- •8. Компонентна структура світогляду.
- •9. Рівнева структура світогляду.
- •10. Функціональна структура світогляду.
- •18. Буття і небуття - вихідна проблемна ситуація для людини.
- •22. Поняття «дух» і «душа».
- •31. Цінності як форми утримання й закріплення споріднених смислів.
- •32. Базові життєві цінності.
- •42.Підходи до осмислення історії.
- •51. Смислова єдність понять «Особистість» - «народ» - «людство».
- •50. Суспільство і людина. Проблема безпосередності та опосередкованості зв’язків між ними.
- •58. Ортега-і-Гассет про імперативи культури і життя.
- •59. Діяльнісний тип ставлення до світу та життєва стратегія.
- •60. Феномен нелінійності. Сутність нелінійного мислення.
- •61. Способи обгрунтування й передачі цінностей.
58. Ортега-і-Гассет про імперативи культури і життя.
Виявилося, що продуктивнішим був той підхід до осмислення протиріччя культури та життя, який запропонував на початку 20-х років Ортега-і-Гассет. У своїй праці "Тема нашого часу" він розглядає культуру й життя як взаємодоповнювальні реальності. Кожне поодинці вони є однобічностями й є згубними для людини. Коли ж людське життя йде нормально, воно підлягає дії двох протилежних імперативів - імперативу культури й життєвого імперативу. Імператив культури: Людина, жива істота, повинна бути благою. Життєвий імператив: Благо повинне бути людяним, життєдайним, отже, сумісним з життям і необхідним для нього. Узагальнюючи ці імперативи, Ортега-і-Гассет так формулює остаточний припис: "Життя повинне бути культурним, але й культура зобов'язана бути життєдайною" . Що мав на думці Ортега-і-Гассет, прагнучи обгрунтувати єдність, навіть взаємопроникнення життя та культури? По-перше, можливість для цінностей культури втрачати зв'язок з життєвим процесом, втрачати здатність обертатися на індивідуальні життєві смисли. Тоді культура виступає чимсь штучним і формальним, зовнішнім і необов'язковим для життя. По-друге, стверджуване стихійно, позбавлене смислотвірного начала життя істотно деформує буття людини. Передусім воно пригнічує й навіть руйнує особистісне начало - як в індивідуальному, так і в соціальному бутті. Але оскільки життя здійснюється все-таки в межах людського буття, воно задля досягнення смислової врівноваженості вибудовує свої смисли: самоцінність сили та успіху, принаду розчинення індивідуально-особистісного у безвідповідальності масової дії й таке інше. По-третє, - й це найважливіше, - Ортега-і-Гассет виходив з того, що культура здатна запліднити життя достотними смислами й упорядкувати його, оскільки вона є універсальним виявом смислотвірної здатності людини; а життя здатне внести в культуру спонтанний рух і повноту смислоздійснення. Проте, якщо придивитися до культури пильніше, можна помітити, що її поєднання з життям уможливлене тим, що в ній самій присутнє життєдайне начало. Інакше культура не могла б самооновлюватися й ніколи б не вистояла у боротьбі з тоталітаризмом, який спирався у смисловому відношенні саме на реальність життя, декларуючи як обов'язкові цінності енергійний активізм, силу, здоров'я, молодість тощо. Розглядувана як універсальна характеристика людського буття, культура підноситься над протиріччям культури та життя.
59. Діяльнісний тип ставлення до світу та життєва стратегія.
60. Феномен нелінійності. Сутність нелінійного мислення.
Смисловим стрижнем нового світорозуміння, що установлюється в сучасній науці, є нелінійне мислення. Воно - найперше означає відмову мислити все існуюче згідно з логікою прямої, не порушуваної причинно-наслідкової послідовності, коли випадковість розглядається як щось побічне й неістотне, нестійкість системи і будь-яке відхилення від головної лінії розвитку - небажаними, а одиничне зусилля - неістотним для макросоціальних процесів. Натомість слід виходити з того, що світ не є однорідним полем наскрізної дії універсальних законів. Це певна ієрархія цілісних системних утворень, що перебувають у постійній взаємодії з середовищем. Нестійкість систем відкриває перед ними спектр можливих змін, можливість змінюватися тим чи тим шляхом. Отже, мислити нелінійно означає бути готовим до появи нового цілого, досліджувати умови нестійкого стану вихідної системи, аналізувати альтернативні можливості появи стійких новоутворень, відшукувати засоби впливу на ту чи ту систему відповідно до тенденцій її розвитку. З огляду на сучасну соціальну практику це означає, шо перебіг подій у світі не запрограмований дією якихось "законів історії". Кожен з нас за певних обставин здатен вплинути на нього і негативно, і позитивно. Можливості негативного впливу збільшуються передусім за рахунок зростання нашої технічної могутності (комп'ютери, сучасна зброя, біотехнології тощо), а позитивного - за рахунок зростання особистісного первня сучасної людини.
