4. Ділова етика

Основним принципом ділової етики є намагання партнерів досягти у взаємодії взаємовигідної нічийної. Для цього треба навчитися створювати сприятливу атмосферу спілкування, формулювати свої інтереси до партнера та визначати його потреби, вміння розглядати проблему через призму його інтересів. Такии стан називається станом емпатн, якии досягається тільки за умови позитивного ставлення до партнера.

Знання окремих законів психології сприяє розумінню нюансів, що виникають при спілкуванні. Слід пам'ятати, що природою в людину закладені деякі особливості поведінки, які вона не здатна змінити. У партнера не завжди є бажання спілкуватися з причин як усвідомлених, так і підсвідомих. З цим треба змиритись і знайти способи пристосування до тих чи інших характеристик психіки партнера.

Для ділового спілкування важливо визначати психологічний тип партнера і відповідно до цього будувати свою поведінку в діловому спілкуванні. Класифікація людей за різними ознаками психіки досить складна, а тому треба

постійно накопичувати знання в цій галузі та практично тренуватись.

Поради щодо вдалого об'єднання різних типів людей у групи для взаємодії та спілкування дає така наука, як соціоніка. Знання проблем сумісності дозволяє зрозуміти глибинні причини виникнення незгод і конфліктів та створити максимально безконфліктні робочі групи на ділових переговорах (За матеріалами: Дороніна М.С. Культура мовлення ділових людей. - С. 28).

5. Невербальні засоби спілкування

Ділове спілкування - це завжди діалог або полілог. Щоб він був ефективним, важливо навчитися користуватися вербальними і невербальними засобами спілкування. Високу результативність спілкування дають:

• постійне збагачення словникового запасу;

• уміння утримувати увагу співрозмовника та зосереджуватися

на словах партнера;

• визначення й розуміння його проблем.

Ділова людина повинна оволодіти практикою читання невербальних знаків спілкування, дбати про свій імідж

Невербальні засоби спілкування є невід'ємною частиною усного мовлення. Ці засоби почали вивчатися з початку 60-х років XX століття. Ученими зареєстровано понад як 1000 невербальних знаків і сигналів. Словесний (вербальний) канал спілкування використовується для передачі інформації, невербальний - для "обговорення" міжособистісних стосунків, а в деяких випадках - замість вербальних.

Людина рідко усвідомлює те, що її поза, жести і рухи можуть суперечити сказаному, тому варто постійно стежити за використанням невербальних засобів спілкування.

Жінки більш чутливі, ніж чоловіки, цим пояснюється існування такого поняття, як жіноча інтуїція.

Природа жестів вивчається, однак остаточно не визначено: жести є набутими чи природженими; генетичними чи культурно зумовленими. Однак до природжених жестів відносять усмішку, сміх, бо навіть глухі й сліпі здатні усміхатися й сміятися. Генетичним є схрещення рук на грудях. Чудовим місцем спостережень за жестами, мімікою людей є прийом, ділова зустріч, вечір, переговори, засідання. Під час прийомів, влаштовуваних на міжнародних конгресах, симпозіумах та конференціях, гості пригощаються стоячи. Такі прийоми виконують важливу роль: вони дають можливість гостям краще познайомитися.

Іржі Томан вважає, що промовець, який під час свого виступу залишається нерухомим, справляє на слухачів враження неприродності.

Жестикуляція, рухи тіла завжди загострюють увагу слухачів. Якщо ж промовець не робить ніяких рухів, то увага слухачів послаблюється. Не треба зловживати жестикуляцією, можливо, навіть відучитися від деяких зайвих жестів.

Жести мають супроводжувати й доповнювати усне слово. Але вони не повинні привертати до себе більшу увагу, ніж сама мова.

Треба контролювати свої жести, уникаючи сторонніх неприродних жестів, які привертають до себе надмірну увагу.

Не годиться починати або закінчувати свою промову або розмову несподіваним жестом. Особливо недоречний жест на початку промови, бо ж не може в цей момент мати якусь підставу.

Рухи м'язів обличчя, особливо навколо рота й очей, іноді промовистіше свідчать про настрій і характер того, хто говорить, ніж самі слова.

Слухаючи, ми або схвально, або заперечливо хитаємо головою: за допомогою рухів голови ми виражаємо своє здивування, сумнів, презирство залежно від того, що нам розповідають. Міміка супроводжує нашу мову так само, як і жести (За матеріалами: Томан І. Мистецтво говорити. - К.: Вид-во "Україна", 1996.-С. 60-61).

Існує поняття особистої території (просторової зони), розміри якої соціально і національно обумовлені:

інтимна зона (від 15 до 46 см). Людина охороняє її як власність. Дозволяється проникнути в неї тим, хто перебуває з нею в тісному емоційному контакті: члени сім'ї, родичі, близькі друзі. Радіус понадінтимноїзони- 15 см;

особиста зона (від 46 см до 1,2 м) простежується на вечірках, офіційних прийомах, вечорах тощо;

соціальної зони (від 1,2 до 3,6 м) слід дотримуватися зі сторонніми людьми;

громадська зона (понад як 3,6 м) спостерігається під час лекції між лектором та аудиторією.