Структура ділової бесіди

Ділова бесіда складається з п'яти фаз:

1. Початок бесіди.

2. Передача інформації.

3. Аргументація.

4. Спростування доводів співрозмовника.

5. Ухвалення рішень.

34 Питання

Стилістичні засоби лексикології можна розподілити за використанням їх у різних функціональних стилях. Стилістична грамотність передбачає насамперед правильне й доречне вживання слів – відповідно до їхнього значення й емоційно-стилістичного забарвлення. Усі слова, що вживаються в мові , становлять її словниковий склад. Або лексику. Слова. Якими користуються всі, називаються загальновживаними. Вони вживаються в усіх стилях мовлення, всім зрозумілі й означають звичні для всіх поняття. Професіоналізмами називаються слова, що побутують тільки в мові людей певної професії. Слова, які щойно з’явилися в мові, називаються неологізмами. Вони поділяються на дві підгрупи: 

Слова, що позначають нові предмети і явища в науці, техніці, суспільно-політичному житті й побуті;

Нові слова, які характеризують як нові, так і вже відомі предмети, явища, дії, стани в образно-емоційному плані.

Архаїзмами(застарілими словами) називають слова, які вийшли із загального вжитку. Вони вживаються в творах на історичну тему, а також для надання мові урочистості або, навпаки, іронічного звучання.  Слова, що вживаються в певній місцевості, називаються діалектизмами. Вони використовуються в художніх творах для передачі місцевого колориту.

^ Загальновживана лексика (широкого вжитку)	Спеціальна лексика (обмеженого вжитку)
1. Речі побуту, повсякденного життя. 2. Явища природи, почуття, дії тощо	1. Діалектизми(вживаються жителями певної місцевості). Газда, легінь.
3. Процеси трудової, суспільної діяльності людей.	2. Терміни, професіоналізми (вживаються людьми певних професій). Параграф, молекула
	3. Офіційно-ділова лексика(мова ділових паперів) акт, наказ, план
4. Морально-етичні поняття.	4. Жаргонізми (вживаються представниками певних соціальних груп). Шпора, пара.
	5. Арготизми (вживаються представниками кримінального класу). Хаза, малина

36 Питання

Орфогра́фія (грец. ὀρθογραφία, від ὀρθός — правильний і γράφω — писати) — історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів пе­редачімовлення на письмі, яка поряд із пунк­туацією становить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» ужи­ваються як тотожні. Вивчає правильність написання. Орфографія визначає правила:

• на­писання звуків (фонем) літерами,

• написання слів разом, окремо й через дефіс,

• уживання великої літери,

• правила переносу частини сло­ва з рядка в рядок.

Крім того, орфографія регулює напи­сання афіксів і закінчень відмінюваних слів.

В основі орфографії лежить графіка. Водночас вона ґрун­тується на певних принципах, які зумовлені фонетичною та граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвит­ку її правописної системи.

Орфографічні правила, як складова частина систе­ми письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, ро­бить його дієвішим, ефективнішим, що, звичай­но, сприяє піднесенню мовної культури народу.