1.2 Сорбоністи та тогочасні догмати і забобони

Охороняючи догмати, Сорбонна так само ревно охороняла забобони середніх віків, як і віру в чаклунство і чорну магію. Коли Жанна д'Арк потрапила в руки англійців і герцог Бедфорд висунув проти неї звинувачення у відносинах з нечистою силою, Сорбонна писала похвали глибокодумності і проникливості цього слідчого, а коли Жанну спалили - відслужила подячний молебень.

     В епоху реформації Сорбонна являла собою спочатку помірне, невойовниче крило європейського католицизму, тобто найбільш непопулярну в ті часи течію. Вона друкувала у своїх друкарнях, крім святих книг, ще латинських авторів і деякі твори італійських письменників (книгодрукування з'явилося у Франції в 1469 році також під заступництвом Сорбонни). Тенденції Сорбонни явно виказались, коли паризький парламент раніше, ніж зареєструвати указ Генріха Валуа про допущення єзуїтського ордену у Францію, звернувся за порадою до Сорбонни. Сорбоністи відповіли, що вони вважають єзуїтів небезпечними шахраями і негідниками, а їх орден скопищем лиходіїв. Папа велів спалити публічно цей відгук, але нікого з сорбоністов інквізиція не притягнула до відповідальності. На парламент відгук Сорбонни подіяв досить слабко: єзуїтам було дозволено влаштовуватися у Франції, але тільки без оголошення свого імені.

У 1542 р. паризька Сорбонна виклопотала собі у парламенту право складати список книг, які вона знаходить корисним заборонити; такі списки Сорбонна і опублікувала в 1544, 1547, 1551 і 1656 рр..

1.3 Сорбонна в руках Гізів

Проте, незабаром Сорбонна потрапила в руки Гізів і католиків. Це сталося у зв'язку з тим, що Танкерель, один з найздібніших учнів Сорбонни, написав трактат, в якому деякими новими аргументами намагався обгрунтувати теорію Григорія VII, Інокентія III і Боніфація VIII про право пап скидати і зводити на трон світських володарів. Трактат з'явився в рік закриття Тридентського собору - в 1563 році. На автора посипалися звинувачення. Прокурор парламенту за наполяганням королівського канцлера зажадав у Сорбонни осуду книги, але декан Сорбонського докторів відповідав, що питання це – занадто складне і суперечливе. Тоді настало важке приниження для гордої установи: сорбоністів змусили погрозами публічно покаятися і вибачитися у присутності голови, прокурора і 2-х членів парламенту.

З цих пір гаслом Сорбонни стає помста династії Валуа. Сорбонна зближується з Гізами і, за необхідності, з усією ультракатоличною партією. Вона, розгромивши Генріха III, радіє його вигнанню з Парижа, проклинає і оголошує його позбавленим влади і престолу, коли він тримає в облозі Париж. Коли вбили Генріха III, Сорбонна переконує парижан протистояти Наварскому королю до останньої краплі крові і першою відкрито ставить кандидатуру Філіпа Іспанського. «Бог не пробачить Франції, якщо вона королем своїм зробить ренегата», - повторювали сорбоністи навіть в останні дні облоги.

1.4 Втрата впливу Сорбонни

Коли Генріх IV зійшов на трон, він не мстив Сорбонні, але дбав лише про те, щоб надалі вона не відігравала активну роль. У наступному столітті Рішельє не тільки позбавив Сорбонну всякої тіні політичного впливу, але навіть втручався в суто релігійні і науково-богословські функції сорбоністов, які з люттю відстоювали останні залишки своєї незалежності.

Декарт піддався самому повному і рішучому осуду Сорбонни; цікаво, що з її боку він був засуджений майже слово в слово тими ж виразами, як і з боку свого протестантського критика, голландського пастора Воєта, непримиренного ворога Сорбонни і сорбоністов. Вольтер, Дідро і енциклопедисти також були засуджені Сорбонною, але, як це не дивно, дещо менш суворо, ніж автор «Discours de la methode». До янсеністській руху Сорбонна поставилася прихильно, можливо, внаслідок ворожнечі Пор-Рояля з єзуїтами, яких Сорбонна продовжувала ненавидіти.

Сорбонна була в XVIII в. заможною установою, справами якої управляв «провізор» з чотирма докторами, обраними зі свого середовища всіма членами. Фінансами завідували спеціальні чиновники, призначувані провізором. У 1790 році Сорбонна, як богословська школа, перестала існувати. У 1808 році декретом Наполеона її будівлі віддані в розпорядження Університету міста Парижа.