6. Правовий режим вільних економічних зон

Правовий режим вільних економічних зон в Україні визначається Господарським кодексом України, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеці­альних (вільних) економічних зон», Постановою Кабінету Міні­стрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію ство­рення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні».

Спеціальною (вільною) економічною зоною (СЕЗ) вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний пра­вовий режим господарської діяльності, особливий порядок засто­сування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

СЕЗ створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Згідно із Господарським кодексом України, Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ:

зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням.

Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розви­вається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на пе­реробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв;

науково-технічні зони — це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотех-нологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а та­кож локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони — це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запро­ваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страхо­вим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку дальність, що здій­снюється за межами України;

зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок пере­тину кордону і торгівлі.