Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
mikro_moi (1).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆
  1. Дослідить ринкову поведінку монополістичного конкурента. Нецінова конкуренція. Поглиблення диференціації продукту. Теорії монополістичної конкуренції Дж. Робінсон, е. Чемберлен.

Монополістична конкуренція – це тип ринкової структури, який передбачає присутність на ринку великої кількості відносно невеликих фірм, які мають обмежену можливість впливати на параметри ринку, однак реалізують неідентичні товари. Це найбільш типова ринкова структура для сучасної економіки, яка складається практично в усіх галузях, де відсутні істотні вхідні бар’єри. Монополістична конкуренція дозволяє фірмам використовувати всі можливі способи конкурентної боротьби, у тому числі – зниження ціни.

                Для існування монополістичної конкуренції, кількість продавців повинна бути:

– не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;

– не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;

– досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

– достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

                Монополістична конкуренція вважається соціально ефективним типом ринкової структури, хоча порівняно з досконалою конкуренцією має певні недоліки.

1. Значний обсяг коштів витрачається на конкуренту боротьбу, причому сплачує за неї споживач у ціні товару.

2. Середня прибутковість фірм на ринку монополістичної конкуренції зазвичай вища, ніж на ринку чистої конкуренції, оскільки ціна не є ключовим критерієм вибору товару для споживача.

3. Переважна більшість ринків із чистою конкуренцією є надлишковими, що веде до значного обсягу нереалізованих товарів (тобто втрати суспільних ресурсів) і до банкрутства ряду підприємств.

Особливості економічної стратегії фірми на ринку монополістичної конкуренції в короткостроковому періоді: Визначаючи ціну і обсяг виробництва, які дозволяють максимізувати прибуток, фірма використовує те ж «золоте правило», що й в інших моделях ринку: рівність граничних витрат і граничного доходу. У короткостроковому періоді обсяг виробництва, який відповідає максимальному прибутку, знаходиться на перетині кривих MR і MC (точка К на рис. 10.1), а оскільки ціна рівноваги (Р0) перевищує середні загальні витрати, фірма заробляє прибуток (величину якого характеризує площа заштрихованого прямокутника РфРоАВ на рис. 10.1).

Рис. 10.1. Максимізація прибутку фірмою на ринку монополістичної конкуренції у короткостроковому періоді

У випадку, якщо середні загальні витрати фірми у короткостроковому періоді будуть перевищувати Р0, стратегія фірми буде зводитись до мінімізації збитків.

Особливості економічної стратегії фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді

В довгостроковому періоді ситуація максимізації прибутку зберігатися не може, оскільки вхід до ринку відкрито для усіх, а отриманий прибуток буде стимулювати вступ до нього інших виробників даного виду продукції. В результаті фірма почне втрачати свою частку ринку (крива попиту на її продукцію зсунеться донизу – рис. 10.2).

Тепер максимізація прибутку буде досягатися при ціні, що дорівнює середнім витратам з нульовим економічним прибутком, тому що вступ до ринку конкурентів відбувається до моменту зведення економічного прибутку до нуля.

Таким чином, у довгостроковому періоді, як і в умовах досконалої конкуренції, фірма опиниться в стані рівноваги, отримуючи тільки нормальний прибуток та забезпечуючи собі таким чином беззбитковість. При цьому буде виконано подвійне рівняння: MR = MC, P =ATC. Але, на відміну від досконалої конкуренції, в умовах монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді продукція не буде виготовлятись з мінімальними середніми загальними витратами, тобто P > ATC min .

На рис. 10.2 лінія попиту має низхідний нахил і торкається кривої середніх витрат зліва від точки її мінімуму. Це означає, що в стані довгострокової рівноваги у монополістичних конкурентів існуватимуть «зайві» виробничі потужності, а продукція, що за таких умов виготовлятиметься, буде обходитись дорожче, ніж стандартна на конкурентному ринку. Площа заштрихованого прямокутника являє собою «плату» суспільства за різноманіття продукції. Однак навіть це критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначно негативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тому, що ця ринкова модель націлює фірму на диференціацію свого продукту, змушує її враховувати різноманітність потреб споживачів. Тому дослідження монополістичної конкуренції буде неповним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів.Нецінова конкуренція – завоювання конкурентної переваги товаровиробниками завдяки підвищенню якості та надійності їх продукції, вдосконаленню методів збуту, наданню послуг, розширенню сфери післяпродажного обслуговування, подовженню терміну гарант служби виробів, наданню споживачам кредитів на придбання товарів і послуг га інших пільг, використанню реклами тощо. Матеріальна основа нецінової конкуренції – впровадження нової техніки і технологи, використання якісно нових видів сировини і матеріалів, найдосконаліших форм і методів організації виробництва та ін. Значного поширення у процесі реалізації товарів набувають угоди «про маркетинг», про будівництво об'єктів «під ключ», якими передбачено надання консультаційних послуг, сприяння в освоєнні нової техніки й технології, навчання фахівців, продаж пакета ліцензій та ін. Негативні риси нецінової конкуренції – гіпертрофоване використання реклами, штучне нав'язування споживачам нових матеріальних благ, формування монополіями (в т.ч. олігополіями) вигідної для них психології споживання.

Реклама пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою частку в ринковому попиті і зменшити його еластичність за ціною. Переваги реклами: поширює інформацію, стимулює покращення продукту, сприяє здешевленню продукції, підтримує конкуренцію, сприяє розвитку засобів масової інформації.

Критики реклами наводять гак само багато аргументів, які спрямовані проти реклами: не надає корисної інформації, витрати на рекламу є відносно непродуктивними, негативні зовнішні впливи, зростання витрат виробництва, зростання монополізації галузі.

Методи нецінової конкуренції можуть бути або пов’язані з удосконаленням продукту, або орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей, наприклад, упаковка товару, його дизайн, способи продажу, послуги і умови, розміщення і доступність тощо. Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових видів продукції, які втілюють у собі досягнення НТП. Отже, ринок монополістичної конкуренції, на відміну від монополії, створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами фірмам на ринку монополістичної конкуренції вдається за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на реклами тому, що можливий ефект від неї отримають інші, а монополісту реклама не дуже потрібна з-за відсутності потенційних конкурентів, то для монополістичного конкурента реклама – одне з головних знарядь у боротьбі за існування. Диференціація продукції як метод нецінової конкуренції.

Ймовірність того, що легке входження в галузь монополістичної конкуренцією буде сприяти різновиду продукції і поліпшенню продукту є, можливо, основною рисою монополістичної конкуренції, яка може компенсувати повністю чи частково (витрати), пов’язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують два досить ясні обставини:

Диференціація продукту в якийсь даний момент часу (в любий момент споживачу буде запропоновано широкий перелік типів, марок і ступенів якості любого даного продукту. Порівняно із чистою конкуренцією це для споживача є певними перевагами. Діапазон вільного вибору розширюється, а різновиди і відтінки споживчих смаків задовольняються виробниками найбільш повно. Проте, швидке збільшення асортименту продуктів певних типів може досягти такого рівня, коли споживач почне лякатися, розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу (Помада фірми “Ревлон” налічує 157 тонів, з яких 41 є рожевим) Також негативним є те, що споживачі, які зіткнулися з великою кількістю подібних товарів, можуть почати надавати перевагу якості товару по ціні).

Покрашення продукту на протязі часу (вдале поліпшення продукту однією фірмою зобов’язує конкурентів “підтакувати”, або, якщо вони можуть це зробити, перевищити тимчасову ринкову перевагу цієї фірми, інакше їм не уникнути збитків. Також, прибутки, отримані від вдалого покращання продукту, можуть бути використані для фінансування подальшого його покрашення. Проте, зміна продукту в більшості випадків є другорядною, тобто незначні зовнішні зміни в продукті які не збільшують його довговічності, ефективності чи корисності. Більш екзотична тара, ярке упакування чи “наведення блиску” складають найчастіше головні напрямки змін продукту).

Теорії недосконалої конкуренції Дж. Робінсон, Е. Чемберліна, Й.Шумпетера.

Світову популярність їй принесла книга під назвою "Економічна теорія недосконалої конкуренції", що вийшла у 1933 р.

Загальний підхід до аналізу макроекономічних процесів Дж. Робінсон перейняла у Дж.М. Кейнса, а підхід до основних категорій аналізу (відсотка, заробітної плати, проценту, капіталу) — у Д. Рікардо і А. Маршалла.

У теорії недосконалої конкуренції Дж.Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядає конкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку. У недосконалій конкуренції Дж.Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

За недосконалої конкуренції, продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком: домовленості між фірмами; обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики. Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополія єдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом може бути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав'язаними нею умовами. У результаті заробітна плата може бути нижчою від граничного продукту, а це свідчить про наявність відносин експлуатації. Тому в цих умовах необхідно узаконити мінімальний розмір заробітної плати. З іншого боку, якщо могутні профспілки домагаються значного збільшення заробітної плати, що зменшує нормальний прибуток власників капіталу, то вже самі робітники експлуатують дрібних власників.

Чиста монополія — це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів для входження в галузь, із монополією виробників сировини та інше. Для Робінсон чиста монополія є явищем не тільки ринку, а й концентрованого виробництва. Останнє, на думку автора, є економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, зі зростанням обсягів виробництва знижується.

Олігополія — стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існування реальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалої конкуренції й абсолютної монополії. Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Іншими словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при формуванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Дж. Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Вона ввела поняття «дискримінація в цінах» — розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст, випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, (зверніть увагу! Майже як в Україні) обслуговуючи найбільш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучає менш спроможних покупців, і при цьому незважаючи на зниження ціни, прибуток буде високий оскільки попит збільшиться.

Едвард Чемберлін (1899—1967) — американський економіст. Народився у штаті Вашингтон у сім'ї священика. 

Закінчив Айовський університет. У 1922 р. Е. Чемберлін вступає до докторантури Гарвардського університету і, закінчивши її, залишається тут викладати. У 1933 р. вчений публікує працю «Теорія монополістичної конкуренції», яка стала, згодом, класичним твором. Ця теорія Чемберліна була викликом традиційній економічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключні поняття. Е.Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією:

• створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;

• ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.

Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:

• число продавців досить велике;

• кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;

• товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;

• вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений.

У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін. Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках:

• маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);

• внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;

• впровадження реклами.

Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції.

Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства — це стимул для мінімізації витрат і максимального наближення оплати праці до її граничної продуктивності. Для підприємця — це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибу-ток є результатом підприємницької активності за інших однако-вих умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях — технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових ринків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не зв’язана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації», — писав він.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]