39. Конституція Другої республіки. Друга республіка

12 листопада 1848 р. була прийнята нова Конституція, яка проголошувала у Франції буржуазну республіку. Девізом цієї т. зв. Другої республіки стало: «Сім'я, праця, власність і суспільний порядок» (як відомо, Перша республіка 1790 років девізом мала «Свободу, рівність, братерство»). Недоторканними залишалися стара організація управління, включаючи і місцеве - муніципалітети, суд та армія. Законодавча влада передавалася однопалатним Національним зборам (750 депутатів). Виборче право надавалося чоловікам з 21 року, ценз осідлості становив 6 місяців.

Виконавчу владу очолював Президент республіки (ст. 43). Йому було надане право ведення переговорів з іншими державами, оголошення війни і укладення миру, призначення і зміщення міністрів та вищого командного складу армії тощо. Ознакою влади президента стало закріплення у його повноваженнях права помилування (король Франції був позбавлений цього права ще Конституцією 1791 р.!).

Буржуазія прагнула створити в особі президента такий центр сили, який би став гарантом соціальної стабільності і недопущення повтору подій червня 1848 р. Хоча ст. 19 гарантувала принцип розподілу влад, але призначення суддів і прокурорів також потрапило до президентських прерогатив. Тим самим виконавча влада убезпечувала собі лояльність судової.

На пост президента балотувалися Луї-Наполеон Бонапарт (племінник імператора Наполеона І, засуджений у 1840 р. на довічне ув'язнення за спробу підняти повстання проти Луї-Філіппа Орлеанського), генерал Кавеньяк (душитель паризького червневого повстання 1848 p.), Ледрю-Роллен (лівий республіканець, член Комісії виконавчої влади) та Распайль (від соціалістів). 10 грудня 1848 р. президентом став Луї-Наполеон Бонапарт, який зібрав голоси 5400 тис. виборців від загального числа 7300 тис. Ця перемога була, в основному, забезпечена голосами селянства (75 відсотків населення), яке йшло на вибори під гаслом: «Геть податки, геть багачів, геть республіку, хай живе імператор!»

Як уже вказувалося, республіканський уряд навесні 1848 р. не лише не зменшив колишні податки, але й підвищив їх, зокрема і на земельну власність. Тим самим дрібних землевласників-селян підштовхнули до висновку, що республіка нічим не краща за монархію Бурбонів чи Орлеанів. Ім'я Наполеона асоціювалося у народній свідомості з буржуазними перетвореннями, які закріплювали за селянами їхнє право власності на колишню поміщицьку землю, а також з військовою величчю Франції на поч. XIX ст.

Установчі збори поступилися місцем обраним на основі Конституції Законодавчим зборам. Монархісти усіх мастей (прихильники династій Бурбонів, Орлеанів чи Наполеонів) отримали 500 мандатів з 750, 70 мандатів мали помірковані республіканці, ще 180 - республіканці ліві. Законодавчі збори стали ареною політичної боротьби двох полярних політичних течій - республіканської і монархічної.

11 червня 1849 р. Ледрю-Роллен від імені лівих республіканців виніс на обговорення Зборів пропозицію про віддання під суд президента та усіх членів уряду за порушення Конституції (йшлося про використання збройних сил республіки для боротьби проти свободи і незалежності інших народів).

Зайве говорити, що ця пропозиція була відкинута більшістю голосів. 13 червня ліві республіканці спробували влаштувати демонстрацію в Парижі, виступи в Тулузі, Страсбурзі та інших містах країни. Цей заколот був придушений силою зброї. 34 депутати-республіканці були віддані під суд, решта лідерів цієї політичної течії втекли за кордон. Газети і клуби республіканського напряму були закриті.

31 травня 1850 р. Законодавчі збори прийняли новий виборчий закон, за яким вводився трирічний ценз осідлості та інші антидемократичні обмеження. Близько 3 млн сільських наймитів та робітників-поденників втрачали право голосу.

Стаття 45 Конституції виключала повторне обрання президента. Владі Луї-Наполеона протистояли і дві монархічні течії в Законодавчих зборах - легітимісти, чиїм кандидатом на престол був граф Шамбор, та орлеаністи з кандидатурою графа Паризького. Президента підтримувало Товариство 10 грудня, створене з його прихильників і назване на честь перемоги на президентських виборах 1848 р. Користуючись правом призначення вищих посадових осіб, президент призначив командуючого паризьким гарнізоном та начальника столичної поліції з числа своїх прихильників.

Засилля фінансової аристократії у сфері економіки і політики викликало невдоволення не лише середніх та малоімущих верств населення, а й великих промисловців і торговців. У країні почався масовий рух за виборчу реформу та насамперед за зниження виборчого цензу. Політичне активнішим став пролетаріат. Багато робітників вважали, що парламентська реформа допоможе їм добитись прийняття життєво важливих декретів. Вони сподівались на встановлення республіки нового типу, яка гарантувала б їм не тільки широкі політичні свободи, а й поліпшення економічного становища. В цьому полягала особливість нової революційної ситуації, для якої популярним було гасло: «За соціальну республіку!». Загальне повстання робітників Парижа у лютому 1848 p., перехід на їх бік Національної гвардії поклали кінець монархії. Король зрікся престолу і втік за кордон. З криками «Геть гендлярів! Хай живе республіка!» натовп парижан увірвався в королівський палац. Трон монарха був урочисто спалений на площі. В результаті лютневої буржуазно-демократичної революції 1848 р. встановилась Друга республіка. Новий уряд відновив свободу слова, друку і зборів, амністував політичних в’язнів, увів 10-годинний робочий день і навіть обіцяв гарантувати трудящим право на працю. Однак багато які обіцянки залишились невиконаними. Захопивши владу, буржуазні республіканці стали тиснути на своїх недавніх союзників — робітників. У червні 1848 р. пролетаріат Парижа знову піднявся на повстання, яке було жорстоко придушене. За наказом військового міністра Кавеньяка війська протягом чотирьох діб вели вогонь по повстанцям. Буржуазія мала перевагу в Установчих зборах. 4 листопада 1848 р. набрала чинності нова Конституція Франції, що проголосила республіку остаточною формою правління, що ґрунтувалася на принципах суверенітету, свободи, рівності, братерства. Основою суспільства були оголошені сім’я, власність, праця, громадський порядок. У ст. 11 записано: «Будь-яка власність недоторканна». Державні посади затверджувались як виборні, так і змінювані. Поділ властей визнавався першою умовою існування вільного уряду. Законодавча влада переходила до однопалатних Національних зборів. Вводились прямі, загальні вибори при таємному голосуванні (віковий ценз для чоловіків — 21 рік). Ценз осілості зберігався. Ці громадяни мали активне виборне право. Пасивним правом наділялись ті, хто обирався до Національних зборів (віковий ценз — 25 років). Виборчий корпус збільшився з 240 тис. до 9 млн чоловік.Вітаючи республіку, французи йшли на перші вибори як на свято, з мерами й священиками, співаючи «Марсельєзу» і псалми. До Національних зборів уперше було обрано 26 робітників. Для попереднього розгляду законопроектів і контролю адміністративних органів було створено Державну раду. Виконавча влада була надана президентові, якого обирали загальним голосуванням строком на 4 роки. Президент був наділений великими повноваженнями, що становило загрозу для республіканського режиму. Через два роки було скасовано загальне виборче право, свободу зборів, обмеженою стала свобода слова, школу було поставлено під контроль католицького духовенства. Відбувався процес поступової ліквідації республіканського режиму.