2. Відношення до навколишнього світу. Особливості перших уявлень про себе. Ім’я як перша ланка структури самосвідомості.

У ході психічного розвитку дитини відбувається не тільки засвоєння різноманітних дій і формування психічних процесів і якостей, необхідних для їх виконання. Дитина поступово оволодіває властивими людині формами поведінки в суспільстві і, головне, тими внутрішніми рисами, які відрізняють людину як члена суспільства і визначають його вчинки.

Доросла людина керується у поведінці переважно усвідомленими мотивами: він віддає собі звіт в тому, чому в даному випадку він хоче чи йому слід вчинити саме так, а не інакше. Мотиви поведінки дорослого являють собою певну систему, яка залежить від того, що для нього і що менш значущий. Він може, наприклад, відмовитися від привабливої пропозиції у фінансовій операції, якщо передбачає достатній ступінь ризику, а він не готовий вступити авантюрно, або він може посадити себе за необхідну роботу, хоча він втомився і сьогодні він заслужив право відпочити.

Дитині потрібно оволодіти здатністю рефлексувати на всі привхідні обставини і свої цілі. Мотиви її поведінки, як правило, не усвідомлені і не збудовані в систему за ступенем значущості. Внутрішній світ дитини лише починає набувати визначеність і стійкість. І хоча утворення цього внутрішнього світу відбувається під вирішальним впливом дорослих, вони не можуть безпосередньо вкласти в дитину своє ставлення до людей, до речей, передати їй свої способи поведінки.

Малюк не тільки вчиться жити. Він вже живе, і будь-які зовнішні впливи, у тому числі і виховні впливи дорослих, набувають різне значення в залежності від того, як приймає їх дитина, якою мірою вони відповідають сформованим у нього раніше потребам та інтересам. При цьому в багатьох випадках виховні впливи, вимоги, які дорослі пред'являють до дитини, неминуче виявляються для нього суперечливими. Так, наприклад, маляті всіляко прищеплюють інтерес до предметів, іграшок, діям з ними. Це призводить до того, що іграшки купують для дитини велику привабливу силу. І в той же час від нього вимагають, щоб він, рахуючись з іншими дітьми, поступався іграшку, визнавав права однолітка. Має пройти чимало часу, перш ніж у дитини складуться психологічні риси, що дозволяють пов'язувати між собою різнорідні спонукання, підпорядковувати одні з них іншим, більш значущим.

Особливості перших уявлень про себе - зовнішній образ. У ранньому віці дитина відкриває себе як окрему від усіх інших персону. Малюк починає довільно опановувати своїм тілом, здійснюючи цілеспрямовані рухи і дії: він повзе, іде, біжить, приймає різноманітні пози, властиві дорослим, і чинить перетворення зі своїм тілом, властиві виключно пластиці малолітньої дитини. Він зависає на стільці вниз головою, дивиться на світ крізь свої ноги, зігнувшись навпіл, радісно відчуваючи гнучкість свого тіла і 'вироблену ним перевернути світу. Дитина пильно спостерігає всі статичні зміни свого тіла і чуттєво переживає м'язові почуття, які виникають при кожному новому русі або завмирання. Прислухаючись до себе внутрішнього, дитина вивчає і себе зовнішнього. Він грає зі своєю тінню; спостерігає за тим, "як пустують" і як діють його ручки і ніжки, він розглядає себе в дзеркалі, пильно дивлячись собі в очі і весело спостерігаючи свої гримаску і руху.

Обличчя. У ранньому віці обличчя дитини інтенсивно розвивається конституційно і мімічні. Обличчя помітно міняє свої пропорції - кругла форма обличчя починає поступово переходити в овальну, що пов'язано зі змінами лицьового черепа, з перетвореннями щелеп, коли з'являються два ряди дрібних зубів, який дитина із задоволенням гризе жорстку і хрустку їжу. Протягом перших двох років висота особи від кореня носа до нижнього краю підборіддя збільшується від 39 до 81 мм.

У міру розвитку дитини виразність його міміки стає все більш різноманітною і більш визначеною. У ранньому віці намічаються нові тенденції в розвитку міміки. З'являється велике розмаїття виразних рухів, якими дитина може вже досить успішно керувати, Рефлексуючи при цьому на реакції близьких дорослих. Зворушливі фізіономіями і пов'язаними з ними позами дитина досить успішно користується при взаємодії з дорослими. Що просять погляди і лукаві напівусмішка, заглядання знизу-вгору в очі з-під схиленою головки та інші діючі на дорослих міни говорять про те, що дитина раннього віку починає рефлексувати на свої мімічні і 'пантомімічна можливості і досить успішно користуватися цим в найкращі моменти спілкування. У той же час переважна кількість мімічних виразів вислизає від уваги, не контролюється дитиною і тому його почуття добре читаються дорослими.

Оволодіння тілом. Тіло - перш за все організм людини в її зовнішніх фізичних формах і проявах. Тілесне розвиток дитини пов'язане з його психічним розвитком. "Я" людини не тільки духовно, а й тілесно, зокрема воно є проекцією деякої поверхні: образ "Я" включає особливості всього зовнішнього вигляду. Тілесні переживання дитини займають одне з головних місць у процесі розвитку. Незважаючи на наявність диференційованої кінестезіі вже в дитячому віці, дитина саме в ранньому віці починає освоювати своє тілесне, фізичне "Я". У цей час дитина глибоко відчує наявність у себе частин тіла, що беруть участь в його діях і діяльності. Самовідчуття дитини (його "образ самого себе", М. І. Лісіна) виникає ще в дитинстві. Але цей первинний образ ще сінкретічен і нестійкий. Лише в ранньому віці досвід рухів і дій, досвід тілесного і практичного спілкування з іншими людьми просуває дитину в самопізнанні й у формуванні ставлення до свого тіла.

Особливе місце в тілесному розвитку займає тілесна диференціація. У процесі рухового розвитку у дитини відбувається значуща для тілесного і психічного розвитку диференціація функцій лівої та правої руки. Одна з рук починає переважно виконувати головні дії в різних видах діяльності. У цей час переважне використання правої або лівої руки дає підставу зарахувати дитину до право-або ліворуким. Звичайно в цьому випадку виробляється одностороннє домінування і не тільки у зв'язку з провідною рукою, а й з усіма симетричними частинами тіла (нога, око, вухо). У ранньому віці диференціація правої і лівої руки тільки починає себе виявляти. Однак важливо просувати дитину в цьому відношенні, тому що є вказівки на те, що у дітей, просунутих в тілесному розвитку, швидше визначається право-або ліворукість і вони знаходять спільну гармонійність в рухах і діях.

Поряд з диференціацією ручних дій у дитини раннього віку відбувається розвиток загальної тілесної координації. Особливе значення для психічного розвитку набуває прямоходіння.

Прямоходіння. Наприкінці дитячого віку дитина починає робити перші кроки. Переміщення у вертикальному положенні - важка справа. Маленькі ніжки ступають з великою напругою. Управління рухами ходьби ще не склалося, і тому дитина постійно втрачає рівновагу. Найменша перешкода у вигляді стільця, який треба обійти, або дрібного предмета, який потрапив під ступню, ускладнює дитини, і він після одного-двох кроків падає на 'руки дорослих або на підлогу. Що ж все-таки змушує її долати страх перед падінням і знову, і знову докладати всіх зусиль для того, щоб робити перші кроки? На перших порах це участь і схвалення дорослих.

Дитина відчуває задоволення від самого процесу оволодіння власним тілом і прагне як би збільшити цю владу над собою, долаючи перешкоди. Ходьба, витісняючи повзання, стає основним засобом переміщення, наближення до бажаних предметів.

Постійні добровільні вправи в ходьбі швидко призводять до більшої тілесної стійкості і доставляють дитині справжню радість від почуття оволодіння своїм тілом. Почуття оволодіння надає малюкові,. впевненість при переміщенні до мети, що позитивно впливає на його настрій, але об'єктивно самі руху ще довго залишаються недостатньо координовані.

День у день дитина з полюванням і завзятістю робить рухові вправи. Скоро він починає пересуватися набагато вільніше. Рухи здійснюються вже без того величезного напруження, яке було раніше. У цей час діти при пересуванні явно шукають додаткових труднощів - йдуть туди, де гірки, сходинки, усілякі нерівності. У півтора року діти живуть вправами в русі. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштовують. Діти самі навмисне ускладнюють свою ходьбу: ходять по всіляких дрібних предметів, ходять вперед спиною, крутяться, бігають крізь зарості, хоч поруч може бути вільний прохід, пересуваються із закритими очима (за матеріалами Н. Н. Ладигіна-КОТС, В. С. Мухиной ).

Таким чином, на перших щаблях опанування ходьбою є для дитини особливої завданням, пов'язаної із сильними переживаннями і періодом інтенсивного формування образу тіла. Поступово досягається автоматизація пересування і це перестає бути для дитини самостійний інтерес.

Оволодіння тілом і здатність пересування людським способом підводять дитину до того, що він вступає в період більш вільного і самостійного спілкування з зовнішнім світом. Опанування ходьбою розвиває можливості орієнтування в просторі. М'язове почуття стає мірою відліку відстані і просторового розташування предмета. Наближаючись до предмета, на який о'н дивиться, дитина практично освоює його напрямок і віддаленість щодо початкового місця.

Освоївши пересування, дитина набагато розширює коло речей, які стали об'єктами його розуміння. Він отримує можливість діяти з найрізноманітнішими предметами, які раніше батьки не вважали за потрібне пропонувати немовляті.

Дитина дізнається на особистому досвіді, що до того дерева від ганку треба йти повз куща, який коле гострими голками, що на шляху глибока яма, в яку краще не падати, що у лавки груба поверхню і вона може нагородити хворобливими скалку, що курчата дуже м'якенька , але зате у курки дуже міцний дзьоб, що трехколенний велосипед можна котити, взявшись за кермо, а велику тачку неможливо зрушити з місця і т. п. Збільшуючи самостійність дитини, ходьба розширює разом з тим його можливості в ознайомленні з предметами і їх властивостями.

Тілесні задоволення. Загальне оволодіння тілом, прямоходіння, досить диференційовані ручні дії, досягнення у фізичному і психічному розвитку, яким супроводить почуття задоволення і задоволеності собою, приносять дитині тілесні задоволення. Дитина до знемоги діє, насолоджуючись відчуттями, напрацьовуючи тілесний і психічний досвід, одночасно реалізуючи тим самим онтогенетичний потенціал до розвитку і входження у світ людських умов психічного розвитку.

Одночасно, тілесно спілкуючись з близьким дорослим (торкаючись до нього, отримуючи від нього тілесну ласку у вигляді поцілунків, погладжування, дружніх ляпанців і поштовхів), дитина починає усвідомлювати цінність і значимість для себе тілесного дотику. Він вже свідомо хоче цих дотиків і ласк, шукає способи їх отримання. Просить: "Дивись, як я це роблю", - "Дивися, як я стрибаю". Вимагає або ніжно благає: "Обійми мене", "Давай поборемось".

Тілесні контакти, особливо зі значущим дорослим, крім задоволення, надають малюкові впевненість у собі і незмінне почуття радості буття. Тілесна підтримка дитини суб'єктивно для нього виступає як визнання його цінності, а в ранньому віці дитина вже починає прагнути до визнання.

Ім'я та його значення в ранньому дитинстві. У ранньому віці дитина добре засвоює своє ім'я. Ім'я людини одночасно представляє її індивідуальність іншим і дарує її самої дитини. Назва відображає національну приналежність дитини, виступає як мірило його соціальної захищеності, є вирішальним фактором у придбанні індивідуальності. Воно відрізняє дитину від інших і одночасно вказує на її стать (зазвичай дітям не подобаються імена, які можуть належати як хлопчикам, так і дівчаткам). Дитина дізнається своє ім'я перед тим, як прізвище, і користується ім'ям в спілкуванні з іншими. Назва індивідуалізує дитини і одночасно ідентифікує його з певною культурою.

"Як тебе звати?" - Один з перших питань до дитини, коли дорослий або одноліток вступає в спілкування з ним.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм ім'ям і не уявляє себе поза ним. Можна сказати, що ім'я людини лягає в основу його особистості. Дитина відстоює право на своє ім'я і протестує, коли його називають іншим іменем.

Ідентифікація із власним ім'ям виражається в особливому інтересі до людей, які носять таке ж ім'я, до героїв літературних творів. У цьому випадку дитина гостріше переживає події, що відбуваються з тезкою, зацікавленими відноситься до його долі. Все, що має відношення до імені дитини, набуває для нього особливий, особистісний зміст.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені дитини починається звернення до нього, заохочення ( "Петя хороший хлопчик!") Або осуд його за недозволені дії. З власної назви дитина раннього віку починає своє спілкування з оточуючими, коли опановує мовою настільки, що може висловити свої бажання і висловити оцінку своєї персони.