Розділ і. Розвиток та становлення особистих немайнових прав в міжнародному приватному праві

1.1. Генезис розвитку та правове закріплення особистих немайнових прав в міжнародному праві

У сучасному світі надзвичайно велике значення мають особисті немайнові права, оскільки вони виступають передумовою забезпечення справжньої свободи власності, свободи договору, свободи підприємництва та всіх інших прав, які існують у матеріальній сфері суспільства.

Особисті немайнові права становлять абсолютну цінність і стають духовною основою, яка дає змогу повною мірою реалізувати принципи громадянського суспільства.

Особисті немайнові права входять в систему прав людини, яку залежно від часу проголошення, вчені поділяють на три покоління. До першого покоління належать громадянські, політичні, особисті права, які інколи називають “негативними”, оскільки для їх імплементації держава може не вживати якихось конкретних дій, а тільки не повинна втручатись у їх здійснення іншими структурами та органами. До “другого покоління” належать соціально-економічні права, які називають “позитивними”, оскільки їх реалізація пов’язана з конкретними зобов’язаннями і діями держави. Громадянські й політичні права вважаються істинними, “дійсними” виразниками суті людської природи, коли вони виражають і захищають свободу людини. Соціально-економічні права характеризуються як такі, що не мають таких властивостей, оскільки на нихвпливають змінні величини (економіка, соціальна сфера, культура і моральність суспільства, воля й політика держави) [23, с. 281].

До “третього покоління” належать: “культурні” (“колективні”, “права народів” тощо). Це право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людства, а також право на комунікацію, яке пов’язане з концепцією нового міжнародного інформаційного порядку [23, с. 284-285].

Поступово набувають популярності права четвертого покоління, які формулюються по-різному: права солідарності – право на мир, здорове природне середовище, право народів на самовизначення, заборона апартеїду, геноциду тощо. Група цих прав у системі прав людини сформувалася під впливом буремної зміни суспільних відносин, які доповнили чи деталізували інші традиційні права, що були проголошені у Всезагальній декларації прав людини: право на сон, право на індивідуальний стиль життя, на самоосвіту, право створювати сім’ю на базі одностатевих шлюбів [23, с. 284].

Найбільшого розвитку концепція особистих немайнових прав фізичної особи набула в другій половині XX ст. і дістала своє втілення на консти-туційному рівні та в багатьох міжнародно-правових документах [15, с. 743].

Друга світова війна показала, до яких трагічних наслідків може призвести неповага до людської особистості, її прав і свобод. Проблема прав людини набула значення міжнародного рівня і це знайшло своє відображення у багатьох міжнародно-правових документах, таких як Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та факультативні протоколи до нього (16 грудня 1966 р.), Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (4 листопада 1950 р.) та ряд інших.

Після закінчення Другої світової війни стали швидко розвиватися універсальні та регіональні інститути, норми міжнародного права, які належать до сфери захисту прав людини. Так, у ст. З Статуту Ради Європи, підписаного в Лондоні 5 травня 1949 р., зазначено: "Кожен член Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства права і принцип, відповідно до якого всі особи, які знаходяться під його юрисдикцією, повинні користуватися правами людини і основними свободами". Серйозні порушення прав людини і основних свобод є підставою для призупинення членства держави, яка їх припустилася, або виключення її з Ради Європи [1, с. 335].

Якщо звернутися до вітчизняної історії цивілістики, то перші спроби регулювання особистих немайнових відносин були зроблені у 60-х роках XX ст. і зводилися вони, головним чином, до забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації. Так зване позитивне регулювання цих відносин або взагалі не здійсню-валося, або було винесене за межі цивілістичного правового матеріалу, хоча за своїм змістом мало б стосуватися саме цивілістики.

Особисті немайнові права — це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони пов'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими [6].

Категорії особистих немайнових прав фізичних осіб приділяється багато уваги в сучасній цивілістиці. Це пояснюється низкою чинників. Із розпадом СРСР у процесі утворення незалежної, демократичної, правової та соціальної держави у суспільстві відбулась переорієнтація в системі соціальних цінностей з «колективного» на «індивідуальне», «особисте». Що не могло не знайти свого відображення при реформуванні правової системи як на рівні загальноправових принципів (ст. З Конституції України), прав і свобод людини і громадянина (розділ II Конституції України), так і в межах галузевого законодавства, зокрема у Книзі другій Цивіль-ного кодексу України [5]. Разом з тим пріоритет у забезпеченні загальносвітових правових стандартів у поєднанні з євроінтеграційними спрямуваннями України зумовлюють необхідність порівняльно-правових досліджень, в тому числі й у контексті закріплення цивільним законодавством особистих немайнових прав фізичних осіб у правових системах різних країн, у першу чергу романо-германської та англо-американської правових сімей, з урахуванням їх передового досвіду, домінантності та поширеності [18, с. 253].

Нормативно-правова база, яка стосується питання загального особистого немайнового права, в Німеччині визначається насамперед на конституційно-правовому рівні [26, с. 489]. Так, статті 1(1), 2(1) Основного Закону Німеччини (Grundgesetz) проголошують недоторканність гідності людини та гарантують кожній людині право на вільний розвиток своєї особистості, якщо це не порушує права інших або не порушує конституційний порядок чи моральні засади суспільства. У подальшому загальне особисте немайнове право знаходить свій цивільно-правовий захист, хоча й не будучи прямо закріпленим, відповідно до ч. 1 § 823 Ні-мецького цивільного уложення (Deutsches Bürger-liches Gesetzbuch) [15, с. 493], де вказано, що особа, яка навмисно або з необережності протиправно завдасть шкоди життю, здоров´ю, свободі, власності або іншому праву, зобов´язана компенсувати завдану шкоду.

Крім того, німецькому цивільному праву відомі прояви загального особистого немайнового права, що знаходять своє законодавче закріплення: право на ім´я (§ 12 Німецького цивільного уложення), право на власне зображення (§§ 22, 23 Закону про авторське право (Kunsturhebergesetz або KUG), право на захист персональних даних (Федеральний закон про захист даних (Bundesdatenschutzgesetz або BDSG)) [26, с. 488].