2. Прийняття спадщини

Старий ЦК чітко визначав які дії треба зробити для прийняття спадщини (ст. 549 ЦК). В новому ЦК містяться правила, які змінюють порядок, що існував раніше. Внаслідок цього деякі з них є не зовсім зрозумілим. Наприклад, в ч. 4 ст. 1268 ЦК сказано, що малолітні діти вважаються такими, що прийняли спадщину, а в ч. 4 ст. 1269 ЦК йдеться про необхідність подання заяви від імені малолітньої дитини. Як співвідносяться вказані норми?

Дійсно, згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК 1963 р., спадщину можна було прийняти шляхом: а) фактичного вступу в управління та володіння майном, б) шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори. Новий ЦК містить декілька статей, які визначають новий порядок прийняття спадщини (ст. 1268-1273 ЦК). Треба відзначити, що ці норми важко визнати простими для сприйняття, а у деяких випадках їх тлумачення може базуватися лише на певних припущеннях.

З аналізу норм ЦК можна дійти таких висновків. Способи прийняття спадщини, в першу чергу, залежать від місця проживання спадкоємця (разом із спадкодавцем чи окремо). Крім того, в особливу групу відокремлено осіб, які потребують особливого захисту (діти, непрацездатні особи тощо). У зв’язку з цим можна виділити три групи спадкоємців, для кожної з яких для прийняття спадщини законом передбачені відповідні правила.

Способи прийняття спадщини за новим цк:

1. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не відмовився від неї в порядку, встановленому законом (ч. 3 ст. 1268 ЦК). Вказівка закону на те, що такий спадкоємець „вважаться таким, що прийняв спадщину” свідчить, що особа, яка належить до цієї групи, вважається такою, що прийняла спадщину автоматично. І навпаки, для відмови від спадщини така особа має подати відповідну заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1273 ЦК).

2. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не відмовилися від прийняття спадщини в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 1268 ЦК). Особи, які входять до цієї групи також вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично, бо до них теж застосовано визначення „вважаються такими, що прийняли спадщину”. Для відмови від спадщини ці особи також мають здійснити певні дії – подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ч. 3, 4 ст. 1273 ЦК).

3. Спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, для прийняття спадщини має подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК). Спадкоємці, які входять до цієї групи, не можуть визнаватися такими, що прийняли спадщину автоматично. Навпаки, для прийняття спадщини, їм необхідно подати заяву, в якій висловити своє бажання щодо набуття спадкових прав та обов’язків.

Таким чином можна зробити висновок, що спадкоємці, які проживали разом із спадкодавцем та ті, хто потребують підвищеного захисту (спадкоємці першої та другої групи) вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті спадкодавця автоматично. Зрозуміло, що при цьому виникає питання щодо змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 1269 ЦК, в яких встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини. Іншими словами, якщо особа вважається такою, що прийняла спадщину, то навіщо визначати порядок подання нею заяви про таке прийняття? Можна припустити, що в даному випадку вирішується суто процедурне питання – визначається, хто саме може звернутися до нотаріальної контори: якщо дитина малолітня (до 14 років), то це батьки усиновлювачі, опікун, якщо дитина досягла 14 років, то вона може подати заяву особисто. З аналізу ст.ст. 1268, 1269 ЦК можна припустити, що подання заяви є підставою для відкриття спадкової справи і тільки. Принципово цей момент нічого не визначає і не впливає на реалізацію права особи на спадкування (тільки щодо осіб першої та другої групи). Таким чином, якщо, наприклад, неповнолітня дитина не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, то вона не може вважитися такою, що пропустила строк для прийняття спадщини. Вона визнається такою, що прийняла спадщину, в силу прямого припису закону ‑ згідно із ч. 4 ст. 1268 ЦК. Подання ж заяви (навіть після спливу відповідних строків) – це конкретні дії процедурного характеру, які спрямовані на реалізацію існуючого права на спадкування. Мені здається, що, якщо нотаріус має свідчення про наявність у спадкодавця осіб, які вказані в ч. 4 ст. 1268 ЦК (малолітні, неповнолітні тощо), він має виходити з того, що ці особи прийняли спадщину, якщо немає відповідної заяви цих осіб (їх представників) про відмову від прийняття спадщини (ч. 2-4 ст. 1273 ЦК).

Інша справа ‑ повнолітні та дієздатні особи, які не проживали разом із спадкодавцем (третя група осіб ‑ ч. 1 ст. 1269 ЦК). Якщо особи, які належать до цієї групи, не подадуть відповідної заяви до нотаріальної контори у строки, передбачені законом, то вони вважатимуться такими, що не прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1272 ЦК).