- •1.Основні критерії господарського комплексу
- •6.Охар-ти галузеву структуру гос0кого комплексу Укр.
- •10.Головні напрями демографічної політики
- •17. Охарактеризувати галузеву структуру машинобудівного комплексу.
- •18. Визначити особливості структури і територіальної організації хімічного під комплексу.
- •19. Охарактеризувати структуру, результати і проблеми розвитку лісового під комплексу.
- •20.Визначити у чому полягає специфіка розвитку будівельного комплексу.
- •21.Розкрити структуру агропромислового комплексу України.
- •22.Охарактеризувати стан харчової промисловості в Україні.
- •23. Визначити та охарактеризувати основні галузі під комплексу транспорту в Україні.
- •25. Охарактеризувати структуру, ситуацію і перспективи розвитку легкої промисловості.
- •26. Визначити мікро- та макроекономічні функції економіки регіону.
- •27. Охарактеризувати поняття «депресивні території».
- •28. Визначити переваги програмного підходу при вдосконаленні розвитку регіональних систем.
- •29.Пояснити,чому промисловому виробництву надається визначальна роль у господарському комплексі регіону.
- •30. Визначити внутрішні фактори сталого розвитку продуктивних сил.
19. Охарактеризувати структуру, результати і проблеми розвитку лісового під комплексу.
Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроенергетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. Лісохімічний підкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пневий сосновий осмал, дубову кору. Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво поташу, який використовувався як мінеральне добриво. Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза та ін.). Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці. У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростень (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші. Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із резервами деревної сировини, причому в першу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників. У територіальній організації лісовиробничого комплексу України виділяють два важливих райони – Поліський і Карпатський – і ряд лісовиробничих центрів, що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська – по 10%, Львівська – 9%, Житомирська і Київська – по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська – по 3,9%, Чернівецька – 3,5%, Чернігівська і Хмельницька – по 4%. Ресурси деревини в Україні не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються за кордоном. Залучення до госпо-дарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізно-манітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни). До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести:
–суттєве розширення масштабів лісовідтворення;
– покращання видового складу лісів;
– впровадження сучасних технологій деревопере-робки та забезпечення повного використання цієї сировини;
– підвищення технічного рівня підприємств;
– більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи;
– здійснення широкомасштабних лісомеліорацій;
– більш повне використання рекреаційної функції лісу.
