2)Типи земної кори

 У будові земної кори три шари порід. Верхній шар називається осадовий, бо він складається переважно з осадових порід: пісків, глин, вапняків. Поширений майже скрізь на планеті, але його потужність коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 м. у Баренцовому морі. Середній шар називають гранітним за його схожість із щільністю магматичних порід — гранітів. Поширений переважно під материками, потужність його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів у деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в Житомирській області, виходить на поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори, найменш досліджений, умовно названий базальтовим, за щільністю схожий з цією гірською породою. Як і осадові породи, поширений повсюдно, а потужність його коливається від 3 до 40 км.

3)Класифікація мінералів

Класифікація мінералів — розподіл мінералів на систематичні одиниці на основі їх спільних ознак (зовнішніх, геологічних, хімічних, кристалографічних, геохімічних і кристалохімічних). В залежності від того, яким ознакам надається перевага, класифікації мінералів поділяються на:

• хімічні

• геохімічні

• генетичні

• кристалографічні

• кристалохімічні

• за зовнішніми ознаками.

4)Фізичні властивості мінералів

Розрізнюють такі зовнішні (макроскопічні) фізичні властивості мінералів: колір, колір риски, прозорість, блиск, спайність, злом, твердість, розчинення у кислотах, смак, запах, щільність.

К о л і р. Майже всі мінерали забарвлені в той чи інший колір. Багато з них названі за цією ознакою. Наприклад, гематит (від грецького "гематікос" – кривавий), альбіт (від латинського "альбіус"- білий), рубін (від латинського "рубер" – червоний).

К о л і р  р и с к и. Багато мінералів у дрібно-роздрібненому стані (порошку) мають зовсім інший колір, так званий колір риски (або просто –риска). Це важлива діагностична ознака мінералу. Для визначення кольору риски нема потреби роздрібнювати мінерал, а досить провести ним по неглазурованій фарфоровій пластинці. Для xapaктеристики риски вживаються такі ж терміни, як і для кольору.

П р о з о р і с т ь. Це здатність мінералів пропускати світло. Розрізняють прозорі (гірський кришталь, ісландський шпат та ін.), напівпрозорі (халцедон, опал та ін.) і непрозорі (графіт, пірит та ін.). Багато мінералів у тонких пластинках просвічуються, наприклад, біотит.

Б л и с к. Це здатність мінералів відбивали світло (залежить від кількості відбитого світла).

За цією властивістю мінерали розподіляють на дві великі групи: з металевим та неметалевим блиском.

Металевий блиск - це блиск свіжого злому металу. Решта - неметалеві. Відрізняють блиск алмазний - дуже сильний, відбиває багато світла; дзеркальний - блиск дзеркала; скляний - блиск поверхні скла; шовковистий - при паралельно-волокнистій будові; жирний - поверхня мінералу наче намазана жиром; перламутровий - колір інтерференції. Багато мінералів не мають блиску і є матовими.

С п а й н і с т ь. Це здатність мінералів розколюватись при ударі в окремих кристалографічних напрямках з утворенням гладких або дзеркальних поверхонь - поверхонь спайності.

Т в е р д і с т ь. Це здатність мінералів чинити опір механічним зусиллям, які роз'єднують його частинки. Ступінь твердості мінералів визначається приблизно в порівнянні з твердістю еталонних мінералів за шкалою Ф. Мооса, табл. 2.2.

Для визначення твердості мінералів у лабораторних умовах користуються підручними предметами, твердість яких відома: м'який олівець - 1, ніготь - 2,5; мідна монета - 3-4; скло - 5-5,5; лезо бритви - 5-6; терпуг - 7.