3. Система педагогічних наук. Зв'язок п. З іншими науками

Система педагогічних наук .Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і від­носини, що виникли під час історичного розвитку педаго­гічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна нау­ка об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кіль­кість зростає залежно від суспільних потреб (йдеться про самостійні науки із своїм предметом, методами досліджен­ня, понятійно-категорійним апаратом). Певною мірою во­ни спираються на структуру та принципи загальної педа­гогіки, будучи її «дочірніми» і водночас самостійними на­уками.  Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, фор­ми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Скла­дається з чотирьох розділів: — основи педагогіки (її філософські засади, характе­ристика систем освіти); — теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти); — теорія виховання (сутність процесу виховання, ор­ганізації виховного процесу); — теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяль­ність органів освіти). Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поді­ляють на такі напрями: — дошкільна педагогіка (закономірності виховання ді­тей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних за­кладах); — педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів). Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного госпо­дарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями: — педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства); — педагогіка вищої школи (навчально-виховний про­цес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).  Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає пробле­ми і розробляє методи виховання, навчання та освіти ді­тей з різними фізичними або психічними вадами. Залеж­но від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поді­ляють на такі напрями: — сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей); — логопедія (навчання й виховання дітей з порушен­нями мовлення); — тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);  — олігофренопедагогіка (навчання й виховання розу-мово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвит­ком). Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії •та практики навчання й виховання в різні історичні епо­хи, різних країн і народів. Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчаль­них дисциплін у закладах освіти різних типів. Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу за­лежно від віку, стану здоров'я. Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн. Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіа­ційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підви­щення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, ро­бітничих кадрів. Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й меха­нізми становлення і розвитку особистості в процесі здо­буття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, науко­вих, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політич­них, економічних та інших проблем суспільства. Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють: — агогіка (проблеми попередження відхилень у пове­дінці дітей та підлітків); — герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей по­хилого віку); — андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього її життя); — віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).

ЗВ'ЯЗОК П. З ІНШИМИ НАУКАМИ. Педагогіка пов'язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомі­єю і фізіологією людини, економічними науками, етноло­гією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв'яз­ки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пі­знати педагогічні факти, явища і процеси.  Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних за­кономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільст­ві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія ви­вчає закономірності розвитку психіки людини, а педаго­гіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльнос­ті, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функ­ціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки да­ють змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільст­ва, як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, фор­мальні та неформальні групи, юнацька субкультура то­що, використовуючи фактичний матеріал для раціональ­ної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контроль­ні машини.

№5. Методи науково-педагогічного дослідження

 Науково-педагогічне дослідження – це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки.

Метою педагогічного дослідження є відкриття об'єктивних закономірностей навчання і виховання та застосування їх у навчально-виховній практиці.

Дослідження можуть бути фундаментальними (що мають на меті наукове обґрунтування суті педагогічних явищ) та прикладними (вирішують питання, безпосередньо пов'язані з практикою).

Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. Педагогіка використовує загальний методологічний підхід до дослідження, який визначає його суть і мету, а також загальнонаукові, теоретичні та емпіричні методи.

Коротко охарактеризуємо основні методи педагогічного дослідження.

Педагогічне спостереження – спеціально організоване, цілеспрямоване сприймання досліджуваного об'єкта. Наукове спостереження відрізняється від побутового наявністю плану, об'єкта спостереження, визначенням мети і завдань, розробленням схеми спостереження, передбаченням певного результату. Педагогічне спостереження має бути тривалим, систематичним, масовим і об'єктивним. Результати спостереження обов'язково фіксуються в спеціальному щоденнику або за допомогою технічних засобів.

Вивчення педагогічного досвіду. В широкому розумінні означає організовану пізнавальну діяльність, спрямовану на виявлення і узагальнення шляхів розв'язання педагогічних проблем в історично складених навчально-виховних системах, можливостей їх застосування в сучасних умовах. У вузькому розумінні – вивчення передового досвіду творчо працюючих вчителів і педагогічних колективів.

Вивчення шкільної документації та результатів учнівської творчості – це ознайомлення з класними журналами, протоколами зборів і засідань, календарними і поурочними планами, планами виховної роботи, звітами про навчально-виховну роботу школи та окремих вчителів; ознайомлення із щоденниками і контрольними роботами учнів, творами, рефератами, результатами художньої і технічної творчості.

Бесіда (інтерв'ю) – метод усного опитування досліджуваних. Дослідник складає план бесіди (інтерв'ю), фіксує її результати, за згодою співбесідника записує хід бесіди. Важливо уміло ставити запитання, бути коректним, направляти бесіду в потрібне русло. Бесіда передбачає вільне спілкування з досліджуваним, інтерв'ю – чітке виділення запитань, обов'язкове записування відповідей.

Анкетування – метод письмового опитування, що використовується для швидкого отримання значної кількості відповідей, які допоможуть отримати інформацію про типовість тих чи інших педагогічних явищ. Запитання в анкетах можуть бути відкритими (передбачати вільну відповідь респондентів) і закритими (містити стандартні наперед задані відповіді), напіввідкритими і полярними.

Педагогічний експеримент – науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно визначених умовах. Експеримент задумується і проводиться для того, щоб перевірити висунуту наукову гіпотезу.

Математичні методи застосовуються для кількісного аналізу результатів дослідження,

№5. Методи науково-педагогічного дослідження

Метод, методика науково-педагогічного дослідження

Поняття «метод» (грец. methodos) використовувалося в стародавньому світі як синонім до виразів «шлях до­слідження, спосіб пізнання». Сучасна філософія трактує його як форму практичного і теоретичного освоєння дійс­ності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання сво­го предмета.

Метод науково-педагогічного дослідження — спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встано­влення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта навчання й ви­ховання підбирають оптимальний комплекс методів — ме­тодику дослідження.

Методика дослідження — процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямова­них на вирішення дослідницьких завдань.

Метод педагогічного спостереження— організоване досліджен­ня педагогічного процесу в природних умовах.

Він є найпоширенішим методом дослідження проблем виховання і навчання. Сутність його полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психо-лого-педагогічних явищ. Метод спостереження має ціле­спрямований характер, підпорядковується меті досліджен­ня. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об'єктивність, економність техніки запису, ретельне, вдумливе й копітке опрацювання зібраного ма­теріалу, урахування всіх впливів на перебіг досліджува­них явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюва­них фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фак­тів і висновків щодо них.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.

Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджува­ному процесі.

Опосередковане спостереження — вид спостережен­ня, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Воно ефективніше, ніж пряме спостереження, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку дітей, унеможливлює вплив педагога на них.

Самоспостереження — процес споглядання внутріш­ніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами.

Бесіда — метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одер­жати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за до­помогою заздалегідь підготовлених запитань.

Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому рус­лі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво ре­агуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внут­рішнього стану (жести, міміку, пози тощо).

Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та уч­нів виділяють такі види бесіди:

— експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настроювання співрозмовника на специфіку експе­рименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

— експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяльно­сті передбачає повну змістову завершеність попереднього;

— інтерв'ю.

Інтерв'ю — метод отримання інформації за допомогою усного опи­тування.

Інтерв'ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змо­гу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне у тих випадках, коли дослідник впевне­ний в об'єктивності відповідей опитуваного. Під час ін­терв'ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв'ю, спричинити не­щирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв'ю бувають:

а) вільні — не регламентовані темою, формою бесіди;

тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталі­зації питань;

б) стандартизовані — близькі за формою до анкети із закритими запитаннями.

Спілкування інтерв'юера і респондента регламентова­не детально розробленим питальником (бланк інтерв'ю, анкета) й інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний до­тримуватись послідовності й точності під час формулю­вання запитань і їх послідовності.

Напівстандартизоване інтерв'ю. Поєднує в собі особ­ливості двох попередніх.

Межі між видами інтерв'ю рухливі й залежать від ме­ти складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь сво­боди учасників інтерв'ю залежить від переліку та форми запитань, змістовий рівень — від інформаційної насиче­ності та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду інтерв'ю. Діагностичне інтерв'ю — спосіб отри­мання інформації про властивості особистості, який допо­магає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проб­леми. Клінічне інтерв'ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціа­ції тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої по­лягає в отриманні інформації про конкретну проблему, про­цес, явище, реакцію респондента на задану дію. Панельне інтерв'ю — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих рес­пондентів з одних і тих самих питань через певні проміж­ки часу. Групове інтерв'ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджу­ються на коротке інтерв'ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації зале­жить і від особистості дослідника, його ерудиції, спосте­режливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв'ю.

Результати інтерв'ю порівнюють з даними, отримани­ми за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пі­лотажних досліджень тощо).