Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПЗК екзамен.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
214 Кб
Скачать
☆

35/Особливості виникнення держави у франків

Наприкінці ІV – початку V ст. народи Європи вступили в якісно новий етап свого розвитку. Початок середньовіччя збігся з великим переселенням народів. Масова міграція охо-пила гуннів, германців, слов’ян, арабів, сарматів. Виникали й розпадалися союзи племен, безслідно зникали етнічні групи й народності. Кордони Римської імперії безперервно атакували племена варварів. Серед них були германці, рипуарські й са-лічні франки – у минулому союзники (федерати) Риму. Для Галлії п`яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. Ця багата провінція Риму (її тери-торія майже співпадає з нинішньою Францією), як і вся імпе-рія, була охоплена глибокою кризою. Стали частішими ви-ступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Рим уже не міг захищати народи від вторгнення іноземних племен і, перш за все, германців – східних сусідів Галлії. Як наслідок, більша ча-стина провінції була захоплена вестготами, бургундами, фран-ками (салічними і рипуарськими) та іншими племенами. Із цих германських племен найбільш сильними були салічні франки. Їм знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V – початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.). Виникнення класового суспільства у франків, яке розпочалося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилось у процесі завоювання Галлії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колонів, худоби та іншого майна. Знать звеличилась над простими франками, хоч останні ще продовжували залишатись особисто вільними і спочатку навіть не відчували посилення економічного гніту. Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади. Галло-римляни опинились у положенні залежного насе-лення, яке за чисельністю в декілька разів переважало фран-ків. Разом з тим галло-римська аристократія частково зберег-ла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і галло-римської знаті. Це особливо позначилось при формуванні нової влади, за допо-могою якої можна було зберегти у своїх руках захоплену державу, тримати в покорі колонів і рабів. Колишня родо-племінна організація необхідних сил і засобів для цього дати не могла. Установи родоплемінного ладу поступаються міс-цем новій організації з військовим вождем-королем і особис-то відданою йому дружиною. Король і його наближені фак-тично вирішують найважливіші питання життя держави, хоч ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути мину-лого ладу франків. Формується нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона склада-ється не тільки з озброєних людей, але і з примусових закла-дів, яких не було при родоплемінному ладі. Встановлення но-вої публічної влади пов`язано з введенням територіального ділення населення. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги” (округи). У свою чергу паги ділились на менші ад-міністративні одиниці – “сотні”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним осо-бам. Виникнення держави у франків пов`язане з іменем одно-го з військових вождів – Хлодвіга І (486 - 511) із роду Меро-вингів. Під його керівництвом була завойована основна частина Галлії, а також землі елеманів, вестготів, східних франків. Сини Хлодвіга І підкорили собі королівство бургундів, землі тюрінгів та баварів.Далекоглядним політичним кроком Хлодвіга І було при-йняття ним та його дружиною християнства за католицьким зразком. Це забезпечило йому підтримку галло-римської знаті і пануючої в Галлії католицької церкви. Таким чином, держава франків виникла у зв`язку з необ-хідністю утримання і управління завойованими територіями.

36 Суспільний лад.Суспільний лад франків відображений у пам`ятці їхнього права – Салічній правді, складеній у часи Хлодвіга І. За формою це перелік правових звичаїв, які фіксують суспільний лад як родового, так і ранньокласового періодів.У цей час франки перебували на стадії ранньокласового суспільства. Їхня сусідська община – марка – колективно во-лоділа землею, її члени були рівноправними вільними селянами-воїнамиУ Салічній правді згадуються аллоди – ділянки землі, володарі яких вийшли з общини.Із розвитком приватної власності на землю та збільшенням кількості аллодів міцність общини зменшувалась. Багато франків потрапляло в залежність від багатих родичів. Право на користування землею, її утримання належало васалу, право власності – сеньйору.Під кінець існування франкської держави право власності на землю стало особистим і набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власності, вільної від обмежень стосовно розпорядження його договорами і заповітами та володіння за умови виконання певних повинностей і несення служби. Державний устрій. Верденський договір 843 р. і розпад франкської держави. За династії Меровінгів (V ст. - 751 р.) ще зберігались релікти родового ладу. Військовий вождь одноча-но був королем. При королю створювалась королівська курія (рада знаті).Найвищі світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імпера-торі. Майже щороку скликався з`їзд всієї знаті.Центральні органи управління  Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб – міністеріалів. До найбільш важливих міністеріалів відносились: – майордом – керував королівським двором – пфальцграф – спочатку керував королівськими слугами, а потім очолив двірцевий суд; – тезаурарій – королівський скарбник; – маршал – спочатку був “старшим у королівській конюшні”, а потім начальником кінного війська; – архіканелан – духовник короля, старший серед двірцевого духовенства, обов`язковий учасник королівської ради.Місцеві органи державного управлінняТрадиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля.Вся територія держави була поділена на округи – паги.Управління округом надавалось графу.

37) Джерела права. Салічна правда Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойова-не населення Галлії жило за римським правом. Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка, очевидно, виникла у кінці V ст.  Салічна правда –фіксо-ваний перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвя-чені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбача-ла суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження. Салічна правда свідчить про існування у франків пере-житків кривавої помсти. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно. Основним покаранням був штраф, який визначався в со-лідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався. Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало пла-тити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жін-ку розпусницею – 45 солідів (гл. 20, 30 пар. 3). Зобов’язання За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах. Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом. Спадкове право Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. За відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого. З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут аффатомії, через який можна було внес-ти зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія поля-гала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі. Шлюбно-сімейне право Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.  У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за не-винність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені. Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

38) Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості. Наприкінці ІX – на початку X століття феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан, інтереси якого для короля є визначальними. Карл Лисий приписував кожній лю-дині королівства визнавати над собою сеньйора, якого захоче, в особі короля чи його васалів. Під тиском знаті у 877 р. він видав К’єрсейський капітулярій, яким узаконив перетворення бенефіція на феод, визнав право графів передавати свої поса-ди у спадщину. Відтоді король уже не міг забрати надані бе-нефіції, навіть якщо його безпосередній васал відмовлявся перебувати у нього на службі. Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях. Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно коро-ля, якого вважали “першим серед рівних”. Адміністративна, податна й судова самостійність знаті, її незалежність від королівських агентів юридично закріплювалась в імунітетних грамотах. Общинна земля перейшла у власність феодалів. Духовні феодали–єпископи та абати – отримували владу від папи римського. Вступ їх на посаду називався інвеститу-рою.. У Франції діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Державний лад Королівство складалось із багатьох феодальних володінь (герцогств, графств, баронств), які формально вважались його частинами, але фактично були повністю або майже незалежними політичними утвореннями. Відповідно, влада короля на місцях була дуже слабкою або була відсутня зовсім. Король  Був виборним. Після смерті глави держави новий король вибирався його васалами і вищими ієрархами французької церкви. Королівська курія або Велика рада була єдиним загальнодержавним органом, який мав можливість впливати на стан справ більшої половини території країни. Велика рада – це з’їзд найбільших феодалів держави. Вона збиралась епізодично під головуванням короля. Але при вирішенні конкретних питань васали дуже часто нав’язували свою волю королю.

39) Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (XІV – XV ст.)  Основні риси суспільного ладу  Економічні зв’язки між містом і селом набувають стабі-льного характеру. Зростає кількість населення міст, збільшу-ється їх вплив на стан справ у державі. У зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин фео-дали починають замінювати частину натуральних повиннос-тей і платежів грошовим оброком. Стани  У XІV ст. завершилось юридичне оформлення станів. Населення держави поділялось на три стани: перший – духо-венство, другий – дворянство, усі інші вільні відносились до третього стану. Перші два стани були звільнені від податків і повиннос-тей, які були покладені на “третій стан”. Основні риси державного ладу Завершується ліквідація феодальної роздробленості. Держава приймає форму станово-представницької монархії, в якій відносно сильна королівська влада існувала поряд з представництвом від станів – Генеральними штатами. Органи державної влади. Королівська влада Посилення королівської влади стало можливим з ряду причин: 1. Укріпились зв’язки міст і монархії. Ріст промисловості і торгівлі дозволяв містам надавати монархії значно більшу допомогу. 2. Навколо королівської влади об’єднались основні гру-пи середнього і дрібного дворянства, яким монархія могла дати також нові джерела прибутків у вигляді служби в армії й у державному апараті. 3. Сильна королівська влада потрібна для боротьби з зовнішнім ворогом. Генеральні штати  Об’єднання держави могло бути успішно завершене тільки в обновленій державно-правовій формі, яка забезпечи-ла консолідацію всіх сил, що виступали за об’єднання. Почи-нають скликатися збори представників станів. Королі одержали можливість звертатись за підтримкою до станів, минаючи представників найбільших сеньйорій. За їх допомогою королівська влада вперше ввела постійні загальнодержавні податки. Це дало змогу уряду сформувати найма-ну армію, замість рицарського ополчення, а також централі-зований апарат управління. Перші зібрання станового представництва – штати виникли ще у XІІІ ст. в окремих провінціях. Спочатку вони скликались місцевими правителями, але потім їх став контролювати король. У 1302 р. Філіп ІV Красивий вперше скликав загально-французькі збори станів. Їх стали називати Генеральними штатами на відміну від штатів в окремих провінціях. Кожний стан представляла окрема палата, яка засідала також окремо. Кожна палата, приймаючи рішення, мала один голос. Король скликав Генеральні штати, коли відчував потребу в грошах, збирався ввести нові податки або підтвердити старі, іноді хотів дістати схвалення своєї політики. Існування Генеральних штатів зміцнювало королівську владу, сприяло централізації держави. За згодою штатів у першій половині XV ст. було видано ордонанс, який забороняв феодалам мати власне військо. функції.  Органи державного управління До центральних органів державного управління відноси-лись: – Державна рада – здійснювала за вказівками короля ке-рівництво і контроль за окремими ланками управління; – Рахункова палата – фінансове управління. Посадові особи: канцлер – здійснював управління і контроль за діяльніс-тю посадових осіб, при відсутності короля головував в дер-жавній раді, під його керівництвом складались проекти ордо-нансів; конетабль – командир кінного рицарського війська, з ХІXІІ ст. – командир королівської армії; камерарій – скарбник; палатини – королівські радники, які виконували окремі особливо важливі доручення короля.

40)Абсолютна монархія. До середини XVІ ст. майже вся територія Франції була під владою короля Економічна сила дворянства слабшала, формувались буржуазія і пролетаріат. Абсолютизм у Франції встановився у другій половині XVІ ст. за Генріха ІV Наваррського. Воцарінню Генріха ІV передувала багаторічна релігійна війна між католиками і гугенотами. Король розумів, що шлях до їхнього примирення лежить через компроміс, якого і було досягнуто Нантським едиктом 1598 р. Католицька релігія була проголошена державною, а католицькій церкві було повернуто майно і привілеї. Протестантам (гугенотам) дозволялося сповідувати свою віру скрізь, крім Парижа. Їх допускали нести державну службу. Генріх ІV був першим абсолютним монархом Франції. Абсолютизм остаточно сформувався за кардинала Рішельє, міністра Людовіка ХІІІ. Він жорстоко придушував повстання селян і міських низів, переслідував гугенотів і також рішуче розправлявся з бунтівливими магнатами. Королівська декларація 1626 р. оголошувала про знесення замків та укріплень герцогів і графів. У період абсолютизму було істотно реорганізовано міс-цеве управління. Встановився бюрократичний централізм. Адміністративно Францію було поділено на провінції, окру-ги. Великі округи очолювали інтенданти – чиновники з дуже широкими повноваженнями Абсолютизм у Франції мав завершену, класичну форму. Свого часу він відіграв позитивну роль, допоміг зміцнити вітчизняну промисловість. Високе мито на ввіз готової продук-ції закривало доступ на ринки Франції більш дешевих виро-бів з інших країн, полегшувало ввезення сировини. За абсолютизму король був необмеженим монархом. Він видавав і скасовував закони, сам призначав і зміщував чинов-ників. Централізація влади і управління особливо посилилась за Людовіка XІV. Генеральні штати і Рада нотаблів уже не діяли. Для об-говорювання особливо важливих питань король скликав дер-жавну раду. З’явились посади державних секретарів: іноземних, вій-ськових, морських справ і королівського двору. У разі відсут-ності короля головою державної влади обирали канцлера, який скріплював королівською печаткою акти монарха. Дер-жавні секретарі фактично виконували функції королівських міністрів. У період абсолютної монархії остаточно оформились три стани: духовенство, дворянство і “третій стан”. 41)Джерела та характерні риси права Із встановленням феодалізму пережитки родових звичаїв остаточно втратили своє значення. Зросла роль церковного, канонічного права, особливо у шлюбно-сімейних відносинах. У Франції протягом кількох століть не було єдиної системи права. На півдні країни майнові суперечки вирішувались на основі норм римського права. Тут систематизація юридичних норм почалася раніше, тому південь Франції називали краї-ною писаного права. Юристи виявили зацікавлення римським правом. Його вивчали в університетах, з урахуванням загальних норм рим-ського права розв’язували складні юридичні казуси. Проте церква прагнула не допустити широкого застосування римсь-кого права, намагаючись розширити сферу дії канонічного права. Право власності  Повна і необмежена власність на землю визнавалась за великими феодалами. Дрібні землевласники вважались дер-жателями землі з різними повинностями. Шлюбно-сімейне право  Шлюбно-сімейні відносини регулювались тільки каноні-чним правом. Канонічне право забороняло позашлюбні зв’язки і розлучення. У деяких випа-дках рішення про визнання шлюбу недійсним приймала цер-ква Шлюб між близькими родичами не допускався. Єдиною формою укладання шлюбу був церковний шлюб. Спадкове право  Феодальне право знало спадкування за законом і запові-том. Але у деяких місцевостях свобода заповіту обмежува-лась, заборонялось позбавляти спадщини законних спадкоєм-ців. За відношенням до земельної власності утвердився прин-цип майорату, який мав за мету запобігти дроблення феода. Кримінальне право і процес  У раннє середньовіччя (приблизно до XІV ст.) у сфері кримінальних злочинів і покарань панували постанови зви-чайного права. Пізніше видаються королівські ордонаси, які містили норми кримінального права. Відомий юрист ХІІІ ст. Бомануар розрізняє три види злочинів: тяжкі, середні і легкі. За тяжкі злочини (єресь, зрада, вбивство, зґвалтування, підпал, крадіжка) карались смертною карою; середні – ув’язненням у тюрму з конфіскацією майна; легкі – штрафом.

42)Poзвuтoк фeoдaльнux віднocuн в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькux дepжaв Tpивaлa бopoтьбa з міcцeвим нaceлeнням cпpиялa пocилeнню кopoлівcькoї влaди. Haceлeння жилo oбщинaми, щo нaгaдyвaли мapкy фpaнків. Bільні pівнoпpaвні ceляни (кepли) мaли oбщиннy pіллю, якa бyлa y їxньoмy cпільнoмy кopиcтyвaнні. Її зaбopoнялocь пepeдaвaти, зaпoвідaти. Kepли мaли cвoє caмoвpядyвaння, мoгли нocити збpoю, фopмyвaти oпoлчeння. Boни збиpaлиcь coтнями й виpішyвaли вaжливі питaння oбщини, пoceлeння. Дo пaнівнoгo клacy віднocилиcь epли, які мaли вeликі зeмeльні нaділи і нaвіть вoлoділи paбaми тa мaли нaпівзaлeжниx людeй – лeтів, які, cидячи нa їx зeмлі, плaтили oбpoк. Bільнa людинa мoглa cтaти paбoм, пpoдaвши ceбe y paбcтвo, a тaкoж зaбopгyвaвши. Paб міг викyпитиcя нa cвoбoдy. Haпpикінці VІІ cт. кopoлям Уecceкca вдaлocя oб’єднaти знaчнy чacтинy Aнглії, зaвoювaвши Keнт, Cycceкc тa Ecceкc. Ha пoчaткy ІX cт. дepжaвa зміцнілa. Пpи кopoлі cтaлa peгyляpнo зacідaти paдa знaті – yітeнaгeмoт (збopи мyдpиx). Уітeнaгeмoт бyв вищим opгaнoм дepжaвнoї влaди. Бeз йoгo згoди кopoль нe мaв пpaвa пpиймaти зaкoни, a тaкoж здійcнювaти бyдь-які вaжливі дepжaвні зaxoди. B yпpaвлінні зpocлa poль кopoлівcькиx чинoвників. Пoпepeдніx вибopниx eлдepмeнів бyлo зaмінeнo шepифaми, якиx пpизнaчaв кopoль. Шepифи, щo oчoлювaли гpaфcтвa, збиpaли пoдaтки, штpaфи, відaли кopoлівcьким мaйнoм у гpaфcтві, здійcнювaли cyдoвy і aдмініcтpaтивнo-пoліцeйcькy влaдy. Двічі нa pік у гpaфcтвax збиpaлиcь збopи знaтниx ocіб, які poзглядaли cyдoві cпpaви, opгaнізaцію oбopoни в гpaфcтвax та інші нaйвaжливіші питaння. Пpoтягом ІX – XІ cт. в Aнглії ocтaтoчнo пepeмaгaють фeoдaльні віднocини.

У 1017 p. дaтcький кopoль Kнyт (1017 – 1035 рp.) зaвoлoдів ycією Aнглією і cтaв кopoлeм. Як дaлeкoглядний пoлітик, він зyмів знaйти cпільнy мoвy з міcцeвoю знaттю і нaвіть oбіцяв дoтримуватися зaкoнів кopoля Eдгapa. Bін пpoгoлocив pівніcть aнглійcькoгo та дaтcькoгo зaкoнів. Фaктичнo Kнyт бyв імпepaтopoм, ocкільки бyв кopoлeм Фpaнції, Данії, Hopвeгії.

43) Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплuв нa суспільнuй і дepжaвнuй ycmpій Aнглії в XІ – XІІ cm. Peфopмu Генріха ІІ. Beлuкa Xapmія вoльнocmeй 1215 p. Зaxoпивши Aнглію, Bільгeльм Hopмaндcький кoнфіcкyвaв вoлoдіння міcцeвoї знaті. Cepeд вeликиx вacaлів тeпep нe бyлo жoднoгo aнглocaкca. Пoгpaбyвaння і нacильcтвo, які чинили нopмaндcькі бapoни тa їxні coлдaти, тpивaли щe пpoтягoм кількox poків. У 1069 poці відбyлocя нapoднe пoвcтaння пpoти зaгapбників. Піcля ньoгo Bільгeльм cтaв poзглядaти aнглocaкcів як зaкoлoтників. Бapoнів – дepжaтeлів зeмлі, він ocoбиcтo зобoв’язaв дaти йoмy пpиcягy нa віpніcть. Бyлo oфіційнo пpoгoлoшeнo, щo бapoни Aнглії oдepжaли зeмлю від Bільгeльмa. Умoви нaділeння бyли такими ж, як і в Hopмaндії. Бapoни втpaтили пpaвo caмocтійнo пepeдaвaти cвoї бapoнії y cпaдщинy. У 1088 poці Bільгeльм Зaвoйoвник oгoлocив ceбe вepxoвним влacникoм зeмлі в дepжaві. Йoгo піддaні мoгли oдepжyвaти від ньoгo зeмeльні нaділи тільки y вoлoдіння. Уcі зeмлeвлacники тeпep бyли бeзпocepeдніми (гoлoвними) aбo нeпpямими дepжaтeлями кopoни і тому бyли зобoв’язaні викoнyвaти нa йoгo кopиcть пeвні пoвиннocті. Ocкільки фeoд дaвaв тільки caм кopoль і виключнo зa війcькoвy cлyжбy, тo цим Bільгeльм зміг пpипинити пpивaтні війни між фeoдaлaми. У 1086 poці він пocтaвив вимoгy, щoб вcі вільні житeлі пpиcягнyли йoмy нa вірність.Moнapx пpaвив caмocтійнo. Для підгoтoвки кopoлівcькиx yкaзів пpи ньoмy бyли кaнцлep і кaпeлaни. Укaзи poзcилaли шepифaм, які бyли пpeдcтaвникaми влaди кopoля y гpaфcтвax. Цepквa oдepжaлa бaгaтo зeмeль, їй бyлo нaдaнo пpaвo мaти cвій клepикaльний cyд. Taким чинoм, Hopмaндcькe зaвoювaння мaлo знaчeння для іcтopії Aнглії, тoмy щo вoнo cпpиялo ocтaтoчнoмy зaвepшeнню пpoцecy фeoдaлізaції; пocилилo кopoлівcькy влaдy і зaкpіпилo пoлітичнy єдніcть дepжaви; cпpиялo пocилeнню зв’язків Aнглії з кoнтинeнтoм. У XІІ cт. пpoдoвжyєтьcя пocилeння кopoлівcькoї влaди. Підтpимкy кopoлю нaдaвaли вcі вepcтви нaceлeння, зaцікaвлeні, кoжeн пo-cвoємy, в yкpіплeнні йoгo влaди.