Первіснообщинний спосіб виробництва

Тривав з початку кам’яного століття і аж до моменту виникнення класового суспільства (IX століття до н.е.). Спочатку грунтувався на привласнюючого господарства, тобто людина тільки користувався тим, що давала природа. У міру розвитку виробничих відносин і продуктивних сил, з появою певних навичок і знарядь праці, первіснообщинний спосіб набув рис видобувного господарства.

Характерні особливості ладу:

- економічна рівність, т.е рівне ставлення всіх членів суспільства до засобів виробництва і до розподілу матеріальних благ;

- відсутність приватної власності;

- відсутність експлуатації.

Подібний рівноправно-колективний характер взаємин був заснований на надзвичайно низькому рівні розвитку виробничих сил. Зроблених матеріальних благ вистачало в основному на підтримку життя. На цьому етапі надлишкового продукту ще не існувало. І тільки подальший розвиток виробничих сил забезпечило появу надлишкового продукту, що спричинило за собою нові способи розподілу і відповідне виділення класів суспільства, зародження товарообміну між сусідніми племенами, поява приватної власності і початкові форми експлуатації.

Античний спосіб виробництва

Почався в IX столітті до н.е. в Греції і тривав до II — IV століть н.е. На цьому етапі приватна власність існувала поряд з общинної, виникли міста з ознаками державності. Власність на працю грунтувалася на власності на землю. Міста існували скоріше як військово-оборонна формація, ніж виробнича. Ведення війни було більшим суспільною працею і способом одержання матеріальних благ. Відмінною рисою виробничих відносин цього періоду була наявність рабів і рабської праці — як «послідовного і необхідного результату» розвитку існуючого суспільства.

Феодальний спосіб виробництва

Це період з кінця IV — початку V століть, який склався після рабовласницького ладу (у країнах Середземномор’я, Близького Сходу та Північної Африки) або безпосередньо після первіснообщинного (на слов’янських територіях).

Цей спосіб виробництва базується на формуванні класів феодалів і селян, заснованому на земельної власності. Феодали були землевласниками, а селяни потрапляли в особисту власність, оскільки вели на їхній землі своє дрібне приватне виробництво. За право користування землею селяни розплачувалися з землевласниками своєю працею, натуральними продуктами або грішми.

У період раннього середньовіччя селяни отримали відносну незалежність і самостійність, що призвело до значного зростання продуктивних сил, розвитку ремесел і прогресу у веденні сільського господарства. Розвиваються міста і утворюється новий соціальний шар — вільні городяни, а в наслідку буржуа.

На початку XV століття в більшості країн Західної Європи селяни отримали звільнення від особистої феодальної залежності. Поступово виникли зачатки капіталістичного суспільства, яке остаточно зміцнилося за допомогою буржуазних революцій в кінці XVIII століття.

Капіталістичний спосіб виробництва

Основа цього способу виробництва — відносини між найманою працею і капіталом. Товариство, відповідно, поділяється на два класи: капіталістів — власників засобів виробництва і грошового капіталу, і пролетарів, які продають капіталістам свою робочу силу. При цьому виникає поняття додаткової вартості — це прибуток від виробництва, яку капіталісти залишають собі. Додаткова вартість фактично є рушійною силою капіталістичного суспільства.

В період капіталістичного способу виробництва продуктивні сили одержали небувале раніше розвиток. Обсяги виробництва, рівень розвитку знарядь праці зросли в рази. При цьому основні вигоди від зростання суспільного виробництва діставалися переважно капіталістам.

На певному етапі цього ладу виробничі сили повинні перерости частнокапиталистические виробничі відносини, що, на думку Маркса, неминуче призведе до становлення наступних етапів розвитку суспільства — соціалізму і комунізму.