­ню свідомого ставлення до праці, до охорони природи, використання й відтворення лісових ресурсів та вибору майбутньої професії.

Для участі в діяльності учнівського лісництва залучаються школярі 7—11 класів.

Основні завдання навчально-виховного процесу в учнівському лісництві:

• поглиблення знань і розвиток навичок учнів із лісництва, біології, екології тощо;

• оволодіння теорією та практикою ведення лісового господарства.

Експериментальна й дослідна робота членів учнівського лісництва здійснюється відповідно до угод із науковими установами, вищими на­вчальними закладами за програмами або планами, затвердженими ор-ганізаціями-засновниками.

Вищим органом самоврядування є загальні збори членів лісництва. Поточною роботою керує рада учнівського лісництва, до якої входять директор школи, лісничий, його помічник, інші спеціалісти лісового господарства та учні. Вони вирішують усі питання, пов'язані з плану­ванням і виконанням роботи на закріпленій території, а також прий­манням учнів у члени лісництва.

Члени учнівського лісництва з урахуванням вікових особливостей можуть залучатися до виконання таких видів роботи:

. садіння й висівання лісу, догляд за лісонасіннєвими плантаціями, вирощування садивного матеріалу, озеленення населених пунктів;

. заліснення балок та ярів, створення полезахисних лісосмуг та захис­них лісових насаджень на берегах річок і водойм, виявлення й охо­рона рідкісних рослин;

• постановка дослідів за завданнями господарства;

• заготівля лікарської сировини, грибів, збирання насіння деревних і чагарникових порід;

. підгодовування диких корисних тварин, охорона й приваблювання птахів, розселення та охорона мурашників тощо.

і„ —_»——■- 453

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

Свідченням творчого підходу до організації практичних природо­охоронних заходів є сезонні тематичні акції екологічного змісту. Що­річними стали такі Всеукраїнські акції:

. «Не рубай ялину» (запобігання незаконному вирубуванню хвойних дерев, формування громадської думки про «ялинкову» проблему пропагандою використання замість ялин чи сосен аранжувань із гілок хвойних дерев);

. «Первоцвіт» (еколого-просвітницька робота з роз'яснення важли­вості збереження ранньовесняних квітів); . «Птахроку» (облік та охорона рідкісних та зникаючих птахів України);

• «Дерево життя» (впорядкування та озеленення території навчаль­ ного закладу, догляд та озеленення пам'ятних та історичних місць, надання допомоги дошкільним та інтернатним закладам, зеленим господарствам міст, районів, літнім людям у впорядкуванні садиб);

. «Зелені перлини» (активізація роботи з вивчення рослинності Украї­ни, розвитку польових ботанічних досліджень, детальне картування популяцій рідкісних видів рослин у регіоні, опис їхнього місцезрос­тання);

• «Посади сад» (передбачає пошук нових форм і методів трудового навчання й виховання учнів і відродження садівництва в державно­ му та приватному секторах сільськогосподарського виробництва);

• «Без верби й калини немає України» (вивчення традицій українсько­ го народу, висаджування верби, калини та інших рослин — симво­ лів України);

• «Знаменні та історичні дерева України» (виявлення та облік де­ рев — пам'яток природи, історії);

• «До чистих джерел» (охорона й поліпшення стану джерел, річок і водойм України, раціональне використання водних ресурсів, підви­ щення екологічної та правової обізнаності громадян щодо охорони водних ресурсів залученням широких верств населення до практич­ ної природоохоронної роботи).

Тематичні кампанії «Пролісок», «Тюльпан», «Сон-трава» прово­дяться, аби уточнити ареали цих видів для їх охорони та перевидання Червоної книги України.

454

Підсумки

П ідсумки

Велику роль у розв'язанні завдань освіти, вихо­вання й розвитку учнів відіграють позаурочні та позакласні роботи. Для них характерні високі пізнавальна активність і самостійність учнів, по­глиблене й різнобічне вивчення живої природи з урахуванням інтересів та нахилів дітей.

Позаурочні роботи виконуються всіма учнями в кабінеті біології, в куточку живої природи, на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці за завданням учителя. їхній зміст тісно пов'яза­ний із навчальною програмою, якою передбаче­но проведення дослідів і спостережень із підготов­кою їх для демонстрування на уроках, виготов­лення біологічних колекцій і гербаріїв, роботу з мікроскопом, розв'язування генетичних задач.

Позакласні заняття з біології є формою організа­ції добровільної роботи учнів поза уроками під керівництвом учителя для заохочення й виявлен­ня їхніх пізнавальних інтересів і творчих здіб­ностей, розширення й доповнення шкільної про­грами з біології.

Позакласна робота з біології має бути якнайтіс­ніше пов'язана з такими видами занять, які пе­редбачають самостійні дослідження школярів, дають змогу відчути їм стан першовідкривачів, збуджують інтерес до пізнання живої природи.

У педагогічній теорії та практиці роботи шкіл умовно виокремлюють три форми організації по-закласної роботи з біології: індивідуальну, гру­пову й масову.

Усі форми позаурочних і позакласних робіт за змістом і методами виконання пов'язані з уро­ком. На уроках в учнів виникає потреба щось глибше або ширше пізнати, яка задовольняється на позакласних заняттях, а потім розвивається далі під час вивчення окремих тем.

455

Розділ 13

ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ

З БІОЛОГІЇ

• Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі

• Завдання, зміст і структура факультативних курсів із біо­ логії в середній загальноосвітній школі

• Особливості застосування методів навчання на факуль­ тативних заняттях

13.1

Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі

Ітворення сприятливих умов для навчання и /розвитку особистості пов'язане зі здійснен­ням диференційованого підходу до учнів у навчальному процесі.

Диференціація навчання покликана допомогти школі позбутися необхідності навчати всіх однаково, зменшити перевантаження учнів, ураховуючи їхні індивідуальні особливості, створити умови для само­ствердження й самовизначення кожній особистості, озброївши її необ­хідними знаннями та вміннями.

Основні складові технології диференційованого навчання визнача­ються на основі розроблених у педагогічній теорії та практиці вимог, які ставляться до педагогічної технології взагалі та до рівневої орга­нізації навчальної діяльності учнів зокрема:

У визначення чіткої системи цілей навчання;

/ встановлення вихідного стану навчальних можливостей учнів, ви­окремлення типологічних груп;

/ конструювання навчального циклу, створення програми впливів з урахуванням перехідних станів учнів кожної типологічної групи;

458

13.1 Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі

/ реалізація запланованих завдань, організація різнорівневої навчаль­ної діяльності школярів;

/ одержання інформації про хід діяльності, оцінювання поточних ре­зультатів;

/ уточнення цілей навчання, внесення необхідних корективів;

/ підсумкове оцінювання результатів навчання;

/ повторне відтворення циклу без змін або з корекцією.

Тому майбутній учитель, зокрема біології, ще навчаючися у вищо­му навчальному закладі, має озброюватися теоретичними знаннями з методики викладання свого предмета в школах різних типів, усвідом­лювати різницю в структурній організації цих закладів, розуміти особ­ливості організації навчання в гімназії чи ліцеї, бути готовим до викла­дання біології як шкільного предмета, інтегрованого курсу чи поглиб­лено в класах і школах відповідного профілю. Студенти мають оволодіти знаннями, які дозволили б під час роботи в середніх навчаль­них закладах самостійно обирати навчальну програму з предмета, ме­тоди та прийоми навчання відповідно до мети й завдань, які стоять пе­ред школою даного типу.

Диференційований підхід — це особливий підхід учителя до різі па груп учнів, організація роботи яких пристосовується до типологічних особливо­стей школярів і різниться складністю, методами та прийомами навчання.

Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального про­цесу, для якого характерне врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів (здібностей, інтересів, схильностей, інтелекту тощо) об'єднанням їх у гомогенні групи (динамічні або сталі), в яких різняться елементи дидактичної системи — мета, зміст, методи, форми, результати.

Виокремлюють три рівні диференціації:

1) за структурою системи освіти (середня загальноосвітня школа, ПТУ, технікум);

2. за змістом навчання (поглиблене, профільне);

3. зовнішня та внутрішня.

В освітянському просторі постсоціалістичних країн загальноприй­нятий поділ диференціації на внутрішню (рівневу) та зовнішню (про­фільну). При цьому головним критерієм виділення даних типів висту­пає наявність або відсутність стабільних груп учнів.

459

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

Під внутрішньою диференціацією розуміють таку орга­нізацію навчального процесу, за якої індивідуальні особливості учнів ураховуються в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Внутрішня диференціація визначається пе,йтім\іумовами.

• Здійснення диференційованого підходу передбачає вивчення інди­ відуально-психологічних особливостей учнів і виокремлення націй основі типологічних груп.

• Сприятливі умови для навчання та розвитку школярів із різним рів­ нем навчальних можливостей створюються за допомогою таких ор­ ганізаційно-управлінських заходів:

. визначення часу здійснення диференційованого підходу (на уроці чи поза ним);

• послідовне застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу);

• добір дидактичного матеріалу (якісний, що визначається характе­ ром завдань; кількісний, що визначається додатковим матеріалом як для сильних, так і для слабких дітей);

• визначення характеру навчання (поглиблене чи прискорене або й поглиблене, й прискорене вивчення програмного матеріалу);

• диференціація навчальних завдань, які різняться змістом, ступенем складності, темпом оволодіння програмним матеріалом, формами організації навчальної діяльності, дозами та характером допомоги, яка надається учням під час виконання роботи;

. варіювання методів контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень школярів.

Під зовнішньою диференціацією розуміють таку організа­цію навчального процесу, за якої для врахування індивідуальних особ­ливостей учнів їх об'єднують у спеціальні диференційовані навчальні групи.

Отже, внутрішня диференціація не передбачає типологічного групу­вання суб'єктів учіння, тоді як зовнішня — будується на основі різних форм профільного та поглибленого вивчення предметів і відбувається за умови виокремлення стабільних, відносно гомогенних груп учнів.

Зовнішню диференціацію, своєю чергою, поділяють за умовами ви­бору на елективну (гнучку) та селективну (бар 'єрну). До форм навчан­ня елективної диференціації належать факультативи з довільним вибо-

13.1 Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі

ром предметів на базі інваріативного ядра, за селективної — профільні класи, класи з поглибленим вивченням певного навчального предмета.

Зовнішня диференціація навчання передбачає створення профіль­них класів, у яких зміст освіти й вимоги до школярів відрізняються. Профільне навчання в основній і старшій школі організовується на ос­нові психологічної діагностики, експертної оцінки, рекомендацій учи­телів і батьків, самовизначення учнів. Зміст біологічної освіти в про­фільних класах складається з курсу загальної біології як інваріантної частини й низки факультативів і спецкурсів (варіативна частина), кот­рі, власне, й визначають специфіку профілю. Наприклад, для посилен­ня екологічної спрямованості в класах біолого-хімічного профілю до змісту освіти можуть входити факультативні курси екологічного та природоохоронного характеру. В разі медико-біологічної спрямовано­сті поряд із курсом загальної біології доцільно запровадити факульта­тивні курси з основ гігієни й санітарії, генетики людини, екології та здоров'я людини. Сільськогосподарської спрямованості біолого-хімічному профілю нададуть факультативні курси з фізіології сільсь­когосподарських рослин з основами рослинництва, фізіології сільсько­господарських тварин і зоотехнії, генетики й селекції.

Диференціація передбачає варіативність темпу вивчення програмно­го матеріалу, вибір навчальних завдань і видів навчально-пізнавальної діяльності. Особливістю внутрішньої диференціації навчання є її спря­мованість не лише на учнів, які відчувають труднощі в навчанні, а й на

Розділ 13 Факультативні заняття з біології ' -

о бдарованих дітей. За внутрішньої диференціації навчання застосову­ються технології різнорівневого навчання, за якими кожному учневі від- І водиться час, необхідний для засвоєння ним навчального матеріалу.

Однорівнева внутрішня диференціація навчання здійснюється ви­користанням різноманітних форм і методів навчання, які спрямовані на досягнення школярами з різними індивідуально-типологічними особливостями одного й того самого рівня володіння програмним ма­теріалом. Цей вид диференціації є найпоширенішим. Реалізується він через використання різнорівневих завдань для учнів, у тому числі до­машніх, інструктивних карток для лабораторних і практичних робіт із І різною дозою допомоги вчителя.

Багаторівнева внутрішня диференціація навчання характеризує та­ку форму організації навчального процесу, за якої учні, навчаючися за І однією програмою, мають право й можливість засвоювати її на різних освітніх рівнях (але не нижчому від рівня загальних програмних ви­мог). У зв'язку з цим виникає проблема розробки обов'язкового освіт- і нього стандарту й варіативної частини змісту освіти.

Розглянемо види зовнішньої диференціації, що застосовуються в І навчальному процесі.

Диференціація за здібностями передбачає розподіл учнів за нав­чальними групами, класами (школами), в яких частина предметів ви­вчається поглиблено.

Класи (групи) з поглибленим вивченням окремих предметів на І ступе­ні навчання створюються переважно з тих предметів, спеціальні здіб­ності до яких у дітей можуть виявлятися в ранньому віці (образотворче мистецтво, музика, іноземна мова тощо).

У старшій школі застосовують такі типи диференціації: 1) навчальні предмети поділяються на окремі галузі знань (гуманітарні, фізико-тех-нічні, природничі); 2) до обов'язкових предметів додаються предмети, І які вивчають за вибором.

Для дітей із низьким рівнем знань, умінь і здібностей, із вадами в ро­зумовому розвитку та в стані здоров'я створюються класи вирівнюван­ня: практикується організація окремих груп або індивідуальна підготов­ка — слабкі учні проходять шкільні курси в повільному темпі за спро­щеними програмами, а здібні діти вивчають шкільні предмети в прискореному темпі. В старшій школі здібні учні паралельно з курсом середньої школи вивчають певні предмети, які викладаються у вищому навчальному закладі.

,462

13.1 Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі

П роблеми навчання та розвитку обдарованих дітей розв'язують у середніх загальноосвітніх закладах нового типу — гімназіях, ліцеях, коледжах та школах із поглибленим вивченням окремих предметів.

На факультативних заняттях учнів ознайомлюють із перспектив­ними напрямами біологічної науки, методами досліджень, практичним характером біологічних знань.

Розширюючи кругозір школярів, розвиваючи їхні пізнавальні інте­реси, факультативні заняття є однією з форм професійної орієнтації, певною мірою закладають фундамент майбутньої спеціальності.

Програми з основного навчального плану становлять той держав­ний мінімум, який має бути міцно засвоєний кожним школярем, і най­головніше завдання школи полягає в тому, щоб досягти високої якості знань учнів у цьому обсязі. Проте разом із цим перед школою стоїть важ­ливе завдання — закласти фундамент підготовки майбутнього спе­ціаліста. Факультативні заняття встановлюють «мости» між загальною освітою та майбутньою спеціальністю молодої людини.

Гуртки й факультативні заняття — наймасовіший вид задоволення інтересів учнів. Добровільний вибір факультативного курсу учнем і можливість після його вивчення вибрати новий курс — безперечні пе­реваги цього виду поглибленого навчання. Цінне також те, що факуль­тативні заняття можна проводити й у разі, коли кількість учнів, які цікавляться певним предметом, недостатня для створення класу з по­глибленим вивченням.

Як показує досвід роботи вчителів біології, гуртки й факультативні курси дуже ефективні на стадії формування й закріплення в учнів інте­ресу. Факультативні заняття дають змогу враховувати індивідуальні нахили учнів, повніше розвивати їхні здібності.

Як найгнучкіша форма відображення в шкільній освіті останніх до­сягнень науки, техніки, культури заняття за вибором учнів підвищують ефективність навчальної діяльності через захоплення предметом. Вони поглиблюють, роблять більш стійкими й цілеспрямованими інтереси учнів до певних видів практичної діяльності, допомагають готувати учнів до самоосвіти після закінчення школи.

Факультативні заняття виховують певні професійні якості та навич­ки, вчать застосовувати здобутті знання в трудовій діяльності, що по­зитивно впливає на вибір професії. Заняття за вибором дають змогу уч­ням дістати поглиблену підготовку в бажаному напрямі. При цьому ви­пускникам школи забезпечується єдиний, обов'язковий для всіх рівень загальноосвітньої підготовки.

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

До головних завдань факультативних кур­сів належать:

'о головних завдань факультативних кур-.сів належать:

закріплення й розвиток інтересу учнів до певної галузі знань або ви­ду практичної підготовки;

. розвиток навичок самостійної праці в процесі проблемного та по­шукового викладання матеріалу; . підготовка до сприйняття сучасних наукових ідей; . поглиблення та осучаснення шкільного курсу біології. Особливості факультативного навчання:

• факультативні заняття не є обов'язковими для всіх учнів;

• до групи з вивчення факультативних курсів учні зараховуються за бажанням; під час комплектування груп не передбачаються від- біркові іспити або тестування;

• до групи для вивчення факультативних курсів можуть входити учні паралельних класів;

• кожен факультативний курс має бути завершеним модулем;

. перелік факультативних курсів затверджується з урахуванням поба­жань учнів та реальних можливостей школи.

Факультативні заняття не тотожні спецкурсам, бо не є обов'язкови­ми для всіх учнів, не потребують поточного оцінювання знань, можуть проводитися протягом кількох тижнів, чверті. Зміст факультативних курсів може варіюватися з огляду на пізнавальні інтереси учнів, новіт­ні досягнення науки тощо.

Теоретичне вивчення проблеми та практика викладання дають змо­гу визначити переваги диференційованого навчання за­собами факультативів:

• це гнучка форма диференціації, що дає змогу повніше відображува­ ти у змісті освіти останні досягнення науки, техніки, культури;

. факультативи поглиблюють і роблять стійкішими й цілеспрямова­ними інтереси до діяльності в певний галузі;

. у процесі навчання на факультативних заняттях створюються умо­ви для реалізації індивідуального підходу й вивчення інтересів шко­лярів у динаміці — від моменту виникнення до сформованості;

464

3.2 Завдання, зміст і структура факультативних курсів із біології...

• ф акультативні заняття стимулюють формування в школярів знань із питань певної наукової галузі, задовольняють навчальні, пізнаваль­ ні та професійні інтереси, розширюють кругозір;

• динамічність цієї форми диференціації навчання ґрунтується на доб­ ровільності вибору факультативних курсів, можливості вибору но­ вого факультативу для продовження навчання;

• диференціація навчання на основі факультативних курсів дає змогу варіювати зміст, методи та організаційні форми навчання, спрямо­ вані на розвиток особистості, застосовувати різноманітні засоби впливу на учнів для формування й розвитку в них інтересу до певно­ го виду діяльності, ефективно адаптувати ці курси до індивідуаль­ но-типологічних особливостей;

. факультативи формують професійно необхідні в тій чи іншій сфері діяльності вміння застосовувати здобуті знання на практиці, сприя­ють свідомому виборові професії;

. вони можуть бути успішно адаптовані до культурних регіональних особливостей, можливостей матеріальної бази школи.

За змістом і структурою факультативні курси зазвичай по­діляють на чотири основні групи:

1. поглибленого розгляду окремих питань змісту основних навчаль­ них предметів, часто з посиленням практичної спрямованості. Ці факу­ льтативи в цілому зберігають структуру основного курсу й вивчаються в органічному зв'язку з ним;

2. розгляду фундаментальних понять сучасної науки, які не відобра­ жені в навчальних програмах і мають різноманітні прикладні аспекти;

3. гуманітарно-естетичної спрямованості;

4. різні інтегровані курси.

За тематичною спрямованістю серед факультативних кур­сів біологічного циклу виокремлюють такі основні групи:

• фізіологічного профілю («Фізіологія рослин», «Фізіологія сільсько­ господарських рослин», «Життя рослин», «Фізіологія тварин», «Фізіологія вищої нервової діяльності»);

• гігієнічного профілю («Основи гігієни та санітарії», «Особиста гігієна», «Основи медицини» тощо);

• міждисциплінарні еколого-природоохоронного профілю («Людина й природа», «Охорона природи», «Краєзнавство», «Основи лісово­ го господарства», «Основи екології та охорони природи», «Природа й цивілізація»).

465

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

Під час формування структури та змісту факультативного курсу ма­ють здійснюватися такі послідовні кроки:

1. діагностика пізнавальних інтересів учнів за допомогою анкету­ вання, бесіди; проводиться після вступного уроку, на якому вчитель окреслює мету, завдання та основний зміст певної теми курсу;

2. зіставлення інтересів учнів зі змістом питань, що мають бути роз­ глянуті згідно з навчальною програмою;

3. окреслення питань, які виходять за межі навчальної програми; визначення характеру даних питань (теоретичні або практичні);

4. окреслення структури та змісту факультативного курсу, аналіз наукової й навчальної літератури з питань, які цікавлять учнів; скла­ дання списку рекомендованої літератури для підготовки до занять;

5. складання переліку необхідного обладнання, матеріалів, зістав­ лення його з реальними можливостями матеріальної бази навчального закладу;

6. встановлення зв'язків та визначення напрямів співпраці з науко­ во-дослідними інститутами, лабораторіями, вищими навчальними закладами;

7. складання програми факультативного курсу із зазначенням тема­ тики окремих занять, виконання лабораторних робіт;

8. затвердження програми факультативного курсу кафедрою вчите­ лів природничих дисциплін та адміністрацією навчального закладу.

с

ки факультативне навчання підпорядковане загальній меті й завданням шкільної освіти, його мета полягає в забезпеченні разом з обов'язко­вим навчанням повноцінного розвитку особистості, створенні сприят­ливих умов для її самовизначення, підготовки до самореалізації в сус­пільстві. Загальні функції факультативного навчання також збігаються з функціями обов'язкового навчання — розвивальна, освітня, виховна.

466

13.3 Особливості застосування методів навчання на факультативних заняттях

Т аблиця 13.1. Мета, функції та завдання (цілі) факультативного навчання в школі

Мста	Функція	Приклади завдань, що сприяють реалізації функцій
Разом з обов'язковим навчанням забезпечувати повноцінний розвиток особистості, створювати сприятливі умови для її самовизначення, підготов­ки до самореалізації в сус­пільстві	Розвивальна	Формування вміння займатися розумовою й творчою діяльніс­тю. Виявлення й розвиток інте­ресів і здібностей. Активізація пізнавальної діяльності
	Освітня	Поглиблення, розширення, уза­гальнення й систематизація знань, здобутих учнями в процесі шкільного навчання. Ознайом­лення з новітніми досягненнями науки, техніки, культури
	Виховна	Прищеплення учням загально­людських моральних та інших ду­ховних цінностей. Виховання рис, пов'язаних із національним само­визначенням особистості

Відповідно до зазначених функцій і пріоритетних завдань, що роз­в'язуються в процесі реалізації певної функції, виокремлюють різні ти­пи й види факультативів (табл. 13.2).

На факультативних заняттях, як і на обов'язкових навчальних, до­бір методів навчання зумовлений низкою загальнодидактичних чин­ників: дидактичними й виховними цілями заняття; змістом і характе­ром навчального матеріалу; станом підготовки учнів, їхнім наванта­женням; рівнем опанування вчителем методикою проведення різних за формою занять; узгодженням занять у розкладі; шкільним оточенням; формою заняття. Крім того, факультативним заняттям притаманні й деякі специфічні чинники, які істотно впливають на вибір методів нав­чання: запити й побажання учнів, їхні індивідуальні особливості, а та­кож мотиви, які спонукали учнів до факультативного навчання.

Серед різних форм занять, розроблених у дидактиці, меті й завдан­ням факультативних занять найбільше відповідають диспути, конфе­ренції, практичні заняття, екскурсії, дидактичні ігри. Вони сприяють активізації особистості, виявленню її індивідуальних особливостей, нахилів і здібностей, задоволенню, пізнавальних інтересів.

.467

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

13.3 Особливості застосування методів навчання на факультативних заняттях

У чні обов'язково мають брати участь у виборі форм факультативних занять та в їх безпосередній підготовці. За цієї умови вони не сприймати­муть майбутню роботу як нав'язану вчителем. Адже її зміст і методи ви­значилися в результаті співпраці всіх учасників навчально-виховного процесу. В ході обговорення передбачуваної організації заняття, методи­ки його проведення та видів діяльності учнів досягається внутрішнє сприйняття цієї діяльності, що позитивно позначається на її здійсненні.

Урахування індивідуальних особливостей учнів під час добору ме­тодів факультативного навчання полягає в наданні їм можливості оби­рати ті методи навчання, що якнайповніше, забезпечують розвиток школярів відповідно до їхніх навчальних можливостей.

Важливо також ураховувати мотиви, керуючись якими учні обрали той чи інший факультатив. За цією ознакою можна виокремити такі групи школярів:

1. в яких пізнавальні інтереси безпосередньо пов'язані зі змістом певного факультативу;

2. з вираженою професійною спрямованістю, якій відповідає зміст факультативу;

3. без чітко вираженого пізнавального інтересу, проте цікавляться різноманітними галузями знань;

4) які симпатизують учителеві, котрий проводить факультативні заняття. Порівняльна характеристика ефективності методів навчання щодо

їхніх можливостей розв'язування конкретних навчально-виховних зав­дань (за І. П. Підласим) може бути орієнтиром у доборі методів навчан­ня на факультативних заняттях (табл. 13.3, 13.4).

Щодо формування світогляду школярів найефективнішими визна­но розповідь, бесіду, лекцію та ситуативний метод. Поглиблювати тео­ретичні знання школярів найдоцільніше за допомогою бесіди, лекції, вправ, пізнавальної гри, методів програмованого навчання, ситуатив­ного методу. Набувати практичних трудових умінь школярам допомо­жуть вправи із застосуванням лабораторного методу, практичні мето­ди, пізнавальні ігри, методи програмованого навчання. Вміння здобу­вати, систематизувати й застосовувати знання найкраще набуваються в процесі виконання вправ, лабораторних робіт, програмованого нав­чання. Вміння вчитися, навички самоосвіти ефективно формуються завдяки виконанню вправ, застосуванню практичних методів. Досвід показав, що домінантними методами є пізнавальна гра, дискусія, робо­та з книжкою (підручником, довідником), спостереження, дослідниць­кі завдання тощо. Особлива увага відводиться інтерактивним методам

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

н авчання, які стимулюють внутрішню активність особистості, значущі для неї мотиви, емоції та почуття, сприяють залученню розумових про­цесів у творчу діяльність.

Таблиця 13.3. Методи навчання, що сприяють розв'язанню завдань розвитку особистості

ха{ тої лої

Метод	Розвиток
	мислення	пізнавального інтересу	зацікавленості	пам'яті	волі	уміння висловлювати думки	емоцій
Бесіда	+	+	+				+
Лекція				+	+
Дискусія	+	+	+			+
Робота за книжкою	+	+
Демонстрування		+					+
Ілюстрування		+					+
Пізнавальна гра	+	+	+	+	+	+	+
Програмованого навчання	+			+
Ситуативний	+	+	+			+

Нині актуальною є проблема впровадження в практику роботи шко­ли технології диференційованого навчання.

Педагогічна технологія є алгоритмом діяльності вчителя й учнів. Під час застосування педагогічної технології, зосередженої переважно на відтворюваних ситуаціях навчання, виявляється творчість учите­ля — на етапах конструювання, корекції дій. Педагогічна техніка вик­ладача — його засоби й прийоми — доповнюється його особистісними

Підсумки

характеристиками: інтуїцією, манерою поведінки, ставленням до учнів тощо. На діяльності школярів позначаються їхні індивідуально-психо­логічні особливості.

Таблиця 13.4. Методи навчання, що справляють спонукальний вплив на особистість

Метод	Спонукає до
	продуктивного мислення	застосування здобутих знань, умінь	виявлення ініціативності, самостійності	змагання	колективного співробітництва
Дискусія	+	+	+	+	+
Лабораторний	+	+	+
Пізнавальна гра	+	+	+	+	+
Програмованого навчання	+	+	+
Ситуативний	+		+	+

П ідсумки

Ознайомленню учнів із перспективними напря­мами біологічної науки, методами досліджень, усвідомленню практичного характеру біологіч­них знань сприяє система факультативних занять із біології.

Факультативні заняття в загальноосвітніх навчаль­них закладах є складовою диференційованого підходу до навчання.

Диференціація навчання покликана допомогти школі позбутися необхідності навчати всіх одна-

-471

Розділ 13 Факультативні заняття з біології

ково, зменшити перевантаження учнів, урахову­ючи їхні індивідуальні особливості, створити умови для самоствердження й самовизначення кожній особистості, озброївши її необхідними знаннями та вміннями.

в До основних форм диференційованого навчання в середній загальноосвітній школі належать: ди­дактична диференціація; факультативні заняття; профільне навчання.

т Факультативні заняття — це обмежена в часі, здійснювана в певному місці з певною групою учнів ланка педагогічного процесу, в межах якої досягається завершена, але окрема (конкретизо­вана) дидактична й виховна мета. Важливими критеріями, за якими вибирається конкретна фор­ма факультативного заняття, є рівень самостій­ності учнів, а також специфіка застосування за­собів навчання.

■ За освітніми завданнями виокремлюють такі ви­ди факультативів: із поглибленим вивченням до­даткових дисциплін; зі здобуттям спеціальності; міжпредметні.

Запитання	1.
йзавдання	2.
	3.
	4.
	5.
	6.
	7.

У чому суть диференціації навчання? Які ви знаєте рівні диференціації навчання? Схарактеризуйте внутрішню та зовнішню диференціа­цію навчання.

Які головні завдання факультативних курсів? У чому полягають особливості факультативного нав­чання?

Які послідовні кроки здійснюються під час формування структури та змісту факультативних курсів? Які функції та завдання шкільного факультативного нав­чання?

8. Які типи факультативів виокремлюють за педагогічни­ми функціями?

472

Розділ 14

МАТЕРІАЛЬНА БАЗА НАВЧАННЯ БІОЛОГІЇ

• З начення й загальна характеристика матеріальної бази навчання біології

• Кабінет біології

• Куточок живої природи

• Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

• Зміст та організація роботи учнів на шкільній навчально- дослідній земельній ділянці

14.1

< Значення й загальна

характеристика матеріальної бази , навчання біології І

У процесі вивчення біології учні загальноос­вітніх навчальних закладів не лише засвою­ють певну суму теоретичних знань, а й набувають практичних нави- і чок. Адже школа не тільки має забезпечувати опанування учнями тео­ретичних і практичних знань і вмінь з основ біології, екології та сільськогосподарського виробництва, а й прищеплювати їм любов до ; праці, створювати оптимальні умови для задоволення різнобічних ін- І тересів дітей, розвивати їхні здібності й творче мислення, орієнтувати їх на вибір професій, пов'язаних із біологією, екологією та сільськогос­подарським виробництвом.

Одним із найефективніших способів досягнення поставленої мети є активне впровадження масового дослідництва в процесі роботи учнів у кабінетах-лабораторіях, куточках живої природи, теплицях та оранже­реях, на шкільних навчально-дослідних земельних ділянках. Для цього учні проводять лабораторні роботи та досліди з рослинами й тварина­ми в кабінеті біології школи, куточку живої природи, на навчально-до­слідній земельній ділянці.

Зрозуміло, що в кожній школі має бути відповідна навчально-мате­ріальна база (рис. 14.1): кабінет біології з препараторською кімнатою

,474

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

й куточком живої природи, навчально-дослідна земельна ділянка з бо­танічним і зоологічним відділами, теплиця, наочні посібники, лабора­торне обладнання, сільськогосподарський інвентар, а також науково-методична література для вчителя й науково-популярна — для учнів.

"абінет біології є місцем проведення навчаль-іо-виховної роботи з біології на уроках і в позаурочний час, що здійснюється за комплексного використання за­собів навчання, демонстрування дослідів, виконання самостійних екс­периментальних, лабораторних, практичних робіт, роботи з книгою, довідковим та роздатковим матеріалом.

У кабінеті біології має бути три приміщення: клас-лабораторія, пре­параторська й куточок живої природи. Бажано, щоб усі вони розташо­вувалися на першому поверсі й поблизу до вхідних дверей.

Якщо немає препараторської кімнати, то лабораторні шафи з нав­чальним обладнанням розставляють у класі-лабораторії біля проти­лежної від вікон стіни або в простінках між вікнами.

Вибираючи приміщення для кабінету біології, слід звернути увагу на те, щоб вікна не затінялися зеленими насадженнями й щоб кімнати були забезпечені водою.

Оснащення кабінету біології. До нього входять:

• повний комплект навчального обладнання з біології;

• комплект технічних засобів навчання та пристрої для їх викорис­ тання;

• комплект навчально-методичних посібників для вчителів відповід­ но до «Типових переліків навчально-наочних посібників та нав­ чального обладнання для загальноосвітніх шкіл»:

. картотека аудіовізуальних засобів, програми навчальних радіо- й телепередач;

. бібліотечка суспільно-політичної, науково-популярної, довідково-інформаційної та методичної літератури, підручники, журнали, не­обхідні в навчально-виховній роботі з біології;

• матеріали про охорону природи, про результати дослідної та інших видів позакласиої й краєзнавчої роботи з біології;

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

• картотека дидактичних матеріалів, інструкції для виконання лабо­ раторних і практичних робіт, дослідів і спостережень;

• картотека навчального обладнання та наочних посібників для вив­ чення кожного розділу програми;

• навчально-наочні посібники, виготовлені учнями, їхніми батьками, спонсорами школи;

• інструменти, матеріали для виготовлення та ремонту навчальних посібників, інвентар, необхідний для догляду за рослинами й твари­ нами куточка живої природи;

. протипожежний інвентар, аптечка;

. інструкції з техніки безпеки та журнали вступного й періодичного інструктажу з техніки безпеки;

. інвентарна книга.

Обладнання класу-лабораторії, робочих місць учителя та учнів.

Приміщення лабораторії використовується для всіх видів навчальних занять із біології й має площу близько 70 м², що дає змогу розмістити робочі місця вчителя та учнів, класну дошку, пристрої для встановлен­ня апаратури, засоби навчання, змінну тематичну експозицію.

Основні й допоміжні робочі місця вчителя та учнів обладнуються з урахуванням особливостей їхньої трудової діяльності й відповідно до вимог наукової організації праці (НОП) та ергономіки, а також техніки безпеки й естетики.

Робоче місце вчителя в лабораторії — це демонстраційний стіл, який встановлюється на узвишші й складається з двох частин: демон­страційної та препараторської. До демонстраційної частини підводять­ся вода, електричний струм, каналізація, підмикається пристрій для підсвічування демонстрованих об'єктів знизу. Препараторська части­на столу призначена для препарування об'єктів, розміщення обладнан­ня, дидактичного матеріалу. На ній монтується пульт дистанційного керування апаратурою, технічними засобами. Стіл обладнується лот­ками для зберігання підготовлених до уроку демонстраційних посібни­ків і препарувальних інструментів.

Робочі місця учнів у лабораторії— це двомісні лабораторні столи й стільці консольного типу різної висоти, що відповідають зростові уч­нів. До лабораторних столів від розподільного щита підводиться елект­ричний струм для освітлювачів мікроскопів.

У передній частині лабораторії встановлюються телевізор, комп'ю­тер (між демонстраційним столом і вікном), розміщується невелика

14.2 Кабінет біології

кімнатна теплиця для проведення дослідів із фізіології рослин відпо­відно до навчальної програми.

Передню стіну обладнують класною дошкою, екраном і щитом (із підведеним електрострумом та телеантеною).

Класна дошка лабораторії — настінна, з рухомими щитами й при­строями для демонстрування друкованих посібників. її середній щит слугує екраном і магнітною дошкою.

Бічну стіну використовують для тимчасових експозицій, інструкти­вних довідкових таблиць, навчально-наочних посібників до теми, що вивчається, учнівських робіт тощо.

Біля задньої стіни встановлюються: шафи для приладів та інших за­собів навчання, що використовуються під час самостійних робіт учнів; пересувний візок — підставка для технічних засобів навчання.

Якщо немає препараторської кімнати, то вздовж стін у лабораторії встановлюються спеціальні підставки для акваріумів, невеликих кім­натних рослин (які не затіняють вікна).

У лабораторії мають бути прилади для вимірювання температури й вологості повітря в приміщенні.

Оформлення лабора т ор і ї поділяється на постійне та змінне.

До постійного оформлення належать: два-три портрети видатних учених-біологів, матеріали про еволюцію органічного світу та його класифікацію, перспективи розвитку сільського господарства, приро­доохоронні заходи.

На тимчасових експозиційних стендах невеликих розмірів роз­міщуються матеріали до певних розділів програми, до визначних дат у галузі біології, інформація про новітні досягнення біологічної науки, про результати дослідної роботи учнів, краєзнавчі матеріали, списки рекомендованої літератури, рекомендації вчителя щодо виконання практичних завдань зі збирання й оформлення гербаріїв, колекцій то­що. Матеріали експозицій замінюються з переходом до вивчення іншо­го розділу програми.

Обладнання препараторської. Препараторська — це приміщення, яке має виходи в лабораторію та в коридор і призначається для збе­рігання й підготовки до використання засобів навчання, демонстрацій­ного, лабораторного та екскурсійного обладнання.

У препараторській розміщуються:

• секційні шафи (шафи-стелажі) з полицями й напівполицями для зберігання приладів, різногабаритних посібників, літератури, уч­нівських робіт тощо;

___^^ 479

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

• шафа для зберігання посібників, що псуються від дії світла;

• препараторський стіл для підготовки лабораторних і практичних робіт, препарування та консервування натуральних об'єктів, закла­ дання дослідів, монтування приладів тощо. Стіл обладнується ящи­ ками для інструментів і матеріалів, що використовуються для виго­ товлення й ремонту посібників. Біля столу розміщуються сушильна дошка для лабораторного посуду, протипожежні засоби, ящик із піском, ковдра;

• письмовий стіл для роботи вчителя;

. візок для перевезення в лабораторію та до робочих місць підготов­лених до використання засобів навчання;

. аптечка з необхідними для надання першої допомоги медикамента­ми й матеріалами.

Правильне розміщення навчальних посібників у кабінеті біології сприяє їх збереженню й створює зручні умови для користування ними. Усі навчальні посібники й допоміжне обладнання зберігають у ла­бораторних шафах за групами, розглянутими нижче. » Сухі природні об'єкти. До цієї групи належать різні види гербаріїв, колекції комах, опудала та мумії. їх зберігають у затемнених лабора­торних шафах. Загербаризовані рослини та їхні основні органи (корінь, стебло, квітка) зберігаються в картонних коробках або теках між арку­шами білого паперу. Рослини, засушені в піску, опудала, мумії та ске­лети краще зберігати під скляними чи паперовими ковпаками або просто на полицях лабораторної шафи. Щоб ці препарати не псували­ся, між ними кладуть нафталін (грудочками або в мішечках). Насіння й сухі плоди рослин, колекції комах зберігають у спеціальних кар­тонних коробках, накритих склом або целофаном.

■ Муляжі, моделі з воску, парафіну, пластиліну слід зберігати в за­ критих картонних коробках або в тканинних чохлах, уникаючи потра­ пляння на них пилу й прямих сонячних променів.

« Мікропрепарати зберігають у картонних коробках, не допускаючи їхнього перегрівання, бо при цьому фіксатор розм'якшується й накрив­ні скельця сповзають.

■ Вологі препарати. Натуральні рослинні й тваринні об'єкти, закон­ сервовані у формаліні чи комбінованих рідинах (формалін з 1 %-м роз­ чином мідного купоросу, розчин саліцилової кислоти та кухонної солі та ін.), слід зберігати в герметично закритих скляних банках або цилін-

480

14.2 Кабінет біології

драх у затемнених шафах, бо під дією прямих сонячних променів вони швидко вицвітають і псуються.

• Таблиці й картини. Щоб уникнути передчасного зношування таб­ лиць і картин, їх наклеюють на марлю, полотно чи картон або оканто­ вують тканиною. Якщо таблиці не підклеюють, їх беруть у планки, на яких закріплюють спеціальні гачки для підвішування. Таблиці, виго­ товлені на картоні, зберігають у шафах-стелажах із висувними ящика­ ми або в спеціальних ящиках-тумбах вертикально. Таблиці, згорнуті в рулони, незручні для користування й швидко зношуються.

• Діапозитиви, діа- й відеофільми зберігають в упаковці з позначен­ ням на них порядкових номерів номенклатурного списку. Щоб не псу­ валася нанесена на плівку або скло наочність і не втрачалася чіткість зображення, діафільми й діапозитиви треба зберігати в сухому місці за кімнатної температури.

• Оптичні прилади — лупи, мікроскопи, біноклі, мікропрепарати, епідіаскопи — зберігають у картонних коробках або накривають чох­ лами з тканини.

• Препарувальні інструменти — пінцети, скальпелі, ножиці тощо — після роботи добре промивають і насухо витирають. Зберігають усі ме­ талеві інструменти в спеціальних висувних ящиках — у чохлах або в шарі вати, злегка змащеними вазеліном. Препарувальні інструменти не можна зберігати у вологих місцях і шафах, разом із хімічними реакти­ вами, бо це спричиняє їхнє швидке псування.

• Інше обладнання — хімічний посуд, реактиви й отрутохімікати — зберігаються в спеціальних лабораторних шафах під замком, ключ від якого знаходиться в учителя. Всі навчальні посібники слід зберігати за розділами шкільної біології («Царство Рослини», «Царство Тварини», «Біологія людини», «Загальна біологія») й за темами, щоб учитель або лаборант міг швидко відшукати посібник до кожного уроку.

У кабінеті біології зберігається також екскурсійне обладнання.

Для проведення екскурсій і зберігання зібраного під час них мате­ріалу треба мати теки з аркушами паперу (газетами), преси для герба­ризації. Майже для всіх екскурсій потрібні компас, складані лупи, се­катори для зрізання рослин, квадратні рами для підрахунку середньої кількості рослин (1 м² і 1/4 м²), складані метри, легкі лопати з коротки­ми держаками й ножівка.

481

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Для гідробіологічних екскурсій слід мати сачки повітряні й водяні, морилки, екскурсійні відерця, ентомологічні пробірки, коробки тощо.

В організації роботи в кабінеті, виготовленні саморобних посібни­ків і наданні допомоги вчителеві в проведенні уроків можуть брати ак­тивну участь члени біологічних гуртків та всі охочі учні.

Відділи кабінету біології. Найкращі кабінети біології мають п'ять самостійних, але взаємопов'язаних відділів: науково-методичний, нав­чального обладнання, експозицій, довідковий, обліку й планування.

У науково-методичному відділі міститься все, що необхідне вчите­лю для творчої підготовки до занять і самостійного підвищення ква­ліфікації: . портрети видатних біологів і методистів;

• програми, підручники, збірники задач із біології, а також довідкова, науково-популярна й методична література;

• матеріали роботи біологічних гуртків, із досвіду роботи школи, карт­ ки для підготовки вчителя до уроку.

У відділі навчального обладнання зберігаються: . натуральні об'єкти; . зображувальні наочні посібники;

• дидактичні картки;

. прилади й технічні та аудіовізуальні засоби;

. пристрої, інструменти й матеріали для збирання натуральних об'єк­тів і виготовлення навчальних посібників.

Комплекти навчального обладнання розробляються вчителями до кожного уроку.

У відділі експозицій кабінету розміщаються тимчасові й постійні експозиції.

У довідковому відділі міститься картотека для швидкого одержання інформації про наявність у кабінеті навчального обладнання й місце його зберігання. Картотека має такі розділи: література, прилади, тех­нічні й аудіовізуальні засоби та ін.

Відділ обліку та планування існує для обліку й поповнення матеріа­лів та реактивів. Для цього ведеться книга обліку. Завідувач кабінету складає перспективний та річний плани роботи кабінету.

Навчально-методичний комплект. Найбільшої ефективності нав­чально-виховного процесу з біології можна досягти за умови викорис­тання різних джерел знань із предмета. Нині в Україні силами вчених,

,482

14.2 Кабінет біології

методистів, найкращих учителів розробляються навчальні та наочно-навчальні посібники, які становлять навчально-методичний комплект (НМК) із біології для загальноосвітніх навчальних закладів.

Із погляду педагогічної теорії навчально-методичний комплект — це система навчальних посібників, які органічно взаємопов'язані й слугують успішному розв'язанню навчально-виховних завдань сучас­ної школи.

Навчально-методичний комплект із біології складається з таких компонентів:

1. програма;

2. підручник (базова складова НМК);

3. методичний посібник (загальнометодичний);

4. методика викладання конкретного розділу;

5. методичний посібник (розробки уроків);

6. робочий зошит із друкованою основою;

7. дидактичний матеріал (збірники завдань);

8. хрестоматія;

9. словник; 10)визначник;

11) програми комп'ютерної підтримки.

Використання всіх складових НМК на уроках біології значно підви­щує ефективність навчально-виховного процесу.

Керівництво роботою кабінету біології. Роботою кабінету керує завідувач, який призначається директором школи з числа досвідчених учителів біології. Завідувач несе відповідальність за організацію та зміст роботи кабінету, зберігання й правильне використання навчаль­но-наочних посібників, обладнання та інших матеріальних цінностей, які є в кабінеті.

Обов 'язки завідувача кабінету біології:

/ систематичне поповнення й удосконалення навчально-матеріальної бази кабінету;

/ забезпечення разом з учителями біології умов для проведення уро­ків, позакласних заходів, самопідготовки учнів;

/ організація виготовлення й використання в навчально-виховному процесі саморобних наочних посібників;

/ забезпечення систематизації наявних у кабінеті навчально-наочних посібників, матеріалів тощо;

«ш»»—шшш^тштяштжштшттж 483

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

У надання консультацій учителям та учням із питань біології, пропа­ганда передового досвіду вчителів біології;

У організація належного догляду за рослинами й тваринами куточка живої природи;

/ забезпечення безвідмовної роботи приладів, діючих моделей, тех­нічних засобів навчання з дотриманням техніки безпеки, правил са­нітарії та гігієни, протипожежної безпеки й поводження з електрич­ним струмом;

/ створення активу учнів;

У систематичне ведення інвентарної книги, складання кошторису на

придбання нового обладнання, наочних посібників; / звітування про роботу кабінету на педагогічній раді школи.

Планування роботи кабінету біології. Перспективний та річний плани обладнання й роботи кабінету обговорюються на засіданні мето­дичного об'єднання вчителів біології та затверджуються директором школи. Планами роботи кабінету передбачаються:

• проведення заходів, спрямованих на підвищення рівня знань учнів із біології; систематичне здійснення міжпредметних зв'язків;

• раціональне комплексне використання на уроках і в позакласній ро­ боті навчального обладнання кабінету;

• проведення різних форм позакласної та самостійної роботи учнів у кабінеті;

• організація консультацій для вчителів та учнів із питань біологічної науки;

• поповнення кабінету роздатковим матеріалом, новими навчально- наочними посібниками, обладнанням і необхідною літературою;

. виготовлення саморобної та ремонт наявної в кабінеті наочності; проведення конкурсів на краще виготовлення наочних посібників і організація виставок саморобної наочності;

• поповнення куточка живої природи та організація догляду за його меш­ канцями; поповнення відповідними матеріалами краєзнавчого кутка.

Правила й порядок роботи в кабінеті біології вивішуються на

видному місці.

Правила поведінки учнів:

/ учні заходять до кабінету за дзвінком, одразу займають свої постій­ні робочі місця й готуються до уроку;

484

14.3 Куточок живої природи

/ лабораторним обладнанням, приладами та іншими засобами нав­чання учні користуються тільки з дозволу вчителя;

/ кожний учень відповідає за стан свого робочого місця й повну цілість виданого йому лабораторного обладнання, приладів, нав­чально-наочних посібників тощо. За недбале поводження з навчаль­ним обладнанням або навмисне псування його матеріальну відпо­відальність несуть батьки учнів;

/ до препараторської учні можуть заходити лише з дозволу вчителя або лаборанта.

Порядок проведення лабораторних (практичних) занять:

• до кожної лабораторної (практичної) роботи учні готуються вдома за вказівкою вчителя;

• учні мають виконувати лабораторну (практичну) роботу, досліди, спостереження, керуючися вказівками вчителя та інструктивними картками;

• під час виконання робіт учні можуть вставати й ходити кабінетом тільки з дозволу вчителя;

• під час виконання робіт треба суворо додержуватися правил тех­ ніки безпеки;

• завершивши роботу, учень повинен прибрати обладнання зі свого робочого місця й залишити його впорядкованим.

14.3

Куточок живої природи

Успішне засвоєння учнями матеріалу з біоло­гії, набуття ними практичних умінь і навичок із вирощування рослин та догляду за тваринами, розвиток інтересу й працьовитості істотно залежать від практичних робіт і спостережень, які ведуться за живими об'єктами безпосередньо в природі. На жаль, багато уроків із біології припадає на зимовий період, коли можливість спілкування з живими об'єктами в природі обмежена. Це певною мірою можна компенсувати роботою учнів у куточку живої природи. Куточок живої природи є невід'ємною складовою кабінету біології загальноосвітнього навчального закладу. В ньому учні систематично доглядають за рослинами й тваринами, закладають досліди та прово-

,485

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

дять експерименти. В куточку живої природи вчитель має змогу вихо­вувати в учнів інтерес і любов до природи, до праці, прищеплювати практичні вміння й навички, збагачувати знання, розширювати світо­гляд і розвивати допитливість.

Для куточка живої природи, залежно від умов школи, вибирають світлу кімнату площею 20—40 м² із вікнами, що виходять на південь або південний схід. Підлогу кімнати покривають лінолеумом або кера­мічними плитками.

Якщо в школі немає спеціального приміщення для куточка живої природи, то взимку дослідну роботу з рослинництва учні проводять у шкільній теплиці. Рослини й тварин можна утримувати також у препа­раторській, частину рослин — розміщувати в класі-лабораторії на спе­ціальних підставках.

О рганізація та обладнання куточка живої природи. Площа, місце, кількісний і видовий склад рослин і тварин куточка живої природи ви­значаються його завідувачем з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, та погоджуються з керівником навчального закладу й представниками санепідем­станції.

Для утримання рослин і тва­рин, догляду за ними необхідно мати столи, стелажі, невеличку шафу, підставки для розміщення

Рис. 14.3 Гірка для кімнатних рослин

, 486

кімнатної теплички, акваріумів, вазонів і ящиків з рослинами, тераріумів, ентомологічних сад­ків, кліток і вольєрів для птахів і ссавців. Столи й підставки, гір­ки з квітами (рис. 14.3) найкра­ще розміщувати навпроти вікон, а клітки для птахів, тварин — біля протилежної від вікон стіни. Крім того, потрібні ковпаки різного діаметра, чашки Петрі, пробірки, циліндри, колби, лій-

14.3 Куточок живої природи

к и, скляні й гумові трубки, лінійки, ножі, пінцети, поливальниці, пуль­веризатор для обприскування рослин, щітки й губки для обмивання листків. У підсобному приміщенні мають бути ґрунт різного складу (торфовий, дерновий, листяний), а також річковий пісок.

Згідно з «Положенням про куточок живої природи загальноосвітніх навчальних закладів» у ньому можуть бути експозиційна й навчально-дослідна частини, частина лабораторно-селекційної роботи та підсоб­не приміщення.

В експозиційній частині розміщуються акваріуми, флораріуми, те­раріуми та віварії. Кількісний і видовий склад експозиції визначається завідувачем куточка живої природи, місцевими умовами, наявністю експозиційних площадок.

Навчально-дослідна частина має забезпечити кількісний і видовий склад об'єктів для навчальио-дослідної роботи учнів та виконання програмних завдань із біології.

У частині лабораторно-селекційної роботи мають бути умови для утримання, розмноження, вирощування, збереження рослин і тварин, догляду за ними, а також необхідна кількість навчально-дослідних місць для роботи учнів із вивчення представників рослинного й тва­ринного світу — мешканців куточка живої природи.

У куточку живої природи утримуються рослини й дрібні тварини, набір яких визначається змістом лабораторних, практичних робіт, дос­лідів, спостережень, які передбачені навчальною програмою з біології та планом роботи в гуртках.

Рослини куточка живої природи, їх розміщення й догляд за ни­ми. Для шкільного живого куточка рекомендовано близько ЗО кімнат­них рослин — представників родин, що вивчаються в курсі біології (табл. 14.1). Бажано, щоб до колекції входили ті рослини, над якими можна провести не один, а кілька дослідів (пеларгонія, первоцвіт, фук­сія, монстера, традесканція, бегонія, елодея, кактуси та ін.).

У куточку живої природи мають бути також дикорослі рослини для виявлення їхніх біологічних особливостей. Такі рослини викопують із грудкою землі під час екскурсій і висаджують у невеликі горщики.

Культурні рослини вирощують у разі потреби (для постановки дослідів).

Розміщати рослини в куточку живої природи треба групами — за біологічними особливостями.

487

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Таблиця 14.1. Характеристика кімнатних рослин куточка живої природи

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Агава американська (А§ауе атегісапа)	Амари­лісові	Мексика	Типовий сукулент. Цвіте лише раз у житті. Після цвітіння вся надзем­на частина відмирає, а з кореневи­ща згодом відростають молоді па­гони. Взимку краще тримати в про­холодній кімнаті й поливати досить помірно. Навесні поливання посту­пово збільшують. Розмножується кореневими паростками, які відокрем­люють під час пересаджування
Алое деревоподібне (Аіое агЬогезсепз)	Лілійні	Південна Африка	Типовий сукулент. Цвіте надзви­чайно рідко оранжево-червоними квітками. Взимку поливати треба досить помірно, навесні та влітку — більше. Легко розмножується стеб­ловими живцями
Амариліс (АтагуШз)	Амари­лісові	»	Невибаглива рослина. Цвіте переваж­но в квітні—травні. Взимку краще тримати в прохолодній кімнаті й поливати раз на місяць, улітку — часто. Розмножується насінням та дочірніми цибулинами, що з'явля­ються біля старих цибулин
Аралія Зібольда (Агаііа 8іЬоШі)	Аралієві	Японія	Невибаглива декоративна рослина з красивими блискучо-зеленими ве­ликими пальчастолопатевими лист­ками. Взимку потребує добре освіт­леного місця й температури в кімна­ті 10—12 °С. Листки треба своєчасно обмивати від пилу. Поливання — помірне. Розмножується живцями

,488

14.3 Куточок живої природи

Продовженая табл. 14.1

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Бегонія завждиквітуча (Ве§опіа зешреіПогепз)	Бегонієві	Південна Америка	Надзвичайно рясно цвіте майже цілий рік. Квітки двох типів — жіночі та чоловічі, але розташовані на одній рослині (однодомна росли­на). Потребує багато світла й часто­го поливання. Розмножується пере­важно стебловими живцями (або насінням)
Бегонія королівська (Ве§опіа гех)	»	Вологі тропічні ліси ост­ровів Ява, Мадагаскар	Має великі різноманітно забарвлені листки. Цвіте непоказними квітка­ми, які іноді зрізають, щоб не вис­нажувалося листя. Утримується в теплому й вологому приміщенні з до­статнім освітленням, але не під пря­мими сонячними променями. Роз­множується насінням і живцями
Бріофілум трубчастоквіт-ковий (КаіапсЬое іуЬіПога)	Товстян­кові	Африка	Невибаглива рослина, яка потребує помірної температури та вологи. По краях листків на рослині утворю­ються молоденькі рослини з добре розвиненими листками й корінця­ми. Вони легко відламуються й швидко вкорінюються
Вогник, або бальзамін султанський (Ітраііепз зиііапі)	Бальза­мінові	Тропічна Африка	Невибаглива рослина з переважно яс­краво-червоними квітками. Має харак­терні соковиті прозорі стебла. Для розвитку потребує доброго освітлен­ня, достатнього поливання влітку й помірного — взимку. Розмножується насінням та стебловими живцями
Гібіскус, або китайська троянда (НіЬізсиз)	Мальвові ■	Південно-Східна Азія, Китай	Невибагливий вічнозелений кущ, що швидко росте. Потребує соняч­ного світла, достатнього поливання та обприскування водою. Розмно­жується однорічними живцями

489

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Продовження табл. 14.1

Назва рослини	Родина	Батьків­щина		Характеристика
Драцена фрагранс (Бгасаепа гга^гапз)	Лілійні	Тропічні райони Азії, Африки		Невибаглива дерев'яниста рослина. Листки цілісні, лінійні. Коріння жовте. Цвітуть лише старі рослини, які кілька років не пересаджували, тримали в умовах недостатньої во­логості або в дуже тісному горщи­ку. Зимою утримують у сухому приміщенні, бо від надмірної воло­ги коріння легко загниває, й росли­на гине. Влітку потребує помірної вологи та підживлення. Розмножу­ється кореневими паростками, стеб­ловими живцями
Кактуси: епіфілум (ЕрірЬуіішп) зигокактус (2і1юсасігі5) ехінопсилон (ЕсЬіпор$іІоп) цереус (Сегеиз) опунція (Орип(іа)	Какту­сові	Америка		Типові сукуленти. Невибагливі, але потребують періоду спокою взимку, для якого треба забезпечити умови. Влітку потребують максимальної кількості світла, сонця, тепла й сві­жого повітря. Розмножуються веге­тативно та насінням
Клівія: благородна (Сііуіа поЬіііз) сурикова (Сііуіа іпіпіаіа)	Амари­лісові	Південна Африка		Теплолюбні й сонцелюбні рослини. Потребують важкого глинястого по­живного грунту, про що свідчить товсте м'ясисте коріння. Листки тре­ба систематично обмивати теплою водою. Розмножуються поділом під час пересаджування й насінням
Колеус гібридний (Соіеш ітуЬгісіішті)	Губоцвіті	Острів	Ява	Невибаглива рослина. Має характер­не чотиригранне стебло й навхрест супротивне розміщення листків різ­ноколірного забарвлення. Розмножу­ється живцями, можливо й насінням

490

14.3 Куточок живої природи

Продовження табл. 14.1

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Кордиліна індивіза (Соггіуііпе іпсііуіза)	Лілійні	Азія, Австралія	Характеристика подібна до драцени фрагранс, але корінь білий і листки утворюють розетку. Цвіте білими й рожевими квітками
Ломикамінь сарментоза (8ахіґга§а $агтепіоза)	Ломика­меневі	Холодні й помірні зони Пів­нічної півкулі	Багаторічна трав'яниста рослина, яка утворює розетки червонува­тих із сріблясто-сірими плямами округлониркоподібних листків. Із пазух листків виходять довгі стеб­ла -— вуса, на кінцях яких утворю­ються нові розетки листків. За по­мірного поливання росте в будь-якому грунті, але краще вирощу­вати в ґрунтовій суміші перегною з піском. Розмножується дочір­німи розетками з повітряними ко­ренями
Монстера пишна (Мопзіега сіеіісіоза)	Арумові	Тропіки Америки	Вологолюбна й тіневитривала рос­лина. Виростає великих розмірів і займає багато місця. Рослини вліт­ку часто оприскують і регулярно протирають листки вологою губкою. Розмножується стебловими живцями
Папороті: нефролепіс високий (НерЬгоІеЬіз ехаі(аГа) орляк крітський (Ріегісіішп сгеп'са)	Багато-ніжкові	Мексика, Бразилія, Середзем­номор'я	Вологолюбні рослини. Добре рос­туть у кімнатній тепличці або у во­логій камері. Люблять затінок. Не­фролепіс високий розмножується не лише спорами, а й поділом куща та паростками

491

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Продовження табл. 14.і

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Пеларгонія: зональна (Ре1аг£опіит гопаїе) запашна (Ре1аг§опіит §гауео!епз) гібридна (Реіаг^опіит пуЬгігїішп)	Гера­нієві	Мис Доб­рої Надії	Влітку потребують систематичного підживлення. На зиму переносять у сухе приміщення з температурою 8—10 °С, бо рослини легко загни­вають. Під час поливання треба сте­жити, щоб вода не потрапила на ро­слини. Пожовклі листки систематич­но обрізують. Не можна тримати рослини у великих вазонах, бо тоді в них розвиватиметься лише вегета­тивна маса, а цвітіння буде слаб­ким. Розмножуються живцями
Первоцвіт (Ргітиіа оіїїсіпаііз)	Перво­цвіті	Японія, Китай	Невибаглива до умов вирощування рослина. Добре росте в прохолод­ному приміщенні з достатнім освіт­ленням, хоча прямих сонячних про­менів не переносить. Рясно цвіте протягом усієї зими. Розмножується поділом куща й насінням
Плющ звичайний (Несіега Ьеііх)	Аралієві	Вологі ліси Кавказу	Невибаглива рослина, яка з допо­могою присосків може чіплятися до різних опор. Улітку треба поливати регулярно, щоб ґрунт постійно був вологим, узимку — рідше, але не допускати пересихання. Легко роз­множується стебловими живцями
Сансевієрія цейлонська (8ап8еуіегіа 2еу1опіса)	Агавові	Тропічна Азія, Африка	Вічнозелена трав'яниста рослина з товстим кореневищем та м'ясисти­ми мечоподібними листками. Гарно росте на світлі за помірного поли­вання як узимку, так і влітку. Роз­множується поділом корневища, листковими живцями

— 492

14.3 Куточок живої природи

Продовження табл. 14.1

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Сенполія фіалкова (Заіпраиііа іопапіЬа)	Гесне­рієві	Східна Африка, Азія	Рослина з невисокою розеткою лис­тків, що красиво цвіте. Температур­ні зміни мало впливають на її ріст, але сухе повітря й прямі сонячні промені влітку небажані. Поливати треба теплою водою. Від холодної води на листках з'являються жовту­ваті плями. Легко розмножується листковими живцями
Смикавець зонтичний (Сурегиз аііегпіГоііиз)	Осокові	Острів Мадагаскар	Має тригранні довгі стебла й густо розташовані лінійні листки на вер­хівці. Потребує щедрого поливан­ня. Щоб земля не пересихала, гор­щик із рослиною ставлять у піддон­ник із водою. Розмножується переважно поділом куща або жив­цями, а також насінням
Спарманія африканська (Зраппапіа аґгісапа)	Липові	Південна Африка	Велика рослина з великими блідо-зеленими декоративними листками. Добре цвіте в кімнаті. Влітку по­требує регулярного підживлення та інтенсивного поливання. Зимує на­віть у теплих кімнатах. Розмножу­ється живцями
Традесканція: білоквіткова (Тгасіезсапгіа аіЬійога) зебрина (Тгасіезсапііа геЬгіпа)	Коме-лінові	Тропічна Америка	Невибагливі до умов вирощування, можуть легко витримувати зміни кімнатної температури. Зеленолисті форми традесканції до світла неви­могливі; червонолисті й строкато-листі — потребують прямого соняч­ного освітлення. Легко розмножу­ються стебловими живцями й двома-трьома листками

493

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Закінчення табл. 14.1

Назва рослини	Родина	Батьків­щина	Характеристика
Фікус еластичний (Рісиз еіазііса)	Шовко­вицеві	Тропіки Азії, Африки, Америки й Австралії	Каучуконосна рослина (в її молочно­му соці міститься 10 % каучуку). Не­вибаглива, проте краще росте в по­мірно теплій кімнаті. До світла — не дуже вимоглива. Росте порівняно швидко, тому потребує доброго жив­лення й вологи. Розмножується стеб­ловими живцями та насінням
Фуксія гібридна (РисЬзіа пуЬгісіа)	Онагрові	Чілі	Невибаглива рослина. Цвіте рясно. Взимку втрачає листя й потребує спокою. В цей час рослину трима­ють у кімнаті за температури 3—5 °С. Легко розмножується стебловими живцями
Хлорофітум жмуткуватий (СЬІогорЬушт сотозшп)	Лілійні	Південна Африка	Багаторічна епіфітна трав'яниста рос­лина, світлолюбна й потребує доброго поливання. Великі товсті корені швид­ко розростаються, тому періодично рослину пересаджують у просторий посуд із дерновим грунтом. Розмно­жується дітками — розетками листків молодих рослин із корінцями
Холодок пірчастий (А«рага§и5 ріштюзиз)	Холод­кові	Африка	Рослина, в якої функції фотосинте­зу виконують зелені, дуже розгалу­жені стебла й численні, здебільшо­го голчасті або лінійні кладодії (ви­дозмінені гілки), що сидять пучками в пазухах дуже дрібних недорозвинених плівчастолускопо-дібних листків. Улітку потребує до­статнього поливання. Розмножуєть­ся насінням, поділом старих рослин та стебловими живцями
Холодок Шпренгера (Азрагадиз §ргеп£егіі)	>>	»	Характеристика подібна до холодка пірчастого, але гілки не підніма­ються догори, а звисають

■ 494

14.3 Куточок живої природи

Щоб краще використати природне освітлення кімнати, необхідно світлолюбні й низькорослі рослини розмістити ближче до джерела світла, а тіневитривалі — подалі від нього. Оптимальні умови ви­рощування рослин — стала температура повітря (коливання в межах З— 6 °С не шкідливі) та відсутність протягів.

Кліматичні й екологічні умови вирощування рослин багатьох видів на їхній батьківщині різко відрізняються від умов у куточку живої природи. Тому рослини потребують дбайливого догляду з урахуванням природних факторів і біологічних особливостей їхнього росту та розвитку.

Поливання кімнатних рослин — одна з найважливіших операцій. Буває непросто визначити, скільки саме потрібно води тій чи іншій рослині. На­самперед, це залежить від стану рослини. Так, у період росту води треба да­вати більше, ніж у період спокою. Слід пам'ятати, що рослині більше шко­дить надмірна кількість вологи, ніж її нестача. Залита водою рослина спо­чатку зовсім не виявляє свого хворобливого стану, а коли це стає помітним, то здебільшого коріння в неї вже майже згнило. Рослині необхідні не тільки вода, а й розчинені в ній мінеральні речовини, а також повітря. Якщо ж у ґрунті вода міститься в надмірній кількості, то порушуються повітряний режим і живлення рослини. Ґрунт завжди має бути пухким, щоб вода під час поливання проходила наскрізь.

Для поливання носик лійки треба покласти на край горщика й лити воду повільно, тоді вона пройде крізь усю товщу грунту й вийде в піддонник, з якого її слід злити.

Пересаджування. Велике значення для рослин має ґрунт, бо саме з ньо­го вони дістають необхідні для розвитку мінеральні речовини.

Різні рослини потребують ґрунту різного складу, тому під час переса­джування треба дуже уважно поставитися до його вибору. Для ґрунтової суміші мають входити дерновий, листяний, перегнійний і торфовий ґрун­ти, а також великозернистий пісок. Дерновий ґрунт утворюється внаслідок перегнивання протягом 1—2 років дерну, нарізаного на старих пасови­щах і складеного в купи. Це найкращий ґрунт, який у чистому вигляді або в суміші використовується для вирощування більшості рослин. Листяний грунт утворюється з листя, що перегнивало протягом 1—2 років. Перегній­ний ґрунт — це перепрілий за 2—3 роки старий парниковий гній. Торфовий ґрунт утворюється внаслідок перегнивання протягом 2—3 років купи тор­фу. Іноді використовують звичайний городній ґрунт (верхній орний шар), додаючи до нього великозернистий білий річковий пісок, що робить його пухким та пористим і поліпшує дренаж.

Слід пам'ятати, що рослини з м'ясистим або товстим коренем (напри­клад, сенсевієрія, фікус) висаджують у важку ґрунтову суміш, яка складаєть-

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

ся з 3 частин дернового, 2 частин перегнійного або листяного грунту та 1,5 частини великозернистого піску.

Пересаджують рослини переважно навесні, ще перед початком росту (в березні—квітні). Не слід пересаджувати рослини в надто великі горщики. Об'єм нового горщика буде достатнім, якщо в нього входить горщик, з яко­го пересаджується рослина.

Для пересадження добре политу рослину слід перевернути разом із гор­щиком і, підтримуючи рукою землю, вдарити краєм горщика об край сто­лу. Тоді рослина вільно виймається з цілою грудкою землі. Гострим кілоч­ком треба розпушити поверхню грудки навколо кореня. Якщо корінь дуже розрісся, то його кінчики підрізають; тоді він краще розгалужуватиметься, що сприяє нормальному розвиткові рослини. Не можна підрізувати корінь у рослин, у яких він короткий і товстий. Такі корені ростуть дуже повільно, тому рослини надзвичайно болісно реагують на їх ушкодження.

У новому горщику спочатку треба влаштувати дренаж (на дно покласти кілька черепків і насипати шар великозернистого піску), потім насипати шар ґрунтової суміші й помістити рослину в горщик, знову досипати су­міші й утрамбувати її.

Рослину треба посадити так, щоб від поверхні грунту до краю горщика залишалося 2—3 см і можна було її поливати.

Під час пересаджування рослину не можна садити глибше, ніж вона рос­ла: треба, щоб коренева шийка не була заглиблена в грунт.

Після пересадження рослину слід обережно полити й поставити в затін­ку. Тільки після того, як рослина почне рости, можна виставити її на пряме сонячне світло й посилити поливання. Невеличкі рослини пересаджують щороку навесні, а великі — через 2—3 роки або навіть рідше.

Є рослини, які після пересадження обрізають. Це потрібно для регулю­вання їхнього росту, надання бажаної форми. Обрізати рослини треба гост­рим ножем. Гілки зрізують над брунькою, розташованою на зовнішньому боці гілки; завдяки цьому нові паростки ростимуть назовні від крони, а не всередину її. Робити це треба уважно. Обрізають усі сухі й недорозвинені гілки біля самого стебла так, щоб не залишилося сучечків. Якщо потрібно, розріджують крону, для чого відрізують слабші гілки, спрямовані до сере­дини крони. Після цього вже підрізують основні гілки.

Перевалка. Часто замість пересадження використовують перевалку, за якої рослини зовсім не пошкоджуються. Для перевалки добирають горщик, діаметр якого більший від попереднього на 1—2 см. Обережно виймають рослину з грудкою землі, кладуть у горщик дренаж, переносять у нього рослину й засипають по краях поживним ґрунтом.

Підживлення. Щоб рослина краще розвивалась, її підживлюють розчином мінеральних добрив (у концентрації 0,1—0,2 %, тобто 1—2 г на 1 л води).

496

14.3 Куточок живої природи

Звичайна суміш мінеральних добрив складається з 1 частини селітри, 1,5 частини сірчанокислого амонію, 2 частин суперфосфату та 1 частини калійної солі.

Перед цвітінням рослини краще поливати не чистою водою, а розчином суміші з 1 частини селітри, 1/2 частини сірчанокислого амонію, 3 частин суперфосфату та 1/3 частини калійної солі.

Для посилення росту рослин у суміші для підживлення збільшують кількість азоту, для цвітіння — фосфору.

Слід пам'ятати, що підживлювати рослини краще в періоди росту, цві­тіння та плодоношення й розчином слабкої концентрації, ніж одноразово й концентрованим розчином.

Наприкінці літа підживлення більшості рослин припиняють, бо во­ни переходять у стан спокою. Не можна підживлювати рослини взимку, оскільки це спричинить несвоєчасне порушення стану спокою й урешті — виснаження рослини. Не можна підживлювати рослини, які нещодавно пе­ресаджені й як слід не вкорінилися; дуже обережно слід підживлювати та­кож хворі рослини.

Починати підживлення можна навесні (у березні—квітні).

Як органічне добриво зазвичай застосовують гноївку з коров'ячого гною. На відро води беруть 1—2 л гноївки й цим розчином поливають рослини раз на тиждень (із гігієнічних міркувань застосовувати таке підживлення можна тоді, коли рослини влітку виносять надвір).

Перебування рослин улітку на свіжому повітрі надзвичайно корисне для них. їх виносять із приміщення, коли вже немає загрози заморозків (наприкінці травня), причому це треба робити в хмарну погоду, після дощу. Горщики з рослинами вкопують у грунт на такій відстані, щоб рослини не заважали одна одній. Місце для рослин треба вибрати в напівзатінку, в жодному разі не під прямими сонячними променями, бо це призведе до опіків листків. Сухолюбні рослини-сукуленти можна розмістити на гірці з каміння. Такі гірки дуже ефектні.

Шкідники рослин. Для успішного вирощування кімнатних рослин слід знати їхніх шкідників, а також найпоширеніші методи їх знешкодження. Найчастіше на кімнатних рослинах з'являються попелиці, щитівки, черв­чики, павутинний кліщ, трипс та ногохвістка. Вони малопомітні, в моло­дому віці дуже рухливі, швидко розмножуються й легко ушкоджують рос­лини, які ростуть поруч. Тому, виявивши цих шкідників, треба негайно відокремити заражені рослини від здорових і вжити заходів щодо знищен­ня шкідників.

Попелиці — дрібні комахи зеленого, чорного або бурого кольору (залеж­но від виду); живуть колоніями, живляться соками рослин; розмножуються надзвичайно швидко (за короткий час, якщо не вжити відповідних заходів.

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

можуть укрити майже всю рослину, й вона загине). В рослин, ушкоджених попелицею, викривлюються верхівки пагонів і скручується молоде листя.

Для знищення попелиць ушкоджені частини рослини треба обмити мильною водою з гасом (50 г мила й 3/4 пляшки гасу на 1/2 л гарячої води, добре збовтати, а потім додати 1/2 відра води). Якщо хворих рослин неба­гато, достатньо взяти 1/2 л води, розчинити в ній маленький шматочок ми­ла й додати 50 крапель гасу. Через день після такої обробки рослини обми­вають чистою водою.

Оскільки мильно-гасова емульсія вбиває комах, але не діє на яйця, об­робку рослин необхідно повторити через 7—10 днів кілька разів, щоб зни­щити всіх комах, які з'являються з яєць.

Щитівки — дрібні комахи, тіло яких (зверху, а іноді й знизу) вкрите во-скоподібним щитком. У молодому віці щитівки ледь помітні неозброєним оком і дуже рухливі. Вони розлазяться по рослині й щільно присмоктують­ся до її листків або стебла, де й залишаються назавжди, вкриваючися щит­ком. Вони відкладають безліч яєць, з яких вилуплюються молоді особини, котрі теж розповзаються по рослині.

Щитівки висмоктують сік рослин. На листках, де є щитівки, з'являють­ся жовті плями, пагони всихають, рослина починає погано рости й, якщо не вжити заходів, — гине. Для знищення щитівок треба механічно зняти їх щіточкою або гострою паличкою, а потім обмити рослину мильною, а за день — чистою водою. Обробку в такий спосіб треба повторювати через 5—6 днів не менш як 5 разів. Якщо пропустити необхідний строк обробки, користі з неї не буде.

Червчики — дуже небезпечні шкідники кімнатних рослин. їхні личинки дуже рухливі й швидко розлазяться по рослині. Тіло самки вкрите воскопо-дібними виділеннями у вигляді павутиння, в яке вона відкладає до 2 000 яєць. Ушкоджена червчиком рослина наче вкрита білим пухом. Личинки й самки ссуть сік із листків, пагонів, плодів.

Для знищення червчиків їх збирають щіточкою або ватою, а потім об­мивають ушкоджені місця мильною, а наступного дня — чистою водою. Якщо в рослин грубі шкірясті листки, то місця поселень червчика обтира­ють ватою, змоченою в суміші спирту з водою.

Павутинний кліщ — червоний павучок, ледь помітний неозброєним оком. Оселяється на нижній поверхні листка під білою павутиною. Одна самка відкладає до 180 яєць. Через 2—7 днів з яєць виходять личинки. Кліщ живиться соком рослини. Ушкоджені кліщем листки жовтіють і всихають. За сухого повітря й досить високої температури павутинний кліщ дуже швидко розмножується. Тому першим заходом боротьби з ним є часте обп­рискування рослин водою та обмивання нижньої поверхні листків миль­но-гасовим розчином. Під час обмивання необхідно знімати павутиння, то­му рослину ставлять під сильний струмінь води.

498

14.3 Куточок живої природи

Трипс — дуже дрібна крилата темно-бура комаха, яка живе на нижньо­му боці листків. її личинки, як і дорослі комахи, живляться соком рослин. Ушкоджені листки буріють і відмирають. Трипс розмножується дуже швидко: наступного дня після кладки з яєць вилуплюються личинки. Для боротьби з трипсом необхідні регулярні обмивання рослин мильною, а наступного дня — чистою водою.

Ногохвістки — дуже дрібні білі комахи, що мають на кінці черевця вил-частий виріст, за допомогою якого вони стрибають. Живуть у сирих міс­цях, серед моху; в ґрунті вазонів з'являються в разі надмірного поливання. Комахи не шкодять рослині. їхня поява є ознакою того, що земля перезво­ложена, тому поливання припиняють, доки земля в горщику не просохне. Якщо корені почали підгнивати, треба пересадити рослину в свіжу ґрунто­ву суміш, обрізавши перед цим усі пошкоджені корені та присипавши зрізи товченим деревним вугіллям.

Для обприскування рослин, уражених сисними комахами, виготовляють такий розчин: 200 г порошку піретруму настоюють у 10 л води протягом 12 год, а потім проціджують. На 1 л води беруть 50 мл настою і 50 г мила.

Іншими отрутохімікатами можна користуватися лише за умови, якщо рослини виносять надвір. Проти червчика й щитівки ефективні рагор, карбофос та інші препарати.

Хвороби кімнатних рослин. Найпоширенішими є грибкові захворюван­ня: борошниста роса (справжня й несправжня), сіра гниль, сажка, фузаріоз, а також бура гниль кореневої шийки, сіра цвіль, іржа, плямистість листя.

Збудником борошнистої роси справжньої є грибок трихокладія, який уражує гортензії, хризантеми, троянди та багато інших рослин. Ураження має вигляд сірого нальоту на верхній або нижній поверхні листків (чи на обох). Наліт швидко поширюється на черешки, пагони й може навіть ура­зити основне стебло рослини. Листя в'яне, скручується й опадає. Рослина стає кволою й урешті гине.

У разі захворювання видаляють уражені частини рослини, а потім рос­лину обпудрюють сірчаним порошком. Це роблять на яскравому сонячно­му світлі за температури повітря 25—27 °С.

Борошниста роса несправжня — захворювання, яке спричиняється грибом пероноспора Шахта. Уражає ті самі рослини, що й справжня, але тільки нижні поверхні листків; зверху над ураженими місцями з'являються прозорі, безбарвні масні плями, які згодом жовтіють. Пізніше плями збіль­шуються, уражені тканини стають коричневими. Рослина скидає листя.

Засоби боротьби — гігієнічні (обрізування, збирання й знищення ура­жених частин рослини) та профілактичні — своєчасне поливання, прочи-

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

щення й формування крони рослин, провітрювання їх. Для профілактики рекомендується також обприскувати рослини 1 %-м розчином бордоської рідини.

Сіру гниль можна побачити на рослинах, уражених щитівками, попели­цями та іншими комахами. Про захворювання свідчить чорний наліт на по­верхні листків або на верхівках молодих пагонів. Гриб не ушкоджує росли­ну, але перешкоджає доступу повітря й світла до листків, що порушує нор­мальний ріст і розвиток рослини.

Із сажковим грибком боротися дуже просто. Наліт змивають м'якою ганчіркою, зволоженою розчином звичайного господарського мила. Але позбутися захворювання повністю можна тільки після того, як будуть зне­шкоджені комахи (попелиці, щитівки тощо).

Профілактичними засобами є своєчасне провітрювання та дезінфекція приміщення, прорідження крони, розпушування ґрунту, підвищення тем­ператури в кімнаті, видалення уражених рослин.

Фузаріоз спричинюється грибом фузаріум мерисмодієс. Він уражує ко­рені та кореневу шийку рослини (пеларгонії, гвоздики) і призводить до по­жовтіння листків та стебла біля кореневої шийки. Уражена рослина в'яне. Розвиткові захворювання сприяє надмірна вологість повітря й грунту.

Уражені рослини або їхні частини треба видаляти й знищувати. Для профілактики слід зробити дезінфекцію приміщення вапняним молоком із додаванням мідного купоросу (2—3 %), регулярно провітрювати його, роз­пушувати ґрунт, дбати про те, щоб повітря в кімнаті було сухішим.

Тварини куточка живої природи. їхній склад залежить від мате­ріальної бази школи. Тварини, на відміну від рослин, потребують спе­ціального утримання (табл. 14.2).

Для спостереження за мешканцями водойм потрібні акваріуми, де утримують риб, земноводних, молюсків, водяних комах, ракоподібних та багато різних водоростей. Облаштовуючи акваріуми, головне — до­могтися біологічної рівноваги, тобто створити такі умови, які забезпе­чили б природну саморегуляцію в штучній міні-водоймі. Для цього мешканцями акваріума мають бути риби, молюски, рослини та мікро­організми.

Тераріум (рис. 14.4) улаштовують для утримання земноводних і плазунів з урахуванням екології цих тварин. На дно вміщують піддон­ник, який заповнюють землею (для земноводних — зволоженою). В зем­лю висаджують рослини: алое, кактуси, аспідистру. Підвішують гор­щики з традесканцією. Ставлять або вкопують у землю посудину з во­дою та годівницю.

500

14.3 Куточок живої природи

Таблиця 14.2. Умови утримання тварин куточка живої природи та завдання спостереження за ними

Тип і назва	Місце	Корм	Завдання
тварин	утримання
Найпростіші	Скляні банки	Сінний	Під мікроскопом розглянути
(амеба.		настій	будову. Спостерігати за ди-
інфузорія)			ханням
Кишково-	Акваріуми,	Циклопи, да-	Розглянути зовнішню будову
порожнинні	скляні банки	фнії	тіла й щупальців. Замалювати
(гідра звичайна)			тіло в різних положеннях.
			Розглянути рух, живлення (в
			посуд, де утримуються гідри,
			помістити дафній, циклопів).
			Спостерігати, як тварина захоп-
			лює здобич, розмножується
Кільчасті черви	Ящики,	Варена	Розглянути зовнішню та
(дощовий	черв'ячники	картопля,	внутрішню будову, провести
черв'як)		соняшникова	спостереження за рухами
		олія
Молюски	Акваріуми,	Інфузорії,	Розглянути зовнішній вигляд.
(беззубка,	скляні банки	дафнії, цик-	рух, скорочення тіла в разі по-
котушка,		лопи, водяні	дразнення (торкнутися тіла
ставковик)		рослини	олівцем) великих беззубок,
			розкрити черепашку, витягну-
			ти із зябер слизову масу гло-
			хідіїв (личинки беззубок), роз-
			глянути їх під мікроскопом.
			Порівняти ікру ставковика та
			котушки (форму й кількість
			ікринок у кладці)
Членистоногі:
дафнія	Те саме	Найпрос-	Розглянути зовнішній вигляд,
циклоп		тіші,	спостерігати за рухом, живлен-
жук-плавунець		морква,	ням. Роздивитися зовнішню
водолюб		водяні кома-	будову, форму тіла, забарвлен-
		хи, дощові	ня, рух у воді, на землі, в по-
		черв'яки,	вітрі. Провести спостереження
		сире м'ясо	за живленням, диханням в
			атмосфері, у воді

,501

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Продовження табл. 14.2

Тип і назва	Місце	Корм	Завдання
тварин	утримання
личинки	Акваріуми,	Личинки	Порівняти будову личинок
бабок	скляні банки	водяних ко-	різних видів бабок, що меш-
		мах, дафнії,	кають у місцевих водоймах.
		циклопи	Спостерігати за їхнім рухом,
	■		диханням, живленням (роз-
			глянути маску), простежити
			за перетворенням бабок
комахи —	Інсектарії,	Листки	Спостерігати за виходом гу-
шкідники	ентомологічні	капусти та	сениць з яєць, визначити час
сільськогос-	садки	інших капу-	і місце залялькування, виліт
подарських		стяних	метеликів, кількість поколінь
культур			за рік
(білан капус-
тяний, плодо-
жерка)
Мурашки	Старий аква-	Личинки ко-	Спостерігати за рухом штуч-
	ріум, дерев'я-	мах-шкідни-	ною стежкою, за їхньою но-
	ні ящики	ків	шею, за живленням
Хордові:
риби (карась,	Акваріуми	Мотиль,	Вивчити зовнішню будову.
орфа, в'юн,		дощові чер-	Провести спостереження за
піскар; деко-		в'яки, живі й	живленням, зміною забарв-
ративні —		сушені	лення залежно від середови-
гупії, мече-		дафнії, сире	ща. Визначити вік риби за
носці, золоті		м'ясо	лускою. Спостерігати за ру-
рибки,			хом, поведінкою в різну по-
вуалехвіст)			году, за живленням, виробля-
			ти умовні рефлекси
земноводні	Акваріуми,	Мотиль,	Спостерігати за пересуван-
(жаба трав'я-	тераріуми	черв'яки, жи-	ням, живленням, диханням,
на, тритон		ві комахи, си-	роботою резонаторів, роз-
звичайний і		ре м'ясо	множенням
гребінчастий)
плазуни	Тераріуми	Жаби, моло-	Провести спостереження за
(вуж, ящірка,		ко, комахи,	рухами, живленням, захис-
черепаха бо-		дощові чер-	том від ворогів. Ознайомити-
лотяна,		в'яки, яблука,	ся з явищем регенерації та
степова)		листки	зовнішнім покривом тіла
		капусти

502

14.3 Куточок живої природи

Закінчення шабл. 14.2

Тип і назва	Місце	Корм	Завдання
тварин	утримання
птахи	Металеві й	Просо, рапс,	Спостереження за линянням,
(чиж, щиголь,	дерев'яні	конопляне	живленням, розмноженням,
сорока, галка,	клітки,	насіння та	співом. Приручення, дреси-
голуб, папуга,	вольєри	насіння бу-	рування, вироблення умов-
дрізд, канарка)		р'янів, зеле-	них рефлексів
		на трава,
		морква, яб-
		лука, канар-
		кове насіння
ссавці:	Металеві кліт-	Земляні чер-	Спостереження за зовнішнім
їжак	ки, вольєри	ви, жаби.	виглядом, розмноженням,
		миші, м'ясо,	поведінкою, приручення, ви-
		молоко	роблення умовних рефлексів,
білий пацюк,		Зерно, зелена	визначення корисності їжаків
миша, хом'як		трава, морк-	та шкоди від гризунів у сіль-
		ва	ському господарстві за тією
			кількістю зерна, яке вони по-
			їдають у неволі
білка		Горіхи лісові	Спостерігати за поведінкою,
		й волоські,	зовнішнім виглядом, особливо-
		насіння	стями пристосування до умов
		соняшника,	життя в лісі, на деревах. Вироб-
і		шишки.	лення умовних рефлексів
	■	яблука
морська		Овочі, зерно,	Здійснити порівняння з
свинка		сіно, зелена	вищеназваними ссавцями.
		трава	Спостерігати за живленням,
			розмноженням, виробленням
			умовних рефлексів

Для утримання птахів потрібні клітки (рис. 14.5) різних розмірів і вольєри. В куточку живої природи найкраще утримувати й розводити канарок, папуг, щиглів, чижів. Можна вигодовувати й приручати та­кож місцевих птахів.

Для утримання ссавців необхідно встановити клітки з висувними днищами й годівницями (рис. 14.6). Найкраще приручаються в неволі дрібні ссавці: білка, їжак, морська свинка, хом'ячок та ін. В куточку

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Рис. 14.4 Зразок оформлення тераріуму

Рис. 14.5 Клітка для птахів

мають бути предмети для догляду за твари­нами й підтримання чистоти, терези для зважування піддослідних тварин і кормів, ящик для зберігання кормів.

Паспортизація об'єктів куточка жи­вої природи. На кожний живий об'єкт має бути паспорт (етикетка), в якому зазнача­ються назва й короткі відомості про росли­ну чи тварину. Ці дані записуються в карт­ки, з яких складають картотеку мешканців куточка живої природи.

На підставі зібраних даних про рослину чи тварину виготовляють етикетки, котрі прикріплюють до посудини з рослиною, акваріума, тераріуму або клітки тварини.

Етикетки бажано виготовляти з пласт­масових матеріалів (їх можна використову­вати протягом багатьох років, а паперові — треба постійно поновлювати).

504

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

і

Рис. 14.6 Клітки для дрібних ссавців

Картотека має бути доступною для учнів, що доглядають за росли­нами й тваринами, а також для всіх охочих ознайомитися з нею. Деякі вчителі, щоб привчити учнів користуватися картотекою, позначають об'єкти куточка живої природи тільки номером.

14.4

Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

Теоретичне вивчення основ науки без зв'язку з

практикою не може забезпечити всебічного розвитку молодого покоління. Тому викладання біології в школі має пов'язуватися з працею учнів у сільському господарстві.

Навчальною базою для реалізації цього завдання є шкільна навчаль­но-дослідна ділянка, де учні в процесі практичної роботи засвоюють основи біологічної науки, набувають практичних умінь і навичок праці в сільському господарстві та на присадибних ділянках.

У 1995 р. наказом Міністерства освіти і науки України було затвер­джено «Положення про навчально-дослідну земельну ділянку загаль­ноосвітніх та позашкільних навчально-виховних закладів». Розгляне­мо його.

Основні положення. Навчально-дослідна земельна ділянка зак­ладу освіти є базою для проведення навчальних і практичних за­нять, передбачених програмами з природознавства, біології, трудового

505

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

навчання, засвоєння знань, формування вмінь і навичок, організації позакласної юннатівської, дослідної, природоохоронної роботи, про­дуктивної праці учнів.

Навчально-дослідна земельна ділянка може існувати при всіх серед­ніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах різних типів і поза­шкільних навчально-виховних закладах відповідно до «Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад» (1993) та «Положення про позашкільний навчально-виховний заклад» (1994).

Навчально-дослідна земельна ділянка надається в порядку, встано­вленому Земельним кодексом України. На ці земельні ділянки поши­рюються пільги щодо плати за землю, визначені для закладів освіти згідно із законом України «Про плату за землю» (1992).

Вимоги до функціонування навчально-дослідної земельної ді­лянки. Розміри ділянки встановлюються залежно від кількості учнів у навчально-виховному закладі й місцевих умов.

Під навчально-дослідну земельну ділянку рекомендуються такі площі, м² (не менше):

• для початкової школи — 5 000;

• для основної і старшої — 10 000;

• для міських шкіл — 10 000;

• для обласних станцій юних натуралістів (еколого-натуралістичних центрів) — 20 000;

• для районних станцій юних натуралістів (еколого-натуралістичних центрів)— 10 000;

• для міських станцій юних натуралістів (еколого-натуралістичних центрів) — 5 000.

Площа шкільної навчально-дослідної земельної ділянки всіх ґрун-тово-кліматичних зон України, за винятком гірських районів і Чорно­морського узбережжя Криму та районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, розподіляється так. • У початковій школі (м²):

1 000 450 300

3 000

50

200

овочева сівозміна

ягідник або

квітники

плодові й декоративні насадження

парники

крільчатник

506

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

основна школа		старша школа
2 500		3 000
3 000		4 000
6 000		8 000
	•
600		1 000
400		700

• В основній і старшій школі (м²):

сільськогосподарський відділ

польова сівозміна

овочева сівозміна

плодовий сад

плодово-декоративна шкілка

(розсадник)

ягідник або виноградник

колекційна ділянка

й ділянка систематики 300 700

квітники, жива огорожа,

декоративні насадження 900 1 000

закритий грунт 400 4 000

Зоолого-тваришшцький

відділ

крільчатник 500 500

пасіка 500 500

відділ дикої фауни 500 500

• Для шкіл, розташованих у містах і робітничих селищах (м²):

Ботапіко-рослинницький відділ

польова сівозміна 800

овочева сівозміна 1 200

плодові й декоративні насадження 3 600

плодово-декоративна шкілка (розсадник) 1 000

ягідник або виноградник 400

колекційна ділянка й ділянка систематики 700

селекційно-генетична ділянка 600

квітники, жива огорожа, декоративні насадження 1 100

закритий грунт 400 Зоолого-тваринтщький відділ

крільчатник, пасіка, відділ дикої фауни 200

На шкільній навчально-дослідній земельній ділянці може бути від­критий і закритий ґрунт, підсобне приміщення тощо.

Велике значення має віддаленість ділянки від шкільної будівлі: чим вона ближче до школи, тим легше використовувати її в навчальному процесі, бо частіше можна проводити практичні заняття, стежити за розвитком рослин, за впливом на них тих чи інших агрозаходів. Тільки

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

в цьому разі ділянка відповідатиме своєму навчально-виховному при­значенню.

Іноді вчителі, прагнучи розташувати ділянку на рівній місцевості й доброму ґрунті, вибирають її далеко від школи. Це спричиняє марну втрату навчального часу й, окрім того, такі ділянки неможливо добре доглянути: здебільшого вони заростають бур'янами, на них важко збе­регти та облікувати врожай вирощених сільськогосподарських культур.

Піщаний або глинистий ґрунт, нерівний рельєф місцевості поблизу школи не мають бути перешкодою для вибору в цьому місці навчаль­но-дослідної земельної ділянки. За належної організації роботи учні, виростивши врожай на майже непридатному для обробітку ґрунті, пи­шаються своїми досягненнями й проймаються вірою у власні сили. Ро­бота на ділянці в таких умовах має велике виховне значення.

Плануючи й організовуючи навчально-дослідну земельну ділянку, насамперед потрібно передбачити її захист парканом і зеленою огоро­жею з декоративних дерев і кущів.

Зелену огорожу створюють із квітучих кущів, які не потребують підстригання, або з декоративних цільнокронних кущів та дерев, при­датних для підстригання: кизильник, бирючина, смородина золотиста й альпійська, таволга та ін. З цих рослин створюють невисокі огорожі. Для високих і щільних огорож, які є захистом від вітрів і снігу, годять­ся гледичія, шовковиця, ялина, граб.

Для створення однорядних живих огорож кущі саджають у ряд на відстані 20—30 см, для багаторядних — на відстані 30—50 см із між­ряддями в 20—30 см.

Щоб надійно захистити ділянку від вітрів і суховіїв, потрібно з пів­нічної та східної сторін посадити високі дерева (тополю, клен, ясен, ли­пу тощо), можна — в два ряди, у вигляді алеї. З південної та західної сторін садити високорослі дерева не можна, бо згодом вони затіняти­муть ділянку.

На навчально-дослідній земельній ділянці розміщуються відділки польових, овочевих, плодово-ягідних культур, квітково-декоративний, селекційно-генетичний, колекційний, зоолого-тваринницький, а також виробничий і дендрологічний.

Площа кожного відділку визначається завідувачем земельної ділян­ки (вчитель біології або трудового навчання) з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, й погоджується з ке­рівником навчально-виховного закладу.

,508

14.4

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

Д ля початкових класів в основній та старшій школі надаються окре­мі земельні ділянки в овочевому, плодово-ягідному, квітково-декора­тивному відділках.

Навчально-дослідна земельна ділянка міських шкіл може мати ко­лекційний, квітково-декоративний, селекційно-генетичний, дендроло­гічний та інші відділки.

У відділках польових та овочевих культур у системі сівозмін ви­рощуються основні сільськогосподарські культури даної зони, а також малопоширені. Сівозміни запроваджуються згідно з рекомендаціями господарств, науково-дослідних установ, з урахуванням навчальних програм із природознавства, біології, трудового навчання.

Відведену ділянку потрібно розбити на окремі поля, кількість яких установлюють відповідно до розробленої схеми сівозмін.

Схему чергування культур складають з урахуванням їхніх біологіч­них особливостей, висновків наукових закладів і досвіду самого госпо­дарства щодо оцінки попередників для кожної культури.

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Лісостепу: 1 — чистий або зайнятий пар; 2, 7 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — кукурудза; 5 — ярі з підсівом багаторічних трав; 6 — багаторічні тра­ ви; 8 — цукрові буряки та інші просапні; 9 — зернобобові (горох, соя); 10 — озимина (жито, ячмінь).

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Полісся: 1 — конюшина на один укіс; 2 — озима пшениця; 3 — картопля; 4 — льон, горох; 5,8 — озиме жито; 6 — картопля, кормові буряки, гречка; 7 — лю­ пин на зелений корм і зерно; 9 — кукурудза на силос; 10 — ярі зернові з під­ сівом багаторічних трав.

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Степу:

1 — чистий або зайнятий пар; 2,3,7,9 — озима пшениця; 4 — кукурудза на зерно; 5 — ярі зернові й кукурудза; 6 — зайнятий пар, зернобобові; 8 — ку­ курудза на силос; 10 — соняшник.

■ Рекомендована схема овочевої сівозміни: 1 — цибуля, горох, салат;

2 — помідори, перець, баклажани; 3 — капуста, квасоля, селера; 4 — огірки, кабачки; 5 — буряки, картопля, морква; 6 — кукурудза, огірки, соняшник.

На полях сівозміни проводять дослідну роботу згідно з програмами школи й гуртка юннатів. Досліди закладаються на високому агротех­нічному рівні.

Відділок плодово-ягідних культур. Культурний сад, ягідник, вино­градник, шкілка та розсадник є навчальними лабораторіями й окрасою навчального закладу. Якщо належно організувати роботу із садівницт-

509

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

■у.у-^^>м_Гла.^*у^.^^.^»к.ів>»_?^_Лд^-»№^пд^^ -_п ... і-......,^. ...„_Л,-.,-.._г..._г.-,-_Л-.,.>>'. .. і-^^г.-..^.^ _л.._ч^_л^

ва, навчальні заклади відіграватимуть значну роль у поширенні най­кращих сортів плодоягідних рослин у своєму районі.

Роботу доцільніше починати з ягідних рослин і згодом переходити до створення плодової й декоративної шкілок, розсадника та плодово­го колекційного саду з найкращих сортів, занесених до «Реєстру сортів рослин України» й реєстру місцевих сортів.

Плодово-ягідний розсадник є однією з важливих частин відділку плодово-ягідних культур. Його площа має становити 1000 м² і до нього входять:

1. ділянка вирощування підщеп із насіння (шкілка сіянців); підще­ пи вирощують у шкілці протягом одного року й потім пересаджу­ ють у плодорозсадник;

2. ділянка вирощування щеплених плодових саджанців (розсад­ ник); ділянка буває зайнята підщепами й саджанцями три роки;

3. маточно-репродукційна ділянка ягідних культур, у якій виса­ джують маточники ягідних культур — смородини, аґрусу, мали­ ни, суниці та інших рослин для розмноження;

4. ділянка розмноження живцями ягідників та плодових дерев і ку­ щів; сюди ж висаджують саджанці на дорощування;

1. маточна репродукційна ділянка вегетативних підщеп;

2. ділянка сіянців декоративних і лісових порід;

3. ділянка саджанців декоративних дерев і кущів.

Під розсадник вибирають рівну площадку, захищену від вітрів. Під­ґрунтові води мають бути не ближче за 1,5 м від поверхні. Ґрунти, на яких добре ростуть дерева (суглинкові, сірі лісові та підзолисті суглин­ки), придатні під розсадник.

На ділянці для плодово-декоративної шкілки має бути родючий, легкого механічного складу ґрунт. Непридатні для шкілки ґрунти з близькими підґрунтовими водами й заражені личинками хруща, дротя­ників, соні.

Для формування структури ґрунту, підвищення його родючості й створення умов, за яких не поширювалися б шкідники й хвороби, в шкілці запроваджують сівозміну. Для цього ділянку, відведену під шкілку, поділяють на чотири поля прямокутної форми площею 100— 150 м² залежно від площі шкілки: перше — чорний або сидеральний пар; друге — сіянці; третє — просапні культури; четверте — однорічні трави.

Плодовий розсадник складається з двох—трьох полів. На першому (поле окулянтів) висаджують підщепи й наприкінці літа окулірують.

«—.—_510

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

Якщо на цьому полі на другий рік вирощують однорічники, то його на­зивають другим, або полем однорічників, а якщо вирощують дворічні саджанці, то його залишають на третій рік і називають третім, або по­лем дворічників. У більшості розсадників вирощують однорічні саджанці. Це значно збільшує їх вихід з одиниці площі за одночасного зниження собівартості. За виробничими якостями стандартні однорічні саджанці не поступаються дворічним і краще витримують пересадження. У плодовому розсаднику рекомендуються 7—8-пільні сівозміни. їх складають із таким розрахунком, щоб перерва між вирощуванням пло­дових рослин на одній ділянці становила не менше ніж 3—4 роки.

■ Наприклад, для Полісся рекомендується така сівозміна: перше поле — чорний або сидеральний пар; друге—четверте — перше, друге й третє чер­гові поля розсадника; п'яте — просапні культури; шосте — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; сьоме—восьме — багаторічні трави.

Для Лісостепу: перше — чорний або зайнятий пар; друге—четверте — перше, друге й третє чергові поля розсадника; п'яте — просапні культури або однорічні трави; шосте — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; сьо­ме—восьме — багаторічні трави.

Для Степу в умовах зрошення: перше — чорний пар; друге—четвер­те — перше, друге й третє чергові поля розсадника; п'яте — просапні куль­тури; шосте—сьоме — багаторічні трави.

Площа полів у розсаднику становить 100—150 м² (залежно від пло­щі, відведеної під розсадник). Поля мають прямокутну або квадратну форму. Між ними залишають доріжки завширшки 1 м.

Квітково-декоративний відділок. Колекційна ділянка цього від­ділку — невід'ємна складова навчально-дослідної ділянки. На базі ко­лекції відбуваються теоретичні й практичні заняття, передбачені прог­рамою загальноосвітньої школи, організовується позакласна юннатів­ська робота.

Виокремлено такі основні колекційні ділянки: . однорічних квітково-декоративних рослин; • дворічників; . багаторічників.

Площа колекційної ділянки має бути достатньою для розміщення основних квіткових рослин та організації догляду за насадженнями.

Кількість видів рослин не обмежується, а кількість представни­ків кожного виду (сорту) має бути достатньою для їх репродукції.

-—511

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Дослідження з багатьма рослинами різних видів чи сортів краще орга­нізувати на окремій ділянці.

На ділянці однорічних квітково-декоративних рослин висаджують однорічні й багаторічні за своєю природою квіти, що в практиці квіт­ництва використовуються як однорічні (агератум Гаустона, цинерарія приморська, перила, лобелія та ін.). Бажано згрупувати рослини за сис­тематичним принципом.

На передньому плані розміщують низькорослі лобелію, аліссум морський, диморфокок, ешольцію каліфорнійську, санвітанію тощо, далі — середньорослі тагетес, вербену, нігелли, нагідки, петунію, гіп-софіду однорічну, на задньому плані — високорослі скабіозу, камелію, щирицю.

Для демонстрації сортової різноманітності на ділянці слід вирощу­вати водночас кілька сортів одновидових рослин, що чітко відрізня­ються, наприклад, за такими ознаками, як забарвлення й розмір квіток, форма й розмір куща тощо. Це можуть бути різні сорти айстри одноріч­ної, тагетесу розлогого та прямостійного, красолі, нагідок.

До дворічників включають як дворічні рослини, так і деякі багато­річники, які на третій і подальші роки вирощування великою мірою втрачають декоративність і тому господарське значення мають лише як дворічники.

Найпоширеніші такі дворічники: стокротки, фіалки, незабудка, гво­здика турецька, наперстянка великоквіткова, лакфіоль, лунарія, дзво­ники середні.

Особливістю багаторічників є те, що переважна більшість їх мо­жуть кілька років рости на одному місці, не втрачаючи декоративності. Тому, організовуючи насадження, слід ураховувати потребу дорослої рослини в живленні, її розміри, строки вегетації, термін вирощування рослин кожного виду на одному місці без пересадження.

Найкращим є систематичний принцип організації ділянки. До екс­позиції, крім традиційних для практики квітництва рослин, рекоменду­ється включати малопоширені види, в тому числі декоративні рослини місцевої флори. Якщо рослина належить до охоронюваних, її потрібно виділити за допомогою етикетажу.

Важливо показати не лише видову різноманітність квітково-декора­тивних рослин, а й сортову. Наприклад, великою кількістю видів, що використовуються в практиці квітництва, відрізняється родина айстро­вих. Це геленіум осінній, геленіум Хупа, айстра альпійська, кущова, новобельгійська, новоанглійська, солідага, хризантема корейська,

«512

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

ж оржина тощо. Включивши до експозиції кілька сортів жоржини або хризантеми корейської, що різко відрізняються за своїми ознаками, можна показати сортову різноманітність видів рослин як результат складної міжвидової гібридизації. На прикладі кількох сортів айстри кущової чи геленіуму осіннього показують різноманітність рослин як результат добору в межах одного ботанічного виду.

Особливу групу в колекції становлять цибулинні та бульбоцибу­линні рослини, до яких належать представники кількох родин. Це рос­лини з родини лілійних — монтбреція, лілія, тюльпан, колхікум, гадю­ча цибулька (мускарі), гальтонія, гіацинт, різні види цибулі, родини амарилісових — нарцис, підсніжник, родини ірисових — шафран, кси-фіум та ін. Необхідно враховувати, що більша частина життя цих рос­лин проходить під землею у вигляді цибулин та бульбоцибулин, і лише З—4 місяці на рік залишається на надземний розвиток. Тому слід так добрати рослини за строками цвітіння, щоб ділянка весь час мала при­вабливий вигляд. Якщо рослин небагато, можна розмістити їх поблизу великих багаторічників, що розвиваються порівняно пізно й після від­цвітання ранньоквітучих цибулинних прикриють порожні місця.

Організовуючи ділянку багаторічників, слід ураховувати, що окре­мі культури кожного року викопуються й зберігаються в сховищах до весни (жоржина, канна індійська, монтбреція, гальтонія). Повторне са­діння їх, а також тюльпанів, нарцисів, лілій на те саме місце раніше ніж через 3—4 роки небажане, тому слід передбачати можливість щорічно­го часткового чергування культур.

Селекційно-генетичний відділок. Робота на цьому відділку дає змогу на практиці ознайомити старшокласників з основними методами селекції та генетики, законами спадковості й мінливості, біологічними особливостями самозапильних та перехреснозапильних рослин, нав­чити методиці схрещування, діставати гібриди й чисті лінії, проводити гібридологічний аналіз, масовий та індивідуальний добір перспек­тивних форм, на окремих групах рослин пояснити закон гомологічних рядів, продемонструвати явище гетерозису. За змістом роботи селек­ційно-генетичний відділок поділяється на такі ділянки: селекційну, гібридизації, розмноження гібридних форм, масового та індивідуаль­ного добору.

На селекційній ділянці вивчають вихідні батьківські форми (сорти), які використовуватимуться для схрещування, на предмет їхньої чисто­сортності й тривалості фаз розвитку (особливо початку та кінця цвітін-

513

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

ня), ознайомлюють учнів із морфологічними ознаками мутантних та поліплоїдних форм (сортів), найважливішими видами дикорослих і культурних рослин.

На ділянці гібридизації вирощують вихідні батьківські сорти (фор­ми), що цього року використовуватимуться для схрещування, оволо­дівають технікою схрещування, проводять міжсортову та міжвидову гібридизацію, спостерігають за ростом і розвитком гібридів, збирають гібридне насіння, ведуть журнал фенологічних спостережень, виготов­ляють етикетки та ізолятори. Користуючися необхідними інструмента­ми, приладами та обладнанням (мікроскопи, ексікатори, термостат, пінцети, обпилювачі, бюкси, чашки Петрі тощо), учні набувають пев­них умінь і навичок.

На ділянці розмноження гібридних форм вирощують для розмно­ження гібриди першого (Р1) та другого (Р2) поколінь, які мають цінні господарські ознаки. Залежно від мети дослідів у другому поколінні гібридів аналізується успадковування ознак за моно-, ди-, полігібрид-них схрещувань та міжвидової гібридизації. За кожною комбінацією схрещувань (варіантами) учні вибирають константні, перспективні форми, робота з якими продовжуватиметься наступними роками для одержання чистого генетичного матеріалу.

На ділянці масового та індивідуального добору проводять масовий добір, відбирають із гібридного матеріалу особини,, які мають бажані ознаки, що передбачені темою досліду. Проте такий добір не дає змоги дістати генетично однорідний матеріал, оскільки в популяціях пере­хреснозапильних рослин завжди є багато гетерозиготних особин. Про­водячи індивідуальний добір, учні можуть діставати окремі особини з бажаними ознаками. Здійснюється робота з індивідуального добору серед гібридів другого та наступних поколінь.

Поділ селекційно-генетичного відділку на ділянки досить умовний і залежить від кількості культур у досліді. Площа кожної ділянки визна­чається обсягом гібридного матеріалу й тому щороку може бути різ­ною. Плануючи роботу з перехреснозапильними рослинами, ділянку розмноження гібридних форм розташовують з урахуванням потрібної для кожної культури просторової ізоляції.

Колекційний відділок. Зміст роботи в цьому відділку визначається насамперед вимогами навчальних програм із біології і має на меті зміцнення знань учнів, прищеплення навичок роботи з рослинами, формування глибокого інтересу до біології.

,514

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

В ідповідно до програми в колекційному відділку учні вирощують поширені й нові для даної місцевості овочеві, технічні, лікарські та кормові культури.

Під час екскурсій, практичних занять, спостережень у колекційно­му відділку учні ознайомлюються з різноманітністю рослин та їхнім значенням у народному господарстві, вивчають будову, біологічні особ­ливості малопоширених у даній місцевості культур і сортів. Це розви­ває спостережливість, пізнавальні здібності учнів, сприяє поглиблен­ню й розширенню їхніх знань із біології.

Цікавою формою роботи в колекційному відділку є перенесення ко­рисних дикорослих рослин із дикої флори в культуру, акліматизація рослин. Саме ця робота збагачує знання учнів, допомагаючи їм зрозу­міти теорію походження культурних рослин.

У ході фенологічних спостережень у колекційному відділку, в асор­тимент якого входять одно-, дво- й багаторічні рослини, поглиблюють­ся й зміцнюються знання учнів про ці рослини. Тривалі фенологічні спостереження, зокрема за процесами цвітіння, запилення, поширення плодів і насіння, що проводяться в цьому відділку, збуджують інтерес в учнів, який іще більше зростає під час вивчення нових сортів сільсь­когосподарських культур. Після вдалого вирощування їх на невеликих ділянках учні переносять посіви на поля сівозміни шкільної навчаль­но-дослідної земельної ділянки.

Найліпше, щоб колекційний відділок був прямокутної форми з центральною дорогою завширшки 1 м, обабіч якої розташовують ді­лянки площею від 1 до 5 м², де висівають або саджають один вид рослин.

Ділянки розмежовують доріжками завширшки ЗО см. Усі рослини в колекційному відділку розташовують групами за принципом їх народ­ногосподарського застосування:

1. технічні (прядильні, олійні, ефіроолійні, красильні й т. д.);

2. лікарські;

3. овочеві (коренеплоди, бульбоплоди, цибулинні, бобові, багато­ річні та ін.);

4. кормові (злакові й бобові, коренеплоди);

5. корисні дикорослі, які вводяться в культуру.

У межах кожної групи рослини розміщують за життєвими формами, наприклад, спочатку багаторічні, потім—дворічні, а після — однорічні. Бажано, щоб рослини однієї групи становили окремий блок. Найбільше

515

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

рослин зазвичай у групі овочевих культур, тому в її межах рекоменду­ється висаджувати (розмішувати) рослини за родинами, щоб на прикла­ді даної групи можна було вивчати класифікацію квіткових рослин.

Якщо в колекції вивчається багато сортів однієї культури, то через кожні 10 зразків висівається районований сорт як контроль. Цей сорт добирається відповідно до життєвої форми, групи стиглості та інших біологічних особливостей сортів, що досліджуються (ранні сорти по­рівнюються з районованими ранніми, пізні — з пізніми, а озимі — з озимими й т. д.).

Сівозмін у колекційному відділку не запроваджують. Через 2—З роки змінюють розміщення окремих груп рослин або місце висівання рослин у межах групи, враховуючи їхні потреби в поживних речовинах та вплив на структуру ґрунту.

На ділянці систематики вирощують рослини родин, які вивчаються в 6 класі. З кожної родини бажано мати по 15—20 рослин культурних або дикорослих видів.

Зоолого-тваринницький відділок. Залежно від місцевих умов, ет­нічних особливостей певних регіонів України в цьому відділку можуть бути крільчатник, пташник, пасіка тощо.

У процесі позакласної роботи з тваринництва основними напряма­ми діяльності учнів є вирощування тварин, спостереження за їхнім ростом і розвитком, проведення дослідів. Під час дослідної роботи на навчально-дослідній ділянці у дітей формуються спостережливість, уміння самостійно здійснювати нескладні досліди.

Одним із найкращих об'єктів для проведення з дітьми навчальної, практичної та дослідної роботи є кролі. Ці тварини скороспілі, плодю­чі, невибагливі до корму. Кормову базу для них необхідно забезпечити продукцією сільськогосподарських культур, що вирощуються в польо­вому та овочевому відділках.

Серед багатьох порід слід вибрати одну чи дві (наприклад, Білий ве­летень і Шиншила), які утримуватимуться в крільчатнику.

Вибравши породу, слід взятися за влаштування міні-ферми. Ділян­ка для будівництва має розташовуватися неподалік від школи. До крільчатника мають бути зручний підхід, підведені вода, електроенер­гія. Місце має бути захищене від вітрів (особливо, якщо кролі утриму­ватимуться на вулиці). Якщо ж місцевість відкрита, то навколо кріль­чатника треба посадити дерева.

Приміщення для кролів має відповідати зоогігієнічним умовам — бути світлим, сухим, із доброю вентиляцією.

516

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

Можна держати кролів і на вулиці в клітках, виготовлених із дощок. На зиму їх бажано втеплювати. Для дорослих кролів слід передбачити ін­дивідуальні клітки. Молодняк утримується в групових клітках по 4—5 го­лів. Для економії місця клітки можна розташовувати в два яруси.

Робота в крільчатнику дає дітям теоретичні знання про походження цих тварин, їхні біологічні особливості, зовнішню й внутрішню будо­ву, породний склад, системи утримання, методи розведення, особливос­ті годування, хвороби та способи запобігання їм. Теоретичні заняття мають тісно пов'язуватися з практичною роботою в крільчатнику. Від­повідно до вікових особливостей дітей передбачаються: прибирання в клітках; миття годівниць, напувалок; годування кролів; складання ра­ціонів для різних груп тварин; вирощування та заготівля кормів на нав­чально-дослідній земельній ділянці; проведення спарювання кролів; відсадка та сортування молодняка; добір плідників на плем'я; дрібний ремонт обладнання; виготовлення кліток; проведення профілактичних щеплень.

Звичайно, в крільчатнику передбачається також певна дослідна робо­та. Досліди й спостереження за розвитком тварин переконують учнів у тому, що наукові знання мають величезне значення для практики сіль­ськогосподарського виробництва, зокрема кролівництва. Організуючи дослідну роботу, також слід ураховувати вікові особливості дітей.

Для учнів молодших класів можна запропонувати такі спостере­ження: за скільки днів до окролу кролиця будує гніздо й які матеріали при цьому використовує; коли кроленята вперше відкривають очі; ко­ли кроленята починають вкриватися шерстю; коли кроленята вперше виходять із гнізда; якому корму віддають перевагу кролі.

Учні середнього шкільного віку проводять такі досліди: вплив міжпородного схрещування на темпи росту молодняка кролів; вплив вітамінного корму на плодючість самок; одержання максимальної кількості кроленят методом ущільнених окролів; вплив способів утри­мання кролів на ріст і розвиток молодняка; вплив строків відсадки на ріст і розвиток молодняка; вплив різних раціонів і режимів годування на динаміку росту молодняка; вплив мінеральних добавок до корму на продуктивність кролів; залежність темпів росту та розвитку молодняка від розміру гнізда.

Учні старшого шкільного віку на кролях проводять досліди, що сприяють кращому засвоєнню знань із генетики. Для цих дослідів практично не потрібні обладнання й реактиви. За їх допомогою стар­шокласники засвоюють такі поняття: моногібридне, аналітичне схре-

517

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

щ ування, домінантні та рецесивні ознаки, гетерозиготний та гомозигот­ний організм, гібридологічний метод вивчення спадковості, перший і другий закони Менделя.

Якщо ж школа не має змоги створити крільчатник, пташник чи па­сіку, можна організувати куточок живої природи, в якому утримувати­муться акваріумні риби, декоративні птахи, дрібні гризуни. На базі жи­вого куточка можуть працювати гуртки юних зоологів, юних акваріу-містів, юних орнітологів, любителів домашніх тварин, клуб вихідного дня «У світі тварин». Тут дитина може задовольнити свої потреби в спілкуванні зі світом тварин, розкрити творчий потенціал у галузі біо­логічних наук, дослідництва. На практичних заняттях учні оволодіва­ють уміннями та навичками створення належних умов для утримання й розведення свійських тварин, здійснення зооветеринарних заходів, учаться правильно ставитися до тварин, спілкуватися з ними, розуміти їхні потреби, піклуватися про їхнє здоров'я. Заняття на базі живого ку­точка сприяють кращому засвоєнню знань із зоології.

Закритий ґрунт. Велику роль у підготовці учнів до практичної діяль­ності відіграє виконання ними практичних робіт у теплично-парнико­вому господарстві. Це дає змогу проводити практичну й навчально-дос­лідну роботу з учнями в осінньо-зимовий період і зробити викладання біології предметнішим.

Закритий ґрунт (теплиці, парники) призначений для вирощування овочів, розмноження квітково-декоративних і плодово-ягідних куль­тур та забезпечення відкритого ґрунту розсадою.

Навчально-дослідна робота в теплиці дає змогу учням протягом ро­ку на високому рівні засвоювати навчальні програми з ботаніки, гене­тики, селекції, овочівництва та інших розділів біології.

Під теплиці й парники слід використовувати ділянки з невеликим південним схилом, захищені від північних холодних вітрів насаджен­нями або підсобними будівлями. На ділянці закритого ґрунту теплиці розташовують із північної сторони, а парники — з південної.

Парники, які навесні використовуються для вирощування розсади овочевих та квітково-декоративних культур, у подальшому можна застосовувати для живцювання ягідних і декоративних рослин.

У закритому ґрунті учні виконують такі роботи: закладання парни­ків; висівання насіння; догляд за посівами; пікірування розсади; жив­цювання літніми живцями; підготовка парників до зими. В теплиці можна проводити практичні заняття з висівання насіння культур, веге­тативного розмноження рослин, вивчення умов, необхідних для про-

518

14.4 Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка

ростання насіння, визначення впливу глибини загортання насіння на розвиток рослин та ін.

Для одержання високих урожаїв овочів та інших культур, шо виро­щуються в теплицях на ґрунтових сумішах, потрібні великі дози орга­нічних та мінеральних добрив, які треба вносити з урахуванням умісту рухомих елементів живлення в ґрунті й потреби культур у періоди рос­ту та розвитку. Нераціональне використання мінеральних добрив може спричинити сильне засолення ґрунту, через що знижується врожай­ність.

За гідропонного способу вирощування культур у водонепроникні піддони з невеликим нахилом насипають інертний субстрат (гравій або керамзит) шаром завтовшки 25—ЗО см. Для живлення рослин періодич­но (кілька разів на добу) подається живильна суміш.

Необхідно регулярно робити аналіз живильного розчину на вміст азоту фосфору, калію, магнію та своєчасно відновлювати в ньому спо­житі рослинами елементи.

Виробничий відділок. Основне завдання відділку — вирощування продукції для забезпечення потреб навчального закладу: постачання продукцією шкільної їдальні, кормом — навчальної ферми, поповнен­ня бюджету, спецкоштів закладу й т. ін. Він має бути органічно пов'я­заний з іншими відділками в структурі навчально-дослідної земельної ділянки.

Структура, площа та зміст роботи виробничого відділку визнача­ються нормативними документами, затвердженими педрадою нав­чального закладу.

Виручка від реалізації вирощеної в цьому відділку продукції має спря­мовуватися також на поповнення матеріальної бази школи чи позашкіль­ного закладу, оплату праці педагогів, техперсоналу, школярів тощо.

Учні працюють у відділку здебільшого під час уроків із трудового навчання, занять у гуртках, у позаурочний час.

У виробничому відділку мають застосовуватися високоефективні нові або випробувані часом агротехнічні заходи, які відрізнялися б від традиційних, а також використовуватися високопродуктивні нові сор­ти й породи з очевидними перевагами.

У дендрологічному відділку створюється колекція деревних і чагар­никових рослин, висаджених за систематичним, географічним або гос­подарським принципом. Можна, враховуючи їхню декоративність, створювати художньо-декоративні композиції, садово-паркові архі­тектури, використовуючи й площі зелених насаджень. При відділку

519

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

м оже бути закладена шкілка саджанців, що вирощуються з насіння іс­торичних та знаменитих дерев.

У підсобному приміщенні зберігаються сільськогосподарський ін­вентар і механізми, аптечка першої допомоги. Добрива зберігаються відповідно до вимог виробничої санітарії в спеціальній тарі з чіткими написами назв. Біля підсобного приміщення встановлюється протипо­жежний інвентар.

Садивний і засівний матеріали, вирощена продукція зберігаються на території земельної ділянки школи в спеціальному сховищі.

Навчально-дослідна земельна ділянка забезпечується сільськогос­подарським інвентарем відповідно до місцевих умов та вимог агротех­нічного обробітку грунту.

У районах, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, роботи на навчально-дослідній земельній ділянці проводяться в закритому ґрунті за умови завезення ґрунту з екологічно чистих зон.

14.5

Зміст та організація роботи учнів на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці

спостереження за їхнім ростом і розвитком, проведення сільськогоспо­дарських дослідів згідно з програмами трудового навчання, природо­знавства, біології, занять у гуртках.

Дослідно-практичні роботи на земельній ділянці здійснюються на базі знань, яких учні набувають у процесі вивчення основ наук, із ши­роким використанням досягнень сучасної науки й досвіду вирощуван­ня якісної сільськогосподарської продукції.

Для роботи на земельній ділянці з учнів кожного класу формуються ланки. їхня робота організовується відповідно до плану, який є складо­вою частиною загального навчально-виховного плану школи.

До плану роботи на навчально-дослідній земельній ділянці доціль­но включити такі розділи:

• планування території навчальпо-дослідної земельної ділянки (роз­міщення відділків, полів сівозміни, розподіл території ділянки між класами, ланками, гуртками, групами продовженого дня); для ефек-

.„„,,,„,„. „■-,», 520

14.5 Зміст та організація роботи учнів на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці

тивної роботи на ділянці учні (юннати) організовуються в гуртки, клуби, ланки та інші форми учнівських об'єднань;

• зміст та організація роботи (перелік рослин, що вирощуються на земельній ділянці, тварин; тематика спостережень і дослідів для класів, ланок, гуртків; список навчально-наочних посібників, що виготовлятимуться; календарні строки й порядок виконання учня­ ми робіт, розклад навчальних і гурткових занять, графік зайнятості учнів у суспільно корисній праці, зокрема в період літніх канікул);

• керівництво роботою учнів на земельній ділянці (закріплення вчи­ телів, класних керівників, вихователів груп продовженого дня за відділками ділянки, графік їхньої роботи в період літніх канікул);

• матеріальне забезпечення роботи на земельній ділянці (визначення потреб в інвентарі, обладнанні, добривах, засівному й садивному матеріалах, кормах для тварин та ін.).

Навчально-виховна та дослідна робота в теплиці здійснюється за окремим планом, який є складовою частиною загального плану роботи на навчально-дослідній земельній ділянці.

Кошти закладів та установ освіти й науки, що повністю або частко­во фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їхніми статутними документами, не вважа­ються прибутком і не оподатковуються.

На початку кожного навчального року підбиваються підсумки робіт на земельній ділянці, організовується виставка, проводиться Свято врожаю тощо.

Заступник директора з господарської частини вживає заходів щодо своєчасного забезпечення навчально-дослідної земельної ділянки ін­вентарем, засівним і садивним матеріалами, кормами для тварин, во­дою для поливу рослин, організовує реалізацію продукції, одержаної з навчально-дослідної земельної ділянки, охорону ділянок. Завідувач навчально-дослідної земельної ділянки за його бажанням може бути звільнений від обов'язків класного керівника.

Завідування навчально-дослідною земельною ділянкою додатково оплачується відповідно до «Інструкції про порядок нарахування заро­бітної плати працівників освіти» (1993).

Обов'язки завідувача навчально-дослідною земель­ною ділянкою:

/ відповідає за стан навчально-дослідної земельної ділянки, орга­нізацію роботи учнів на ній;

521

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

/ організовує змагання між класами, ланками, окремими учнями та юннатами на краще проведення дослідної роботи й одержання ви­сокого врожаю сільськогосподарських культур; щоосені після зби­рання врожаю підбиває підсумки роботи учнів на навчально-дос­лідній земельній ділянці, проводить Свято врожаю та інші масові натуралістичні заходи; організовує виставку, на якій демонстру­ються результати роботи всіх учнів і гуртків юних натуралістів; час­тина матеріалів оформляється як наочні посібники (натуральні екс­понати, гербарії, щоденники спостережень тощо);

/ координує роботу вчителів початкових класів, хімії, географії та тру­дового навчання на навчально-дослідній земельній ділянці, консуль­тує вчителів, керівників гуртків юних натуралістів та класних керівни­ків під час складання ними планів проведення дослідів і спостережень на навчально-дослідній ділянці, інструктивних карток тощо;

/ складає на початку навчального року річний план роботи та госпо­дарсько-фінансовий кошторис ділянки на підставі загального плану школи;

/ інструктує вчителів, працівників позашкільних закладів, лаборан­тів, яких залучає під час літніх канікул до керівництва роботою уч­нів на земельній ділянці, ознайомлює їх із планом роботи, методи­кою й технікою проведення робіт;

/ створює на навчально-дослідній ділянці умови, що відповідають правилам техніки безпеки й санітарно-гігієнічним вимогам;

/ разом із класним керівником, керівником гуртка юннатів контро­лює виконання кожним класом та гуртком плану робіт на земельній ділянці й забезпечує ведення обліку дослідної роботи;

У надсилає найкращі експонати на районні, обласні та всеукраїнські виставки;

/ допомагає вчителям у виготовленні наочних посібників та роздат-кового матеріалу;

У подає пропозиції директорові навчального закладу, педагогічній ра­ді щодо використання коштів, виручених від реалізації продукції, яку вирощено на навчально-дослідній земельній ділянці, про від­значення найкращих класів, ланок, гуртків, учнів;

/ складає річний звіт про навчальну й дослідну роботу на ділянці та подає його на розгляд педагогічної ради.

522

14.5 Зміст та організація роботи учнів на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці

Вчителі, які залучаються до керівництва заняттями, роботою учнів на навчально-дослідній земельній ділянці, навчають їх агротехнічним прийомам, забезпечують дотримання школярами правил техніки без­пеки й санітарно-гігієнічного режиму, а також наглядають за станом і безпечною експлуатацією обладнання, інвентарю.

У процесі роботи на земельній ділянці має забезпечуватися раціо­нальний режим праці й відпочинку учнів.

Якщо в школі немає земельної ділянки, робота учнів переноситься на земельні ділянки станції юних натуралістів, у господарства, парки, ботанічні сади тощо.

Згідно з «Правилами охорони праці в сільському господарстві» (1995) та «Правилами внутрішнього розпорядку», що діють у загально­освітніх школах та позашкільних навчально-виховних закладах, з уч­нями, зайнятими дослідною роботою та виробничою діяльністю на навчально-дослідній ділянці, проводяться відповідні заняття, які орга­нізовує спеціаліст (учитель біології або інший відповідальний за робо­ту на ділянці).

Для кожної ділянки має бути розроблена й затверджена директором освітнього закладу Інструкція з техніки безпеки (окремо з усіх видів робіт, що проводяться).

Діти допускаються до роботи після проведення з ними інструктажу та перевірки їхніх знань з охорони праці. Учні працюють лише в ден­ний час. їм заборонено працювати з отрутохімікатами.

Учителі та спеціалісти сільського господарства, залучені до керів­ництва роботою на навчально-дослідній ділянці, здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, правил, норм, інструкцій із техніки безпеки, виробничої санітарії і пожежної безпеки.

Для проведення метеорологічних спостережень на навчально-дос­лідній земельній ділянці має бути метеорологічний майданчик. Перш ніж організовувати його та обладнувати метеорологічну станцію шко­ли, слід відвідати місцеву метеорологічну станцію й проконсультува­тися щодо розміщення приладів, порядку проведення спостережень тощо.

Для обладнання шкільного метеорологічного майданчика треба ма­ти такі прилади (рис. 14.7): опадомір із вимірювальним стаканом; флю­гер із покажчиком сили вітру; барометр-анероїд, психрометр у будці для самописців; термометри зовнішні ртутні, термометри мінімальні, термометри максимальні, розміщені в метеорологічній будці; грунтові

523

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

Підсумки

очні посібники, лабораторне обладнання, а та­кож навчально-методичний комплект. Наявність такої матеріальної бази дає змогу залучити учнів до виконання різноманітних самостійних твор­чих, науково-дослідних робіт.

Кабінет біології відрізняється від інших шкіль­них кабінетів тим, що поряд із різноманітними обладнанням і пристроями для використання ау­діовізуальних засобів навчання, таблиць, схем тощо в ньому мають бути створені умови для спостережень, дослідів і демонстрування живих об'єктів природи (рослин і тварин). Таким чи­ном, шкільний кабінет біології слід розглядати як систему матеріальних засобів, зосереджених у класі-лабораторії, препараторській кімнаті та куточку живої природи. Базою для поповнення кабінету необхідним матеріалом мають бути шкільна навчально-дослідна земельна ділянка, теплиця, природне оточення школи.

На навчально-дослідній земельній ділянці став­лять досліди навчального характеру, які дають змогу конкретизувати й полегшити засвоєння та­ких понять, як гібридологічний метод, закони спадковості, гетерозис, поліплоїдія, мутагенез, методи селекції, взаємозв'язки організму й до­вкілля.

Проведення дослідів дає змогу якнайповніше ре­алізувати принцип зв'язку теорії з практикою. Досліди, спостереження за ростом та розвитком рослин і тварин, поставлені за певних умов, пере­конують учнів у тому, що наукові теоретичні по­ложення мають величезне значення для практи­ки сільськогосподарського виробництва. Опора на теоретичні знання в процесі практичної діяль­ності надає роботі учнів осмисленого характеру.

Найефективнішим способом зв'язку учнів із природою є постійне й систематичне вивчення її за допомогою фенологічних спостережень: саме

„,525

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології

вони дають знання, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів та збереження тваринного й рослинного світу.

Запитання ■ йзавдання	1. 2.
	3. 4.
	5. 6.
	7. 8.

9.

10.

11.

12.

Яка структура матеріальної бази навчання біології? Які вимоги ставляться до кабінету біології? Що входить до оснащення кабінету біології? Яка система зберігання навчальних посібників у кабінеті біології?

Що таке навчальио-методичний комплект? Як молена використати в навчанні біології куточок жи­вої природи?

З яких частин має складатися куточок живої природи? Які живі об 'єкти утримуються в куточку живої приро­ди й чим визначається їх вибір?

Які відділки мають бути на шкільній навчально-дослід­ній земельній ділянці?

Які основні напрями діяльності учнів на навчально-дос­лідній земельній ділянці?

Які розділи доцільно включати до плану роботи на навча­льно-дослідній земельній ділянці?

Вивчіть матеріальну базу конкретної школи. Оцініть її стан. Дайте рекомендації щодо її вдосконалення.

Запитання до дискусії

1. Вас направили працювати в загальноосвітній нав- ^; : чальний заклад, в якому майже немає, матеріаль­ ної бази з біології. Ваші перші кроки щодо її ство­ рення?

2, Що більше сприяє засвоєнню знань учнів: матері­ альна база з біології чи педагогічна майстерність учителя? Відповідь обгрунтуйте, використовуючи матеріали педагогічної практики в школі.

526

ля політичної ситуації, що нині склалася в .нашій країні, характерні дві домінантні тен­денції: відродження національної самосвідомості народу, виховання громадянина України та прагнення до інтеграції в європейське й світо­ве співтовариство. Це зумовлює необхідність формування нової інте­лектуальної еліти держави, діяльність якої дасть змогу Україні посісти належне місце у світі.

Законом України «Про освіту» (п. 6, ст. 36) передбачено, що саме для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються гім­назії, ліцеї, колегіуми — навчальні заклади, покликані відродити й примножити інтелектуальний потенціал України, дати змогу учням здобувати знання понад обов'язковий загальноосвітній рівень, розкри­вати індивідуальні творчі здібності та обдарування дітей і сприяти їх реалізації. Тому центром концепції розвитку навчальних закладів но­вого типу є творча та обдарована особистість, тобто така, яка самостій­но обирає свої дії та рішення, досягає високого рівня розумового роз­витку й професійної майстерності порівняно зі своїми ровесниками, здатна до науково обгрунтованих і виражених дій у нестандартних си­туаціях, усвідомлює відповідальність перед собою, родиною, колекти­вом і суспільством.

,528

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

Під обдарованістю розуміють індивідуальний когнітивний (пізна­вальний), мотиваційний і соціально-особистісний потенціал людини, завдяки якому вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяль­ності. Розрізняють обдарованість технічну, наукову, музичну, поетич­ну, художню, артистичну та ін. Обдаровані діти найяскравіше проявля­ють себе в інтелектуальній, науковій, творчій (креативній), руховій сферах, у спілкуванні, художній діяльності.

В інтелектуальній сфері обдарована дитина вирізняється хорошою пам'яттю, жвавим мисленням, допитливістю. Вона якісно розв'язує різ­ні завдання, зв'язно викладає думки, може мати здібності до практично­го застосування знань. У науковій сфері дитина виявляє успіхи в опану­ванні основ наук. У творчій сфері обдарованій дитині притаманні незалежність думки, винахідливість, здатність до продукування ори­гінальних ідей. У сфері спілкування вона добре пристосовується до нових ситуацій, легко знаходить спільну мову з дорослими й однолітка­ми, в іграх — лідирує, бере на себе відповідальність. У сфері художньої діяльності обдарована дитина виявляє великий інтерес до візуальної інформації, цікавиться музикою, легко запам'ятовує мелодії, із задово­ленням співає, намагається самостійно творити. її праці оригінальні.

Зміна акцентів в освіті з академічних досягнень учня на його особис­тість вимагає інших принципів організації навчально-ви­ховного процесу, а саме:

• гуманізації, що передбачає біоцентристський погляд на людину, її сутність і місце в природі, суспільстві, спрямування стратегії вихо­ вання на розвиток обдарувань, здібностей, інтересів, нахилів дитини;

• єдності загальнолюдського й національного, що має на меті сфор­ мувати високу духовну культуру людини, гуманістичне мислення категоріями «вічних» цінностей, які засвоюються крізь призму на­ ціонального;

• розвивального характеру навчання, спрямованого на саморозвиток особистості, що вимагає переорієнтації процесу навчання з предмет­ ного на процесуальний і мотиваційні аспекти освіти. Розвивальним є навчання, що забезпечує якісні зміни в інтелектуальній, емоцій­ но-вольовій і дійово-практичній сферах особистості. При цьому творче мислення учнів формується за такими етапами: нагромад­ ження (кумуляція) досвіду творчої діяльності; мотивація; діагнос­ тика; усвідомлення; застосування; практика; узагальнення; перене­ сення в нові умови;

529

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

• співробітництва, співтворчості вчителя та учня, спрямованих на опанування ним усіх складових культури — знань, досвіду діяльнос­ ті, людських взаємин. Педагог і вихованці — активні співучасники процесу навчання на всіх його етапах — від планування мети до здобуття й контролю результатів;

• диференціації та індивідуалізаціїнавчання, що повніше забезпечує творчий розвиток кожного учня з урахуванням особливості його ін­ телектуальної, емоційно-вольової та дійово-практичної сфер, фізич­ ного й психічного стану. Індивідуалізація навчання завершує дифе­ ренціацію й означає перехід обдарованої дитини на власні план і програму роботи й відповідні навчальні посібники. Школи нового типу передбачають також «зони вільного розвитку», коли дитина навчається за власним планом із застосуванням пошуково-дослід­ ницьких методів;

• оптимізації навчально-виховного процесу, що передбачає досягнен­ ня кожним учнем найвищого саме для нього рівня розвитку творчих здібностей, обдарованості, знань, умінь і навичок, психічних функ­ цій, способів діяльності, можливих у даному віці для даної особис­ тості й у даних умовах, за рахунок добору форм і методів навчання й за якнайменших затрат часу;

• відкритості й динамічності альтернативної освіти, тобто її по­ стійного розвитку, самооновлення й саморегуляції.

В Україні створена, функціонує й зростає мережа шкіл нового ти­пу — гімназій, ліцеїв, колегіумів. Як показує світовий досвід, у таких навчальних закладах мають навчатися не менше ніж 5 % учнів. В Укра­їні цей показник становить лише 2,7 %. Тому в умовах переходу до профільної старшої школи Міністерство освіти і науки України стиму­лює процес створення зазначених навчальних закладів і профільних класів у кожному районі всіх областей. У сільських школах, де можли­вості для організації шкіл нового типу набагато менші, профільне нав­чання, крім традиційних форм, може здійснюватись або у створених опорних середніх загальноосвітніх школах із пришкільними інтерната­ми, або з використанням різних форм дистанційного навчання із залу­ченням наукового потенціалу вищих навчальних закладів, що є важли­вим фактором забезпечення якості профільного навчання.

Альтернативні (нові) заклади освіти є відкритими педагогічними системами, вільними від догматів і чутливими до прогресивних ідей та інновацій. Кожний із них має свою концепцію, яку випробовує на прак­тиці. Повноцінна реалізація профільного навчання потребує цілеспря-

530

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

мованого формування контингенту учнів, створення відповідного нав­чально-методичного забезпечення для кожного напряму навчання, ви­користання специфічних форм і методів навчання для роботи з учнями зі сформованішою мотивацією до навчання та підготовки вчителів.

Гімназія, ліцей, колегіум діють на підставі власного статуту, що розробляється навчальним закладом. У статуті мають ураховуватися специфіка роботи й профілі навчального закладу, його регіональні особливості, передбачатися поєднання навчально-виховної роботи з науково-методичною, науково-дослідною та експериментальною, ви­користання поряд із традиційними формами й методами навчання та виховання інноваційних педагогічних технологій. Ці заклади можуть проводити експериментальну роботу та набувати статусу експеримен­тально-навчального закладу відповідно до «Положення про експери­ментальний загальноосвітній навчальний заклад» (2002). У цьому разі навчальні заклади працюють за експериментальними робочими нав­чальними планами. Відповідно до навчального плану добираються нав­чальні програми, підручники, а також науково-методична література, навчально-наочні посібники та обладнання, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України. Авторські навчальні програ­ми й посібники, розроблені педагогічними колективами гімназій, ліце­їв, колегіумів, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, можуть використовуватися під час вивчення варіативної складової нав­чального плану після відповідного рецензування, схвалення наукови­ми радами певного профілю та погодження в обласних інститутах піс-лядипломної педагогічної освіти.

Особливу увагу необхідно приділяти організації та проходженню учнями навчальної практики, використанню таких форм діяльності, як наукові експедиції, краєзнавчі пошуки, робота в архівах, науково-дос­лідних установах, музеях тощо. Навчальну практику можна проводити під час навчального року, однак з обов'язковим обліком її в класних журналах. Учням, які досягли значних успіхів у навчанні, рішенням ра­ди навчального закладу може бути призначена стипендія за рахунок власних коштів закладу або додаткових джерел фінансування.

Відповідно до ст. 18 закону України «Про загальну середню освіту» приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спе­ціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) державної та комунальної власності здійснюється на конкурсній основі й визначається «Інструкцією про по­рядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліце­їв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів)» (2003).

» 531

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

Проаналізуємо діяльність закладів нового типу.

Гімназія. її діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність гімназії» (1995). Гімназія — це середній загальноос­вітній навчально-виховний заклад II—/// ступенів, що забезпечує нау­ково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обда­рованих і здібних дітей.

Головні завдання гімназії:

• виховання морально й фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей та обдарувань, творчого мислення, потреби й уміння самовдосконалюватися;

• формування громадянської позиції, виховання почуття власної гід­ ності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії;

• створення сприятливих умов для самовираження особистості учнів у різних видах діяльності, їхнього повноцінного, морального, пси­ хічного, фізичного розвитку;

• надання учням можливості для реалізації індивідуальних творчих потреб;

• пошук і відбір для навчання обдарованих і здібних дітей;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних технологій, методів і форм навчання та виховання.

Гімназія створюється відповідно до соціально-економічних, націо­нальних, культурно-освітніх потреб у ній і за наявності концепції ді­яльності (наукового обґрунтування, комплексу провідних ідей, конс­труктивних принципів). її діяльність грунтується на принципах гума­нізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій та об'єднань, взаємозв'язку розумового, мо­рального, фізичного й естетичного виховання, органічного поєднання загальнолюдських духовних цінностей із загальною історією й культу­рою, диференціації та оптимізації змісту й форм освіти, науковості, розвивального характеру навчання та його індивідуалізації.

Гімназія створюється у складі 1—7 класів (відповідно 5—11 класи середньої загальноосвітньої школи) для учнів віком від 10 до 17 (18) років. До 1 класу гімназії зараховуються учні, які закінчили початкову школу й витримали конкурсний відбір, незалежно від місця проживан­ня. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення

_._,ь„_ в,»*»»»,,™™»»,™,»™ 532

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

спеціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, а також відвіду­вання занять у клубах, студіях, гуртках, творчих об'єднаннях, товарист­вах тощо. В гімназії може проводитися підготовка учнів за індивідуаль­ними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Типовим для гімназій є створення наукових товариств учнів. Це творче об'єднання старшокласників, що забезпечує їхній інтелектуа­льний і духовний розвиток, підготовку до активної діяльності в галузі науки та сприяє самовизначенню в майбутній професії.

Головні завдання наукового товариства учнів гім-

назії:

• створення умов для творчого самовдосконалення учнів;

. виявлення, розвиток і підтримка юних талантів та обдарувань;

• сприяння додатковій освіті учнів залученням до систематичної нау­ ково-дослідницької, експериментальної, конструкторської та вина­ хідницької діяльності в різних галузях науки;

. створення умов для творчої співпраці з науковцями вищих навчаль­них закладів та інших установ;

. пропаганда наукових досліджень і досягнень гімназистів шляхом випуску періодичних видань, збірників, тез, участі в різноманітних наукових конкурсах, конференціях тощо;

• моральне й матеріальне заохочення учнів за творчі досягнення та наукових керівників;

. формування позитивного іміджу гімназії як середнього загальноос­вітнього закладу для обдарованих і здібних дітей, який забезпечує їх­ню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку;

. створення інформаційного банку даних, який складається з учнівсь­ких науково-дослідних робіт і використовується в подальшій роботі як учнями, так і вчителями гімназії.

Наукове товариство учнів навчального закладу зазвичай складаєть­ся зі слухачів, кандидатів та дійсних членів. Слухачами можуть бути учні 4—5 гімназійних класів, які бажають займатися науково-дослід­ною роботою. Кандидатами можуть бути учні 5—7 класів, які виявили здібності в оволодінні знаннями з позашкільної програми, схильність до творчої діяльності, були учасниками І та II етапів конкурсу науко­во-дослідних робіт. Дійсними членами наукового товариства можуть бути призери II та III етапів конкурсу науково-дослідних робіт Малої академії наук (МАН).

І ,,, ■ ,. 533

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

Г оловними керівними органами є конференція (проводиться раз на рік) та учнівська наукова рада. До складу учнівської наукової ради вхо­дять: президент, його заступник, голови секцій та підрозділів. Учнівсь­ка наукова рада обирається на конференції терміном на один рік. Робо­тою учнівської наукової ради опікується науково-методична рада гім­назії та заступник директора з наукової роботи. В разі потреби проводяться спільні засідання учнівської наукової ради та науково-ме­тодичної ради гімназії. Президент учнівської наукової ради та його заступник є членами науково-методичної ради гімназії.

Наукове товариство учнів може здійснювати свою роботу у формі:

• наукових гуртків, секцій, клубів, шкіл юних дослідників, які працю­ ють упродовж року в гімназії, при науково-дослідних установах та вищих навчальних закладах;

• індивідуальної дослідницької діяльності учнів під керівництвом на­ уковців вищих навчальних закладів, галузевих науково-дослідних установ, конструкторських бюро тощо й на їхній базі;

• колективної роботи творчих груп учнів під керівництвом фахівців; . експедицій, екскурсій, маршрутних досліджень, цільових туристич­ них походів тощо;

. науково-практичних конференцій, зльотів, конкурсів тощо; . олімпіад і турнірів із різних галузей знань;

• заочних та очних наукових шкіл юного дослідника, сесійних зборів і консультацій тощо;

. випуску гімназійної газети, підготовки радіо- й телепередач;

. розробки, оформлення та обґрунтування фірмового стилю, симво­ліки, традицій наукового товариства учнів;

. організації науково-дослідної роботи спільно з батьками-науковцями.

У даному контексті доцільно зупинитися на методиці організації тур­нірів як особливої форми позакласної роботи. Всеукраїнські турніри юних біологів почали проводитися лише кілька років тому. Однак вони виклика­ють великий інтерес в обдарованої молоді, яка вирізняється не тільки висо­ким рівнем загальної ерудиції та сумою знань із предмета, а й умінням за­стосовувати ці знання для розв'язання конкретних нестандартних задач, вести наукову дискусію та аргументовано обстоювати свій погляд. Отже, турнір дає змогу проявитися дітям із високим рівнем креативності, розвиненим дивергентним мисленням, комунікативними здібностями й потребою в колективній інтелектуальній праці.

- 534

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

Д о участі в турнірах учнів спонукає зацікавленість предметом, ба­жання співпрацювати з улюбленим учителем, а також можливість реа­лізувати потреби:

• в поглибленні й творчому застосуванні знань, розширенні світогляду;

• в ігрових формах інтелектуальної творчості, у веденні наукової дискусії;

• у спілкуванні з однодумцями, самовираженні, самоствердженні в очах ровесників і вчителів.

Турнір — унікальна форма роботи, що гармонійно поєднує інтелекту­альні потреби учнів і вчителя. Це особлива рольова гра, що відбувається у формі наукової дискусії. Спільна робота над завданням дає змогу проявити індивідуальні схильності конкретних учнів. При цьому вся команда в про­цесі підготовки стає «єдиним механізмом», де кожен учень відчуває іншо­го, знає його можливості.

Це гра за конкретними правилами, які команда має досконало знати й виконувати. До складу команди входять 3—5 учнів. Бажано, щоб, окрім 11-класників, у команді були учні 10 та 9 класів. Це дає змогу зберегти на­ступність і набути досвіду для майбутніх турнірів. Під час одного бою ро­зігруються три задачі. Команди почергово виступають у ролях Доповідача, Опонента, Рецензента. Команда-Опонент задає задачу команді-Доповіда-чу, третя команда виступає в ролі Рецензента. Потім ролі змінюються.

Важливо допомогти дітям детально розібратися в особливостях кожної ролі. За правилами Доповідач викладає суть розв'язку задачі, звертаючи увагу слухачів на основні ідеї та висновки. Доповідь має бути чіткою, конк­ретною, лаконічною, а розв'язок — аргументованим.

Усвідомити суть ролей Опонента й Рецензента учням набагато склад­ніше, ніж ролі Доповідача. Опонент зазначає позитивні й негативні момен­ти розв'язку, робить критичні зауваження стосовно доповіді, ставить запи­тання, які характеризують хиби й помилки в розумінні проблеми та мето­дах її розв'язання. Виступ Опонента не має зводитися до викладу свого розв'язку задачі. Рецензент дає коротку оцінку виступу Доповідача та Опо­нента. Хоча й балів за рецензію команда одержує найменше, проте роль Ре­цензента є найважчою, оскільки потрібно зазначити як негативні, так і по­зитивні аспекти представленого розв'язку та опонування, звернувши особ­ливу увагу на те, що не було помічено Опонентом. Необхідно зазначити теоретичні помилки й неточності, якщо такі були допущені в ході доповіді, опонування та полеміки.

Відповідно до індивідуальних особливостей у команді мають бути: лідер, який уміє мобілізувати команду й приймати стратегічні рішення; мозковий центр із глибокою теоретичною базою; психологічний стабіліза-

535

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

тор; упорядник ідей; група швидкого реагування, що шукає теоретичні по­милки суперника, коректно й оперативно формулює запитання.

Підготовка до турніру (рис. 15.1) вимагає високого рівня взаємодії, коли відбувається взаємоіндукція «вчитель—учень» у психологічно комфортно­му середовищі.

Керівникові команди дуже важливо налаштувати дітей на те, що мета турнірної гри — не в здобутті першого місця (всі не можуть бути перши­ми), а в самому процесі роботи, в самозростанні кожного учасника коман­ди. Турнір — це насамперед високий рівень спілкування, причому команди спілкуються не лише між собою, а й із журі. Діти бачать перспективу осо-бистісного розвитку, в них формуються своєрідні ідеали, поглиблюється потреба в науковому пізнанні та дослідництві. А це й є метою вчительської праці — внутрішня мотивація учня до навчання, формування потреби в са­морозвитку й самовдосконаленні.

У процесі активної співпраці над складними турнірними завданнями відбувається зростання як учнів, так і вчителя. Серед результатів можна ви­окремити низку спільних, найвагомішими з яких є творча самореалізація кожного й посилення потреби в інтелектуальному самовдосконаленні. Це, своєю чергою, слугує мотивацією для подальшого вивчення предмета на вищому рівні та підготовки не лише до турнірів, а й до олімпіад і науково-дослідної роботи. Учасникам турнірів простіше адаптуватися до навчання у вищих навчальних закладах. Зазвичай вони вирізняються серед інших студентів глибиною знань, умінням їх застосовувати, аналітичним мислен­ням і толерантністю у веденні дискусії.

Наукове товариство учнів має право брати участь у цільових науко­во-дослідницьких проектах і програмах науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, підприємств, організацій.

За угодами з базовими науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами та за наявності умов для здобуття певної про­фесії учневі, який склав кваліфікаційні іспити, в установленому поряд­ку видається посвідчення (свідоцтво) про присвоєння кваліфікації за професією (приміром, лаборанта).

Ліцей. Його діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність ліцею» (1995). Ліцей — це середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що забезпечує здобуття освіти понад дер­жавний освітній мінімум, здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді.

Головні завдання ліцею: • виховання морально й фізично здорового покоління;

537

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

• створення умов для здобуття учнями освіти понад державний освіт­ ній мінімум;

• здійснення науково-практичної підготовки талановитої молоді, зба­ гачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного по­ тенціалу держави;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарувань учнів, потреби й уміння самовдосконалюватися, формування гро­ мадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяль­ ності, відповідальності за свої дії;

• надання учням можливостей для реалізації індивідуальних, творчих потреб, забезпечення умов для оволодіння практичними вміннями й навичками наукової, дослідно-експериментальної, конструкторсь­ кої, винахідницької, раціоналізаторської діяльності, тобто певним рівнем професійної підготовки;

• пошук і відбір для навчання талановитої молоді;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних форм і методів навчання та виховання.

До ліцею зараховуються учні віком від 14 до 17 (18) років. Ліцей планує свою діяльність самостійно. Основним документом, що ре­гулює навчальний процес, є навчальний план, який складається на підставі розроблених Міністерством освіти і науки України базових навчальних планів з урахуванням і конкретизацією профілю ліцею. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спе­ціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, відвідування занять у клубах, студіях, гуртках, а також стажування, практики в навчальних і наукових лабораторіях, на виробництві. В ліцеї може проводитися підготовка учнів за індивідуальними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Поряд із традиційними методами й формами організації занять у ліцеї можуть застосовуватись інноваційні технології та проектування, конструювання, моделювання (теоретичне й технічне), пошуково-дос­лідна робота, в тому числі літня навчально-дослідницька практика та інші види навчальної діяльності.

Таким чином, гімназії та ліцеї є експериментальними майданчика­ми, на яких проектуються й апробуються новий зміст освіти, нові тех­нології, структурні моделі навчання, способи виховання, шляхи роз­витку учня тощо.

.538

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

Експериментальний педагогічний майданчик (надалі — майдан­чик) — це затверджений відповідним органом державного управління освітою дошкільний, середній загальноосвітній, інтернатний, про­фесійний, позашкільний, вищий або інший заклад освіти, його підрозділ (клас, гурток тощо), на базі якого відпрацьовуються нові соціально значущі педагогічні й наукові ідеї, технології та визначається їхня ефективність. Мета майданчика — реалізація соціально-педагогічних ініціатив, спрямованих на створення нової практики освіти, яка відріз­няється від традиційної змістом, організаційною структурою, систе­мою управління.

Для здійснення цієї мети можуть вноситися необхідні зміни в:

• зміст освіти (майданчик працює за індивідуальним й навчальним планом та навчальними програмами, які розробляються його педа­ гогічним колективом і затверджуються відповідним органом дер­ жавного управління освітою);

• режим функціонування (введення нових форм організації навчання, виховного процесу та управління);

. методи роботи вихователя, керівника гуртка, вчителя, викладача з дітьми, учнями, студентами;

• зміст і форми організації виховної роботи;

• способи підготовки, перепідготовки й комплектування кадрів для майданчика.

До пріоритетних напрямів діяльності майданчика належать:

• експериментальне випробування нових концепцій освіти й вихо-

вання;

рбзробка методології розвитку освіти;

запровадження нового змісту освіти (навчальних планів, навчаль­них програм, навчальних видань нового покоління); розробка державного (обов'язкового) компоненту освіти та спосо­бів перевірки його результативності;

створення нових моделей педагогічної та навчальної діяльності, що сприятимуть оволодінню новим змістом освіти; розробка нових принципів управління освітою, створення нових схем управлінської діяльності, спрямованої на розвиток освіти; розробка нових методів і засобів виховання особистості та позанав-чальної роботи.

,539

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

Нині на експериментальних майданчиках апробуються (перевіря­ються) такі нові системи навчання:

. автодидактика — теорія й практика самонавчання, яке відбува­ється за нетрадиційною логікою. В практиці роботи це поняття не завжди застосовують коректно, всупереч його етимології;

. майєвтика — концепція навчання за допомогою «сократівського» методу пізнання — як внутрішнього діалогу, так і полілогу;

. синектика — метод пізнання за допомогою уподібнень (наприклад, учитель пропонує учням уявити себе якимось живим чи неживим об'єктом, висловити свої погляди на певне явище з цих позицій);

. сугестопедагогіка — теорія та практика пізнання за допомогою ви­користання методів сугестії;

. модульпо-рейтингова система — система навчання, основними по­казниками якого є модуль і рейтинг. Зміст предмета поділяється на певні модулі (блоки), за якими й ведеться навчання. Рейтинг — по­казник успішності в діяльності особи за певною шкалою; визнача­ється різними методами й слугує об'єктивній оцінці результатів навчання.

Соціально-педагогічна ініціатива (надалі — ініціатива) зорієнтова­на на оновлення змісту освіти, створення нових способів досягнення її цілей, запровадження принципово нових технологій і систем у практику закладів освіти. Реалізація ініціативи передбачає внесення певних змін у практику навчання та виховання, в її організаційне, правове, фінансо­во-економічне, матеріально-технічне й наукове забезпечення. Авто­ром соціально-педагогічної ініціативи (надалі — автор) може стати будь-яка особа (колектив) незалежно від місця роботи, освіти, віку й місця проживання. Автором може бути також заклад освіти, установа, кооператив, громадська організація тощо.

Під час реалізації ініціативи автора мають забезпечуватися вимоги держави щодо якості базової та фахової освіти, виховання й не завдава­тися шкода здоров'ю учасників навчально-виховного процесу. Для врегулювання відносин, що виникають у процесі реалізації ініціативи між її автором та органом державного управління освітою, установа­ми й закладами освіти, а також іншими відомствами, автор ініціативи оформлює заявку на створення майданчика.

Статус майданчика надається після проходження спеціальної екс­пертизи й тільки в разі ухвалення рішення. Головне завдання експерти­зи — визначення відповідності ініціативи меті розвитку освіти, за-

540

15.1 Загальна характеристика діяльності закладів нового типу

безпечення оптимальних умов для реалізації ідей, що покладені в осно­ву запропонованої ініціативи. Експертиза ініціативи, організаційне, кадрове, матеріально-технічне й юридичне оформлення майданчика здійснюються з урахуванням особливостей змісту кожної конкретної ініціативи.

До вчителів шкіл нових типів ставляться певні додаткові вимоги. Розглянемо деякі з них.

Викладач повинен розуміти головну ідею функціонування навчаль­ного закладу. Приміром, ліцейська міра особистості — геніальність кожного. Тому викладачу або вихователю необхідно забезпечувати такі умови навчання, які дають змогу кожному ліцеїсту проявити себе. Це означає, що викладач має бути не лише вчителем, а й соціологом, пси­хологом, тобто людиною, яка володіє «енциклопедичними» знаннями й є творчою особистістю. Це дає змогу поєднати в особі викладача вчи­теля й ученого, який не тільки передає загальновідомі знання, а й допо­магає учням самостійно пізнавати світ. Ерудиція, педагогічна майстер­ність, уміння пробудити й підтримати прагнення ліцеїстів до пізнання, викликати довіру до себе, поважати особистість учня — необхідні якос­ті, якими має володіти кожен учитель і вихователь ліцею, гімназії або колегіуму.

Методична робота вчителя в закладах нового типу має свої особли­вості. Загалом методична робота розглядається як цілісна система під­вищення науково-теоретичного й загальнокультурного рівня вчителя, його психолого-педагогічної підготовки, вдосконалення педагогічної майстерності, формування його готовності до творчості, самоосвіти, са­морозвитку. Особливості методичної роботи в школах нового типу зу­мовлені метою й системою організації навчального процесу. Так, новий зміст освіти, освоєння нових навчальних програм, створення авторсь­ких, введення нетрадиційних дисциплін, пошук оригінальних методик викладання поставили вчителя на шлях творчої, дослідницької роботи.

До завдань науково-методичної роботи в сучасній школі належать:

. систематичне підвищення педагогічної майстерності, методичного та наукового рівня вчителів;

. пошук, розробка й апробація нового змісту освіти та виховання дітей, методів і форм його реалізації;

• збагачення вчителів новими прогресивними методами й засобами навчання;

шштшмтшшшштшшшішшжжшшшт, 541

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

• удосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікованої допомоги в підвищенні педагогічної майстерності. У школах нового типу відбуваються позитивні зрушення в оновлен­ ні методичної роботи. Тут використовуються як традиційні, так і не­ традиційні ф орм и:

• загальношкільні (гімназійні, ліцейні) — робота педагогічної ради, ме­ тодичної ради; психолого-педагогічні семінари; науково-практичні конференції та педагогічні читання з окремих проблем; методичні виставки; методичні бюлетені; шкільні методичні кабінети й т. д.;

• групові — робота предметних кафедр, методичних об'єднань; твор­ чі групи вчителів (із розробки програм, курсів, наукових тем, посіб­ ників); школа молодого вчителя; робота наукових консультантів; наставництво тощо;

• індивідуальні — стажування; самоосвіта вчителів; індивідуальні консультації; наставництво.

■

15.2

Всеукраїнська біологічна

заочна школа учнівської молоді

школа) забезпечує потребу учнів у здобутті знань, умінь і навичок у га­лузі природничих наук, створює умови для виявлення обдарованої й талановитої молоді, залучення її до поглибленого вивчення природни­чих наук, науково-дослідних та експериментальних робіт, вибору май­бутньої професії. Вона є структурним підрозділом Українського дер­жавного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Мініс­терства освіти і науки України (надалі — Центру) й у своїй діяльності керується законом України «Про освіту», «Положеннями про Малу академію наук і наукові товариства учнів України» (1994) та «Поло­женнями про Всеукраїнську біологічну заочну школу учнівської моло­ді» (1997).

Цей заклад здійснює навчально-виховний процес за дворічними програмами із заочною формою навчання й має такі відділення: біоло­гічне (із секціями зоології, екології, краєзнавства, медицини, ботаніки, квітництва тощо); сільськогосподарське (із секціями овочівництва, агрохімії, виноградарства, тваринництва тощо). У процесі розвитку

542

15.2 Всеукраїнська біологічна заочна школа учнівської молоді

ш коли можуть бути створені інші відділення (хімічне, медичне, психо­логії тощо). При секціях можуть функціонувати творчі лабораторії, навчально-консультаційні пункти, а також організовуватись індивіду­альні навчання.

До біологічної заочної школи на перший рік навчання приймаються учні 10 класу загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ — члени Малої академії наук і наукових товариств учнів України — на основі конкурсного відбору або рекомендації територіального від­ділення Малої академії наук. Зарахування до біологічної заочної шко­ли здійснюється у вересні поточного року й оформляється наказом ди­ректора Центру.

Біологічна заочна школа планує свою роботу самостійно. Основними документами, що регулюють навчально-виховний процес, є: навчаль­ний план, який затверджується директором Центру за погодженням з Управлінням гуманітарної освіти і виховання та Головним управлін­ням загальної середньої освіти Міністерства освіти і науки України; журнал обліку проведених викладачами занять; відомості оцінок за ре­зультатами кожного семестру. Відповідно до навчального плану та ре­жиму роботи біологічна заочна школа самостійно добирає програми, підручники, посібники (з грифом Міністерства освіти і науки України), а також форми й методи навчання, виховання, систему оцінювання знань учнів, порядок проведення заліків, екзаменів.

Організація навчально-виховного процесу в біологічній заочній шко­лі регламентується навчальним планом і розкладом занять, які розробля­ються школою й затверджуються директором Центру. До роботи школи залучаються наукові працівники Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, вищих навчальних закладів.

Біологічна заочна школа в межах часу, передбаченого навчальним планом, встановлює структуру навчального року — за семестрами. Тривалість семестру регламентується розкладом занять. Навчальний рік починається 1 жовтня. Очні сесії проводяться двічі протягом нав­чального року. Термін і тривалість їх визначаються біологічною заоч­ною школою за погодженням із керівниками середніх закладів освіти, де навчаються учні.

Права учнів біологічної заочної школи: / поглиблене вивчення дисциплін природничого циклу;

/ користування матеріально-технічною базою та бібліотекою Центру;

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

15.3

/ зарахування до вищого навчального закладу (за умови успішного закінчення школи) згідно з угодою між Центром та вищими закла­дами освіти;

/ доповідання про результати наукових досліджень на конференціях Малої академії наук і наукових товариств учнів України;

/ користування базою наукових установ і вищих навчальних закладів для виконання науково-дослідних та експериментальних робіт, ви­значених угодами Центру з вищими закладами освіти;

/ бути звільненими від випускних екзаменів із хімії та біології в зага­льноосвітній школі, професійно-технічному училищі за умови ус­пішного складання іспитів із зазначених предметів у біологічній за­очній школі.

Обов 'язки учнів біологічної заочної школи:

У систематичне й сумлінне оволодіння знаннями, вміннями, практич­ними навичками;

У підвищення свого загальнокультурного рівня;

/ додержання моральних, етичних норм;

У дбайливе ставлення до шкільного й громадського майна;

/ виконання статуту, правил внутрішнього розпорядку Центру;

У пропаганда серед учнівської молоді наукових біологічних знань, досягнень у галузі біології, екології тощо;

/ участь в олімпіадах, виставках, наукових конференціях; У проведення науково-дослідних та експериментальних робіт.

15.3

Вечірня середня загальноосвітня школа

Вечірня (змінна) середня загальноосвітня шко­ла (надалі — вечірня школа) покликана задо­вольняти потреби громадян у здобутті базової та повної загальної серед­ньої освіти з відривом і без відриву від виробництва. Вечірня школа створює умови для розвитку особистості, є основою для наступної освіти та самоосвіти, усвідомленого вибору й освоєння професії, форму­вання загальної культури учнів. її діяльність регламентується «Поло­женням про вечірню (змінну) середню загальноосвітню школу» (1997).

544

15.3 Вечірня середня загальноосвітня школа

В ечірня школа може бути II ступеня — основною школою (5—9 кла­си) з терміном навчання 5 років, III ступеня — старшою школою (10—12 класи) з терміном навчання 3 роки або з дворічним терміном з очною та заочною формами навчання для учнів, які закінчили основну школу чи інші навчальні заклади й мають високий рівень навчальних досягнень.

Вечірня школа планує свою роботу самостійно. Основним докумен­том, що регулює навчально-виховний процес, є робочий навчальний план, який складається на підставі розроблених Міністерством освіти і на­уки України базових та інших варіантів навчальних планів із конкретиза­цією шкільного компонента освіти. Відповідно до навчального плану та режиму роботи вечірня школа самостійно визначає програми, підручни­ки, посібники за щорічним переліком, що публікується Міністерством освіти і науки України. Проте чинними нормативними документами не передбачається здійснення цими школами загальної середньої профільної освіти. Зміст освіти визначається загальноосвітніми навчальними програ­мами, які враховують вікові особливості учнів, їхні життєвий та виробни­чий досвід, інтереси й плани, пов'язані з подальшим здобуттям професій­ної освіти, що приймаються й реалізуються закладом освіти самостійно з додержанням державних освітніх стандартів.

Вечірня школа — це навчальний заклад, здатний швидко адаптува­тися до соціальних умов. Саме вона набула досвіду використання різ­номанітних організаційних форм навчання, навчальних режимів, варіантів комбінацій загальної та професійної школи, певною мірою випередила модель багаторівневої та багатопрофільної освіти, яка формується нині в загальноосвітній та професійній школах.

Як із соціально-історичного погляду, так і з огляду на сучасні та перспективні освітньо-виховні завдання, вечірні школи — потрібна ланка в системі освіти України. По-перше, вони гарантують непе­рервність навчання — дають змогу здобути загальну середню освіту всім, хто цього потребує, хто хоче реалізувати своє конституційне пра­во, також без відриву від виробництва. По-друге, у вечірніх школах навчаються й виховуються підлітки, багато з яких суспільство відно­сить до категорії «важких». По-третє, на базі вечірніх шкіл працюють центри освіти дорослої учнівської молоді.

Вечірня школа має свою специфіку, яка вимагає особливих підходів у роботі. Навчальні плани й програми масових і вечірніх (змінних) шкіл дещо відрізняються. Це зумовлене формою навчання (очна, заоч­на), його тривалістю (три роки в старших класах вечірньої школи за-

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах різних типів

мість двох у масових), віковими особливостями учнів, характером їх­ньої виробничої діяльності, вільним часом тощо. Інші також номенкла­тури навчальних предметів, обов'язковість та час їх вивчення.

Основна особливість, яку слід ураховувати в навчально-виховному процесі, полягає в тому, що учні вечірньої школи поєднують навчання з роботою в промисловому чи сільськогосподарському виробництві, у сфері обслуговування населення або навіть із навчанням у професій­но-навчальному закладі. Мотиви навчання також дещо інші. Ще од­нією особливістю вечірньої школи є неоднакові вік учнів, перерви в навчанні, втрати вмінь і навичок навчальної діяльності й, крім того, постійне оновлення учнівського контингенту. Тому в процесі викла­дання біології необхідно обов'язково враховувати характер праці учнів на виробництві, велику увагу приділяти встановленню міжпред-метних зв'язків.

Учитель вечірньої школи має забезпечити максимальну інтенсифіка­цію навчального процесу на заняттях. Навчальний час має бути насиче­ний новим матеріалом. Форми й прийоми роботи треба спрямовувати на швидке та ефективне засвоєння, осмислення й запам'ятовування викла­деного, на розвиток мислення учнів, їхніх пізнавальної активності, інте­ресів і здібностей. Учителі можуть працювати над створенням міні-під-ручників, опорних конспектів, тестів для учнів тощо.

П ідсумки

■ Для створення соціально-культурного середови­ща, яке дасть змогу реалізувати світові тенденції сучасного етапу розвитку загальної середньої освіти (урахування інтересів і потреб окремого учня та суспільства в цілому, максимальний роз­виток здібностей дитини, незалежно від соціаль­но-економічного та суспільного статусу її сім'ї, статі, національності, віросповідання, відкри­тість освіти, доступність знань та інформації для широких верств населення) в Україні функціону­ють навчальні заклади різних типів. їхня діяль­ність забезпечує кожній молодій людині рівний доступ до якісної освіти.

,546

Рекомендована література

З авдяки створенню комплексу навчально-вихов­них закладів різних типів і профілів організову­ється таке навчально-розвивальне середовище, в якому перехід дитини від однієї форми чи про­філю навчання до іншої відбувається з макси­мальним урахуванням її інтересів, здібностей та перспективою творчого розвитку.

Запитання йзавдання

1. Для чого створюються навчальні заклади нового типу?

1. За якими принципами здійснюється організація навчаль­ но-виховного процесу в навчальних закладах нового типу?

2. Які школи нового типу вам відомі?

2. Чим відрізняється організація навчального процесу в гім­ назіях і ліцеях?

3. Які головні завдання наукового товариства учнів гімназії?

3. Що таке експериментальний педагогічний майданчик і які пріоритетні напрями його діяльності?

4. Що таке соціально-педагогічна ініціатива?

4. Що ви знаєте про Всеукраїнську біологічну заочну шко­ лу? Які права та обов 'язки її учнів?

9. У чому специфіка вечірньої загальноосвітньої школи? 10. Яка мета створення навчально-виховних комплексів?

Запитання до дискусії

1. Чи можуть педагоги та учні бути активними спів­ учасниками процесу навчання на всіх його ета­ пах: від планування мети до здобуття й контролю

■ результатів? :

2. Чи доцільно відкривати навчальні заклади різних типів?

Рекомендована література

На допомогу менеджеру освіти: У 2 ч. Ч. II. Нормативно-правове забезпечення управління закладами освіти. — Тернопіль: Астон, 2002. — 404 с.

,547

Розділ 16

СИСТЕМА САМООСВІТИ ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ

• Основні функції сучасного вчителя біології

• Самоосвіта вчителя біології

• Вивчення передового педагогічного досвіду

.

іучасні вимоги до педагога висвітлено в зако-гі України «Про загальну середню освіту» (1999); «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належ­ний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та пси­хічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Педагог має бути культурною людиною, провідником ідей державотворення й демократичних змін, сповідувати загальнолюдські цінності, мати велику душу й добре сер­це. Любов до дитини — це, за словами В. О. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої лю­дини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голо­су, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

К. Д. Ушинський «золотим правилом» науки виховання вважав тезу: «Вихователеві треба бути таким, яким він хоче бачити своїх вихованців».

Головне завдання вчителя — навчати й виховувати. Зважаючи на характер та особливості педагогічної діяльності, варто виокремити такі функції вчителя біології: інформаційну, розвивальну, орієнтацій-ну, мобілізаційну, конструктивну, комунікативну, організаторську й дослідницьку.

549

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Інформаційна функція- В навчальному процесі від учителя до уч­нів передається наукова інформація. Цю інформацію учні дістають із різних джерел, які використовує вчитель: із «живого слова», наочних посібників, підручників та науково-популярних книжок, із телепере­дач, дослідної роботи тощо.

Засвоєння наукової інформації починається зі сприйняття, яке по­тім переходить на рівень уявлень та понять, і кінцевим результатом цього процесу є знання.

Отже, інформаційна функція вчителя біології передбачає оволодін­ня ним такими знаннями, вміннями та навичками:

• знаннями провідних ідей, законів, теорій і методів науки; вмінням бачити прогресивну роль науки в розвитку суспільства; вміннями й навичками виявлення суті біологічних явищ та об'єктивних законо­ мірностей їхнього розвитку;

. елементарними знаннями ораторського мистецтва; вмінням воло­діти словом як засобом передавання інформації; вмінням розмовля­ти з дітьми логічно, чітко, коротко, виразно, дохідливо й красиво; у зв'язку з цим треба зміцнювати, розвивати й ставити голос, підви­щувати культуру власної усної й письмової мови, тобто навчитися викладати свій предмет грамотною літературною мовою;

• уміннями графічно виражати свою думку за допомогою нескладних схематичних малюнків; умінням малювати й користуватися зобра­ жувальною грамотою;

• умінням використовувати в процесі викладання різноманітні, пере­ вірені досвідом шкіл методи передавання наукової інформації, за­ стосовувати різні наочні посібники й технічні засоби навчання;

. уміннями й навичками застосування всієї різноманітності методів навчання з урахуванням вікової фізіології й психології, вимог шкільної гігієни;

• умінням розрізняти методи за джерелами знань і ступенем само­ стійної активності учнів, поділяти їх на групи й застосовувати, зва­ жаючи на їхні переваги й недоліки; добирати методи викладання згідно із завданнями уроку, з урахуванням його змісту та засобів інформації;

. уміннями застосовувати методи в доцільному поєднанні, послідов­но змінюючи й розвиваючи їх з урахуванням попередньої підготов­ки та вікових особливостей учнів; умінням розумно поєднувати тра­диційне й нетрадиційне навчання;

» , , ■■»_—- 550

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

. уміннями й навичками забезпечення зворотного зв'язку, тобто не лише повідомляти нові знання, а й організувати перевірку, оцінку, облік, корекцію та закріплення їх у пам'яті учнів: слухати й аналізу­вати відповідь учня, стежити за його мовою; аналізувати письмові відповіді; оцінювати малюнки; виявляти рівень оволодіння най­простішими інструментами, приладами, знаряддями праці; пере­віряти знання об'єктів та явищ, що вивчаються; визначати здатність дітей до розпізнавання природних об'єктів; застосовувати прийоми корекції й закріплення засвоєних знань, домагатися не лише глибо­ких, а й міцних знань. Учитель має чітко усвідомити свою моральну відповідальність перед народом і державою за якість знань учнів та їх виховання;

• умінням користуватись оцінковим фактором для досягнення високої якості біологічних знань учнів; умінням бути не лише вимогливим, а й тактовним, що викликає повагу учнів і заохочує їх до навчальної діяльності.

Розвивальна функція. Основні зусилля вчителя біології, що спря­мовані на розвиток розумових здібностей учнів (логічного мислення, спостережливості тощо), пов'язані з проведенням дослідів і спостере­жень. У зв'язку з цим для розвитку загальних і спеціальних здібностей дітей учитель біології має оволодіти такими знаннями, вміннями й на­вичками:

• знаннями й уміннями постановки завдань і запитань, що вимагає за­ стосування порівнянь і висновків, як індуктивних, так і дедуктив­ них умовиводів, розчленування цілого на частини, й навпаки, об'єд­ нання окремих частин у ціле, визначення головного й другорядного;

. уміннями здійснювати дидактичну переробку методів науки на ме­тоди навчання; вміннями й навичками використання методів спо­стереження за тваринами й рослинами в кабінеті біології на уроці, в куточку живої природи й безпосередньо в природі (фенологічні та інші); навичками й уміннями проведення з дітьми екскурсії до музеїв, у природу, сільськогосподарське виробництво, занять на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці;

• навичками створення в процесі навчання проблемних ситуацій, що вимагають самостійного мислення дітей, установлення причинно- наслідкових зв'язків;

• умінням організувати й чергувати різні види пізнавальної активнос­ ті учнів.

шшшшшшшшшшшш, 551

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Орієнтаційна функція. В діяльності вчителя біології важливим завданням є формування ціннісних орієнтацій і позитивного ставлення школярів до природи, життя людей і до себе як суб'єкта діяльності. Ця функція тому й називається орієнтаційною, що визначає зміст цінніс­них орієнтацій вихованців в їхньому природному й соціальному сере­довищі, спонукає школярів до різних видів діяльності, примушує діяти так, а не інакше, не так, як хочеться, а як диктує дійсність.

Отже, орієнтаційна функція вимагає від учителя біології таких умінь і навичок:

. уміння прищеплювати інтерес до навчальної діяльності (вивчення предмета біології) та науки;

• навичок і вміння прищеплення учням інтересу до продуктивної сільськогосподарської праці;

. уміння й навичок здійснення професійної орієнтації школярів з ура­хуванням інтересів суспільства, нахилів та можливостей учнів;

. умінь і навичок здійснення різних видів виховання учнів, як того ви­магає суспільство;

. уміння доводити навчальний процес до його логічного завершення й переводити знання в переконання, впливати не лише на розум, а й на почуття школярів;

. уміння проводити природоохоронну та іншу пропаганду.

Мобілізаційна функція проявляється в діяльності вчителя, що спрямована на застосування набутих учнями знань на практиці й по­в'язана з формуванням у школярів різноманітних умінь і навичок, які сприяють розвиткові їхньої пізнавальної активності й самостійності. Це завжди передбачає концентрацію уваги учнів на певному завданні, вплив на їхню волю.

Отже, вчитель біології має оволодіти такими мобілізаційними вмін­нями й навичками:

• умінням використовувати набуті учнями знання, організовуючи їхню пізнавальну діяльність, формувати й зміцнювати в учнів не лише навчальні вміння, а й навички продуктивної праці, навчити їх готувати робоче місце, спостерігати («бачити» й «чути»), правиль­ но сприймати й оцінювати природу, працювати з книжкою, інстру­ ментами тощо;

• навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні знання в продуктивній праці — під час вирощування рослин у від-

552

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

критому й закритому ґрунті, в процесі догляду за тваринами й виро­щування їх;

• навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні знання для охорони природи: ґрунтів (від вітрової та водної ерозії), мисливських тварин, риб, лісів; для приваблювання птахів у штучні гнізда; для охорони й збагачення зелених насаджень;

. навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні знання в цілях суспільної та особистої гігієни.

Конструктивна функція вчителя біології має два основних аспек­ти: педагогічний і технічний.

У педагогічному плані конструктивна діяльність учителя пов'язана з відбором і компонуванням змісту курсу біології, з проектуванням навчально-виховного процесу, плануванням і побудовою своєї робо­ти, системи змісту й методів викладання. В цій роботі вчитель спира­ється на навчальні плани, програми, підручники, методичні посібники та рекомендації.

Щодо організації викладання вчитель має оволодіти такими конс­труктивними вміннями й навичками:

. умінням здійснювати відбір і добір фактичного наукового матеріа­лу згідно з метою й завданнями школи, з урахуванням попередньої підготовки та вікових особливостей учнів. Завдяки цим умінням учитель із механічного виконавця чужих методичних рекомендацій перетворюється на свідомого й активного вдосконалювача навчаль­ного процесу, досягає рівня високої педагогічної майстерності;

. умінням здійснювати дидактичну переробку матеріалу науки на ма­теріал навчального предмета. Це потрібне з кількох причин: у разі зміни програми шкільної біології вчителеві доводиться самому роз­в'язувати такі завдання; крім того, в школах різних типів до викла­дання біології ставляться різні вимоги. Оволодівши цим умінням, учитель зможе працювати творчо;

. умінням бачити й виокремлювати найголовніші дидактичні одини­ці — провідні уявлення, основні поняття, ідеї, вміння й переконан­ня, що прищеплюються дітям даним курсом, виробляти методику їх формування. Звичайно, все це певним чином визначається навчаль­ними програмами, підручниками, методичними посібниками тощо; але якщо вчитель ними не оволодіє, не зробить особистим надбан­ням, то він не зможе працювати творчо;

553

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

. умінням визначати оптимальні шляхи формування основних біоло­гічних понять, установлювати між- і внутрішньопредметні дидак­тичні зв'язки, формувати цілісні природничо-наукові знання й на цій основі — цілісний науковий світогляд;

. умінням чітко уявляти зміст кожного біологічного курсу, не зверта­ючися до підручника;

. умінням планувати викладання предмета в часі (складати річні, те­матичні плани, плани-конспекти уроків тощо);

• умінням планувати й визначати зміст позакласних заходів.

Технічний аспект конструктивної діяльності вчителя біології пов'я­заний зі створенням сучасної матеріальної бази викладання. Вчитель має оволодіти такими важливими знаннями, вміннями й навичками:

• умінням конструювати всі розділи матеріальної бази викладання біології в сучасній школі, проектувати шляхи її створення;

. знаннями й навичками конструювання простих саморобних прила­дів для проведення дослідів, виготовлення нескладних наочних по­сібників;

• умінням спроектувати й створити куточок живої природи;

. умінням спроектувати й створити типову шкільну навчально-дос­лідну земельну ділянку.

Комунікативна функція. Педагогічна діяльність завжди була спільною: вчитель викладає, учні навчаються. Тому її успіх багато в чому залежить від того, як складуться стосунки між учителем та учнем, чи працюватимуть учитель і клас як одне ціле чи цього не відбувається. Вирішальну роль у встановленні прямих і зворотних комунікативних зв'язків із колективом дітей відіграє вчитель.

Для успішного виконання комунікативної функції вчитель має ово­лодіти такими знаннями, вміннями й навичками:

. умінням наперед передбачати особливості класних колективів, з якими йому доведеться працювати, та знанням прийомів керування ними;

. умінням легко й швидко налагоджувати контакт як із класом, так і з окремими учнями;

. умінням установлювати ділові контакти з учителями школи й усім шкільним колективом, бути частинкою колективу й підкорятися вимогам адміністрації школи;

554

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

• уміннями й навичками встановлення ділових контактів із батьками учнів;

. умінням дотримуватися моральних норм у спілкуванні з людьми, бути тактовним, привітним, ввічливим і зібраним, гуманним у роз­в'язанні педагогічних ситуацій.

Організаторська функція вчителя біології тісно взаємозв'язана з комунікативною й також має низку аспектів, оскільки поширюється за кількома напрямками: організація людей, навчальної роботи в різних формах, матеріальної бази. Вона реалізується тим успішніше, чим ор-ганізованіший, зібраніший сам учитель.

Щодо керування людьми вчитель біології має володіти такими вміннями й навичками:

• уміннями й навичками організації класного колективу й спрямуван­ ня його діяльності на успішну навчальну роботу;

. уміннями й навичками створення натуралістичних гуртків різних профілів;

• умінням організувати школярів для проведення факультативних курсів.

Щодо організації навчальної роботи вчителю біології необхідні такі вміння й навички:

• організувати урок, тобто як свою роботу, так і працю учнів; . організувати різні види позаурочної роботи;

. організувати суспільно корисну працю дітей;

. організувати такі масові позакласні заходи, як «День птахів», «Свя­то врожаю», «Свято квітів» тощо;

• організувати науково-пізнавальні вечори, КВК, натуралістичні олімпіади;

• планувати й організовувати роботу як класного керівника.

Щодо організації матеріальної бази, то в загальних рисах про це йшлося під час розкриття конструктивної функції.

Дослідницька функція. Важливим завданням учителя — майстра своєї справи є оволодіння методом наукового пізнання педагогічних явищ. Дослідницька функція вчителя проявляється в процесі вивчення учня, класу, групи, спостереження й аналізу уроку, внесення нового до змісту навчання, апробації методів викладання, аналізу власного досвіду, критичної оцінки методичних рекомендацій, творчого розв'я-

555

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

з ання педагогічних завдань. Усе це вимагає від учителя певних нави­чок і вмінь наукового підходу до педагогічних явищ, спеціальної орга­нізації педагогічного експерименту, застосування наукового методу до пізнання явищ природи, під час вивчення новітніх досягнень науки тощо. До дослідницьких належать уміння вчителя:

• спостерігати («бачити») педагогічні явища;

• аналізувати урок за змістом, побудовою, методами викладання й визначати психологічні процеси в діяльності учнів;

• висувати гіпотезу в разі виникнення проблемно-педагогічних пи­ тань, спроектувати й провести нескладний педагогічний експери­ мент;

• відрізняти об'єктивне від суб'єктивного в педагогічних судженнях і висновках, застосовувати діалектичний метод мислення в оцінці цих суджень;

. аналізувати статті й книжки; навчитися працювати з каталогами й бібліографією;

. спостерігати й аналізувати досвід інших учителів та оволодівати ним для самовдосконалення.

16.2

Самоосвіта вчителя біології

Самоосвіта — це освіта, яка набувається в 'процесі самостійної роботи без проходжен­ня систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення літерату­ри. Відмінна риса самоосвіти педагога полягає в тому, що результатом її є поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості й розвитку учнів.

Отже, самоосвіта — це безперервний процес самовиховання й роз­витку особистості педагога, один з основних засобів підвищення його майстерності й загальної культури. Як показує досвід, до основних принципів самостійної роботи педагога на всіх етапах удосконалення його професійної майстерності належать:

/ комплексне вивчення теорії, наукових основ предмета, питань пси­хології, дидактики, теорії виховання;

556

16.2 Самоосвіта вчителя біології

/ взаємозумовленість змісту самоосвіти й потреб навчально-виховної роботи;

/ поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміння­ми й навичками практичної діяльності;

/ відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки вчителя, його на­хилам;

/ поєднання самостійних занять учителя з його участю в різноманітних колективних формах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

/ взаємозв'язок самоосвіти з творчими пошуками.

Важливий напрям у самоосвіті вчителів — підвищення педагогічної кваліфікації, переосмислення змісту й методів своєї роботи з огляду на нові вимоги педагогічної й психологічної науки.

До найважливіших напрямів самоосвіти з біології належать:

• засвоєння нових програм і підручників, усвідомлення їхніх особли­ востей і вимог;

• самостійне опанування нових технологій навчально-виховного про-

цесу;

• оволодіння методологією и методикою педагогічного дослідження;

• самостійна робота з розв'язування задач, організації лабораторних і практичних робіт, дослідів і вправ;

• освоєння технічних засобів навчання.

Серед питань методики викладання особливу увагу слід приділити прийомам диференційованого навчання, розумової діяльності учнів, розвитку самостійності, практичних навичок, установленню зв'язків урочних та позаурочних занять тощо.

Самоосвіта педагога передбачає різноманітні засоби, зокрема сис­тематичне ознайомлення з новинками спеціальної та методичної літе­ратури (робляться виписки, складаються конспекти або тези).

Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, бе­ручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об'єд­нання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях тощо.

Самоосвіта є найгнучкішою формою здобуття знань, оскільки здій­снюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутність інди­відуалізації полягає в тому, що зміст, форми й методи самоосвіти під­порядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

професійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реаль­ним можливостям, серед яких велике значення має сформованість різнобічних інтересів до пізнання, наполегливість і воля в подоланні труднощів, розвинена рефлексія й самокритичність.

Одним із важливих видів самостійної діяльності педагога є його ін­дивідуальна робота над шкільною науково-методичною темою (про­блемою), в процесі якої вчитель вивчає джерела науково-методичної інформації, досвід педагогів-новаторів, аналізує власну педагогічну діяльність для подолання недоліків у ній або вдосконалення сильних її сторін, теоретичного узагальнення й осмислення власного досвіду.

Результати індивідуальної роботи вчителя над обраною науково-методичною темою (проблемою) зазвичай оформляються письмово. Найчастіше використовують форму реферату, оскільки в ньому най­краще відображуються основні етапи діяльності вчителя:

1. обґрунтування доцільності вибору індивідуальної теми (пробле­ ми) в ракурсі завдань загальношкільної науково-методичної те­ ми (проблеми);

2. короткий аналіз літератури з теми (проблеми);

3. опис особистого досвіду роботи в рамках обраної теми (пробле­ ми);

4. вплив роботи над темою на результати навчальио-виховної ді­ яльності з предмета;

5. висновки за результатами індивідуальної роботи над науково- методичною темою (проблемою).

За групових форм науково-методичної роботи педагоги об'єдну­ються за інтересами, створюються оптимальні умови для обміну до­свідом, для творчих дискусій, виконання практичних завдань. До гру­пових форм належать: методичні об'єднання й кафедри, школи пере­дового педагогічного досвіду, проблемні, ініціативні групи тощо.

Найпоширенішою груповою формою науково-методичної роботи є методичні об 'єднання. Організовуються вони за територіальною озна­кою (шкільні, міжшкільні, кущові, районні), за типами шкіл, навчаль­ними предметами, їх циклами. В школах методичні об'єднання ство­рюються в разі, якщо є троє й більше вчителів однієї спеціальності. Як­що в одній школі менше ніж троє вчителів однієї спеціальності, то утворюються міжшкільні методичні об'єднання.

Керують методичними об'єднаннями компетентні, авторитетні вчителі-методисти або старші вчителі.

558

16.2 Самоосвіта вчителя біології

До змісту роботи методичних об'єднань входять:

• питання підвищення рівня навчально-виховної роботи і якості знань учнів;

• обговорення методик викладання, що використовуються різними вчителями;

• запровадження передового педагогічного досвіду й досягнень педа­ гогічної науки;

. розробка шляхів запровадження інновацій;

• обговорення найважчих розділів і тем нових програм та підруч­ ників;

. організація позакласної роботи з учнями (проведення олімпіад,

конкурсів, аукціонів знань, громадських оглядів знань тощо); . професійна допомога молодим учителям;

• вироблення єдиної позиції викладання предмета.

Методичні об'єднання формують тематику й визначають види творчих контрольних робіт для перевірки знань учнів, систематично проводять зрізи знань учнів з основних розділів програм у різних кла­сах, обговорюють результати контрольних робіт для надання своєчас­ної допомоги вчителю та учням.

Основні форми роботи методичних об'єднань:

• заслуховування та обговорення доповідей з актуальних питань, огляд новітньої наукової й педагогічної літератури, публікацій;

• проведення відкритих уроків, практичних занять (розв'язування за­ дач, виконання лабораторних робіт, використання технічних засо­ бів тощо);

• організація консультацій;

• заслуховування звітів учителів, вихователів, класних керівників;

• участь в атестації вчителів;

• участь у вивченні, узагальненні та запровадженні педагогічного досвіду;

• вивчення, проведення контрольних зрізів успішності та якості знань учнів;

• ухвалення рішень про моральне й матеріальне стимулювання вчи­ телів, вихователів, класних керівників тощо.

На початку 90-х років XX ст. виникла нова форма організації науко­во-методичної роботи з педагогами — кафедри. Завідувачів кафедр

,559

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

природничих дисциплін обирають із числа досвідчених учителів. Кафедра розподіляє обов'язки між учителями, встановлює порядок на­уково-методичних досліджень, планує та здійснює фахову перепідго­товку, забезпечує зростання професійної майстерності.

Кафедри ведуть організаційно-методичну та науково-дослідну ро­боту з учителями відповідного предмета, залучають педагогів до ство­рення й освоєння нових технологій навчання й виховання, вдоскона­лення навчально-виховного процесу. Часто на кафедрах формуються дослідницькі колективи, які об'єднують дослідників-педагогів, учнів та вчених — членів кафедр на громадських засадах.

Школи передового педагогічного досвіду реалізують ідею настав­ництва. Вони створюються за наявності в педагогічному колективі од­ного або кількох учителів — майстрів педагогічної праці, носіїв пере­дового досвіду й слугують для поширення цього досвіду серед інших педагогів. Ці школи можуть мати внутрішкільне значення, передбача­ючи роботу з групою вчителів, котрі працюють у тій самій школі.

Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в Інститутах підвищення кваліфікації педагогіч­них працівників, інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних вищих навчальних закладів. Проте знання, здобуті вчителями в процесі навчання на базі зазначених навчальних закладів, потребують осмислення й апробації в школі. Цьому сприяє спеціально організована система науково-методичної роботи, яка складається з двох підструктур — навчально-методичної та науково-дослідницької, що тісно взаємопов'язані й взаємозумовлені.

Навчально-методична підструктура спрямована на підвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу; науково-дослідницька підструктура стимулює процес створення й запровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання й виховання, забезпечує експе­риментальну перевірку їхньої ефективності.

У сучасному загальноосвітньому навчальному закладі в системі науково-методичної роботи розв'язуються такі основні завдання:

• поглиблення філософсько-педагогічних знань, які сприяють розбу­ дові й оновленню української загальноосвітньої школи;

. підвищення рівня теоретичної (предметної) та психолого-педаго-гічної підготовки;

• організація роботи з вивчення нових освітніх програм, навчальних планів, освітніх державних стандартів;

560

16.3 Вивчення передового педагогічного досвіду

• систематичне вивчення, узагальнення й поширення передового пе­ дагогічного досвіду, запровадження досягнень педагогічної науки;

• збагачення новими педагогічними технологіями, формами й ме­ тодами навчання та виховання;

• організація діяльності дослідницьких колективів, які об'єднують дослідників-педагогів, учнів і вчених;

. підвищення загального рівня професійно-педагогічної культури, надання допомоги в розвитку якостей і властивостей особистості, необхідних для сучасного педагога.

Зміст науково-методичної роботи визначається її метою (завдання­ми), а також завданнями, які випливають з аналізу результатів діяль­ності педагогічного колективу, окремих педагогів.

■її ^! ^г<:^ГІ;у' г

16.3

Вивчення передового педагогічного досвіду

ередовип педагогічний досвід — це ідеа-Ілізація реального педагогічного процесу: ви­окремлення провідної педагогічної ідеї або методичної системи в чис­тому вигляді, що зумовлює високу й стійку ефективність навчально-виховної діяльності, яка передбачає використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання й виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засо­бів роботи на основі їх удосконалення.

Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнем творчої самостійності його автора.

За обсягом виокремлюють такі види досвіду:

• система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методич­ ного кабінету тощо);

• система роботи працівника (вчителя, директора, інспектора-мето- диста тощо);

• розв'язання важливої педагогічної проблеми в закладі освіти (мо­ ральне виховання учнів);

• розв'язання важливої педагогічної проблеми в діяльності окремих педагогів (індивідуалізація навчання в процесі викладання біології);

■_»,»■», ,.., 561

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

• п евні форми, методи й прийоми, які застосовуються в навчальному закладі;

• форми, методи й прийоми, якими послуговуються окремі педагоги. За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний

досвід поділяють на раціоналізаторський і новаторський.

Раціоналізаторський досвід полягає в нових оригінальних підходах до використання відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяль­ності, що сприяє підвищенню якості навчання й виховання.

Новаторський досвід — це результат діяльності, спрямованої на впровадження й реалізацію нових прогресивних ідей, визначення но­вих шляхів розв'язання окремих і загальних педагогічних завдань, ви­користання нових форм, методів, прийомів, систем діяльності, ще не відомих педагогічній науці та шкільній практиці, істотну модифіка­цію традиційних форм, методів і прийомів діяльності з переорієнта­цією їх на розв'язання сучасних завдань.

Критерії передового педагогічного досвіду:

У актуальність, тобто спрямування на розв'язання найважливіших проблем навчання, виховання й розвиток учнів;

У оригінальність — використання в практиці роботи даного педагога, педагогічного колективу форм, методів, прийомів, засобів або їх системи, які раніше не застосовувалися в умовах сучасної школи;

/ висока ефективність — можливість досягнення педагогом вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання, виховання й розвитку учнів;

/ стабільність результатів протягом тривалого часу;

/ оптимальність — досягнення високих результатів за якнайменших фізичних, розумових і часових затрат;

У можливість творчого застосування в масовій практиці.

Зазначені критерії враховуються на стадії первинного ознайомлен­ня з досвідом, а також у процесі його аналізу й узагальнення. Досвід вважається передовим, тільки якщо педагогічна діяльність відповідає всім його критеріям.

Вивчення передового досвіду здійснюється за принципом: факти — узагальнення — ідеї — нові факти.

Факти нагромаджують шляхом спостереження та опису педагогіч­ного процесу (стенограми уроків). Вони є базою для педагогічних уза-

.562

16.3 Вивчення передового педагогічного досвіду

гальнень і висновків. Тому, чим більше зібрано фактів, що характери­зують діяльність учителя, тим достовірніші висновки.

Зібравши й описавши факти, переходять до їх узагальнення, тобто формулювання висновків як результату аналізу, порівняння й класи­фікації фактів, що дає змогу побачити за окремими фактами головне — педагогічну ідею, яка в них матеріалізується.

Покажемо цей шлях на прикладі. Виявивши на кількох уроках, що вчитель наводить цікаві факти з життя рослин або тварин, можна зро­бити висновок про те, що в процесі навчання використовуються еле­менти цікавості. Цей висновок є не чим іншим, як узагальненням фак­тів. Установивши (проведенням бесід, анкетування, спостереження за роботою школярів на уроках і вдома), що цей прийом підвищує інтерес учнів до вивчення біології, робимо висновок загальнодидактичного ха­рактеру: застосування елементів цікавості активізує інтерес учнів до навчання. Виходячи з цього, кожний учитель шукатиме шляхи реаліза­ції цього прийому стосовно конкретних уроків (добирати цікавий ма­теріал і включати його в урок). Додаткові спостереження за уроками підтверджуватимуть або спростовуватимуть початковий висновок.

Переконавшися в правильності висновків, можна перейти до офор­млення й поширення досвіду: у формі усного виступу на педагогічній раді, методичному об'єднанні чи семінарі або письмового викладу (до­повідь на педагогічних читаннях, публікація в газеті, журналі). При цьому важливо пам'ятати слова К. Д. Ушинського про те, що переда­ється думка, виведена з досвіду, а не сам досвід. Педагогіка вимагає від учителя здійснення професійної діяльності на рівні майстерності, бо він формує найцінніше у світі — Людину. З цього приводу К. Д. Ушинський писав: «Будь-яка практична діяльність, що прагне за­довольнити вищі моральні та взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині й становлять виключно ри­си її природи, це вже мистецтво. В цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, найвищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити най­більшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконален­ня в самій природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — душі й тіла, а вічно передуючим ідеалом цього мистецтва є довершена людина».

Педагогічна майстерність охоплює такі важливі компоненти, як гу­маністична спрямованість особистості (інтереси, цінності, ідеали то­що), професійні знання (свого предмета, психології, педагогіки, фізіо­логії), психолого-педагогічні якості та педагогічні вміння.

563

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Підсумки

а

Професійна підготовка вчителя не завершується в стінах вищого навчального закладу. Вона три­ває протягом усієї трудової діяльності педагога.

В практиці склалася певна система форм освіти вчителів. Це курси підвищення кваліфікації, пе­дагогічні читання, засідання методичних об'єд­нань і кафедр, школи передового досвіду, семі­нари молодих учителів, творчі групи тощо.

Проте жодні курси й семінари не будуть ефек­тивними без систематичних самостійних занять. Тому самоосвіту вважають основною формою підвищення кваліфікації вчителя: безперервна й цілеспрямована, вона пов'язує всі зазначені форми роботи, доповнює й розвиває їх, слугує основою зростання вчителя як спеціаліста.

Важливим джерелом поповнення знань учителя є масовий досвід учителів і передовий педагогіч­ний досвід. Адже школа багата на талановитих, творчих педагогів, діяльність яких відповідає су­часним вимогам. їхній досвід треба детально вивчати й поширювати серед освітян.

Запитання й завдання

1. Які вимоги до педагогічних працівників сформульовано в законі України «Про загальну середню освіту» ?

2. Оволодіння якими знаннями, вміннями й навичками пе­ редбачає інформаційна функція вчителя біології?

3. Схарактеризуйте суть розвивальної та мобілізаційної функцій учителя біології.

4. Якими організаторськими й дослідницькими вміннями має володіти вчитель біології?

5. Що таке самоосвіта?

6. Які основні принципи й напрями самоосвіти педагога?

7. У чому полягає сутність індивідуалізації в самоосвіті?

„564

ЗМІСТ

Передмова З

Розділ 1 Методика навчання біології як галузь педагогічної

науки {О. Д. Гончар, І. В. Мороз) 5

1. Предмет і об'єкт дослідження методики навчання біології 5

2. Структура методики навчання біології 6

3. Зв'язок методики навчання біології з іншими науками 7

4. Сучасні проблеми методики навчання біології 11

5. Методи науково-педагогічних досліджень 13

6. Методика навчання біології в системі професійної підготовки вчителя біології 19

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики

навчання природознавству (О. Д. Гончар) 25

2.1. Зародження й розвиток природознавчих методичних ідей

у Київській Русі 25

2. Розвиток природознавчих методичних ідей у братських школах. 28

3. Шкільне природознавство та методика його викладання

в XVIII—XIX ст 32

2.4. Розвиток методики навчання біології в XX ст 38

Розділ 3 Закономірності й принципи навчання біології

(/. В. Мороз) 52

1. Структурні компоненти процесу навчання біології 52

2. Закономірності процесу навчання біології 58

3. Основні принципи навчання біології 59

Розділ 4 Цілі й завдання шкільної біологічної освіти

(А. В. Степанюк) 76

1. Цілі біологічної освіти школярів 76

2. Класифікація цілей і завдань шкільної біологічної освіти 79

3. Цілепокладання на рівні педагогічної діяльності 85

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти (А. В. Степанюк) ... 91

1. Джерела конструювання змісту біологічної освіти школярів . . . 91

2. Біологія як навчальний предмет 107

3. Методи наукового пізнання як складова змісту

біологічної освіти 114

4. Державний стандарт біологічної освіти й навчальні плани . . . 122

5. Навчальні програми з біології 131

6. Концепція шкільного підручника з біології 150

7. Міжпредметні зв'язки шкільного курсу біології 161

Розділ 6 Формування й розвиток біологічних понять, умінь

і навичок (/. В. Мороз) 176

6.1. Теорія розвитку понять — основа методики навчання біології . 176

588

Зміст

6.2. Система спеціальних і загальнобіологічних понять

у шкільному курсі біології 180

3. Методика розвитку біологічних понять 184

4. Формування вмінь і навичок учнів у процесі навчання біології. 192 Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета

біології (Г. Я. Жирська) 204

1. Мета й зміст виховання в процесі навчання біології 204

2. Формування наукового світогляду 207

3. Завдання, зміст і методи екологічного виховання 212

4. Моральне, етичне, гуманістичне, патріотичне й громадянське виховання 224

7.5. Трудове, естетичне, санітарно-гігієнічне й статеве виховання . 228 Розділ 8 Методи навчання біології (Г. Я. Жирська) 237

1. Функції методів навчання біології та їх класифікація 237

2. Характеристика методів навчання біології 241

3. Застосування методів проблемного навчання в процесі вивчення біології 269

4. Інноваційні методи навчання в процесі вивчення біології.... 276

5. Методичні прийоми реалізації методів навчання біології .... 285

8.6. Розвиток методів навчання біології та їх вибір 288

Розділ 9 Засоби навчання біології (Н. Й. Міщук) 297

1. Означення засобів навчання та їх взаємозв'язок з іншими компонентами навчання як педагогічної системи 297

2. Класифікація засобів навчання 300

3. Натуральні об'єкти 302

4. Засоби зображення й відображення об'єктів 318

5. Технічні засоби навчання 324

9.6. Навчально-методичні видання 339

Розділ 10 Форми навчання біології (Л. С. Барпа) 344

1. Сутність і класифікація форм навчання біології 344

2. Урок — основна форма навчання біології 348

3. Підготовка вчителя до уроку 358

4. Аналіз і самоаналіз уроку біології 363

5. Навчально-практичні заняття з біології 364

6. Особливості організації та проведення лекцій із біології .... 366

7. Роль семінарів у навчальному процесі з біології 370

8. Дидактичні ігри та їхнє місце в системі навчальних занять

із біології 372

10.9. Екскурсія як форма навчання біології 375

10.10. Особливості використання новітніх освітніх технологій

у процесі навчання біології ■-. . . 378

■■.-.■.V.'.: ■....■.■,■.■,:.:.■. ...■■■■ ...■■■■.■.■ ...■■■.... ■■■ . ■■■■■ ■■■ ...■. ■ ■ г

Зміст

10.11. Вибір та оптимальне поєднання форм навчальних занять

із біології 384

Розділ 11 Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю

учнів (Л. С. Барна) 390

1. Контроль навчальних досягнень — складова діагностування процесу навчання біології 390

2. Функції, форми та види контролю навчальних досягнень учнів. 392

3. Педагогічні вимоги до контролю навчальних досягнень учнів

із біології. Рівні й критерії оцінювання 396

11.4. Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів, вимоги до його організації та проведення. Державна підсумкова атестація школярів із біології 400

Розділ 12 Позаурочна й позакласна робота учнів із біології

(/. В. Мороз, О. Д. Гончар) 406

1. Позаурочна робота 406

2. Домашні роботи 429

3. Позакласна робота 433

Розділ 13 Факультативні заняття з біології (7. В. Мороз) 458

1. Диференційований підхід до учнів у навчальному процесі . . . 458

2. Завдання, зміст і структура факультативних курсів із біології

в середній загальноосвітній школі 464

13.3. Особливості застосування методів навчання на факультативних заняттях 466

Розділ 14 Матеріальна база навчання біології (/. В. Мороз).... 474

1. Значення й загальна характеристика матеріальної бази навчання біології 474

2. Кабінет біології 476

3. Куточок живої природи 485

4. Шкільна навчально-дослідна земельна ділянка 505

5. Зміст та організація роботи учнів на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці 520

Розділ 15 Особливості вивчення біології в навчальних закладах

різних типів {А. В. Степанюк) 528

15.1. Загальна характеристика діяльності навчальних закладів

нового типу 528

2. Всеукраїнська біологічна заочна школа учнівської молоді . . . 542

3. Вечірня середня загальноосвітня школа 544

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології (/. В. Мороз) . . . 549

1. Основні функції сучасного вчителя біології 549

2. Самоосвіта вчителя біології 556

3. Вивчення передового педагогічного досвіду 561

Додатки 566