3.2 Біхевіоризм

У самому загальному плані біхевіоризм у соціальній психології являє собою перенесення принципів, розроблених у традиційному біхевіоризмі й необіхевіоризмі, на нове коло об'єктів – об'єкти соціально-психологічного знання.

В області соціальної психології ми зустрічаємося із цими двома тенденціями: радикальна лінія найбільш чітко представлена оперантним підходом Скіннера і його послідовників. Медіаторна лінія розвитку найбільше широко представлена й пов'язана з такими авторами, як Н.Міллер, Д.Доллард, А.Бандура, Р.Уолтрес і ін.

До біхевіористичних теорій відносять:

1) теорії агресії й наслідування (Н.Міллер, Д.Доллард, А.Бандура).

2) теорії діадичної взаємодії (Д.Тібо, Г.Келлі, Д.Хоманс).

Теорії агресії й наслідування (Підхід н.Міллера й д.Долларда)

Наприкінці 30-х р. була сформульована гіпотеза фрустрації–агресії: наявність агресивного поводження завжди припускає існування фрустрації й, навпаки, існування фрустрації завжди веде до деякої форми агресії. Її авторами є Н.Міллер, Д.Доллард, М.Дуб, Д.Маурер і Р.Сіерс.

Основні поняття теорії:

Фрустрація – це будь-яка умова, що блокує досягнення бажаної мети.

Агресія – поведінка, мета якої є зруйнування або зміщення фруструючого блоку.

Стримування дії внаслідок очікуваних негативних наслідків від її реалізації (що, до речі, може стати джерелом додаткової фрустрації).

Зміщена агресія – агресія спрямована не проти безпосереднього джерела фрустрації, а на який-небудь іншій, як правило, „необразливий об'єкт”.

Важливу увагу автори приділяли проблемі наслідування, або імітації.

В цілому парадигма всіх ситуацій научіння, включаючи наслідування, являє собою, за Н.Міллером, Д.Доллардом, наступну схему: сигнал – внутрішня реакція – драйв – зовнішня реакція – винагорода.

Теорії діадичної взаємодії (Підхід д.Тібо й г.Келлі )

Частіше цей підхід називають „теорією взаємодії результатів”.

Суть підходу полягає в наступному:

Будь-які міжособистісні відношення – це взаємодія, яку можна описати в термінах „результатів” – винагород і втрат (витрат) кожного з учасників взаємодії. Взаємодія буде тривати, повторюватися доти, поки винагороди перевищують втрати.Взаємодіючі сторони залежать один від одного в досягненні позитивних результатів. Одержувані учасниками в підсумку взаємодії винагороди або понесені втрати детермінуються 2 факторами: внутрішніми (ендогенними) і зовнішніми (екзогенними)

До ендогенних детермінант відносять – здатність учасників задовольнити потреби один одного, цінності й очікування стосовно взаємодії. Вони виникають в ході взаємодії як його продукт.

До екзогенних детермінант відносять:

1) дистантність: люди, віддалені територіально мають значно менші можливості взаємного задоволення потреб, оскільки для формування й підтримки фізично дистантних відносин потрібно більше зусиль і, отже, більше витрат, ніж у протилежному випадку;

2) комплементарність, або додатковість: утворення діади полегшується сторонами, які здатні винагороджувати одне одного ціною низьких витрат для себе.

Для визначення достатньої міри позитивного результату, Д.Тібо й Г.Келлі вводять поняття „рівень порівняння” і „рівень порівняння альтернатив”.

Рівень порівняння індивіда – це середня величина позитивних результатів, які він мав у своїх попередніх відносинах з іншими.

Рівень порівняння альтернатив – за допомогою цього критерію індивід вирішує, чи буде він залишатися в даному соціальному відношенні або вийде з нього.