Економічна система суспільства.

Відносини власності – соціально-економічні відносини, що виявляють себе через володіння та відчуження.

Володіння – юридично закріплене за певною особою право власності на певний об’єкт.

Економічна система – конкретна iсторична сукупнiсть економiчних вiдносин, що вiдповiдає системi продуктивних сил i взасмодiє з нею, розвивається на основi дiї як об’сктивних економiчних законiв, так i суб’єктивних факторiв.

Економічна формація – спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин.

Економічні відносини – відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Експлуататорська власність – це такий тип відносин, за яких стає можливим власниками засобів виробництва привласнювати результати праці інших.

Загальний економічний закон відповідності – відповідність усіх структурних елементів економічних відносин за своїми якісними параметрами рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Об’єкти власності – майно чи результати праці, з приводу яких виникають відносини власності.

Право власності – юридична форма прояву відносин власності, що реалізується в трьох атрибутах: право володіння, право розпорядження, право користування.

Приватна власність – такий вид власності, при якому всі три функції права власності належать окремій приватній особі.

Продуктивні сили – система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивність праці – ефективність, плідність праці людського фактора як основної продуктивної сили.

Спосіб виробництва – єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин.

Суб’єкти власності – фізичні чи юридичні особи, які вступають у відносини власності.

Суспільна власність – така, де три її функції – володіння, розпорядження і користування належать не одному приватному суб’єкту, а багатьом.

Технологічний спосіб виробництва – поєднання знарядь праці з матеріалами, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

Трудова власність – означає, що майно, яким володіє власник є результатом його особистої праці чи праці членів його сім’ї.

Товарна форма суспільного виробництва та його еволюція.

Вартість товару – суспільно необхідні витрати на виробництво даного блага.

Гранична корисність – додаткова корисність (задоволення), одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. Гранична корисність продукту по мірі збільшення його споживання поступово скорочується, дану залежність прийнято називати законом спадної граничної корисності.

Закон вартості – це закон, що є регулятором товарного виробництва. За цим законом обмінюються товари еквіваленти за суспільно необхідними витратами виробництва.

Корисність товару – суб’єктивно-психологічна оцінка споживача рівня задоволення від споживання даного блага ( емоційний аспект, є індивідуальною для кожного споживача).

Мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних пропорціях один до одного.

Натуральне господарство – така форма організації виробництва, при якому блага виготовляються для споживання у самому господарстві.

Споживча вартість – здатність товару задовольняти певні потреби споживача.

Товар – це економічне благо, що вироблене для продажу, обміну.

Товарне господарство – така форма організації виробництва, при якому блага виготовляються для продажу, обміну.

ціна – це певна кількість грошей, яку сплачують за товар (неокласична школа).

Ціна товару: ціна є грошовим вираженням вартості (класична школа);

Функції закону вартості:

• є регулятором виробництва: визначає скільки чого де і коли виробляти;

• стимулююча: змушує товаровиробників підвищувати продуктивність виробництва;

• диференціює товаровиробників: розмежовує їх за ступенем доходів, а потім і за соціальними групами.