4. Номінальний та реальний ввп. Дефлятор та індекс цін.

ВВП - це сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні протягом певного періоду часу. Номінальний ВВП - вартісний показник, обчислений за діючими ринковими цінами, тобто такими, які склались на момент його розрахунку. Реальний ВВП – вартісний показник обчислений за базовими (незмінними) цінами.

Якщо ВВП розраховується за поточними цінами, то в сусп-ві складається не зовсім правильне уявлення про стан економіки, життєвий рівень населення. Виходить, що ВВП збільшується і, отже, життєвий рівень повинен підвищуватись, а фактично він зменшується. Для точнішого вимірювання резельтатів економ. діяльності сусп-ва на показникові кількості вироблених в економіці товарів і послуг не повинно позначатися зміна цін (тому реальний краще).

На величину номін. ВВП впливають 2 чинники: фізичний обсяг вир-ва і рівень цін, а на величину реального ВВП - лише обсяг вир-ва. Тому: реальний ВВП = номін. ВВП / дефлятор ВВП. Звідси випливає, що дефлятор ВВП - це відношення ном. ВВП до реального. Дефлятор ВВП хар-є динаміку загального рівня цін в економіці:

Темп зростання реального ВВП = темп зрост. мінімального ВВП - дефлятор ВВП. Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну змінну середнього рівня цін за певний період.

Індекс цін визначається за формулою: індекс цін поточного року = ціни поточного року/ ціни базового року * 100%. Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП, називають ВВП-дефлятором. Дефлятор визначається як середня зважена ціна всіх товарів та послуг у ВВП, а вага кожного товару дорівнює його частці у сумарному ВВП. Зведення номін. ВВП до реального відбув. шляхом інфлювання та дефлювання. якщо дефлятор ВВП більший за 1, то зведення номін. ВВП до реального назив. дефлюванням, якщо дефл. ВВП менший за 1, то зв. ном. ВВП до реал. назив інфлюванням.

25. Фактори, що впливають на сукупний попит

26. Сукупна пропозиція та її структура

Сукупна пропозиція — це величина реального рівень національного виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін.

К рива су­купної пропозиції є висхідною. Додат­ний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли ре­альний національний продукт збільшується. Крива сукупної пропозиції має 3 відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний.

Кейнсіанський відрізок відбиває си­туацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не вико­ристовується, рівень безробіття перевищує природний (5-6%). Збіль­шення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.

Висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжу­ється зростанням цін. Економіка наближається до стану повної зайнятості. Витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію.

Класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що економіка досягає повної зайнятості, тобто усі виробничі потужності завантажені, рівень безробіття не перевищує природного значення. Зростають ціни ресурсів і ви­трат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не змінюється.

Чинники, що визначають сук.пропозицію. Крива сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливають 2 групи чин­ників: цінові та нецінові.

До цінових чинників належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу націо­нального виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива су­купної пропозиції стає крутою. Це означає, зростання цін і незначне збільшення обсягу виробництва.

Основними ціновими чинниками є: процентна ставка, рівень цін.

По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за меж природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням си­ровиною, транспортом тощо).

По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досяг­нення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).

По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих то­що).

По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.). Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю про­дукції.

До нецінових чинників сукупної пропозиції нале­жать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Не­цінові чинники переміщують криву ліворуч і вгору, коли сук.пропозиція скорочується і праворуч і вниз, коли сук.пропозиція зростає. До нецінових чинників відносять: рівень цін на виробничі ресурси, продуктивність праці, бюджетно-податкова політика.

27. Фактори, що впливають на сукупну пропозицію

28. Макроекономічна рівновага. Три варіанти макроекономічної рівноваги

29. Класична і кейнсіанська моделі макроекономічної рівноваги. Основні теоретичні положення

КММ-взаємодія ринків ресурсів,товарів,грошей та інвестицій-це пояснююча короткострокова модель,яка описує спосіб досягнення економічного оптимізму без державного втручання.КММ базується на таких положеннях:1). Рівновага встан у результаті взаємодії ринків ресурсів,товар,грош та інвестицій, заощаджень.2). вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.1)Ринок ресурсів:а)головним ресурсом вваж.-праця,рівновага на цьому ринку встанов. В результаті взаємодії попиту , пропозиції праці та виробнич ф-ї.Відповідно до класичної моделі ,те скільки тов. Повино бути запропоновано на ринку визначається саме через механізм виробничої функції.Графік 4(1,2,3) - ст.77, 5.4 Б).Ринок товарів.Відповідно до класичної моделі рівновага на тов.ринку встановлюється завввдяки механізму виробничої фун-ї.Попит на реальний продукт (Ydr)визначається як спадна функ-я від заг.рівня цін,а пропозиція (YSR),як абсолютно нееластична за ціною.Обсяг продукту,який буде запропоновано на ринку залежить не від заг. Рівня цін,а від обсягу залучених ресурсів праці.Однак,оскільки у короткостроковому періоді єдиним змінним ресурсом є праця,то фун-я пропозиції має такий вигляд:YSR=f(v) Абсолютно нееластична-паралельна до певної лінії. В).Відповідно до класичної моделі гроші є нейтральними,тобто їх маса (М)впливає тільки на рівень цін,розмір номінальної зарплати,однак не визначають обсягів реальної зарплати,виплати та рівня зайнятості.Пропозиція грошей MS є наперед визначеною величиною,а попит на гроші визначається за формулою:Md=y/v ; V-швидкістьобертання грош.одиниці. Графік 5, ст.80, 5.6(а,б). На цьому графіку зображено те,що пропозиція грошей не залежить від обсягу продукту,а попит на гроші навпаки.Рівновага на ринку грошей передбачає,що за певн пропозиції існує номінальний продукт ,який відповідає цій пропозиції. РИНОК ЗАОЩАДЖЕНЬ(інвестицій).за класичною моделлю вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє процентна ставка.Вважаеться,що завжди існує певний її рівень,який урівноважує попит і пропозицію.

ГРАФІК 6

Кейнсіанська модель макр. рівноваги. суттєво відрізняється від класичної. Зокрема:

а) у кейнс. моделі вирішальний вплив на кінцевий продук має попит, тоді як у класичній - пропозиція.

б)сукупний попит, котрий існує в економіці сам ще не гарантує повної зайнятості, тобто рівновага за кейнс. моделлю може встанов. і за умов неповної зайнятості.

Кейнс.модель припускає, що розгляд. закрита економіка, а ціни, зарплата і %-ставка є незмінними (жорсткими). Графічне зображ. цієї моделі має назву "Кейнсіанський хрест". Якщо відкласти на горизонт. осі реальний ВВП, а на вертикальній - споживання та інвестиції, можемо отримати такий графік. ГРАФІК 7(ст.86, 5.10). Лінія сукупних видатків (AD) є вихідною оскільки вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання. Нахил цієї лінії (AD) визначаеться граничню схильністю до споживання С. Нац. економіка перебуватиме у стані рівноваги, якщо фактичні видатки будуть дорівнювати запланованим: Y=AD.

Якщо обсяг виробництва встанов. на рівні YB, то заплановані видатки С+І є меншими, ніж обсяг виробництва.У такому разі підприємства будуть змушені формувати запаси і одночасно зменшувати обсяг випуску доти, поки він не сягне значення Y0.

Якщо обсяг нац. виробництва становитиме Y2, то заплановані видатки будуть більшими, ніж фактичний обсяг виробництва, тобто в економіці буде дефіцит. З метою його ліквідації підприємства використають раніше накопичені запаси і паралельно будуть нарощувати обсяги випуску Y0.

Існує усклад модель "Кейнсіанського хреста", в якій присутні держ видатки.ГРАФІК 8(ст. 87, 5.12) Модель "Кейнсіанського хреста" використ. Для з'ясування впливу бюджетно-податкової політики на обсяг ВВП.

30. Функція споживання. Гранична та середня схильність до споживання

31. Функція заощадження. Гранична та середня схильність до заощадження

32. Інвестиції

33. Фактичні та заплановані видатки. Хрест Кейнса

34. Рівноважний ЧНП в умовах повної зайнятості. Рецесійний та інфляційний розриви

Інфляційний розрив-це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при сталій пропозиції.

O N- рівноважний обсяг ВНП

KL- інфляційний розрив

Q- реальний ВВП

N* - лінія повної зайнятості;

N – рівноважний дохід

Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.

35. Мультиплікатор автономних витрат. Вплив інвестицій на рівноважнийЧНП

36. Парадокс ощадливості

Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж­ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви­щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення.

Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо­нального виробництва. Ве­личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож­ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС² + МРС³ + ...). Суму (I + r + r²+ r³ + ...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи­слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.

Висновки. По-пер­ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе­ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.

По-друге, мульти­плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до­сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен­ням (І₁ = S₁=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.

К рива інвестицій переміщується угору в положення І₂, і економічна рівновага досягається в точці Е₂. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я­теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е₁F трикутника Е₁Е₂F у 5 разів більший за катет Е₂F. Довжина катета Е₁F відповідає зміні ВВП, а катета Е₂F — зміні інвестицій. Відно­шення катета Е₁F до катета Е₂F становить 5 (25 : 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко­мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара­докс заощадження.

Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.

Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на де­пресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збіль­шення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.

37. Гроші та їх функції

38. Грошова маса. Грошові агрегати

39. Кейнсіанська теорія попиту на гроші

40. Класична теорія попиту на гроші

Попит на гроші - кількість товару (послуги), яку готові купити споживачі за кожного рівня цін та за інших однакових умов упродовж певного проміжку часу Попит на гроші у національній економіці охоплює:

1) попит на гроші для операцій;

2) 2) попит на гроші як активи.

Попит на гроші для операцій, або операційний попит на гроші, пов'язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб'єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів.

Рівняння попиту на гроші: Md=P*Y/V, де Мd - попит на гроші. Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (У) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівня цін і реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші. І навпаки, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій. Загальний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для здійснення ділових операцій. Для поглиблення нашого аналізу запровадимо таке поняття, як функція попиту на гроші, що характеризує величину грошових залишків, якими люди хочуть володіти. Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рівняння: (M/P)d=k*Y, де (М/Р)d - реальні грошові залишки; k = І/У - величина, що обернена до швидкості обігу грошей.

Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть володіти на кожну одиницю доходу. Отже, реальні грошові залишки, тобто реальний попит на гроші, перебувають у прямій залежності від ВВП (доходу). Якщо реальний ВВП зростає, то реальний попит на гроші також збільшується. Друга причина, через яку економічні суб'єкти хочуть володіти грішми, випливає з функції грошей як засобу нагромадження. Гроші є одним з активів, за допомогою яких люди намагаються зберегти, примножити і, головне, перемістити своє багатство з поточного періоду в майбутній. Проблема зберігання й переміщення в часі багатства полягає в тому, щоб вибрати правильне співвідношення між активами. Нагромаджуючи гроші, економічні суб'єкти стикаються з альтернативною вартістю, тобто втрачають дохід у вигляді процента. Номінальна процентна ставка є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до процентної ставки. За низької процентної ставки населення надаватиме перевагу зберіганню великої кількості грошей як активів. Зі зростанням процентної ставки нагромаджувати значні суми грошей стає невигідно. Що вища процентна ставка, то більше потенційного доходу втрачає домогосподарство або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною процентних ставок економічні суб'єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. Зокрема, з підвищенням процентних ставок зменшуються залишки грошей і збільшуються запаси придбаних облігацій.

41. Рівновага на грошовому ринку

42. Банківська система. Національний банк та комерційні банки

43. Цілі та інструменти кредитно-грошової політики

НБУ та грошово-кредитна політика в Україні.

НБУ було утворено у 1991р. згідно з Законом "Про банки та банківську діяльність". Проте стрімкий розвиток банківської системи обумовив необхідність прийняття у 1999 окремого Закону "Про НБУ", згідно з яким НБУ є особливим центральним органом державного управління, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці -гривні.

Також НБУ виконує функції:

- емісійного центру готівкового обігу,

- банку банків,

- органу банківського регулювання та нагляду,

- банкіра і фінансового агента уряду,

- провідника монетарної політики.

Закон передбачає дворівневу систему управління - Рада НБУ і Правління НБУ. Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України, згідно якої НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його повному господарському відданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку. НБУ підзвітний Президенту і Верховній Раді, які мають повноваження призначати і звільняти Голову НБУ, а також формують Раду банку.

Грошово-кредитна політика – один із видів макроекономічної політики, суть якої полягає у контролюванні центральним банком країни пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу.

У 2006 році грошово-кредитна полі­тика буде спрямована на утримання інфляції в діапазоні 8.5—9.5 відсотка. Для оцінки ситуації на грошово-кредит­ному ринку, окрім індексу споживчих цін, використовуватимуться інші цінові індекси, зокрема, середньорічний ін­декс споживчих цін. індекс цін вироб­ників промислової продукції, а також індекс - дефлятор ВВП.

Для досягнення цінової стабіль­ності вживатимуться заходи щодо забезпечення довіри до грошової оди­ниці та банківської системи, створюватимуться умови для перетікання коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки. Дія забезпечен­ня цього дуже важливим є розвиток малого та середнього бізнесу, а також усіх сегментів фінансового ринку.

Ураховуючи прогнозоване зростан­ня реального ВВП і гальмування тен­денції до підвищення рівня монетизації економіки, забезпечення інфля­ційного орієнтира потребує більш жорсткої монетарної політики, а саме зростання монетарної бази протягом року на 22—27 відсотків, грошової ма­си — на 27—32 відсотки. Національ­ний банк України забезпечуватиме задоволення попиту на гроші, сприя­ючи процесу мультиплікативного роз­ширення грошової пропозиції. Пе­редбачається подальший розвиток банківської системи, узгоджений з розвитком небанківських фінансових інститутів — пенсійних фондів, стра­хових компаній, інвестиційних фондів тощо. Сприяючи розвитку фондово­го сегмента грошово-кредитного рин­ку, Національний банк України вико­ристовуватиме державні цінні папери, муніципальні та корпоративні обліга­ції як інструменти рефінансування банків. Вживатимуться заходи щодо запобігання дестабілізуючому впли­ву на національну фінансову систему спекулятивних операцій нерезидентів з державними цінними паперами.

44. Податкова система. Види податків. Крива Лаффера

45. Дискреційна фіскальна політика та її інструменти

Дискреційна фіскальна політика та автоматичні стабілізатори.

Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

1. Автоматична зміна податкових надходжень:

а) Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

б) В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукуп. попит і уповільнює зростання цін та зарплати.)

2. Допомога по безробіттю, соц. допомога та ін.

3. Трансферти

а) допомога по безробіттю вливає кошти в економіку (в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

б) дія інших трансфертів аналогічна.

Дискреційна ф п: політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та держ. видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Дискреційна ф.п.: а) стимулююча; б) стримуюча.

Основні засоби дискреційної ф.п.:

· зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами.

· зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільчих)

· циклічні зміни рівня податків.