2. Принципи, функції та методи планування

Якість планування в значній мірі залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

А. Файоль визначав чотири основні принципи планування: єдність, неперервність, гнучкість, точність.

Пізніше А. Ансофф обґрунтував ще один принцип планування – участі.

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі складові процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо).

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно змінювали один одного.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

• невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

• змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов’язаний із принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності.

Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного ступеня точності розрахунків, передбачень.

Принцип точності повинен забезпечувати адекватність планових заходів соціально-економічній ситуації в країнах, галузі, території. Вона досягається шляхом врахування великої кількості факторів впливу внутрішнього і зовнішнього середовища.

Принцип участі тісно пов’язаний із принципом єдності і полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади від виконуваних функцій. Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого зоно безпосередньо стосується.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньовиробничою інформацією; перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації праці, створенню корпоративного духу; викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля управління.

Фахівці з планування рекомендують доповнити вищезгадані принципи загальноекономічними принципами: пріоритетності, оптимальності.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об’єктів планування за їх важливістю для підприємства.

Принцип оптимальності пов’язаний з альтернативністю і багатоваріантністю планів, які передбачають розробку декількох альтернативних варіантів досягнення однієї мети та вибір оптимального.

ФУНКЦІЇ ПЛАНУВАННЯ – це види робіт, дій, процедур, які здійснюються в процесі формування плану, спрямовані на зміну стану підприємства.

До функцій планування належать:

зменшення складності об’єктів планування; мотивація; прогнозування; забезпечення безпеки; оптимізація; координація та інтеграція; контроль; документування; інформування та пропаганда.

Функція оптимальності планових рішень реалізується шляхом вибору за відповідними критеріями ефективного варіанту використання ресурсів, часу досягнення мети з ряду альтернативних рішень.

Процес планування об’єднує людей, координує їх діяльність, запобігає конфліктам, враховує інтеграцію всіх сфер діяльності підприємства.

Функція контролю в процесі планування здійснюється шляхом порівняння реальних результатів виробничо-господарської діяльності з плановими параметрами, аналізами роботи всіх підрозділів підприємства, з’ясування причин відхилень та регулювання виробництва.

Планування забезпечує документальне відображення ходу виробничо-господарської діяльності та інформування всіх учасників виробничого процесу про визначену мету, завдання та заходи з їх досягнення.

Пропагандистська функція процесу планування полягає в інформуванні громадськості про наміри підприємства, успішні управлінські та підприємницькі дії, допущені помилки.

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інструментарії розрахунків.

Термін „метод” походить від грецького „methodos”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання.

При виборі методів планування мають враховуватися певні вимоги до них. Методи планування повинні:

• бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів розвитку ринкових відносин;

• найбільш повно враховувати специфіку діяльності об’єкта планування;

• відрізнятися в залежності від виду плану.

Методи планування класифікуються за такими ознаками:

• за вихідною позицією для розробки плану:

- ресурсний (за можливостями); - цільовий (за потребами).

• за принципом визначення планових показників:

- екстраполяційний - інтерполяційний

• за способом розрахунку планових показників:

- статистичний - факторний

- нормативний - економіко-математичний

• за варіантністю розробки планів:

- одноваріантний - багатоваріантний

• за формою подачі планових показників:

- табличний - графічний - логіко-структурний.

Ресурсний метод планування може застосовуватися, в основному, в умовах монополії або при слабо розвинутій конкуренції. Він полягає в складанні планів на базі наявних внутрішніх ресурсів підприємства – трудових, матеріальних, технічних.

3 розвитком конкуренції основою планів стає співвідношення попиту і пропозиції. За таких умов застосовується цільовий метод, при якому планування діяльності підприємства зводиться до вибору мети та заходів її реалізації.

Метод екстраполяції базується на визначенні динаміки показників у минулому, вважаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, будуть збережені і в майбутньому.

Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким підприємство визначає мету на майбутнє, встановлює довжину планового періоду та проміжні планові показники. Тобто, на відміну від планування за досягнутими показниками, інтерполяційний метод передбачає зворотній рух від визначеної мети та відповідного кінцевого значення планових показників.

Статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників.

Факторний метод є більш обґрунтований, ніж попередні. Планові значення показників за цього методу визначаються на основі розрахунку впливу на них найважливіших факторів, які зумовлюють зміни показника.

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тому, що планові показники розраховуються з використанням прогресивних норм витрачання ресурсів підприємства, з врахуванням їх змін внаслідок впровадження заходів організаційно-технічного характеру.

Показники окремих розділів плану і плани в цілому оптимізуються за допомогою економіко-математичних методів за відповідними критеріями.

Розраховані показники плану можуть подаватися у вигляді таблиць з коментарями, схем, діаграм, малюнків, сітьових графіків і т. д.

У сучасних умовах на підприємствах використовується не один метод планування, а їх комбінація в залежності від реальних умов виробництва, впливу зовнішніх чинників.