3.1. Суть методик індивідуального навчання у XVI—XVIII століттях

Навчання — це шлях отримання знань, процес оволодіння знаннями, процес передачі й засвоєння знань, вмінь і навичок. Галузь педагогічної науки, яка вивчає проблеми навчання називається "дидактикою". Термін "дидактика" запозичений з грецької термінології [didaktikos]. Вперше цей термін був ужитий у XVII столітті німецьким вченим В. Ратке, який під поняттям "дидактика" мав на увазі наукову дисципліну, що вивчає теорію навчання.

Навчальні методики, які використовувались гувернерами, були значно ефективнішими, аніж шкільні. Це пояснювалось тим, що батьки учнів оплачували винятково результативну роботу. Як наслідок, методики, що застосовували домашні вчителі й наставники, здатні були сформувати дійсно культурну, освічену людину. Водночас ці системи будувалися з таким розрахунком, щоб дитина навчалась із задоволенням, адже якби учень незлюбив навчання й свого вчителя, батьки відразу запросили б іншого гувернера. Таким чином, дослідження й критичний аналіз ефективних гувернерських систем навчання відкриває сучасним педагогам шлях до оптимального вирішення актуального в усі століття питання навчання підростаючого покоління.

172

Періоди, за якими аналізуватимуться провідні гувернерські дидактичні системи доцільно визначити в тих самих межах, за якими розглядались системи виховні: І період — з XVI по XVIII століття включно; II період — XIX століття — початок XX століття (до 1917 року); III період — XX століття (з 1917 року) — початок XXI століття.

Період з XVI по XVIII століття можна схарактеризувати як час появи ґрунтовних педагогічних праць, у яких описувались ефективні методики навчання дитини в домашніх умовах. Автором першої такої праці став французький педагог XVI століття М. Монтень.

Основні дидактичні рекомендації М. Монтень наводить у тій же праці, що й виховні — "Досвіди". Хоча М. Монтень надає перевагу вихованню, він не заперечує цінності знань для людини.

Оптимальною французький педагог визнав таку організацію навчання, при якій з дитиною завжди індивідуально працює педагог-наставник. Спочатку гувернер повинен вивчити здібності, схильності, інтереси, потреби конкретної дитини, стан її здоров'я і лише на основі цієї інформації складати навчальну програму, обирати прийоми й форми роботи. І програма, і методика для кожної дитини мусять бути індивідуальними й неповторними, як єдина й неповторна кожна дитина.

М. Монтень виступив проти бездумного зазубрювання навчального матеріалу. Він пояснював, що дитина не повинна заучувати слова, а повинна усвідомлювати суть і вміти застосувати знання на практиці. Дитину слід навчити перевіряти, сумніватися, сперечатися з авторитетами. Ті ж думки, які вона запозичує в класиків, доцільно допомогти їй "переплавити і пропустити через себе", щоб вони стали її власними судженнями. Такий освітній підхід служить формуванню особистості. Інших підходів М.Монтень не визнає.

Правильно організоване навчання передбачає надання дитині можливостей обширного спілкування з іншими людьми. Знання іноземних мов, а також географії та історії інших країн удосконалюються під час поїздок дітей за кордон. Тривалі закордонні поїздки вихованця з гувернером М. Монтень називає невід'ємною складовою навчально-виховної системи, тому що, знайомлячись з різноманітністю характерів, вірувань, суджень, поглядів і законів, молода лю-Дина навчається тверезо судити про себе і свою країну, а також починає розуміти свою і загальнолюдську недосконалість.

173

Справді розумна людина ніколи не виставляє напоказ свої знання, більше слухає, аніж говорить сама. Отже, корисно навчити дитину вступати в бесіду чи суперечку тільки тоді, коли вона впевниться, що співрозмовник достойний того, щоб ділитися з ним думками. Потрібно навчити вихованця у розмові ретельно добирати докази для міркування, надаючи перевагу найбільш точним і стислим. Доцільно також привчити визнавати істину й припиняти дискусію, навіть якщо істина на боці супротивника.

Важливо пробудити і підтримувати в дитини пізнавальний інтерес, навчити уважно придивлятися до предметів, людей, подій, явищ, розмірковувати над ними. Спочатку це робиться під керівництвом наставника, поки в учня не сформуються відповідні звички й потреби.

М. Монтень не всі науки й знання вважає корисними для людини. Посилаючись на Сократа, він твердить, що якби людям вдалося звести потреби нашого життя до їх природних законів і меж, ми б виявили, що більша частина знань у побуті не потрібна і що навіть у тих науках, які так чи інакше знаходять собі застосування, існує багато нікому не потрібних складнощів і подробиць, які можна було б відкинути.

Оптимальний спосіб викладання — максимальне урізноманітнення форм роботи з вихованцем: іноді вести співбесіду, іноді читати й пояснювати книгу, іноді просто вказати дитині автора для самостійного опрацювання, а іншим разом викласти матеріал "у повністю розжованому вигляді".

М. Монтень прибічник регулярного щоденного навчання, але виступає за навчання в приємних для дитини, іноді ігрових, формах, у найбільш приємному для дитини місці й найзручніший для неї час. "'Байдуже де і коли: у класній кімнаті, в садку, за столом чи в ліжку, вранці чи увечері". М. Монтень гадає, що навчання доцільно засновувати на поєднанні суворості й м'якості у ставленні до учня, не соромити, не застосовувати фізичних покарань.

Вивчення іноземних мов М. Монтень рекомендує організовувати так, як робив це його батько. Домашні, включаючи прислугу, розмовляли з дитиною потрібною іноземною мовою, і мова засвоювалась природно, без додаткових зусиль, нагород чи покарань [168, с. 135-166].

Дидактичні рекомендації М. Монтеня мають багато цікавого і для педагогів та батьків початку XXI століття. ^

174

і

Позиція, яку займає М. Монтень, близька до позиції англійського філософа кінця XVI — початку XVII століття Ф. Бекона. Ф. Бекон не подає у своїх творах цілісної навчальної системи, проте дві об'ємних роботи присвячує проблемам переконання молодого покоління в користі наук і поданню окремих методичних рекомендацій, стосовно вирішення найскладніших дидактичних питань. Так у творі "Про достоїнство і примноження наук" у першій частині мова йде про видатну роль знань і наук в усіх галузях життя, а також про заслуги тих, хто з енергією й наполегливістю докладає усіх зусиль для їх розвитку. Друга основна частина має на меті розглянути те, що в науці вже досягнуто та чого слід досягти [19, с. 81-522].

Ф. Бекон докладно аналізує, в чому полягає практична цінність від вивчення тієї чи іншої науки. Наприклад, в історії людина черпає мудрість, в поезії — дотепність, в математиці — проникливість, в природничій філософії — глибину, в логіці й риториці — вміння сперечатися [19, с. 464-^65].

Детальніші дидактичні рекомендації в галузі домашнього навчання подано у працях чеського педагога XVII століття Я. А. Ко-менського. На відміну від М. Монтеня, Я. А. Коменський надає вагомого значення засвоєнню знань в процесі формування людини. Дидактичні рекомендації для домашнього навчання дитини він виклав у книзі "Материнська школа". Я. А. Коменський акцентує увагу на потребі враховувати при навчанні вікові та індивідуальні особливості дитини при доборі навчального матеріалу і при визначенні оптимальних методик навчання.

У перші шість років життя вчений радить знайомити дитину з наступною інформацією, яка знадобиться їй для подальшого навчання:

1. З фізики (термін "фізика" в часи Я. А. Коменського вживався стосовно до усіх природничих наук). Ознайомити з назвами "стихій" (вогонь, вода, повітря, земля), навчити називати дощ, сніг, свинець, залізо, кригу та ін. Допомогти дитині засвоїти найбільш розповсюджені назви дерев, квітів, трав, тварин. Вивчити з вихованцем назви частин людського тіла і для чого вони призначені (вуха, щоб слухати, ноги, щоб бігати).

2. З оптики. Показати різницю між темрявою й світлом. Навчити розрізняти кольори та вказувати їх назви.

3. З астрономії. Показати сонце, місяць, зорі.

175

4. З географії. Дитина повинна знати місце, де живе (місто, село, замок), пояснити, що таке поле, гори, луки, ліс, річка тощо.

5. З хронології. Роз'яснити поняття "година", "день", "тиждень", "місяць", "рік", "весна", "літо" та ін. Ч

6. З історії. Навчити запам'ятовувати і розповідати, що відбулося '' сьогодні, вчора, торік, два-три роки тому.

7. З економіки (господарства). Дитині слід знати, хто належить до , складу сім'ї, а хто ні, треба розумытися на господарських стосунках між членами і не членами родини.

8. З політики. Дитина до 6 років повинна навчитися впізнавати най-відоміших людей: консула, сенатора, суддю; знати, що громадяни іноді збираються на раду і т.п.

9. З діалектики. Дитина має розуміти, що таке питання, що таке відповідь, і навчитись відповідати на поставлене запитання.

10. З основ арифметики. Пояснити дитині поняття "багато" й "мало"; навчити лічити до 20 чи до 60; розкрити зміст понять "парне число" — "непарне число", "більше", "менше", "однаково".

11.3 геометрії. Дитина дізнається, що таке мале й велике, коротке й довге, вузьке й широке, тонке й товсте; що таке чверть, лікоть, сажень.

12. Музичні вміння дитини полягатимуть в тому, щоб вміти заспівати який-небудь віршик із псалмів чи гімнів.

13. "Початкомремесла чи праці" буде навчити дитину рубати, колоти, сікти, будувати, розташовувати, зв'язувати, розв'язувати, збирати до купи й "розвалювати купу".

14. З граматики. Дитина повинна вміти назвати стільки предметів і явищ, скільки їх знає.

15. Знання з риторики зводяться до того, щоб користуватись природними жестами, а також повторювати тропи й фігури, які діти чули. (Тропами Я. А. Коменський називає слова й вислови, які вживаються в переносному значенні. Фігурами в ораторському мистецтві й поезії він називає такі мовні звороти, за допомогою яких слухачеві чи читачеві передається настрій автора. До таких зворотів належать вигуки, звертання, перестановка слів і т.п.).

16. Початкове вивчення поетики передбачає вивчення дитиною кількох віршиків чи рим.

Я. А. Коменський рекомендує не розподіляти цей матеріал за роками чи якось інакше, а вивчати так, як засвоює конкретна дитина? тому що діти неоднакові за здібностями [124, с. 48-51].

176

У розділах XVI-XVIII Я. А. Коменський викладає методичні рекомендації до того, як найкраще навчати дітей. Так вивчення понять здійснюється шляхом називання їх дорослими і повторення дітьми, пізніше — шляхом постановки питання "що це?" і відповіді дитини на нього. Доцільне спільне з дорослими розглядання картин та малюнків у книгах. Для розширення кругозору корисні прогулянки на луки, до річки, до лісу і т.д.

Навчати дітей рекомендовано в процесі діяльності, в ігровій, невимушеній формі.

Дітям треба регулярно читати байки й невеликі оповідання й пояснювати їх, вести з вихованцями бесіди за змістом прочитаного [124, с. 51-66].

Дитина добре розвивається, спілкуючись з однолітками, тому Я. А. Коменський радить організувати таке регулярне спілкування [124, с. 67].

Не одне покоління шкільних і домашніх вчителів використовувало для навчання дітей латинської мови підручник Я. А. Коменсько-го "Світ чуттєвих речей в малюнках, або Найменування усіх найважливіших предметів у світі та дій у житті". Книга була вперше опублікована в Нюрнбергу в 1658 році. Вона започаткувала видання ілюстрованих підручників з читання і звуковий метод навчання грамоти. З історії відомо, що за цією книгою домашній учитель навчав маленького Гете [124, с. 10-11]. Я. А. Коменський створював цю книгу також як посібник для початкових занять з рідної мови.

Ця книга — це синтез педагогічних поглядів видатного вченого, демонструючи практичне застосування його навчальних принципів. Методика роботи за книгою передбачає: визнання органів чуття дитини головним засобом пізнання; розвиток зовнішніх органів чуття учня; наочність викладання; дидактичні правила про перехід від конкретного до абстрактного, від загального до конкретного й спеціального, від простого до складного; реалізацію ідеї пробудження інтересу до навчання; принцип самодіяльності учнів та ін. У підручнику реалізується на практиці ідея енциклопедичної освіти дитини. Цінність підручника й запропонованої методики полягає також у розкритті перед дитиною цілісної картини світу, єдиної системи, в якій усі істоти, предмети та явища знаходяться у тісному взаємозв'язку. Ця методика була цілком протилежною старій схоластичній системі навчання, у якій знання подавались уривками, несистематично і непослідовно.

177

Згідно методики, учень розглядає малюнок і усно описує зображене на ньому. Якщо дитина не знає, що намальовано, спочатку розповідає дорослий, а вона за ним повторює. Відразу проводиться виховна бесіда. Далі йде читання тексту рідною та іноземною мовами. Учень може перемальовувати зображене у підручнику, розглядати книгу самостійно в час дозвілля. Малюнки Я. А. Коменського цікаві, динамічні й уже самі по собі роблять книгу привабливою для дітей [126, с. 10].

У науковій та науково-методичній літературі XIX — початку XX століття, якщо мова йшла про навчання дитини у сім'ї, поряд із прізвищем Я. А. Коменського найчастіше фігурувало прізвище Дж. Локка.

Вчений — прихильник раннього розвивального навчання. Він стверджує, що як тільки дитина почала говорити, її можна в ігровій формі навчати читати. Педагог рекомендує використовувати для навчання кубики з наклеєними на гранях літерами, кулю з алфавітом, змагання між дітьми й дорослими: хто першим знайде названу літеру серед інших тощо [147, с. 547-549].

Сам процес навчання доцільно обставити так, щоб дитина була впевнена, що освіта — прерогатива дорослих і ознака дорослості, світської витонченості, престижне заняття для найдостойніших. Таке переконання викличе в дитини ентузіазм, стане основою самовиховання й формування сили волі, цілеспрямованості [147, с. 548]. Дитина навчатиметься без додаткових стимулів. Покарання й примус — відштовхують від науки, тому що і дорослі, і маленькі діти отримують задоволення від читання, писання, музики та ін. в той момент, коли їм хочеться цим займатись, і відчувають огиду до нав'язаних занять. Тому Дж. Локк, подібно до М. Монтеня, радить спостерігати за самопочуттям і настроєм учня і навчати його тільки тоді, коли вдається викликати інтерес до навчальної діяльності [147, с. 466,467].

Оскільки людина не спроможна опанувати за життя всі науки, її доцільно навчати того, що найбільше знадобиться в житті саме їй [147, с. 492].

Коли учень засвоїть основи читання, необхідно через цікаві для його віку й доступні його розумінню книги заохотити його до читання літератури, виробити цю цінну звичку. Для початку бажані книги з ілюстраціями [147, с. 551].

Для розуму й душі учня корисне вивчення молитов і поступове засвоєння змісту "Біблії" [147, с. 552-554]. *

178

Після того, як дитина навчиться добре читати, слід взятися до навчання письма. Педагог рекомендує "трафаретний спосіб навчання". Він полягає в тому, що спочатку учень наводить літери, написані рукою вчителя, а тільки-но навчиться робити це більш-менш вправно, починає писати сам. Те, що дитина вже добре читає, перетворює письмо на вдумливий процес.

Як тільки малюк навчиться розмовляти рідною мовою, відразу розпочинають вивчення іноземних (послідовно, по одній). Для легшого засвоєння учнем іноземної мови Дж. Локк обирає методику М. Монтеня. За нею гувернер спілкується з вихованцем іноземною мовою. Батьки ж у цей час розмовляють з дитиною рідною мовою, щоб запобігти забуванню [147, с. 556-558].

Одночасно з вивченням іноземних мов радить розпочинати засвоєння з дитиною арифметики, географії, історії й геометрії, як корисних для життя кожної людини дисциплін [147, с. 575-579]. За ними мають йти інші корисні науки: право, риторика та ін. [147, с. 580-581].

Після засвоєння граматики Дж. Локк визнає за потрібне вправляння у написанні приватних та ділових листів — вміння, яке знадобиться учневі у житті. Вміння доводиться до досконалості, тобто до вироблення хорошого власного стилю.

Учений вважає доцільними заняття:

1) танцями, які формують у дітей на все життя вишуканість рухів;

2) фехтуванням і верховою їздою — з метою укріплення здоров'я і вдосконалення фізичного розвитку;

3) фізичною працею — вивченням цікавого вихованцеві ремесла, тому що ремесла удосконалюють координацію рухів дитини, її спритність, укріплюють організм фізично [147, с. 597-599]. Останнім штрихом у формуванні особистості Дж. Локк, як і

М. Монтень, називає закордонні подорожі, які допомагають молодій людині удосконалювати знання мов і сприяють підвищенню рівня знань та збагаченню практичним досвідом [147, с. 603].

Як бачимо, дидактична система Дж. Локка така ж ефективна, як і його виховна система. Вона розроблена настільки майстерно, що більшість її положень залишаються актуальними і можуть з користю застосовуватись в сучасних умовах в Україні.

Не менший вплив, аніж система Дж. Локка, на розвиток домашнього навчання мала методика французького вченого Ф. де Ламот-та де Фенелона, яка використовувалась у XVII-XVIII століттях.

179

Освітня система Ф. де Ламотта де Фенелона для хлопчиків цікава не стільки за змістом, скільки за формою. Уникаючи насилля над дитячою душею, вчений пропонував повернення до сократівських бесід. У невимушеній розмові, під час ігор, обіду, прогулянки він знайомив дітей з потрібною галуззю знань, не засаджуючи їх за книгу. Провідного значення надавалось вивченню давніх мов, історії й географії рідної країни, землеробства й народного господарства, релігії, філософії.

При організації жіночої освіти Ф. де Ламотт де Фенелон чітко визначає її зміст, який істотно відрізняється від змісту освіти для майбутніх чоловіків. Дівчаток, за переконанням вченого, доцільно навчати тих наук, які знадобляться їм у житті: читання, письма, арифметики, вміння вести прибутково-витратну книгу. Педагог був впевнений, що дівчаткам потрібні також знання головних вітчизняних законів та історії своєї держави й історії людства, бо історія розвиває розум і звеличує душу, збагачуючи її ідеалами хоробрості й безкорисливості, а також відволікає від читання романів та комедій (шкідливих для виховання, на думку вченого) [161, с. 119-129].

У творах іншого видатного представника французької нації XVIII століття Ж.-Ж. Руссо з позицій дидактики більше мінусів, аніж плюсів, оскільки його праці базувались переважно на фантазії, а не на реальному досвіді. Так, у творі "Еміль, або Про виховання" дитину до 12 років рекомендовано не навчати ніяких наук, навіть не вчити читати, бо книга не дасть малюкові задоволення.

Ж.-Ж. Руссо не погоджується з Дж. Локком, який радить навчати вихованця читати, використовуючи кубики з літерами. Ж.-Ж. Руссо пропонує інший шлях. Він вважає, що батьки чи друзі повинні час від часу надсилати дитині записки із запрошеннями на обід, катання на човні та ін. Якщо наставник не завжди погоджуватиметься їх прочитати, а іноді читатиме надто пізно, коли приємна подія вже минула і на неї не потрапити, учень (на думку письменника) обов'язково виявить бажання навчитися читати самостійно. Як наслідок, гадає філософ, дитина навчається читати за власною потребою. Ж.-Ж. Руссо впевнений також, що і писати вихованець навчиться самостійно. Кожна людина, яка зустрічалась у житті з проблемою навчання дітей читання й письма, може однозначно стверджувати, що дидактичні рекомендації Ж.-Ж. Руссо у цьому плаій слід віднести до розряду фантастики [231, с. 125-126]. На думку

180

Ж.-Ж. Руссо, першою книгою вихованця, яка буде для нього найбільш корисною й цікавою, має стати "Робінзон Крузо" [231, с. 213]. У даному випадку можна погодитись, що зміст дванадцятилітній дитині дійсно цікавий, але нереально, щоб, не володіючи на високому рівні технікою читання, маленький учень зміг самостійно ознайомитися зі змістом цієї досить складної книги.

Рекомендації щодо навчання малювання більш реальні. Діти дійсно люблять малювати разом із дорослими і порівнювати, наскільки останній їхній малюнок кращий за попередній. Ж.-Ж. Руссо вважає корисним також співати з дітьми доступні їм за змістом пісеньки з нескладною мелодією. З цим можна погодитись [231, с. 161, 167].

Ж.-Ж. Руссо, подібно до Я. А. Коменського, прагне навчати дитину, показуючи їй реальні явища: схід сонця, зоряну ніч, грозу тощо. Фізику письменник планує вивчати виключно шляхом проведення дослідів. Для XVIII століття це був прогресивний дидактичний підхід. Орієнтація за сторонами горизонту вивчається, коли гувернер з вихованцем ніби "заблукають" у лісі. Те, що гувернер не може показати вихованцеві, рекомендується взагалі не вивчати. У такий спосіб штучно обмежується коло доступних дитині знань [231, с. 191-193, 198-199, 207-209].

Особливо важливим для розвитку вправності, сили, координації рухів, мислення Ж.-Ж. Руссо визнає фізичну працю. Він намагається також застрахувати свого вихованця від нужди у разі, якщо той потрапить у скрутне становище. Тоді засвоєне ремесло допоможе заробити на харчування, забезпечить прожитковий мінімум. Взагалі письменник виступає за пробудження в учня інтересу до якогось ремесла і за виховання сили волі, оскільки захоплення роботою і наполегливість до певної міри можуть замінити нестачу хисту [231, с. 231]. Такі міркування реальні й практично орієнтовані.

Значно реалістичніші педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо представлені від імені матері, яка прекрасно навчає дітей, у творі "Юлія, або Нова Елоїза".

У цій книзі Ж.-Ж. Руссо вирішив розпочати навчання дитини вже з 6 років, а не після 12, як у попередній. Дітей навчають в ігровій і необов'язковій формі, не примушуючи, а зацікавлюючи. Так, щоб навчити хлопчика читати, йому читають цікаві оповідання з красиво ілюстрованого збірника, але час від часу на найцікавішому місці дорослі переривають читання і йдуть ніби у справах. Поступово дитині

181

підказують, що добре було б навчитися читати самій, щоб ні від кого не залежати. Але хлопчика не вчать, змушуючи деякий час "шукати", хто б з дорослих погодився стати його вчителем. Аналогічно рекомендується зацікавлювати дітей іншими заняттями [233, с. 508].

Окремі дидактичні міркування Ж.-Ж. Руссо висловлює у творі "Проект виховання п. де Сент-Марі". Першою турботою домашнього наставника повинне стати зацікавлення дитини навчанням. Для цього доцільно запропонувати їй розваги, які мають сподобатись: дидактичні ігри, вирізування, малювання, музику, проведення дослідів з мікроскопом і збільшувальним склом та ін. Потрібно також оформити класну кімнату так, щоб вона була привабливою, затишною і подобалась дитині [232, с. 15-17].

Ж.-Ж. Руссо вважає, що протягом перших 2-3 років дитині потрібно вивчати латинську мову (розмовну та навчитися читати), по-чатки історії й географії. Через кілька років, коли інтелект учня буде добре розвиненим, письменник рекомендує дати дитині для читання книги "Логіка" і "Мистецтво красномовства". Ж.-Ж. Руссо визнає користь від вивчення природничих наук та математики. Коли дитина подорослішає, філософ планує дати їй окремі уявлення про мораль і право шляхом читання відповідної літератури. Як корисний відпочинок для учня розцінює Ж.-Ж. Руссо читання художньої літератури, яка ознайомить його з думками багатьох авторів, критикою, поезією, стилем, красномовством, театром — з усім, що сприяє формуванню смаку і здатне навчати й розважити [232, с. 17-19].

Позиція Ж.-Ж. Руссо щодо освіти жінки збігається з позицією Ф. де Ламотта де Фенелона.

Як бачимо, Ж.-Ж. Руссо висловлює окремі раціональні поради, які можливо застосувати на практиці.

Раціональнішою видається дидактична система послідовника Ж.-Ж. Руссо, представника німецької педагогіки XVIII століття І. Базедова. Вони викладені у творах "Методика для батьків і матерів сімейств і народів" та "Початкова праця".

Провідні дидактичні правила, розроблені І. Базедовим, такі:

1. Не вивчати багато, але вивчати так, щоб діти отримували задоволення від опанування знаннями.

2. Вивчати матеріал послідовно: від легкого до складного.

3. Вивчати те, що дійсно буде корисним дітям у житті. •*

182

4. Максимально застосовувати наочність. (Наприклад, азбуку в "Філантропіні" вивчали на печиві, зробленому у вигляді літер).

5. Навчати в процесі гри.

Головним навчальним предметом І. Базедов визнає рідну мову. Важливим він вважає також вивчення французької мови. Пізніше — латинської. Знання цих мов І. Базедов оцінює як ознаку належності до культурної частини суспільства. Навчання в ігровій формі дозволяє дітям легко засвоювати матеріал. Ігри рекомендується максимально урізноманітнювати. Наприклад, при грі в "команду" педагог командує латинською мовою, а діти виконують його розпорядження. Граючись у "хованку", вчитель записує на захованому від дітей боці дошки латинську назву й каже, що це, наприклад, частина тіла, а учні намагаються відгадати, перелічуючи відомі їм латинські назви. Гра в "імітування" передбачає імітацію звуків, які видають різні птахи та звірі, називання цих тварин і показування їх на малюнках. Зв'язно розповідати рідною та іноземними мовами діти навчаються, пояснюючи сюжетні малюнки.

Окрім мов, за системою І. Базедова вивчаються основи математики, фізики і предмет "Моральне вчення". Він включає засвоєння дітьми повчальних історичних зразків та корисних (в плані набуття життєвого досвіду) "вигадок", наприклад твору "Робінзон Крузо".

Для естетичного розвитку та розвитку відчуттів педагог рекомендує практикувати малювання, стрільбу з лука, навчання гри на фортепіано, ручну працю.

Для навчання читання і морального виховання дітей у "Філантропіні" вперше в історії людства була створена дитяча література.

Навчання дівчаток, за переконанням І. Базедова, мусило обмежуватись вивченням рідної та французької мови, лічбою й знанням бухгалтерського обліку, релігійними та моральними настановами, музикою, співом, танцями й малюванням. Фактично в галузі жіночої освіти німецький вчений запозичив ідеї Ж.-Ж. Руссо та Ф. де Ламот-та де Фенелона, не додаючи нічого свого.

Дотримуючись рекомендацій Я. А. Коменського, І. Базедов намагається дати освіту кожній дитині, незалежно від її соціального стану. Шляхи вирішення цієї проблеми досить своєрідні. Дітей із заможних родин він готує до керівної ролі в суспільстві, тому 6 годин на день вони вивчають необхідні їм у майбутньому науки і 2 години на день

183

з виховних та розвивальних міркувань займаються ручною працею. Мета навчання дітей з бідних родин — оволодіння якоюсь професією для матеріального забезпечення себе і своєї сім'ї у майбутньому. Для цієї категорії вихованців І. Базедов виділяє щодня 2 години на вивчення найважливіших дисциплін і 6 годин на ручну працю.

Дидактична система І. Базедова стоїть ближче до Я. А. Комен-ського, аніж до Ж.-Ж. Руссо. Його дидактичні ігри і зараз є цінними методичними підказками для батьків та педагогів. За свідченнями очевидців, система навчання І.Базедова давала непогані результати в роботі з маленькими дітьми, але не підходила для старших, бо навчаючись виключно в ігровій формі, практично не докладаючи зусиль, учні отримували досить поверхові знання.

Гувернерські дидактичні системи XVI-XVIII століть розкривають усі найважливіші аспекти індивідуального розвитку й навчання дитини, які мали непересічне значення для поступу дидактики в цілому.

У цей період провідні педагоги будують свої навчальні системи, враховуючи оптимальні підходи до вирішення освітніх і розвивальних завдань. Від учня вимагається розуміння, мислення, а не бездумне заучування інформації, як у попередні періоди. Для вивчення добирається матеріал, потрібний дитині у її теперішньому і майбутньому житті. Теоретичні знання поєднуються з життєвим досвідом учня. Максимально урізноманітнюються форми навчальної роботи. Гувернерам рекомендується здійснювати навчання у приємних, іноді ігрових, формах. Визнається доцільним раннє розвивальне навчання. Педагогами враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини як при добиранні для неї навчального матеріалу, так і при визначенні індивідуальної оптимальної методики навчання. Освітньо-виховний процес узгоджується з суспільним станом дитини, з метою найбільш ефективної підготовки учня до майбутнього дорослого життя. Дівчаток навчають переважно тих наук, які знадобляться їм для турботи про сім'ю й ведення домашнього господарства.

184