Висновки

У магістерській дипломній роботі розкрито основні положення пенсійного страхування як виду соціально-забезпечувальних правовідносин; проаналізовано правову природу загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; досліджено правовідносини, що виникають у цій сфері; висунуто пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює даний вид соціального страхування. В результаті магістерського дослідження, проведеного на основі вивчення розвитку правового регулювання пенсійного страхування, аналізу чинного законодавства та практики його застосування, автором сформульовані висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання пенсійного страхування. До найбільш вагомих із них слід віднести такі:

1. Підсумовуючи думки науковців, ми дійшли висновку, що соціально-забезпечувальні правовідносини – це врегульовані нормами права соціального забезпечення і такі, що перебувають під охороною держави соціально-забезпечувальні суспільні відносини фізичних осіб (сімей) з державними органами соціального забезпечення (соціального захисту), іншими органами і організаціями з мінімізації негативних наслідків соціальних ризиків шляхом соціального страхування, підтримки, допомоги і обслуговування, а також державного пенсійного забезпечення.

2. У сучасній теорії права соціального забезпечення збереглася раніше застосовувана класифікація основних соціально-забезпечувальних відносин залежно від об’єкту на відносини із соціального забезпечення громадян у грошовій формі (пенсійні відносини, відносини із забезпечення допомогами, соціальними компенсаціями) і відносини із натурального надання соціального забезпечення (відносини із надання соціальних послуг і натуральних форм утримання, медичне обслуговування). У свій час така класифікація була обґрунтованою, самодостатньою і випливала із характеру єдиної державної системи соціального забезпечення.

У теперішній час цієї класифікації явно недостатньо, назріла необхідність у новій, основаній на інших критеріях, а саме організаційно-правових формах соціального забезпечення. У зв’язку з цим доцільно було б виділяти наступні види соціально-забезпечувальних відносин залежно від організаційно-правової форми соціального забезпечення: відносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування; 2) відносини із державної соціальної допомоги і соціальному обслуговуванню; 3) відносини із державного соціального забезпечення; 4) відносини із недержавного соціального забезпечення.

3. Одним з найбільш поширених видів соціально-забезпечувальних правовідносин є пенсійні правовідносини. До зазначених правовідносин слід віднести правовідносини із: - загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; - державного пенсійного забезпечення; - недержавного пенсійного забезпечення.

4. Правовідносини із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування являють собою врегульовані нормами права соціального забезпечення суспільні відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування щодо надання матеріального забезпечення і соціальних послуг за рахунок Пенсійного та Накопичувального фондів України, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, застрахованими особами, а також інших джерел, передбачених законом.

Основними ознаками правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є: - правовідносини мають комплексний характер, вони спрямовані на здійснення соціального захисту громадян шляхом надання матеріального забезпечення і соціальних послуг; - регулятивними, а за характером обов’язку – активними; - за строком функціонування більшість правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є триваючими постійно; - за суб’єктним складом є двосторонніми, з однієї сторони конкретні надавачі певного виду матеріального забезпечення та соціальних послуг, а з іншої сторони одержувачі таких виплат і послуг.

Правовідносини із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування виникають на підставі складних юридичних складів, які містять: 1) настання страхового випадку; 2) наявність факту соціального страхування від соціального ризику, або наявність у застрахованої особи страхового стажу; 3) рішення відповідного органу загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, прийняте в силу волевиявлення особи. Юридичні факти у складі юридичного складу як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування поділяються на правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Страховий випадок як реалізація соціального ризику в якості підстави виникнення правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування може передбачатися законом або договором. У зв’язку з цим правовідносини із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування поділяються на обов’язкові та добровільні.

5. Суб’єктом правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є особа, яку визнано суб’єктом права й яка виступає в якості дійсного учасника реалізації суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків (повноважень) із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Коло суб’єктів правовідносин із пенсійного страхування є нормативно визначеним і конкретизованим, вони одночасно наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю.

6. Проведення пенсійної реформи пов’язане із появою нових відносин і еволюцією вже існуючих. У ході реалізації першого етапу пенсійної реформи надано страхової якості пенсійним відносинам. Із впровадженням недержавного пенсійного забезпечення виникли нові правовідносини.

Нова страхова пенсійна система, будучи залежною від багатьох складових та показників соціально-економічного розвитку, зокрема від стану ринку, рівня і динаміки заробітної плати, дієвості соціальної, податкової, банківської, цінової та інших складових політики держави, потребує вдосконалення. Для цього необхідно реформувати структуру і зміст пенсійної системи. Вагомий внесок у процес реформування пенсійної системи зробив Світовий банк, який понад 10 років тому розробив трирівневу модель, а на початку 2005 р. запропонував п’ятирівневу модель. Ураховуючи постійне підвищення мінімального розміру пенсії, нині поряд із проблемою наповнення Пенсійного фонду України, гостро стоїть питання підвищення розміру заробітної плати як основи сплати страхових внесків.

Важливим завданням щодо подальшого розвитку пенсійної системи є запровадження цілісної системи звітності, фінансового обліку та державного контролю у сфері соціального страхування, чому сприятиме Закон України від 8 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який має за мету вирішити проблеми, пов’язані з ухиленням від сплати страхових внесків, удосконалить контроль за надходженням та витрачанням коштів соціального страхування.

7. Одним із важливих питань залишається питання законодавчого регулювання пенсійних відносин. До цього часу залишаються неврегульованими низка важливих питань пенсійного забезпечення, хоча регулюють зазначені відносини 27 чинних законів, які є досить складними для правозастосовної практики. Враховуючи розгалуженість пенсійного законодавства, доцільно було здійснити його кодифікацію та розробити проект Пенсійного кодексу України, після прийняття якого привести у відповідність з ним інші законодавчі акти, а також розробити необхідні проекти Законів України «Про пенсійне страхування за професійною ознакою», «Про індексацію пенсій за уніфікованими принципами та нормами», «Про недержавні спеціалізовані фонди за професійною ознакою».

8. Виникають проблеми правозастосовного характеру із новоприйнятим Законом України від 3 червня 2013 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення пенсійної реформи», який потребує тлумачення оскільки містить численні зміни до чинних актів пенсійного законодавства. Такий об’ємний Закон ускладнює правозастосування, у зв’язку з чим доцільно було б внести зміни в кожний закон окремо.

Одним із головних заходів, передбачених Законом (ст.1), є запровадження накопичувальної системи. Видається слушним, ці питання слід врегулювати в окремому законодавчому акті. Тим більше, що у частині першій ст.1 чітко не визначається перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду. Передбачається, що перерахування внесків почнеться з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду. Таке формулювання видається не зовсім вдалим через неконкретність, чого у законодавчих актах слід уникати. Доцільно було б на законодавчому рівні встановити розмір внесків у Накопичувальний фонд для роботодавця і працівника. Законом передбачається максимальний розмір внесків у Накопичувальний фонд 7 відсотків.

У ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» йдеться про максимальний розміри пенсій без урахування виплат із Накопичувального фонду. Видається доцільним не враховувати при цьому і виплати із недержавного пенсійного фонду. При цьому максимальний розмір пенсії слід передбачити в кожному окремому законі. В загальну суму пенсії не потрібно включати надбавку до пенсії за особливі заслуги.

На сьогоднішній день чітко не визначені ставки внесків до накопичувальної системи, оскільки її розмір залежить від двох чинників: - спроможності Державного бюджету України покрити дефіцит коштів Пенсійного фонду, що утвориться у солідарній системі внаслідок вилучення з неї цих коштів, та - можливості ефективного інвестування коштів Накопичувального фонду, що гарантує їх збереження та примноження. Розглядається, зокрема, варіант поступового збільшення ставки відрахувань до Накопичувального фонду з двох до семи відсотків щорічно.

9. Важливим напрямком розвитку законодавства щодо пенсійного страхування є приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. Актуальними питаннями для України є ратифікація Європейської соціальної хартії (переглянутої) у повному обсязі, Європейського кодексу соціального забезпечення 1964 року (переглянутого у 1990 р.), Конвенції МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року, Конвенції МОП №118 про рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення 1962 року тощо.