Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 2.5. Міжгалузеві технологічні процеси.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

§ 35.5.4. Електронно- променеве зварювання

При потраплянні на поверхні зварюваних виробів електрони гальму­ються, внаслідок чого їх кінетична енергія перетворюється на теплову.

Електронний промінь має велику густину енергії, тому місце з'єднання виробів глибоко проплавляється.

Електронним променем зварюють вироби у спеціальних вакуумних камерах, в які вмонтовано електронно-променеві гармати. У них утворюється сфокусований потік електронів.

Цей спосіб зварювання використовують у процесі виготовлення конструкцій із нержавіючих і міцних сплавів на основі алюмінію та титану, а також з деяких видів кераміки, скла та кераміки з металами. Зварювання електронним променем дає велику якість з'єднання, затрати енергії при цьому на 80-85% менші, ніж у процесі автоматичного зварювання під шаром флюсів.

Основними недоліками цього способу зварювання є необхідність створення вакууму й обмеженість розмірів вакуумних камер.

Лазерним зварюванням називають Г спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, місця з'єднання яких розплавляють за ; ■ допомогою потужного світлового променю.

Джерелом отримання потужних світлових променів є оптичні квантові генератори - лазери. Для зварювання використовують твердотільні та газові лазери. Частіше використовують газові С02-лазери Зварювання за допомогою лазерів проводять у будь- якому середовищі, яке пропускає світлові промені, - на повітрі, в інших газах та у вакуумі.

Зварювання лазером ефективно використовують для з'єднання виробів, виготовлених із металів, які мають різну температуру плавлення та теплопровідність, наприклад мідь і тантал, вольфрам і алюміній, а також металів із неметалами. Воно незамінне тоді, коли необхідна локальність (лат. «localis» від «locus» - місце) нагріву або треба уникнути механічної дії на зварювані вироби, оскільки вони крихкі.

Залежно від режиму дії лазерів (імпульсний або безперервний) відомо два способи зварювання: точковий і шовний.

$ 35.5.5.

Лазерне

зварювання

У процесі зварювання використовують продуктивні установки. Так, для шовного зварювання використовують установку «Квант47», яка має два активних елементи, виготовлених із гранату. Тривалість імпульсів - 5 мкс, їх частота - 10 Гц. Швидкість зварювання залежить від товщини виробів. Так, якщо діяметер світлового променя 0,85 мм і глибина шва 0,1 мм, то швидкість зварювання становить 8,3 мм-с"1, а якщо глибина шва 0,3 мм, то швидкість - 5,8 мм-с"1. Використання цієї установки для герметизації корпусів інтегральних мікросхем одночасно двома променями дає можливість за одну годину зварити 120 виробів.

Для зварювання виробів великої товщини використовують газові лазери безперервної дії. В автомобільній промисловості СОг-лазерами зварюють деталі кузовів, карданного вала. Використання лазерів для зварювання карданного вала збільшує продуктивність у 2,3 рази порівняно з електродуговим способом. Крім того, зменшується деформація виробів.

Значне місце займають лазери у випадку приварювання виводів контактів напівпровідникових пристроїв, тонкоплівкових схем; при з'єднанні деталей у труднодоступних місцях, наприклад всередині електровакуумних приладів.

Неметалеві матеріяли (скло, кераміку тощо) зварюють С02-лазерами. Випромінювання з довжиною хвилі 10,6 мкм добре поглинається склом, тому лазери використовують для виготовлення скляних термометрів, зварювання скляних і кварцових трубок діяметром до 200 мм і товщиною до 6 мм.

Плазмовим зварюванням називають спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, місця з'єднання яких розплавляють плазмою.

Плазму отримують у спеціальних приладах, які називають плазмотронами. Будова та принци роботи плазмотронів описано у § 10.3.

Для зварювання використовують плазму у вигляді потоку, температура якого досягає 30000°С. Потужність плазмового потоку регулюють зміною сили струму та напруги, складу та витрат плазмо- утворюючого газу, відстані між соплом і зварюваними виробами. Змінюючи потужність плазми, можна зварювати вироби товщиною 0,08-5 мм; отриманий шов дуже якісний.

Для зварювання виробів, виготовлених із металів, використовують плазмотрони із залежною дугою. Напівпровідникові та діелектричні матеріяли зварюють за допомогою плазмотронів із незалежною дугою.

Порівняно з аргонно-дуговим зварюванням за допомогою вольфрамових електродів плазмове зварювання має ряд переваг.

По-перше, плазма як концентроване джерело теплової енергії дає можливість зварювати вироби товщиною до 10 мм без присадного дроту.

По-друге, плазма є стабільною, що забезпечує якість швів.

§ 35.5.6.

Плазмове

зварювання

Недолік полягає в недовговічності плазмотронів, оскільки швидко виходять з ладу сопла й електроди.

35.6. Термомеханічні способи зварювання

Електроконтактним зварюванням

І називають спосіб утворення нерозбірного з'єднан- £ ня двох виробів, місця з'єднання яких нагрівають і теплотою, що виділяється під час проходження :| електричного струму через зону зварювання та механічного стискання розігрітих виробів.

Згідно із законом Джоуля-Ленца в зоні зварювання виділяється певна кількість теплоти:

£> = ґхяхґ ,

де І - сила зварювального струму;

Я - опір;

/ - час проходження струму через місце контакту зварюваних виробів.

Сила струму досягає десятків і навіть сотень тисяч ампер. Такі сили струму отримують за допомогою знижувальних однофазних трансформа­торів, які мають у вторинній обмотці найчастіше лише один виток.

Місце контакту (від лат. «сопіасіиБ» - дотик) зварюваних виробів має найбільший опір. Тут виділяється найбільша кількість теплоти. Опір залежить від стану зварюваних поверхонь, опору матеріялів, тиску, який прикладають до зварюваних виробів та інших чинників. Час зварювання залежить від товщини виробів і матеріялу, з якого вони виготовлені, та змінюється від сотих і навіть тисячних часток секунди до кількох хвилин.

З усіх видів електроконтактного зварювання найширше викорис­товують точкове, стикове та шовне.

І. Точкове зварювання. У процесі точкового зварювання (рис. 88,а) вироби 2 затискають між електродами / і З, до яких надходять струм великої сили. Джерелом струму є зварювальний трансформатор 4, вторинна обмотка якого підімкнена до електродів. Електричний струм подають короткочасними імпульсами, які називають тривалістю зварювання (0,01-0,5 с). У місцях дотику виробів один до одного метал виробів набуває пластичності або розплавляється. Після вимкнення струму і припинення дії сили /"утворюється «зварна точка» О (рис. 88,а).

Електроди виготовляють із сплавів на основі міді та з чистої міді. їх охолоджують водою.

г

# 35.6.1. Електро­контактне зварювання

Точкове зварювання виконують на стаціонарних і переносних машинах. Стаціонарні машини бувають одно- та багатоточковими. Багатоточкові

машини мають близько 50 електродів. Ці машини досить продуктивні, роблять до 10000 точок за годину. Продуктив­ність одноточкових машин - 250-2000 точок за годину.

Точкове зварювання легко автомати­зувати. Його використовують у масово­му та великосерійному виробництві для з'єднання виробів з вуглецевих і ле­гованих конструкційних сталей, алюмі­нієвих, мідних, титанових сплавів тощо. Товщина зварюваних виробів може дорівнювати 0,001-30 мм.

Стикове зварювання. У процесі стикового зварювання (рис. 88,6) вироби закріплюють у мідних затискачах З і 5 зварювальної машини. Один із затискачів рухомий 3, другий - нерухомий 5. Переміщують рухомий затискач і стиска­ють вироби / і 2 із силою Г за допомо­гою спеціального механізму стискання.

Стикове зварювання проводять двома способами: 1) опором і 2) оплавленням.

У процесі зварювання опором поверхні виробів ретельно очищають і прикладають одну до одної. Після цього вмикають джерело струму 4. Як тільки вироби нагріються до пластичності, одночасно з вимкненням струму вироби стискають, унаслідок чого утворюється зварне з'єднання.

Зварювання опором використовують для з'єднання виробів, ви­готовлених із маловуглецевих сталей і кольорових металів.

б)

\

-

и ■■ '

Рис. 88. Схеми способів електро­контактного зварювання:

а - точкове: б - стикове

Шовне зварювання. Шовне, або роликове, зварювання застосо­вують для утворення міцних і щільних швів у процесі виготовлення тонкостінних посудин, призначених для зберігання та транспортування рідин, газів та інших речовин, а також у виробництві тонкостінних труб. Таким зварюванням з'єднують листи товщиною 0,3-3 мм із нержавіючої хромонікелеві сталі, латуні, бронзи та алюмінієвих сплавів. Підготовлені до зварювання вироби 2 складають внапуск і пропускають між обертовими роликами-електродами 1 і 3 шовної машини зварювання (рис. 89). Через електроди проходить електричний струм. Умісці дотику зварюваних виробів виділяється теплота. Спеціальний привід (на рис. 89 не показано) одному чи обом роликам надає обер­тання. У разі ввімкнення струму й одночасного обертання роликів від­буваються переміщення роликів та нагрівання до розплавлення контак­туючих поверхонь виробів. Під дією прикладеного зусилля Г вироби стискаються та зварюються. Зусилля, прикладене до роликів, досягає 10 кН. Швидкість зварювання виробів із сталі становить 0,009-0,1 м-с"1. Роликове стаціонарних і переносних машинах.

Дифузійним зварюванням називають спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, який грунтується на взаємній дифузії атомів зварюваних поверхонь цих виробів.

Щоб прискорити дифузійні процеси, з'єднувані вироби нагрівають до температури рекристалізації найлегкоплавкішого матеріялу і стискають. Дифузійне зварювання у більшості випадків проводять у вакуумі (10'4-І0'7 кПа). Висока температура та вакуум сприяють руйнуванню оксидних плівок на поверхні зварюваних виробів, які перешкоджають дифузії атомів матеріялів контактуючих виробів. Дифузійне зварювання можна проводити також у середовищі інертних захисних газів, наприклад в аргоні.

Рис. 89. Схема електроконтакт­ного (шовного) зварювання

зварювання проводять на

У процесі дифузійного зварювання вироби 3 (рис. 90) вставляють в охолоджувану водою камеру 2, в якій створено вакуум 5 і нагрівають до певної температури за допомогою вольфрамового чи молібденового нагрівника або індуктора 4, по якому протікає великочастотний струм 6. Для нагрівання трудноплавких металів і сплавів використовують електронні промені. Після досягнення відповідної температури до заготовок прикладають зусилля, яке становить 1-20 МПа. Зусилля прикладають за допомогою механічного /, гідравлічного чи пневматичного пристрою протягом 5-20 хв. Такий тривалий час витримування збільшує площу контакту зварюваних виробів і товщину дифузійного з'єднання.

З'єднання, утворені дифузійним зварюванням, є міцними, корозіє­стійкими, щільними. Саме тому ди­фузійне зварювання у вакуумі за­стосовують для виготовлення дуже відповідальних конструкцій. Цим способом зварюють однакові та різні конструкційні матеріяли неза­лежно від їх твердості. Дифузійне зварювання не потребує електро­дів, флюсів, присадного дроту тощо. Маса звареної конструкції не збільшується. Після зварювання не потрібно очищати шви від шлаку чи окалини.

Дифузійне зварювання застосовують для з'єднання виробів з тих конструкційних матеріялів, які важко або неможливо зварити іншими способами (наприклад, сталь з чавуном, титаном, ніобієм, вольфрамом, металокерамікою; метали із склом, графітом, кварцом), для жароміцних сплавів, трудноплавких і хемічно активних металів, а також для отримання багатошарових виробів, наприклад біметалевих.

Дифузійне зварювання застосовують у космічній техніці та радіо­електроніці, літако-, приладобудуванні тощо. Цей спосіб зварювання вико­ристовують для з'єднання деталей і вузлів вакуумних приладів, у процесі виробництва інструментів, високотемпературних нагрівників тощо.

Газопресовим зварюванням називають спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох ви­робів, місця з'єднання яких нагрівають газовим полум'ям для збільшення пластичності або для оплавлення з подальшим стисканням.

Зварювання за підвищеної пластичності проводять або за постійного тиску, або за визначеною температурою. У першому випадку перед стисканням зварювані поверхні ретельно очищають. Потім прикладають зусилля 15-25 МП/м2 і ззовні по всьому периметру стискання виріб нагрівають теплотою, яка виділяється при горінні газу. Після досягнення потрібної осадки нагрівання та стискання припиняють.

дифузійного зварювання виробів у вакуумі

§ 35.6.3.

Газопресове

зварювання

Якщо задано температуру зварювання, то стискання збільшують із підвищенням температури. Коли температура виробів досягне 1150-1250°С, а тиск збільшиться до 25-35 МПа - процес зварювання закінчується.

У процесі зварювання з оплавленням місце з'єднання виробів нагрівають до температури початку плавлення, потім прикладають зусилля 30-50 МПа.

Газопресове зварювання - це дуже продуктивний спосіб утворення нерозбірних з'єднань, який забезпечує велику якість зварних з'єднань. Найчастіше цей спосіб зварювання застосовують під час спорудження трубових нафто- та газогонів, у процесі з'єднання рейок тощо.

35.7. Механічні способи зварювання

При цих способах зварювання для утворення нерозбірного з'єднання використовують механічну енергію. Місце з'єднання виробів не плавиться, а перебуває у твердому стані.

Ультразвуковим зварюванням називають спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, місця з'єднання яких нагрівають до пластичності та стискають за допомогою механічних коливань ультразвукової частоти.

Під дією ультразвукових коливань зварювані поверхні виробів очищаються від оксидних плівок, нагріваються та пластично деформуються. У разі наближення поверхонь виробів на відстань дії міжатомних сил між ними виникає міцний зв'язок.

Температура в зоні зварювання невисока, наприклад, у процесі зварювання виробів із міді вона не перевищує 600°С, а з алюмінію - 200-300°С. Це дуже важливо в процесі зварювання виробів, виготов­лених із хемічно активних металів, а також пластмас.

Ультразвукове, як і електроконтактне, зварювання може бути точко­вим і шовним. Зварюють вироби товщиною 0,001-1 мм, а також прива­рюють тонкі листи та фольгу до виробів різної товщини.

Ультразвукове зварювання використовують у радіоелектроніці, при­ладобудуванні, авіаційній промисловості тощо.

Зварюванням тертям називають спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, місця з'єднання яких нагріваються до пластич­ності теплотою, яка виділяється в разі взаємного тертя з наступним стисканням.

§ 35.7.1.

Уль тразвукове

зварювання

§ 35.7.2.

Зварювання

тертям

Унаслідок тертя механічна енергія перетворюється на теплову, оксидні плівки на контактуючих поверхнях руйнуються, збільшується пластичність. Між контактуючими поверхнями виникають металеві зв'язки, які приводять до утворення зварного з'єднання, тобто шва.

Зварюванням за допомогою тертя з'єднують одно- та різнорідні метали та сплави з різними властивостями, наприклад мідь із сталлю, алюміній із титаном тощо.

Основні параметри зварювання тертям - швидкість відносного перемі­щення зварюваних поверхонь, тривалість нагрівання, питоме зусилля, пластична деформація. Ці параметри залежать від властивостей зварюва­них металів, площі перетину та конфігурації виробу. Для отримання якісного з'єднання в кінці процесу зварювання необхідно швидко припи­нити рух виробів і прикласти до них велике зусилля. Отримане з'єднан­ня, тобто шов, має досить добрі механічні властивості.

На рис. 91 показано схеми основних способів утворення нерозбірних з'єд­нань тертям: обертання однієї деталі 2 (рис. 91,а), обертання обох деталей / і 2 (рис. 91,6), обертання вставки З (рис. 91,в), зворотно-поступальний рух однієї деталі 2 (рис. 91, г).

У промисловості зварювання тертям використовують для виготовлення різальних інструментів, пуансонів, осей, штампів тощо.

У процесі зварювання тертям порівняно з контактним зварюванням у стик у 5-10 разів зменшуються затрати енергії.

Цей спосіб зварювання можна здійс­нити на звичайних різальних верстатах (токарних, фрезувальних, свердлильних) або на спеціальних машинах, які ви­пускає машинобудівна промисловість.

Зварюванням вибухом називають 1 спосіб утворення нерозбірного з'єднання двох виробів, при якому вироби з'єднуються силою | напрямленого вибуху заряду вибухової тшшш&шшзшт речовини, що зумовлює їх сильне стискання.

Y///A / / г^

F

V///A

б)

( v

/ П

F

/

F

-4—

V//A

г)

1

/ У///Л

2

/

F

F

У///Л

Рис. 91. Схеми основних спо­собів зварювання тертям

£ 35.7.3.

Зварювання

вибухом

У приповерхневих шарах виробів, які співударяються, метал тече подібно до рідини, дифузує та зварюється.

Зварювання вибухом застосовують в основному для виготовлення біметалевих виробів, найчастіше листових. Лист, який треба приварити по всій площині до іншого, встановлюють на відстані 2-3 мм і під кутом до нього. На поверхню приварюваного листа кладуть вибухову ре­човину (порох), яку запалюють. Виникає вибухова хвиля, яка поширюється по всій поверхні приварюваного листа і тисне на нього з величезною силою. Хвиля стискає листи, проходить взаємна дифузія, внаслідок якої відбувається зварювання.

Зварювання вибухом застосовується для з'єднання як однорідних (срібло, алюміній, титан, мідь, сталь тощо), так і різнорідних (титан і сталь, титан і мідь, алюміній і титан тощо) металів.

§ 35.8.1.

Дефекти зварних з 'єднань

35.8. Контроль якості зварних з'єднань

У процесі зварювання не завжди вдається : уникнути дефектів. Вони бувають зовнішні та І внутрішні.

До зовнішніх дефектів належать нерів- номірність поперечного перерізу вздовж швів,

незаповнении шов, тріщини, відкриті порожнини та шлакові включення.

Внутрішні дефекти - це непроварені краї або несплавлення окремих шарів у процесі багатошарового зварювання, порожнини, тріщини, шлакові включення тощо. До внутрішніх дефектів належить зміна хемічного та структурного складу металу зварного шва та шарів основного металу, які прилягають до шва. Після термомеханічних і механічних способів зварювання вироби можуть бути значно дефор­мованими. Дефекти у зварних з'єднаннях утворюються з різних причин. У процесі дугового та газового зварювання переріз швів буде нерівномірним, якщо порушено режим зварювання або зварник немає достатньої фаховості.

Причиною утворення порожнин у зварних швах є насичення металу воднем, азотом та іншими газами, які проникають до шва під час зварювання електродами з вологим покриттям або в разі забруднення країв зварюваних виробів.

Тріщини та непроварені місця - найнебезпечніші дефекти зварних з'єднань. Тріщини утворюються найчастіше в процесі зварювання металів, які мають великий вміст сірки, фосфору та інших домішок.

Причинами непроварів можуть бути мала сила струму, погане очи­щення зварюваних поверхонь виробів, низька фаховість зварників тощо.

Після зварювання вироби оглядають для виявлення дефектів. Найпростішим способом є зовнішній огляд місця зварювання за допомогою лупи. Такий огляд дає можливість виявити поверхневі раковини, порожнини, малі тріщини, шлакові включення тощо. Внутрішні дефекти зварних з'єднань виявляють випробуванням на щільність, просвічуванням х- та у-променями, за допомогою магнетних і ультразвукових дефектоскопів тощо. Проводять випробування і механічних властивостей зварних швів на розтяг і удар.

Дуже часто практикується випробування на згин. Це випробування полягає у визначенні кута згину, при якому в зварному шві з'являється перша тріщина.

Випробування на щільність проводять для баків, резервуарів, ка­занів, труб та інших ємностей, призначених для зберігання, перевезення або передавання на відстань рідин і газових речовин. Ці випробування проводять за допомогою гасу, стисненого повітря або води. Найчастіше застосовують випробування гасом і водою. У процесі випробування гасом один бік шва забілюють крейдою, а другий змочують гасом. Якщо на забіленій крейдою поверхні шва появляються темні гасові плями, то у шві є наскрізні дефекти. Отже, шов нещільний.

За допомогою води випробовують зварні з'єднання казанів, труб, баків тощо. Механічні випробування на розтяг, згин, ударну в'язкість проводять на окремо виготовлених спеціальних зразках.

Для виявлення внутрішніх дефектів у зварних швах труб газо- та нафтогонів використовують просвічування у-промінням, яке випромінюють радіоактивні елементи. Найчастіше використовують ізотопи кобальту.

35.9. Техніка безпеки в процесі виконання зварних робіт

$ 35.8.2.

Методи контролю якості зварних з'єднань

Зварюють вироби у зварювальних цехах, де застосовують електричний струм, гази (кисень, ацетилен, аргон, вуглекислий газ тощо) під високим тиском, вогненебезпечні горючі гази, електричні дуги, проміння яких шкідливо впливає на органи зору людини. У про­цесі зварювання з використанням покритих електродів виділяються шкідливі гази, а тому зварювальні цехи повинні мати вентиляцію. Розбризкування розплавленого металу, а також іскри можуть спри­чинити опіки шкіри та пошкодження одягу.

До виконання зварювальних робіт можна допускати лише тих працівників, які пройшли спеціальну підготовку і склали іспити з технології виконання цих робіт і правил техніки безпеки.

Дотримання правил техніки безпеки - надзвичайно важливий обов'я­зок робітників зварювальних цехів і адміністрації виробництва.

Місце -праці зварника має бути обладнане вентиляцією, укомплек­товане справними пристроями та інструментами, а зварник - спецодягом (костюм і рукавиці) і захисними засобами (темні окуляри, шолом, гумовий килимок, дерев'яний стілець).

Правила техніки безпеки повинні висіти в цеху на видному місці.

Виготовлення виробів різанням

36.1. Поняття про різання

Різанням називають надання заготівці певної форми, розмірів і шорсткості поверхні за допомогою спеціальних інструментів.

Різання проводять на верстатах за допомогою різальних інструмен­тів, а також використовують нові способи: електроіскровий, анодно- механічний, хеміко-механічний, електрохемічний, ультразвуковий тощо.

У процесі різання із заготівки зрізують шар матеріялу у вигляді стружки.

Чим більша кількість матеріялу зрізається із заготівки, тим дорожчою стає деталь. Саме тому для виготовлення деталей використовують заготівки, які за формою нагадують деталі та мають малий припуск на різання. Такі заготівки отримують способами точного лиття, штампування тощо.

Припуском на різання називають шар конструкційного матеріялу, який необхідно зрізати із заготівки, щоб надати їй форми та розмірів деталі.

Отже, розмір заготівки відрізняється від розміру деталі на величину припуску (на рис. 92 припуск на різання заштриховано).

Заготівки, залежно від призначення деталі, виготовляють із металів сплавів, пластмас та інших конструкційних матеріялів.

рухи підводять інструмент до

Незважаючи на те, що способи отримання заготівок і їх різання за допомогою інструментів, постійно вдосконалюють, трудо­місткість верстатних робіт у маши­нобудуванні становить 30-50% загальної трудомісткості виготов­лення машин.

36.2. Основні способи різання

Поверхні майбутніх деталей можуть бути плоскими, циліндрич­ними, а можуть мати і складну криволінійну форму. Для утво­рення поверхні потрібної форми, а також (у разі потреби) отворів у майбутній деталі використову­ють такі основні способи різання: точіння, свердління, фрезування, стругання, протягування, шліфу­вання (рис. 93).

Для виготовлення деталі певної форми, розмірів і шорсткості по­верхні заготівку та інструмент закріплюють на верстатах.

Рухи, які відбуваються на верстатах поділяють на основні та допоміжні.

Основні рухи приводять до зрізання шару матеріялу із заго­тівки, який називають стружкою.

У разі допоміжних рухів шар матеріялу не зрізують. Допоміжні заготівки або, навпаки, відводять його.

Основний рух складається з головного руху (Ог) та руху подання (05). Рух, у якого швидкість найбільша, називають головним Рух подання забезпечує безперервність процесу різання.

Поєднання головного руху та руху подання призводить до різання, тобто зрізання стружки із заготівки.

Точінням називають спосіб оброблення поверхонь заготівки, яка обертається навколо своєї осі за допомогою різця.

У процесі точіння (рис. 93,а) головним рухом є обертання заготівки 2 навколо своєї осі.

Поступальне переміщення інструмента (різця) / відносно заготівки 2 (уздовж її осі) називають рухом подання.

Точінням оброблюють циліндричні, конічні та фасонні зовнішні і внутрі­шні поверхні, торцеві поверхні, а також нарізують різь. Процес точіння здійснюють на токарних, карусельних, револьверних, розточувальних верстатах, токарних і револьверних автоматах і напівавтоматах.

Свердлінням називають виготовлення отвору в заготовці за допомогою свердла.

Це один з найпоширеніших способів виготовлення отворів різанням (рис. 93,6). У ході свердління головним рухом є обертання інструмента (свердла) / або заготівки 2 навколо своєї осі, а рухом подання - переміщення інструмента вздовж своєї осі. Заготівка під час свердління на свердлильному верстаті закріплена нерухомо.

Свердління проводять на свердлильних, токарних, револьверних, фрезерних верстатах, токарних і револьверних автоматах тощо.

У процесі виготовлення отворів на верстатах токарної групи голов­ним рухом є -обертання заготівки, а рухом подання - переміщення свердла вздовж осі.

Щоб зробити точнішим розмір, а також отримати відповідну шорсткість поверхні, отвори обробляють зенкеруванням, розточуванням або розвертуванням.

Фрезуванням називають спосіб оброблення плоских криволінійних поверхонь заготівки за допомогою фрези.

Головним рухом є обертання інструмента (фрези) /, а рухом подання -поступальне переміщення заготівки або інструмента (рис. 93,в).

Фрезування здійснюють на фрезувальних верстатах.

На практиці застосовують два способи фрезування: зустрічне й однобічне (рис. 94)

У ході зустрічного фрезування заготівку подають назустріч обертанню фрези (франц. «fraise» - обертовий інструмент з лезами). При цьому кожний

зубець фрези зрізує стружку змінної товщини, яка зростає від нуля до найбільшої товщини на виході (рис. 94, а).

Однобічне фрезування має місце тоді, коли заготівку подають у напрямі обертання фрези. При цьому кожний зубець фрези зрізує стружку, товщина якої зменшується від найбільшої до нуля. Цей спосіб забезпечує більшу стійкість фрези, меншу шорсткість поверхні та затрати енергії (рис. 94, б).

Струганням називають спо­сіб оброблення плоских поверхонь заготівки за допомогою різця.

Головним рухом у разі цього способу (рисі 93, г) є зворотно­поступальне переміщення інстру­мента або заготівки.

Протягуванням називають спосіб оброблення зовнішніх і внутрішніх поверхонь заготівки за допомогою протяжки.

Це дуже продуктивний спосіб різання, який забезпечує високу точність розміру та малу шорсткість обробленої поверхні (рис. 93,д). Головним рухом є поздовжнє переміщення інструмента, а рух подачі відсутній.

Шліфуванням називають спосіб оброблення поверхонь заготівки за допомогою шліфувальних кругів з метою досягнення точніших розмірів і зменшення шорсткості поверхні.

Найпоширеніші способи шліфування: кругле зовнішнє (рис. 93,е), кругле внутрішнє /для оброблення отворів/ і плоске (рис. 93,ж) /для оброблення площин/.

Головним рухом у ході шліфування є обертання інструмента. Рух подання переважно комбінований і складається з кількох рухів. Напри­клад, у процесі круглого зовнішнього шліфування - це обертання заготівки навколо своєї осі, поздовжнє переміщення заготівки відносно інструмента та поперечне переміщення інструмента відносно заготівки.\

. Різальні інструменти.

Схема процесу різання та види стружки

Різання проводять на верстатах за допомогою спеціальних інструментів, які поділяють на одно- та багатолезові.

1. Однолезові інструменти. Вони мають по одному різальному лезу. Такі інструменти використовують в процесі точіння та стругання. їх називають різцями.

Токарні різці залежно від виду роботи, яку вони виконують, поділяють на прохідні (для чорнової та чистової роботи), підрізні, відрізні, розточні, різьові (для нарізання зовнішньої та внутрішньої різі) та фасонні.

За напрямом подання токарні різці поділяють на праві та ліві.

2. Багатолезові інструменти. Вони мають більше одного різального леза - це свердла, зенкери, розвертки, мітчики, плашки, фрези, протяжки, шліфувальні круги тощо.

Свердла - це інструменти, за допомогою яких роблять отвір у суцільному матеріялі. Свердла поділяють на спіральні, кільцеві та ін.

Спіральні свердла - найпоширеніші інструменти для свердління отворів. їх виготовляють діяметром 0,1-80 мм.

Якщо глибина отворів перевищує ЗО мм, використовують спеціальні свердла.

Для виготовлення наскрізних отворів діяметром понад 80 мм вико­ристовують кільцеві свердла, складовою яких є порожнистий корпус (рис. 95). На торцевій частині корпуса 1 закріплені пластинки, які вирі­зають у заготівці кільцевий канал. Після свердління таким інструментом крім стружки залишається циліндричний стрижень 2, з якого можна виготовляти дрібні деталі. Отже, кільцеві свердла вигідно відрізняються від інших, оскільки руйнується значно менше матеріялу, в 3-4 рази вища продуктивність різання.