2. Речі, майно як об’єкти цивільних прав

Стаття 179. Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Найбільш поширеними об’єктами цивільних прав є речі. Речі - це предмети матеріального світу у їх природному стані (вода, земля, природні копалини тощо) або предмети, створені працею людини (меблі, одяг, споруди, машини тощо). Об’єктами цивільних правовідносин речі стають не в силу своїх фізичних або господарських якостей, що здібні задовольнити людські потреби, а внаслідок того, що особи, враховуючи ці їх властивості, вступають з приводу їх в суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права. Так, наприклад, продукти харчування стають об’єктами цивільних прав не в силу своїх природних можливостей задовольняти потреби людей у їжі, а тому, що відносини, пов’язані із задоволенням цих потреб, врегульовані такими правовими інститутами, які або відображають процес приналежності цих речей власнику (право власності), або регламентують перехід речі від однієї особи до іншої (договори купівлі-продажу, міну, контрактації тощо).

Побутове і правове поняття слова "річ" не завжди співпадають. У правовому понятті під речами розуміється все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини: тварини, всі види енергії та енергоносії, природні копалини, засоби зв’язку і транспорту, предмети домашнього вжитку і засоби виробництва, промислові комплекси тощо. Разом з тим, ті речі, які не мають властивості задовольняти ту чи іншу потребу фізичної або юридичної особи, не стають об’єктами права оскільки відсутня правова ціль, заради якої учасникам потрібно було б вступати у правовідношення.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

В силу своїх природних властивостей, господарського призначення, соціальної та економічної значущості речі по-різному задовольняють численні потреби учасників цивільних відносин. Ці властивості речей впливають на зміст і обсяг прав і обов’язків суб’єктів цивільних відносин. З урахуванням цих та інших властивостей речей вони поділяються на: засоби виробництва і предмети споживання; вилучені або обмежені в обороті та оборотоздатні; рухомі і нерухомі; подільні і неподільні; індивідуально-визначені і визначені родовими ознаками; головну річ і приналежність: продукцію, плоди та доходи; гроші, валютні цінності і цінні папери; майно.

Засоби виробництва - це сукупність предметів і засобів праці, що використовуються людьми у процесі виробництва матеріальних благ. До предметів споживання відносяться речі, які здатні задовольняти індивідуальні потреби людини. Такий поділ речей засновано на економічному критерії, виходить з їх економічного призначення і різному цільовому використанні. У цьому зв’язку для них встановлено і різний правовий режим. Так, основні засоби виробництва мають свою класифікацію (промислово-виробничі, виробничі і невиробничі), за однорідністю поділяються на види (будівлі, споруди, передаточне устаткування, транспортні засоби тощо) і підлягають спеціальному статистичному та бухгалтерському обліку, а також спеціальному юридичному оформленню. Предмети споживання також можуть мати спеціальний правовий режим, але з урахуванням цільових якостей конкретної речі (транспортні засоби, житлові будинки та квартири, що належать фізичним особам).

Правове значення даної класифікації змінилося у зв’язку з прийняттям Закону України "Про власність", у відповідності з яким власниками засобів виробництва можуть бути і фізичні особи, але якщо вони їх використовують для здобуття доходу, то вони повинні отримати статус підприємця. До того ж слід мати на увазі, що майже всі речі можуть одночасно виступати і у ролі засобів виробництва і у ролі предметів споживання. Так, наприклад, якщо швацька машина використовується для обслуговування потреб членів сім’ї, то це предмет споживання. Якщо ж на ній шиються речі для продажу, то це вже засіб виробництва. Такий поділ застосовується фактично і у чинному кодексі, оскільки в одному випадку мова йде про використання речей (товарів) для особистого, домашнього використання (ст. 698 ЦК), а в іншому - для використання у підприємницької діяльності (ст. 712 ЦК).

Рухомі та нерухомі речі.

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Застосовуючи це легальне визначення, потрібно мати на увазі, що будови, розташовані на земельній ділянці, можливо перенести (є приклади пересування великих будівель, що заважали будівництву транспортних артерій в містах тощо), але це не призводить до їх знецінення, а, навпаки, до їх непропорційного подорожчання.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ст. 181 ЦК).

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Договори з нерухомістю потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Так, наприклад, у відповідності із Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів, про що повинен бути зроблений запис у Книзі запису застави (статті 13, 15, 32 вказаного Закону)¹.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, що здійснюється відповідним органом, зазначається у ст. 182 ЦК.

Рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі відчужуються у більшості своїй без певних формальностей, але акти цивільного законодавства можуть встановлювати і інше. Так, наприклад, при заставі транспортних засобів і космічних об’єктів, що залишаються у володінні заставодавця, на них розповсюджуються правила, передбачені для застави нерухомих речей (ст. 39 Закону України "Про заставу").

Споживні та неспоживні речі.

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Споживними є речі, які в процесі їх використання знищуються відразу або по частинам (наприклад, продукти харчування, паливо тощо) або перевтілюються в іншу річ (готова будівля із будівельних матеріалів). Мабуть не можна погодитися з легальним визначенням споживних речей, яке дається у ст. 185 ЦК, де вказується, що до них відносяться речі, які внаслідок одноразового (підкреслення моє - В.С.) її використання знищується, бо це у корені невірно, так як не відповідає їх призначенню. Так, дрова, що заготовлені на зиму, за наведеним визначенням потрібно знищувати одноразово, а це абсурд.

До неспоживних в юридичному сенсі речей відносяться такі речі, які при їх використанні на протязі тривалого часу не втрачають свої первісні властивості (будівлі, споруди, транспортні засоби, одяг, меблі тощо).

Юридичне значення цієї класифікації полягає в тому, що окремі цивільно-правові договори можуть укладатися тільки відносно неспоживних речей (наприклад, договір найму), а інші тільки відносно споживних речей (наприклад, договір позики). Деякі договори (купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, зберігання) можуть укладатися як з приводу споживних, так і не споживних речей.

Подільні та неподільні речі.

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Під подільною розуміється річ, яка в процесі її поділу або дроблення не змінює свого природного, господарського призначення (продукти харчування, паливо). До неподільних відносяться речі, які неможливо поділити без втрати їх господарського призначення і цінності (наприклад, автомобіль, скульптура, стіл тощо). Хоча у фізичному розумінні всі речі подільні, але у юридичному сенсі розбірка речі на складові частини призведе до неможливості її використання за прямим призначенням.

До неподільних речей слід віднести і сукупність речей, тобто комплекс однорідних або неоднорідних речей, які тільки у своїй сукупності дозволяють найбільш повно задовольнити ті чи інші потреби (меблевий гарнітур, сервіз) або мають найбільшу цінність (бібліотека, колекція). До сукупності також відносяться і парні речі (взуття, рукавички, шкарпетки тощо).

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Сукупність речей у ст. 188 ЦК називається складними речами, що, на наш погляд, є не зовсім і юридично і етимологічно вірним. Ще римське приватне право поділяло речі на: 1) прості, що складали дещо фізично зв’язане і однорідне, яке не розпадалося на складові частини (раб, колода, камінь тощо); 2) складні речі, що складалися із штучних поєднань різнорідних речей, які мали між собою матеріальний зв’язок і носили спільне найменування, наприклад, будівля, судно, шафа і 3) сукупність роздільних речей, матеріально не зв’язаних, поєднаних тільки одним спільним призначенням і іменем, наприклад, стадо, легіон. Як писав А.О.Підопригора, речі, що складалися із однієї матеріальної субстанції, називалися простими, а з’єднання речей (різнорідних або однорідних) - складними .. Видатний російський вчений Г.Ф.Шершеневич писав, що непотрібно змішувати поняття про майно, як сукупність майнових відносин і сукупність речей "фізично не зв’язаних, але об’єднаних спільним збірним ім’ям, що виступають в юридичних відносинах, як ціле, наприклад стадо, бібліотека, магазин, музей, театральний гардероб. Хоча у дійсності існують, як речі, тільки окремі тварини, книги, товари, костюми, але об’єктом права є сама сукупність їх, тому доля окремих предметів не має впливу на юридичні відносини"

Юридичне значення цієї класифікації проявляється при поділі або виділенні речей, що знаходяться в спільній власності, визначені часткової або солідарної відповідальності. До того ж, якщо за зобов’язанням боржник повинен передати сукупність речей, то він не вправі змінювати її, якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 683 ЦК).

Родові та індивідуально визначені речі.

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Під родовими речами розуміються речі, які в цивільному обороті характеризуються такими ознаками, як міра, вага, кількість, якість і не виділяються з ряду їм подібних речей іншими ознаками. До родових речей відносяться сільськогосподарська продукція (зерно, овочі, фрукти), будівельні матеріали (цегла, цемент, щебінь), всі види пального (бензин, нафта, вугіль, дрова) та інші виробничі матеріали. Коли сторони за договором визначають предмет родовими ознаками, то вони не надають юридичного значення тому, які конкретно речі з ряду їх подібних будуть передаватися. Так, наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу продуктів покупця перше всього інтересує якість товару (вищий, 1, 2 або 3 сорт), кількість (буханка хліба, 2 пляшки води), міра (5 літрів молока) або вага (1 кг помідорів), а не інші ознаки, котрі дозволяють виділити конкретну річ.

До індивідуально-визначених речей належать речі, які мають тільки їм належні ознаки, властивості, якості, що дозволяють виділити їх з маси їм подібних. За індивідуалізуючими ознаками речі можна поділити на: 1) речі, єдині у своєму роді (скрипка Страдиварі, скульптура Мікеланджело); 2) речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями (ВАЗ така то серія, модель, номер кузова, шасі, двигуна такий то); 3) речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору (вибір пари взуття із сотні їм подібних).

Правове значення указаного поділу полягає в тому, що предметом одних договорів можуть бути тільки індивідуально-визначені речі (наприклад, договору підряду, майнового найму), а предметом інших - тільки речі, визначені родовими ознаками (наприклад, договір позики, контрактації). Деякі договори можуть укладатися як з приводу індивідуально-визначених, так і родових речей (договір купівлі-продажу, міни, страхування, зберігання). Але слід мати на увазі, що при передаванні родових речей в цих договорах завжди відбувається їх індивідуалізація.

Значення цієї класифікації полягає і в тому, що індивідуально-визначені речі є юридично незамінними і їх загибель звільняє боржника от передавання цих речей. Загибель же речей, визначених родовими ознаками, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, тобто від обов’язку передати таку ж кількість однорідних речей.

Головна річ і приналежність.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приналежністю визнається річ, призначена слугувати головній речі та пов’язана з нею спільним призначенням. І головна річ, і приналежність є фізично самостійними речами, а значить і можуть бути предметом окремих договорів, але головна річ (наприклад, картина) має самостійне значення, а приналежність (рамка) - тільки залежне, допоміжне і слугує найбільш кращому використанню головної речі.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 186 ЦК). Це означає, що якщо в договорі або законі не визначені особливості передання приналежності, то вона передається одночасно з головною річчю (наприклад, при продажу замка передаються і ключі). Але оскільки це правило диспозитивне, то договором може бути передбачено, що передається тільки головна річ або приналежність. Сторони можуть надати значення головної речі тій, яка звичайно використовується в житті як приналежність, наприклад, головною річчю може бути рамка для картини з цінної деревини, виготовлена відомим різьбярем.

Приналежність не слід ототожнювати із складовою частиною речі, якою у відповідності зі ст. 187 ЦК є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Під складовою частиною речі слід розуміти ті вузли, деталі, які функціонально зв’язані докупи і відділення однієї частини призведе до неможливості використання всієї речі за її прямому призначенню (наприклад, колеса, мотор, кузов - все це складові частини автомобіля).

Продукція, плоди та доходи.

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під продукцією розуміється все те, що отримано в результаті виробничого використання речі: готовий продукт, полу фабрикат або матеріал, призначений для подальшої обробки. Плоди - це нові, рані не існуючі речі, які виникають внаслідок органічного розвитку плодоносної речі. До плодів у цивільно-правовому розумінні відноситься приплід тварин (які, до речі, у відповідності із ст. 180 ЦК є особливим об’єктом цивільних прав), птиці, врожай плодоносних дерев, молоко, вовна, яйця тощо. Під доходами розуміються грошове або інші матеріальне прирощення, яке приноситься річчю від використання її в цивільному обороті (орендна плата, дивіденди з цінних паперів тощо).

У відповідності із ч. 2 ст. 189 ЦК продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, закон встановлює виключення з загального правила приналежності плодів і доходів власникові речі, наприклад, у випадку знаходження речі у добросовісного набувача (ст. 390 ЦК). В договорі між власником речі і наймачем може бути передбачене, що наймач отримує плоди за весь строк найму або доходи від здавання речі у піднайом.

Гроші (грошові кошти) є особливою категорією об’єктів цивільних прав.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гроші виконують роль загального еквіваленту і у відповідності з цим володіють цілим рядом специфічних особливостей. Одна з таких особливостей полягає в тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, купюр, а кількістю грошових одиниць, що зазначені в цих знаках, купюрах, тобто грошовою сумою. Тому в цивільному обороті вони виступають у якості речей, визначених родовими ознаками, і є юридично замінними. В той же час гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом вказування на їх номер і серію при складанні процесуальних документів, що у ряді випадків має важливе доказувальне значення.

Виступаючи у якості загального еквіваленту, гроші у більшості випадків виконують у цивільному обороті допоміжну функцію відносно того предмету, з приводу якого виникло правовідношення. Наприклад, у договорі купівлі-продажу основним об’єктом є річ, а грошова сума виступає як би у якості допоміжного об’єкту, через те, що розмір платежу залежить від вартості речі, що передається. У ряді випадків, наприклад, при визначені боржника в зобов’язанні (ст. 509 ЦК), місця виконання зобов’язання (ст. 632 ЦК) закон враховує цей залежний характер грошей.

Як правило гроші виконують переважно платіжну функцію і ними може бути погашене будь-яке майнове зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом. В той же час гроші можуть виступати самостійним об’єктом ряду цивільно-правових договорів, наприклад, позики, дарування.

Стаття 193. Валютні цінності

1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Майно.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. (Статтю 190 доповнено частиною другою згідно із Законом N 3201-IV від 15.12.2005)

В цивільному праві під майном розуміються конкретні речі, гроші, цінні папери або сукупність цих речей. Так, наприклад, ч. 2 ст. 48 ЦК передбачає, що фізична особа, яка оголошена померлою, має право вимагати повернення майна, що збереглося, тобто як однієї конкретної речі, так і їх сукупності. У такому ж значенні законодавець вживає термін "майно" і у ст. 717 ЦК (договір дарування), ст. 759 ЦК (договір найму), ст. 827 ЦК (договір позички) і в ряді інших статей ЦК і законів.

Разом з тим у ряді випадків термін "майно" застосовується і в більше широкому значенні, у значенні сукупності речей та майнових прав або сукупності речей, прав і обов’язків.

У якості окремого об’єкту цивільних прав чинний кодекс розглядає підприємство, яке є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191 ЦК України).