- •1. Мова, функції мови. Закон про мови в Україні
- •2. Норми сучасної української літературної мови
- •3. Класифікація стилів мови
- •4. Особливості офіційно-ділового стилю
- •5. Документ як основний носій офіційно-ділового стилю. Класифікація документів
- •6. Реквізити документа та основні вимоги до його оформлення
- •7. Складання документів з особового складу (автобіографія, резюме, характеристика, заяви, накази з особового складу, особовий листок з обліку кадрів)
- •Особовий листок з обліку кадрів
- •9. Обліково-фінансові документи (акт, доручення, довіреність, розписка)
- •10. Розпорядчі документи (наказ, постанова, розпорядження, вказівка, реклама)
- •11. Складання документів з господарсько-договірної діяльності (договір, контракт, трудова угода)
- •13. Організаційні документи (інструкції, положення, правила, статут)
- •14. Правопис частин мови (іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників, прислівників сполучників, часток , прийменників)
- •15. Передача на письмі ненаголошених голосних звуків
- •16. Чергування голосних і приголосних
- •17. Засоби милозвучності української мови
- •18. Спрощення приголосних
- •19. Подовження і подвоєння приголосних
- •20. Буквосполучення йо, ьо
- •21. Вимова і правопис и, і в основах незапозичених слів й основах слів західноєвропейського походження
- •23. Розділові знаки при звертанні
- •24. Уживання м’якого знака
- •25. Уживання апострофа
- •26. Однорідні члени речення
- •27. Відокремлені члени речення
- •28. Правопис не і ні з різними частинами мови
- •Правопис складних слів Разом пишуться:
- •Через дефіс пишуться:
- •Передача російських власних назв українською мовою
- •31. Правопис префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування
- •32. Правопис відмінкових закінчень іменників другої відміни в родовому відмінку
- •Вплив на значення слова
- •Слова, що вживаються з обома закінченнями
- •33. Уживання великої літери
- •Велика літера у власних назвах
- •Мала літера у загальних назвах
- •34. Специфіка вживання прийменникових конструкцій в офіційно-діловому стилі
- •35. Пряма мова. Діалог
- •36. Розділові знаки в складному реченні
- •37. Кома, крапка з комою, тире в складносурядному реченні
- •38. Кома в складнопідрядному реченні
- •39. Безсполучникове речення як тип складного речення. Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в безсполучниковому реченні
- •40. Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в складних синтаксичних конструкціях
- •41. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі
Передача російських власних назв українською мовою
1. Російські власні назви передаються якомога ближче до російського звучання, але за вимогами норм українського правопису: Соловьёв – Соловйов, Ульянов — Ульянов, Румянцев — Рум’янцев, Пугачёв — Пугачов, Прокофьев — Прокоф’єв, Ананьин — Ананьїн, Королёв — Корольов. 2. Особливості правопису російських власних назв: а) російська буква и у власних назвах передається через і: Пушкін, Мічурін; б) російська буква и передається через и: • у префіксі при- та суфіксах -ик-,-иц-, -ич-, ‑ищ-: Новиков-Прибой, Рудич, Радищев, Углич; • після ж, ч, ш і ц: Пущин, Чичиков, Цимлянськ; • у словах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Владимир, П’ятигорськ, Семипалатинськ; в) російська буква е (якщо вона стоїть після приголосного) передається звичайно через е: Державін, Лермонтов, Серпухов; г) Але російська е передається через є: • у суфіксах -єв-, -єєв-, якщо вони стоять після приголосних: Фадєєв, Сергєєв (але: Тютчев, Муромцев, Плещеєв, Бондарев); • якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Пєшков (бо пішки), Звєрєв (бо звір),Твердохлєбов (бо хліб).
Написання складноскорочених слів і графічних скорочень
Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Українська республіканська партія — УРП.
Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА.
Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение).
Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн.
Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.
У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.
Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.
Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.
Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери — н. є., острів — о.
У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. {північно-східний), проф. (професор), р. {рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, mm. — томи, пп. — пани.
Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу.
Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова части на — в/ч, метрів за хвилину — м/хв.
Не виділяється й префікс су- в слові сусід, префікс об- у слові обруч (колись дослівно означало «навколо руки») — і тепер ці слова сприймаються як непохідні. Внаслідок спрощень збільшується кількість коренів у мові.
Перерозклад — пересування межі між морфемами в слові. Наприклад, у формах вертиш, вертить, вертимо і т. д. колись виділялися закінчення -ш, -ть, -мо, нині —иш, -ить, -имо (пор. латинське verti-s, verti-t, verti-mus). У слові внутрішній ми тепер виділяємо префікс в- і корінь -нутр-, а колись тут виділявся префікс вн- і корінь -утр- (той самий, шо й у слові утроба).
Ускладнення — збільшення кількості виділюваних у слові морфем. Наприклад, слово вальці в українській мові сприймається як утворене від вал за допомогою суфікса -ець / -ц'. Насправді ж у цьому слові немає суфікса, воно запозичене з німецької мови — die Wahe, у якому суфікс не виділяється.
Перехід кореня в афікс (декореляція) спостерігається за дуже частого повторення його в складному слові. Наприклад, у словах людина, киянин, болгарин і под. (у множині: люди, кияни, болгари) елемент -ин- колись був рівнозначний слову один (пор. латинське unus «один», німецьке еіп «один»), а тепер сприймається як суфікс. Значення суфікса набуває корінь -лог- (від грецького lohos «вчення») у словах на зразок психолог, біолог, зоолог та ін. Значення префікса набуває займенник сам у словах на зразок самобутній, самозаспокоїтися, самосійка тощо (таких слів із частиною само- налічується близько 500).
Морфемний склад слова може змінитися і внаслідок різних фонетичних процесів.
Наприклад, у слові убозтво іубог + ство) унаслідок злиття звуків г і с змінився звуковий склад як кореня, так і суфікса (у таких випадках морфеми слід виділяти відповідно до словотвірної моделі: корінь убог-, суфікс -ств-іі закінчення -о). У слові холонути в корені холод- випав звук д. У слові пісний у корені піст- випав звук т.
Чимало фонетичних змін у морфемах пов'язано із звуком -й-. В одних випадках він зберігся, як, наприклад, суфікс або частина закінчення в словах пір 'я [п'ір + й + а], кров 'ю І кров + йу]. В інших — він уподібнився до попереднього м'я кого приголосного, як у словах колосся [колос + й + а], молоддю [молод' + йу]. А ще в інших — він зник, від н'ьог® залишилася тільки м'якість, як у словах листя [лист + й + а] вістю [в'іст' + йу]. Суфікс -й- колись був у похідних словах із кінцевим м'яким на зразок юнь [йун + й], зелень [зелен + й] твірна основа яких закінчується на твердий приголосний: юн(ий), зелен(ий).
Іноді, щоб з'ясувати справжній морфемний склад слова, треба вдаватися до етимологічних досліджень.
