3. Україна в роки Столипінської реформи.

3 червня 1907 р. була розігнана ІІ Державна дума і підписаний новий виборчий закон, який обмежив права селян та робітників і розширив права поміщиків і буржуазії. Ці події названо державним переворотом, а політичний режим, який склався, Третьочервневою монархією. Настав період реакції — це придушення всього прогресивного, ліквідація здобутків революції 1905–1907 років.

Із праці Бойка О. Д. «Історія України»

«У багатьох районах Російської імперії було введено «воєнний», або ж «особливий», стан. Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Чернігівська та Херсонська губернії тривалий час перебували в стані посиленої охорони. У цих регіонах заборонялись будь-які збори, наради, навіть не дозволялося збиратися декільком особам у приватних квартирах.

Період реакції — це час «надзвичайних заходів» у боротьбі з революційним рухом, зростання кількості арештів, сваволі воєнних судів зі спрощеною формою судочинства, масових заслань без суду і слідства, погромів профспілок, заборони демократичних видань тощо. …Активно запрацював репресивний апарат. …Було засуджено 26 тисяч осіб, з яких 5 тисячам винесено смертні вироки. У переповнених тюрмах країни перебувало майже 180 тис. осіб».

Аграрна реформа П. Столипіна

Революція 1905–1907 рр. довела, що аграрне питання з економічного переросло в політичне. Його нерозв’язаність поглиблювала конфронтацію в суспільстві, посилювала соціальне напруження та політичну нестабільність. Будучи залишком феодалізму, самодержавство тривалий час консервувало свою опору — два інших релікти часів кріпосництва: поміщицьке землеволодіння та селянську общину.

На початку ХХ ст. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала не лише свою нездатність ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тоді ще в ході революції прем’єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора. Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 р., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини ХІХ ст. У його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Стрижнем столипінської аграрної реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності та бідності.

З указу Петра Столипіна (1906)

«…Селяни дістають право вільного виходу з общини із закріпленням у власність окремих домохазяїн ділянок, які переходять до приватного володіння, з громадського наділу…

1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за общинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з визначеної землі…

4. Домовласники, за якими закріплені в приватну власність ділянки общинної землі, зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіножатями, лісними та іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах…

Вимоги про закріплення в приватну власність частини з общинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана у місячний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять у приватне володіння домохазяїна…»

Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно розв’язати низку важливих завдань: підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, розв’язати проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації, в суспільстві вони були зустрінуті здебільшого ворожо.

Найбільший успіх реформа Столипіна мала в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, прагненням до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Протягом 1907–1915 рр. на Правобережжі вийшли із общини 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. На 1916 р. утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14 % селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24 % селянських господарств, а переселилися на хутори 10,3 %.

Значення реформи
позитивне	негативне
• відкривала шлях до приватного селянського землеволодіння; • дала поштовх до розвитку товарно- грошових відносин у сільському господарстві; • сприяла розвитку особистої ініціативи і конкуренції; • у господарствах заможних селян стали широко використовуватися сільськогосподарська техніка і добрива; • підвищилася врожайність у селянських господарствах	• реформа поглибила соціальне розшарування селянства і загострила відносини між бідними та заможними селянами; • збільшила кількість селян-емігрантів з України; • реформа не булла доведена до кінця

Викладач____________ Неонета О.В.

_{(підпис) (П.І.Б.)}

Лекція 4

Тема: Розвиток культури на поч. XXст.

ПЛАН