Вимоги до атестації

Для успішного отримання атестації я пропоную Вам слідувати наступним вимогам до атестації:

1) ретельно вивчити розділи надані для самостійного опрацювання;

2) приймати участь в семінарських заняттях-тренінгах. За всі заняття Ви матиме змогу отримати максимально - 30 балів ( 5 балів за кожний виступ на групових консультаціях);

3) письмово виконувати всі завдання, щодо самостійного опрацювання, які будуть перевірені та оцінені максимально в 30 балів (5 балів за кожне виконане завдання);

4) успішно скласти модульні тести, за які Ви отримаєте максимальну кількість балів – 50 (25 за кожний модульний тест);

5) для одержання заліку необхідно набрати 110 -55 балів.

Відмітка про зарахування ставиться за глибокі знання з теоретичних питань курсу, системний підхід до їх висвітлення: окрім того, якщо у викладенні матеріалу є несуттєві прогалини й помилки, немає достатньої систематизації й послідовності, висновки доказові, але містять окремі неточності. Мінімально достатній рівень навчальних досягнень (якщо у викладанні матеріалу є суттєві прогалини, відсутня його систематизація, мають місце суттєві помилки, в тому числі у висновках, слабка аргументація) також може стати підставою для виставлення відмітки про зарахування.

Якщо студент виявив поверхові знання теоретичного матеріалу, у його викладі відзначається порушення послідовності, логіки та головний зміст матеріалу не розкритий, а також якщо студент не брав участь у семінарах, ставиться відмітка про не зарахування.

Досягнення вказаних цілей забезпечується застосуванням різноманітних форм навчальної роботи. Провідною з них є лекції, призначення яких глибоко розкривати студентам узлові питання вивчаємого курсу. При цьому передбачається, що у лекційному матеріалі будуть сучасні дані, які причетні до актуальних проблем соціально-педагогічного консультування, таким чином забезпечувати приріст у студентів нових професійно важливих знань. Поряд з лекціями в ході викладання спецкурсу намічується активно використовувати семінарські заняття, які дозволяють студентам на основі творчого вивчення учбового матеріалу та пізнавальної активності закріпити, поліпшити та збагатити отримані на місцях знання. Застосування теоретичних знань на практиці здійснюється в процесі проведення практичного заняття, рішення ситуативних завдань, які допомагають студентам виробити необхідні професійні вміння та навички. Цьому також сприяють дискусії, обговорення рефератів, твори-роздуми по проблемі соціально-педагогічного консультування.

Навчальні модулі дистанційного курсу

„Технології соціально-педагогічного консультування.”

Модуль 1. Тема: „Теорія та практика консультування в соціально-педагогічній діяльності.”

Розділ 1.1.

Тема: „Соціально-педагогічне консультування: цілі та завдання.”.

Зміст.

1. Основні напрямки роботи соціального педагога-консультанта.

2. Порівняльна характеристика психологічного консультування з іншими видами практичної психологічної допомоги людині.

3. Консультування як „менеджмент” проблем.

Ключові слова: Соціально-педагогічне консультування. Консультант. Клієнт. Місто проведення соціально-педагогічного консультування. Час проведення консультування.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про види допоміжних стратегій, цілі та завдання консультативної допомоги.

Знати критерії консультативного впливу.

Володіти ключовими поняттями: Соціально-педагогічне консультування. Консультант. Клієнт. Місто проведення соціально-педагогічного консультування. Час проведення консультування.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.1.

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

• понятті „консультування” у працях зарубіжних та вітчизняних вчених;

• цілях та задачах консультативної допомоги, які визначені науковцями різних теоретичних шкіл.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

• різниці між консультуванням та психотерапією;

• критеріях консультативного впливу.

Вивчаючи пункт 3, виявіть стадії консультування, їх послідовність та дайте їм характеристику.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте. Дайте визначення поняттю психологічне консультування.

Психологічним консультуванням називається особлива область практичної психології, пов'язана з наданням з боку фахівця-психолога безпосередньої психологічної допомоги людям, які потребують її у вигляді рад і рекомендацій. Вони даються психологом клієнтові на основі особистої бесіди і попереднього вивчення тієї проблеми, з якою в житті зіткнувся клієнт. Найчастіше психологічне консультування проводиться в наперед обумовлений час, в спеціально обладнаному для цього приміщенні, як правило, ізольованому від сторонніх людей, і в конфіденційній обстановці.

Один сеанс соціально-педагогічного консультування проходить у формі особистої бесіди психолога з клієнтом, що триває в середньому від декількох десятків хвилин до півтори, дві і більше годин. В ході цієї бесіди клієнт розповідає психологові про себе, про свою проблему. Консультант, у свою чергу, уважно вислуховує клієнта, прагнучи вникнути в суть його проблеми, розібратися в ній, прояснити її як для себе, так і для самого клієнта. Під час консультації оцінюється особа клієнтами з урахуванням його індивідуальних особливостей клієнтові, даються науково обґрунтовані, аргументовані рекомендації з приводу того, як краще всього практично вирішити його проблему.

Поради і рекомендації, пропоновані клієнтові консультантом, в більшості випадків розраховані на те, щоб, самостійно скориставшись ними, клієнт зміг повністю справитися з своєю проблемою без допомоги з боку психолога-консультанта. Соціально-педагогічне консультування - це практика надання дієвої допомоги людям, що склалася, заснована на переконаності в тому, що кожна фізично і психічно здорова людина в змозі справитися майже зі всіма психологічними проблемами, що виникають в її житті. Клієнт, проте, далеко не завжди безумовно і точно знає наперед, в чому полягає суть його проблеми і як її краще всього вирішувати, спираючись на власні сили і можливості. У цьому йому і повинен надати допомогу професійно підготовлений консультант. Це і є основне завдання соціально-педагогічного консультування.

Під час консультації консультант зазвичай застосовує спеціальні прийоми і методи роботи з клієнтом і дії на нього, розраховані на те, щоб за порівняно короткий термін (час проведення консультації) знайти і точно сформулювати спосіб практичного рішення проблеми клієнта, причому зробити це так, щоб дане рішення було зрозуміле і доступно для реалізації клієнтові.

Кількість зустрічей консультанта з клієнтом найчастіше не обмежується однією - двома. В більшості випадків потрібне триваліше консультування, що включає від трьох і більш зустріч з клієнтом. Необхідність в такому пролонгованому консультуванні виникає в наступних типових випадках.

Проблема клієнта настільки складна, що розібратися в ній за один-два сеансу практично неможливо.

У клієнта є не одна, а декілька різних проблем, рішення кожної з яких вимагає окремої консультації.

Пропоноване рішення проблеми не може бути відразу і повністю самостійно реалізовано клієнтом і вимагає додаткової підтримки з боку консультанта.

У консультанта немає достатньої упевненості в тому, що клієнт, через, наприклад, його індивідуальні особливості, відразу і без додаткової допомоги справиться зі своєю проблемою. Таке трапляється, якщо клієнт недостатньо упевнений в собі, не може управляти власними емоціями і поведінкою, якщо рівень його інтелектуального розвитку недостатній для того, щоб в скрутних ситуаціях ухвалити самостійне розумне, зважене рішення.

Найчастіше до консультанта звертаються люди, що є так званою середньою верствою населення і що знаходяться за станом їх фізичного і психологічного здоров'я в зоні підвищеного ризику. Під зоною підвищеного ризику розуміються життєві ситуації, опинившись в яких люди, схильні до нервових, психічних, а також фізичних захворювань, дійсно ризикують захворіти. Інші, фізично і психологічно сильні, достатньо здорові люди виходять з подібних життєвих ситуацій, переживаючи лише почуття втоми або дискомфорту.

Ті, хто звертаються у соціально-педагогічну консультацію, - це звичайно не дуже добре пристосовані до життя і не дуже зайняті на своїй роботі люди оскільки для того, щоб отримати ґрунтовну консультацію психолога, необхідний час. Серед тих, хто реально і найчастіше звертається по допомогу до психолога-консультанта, немало життєвих невдах, і саме невдачі вимушують цих людей, що відчувають себе фізично здоровими, шукати допомоги з боку психолога. Серед клієнтів соціально-педагогічних консультацій зустрічається немало людей, що мають ті або інші емоційні відхилення, які у свою чергу є наслідком багатократних життєвих розчарувань і фрустрації.

Коли ж ці і інші люди активно починають шукати допомогу у соціального педагога, соціального працівника? Це, як правило, відбувається не відразу при виникненні у них проблем, а в найважчі періоди їх життя. Людина приходить до консультанта тоді, коли не знає, як поступити, або коли вичерпані його можливості самостійно справитися з своєю проблемою. По консультативну допомогу чоловік може звернутися тоді, коли знаходиться в стані душевного розладу, коли йому здається, що з ним або з близькими для нього людьми відбувається щось жахливе, з неприємними наслідками.

Що ж шукають люди у консультанта? Навіщо вони звертаються до нього? На ці питання можна відповісти таким чином. Деякі клієнти загалом знають, як вирішувати свою проблему, і шукають у консультанта лише емоційної підтримки. Інші не знають, як справитися з проблемою, і йдуть до консультанта за порадою. Треті не цілком упевнені в собі або не знають, що конкретно вибрати з можливостей, що є у них, для вирішення своєї проблеми. Їх необхідно переконати і направити їх активність в потрібне русло. Четвертим - це в більшості своїй самотні люди - просто треба з кимсь поговорити по душах. У них зазвичай немає серйозних психологічних проблем, але час від часу вони гостро потребують уважного і доброзичливого співбесідника. Серед клієнтів психологічної консультації зустрічаються і такі, кого до консультанта приводить дозвільна цікавість або бажання просто кинути йому виклик. Деякі щиро хочуть дізнатися, хто такий консультант і чим він займається, інші наперед переконані, що він займається несерйозною справою, і намагаються це йому довести, поставивши консультанта в ніякове положення.

Професійна позиція консультанта така, що він повинен приймати всіх без виключення клієнтів, уважно, доброзичливо і по-людськи відноситися до них незалежно від того, хто вони, навіщо пришли до нього, як настроєні і які цілі переслідують. Це не тільки пов'язано з необхідністю для професійного психолога зберегти свій авторитет і особу, але також з тим, що він так само, як і лікар, по нормах своєї професійної етики зобов'язаний надавати допомогу всім, хто до нього звертається і хто цього потребує, у тому числі і тим, хто під час консультації поводиться не цілком етично.

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення.

Соціально-педагогічне консультування відрізняється від інших видів надання практичної психологічної допомоги людям наступними основними особливостями. У відмінність, наприклад, від індивідуальної і групової психотерапії воно припускає відносно короткочасний період епізодичний характер особистих контактів консультанта з клієнтом. Різні види індивідуальної і групової психотерапії розраховані зазвичай на триваліший термін безперервної взаємодії психолога з клієнтом - від декількох тижнів до декількох місяців і навіть років, при значно більшій загальній кількості часу, що витрачається на роботу з клієнтом.

У психотерапії (на відміну від практики консультування) активну роль в позбавленні клієнта від психологічних проблем грає психолог. Саме він робить активні дії, направлені на вирішення проблеми клієнта, а сам клієнт грає в основному пасивну роль, тобто просто сприймає дії психотерапевта і реагує на них. У консультуванні справа йде інакше: тут консультант в основному тільки дає поради клієнтові, а їх практична реалізація стає справою самого клієнта, активну роль він зберігає за собою!

У інших видах практичної соціально-педагогічної, соціальної роботи з клієнтами на відміну від інших видів консультування соціально-педагогічна практика, що проводиться, припускає безпосереднє особисте спілкування, взаємодію клієнта і консультанта, причому навіть в той час, коли клієнт вирішує свою проблему. Основна робота, пов'язана з практикою соціально-педагогічного консультування, найчастіше проводиться самим клієнтом у відсутність консультанта, без прямої або постійної взаємодії з ним.

У даному виді консультуванні психодіагностика на початку роботи з клієнтом повинна бути зведена до мінімуму і в основному повинна спиратися на результати безпосереднього спостереження консультанта за поведінкою клієнта, коли консультант поводиться з ним в психологічній консультації. Психодіагностика включає аналіз і узагальнення даних, що безпосередньо отримуються від клієнта без застосування спеціальних психологічних тестів. У психокоректувальній роботі психодіагностика грає помітнішу роль, проводиться зазвичай на самому початку консультації і на неї відводиться значно більше часу.

За кінцеві результати роботи з клієнтом консультант не несе прямої персональної відповідальності (консультант не відповідає за те, скористається або не скористається клієнт його радами). Консультант відповідає лише за правильність своїх висновків про суть проблеми клієнта і за потенційну ефективність пропонованих клієнтові практичних рекомендацій. У інших видах соціально-педагогічної практики консультант несе особисту відповідальність за кінцеві результати своєї роботи з клієнтом, оскільки сам займається корекцією психології і поведінки клієнта, сам реалізує свої висновки і рекомендації.

Консультант не обов'язково повинен володіти прийомами і методами психотерапії, за винятком тих, які він може застосувати в самій консультаційній практиці. Психотерапевт же, що займається практичною корекцією, повинен професійно володіти її методами, оскільки в їх застосуванні і полягає основна частина його роботи.

3.Випишіть основні цілі соціально-педагогічного консультування та функції консультанта.

Консультування як основний вид соціально-педагогічної практики переслідує наступні цілі:

1. Надання оперативної допомоги клієнтові у вирішенні виниклих у нього проблем.

У людей часто виникають такі проблеми, які вимагають термінового втручання, невідкладного рішення, - такі, на рішення яких клієнт не має можливості витрачати багато часу, сил і засобів. Подібні проблеми зазвичай називають оперативними, і аналогічна назва закріплюється за відповідними рішеннями. Отримання термінової психологічної допомоги у формі усної консультації при вирішенні оперативних проблем стає незамінним. Наприклад, у батька дитини можуть, виникнути такі серйозні ускладнення у взаєминах з ним, збереження яких приведе до вельми несприятливих наслідків для стану фізичного і психічного здоров'я дитини. У працівника якої-небудь установи також може з'явитися серйозна, така, що вимагає термінового рішення проблема, яку йому, наприклад, належить улагодити в спілкуванні з своїм безпосереднім керівником під час короткої зустрічі, призначеної на один з найближчих днів. Третій приклад: у сім'ї у чоловіка або у дружини несподівано різко можуть ускладнитися відносини з дружиною (чоловіком) або з ким-небудь з його (її) родичів. Через це в даній сім'ї може скластися складна, з серйозними несприятливими наслідками обстановка.

2. Надання клієнтові допомоги в рішенні тих питань, з якими він цілком би зміг самостійно справитися без втручання з боку, без безпосередньої і постійної участі психолога в його справах, тобто там, де професійні спеціальні психологічні знання, як правило, не потрібні і необхідна лише загальна, життєва, заснована на здоровому глузді рада. Такою, наприклад, проблемою може стати визначення клієнтом оптимального для себе режиму праці і відпочинку, раціональний розподіл часу між різними видами діяльності.

3. Надання тимчасової допомоги клієнтові, який насправді потребує тривалого, більш менш постійній психотерапевтичній дії, але через ті або інші причини не в змозі розраховувати на нього в даний момент часу. В цьому випадку соціально-педагогічного консультування використовується як засіб надання поточної, оперативної допомоги клієнтові, стримуючою прогресивний розвиток негативних процесів, такою, що перешкоджає подальшому ускладненню проблеми, з якою зіткнувся клієнт. Таким, наприклад, може опинитися вельми несподівана поява у клієнта стану депресії.

4. Коли у клієнта вже є правильне розуміння своєї проблеми і він, в принципі, готовий сам приступити до її рішення, але де в чому ще сумнівається, не цілком упевнений в своїй правоті. Тоді в процесі проведення соціально-педагогічного консультування клієнт, спілкуючись з консультантом, отримує з його боку необхідну професійну і моральну підтримку, і це додасть йому упевненість в собі.

5. Надання допомоги клієнтові у тому випадку, коли, ніякий іншій можливості, окрім отримання консультації, у нього немає. В цьому випадку, проводячи соціально-педагогічне консультування, фахівець повинен дати зрозуміти клієнтові, що він насправді потребує отримання ґрунтовнішої, достатньо тривалішої психокоректувальної, психотерапевтичної соціально-педагогічної допомоги.

6. Коли соціально-педагогічне консультування застосовується не замість інших способів надання соціально-педагогічної допомоги клієнтові, а разом з ними, на додаток до них з розрахунком на те, що не тільки консультант, але і сам клієнт займеться вирішенням виниклої проблеми.

7. У тих випадках, коли готового рішення у консультанта немає, оскільки ситуація виходить за рамки компетенції, він повинен надати клієнтові хоч би якусь, нехай навіть мінімальну і недостатньо ефективну, допомога.

У всіх цих і інших подібних випадках соціально-педагогічне консультування вирішує наступні основні задачі:

1. Уточнення (прояснення) проблеми, з якою зіткнувся клієнт.

2. Інформування клієнта про суть виниклої у нього проблеми, про реальний ступінь її серйозності. (Проблемне інформування клієнта.)

3. Вивчення консультантом особи клієнта з метою з'ясування того, чи зможе клієнт самостійно справитися з виниклою у нього проблемою.

4. Чітке формулювання рад і рекомендацій клієнтові з приводу того, як найкращим чином вирішити його проблему.

5. Надання поточної допомоги клієнтові у вигляді додаткових практичних рад, пропонованих в той час, коли він вже приступив до вирішення своєї проблеми.

6. Навчання клієнта тому, як краще всього попередити виникнення в майбутньому аналогічних проблем (завдання психопрофілактики).

7. Передача консультантом клієнтові елементарних, життєво необхідних психологічних знань і умінь, освоєння і правильне вживання яких можливо самим клієнтом без спеціальної психологічної підготовки. (Психолого-просвітницьке інформування клієнта.)

Розглянемо кожне з названих завдань докладніше.

Прояснення проблеми полягає в тому, що, уважно вислухавши клієнта, якийсь час постеживши за ним консультант приходить до певного висновку відносного того, в чому насправді полягає проблема клієнта. Іноді його висновок в цілому співпадає з думкою клієнта, а іноді розходиться з ним. У останньому випадку консультант пояснює клієнтові, чому він - консультант - прийшов саме до даного висновку, що відрізняється від того, про що спочатку думав сам клієнт.

Проблемне інформування клієнта якраз в цьому і полягає. Проводячи таке інформування, консультант не тільки аргументовано пояснює клієнтові, в чому полягає його проблема, але також пояснює, чому проблема виникла і як її в принципі можна практично вирішити.

Наступний, логічно необхідний і зазвичай паралельно виконуваний разом з попереднім крок - це психологічне вивчення особи клієнта. Без такого вивчення важко, по-перше, розраховувати на повне, глибоке розуміння клієнтом своєї проблеми, по-друге - на активну особисту участь клієнта в її рішенні. Зробивши цей необхідний при консультуванні крок, психолог дістає можливість пояснити клієнтові його проблему, максимально враховуючи при цьому індивідуальність клієнта.

Далі консультант з урахуванням його власного розуміння суті проблеми і індивідуальності клієнта формулює рекомендації клієнтові по оптимальному рішенню проблеми. Такі рекомендації повинні бути короткими, простими і зрозумілими клієнтові, а також, практично здійснимими в реальних умовах життя клієнта з свідомим належним контролем з його боку.

Далеко не завжди клієнт відразу ж і з розрахунком на успіх може приступити до реалізації порад і рекомендацій, отриманих від психолога-консультанта. Нерідко через власну недосвідченість або невміння він здійснює помилки і потребує отримання оперативної поточної допомоги з боку психолога-консультанта. Той же, у свою чергу, не повинен думати, що він повністю виконав свій професійний обов'язок, якщо вислухав клієнта, прояснив для себе і для нього суть проблеми і запропонував рекомендації по її правильному рішенню. Завдання консультанта полягає також в тому, щоб забезпечити по можливості безпомилкове виконання клієнтом отриманих ним рекомендацій. Не виключається, правда, і те, що клієнт не побажає виконувати отримані від консультанта рекомендації, і тоді консультант не несе відповідальності за кінцевий практичний результат соціально-педагогічного консультування (якщо, звичайно, клієнтові були дані правильні рекомендації).

Питання для самоконтролю

1. Що таке соціально-педагогічне консультування?

2. Які цілі переслідує соціально-педагогічне консультування? Які задачі воно вирішує?

3. У чому полягають відмінності соціально-педагогічного консультування від інших областей практичної соціальної роботи?

4. Як організовується, ким і де проводиться соціально-педагогічне консультування?

5. Хто, коли і по якому приводу найчастіше звертається по допомогу до консультанта?

Висновки (стисле резюме)

Багато проблем психологічного характеру, з якими люди стикаються в житті, такі, що можуть виникати повторно, і одноактне їх рішення не завжди є повною гарантією того, що вони ще раз не виникнуть в майбутньому. Тому, проводячи консультаційну роботу з клієнтом, важливо добиватися того, щоб повторне виникнення аналогічної проблеми в майбутньому було зведене до мінімуму. У цьому, зокрема, і полягає одне із завдань психопрофілактики. Вирішуючи її, консультант добивається того, щоб сам клієнт своїми власними діями міг попередити і уникнути повторного виникнення в його житті подібної проблеми в майбутньому. Для того, щоб клієнт був в стані самостійного вирішити психопрофілактичне завдання, а також для того, щоб він був в змозі надати самому собі потрібну допомогу, консультант іноді добровільно бере на себе професійно не обов'язкове для нього завдання передати клієнтові елементарні корисні для нього психологічні знання.

Розділ 1.2.

Тема: „Види індивідуального консультування”.

Зміст.

1. Різні питання соціально-педагогічного консультування та умови результативності консультування.

2. Вимоги, які висовуються до консультанта і його роботи.

3. Спеціальні вимоги до різних видів консультування..

Ключові слова: види індивідуального консультування; фобії; сімейне консультування; конфіденційність; емпатія; модифіційні процедури; корекція.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про напрямки соціального-педагогічного консультування.

Знати головні етичні принципи соціально-педагогічного консультування.

Володіти ключовими поняттями: види індивідуального консультування; фобії; сімейне консультування; конфіденційність; емпатія; модифіційні процедури; корекція.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.2.

При вивченні Розділу 1.2. важливо:

• усвідомити вимоги та принципи соціально-педагогічного консультування.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

• видах індивідуального консультування;

• умовах ефективності індивідуального консультування;

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• на головні етичні принципи соціально-педагогічного консультування;

• на базові навички консультанта;

• на інструментарії та процедурах підтримки;

Вивчаючи пункт 3, спробуйте визначити, чи є у вас персональні, особистісні якості, які необхідні добре професіонально підготовленому консультанту, що консультує тільки сім’ї.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте умови соціально-педагогічного консультування.

Оскільки соціально-педагогічне, соціальне консультування потребують різні люди і по допомогу вони звертаються по різних приводах, консультування можна розділити на види залежно від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, з приводу яких вони звертаються в консультацію.

Перш за все виділимо так зване інтимно-особистісне консультування, необхідність в якому виникає досить часто і у багатьох людей. До цього вигляду можна віднести консультування з таких питань, які глибоко зачіпають людину як особу, викликають у неї сильні переживання, зазвичай ретельно приховувані від навколишніх людей. Це, наприклад, такі проблеми як психологічні або поведінкові недоліки, від яких чоловік в що б те не стало хотів би позбавитися, проблеми, пов'язані з його особистими взаєминами із значущими людьми, різні страхи, невдачі, психогенні захворювання, що не вимагають втручання лікаря, і багато що інше. Сюди ж може відноситися глибока незадоволеність людини самим собою, проблеми інтимних, наприклад статевих, відносин.

Наступний по значущості і частоті тієї, що зустрічається в житті вид психологічного консультування - сімейне консультування. До нього можна віднести консультування з питань, що виникають у людини у власній сім'ї або в сім'ях інших, близьких для нього людей. Це, зокрема, вибір майбутнього чоловіка (подружжя), оптимальна побудова і регулювання взаємин в сім'ї, попередження і вирішення конфліктів у внутрісімейних взаєминах, відносини чоловіка або дружини з родичами, поведінка подружжя у момент розлучення і після нього, вирішення поточних внутрісімейних проблем. До останніх відноситься, наприклад, рішення питань розподілу обов'язків між членами сім'ї, економіки сім'ї і ряду інших.

Третій вид консультування - психолого-педагогічне консультування. До нього можна віднести обговорення консультантом з клієнтом питань навчаннями виховання дітей, навчання чому-небудь і підвищення педагогічної кваліфікації дорослих людей, педагогічного керівництва, управління дитячими і дорослими групами і колективами. До психолого-педагогічного консультування відносяться питання вдосконалення програм, методів і засобів навчання, психологічне обґрунтування педагогічних інновацій і ряд інших.

Четвертий з числа найбільш поширених видів психологічного консультування - ділове консультування. Воно, у свою чергу, має стільки різновидів, скільки існує різноманітних справ і видів діяльності у людей. В цілому ж діловим називається таке консультування, яке пов'язане з рішенням людьми ділових проблем. Сюди, наприклад, можна віднести питання вибору професії, вдосконалення і розвитку у людини здібностей, організації його праці, підвищення працездатності, ведення ділових переговорів і т.п.

Кожний з перерахованих видів консультування в чомусь схожий з іншими, наприклад в тому, що однакові по своєму психологічному трактуванню проблеми можуть виникати в різних видах діяльності і в різних ситуаціях. Але разом з тим в кожному з названих видів консультування є свої особливості. Обговоримо їх.

Інтимно-особистісне консультування зазвичай вимагає закритих від сторонніх осіб і одночасно відкритих для спілкування консультанта і клієнта, довірчих відносин між ними. Таке консультування вимагає створення особливої обстановки, оскільки нагадує сповідь. Цей вид консультування по самій природі тих проблем, яких він безпосередньо торкається, не може бути епізодичним або короткочасним. Він припускає, по-перше, велике психологічне настроювання на нього як консультанта, так і самого клієнта; по-друге, тривалої і, як правило, нелегкої розмови консультанта з клієнтом; по-третє, звичайний достатньо тривалого періоду вирішення виниклої у клієнта проблеми. Останнє пов'язане з тим, що більшість проблем інтимно-особистісного характеру відразу не вирішуються.

Сімейне консультування у свою чергу вимагає знання консультантом суті сімейних проблем, способів їх дозволу, бажано - на власному досвіді сімейного життя. Навряд чи сімейним консультуванням можуть успішно займатися люди, які не мають або не мали сім'ї. Як цілком вірогідне можна допустити і зворотнє: хорошим консультантом з сімейних питань навряд чи зможе стати людина, яка сама неодноразово намагалася створити або зберегти сім'ю, але їй це зробити не вдалося. Її особистий досвід якщо і може опинитися в чомусь корисним іншим людям, то швидше за все в негативному плані. Разом з тим треба відзначити, що в цьому і в інших подібних випадках власний досвід необхідний для того, щоб стати хорошим консультантом. Людина, що має негативний життєвий досвід сімейних взаємин, добре могла б розповісти іншим про те, чого слід уникати в сімейному житті, але не про те, що потрібно робити для того, щоб зберегти сім'ю і налагодити внутрісімейні взаємини. Проте з цього правила можуть бути, напевно, виключення. У соціально-педагогічній, соціальній практиці відомо немало випадків, коли консультантами з сімейних питань - і непоганими - ставали люди, що неодноразово потерпіли невдачі, в сімейному житті.

Соціально-педагогічне консультування у свою чергу припускає наявність у консультанта педагогічної освіти і досвіду навчання і виховання людей. Непоганими консультантами з психолого-педагогічних питань зазвичай стають, наприклад, колишні вчителі і вихователі, що мають досвід педагогічної роботи і відповідну освіту.

Те ж саме, що тільки що було сказане щодо психолого-педагогічного консультування, стосується і ділового консультування. Найуспішніше їм можуть займатися люди, які на власному досвіді добре знають ту сферу діяльності, в якій вони збираються вести психологічне консультування.

Для того, щоб даний вид консультування був достатньо успішним, тобто давав максимально можливі позитивні результати, в процесі проведення консультування необхідно дотримати ряд умов.

Розкриємо суть і пояснимо ці умови.

Умова 1. Людина, що звертається по допомогу до консультанта, повинна мати реальну, а не вигадану проблему психологічного характеру, а також явно висловлене бажання якнайскоріше її вирішити. Вище ми вже говорили про те, що деякі люди йдуть на прийом до консультанта не тому, що у них насправді є складна проблема, яку вони в що б те не стало хочуть вирішити, а, наприклад, просто з дозвільної цікавості або з явним наміром щось довести психологові-консультантові, тобто наміром, вельми далеким від бажання що-небудь змінити в самих собі. Консультант таким людям вряд безпосередньо зможе чимось істотно допомогти, за виключенням, мабуть, зниження їх амбіцій і самовпевненості.

Умова 2. Консультант, до якого по практичну допомогу звернувся клієнт, повинен мати досвід проведення психологічного консультування і відповідну професійну психологічну підготовку. У зв'язку з цим соціально-педагогічне консультування аналогічне в деякому роді лікарській практиці. Від консультанта, як і від лікаря, перш за все потрібно не нашкодити клієнтові і зробити все від нього залежне, щоб консультування пройшло успішно.

Умова 3. По кількості часу, що витрачається на нього, соціально-педагогічне консультування повинне бути достатнє тривалим для того, щоб консультант зміг до кінця зрозуміти і знайти оптимальне рішення проблем тих, що хвилюють клієнта, також успішно її вирішити разом з самим клієнтом. Тут також мається на увазі час необхідний для того, щоб проконтролювати кроки, направлені на вирішення проблеми, дати оцінку отримуваних результатів і довести розпочату справу до кінця, тобто отримати те, що повністю задовольнило б як клієнта, так і консультанта.

Умова 4. Клієнт повинен строго дотримувати отримані від консультанта рекомендації. Інакше проблема клієнта навряд чи буде вирішена, і поради консультанта клієнтові залишаться для останнього лише побажанням, але не керівництвом до дії.

Умова 5. Будь-яке консультування повинне проводитися у відповідній обстановці, що сприяє йому. Про те, якою повинна бути ця обстановка, спеціально буде сказано далі, а зараз слід відмітити, що в більшості випадків консультування повинне проводитися в обстановці конфіденційності, воно повинне не розділяти, а зближувати між собою консультанта і клієнта, знімати напруженість у клієнта, дозволяти йому бути цілком відкритим і відвертим в спілкуванні з консультантом.

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення, складіть власний кодекс консультанта.

Багато положень кодексів безпосередньо застосовні в роботі консультанта. Нагадаємо про ці положення, включивши в їх формулювання слово «консультант».

1.Професійна діяльність консультанта характеризується його особливою відповідальністю перед клієнтом за ті рекомендації, які він пропонує клієнтові.

2.Практична діяльність консультанта повинна спиратися на відповідні морально-етичні і юридичні основи.

3.Діяльність консультанта направлена на досягнення виключно гуманної мети, що припускає зняття яких би то не було обмежень на шляху інтелектуального і персонального (особового) розвитку клієнта.

4.Свою роботу консультант будує на основі безумовної пошани гідності і недоторканності особи клієнта. Консультант поважає основоположні людські права, визначувані загальною Декларацією прав людини.

5.У роботі з клієнтами консультант керується принципами чесності і відвертості (щирості). Разом з тим він повинен бути обачний в радах і рекомендаціях клієнтові.

6.Консультант зобов'язаний вшановувати колег, членів своїх професійних об'єднань про порушення прав клієнта, що помічаються ним, про випадки негуманного відношення до клієнтів.

7.Консультант має право надавати лише такі послуги клієнтам, для яких він має необхідну освіту, кваліфікацію, знання і уміння.

8.У своїй роботі консультант повинен застосовувати тільки апробовані методики, що відповідають сучасним загальнонауковим стандартам.

9.Обов'язковою складовою частиною роботи консультанта є постійна підтримка на високому рівні своїх професійних знань і умінь.

10.У разі вимушеного застосування методик і рекомендацій, що не пройшли достатньої апробації, не повністю відповідали науковим вимогам, консультант повинен про це попереджати своїх клієнтів і бути вельми обережним в своїх висновках.

11.Консультант не має права розголошувати або передавати третім особам дані про своїх клієнтів або про результати консультування.

12. Консультант зобов'язаний перешкоджати використанню методів соціально-педагогічного консультування і психологічних дій на людей некомпетентними особами, професійно не підготовленими людьми, а також попереджати про це тих, хто користується послугами таких «фахівців».

13.Консультант не має права передавати некомпетентним особам методи психологічної роботи з клієнтами.

14. Консультанту слід дотримуватися обережності, щоб не викликати необґрунтованих надій і очікувань з боку клієнта, не давати йому обіцянок, порад і рекомендацій, які не можна буде виконати.

15.Консультант несе особисту відповідальність за зберігання в таємниці інформації, що стосується клієнтів.

Дотримання всіх цих правил або етичних норм є обов'язковим в практичній роботі консультанта.

На додаток до сказаного зупинимося на якостях, якими консультант повинен володіти і які він повинен проявляти в спілкуванні з клієнтами.

1. Здатність до емпатії, співпереживанню, співчуттю. Під цією здатністю розуміється уміння глибоко психологічно проникати у внутрішній світ іншої людини - клієнта, розуміти його, бачити що відбувається з його власних позицій, сприймати світ його очима, приймати як допустиму і правильну його точку зору.

2. Відвертість. Намагаючись зрозуміти клієнта, проникнути в його внутрішній світ, консультант відверто повідомляє його про свої власні відчуття, викликаючи з його боку емпатійну реакцію і тим самим роблячи його відкритим для себе.

3. Вираз особистої турботи про клієнта за допомогою співпереживання, співчуття йому, а також жестів, міміки, пантоміміки.

4. Доброзичливість. Добре, емоційно позитивне відношення до клієнта, особиста зацікавленість і участь в рішенні його проблем.

5. Безоціночне відношення до клієнта, зокрема до дотримання з його боку тих моральних, етичних норм, яких він в своїй поведінці дотримується, далі якщо це поведінка самому консультантові не подобається.

6. Відмова від моралей, нав'язування клієнтові своїх рад.

7. Довіра до клієнта, віра в його здатність і можливість самостійно справитися з своєю проблемою.

8. Готовність і прагнення консультанта не стільки позбавити клієнта від своїх переживань, скільки направити його переживання в конструктивне русло.

9. Уміння тримати оптимальну дистанцію між собою і клієнтом.

10. Уміння вселяти в клієнта упевненість і рішучість переробити себе.

Емпатія - це основна між особистісна якість, якою повинен володіти консультант. Головною в цій якості є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншого, дивитися на світ його очима, на якийсь час забуваючи про своє сприйняття миру, про свою власну точку зору. Це якість консультант проявляє на всьому протязі процесу консультування і, завдяки ньому, виявляється здатним краще і глибше розуміти клієнта, ефективніше йому допомагати.

Відвертість як властивість особи має декілька різних проявів. По-перше, це готовність консультанта бути відкритим як особа для клієнта (правда, не настільки, щоб ролі консультанта і клієнта помінялися між собою і клієнт, дізнавшись про проблеми консультанта, став співпереживати і співчувати йому самому). Підміна ролей зазвичай відбувається тоді, коли консультант починає розповідати клієнтові про свої проблеми, викликаючи у останнього бажання допомогти консультантові.

Міра відвертості повинна визначатися відчуттями клієнта: якщо він вважає психолога-консультанта відкритою людиною і не випробовує боязні відкритися перед ним - значить, в плані відвертості консультанта клієнтові все гаразд.

По-друге, відвертість - це прагнення консультанта в особистому спілкуванні з клієнтом залишатися самим собою, природно проявляючи не тільки свої достоїнства, але, можливо; і недоліки. Будучи цілком відкритою людиною, психолог-консультант демонструє клієнтові свої недоліки не для того, щоб епатувати або шокувати його, не потім, щоб викликати співчуття з його боку, а для того, щоб показати, що сам консультант - це звичайна жива людина, яка, як і всі люди, має недоліки і не прагне в процесі консультування грати не властиву йому в житті роль.

По-третє, відвертість виявляється в тому, що консультант показує клієнтові готовність обговорювати з ним будь-які питання. Емпатія супроводить відвертості, одне без іншого існувати практично не може.

Під виразом особистої турботи консультанта про клієнта розуміється така зовнішня поведінка консультанта, яка виражається в діях і словах, що демонструють щиру зацікавленість, турботу консультанта про клієнта. Така турбота, проте, також не повинна бути надмірною. Консультантові в спілкуванні з клієнтом не рекомендується бути дуже емоційною людиною, щоб не робити збудливого впливу на психологічний стан клієнта.

Доброзичливість - це також важлива психологічна якість консультанта. Хоча дана якість корелює практично; зі всіма перерахованими вище якостями особи, проте воно має і свої власні індивідуальні прояви. До них, зокрема, відноситься уміння консультанта в будь-яких ситуаціях, що б не трапилося і як би не поводився сам клієнт, зберігати рівний і, безумовно, доброзичливий стиль спілкування з ним.

Особливе місце в практиці соціально-педагогічного консультування займає так зване без оцінюване відношення консультанта до клієнта. Пояснимо, що під цим є на увазі. Перш за все - це прагнення консультанта в спілкуванні з клієнтом уникати прямого оцінювання його дій і особи. Що б клієнт не говорив про себе які б внутрішні почуття не переживав по відношенню до нього психолог-консультант, схвалюючи або не схвалюючи про себе його вчинки, консультантові слід утримуватися від оцінок вчинків клієнта. Головне його завдання полягає в максимально глибокому розумінні клієнта, його проблеми і в тому, щоб допомогти цю проблему вирішити.

Відмова від моралей і нав'язування клієнтові своєї думки з боку консультанта в основному відноситься до моменту сповіді клієнта, оцінювання його проблеми і вироблення рекомендацій з приводу того, як дану проблему вирішити. Консультування - це процес, в якому обидві сторони, консультант і клієнт - як особи рівні. Дана рівність є фактичною і розповсюджується на всі без виключення етапи консультування. Якщо консультант має рацію, а клієнт помиляється, то консультантові слід продовжити його переконувати і припинити це робити лише тоді, коли клієнт почне чинити явний, опір зусиллям консультанта. Далі консультантові слід надати клієнтові можливість поступити так, як він сам вважає потрібним.

Довіра до клієнта - це те, на чому будується гуманістично орієнтоване психологічне консультування. Довіра консультанта до клієнта припускає віру в те, що клієнт цілком самостійно зможе вирішити свою проблему, якщо йому допомогти усвідомити її і разом з ним знайти спосіб її рішення. Довіра також означає готовність консультанта розділити думку клієнта і прийняти його, відмовившись від свого власного, якщо, звичайно, клієнт має рацію.

Особливої уваги заслуговує восьма якість, певне Р.Меем як прагнення консультанта не позбавити клієнта від переживань, а направити їх в конструктивне русло. Переживання - це вірна ознака небайдужого відношення клієнта до своєї проблеми і до самого собі. Якщо у клієнта немає правильного розуміння своєї проблеми або способу її рішення, то переживання можуть грати деструктивну роль. Емоційна енергія переживань необхідна для правильного вибору і реалізації вирішення проблеми. Отже, завдання консультанта полягає в тому, щоб зберегти, а мабуть і підсилити цю енергію, направивши її в правильне, конструктивне русло.

Уміння вселити в клієнта упевненість і рішучість справитися з своєю проблемою -это особлива якість, яка залежить від здатності консультанта переконувати, вселяти, підтримувати людину. Для цього необхідно навчитися уміло і розумно користуватися відповідними вербальними і невербальними засобами дії па клієнта.

Все сказане вище стосується внутрішньої позиції, відношення і зовнішньої поведінки консультанта по відношенню до клієнта. Є, проте, і ряд спеціальних вимог, що пред'являються до ситуації, до обстановки, в якій проводиться соціально-педагогічне консультування. Оптимальними, такими, що стосуються обстановки, умовами проведення психологічного консультування є наступні:

1. Наявність окремого, ізольованого, тихого приміщення, куди не доносяться сторонні, відволікаючі увагу консультанта і клієнта звуки, - такого, куди немає доступу стороннім особам під час проведення консультації.

2. Зручне розміщення в цьому приміщенні консультанта і клієнта - краще всього поряд один з одним або напроти один одного під невеликим кутом, на відстані від 60-70 см до 100-110 см. При цьому нічого, окрім невеликого письмового столика, не повинно знаходиться між консультантом і клієнтом.

3. Організація і проведення консультації в такий час, коли клієнт нікуди не поспішає і не знаходиться в поганому фізичному стані або настрої.

4. Клієнт під час бесіди з консультантом повинен мати можливість відвести погляд, обернутися упівоберта або боком по відношенню до консультанта.

5. Бажано, щоб час початку і закінчення консультації наперед було чітко позначено.

3.Випишіть базові навички консультанта необхідні для різних видів консультування.

Окрім загальних вимог, описаних вище, є ще і ряд спеціальних, особливих вимог, що стосуються практики проведення соціально-педагогічного консультування в різних областях; інтимно-особистісному, сімейному, педагогічному і діловому.

Особливі вимоги пред'являються до консультанта і до психологічного консультування в інтимно-особистісній сфері. Тут в спілкуванні з клієнтом консультант повинен бути особливо тонким і вельми делікатним людиною, викликати до себе безумовне, довіра з боку клієнта і мати власний чималий досвід інтимно-особистісного спілкування з самими різними людьми. Бажано, щоб консультант був людиною декілька більш старшого віку, ніж клієнт. Це пов'язано з останнім з вказаних вище моментом, а саме - наявністю значного життєвого досвіду у відповідній області. Проте різниця у віці між консультантом і клієнтом не повинна бути дуже великою. Якщо вона буде велика і складе, наприклад, більше 20 років, то консультант і клієнт виявляться людьми, що належать до різних поколінь. Внаслідок цього між ними може виникнути вікове нерозуміння і недовір'я. Люди трохи більш старшого віку часто володіють достатнім життєвим досвідом для того, щоб давати розумні поради іншим, і разом з тим самі ще не забули, якими вони були, знаходячись у віці клієнта. Такі люди, маючи різницю у віці, належать зазвичай до одного і того ж покоління, тому порівняно легко знаходять між собою взаєморозуміння.

Наступна важлива вимога, що стосується соціально-педагогічного консультування з інтимно-особистісних питань, можна сформулювати так: консультант, який проводить роботу з клієнтом, сам не повинен мати гострих, недозволених проблем інтимно-особового характеру, особливо таких, з приводу яких він консультує клієнта. Якщо це не так, то консультант вільно або мимоволі буде вельми суб'єктивний в своєму відношенні до клієнта і в оцінюванні його проблеми і, сам того не помічаючи, стане ревне і упереджено відноситися до клієнта. У цих умовах він навряд чи зможе відповідати вказаним вище за вимогу і навряд чи буде здатний реально допомогти своєму клієнтові словом і справою. Не рекомендується, зокрема, проводити соціально-педагогічне консультування або ж звертатися по практичну допомогу з питань регулювання особистих взаємин, позбавлення від комплексів до тих консультантів, у яких є власні комплекси або проблеми в особистих, інтимних взаєминах з людьми.

У практичному рішенні даної проблеми, з якою дуже часто стикаються консультанти, що починають, корисною може опинитися наступна процедура: перш ніж приступати до самостійної практики проведення психологічного консультування, наприклад, з проблем інтимно-особистісного характеру, консультантові найбажаніший пройти консультацію з цього питання у досвідченішого колеги, і якщо при цьому виявиться, що у самого консультанта є невирішені проблеми інтимно-особистісного характеру, то він не повинен приступати до консультування інших з цієї проблеми до тих пір, поки сам від неї не позбавиться.

Ще одна важлива умова, що забезпечує ефективність інтимно-особистісного консультування, - це достатній час на його проведення. Річ у тому, що проблеми інтимно-особового характеру швидко не вирішуються і відносяться, по-перше, до розряду таких, які вимагають тривалого вивчення і не менш тривалого періоду їх рішення. По-друге, при вирішенні подібних проблем методом проб і помилок, і зазвичай необхідний час на виправлення помилок, що припускаються. Наперед, крім того, взагалі буває складно встановити, скільки часу може знадобитися на практичне рішення такої проблеми. Консультант, що береться за вирішення подібної проблеми, по-перше, повинен мати достатній резерв часу на проведення роботи з клієнтом, по-друге, наперед попереджати що звернувся до нього за допомогою клієнта про те, що на вирішення його проблеми може знадобитися достатньо багато часу.

Розглянемо тепер деякі спеціальні умови успішності проведення соціально-педагогічного консультування з питань сімейного характеру. Тут, приступаючи до консультування, консультанту перш за все необхідно знати загальні закони формування сім'ї і розвитку сімейних взаємин щоб з урахуванням цих законів, давати клієнтам розумні і обґрунтовані практичні рекомендації.

Найбільш важливими законами подібного роду є наступні.

1.В той час, коли сім'я тільки ще створюється (це в першу чергу стосується молодих сімей), майбутнє подружжя, як правило, не може ще відноситися один до одного цілком об'єктивно і неупереджено. Вони в тому або іншому ступені суб'єктивні і, як правило, ідеалізують один одного, упереджено один до одного відносяться, перебільшуючи достоїнства, зменшуючи або зовсім не помічаючи недоліків. Через це і ряду інших обставин через деякий час в молодій сім'ї настає взаємне охолоджування молодого подружжя один до одного. Це зокрема, пов'язано з тим, що з часом яскраві емоційні переживання притупляються і наступає період звикання людей один до одного. Крім того, у міру придбання не тільки позитивного життєвого досвіду сумісного життя молоде подружжя краще за один одного дізнається, і не тільки з позитивного боку. Справа тут в тому, що багато що з того позитивного, чим вони насправді володіють, вже, як правило, було їм відомо до укладення шлюбу, а багато що з того, що є в них негативного, вони або не усвідомлювали, або не проявляли, вільно або мимоволі приховували один від одного.

2. Найчастіше період тимчасового взаємного охолоджування у взаєминах подружжя наступає вже після народження їх першої дитини, зазвичай на другому або третьому році сумісного життя. Це, зокрема, пов'язано з тим, що після народження першої дитини мати починає приділяти йому більше уваги і час, чим дружину, і її вимоги до останнього одночасно зростають. Проте згодом, приблизно до 3-4 літнього віку дитини, обстановка в сім'ї, що погіршала з вказаних вище причин, як правило, знов нормалізується. Тому, проводячи психологічне консультування молодих сімей, до яких вказані закони мають пряме відношення, слід роз'яснювати подружжю, що те, що відбувається з ними - це хоч і неприємне, але закономірне явище, яке не слід сприймати як трагедію або катастрофу. Потрібно, навпаки, набратися терпіння і піти на взаємні поступки, компроміс, і досить скоро все стане в сім'ї на свої місця.

3. Якими б психологічно схожими один на одного людьми не було подружжя, в чомусь істотно важливому для їх сумісного життя вони все ж таки відрізнятимуться один від одного, і це рано чи пізно приведе до виникнення розбіжностей між ними. Наявність різних точок зору з одних і тих же питань у членів сім'ї є скоріше нормою, чим відхиленням від неї. Суперечності між подружжям рано чи пізно виникають в будь-якій сім'ї, і в цьому плані благополучні сім'ї відрізняються від неблагополучних тим, що по-перше - благополучних подружжя швидко научається приймати ці суперечності як нормальне явище, йти на взаємні поступки, а в других - неблагополучних - йдуть на конфлікти і не уміють шукати компромісу.

4. Кожен член сім'ї належить як особа сім'ї і є разом з тим цілком самостійною, незалежною людиною, що має свої, не завжди повністю пов'язані з сім'єю, інтереси. Як член сім'ї він повинен брати на себе певні обов'язки перед нею, проте як самостійна людина він може і повинен мати відносну свободу дії. Нормальної для благополуччя сучасної європейської сім'ї є ситуація, при якій, з одного боку, має рацію і обов'язки кожного члена сім'ї перед нею як би врівноважуються, а з іншого боку, все без виключення члени даної сім'ї отримують в ній однакові права і рівний об'єм обов'язків. З добровільної згоди кого-небудь одного і решти членів сім'ї допускається нерівномірний розподіл між ними сімейних обов'язків, але будь-які випадки несправедливого розподілу обов'язків або обмеження має рацію кого-небудь з членів сім'ї на користь інших її членів ведуть, як правило, до зростання напруженості в сім'ї і, кінець кінцем, - до її психологічного неблагополуччя.

Зупинимося на деяких загальних правилах, які консультантові слід приймати до уваги, проводячи психологічне консультування.

Не рекомендується, наприклад, в процесі проведення соціально-педагогічного консультування подружжя з проблем взаємин між ними ставати на бік одного з подружжя, оскільки в більшості випадків виникненні будь-якої проблеми у внутрісімейних взаєминах майже завжди винні всі люди, що беруть участь в них, тобто як мінімум дві залучені в конфлікт сторони. Це, проте, не означає, що їх провина в конфлікті обов'язково повинна бути абсолютно однаковою, що обидва учасники в рівній мірі відповідальні за нього. Це лише означає, що односторонні дії консультанта на користь тільки одного з подружжя можуть привести не до усунення, а до посилювання конфліктної ситуації, оскільки вони навряд чи зустрінуть розуміння з боку того чоловіка, який виступає винуватцем конфлікту (якби він сам це досить добре розумів і приймав, то і самого конфлікту, напевно, не було б). Іншими словами, підтримка однієї сторони в конфлікті ніколи не приведе до його дозволу. Дане правило особливо важливо дотримувати тоді, коли консультування проводиться в очній формі, у присутності обох подружжя.

Якщо предметом консультування є отримання від консультанта рекомендації і порад в зв'язках повторним вступом до браку або об'єднанням в єдину сім'ю порівняно мало знайомих один з одним достатньо дорослих людей, то в цьому випадку слід звертати особливу увагу на наступні обставини. У тих людей, для яких перший брак виявився невдалим, нерідко зустрічаються так звані дезадаптивні риси вдачі - такі, до яких в сімейному житті важко пристосуватися практично будь-якій людині. Людина, яка вступає в другий або подальший брак, повинна це добре розуміти і визнавати, інакше досить скоро проблеми, аналогічні тим, які існували в його колишній сім'ї, неминуче виникнуть і в новій, поставивши її так само, як і колишню сім'ю, на грань катастрофи. Про це консультант винен відкрито і твердо попередити клієнта і, якщо той побажає, допомогти йому не тільки усвідомити свої недоліки, але і позбавитися від них.

Далі важливо дати зрозуміти клієнтові, що такі ж або інші недоліки характеру можуть виявитися у його майбутнього чоловіка, і до цього також потрібно бути психологічно готовим.

Відмітимо, що визнання недоліків подружжям і терпиме відношення до них повинні бути взаємними. В зв'язку з цим можна, зокрема, рекомендувати дорослим людям вступати в повторний брак лише тоді, коли вони визнають недоліки характеру, що існують у себе, і готові змиритися з недоліками в характері майбутнього чоловіка.

Бажано також пояснити майбутньому подружжю, як їм слід поводитися в тих випадках і ситуаціях, якщо один з них почне відкрито проявляти недоліки, що є у нього, а також навчити відповідним практичним діям, тобто показати, як вони зможуть один одному психологічно допомогти в описаній складній ситуації внутрісімейного життя. Бажано, щоб прийоми і засоби, що рекомендуються психологом-консультантом, були добре освоєні і продемонстровані в консультації обома подружжям, які вступають в брак.

Якщо брак між собою укладають вже немолоді люди і що до того ж довгий час жили порізно і наодинці, то їх обов'язково потрібно попередити про те, що в сумісному житті у них неминуче виникатимуть проблеми, пов'язані з їх психологічною несумісністю один з одним, обумовленою відсутністю досвіду життя з іншими людьми і адаптації до них.

Таким людям при проведенні їх консультування з приводу майбутнього вступу до браку можна рекомендувати наступне: перш ніж укладати брак, треба визначитися, чи зможуть вони в принципі виявитися сумісними один з одним за звичками, поглядами, способом життя.

Практичне консультування таких людей цілком може проходити, наприклад, по наступному плану:

1.Психологічне тестування кожного з клієнтів окремо за допомогою методик, що визначають їх потенційну психологічну сумісність один з одним, з метою з'ясування того, в чому конкретно по своїх особових якостях вони можуть виявитися сумісними і несумісними один з одним.

2.Інформування з взаємної згоди клієнтів про те, що в їх психології однаково, сумісно і що не однаково і не сумісно.

3.З'ясування того, чи хоче і чи може практично кожний з них змінити свою поведінку настільки (міру цього клієнтам може підказати консультант), щоб реально опинитися психологічно сумісним з іншим.

4.Постановка і проведення безпосередньо в приміщенні консультації соціально-психологічного експерименту, що з'ясовує потенційну сумісність майбутнього подружжя. Подальше інформування подружжя про те, які результати цього експерименту.

5.Надання майбутньому подружжю можливості відкрите поставити один одному будь-які питання, у відповідях на які може виявитися їх можлива сумісність або несумісність.

6.Проведення завершального етапу консультування, під час якого консультант повинен буде проінформувати клієнтів про те, яке його професійний висновок щодо благополуччя їх майбутнього браку! Тут консультанту слід бути по-людськи вельми делікатним і разом з тим послідовним, принциповим і професійно чесним.

У психолого-педагогічному консультуванні дуже важливо, щоб сам консультант мав педагогічну освіту і досить добре орієнтувався в теорії і практиці педагогіки. Необхідний також і власний досвід по навчанню і вихованню дітей, бажано - різного віку. Але і цього для успішного проведення психолого-педагогічного консультування недостатньо. На відміну від звичайного педагога, ученого-психолога або викладача, консультант не має права відкрито проявляти негативні реакції на поведінку клієнта і зовні демонструвати йому своє відношення.

Обговорюючи вище етичні норми поведінки консультанта, ми вже говорили про те, що він не має права проявляти свій негативізм по відношенню до клієнта. Це особливо стосується підлітків і їх батьків, які можуть звертатися в консультацію. Їх поведінка по відношенню до консультанта далеко не завжди є педагогічно бездоганною і витриманою.

При консультуванні, але психолого-педагогічним питанням слід також мати на увазі, що повністю і сумлінно виконувати рекомендації консультанта не завжди будуть саме ті люди, кого вони стосуються і кому персонально насправді адресуються. Наприклад, батькам часто доводиться давати рекомендації, які насправді стосуються їх дітей, а дітям - ради, які більше відносяться до поведінки їх батьків (можливі реакції дорослих людей на педагогічно неадекватну поведінку їх батьків по відношенню до ним). Цю обставину слід приймати до уваги.

За консультацією до консультанта також може звернутися підліток з проблемою, яка породжена не ним самим, а в спілкуванні з ним що оточують його дорослими людьми: батьками або вчителями. Тоді проведення консультації тільки з самою дитиною навряд чи зможе серйозно змінити на кращий положення справ, що склалося. По-перше, підліток ще не настільки доросла людина, щоб глибоко зрозуміти, прийняти і правильно реалізувати в спілкуванні з дорослими людьми ті рекомендації, які йому може дати консультант. По-друге, дорослі люди, які своєю неправильною поведінкою створюють проблему в спілкуванні з підлітком, далеко не завжди готові прислухатися до його думки, особливо якщо ініціатива у виправленні неблагополучного положення справ, що склалося, належить не їм, а дитині.

Тут для успішного вирішення проблеми необхідне так зване системне або багатоканальне психологічне консультування. У разі його проведення практичні рекомендації з боку психолога отримують всі учасники конфліктної або проблемної ситуації, і при цьому, як правило, кожний з них знає, хто і які рекомендації отримав. В результаті створюється ситуація, в якій кожен учасник може не тільки стежити за собою і іншими, але реально допомагати іншим у виконанні отриманих рекомендацій.

Сформульоване вище положення є загальним для більшості ситуацій проведення консультування з психолого-педагогічних питань, за винятком таких ситуацій, коли об'єктом психолого-педагогічної дії стають діти до молодшого шкільного віку включно, а практичні рекомендації від психолога-консультанта отримують дорослі люди: батьки, вчителі або вихователі дитини.

Психолого-педагогічне консультування, як і консультування, з інтимно-особистісних питань рідко проводиться як одноразова акція, оскільки педагогічний процес достатньо складний і використання отриманих рекомендацій далеке не відразу приводить до бажаних результатів. Крім того, на шляху реалізації рекомендацій нерідко виникають нові, несподівані питання, проблемні ситуації, що вимагають спеціального обговорення з консультантом. Педагогічна перебудова поведінки - це завжди складна, чревата помилками справа, оскільки тут можна зіткнутися з укоріненими в свідомості людини педагогічними упередженнями.

Іноді, правда, цю умову не вдається повністю дотримати, оскільки одній людині практично неможливо бути хорошим знавцем всіх можливих професій і справ, у зв'язку з якими в консультацію можуть звертатися клієнти. В даному випадку для того, щоб не виявитися повним дилетантом у відповідній справі, консультантові рекомендується спочатку детально розпитати клієнта про те, чим він професійно займається, дізнавшись про характер його роботи і про ті проблеми, які в ній виникають. Робити це треба не соромлячись, і відкрито, з самого початку консультації чесно признавшись клієнтові в тому, що в його професії консультант розбирається недостатньо добре, а тому і не в змозі дати відразу максимально ефективні корисні рекомендації.

Допомогти в цій справі консультантові могли б відповіді на наступні питання, які на початку консультації він адресує клієнтові:

Розкажіть, будь ласка, в найзагальніших рисах про свою роботу. Чим ви конкретно займаєтеся?

У які ділові зв'язки і відносини по роботі ви зазвичай вступаєте з навколишніми людьми?

Як складаються ваші особисті взаємини з тими людьми, з якими ви вже знаходитеся в найтісніших ділових зв'язках? Як ви реально, офіційно і неофіційно, залежите по роботі від навколишніх людей? Кому ви безпосередньо підкоряєтеся? Хто знаходиться у вашому особистому підпорядкуванні?

Які у вас є службові, офіційні і неофіційні можливості роботи впливу на людей? Яким чином ваші колеги по роботі можуть зробити на вас вплив?

Чи є які-небудь правила, норми поведінки і взаємин, які давно склалися і більш менш строго дотримуються у вашому трудовому колективі? Якщо вони є, то в чому вони полягають, і хто їх особливо активно підтримує?

Для ділового консультування краще всього підходить ділова обстановка, в якій проводиться робота консультанта з клієнтом, а також діловий характер взаємин між ними. Це, зокрема, означає наступне.

По-перше, таке консультування краще всього проводити безпосередньо на робочому місці клієнта і в звичній для нього діловій обстановці. Тоді йому легше буде зрозуміти і практично виконати, тут і тепер, рекомендації, отримані від консультанта. Самому ж консультантові знаходження в звичайній діловій атмосфері разом з клієнтом допоможе краще розібратися в суті проблеми, що хвилює клієнта, і знайти найбільш правильне її рішення.

По-друге, в практиці проведення ділового консультування сам консультант повинен поводитися як ділова людина. Тоді клієнт зможе багато чому навчитися на його особистому прикладі.

По-третє, ділова поведінка консультанта, поза сумнівом, підвищить довіру до нього з боку клієнта, який сам є діловою людиною і цінує відповідні якості у інших людей.

Нарешті, по-четверте, діловий підхід до проведення консультування означає, що ще до початку консультації з клієнтом повинні бути повністю обумовлені її умови: час, місце, очікувані результати, вартість і т.п.

Питання і завдання:

1. Які існують види соціально-педагогічного, соціального консультування і в чому полягають їх особливості?

2. Які основні умови успішного проведення соціально-педагогічного, соціального консультування?

3. Які загальні вимоги, що пред'являються до консультанта і до процесу консультування?

4. Що необхідно знати для того, щоб стати професійно добре підготовленим консультантом?

5. Якими особовими якостями консультантові бажано володіти?

6. Для чого консультантові бажано мати і загальну, і спеціальну вищу психологічну, соціально-педагогічну освіту?

7. Які з основних положень етичного кодексу практичного консультанта консультант повинен знати і обов'язково дотримуватися?

Висновки (стисле резюме)

Діяльність соціального педагога, соціального робітника орієнтована на людину в усіх сферах його життєдіяльності з пріоритетом завдань, пов'язаних з формуванням і розвитком особистості. Йому передусім треба добре знати особистість клієнта, вивчити його психологічні і вікові особливості, розібратися в складній системі взаємовідношень, вникнути в коло його інтересів, коло спілкування, в умови його життя, знаходячи кожен раз естетично допустиму міру втручання в його, вивчити контакти з його сім'єю, відношення батьків із дітьми.

1.3.Деякі аспекти індивідуального консультування

Зміст.

1. Підготовка, основні процедури і етапи індивідуального консультування.

2. Техніка індивідуального консультування.

Ключові поняття: невербальна поведінка; психологічне тестування клієнта; картотека клієнта соціального консультування; процедура соціального, соціально-педагогічного консультування.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про основні етапи сприймання та утримання інформації.

Знати техніку та етапи індивідуального консультування.

Володіти ключовими поняттями: невербальна поведінка; психологічне тестування клієнта; картотека клієнта соціального консультування; процедура соціального, соціально-педагогічного консультування

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3.

При вивченні Розділу 1.3. важливо:

• виділити основні принципи, за якими відбувається процес консультування.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на :

• підготовці та основних процедурах індивідуального консультування;

• практичних організаційних прийомах.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на :

• основні етапи сприймання інформації;

• небажані підходи до консультаційної роботи.;

• ролі різноманітних рецепторів у сприйманні інформації.

Навчальний матеріал.

1.Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте.

Серед загальних питань підготовки до індивідуального консультування найчастіше виділяють наступні:

1. Вибір приміщення і устаткування місця для проведення консультацій.

2.Постачання консультації папером, розмножувальною технікою, комп'ютером, всім необхідним для фіксації ходу консультування і його результатів.

3.Устаткування місця проведення консультування необхідною документацією і забезпечення засобами її зберігання, зокрема реєстраційним журналом, картотекою клієнтів і сейфом (сейф потрібний і для зберігання файлів з конфіденційною інформацією при використанні комп'ютера). У реєстраційний журнал, записуються загальні дані про клієнтів і про проведення консультацій. До картотеки вносяться персональні дані про кожного клієнта, отримані в ході консультації в результаті розпитування клієнта консультантом. Ці дані повинні бути достатньо докладними для того, щоб по ним можна було скласти уявлення про клієнта і про суть його проблеми.

4. Придбання для консультації мінімуму спеціальною, зокрема психологічною, літератури. Ця література, по-перше, потрібна для того, щоб психолог-консультант вчасно і достатньо швидко міг отримати для себе і для клієнта необхідні довідки безпосередньо з першоджерел, по-друге, для того, щоб видавати клієнтові потрібну літературу для тимчасового користування з метою самоосвіти. Крім того, рекомендується набувати для консультації деякої кількості найбільш корисних популярних видань по практичній психології, які клієнт мав би можливість тут же отримати за додаткову плату у власне, постійне користування по рекомендації консультанта.

Оформлення приміщення консультації проводиться так, щоб клієнт в нім відчував комфортно. Бажано, щоб приміщення нагадувало щось середнє між офісом і будинком

До спеціальних питань підготовки соціального консультування відносяться наступні:

• попереднє знайомство консультанта з клієнтом по даним про нього, які є в реєстраційному журналі і в картотеці. Індивідуальна картка на кожного клієнта вперше зазвичай заповнюється тоді, коли клієнт звертається в консультацію і приходить на прийом до конкретного консультанта. Запис в індивідуальній картці клієнта робить той консультант, який проводить консультацію. Він же відповідає за конфіденційність інформації, отриманої від клієнта;

• підготовка матеріалів і устаткування, яке може знадобитися в ході проведення консультації;

• отримання з різних доступних джерел додаткової інформації про клієнта - такий, яка може знадобитися під час консультування;

• розробка плану проведення консультації з урахуванням індивідуальних особливостей клієнта і проблеми, що хвилює його.

Перший етап консультації починається з особистої зустрічі консультанта з клієнтом. Консультантові і його помічникові рекомендується зустрічати клієнта, стоячи біля входу в приміщення консультації, де проводитиметься консультування. Той, що зустрічає повинен першим представитися клієнтові і, якщо це необхідно, проводити його і усадити на те місце, де він повинен знаходитися під час консультації. Далі, перш ніж починати розмову з клієнтом по суті його справи - з тієї проблеми, з якою він звернувся в консультацію, - слідує, розташувавшись поряд з клієнтом, зробити невелику паузу в розмові для того, щоб клієнт зміг заспокоїтися і настроїтися на майбутню бесіду. Як тільки клієнт заспокоїтися і психологічно буде настроєний, можна починати змістовну розмову про проблему клієнта.

Бесіду з клієнтом слід починати із знайомства з ним як з людиною, уточнюючи те, що важливе для консультування, але не відмічене в картці клієнта. При необхідності консультант може розповісти дещо про себе.

Після завершення процедури загального знайомства консультант може запропонувати клієнтові розповісти про те, що хвилює, і уважно, терпляче і доброзичливо вислухати його. Час від часу консультант може ставити клієнтові питання, уточнюючи дещо для себе не заважаючи клієнтові в його сповіді. Необхідно стежити за тим, щоб питання консультанта не збивали клієнта з думки, не викликали у нього роздратування, напруги, опору, не породжували бажання перервати розмову або ж просто перевести його на формальні рейки або на іншу тему.

Консультант під час слухання клієнта повинен запам'ятовувати імена, дати, факти, події і багато що інше, що важливе для розуміння особи клієнта, для пошуку оптимального рішення його проблеми, вироблення правильних і ефективних висновків і рекомендацій.

Краще всього запам'ятовувати інформацію, що поступає від клієнта, без її письмової фіксації. Проте якщо консультант не цілком упевнений в своїй пам'яті, то, попросивши на той дозвіл клієнта, він цілком може робити короткі письмові записи почутого від клієнта, у тому числі і під час сповіді.

До кінця розповіді-сповіді клієнта у консультанта вже повинне скластися певне уявлення про суть проблеми клієнта, а також пропозиції про можливі причини проблеми і способах її дозволу. Всім цим консультант повинен безпосередньо поділитися з клієнтом після закінчення сповіді і після порівняно невеликої паузи, яка зазвичай необхідна для того, щоб консультант зібрався з думками, а клієнт настроївся на уважне слухання консультанта.

Далі розмову продовжує консультант, а клієнт слухає і ставить питання, що цікавлять його.

Для того, щоб зробити правильніші висновки і сформулювати обґрунтовані рекомендації щодо суті і вирішення проблеми клієнта, консультантові іноді буває потрібна додаткова інформація про нього. В цьому випадку консультант проводить додаткову бесіду з клієнтом або іншими особами, що мають відношення до проблеми, що виникла у клієнта, і здатними представити корисну для консультування інформацію.

Про те, що консультант збирається розмовляти з іншими особами про проблему клієнта, він повинен наперед поінформувати самого клієнта і запитати на цей дозвіл.

Іноді для ухвалення рішення про проблему клієнта консультантові може знадобитися провести додаткове обстеження клієнта за допомогою ряду психологічних тестів, В цьому випадку консультант повинен пояснити клієнтові необхідність проведення такого обстеження, вказавши, зокрема, в чому воно полягатиме, скільки часу на нього знадобиться, як воно проходитиме, і які результати воно може дати. Важливо також наперед сказати клієнтові про те, як, де і ким можуть бути або реально будуть використані результати його психологічного обстеження.

Якщо клієнт не дає згоду на проведення психологічного тестування, то консультант не повинен на цьому наполягати. Разом з тим він зобов'язаний - якщо це насправді так - попередити клієнта про те, що його відмова брати участь в психологічному тестуванні може утруднити осмислення його проблеми і знаходження її оптимального рішення.

Весь процес консультування з початку і до кінця можна представити у вигляді послідовності основних етапів консультування, кожний з яких в ході консультування по-своєму необхідний, вирішує яку-небудь приватну задачу і має свої специфічні особливості.

Основні етапи проведення консультування наступні:

1. Підготовчий етап. На цьому етапі консультант знайомиться з клієнтом по попередньому запису, наявному про нього в реєстраційному журналі, а також за тією інформацією про клієнта, яку можна отримати від третіх осіб, наприклад від працівника консультації, який приймав заявку від клієнта на проведення консультації. На даному етапі роботи консультант, крім того, сам готується до проведення консультації, виконуючи практично все те, про що йшлося в попередньому розділі даного розділу. Час роботи консультанта на цьому етапі складає зазвичай від 20 до 30 хв.

2. Настроювальний етап. На даному етапі консультант особисто зустрічає клієнта, знайомиться з ним і настроюється на спільну роботу з клієнтом. Те ж саме з свого боку робить клієнт. В середньому цей етап за часом, якщо все інше вже підготовлене для проведення консультації, може займати від 5 до7 хв.

3. Діагностичний етап. На даному етапі консультант вислуховує сповідь клієнта і на основі її аналізу прояснює, уточнює проблему клієнта. Основний зміст даного етапу складає розповідь клієнта про себе і про свою проблему (сповідь), а також психодіагностика клієнта, якщо виникає необхідність її проведення для уточнення проблеми клієнта і пошуку оптимального її рішення. Достатньо точно встановити час необхідне для проведення даного етапу консультування, не представляється можливим, оскільки багато що в його визначенні залежить від специфіки проблеми клієнта і його індивідуальних особливостей. Практично цей час складає як мінімум одну годину, виключаючи час, необхідний для проведення тестування. Іноді даний етап консультування може займати від 4 до 6-8 год.

4. Рекомендаційний етап. Консультант, зібравши на попередніх етапах необхідну інформацію про клієнта і його проблему, на даному етапі разом з клієнтом виробляє практичні рекомендації за рішенням його проблеми. Тут ці рекомендацій уточнюються, вияснюються, конкретизуються у всіх істотних деталях. Середній час, що зазвичай витрачається на проходження цього етапу консультування, складає від 40 хв. до 1 год.

5. Контрольний етап. На даному етапі консультант і клієнт домовляються один з одним про те, як контролюватиметься і оцінюватиметься практична реалізація клієнтом отриманих їм практичних порад і рекомендацій. Тут же вирішується, питання про те як, де і коли консультант і клієнт надалі зможуть обговорювати додаткові питання, які можуть виникнути в процесі виконання вироблених рекомендацій. В кінці даного етапу, якщо в цьому виникне необхідність, консультант і клієнт можуть домовитися один з одним про те, де і коли вони зустрінуться наступного разу. В середньому робота на даному, останньому етапі консультування проходить протягом 20-30 хв.

Якщо підсумовувати все, сказане вище, то можна встановити, що на проходження всіх п'яти етапів консультування в середньому може знадобитися (без часу, що відводиться на психологічне тестування) від 2-3 до 10-12 год.

Під процедурами консультування розуміються групи об'єднаних за цільовим призначенням прийомів ведення консультування, за допомогою яких вирішується одне з приватних завдань консультування. Від продуманості процедур консультування безпосередньо залежить його результативність.

Оскільки процедури зазвичай пов'язані з конкретними етапами консультування, то ми їх виділятимемо і розглядатимемо у зв'язку з тими етапами, які були виділені і описані вищим.

На першому етапі консультування, як правило, не виділяються і не застосовуються ніякі спеціальні процедури.

На другому етапі застосовуються процедури зустрічі з клієнтом, загального, емоційно-доброзичного настрою клієнта на проведення консультації, зняття психологічних бар'єрів спілкування консультанта з клієнтом.

Процедура зустрічі клієнта включає спеціальні дії, що здійснюються консультантом під час зустрічі клієнта, включаючи його вітання, проводи на місце, де він повинен буде знаходитися під час проведення консультації. До цієї процедури відноситься також вибір самим консультантом місця свого розташування по відношенню до клієнта під час початку розмови з ним, прийоми встановлення психологічного контакту консультанта з клієнтом, перші слова, які вимовляє консультант, починаючи свою розмову з клієнтом.

Дана процедура включає і інші конкретні прийоми і дії, за допомогою яких консультант з самого початку консультації прагне справити на клієнта найбільш сприятливе враження і створити у нього що забезпечує успіх консультації настрій.

Більшість клієнтів, які звертаються в психологічну консультацію, мають психологічні бар'єри і комплекси, які перешкоджають нормальному спілкуванню з людьми, у тому числі і з консультантом. Особливо сильно негативна дія подібних бар'єрів і комплексів виявляється в незнайомій обстановці, наприклад при першій зустрічі консультанта з клієнтом, в очікуванні непростої розмови клієнта з незнайомою людиною - консультантом - про своїх, глибоко особистих проблемах.

Для нейтралізації можливої негативної дії комплексів і зняття психологічних бар'єрів використовується процедура «зняття психологічних бар'єрів». При застосуванні цієї процедури консультант за допомогою спеціальних дій і прийомів заспокоює клієнта, створює для нього ситуацію психологічної безпеки, розкріпачує його, вселяє в нього упевненість, викликає довіру до себе.

Загальний емоційно-позитивний настрій клієнта на майбутню консультацію забезпечується не тільки за допомогою описаної вище процедури - вона в основному тільки заспокоює його, - але також за допомогою застосування особливої процедури, переслідує вказану мету. В рамках даної процедури можна, зокрема, застосовувати спеціальні прийоми, що піднімають настрій у клієнта, зухвалі у нього позитивні емоційні переживання.

На третьому етапі психологічного консультування активно працює процедура так званого емпатійного слухання, а також процедури активізації мислення і пам'яті клієнта, процедури підкріплення, прояснення думці клієнта і психодіагностичні процедури.

Процедура емпатійного слухання включає два взаємозв'язані моменти: емпатію і слухання, які в даному випадку взаємно один одного доповнюють. Слухання полягає в тому, що, відмовившись на якийсь час від власних думок і переживань, психолог-консультант повністю зосереджує свою увагу на клієнтові, на тому, що він говорить. Завдання емпатійного слухання полягає в достатньо глибокому, емоційному розумінні клієнта - такому, яке дозволило б консультантові особисто сприйняти і до кінця зрозуміти все те, про що йому говорить клієнт, а також придбати здатність думати і переживати що відбувається так само, як його переживає сам клієнт (емпатійний момент слухання).

Під час емпатійного слухання клієнта консультант психологічно ототожнює себе з клієнтом, але одночасно, залишаючись в своїй ролі, продовжує думати, аналізувати, роздумувати над тим, що йому говорить клієнт. Це, проте, роздуми особливого роду - такі, в процесі яких консультант, вживаючись в образ клієнта, переживаючи і відчуваючи те, що він говорить, психологічно оцінює і намагається зрозуміти не себе в образі клієнта, а клієнта в його власному образі. Це і є те, що називається емпатійним слуханням. Воно є основною процедурою другого етапу консультування.

Процедурою активізації мислення і пам'яті клієнта називається система прийомів, в результаті застосування якої активізуються, стаючи продуктивнішими, когнітивні процеси клієнта, зокрема його пам'ять і мислення, пов'язані з обговорюваною проблемою, з пошуком її оптимального практичного рішення. Клієнт в результаті застосування даної процедури починає точніше і повніше згадувати події, факти, що мають відношення до його проблеми, відкриває для самого себе і консультанта, що уважно слухає його, те, що раніше було приховане від свідомості.

До процедури активізації мислення можуть бути віднесені такі прийоми, як підтвердження що слухає, в даному випадку консультантом, точки зору що говорить - клієнта, вираз визначеного, частіше всього позитивного, відносини до того, про що він повідомляє, надання клієнтові практичної допомоги у разі виникнення у нього утруднень в правильному оформленні вислову. Сюди ж можна віднести заповнення консультантом невиправданих, таких, що вводять в замішання самого клієнта пауз в його мові для забезпечення її зв'язності і зняття психологічних бар'єрів, постановка перед клієнтом навідних питань, що нагадують йому про те, що слід говорити далі, стимулюючих пам'ять і мислення клієнта.

Процедура підкріплення полягає в тому, що, слухаючи клієнта, консультант час від часу - найчастіше тоді, коли сам клієнт шукає підтримку з боку консультанта - словами, жестами, мімікою, пантомімікою і іншими доступними засобами виражає згоду з тим, що говорить клієнт, схвалює, підтримує його.

Процедура прояснення консультантом думки клієнта полягає в тому, що консультант час від часу вступає в діалог з клієнтом в процесі вислухування його сповіді в тих випадках, коли думка клієнта йому не зовсім зрозуміла або неточно виражена самим клієнтом, прояснює вголос для себе думка клієнта або допомагає йому точніше її сформулювати. Необхідність використання цієї процедури найчастіше виникає тоді, коли очевидно, що сам клієнт не цілком задоволений тим, що і як він говорить консультантові.

На четвертому етапі проведення консультування можуть використовуватися наступні процедури: переконання, роз'яснення, пошук взаємоприйнятного рішення, уточнення деталей, конкретизація. Всі ці процедури пов'язані з доведенням до свідомості клієнта тих рад і практичних рекомендацій, які разом з ним виробляє консультант. Мета відповідних процедур полягає в тому, щоб добитися максимально повного і глибокого розуміння клієнтом тих висновків і рішень, до яких приходить консультант, а також в тому, щоб мотивувати клієнта на виконання цих рішень.

Переконання - це процедура, заснована на логічно бездоганно аргументованому доказі клієнтові правильності того, що йому в результаті тривалої роботи з ним пропонує консультант. Переконання включає аргументи, факти, логіку доказу, зрозумілу і достатньо переконливу для клієнта.

Роз'яснення - це процедура, що включає розгорнений, конкретний виклад, пояснення клієнтові тих думок, які у зв'язку з його проблемою виникають у консультанта. Тут психолог-консультант свідомо веде діалог з клієнтом так, щоб стимулювати різноманітні питання до себе з його боку і дати на ці питання ґрунтовні відповіді. Пропонуючи ці відповіді, консультант одночасно уважно спостерігає за клієнтом і шукає з його боку очевидні підтвердження того, що клієнтові зрозуміле те, що йому говорять.

Під процедурою, званою «пошук взаємоприйнятного рішення», є на увазі наступне. Нерідко в процесі проведення консультування виникає така ситуація, коли клієнта не влаштовують пропозиції консультанта. В цьому випадку необхідно шукати інше, прийнятніше для клієнта рішення його проблеми.

Дана процедура включає такі прийоми, як пропозицію альтернативних варіантів рішення, залишення за клієнтом права остаточного вибору того рішення, яке його влаштовує, уточнення, прояснення деталей того, що не влаштовує клієнта в пропонованому рішенні, пропозиція клієнтові самому висловитися з приводу можливого рішення його проблеми.

Наступна процедура - «уточнення деталей» - пов'язана з роз'ясненням клієнтові дрібних, але істотних подробиць, пов'язаних з виконанням спільно вироблених консультантом і клієнтом практичних рекомендацій. Для того, щоб переконатися в тому, що клієнт не тільки правильно зрозумів його, але і добре знає, що робити, як утілювати в життя отримані рекомендації, психолог-консультант ставить клієнтові питання і на основі його відповідей визначає правильність розуміння клієнтом того, що вони обговорюють. Якщо щось в розумінні клієнта з обговорюваних питань не цілком влаштовує консультанта, то він пропонує клієнтові додаткове роз'яснення своїх думок, причому прагне зробити це максимально конкретно і практично орієнтовано.

На п'ятому, завершальному етапі консультування застосовуються ті ж процедури, які використовувалися на четвертому етапі. Проте цього разу вони в основному стосуються оцінок очікуваної ефективності практичного виконання клієнтом тих рад, які він отримав від консультанта. Тут спеціальною є процедура зміцнення у клієнта упевненості в тому, що його проблема обов'язково буде вирішена, а також готовності відразу ж після завершення консультації приступити до практичного рішення своєї проблеми. На даному етапі також можуть застосовуватися прийоми переконання, навіювання, емоційно-позитивного стимулювання і ряд інших.

Питання та завдання:

1. Що ви як практикуючий консультант робитимете на кожному з п'яти етапів консультування?

2. Допустимо, що ви як консультант зустрічаєте в приміщенні консультації клієнта. Проведіть процедуру зустрічі клієнта з ким-небудь, пригадавши і використавши все, що в цьому випадку повинен робити добре підготовлений консультант.

3. Уявіть собі, що ви знов створюєте консультацію і вам необхідно практично організувати її роботу. З чого ви почнете це робити? Які кроки будуть далі? Опишіть і поясніть необхідність кожного з планованих вами кроків.

4. Розкреслите лист за формою реєстраційного журналу відвідувачів консультації. Впишіть в нього дані про двох-трьох потенційних клієнтів.

5. Підготуйте і заповніть дві-три індивідуальні картки клієнта. Внесіть в них дані про двох-три потенційних клієнтів.

Висновки (стисле резюме)

Із сказаного виходить, що для того, щоб навчитися правильно, різносторонньо і інтегровано інтерпретувати сповідь клієнта, консультант сам повинен стати різносторонньо теоретично підготовленим практичним психологом. Хороша загальнотеоретична підготовка консультанта припускає його глибоке знайомство з різними психологічними теоріями, що охоплюють круг тих проблем, з якими люди можуть звернутися в консультацію.

У практиці роботи для успішного проведення консультування важлива не тільки правильно організована зустріч клієнта в консультації і хороша продуктивна, професійна робота з ним, але також і продумана процедура розставання з клієнтом після закінчення консультації. Вельми істотно, щоб клієнт покинув консультацію у хорошому настрої, з повною упевненістю в тому, що його проблема в результаті реалізації отриманих рекомендацій буде успішно вирішена.

Модуль 2. Тема: „Загальні та окремі методики соціального, соціально-педагогічного консультування.”

Розділ 2.1.

Тема: „Технологія індивідуального консультування”.

Зміст.

1.Головні етапи консультування у технологічному процесі.

2.Методики установлення вірних взаємовідносин з клієнтом.

3.Спонукання клієнта до дії.

Ключові слова: технологічний процес; проблемна ситуація; фази технологічного процесу; суб’єктивна інтерпретація; конструктивні зміни; стратегія; ригідність.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про головні етапи у технологічному процесі в соціальній, соціально-педагогічній роботі.

Знати фази та задачі процесу допомоги клієнту.

Володіти ключовими поняттями: технологічний процес; проблемна ситуація; фази технологічного процесу; суб’єктивна інтерпретація; конструктивні зміни; стратегія; ригідність.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.1.

При вивченні Розділу 2.1 важливо:

• усвідомити негативні моменти в консультаційній практиці;

• усвідомити морально-етичні принципи взаємовідношень між клієнтом та спеціалістом з соціальної роботи;

• сформувати навички спілкування з клієнтом.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на :

• етапах індивідуального консультування;

• фазах процесу допомоги.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

• використання та основні правила емпатійного спілкування;

• спонукання клієнта до дії;

• формальні та неформальні дії.

Вивчаючи пункт 3, опрацюйте самостійно навички спілкування з клієнтом: посадка, активне слухання, розуміння вербальної та невербальної мови.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте.

У практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи повинен складатися з трьох основних етапів. Таке розчленовування процесу на складові його частини дозволить фахівцеві не тільки діяти послідовно, але і поетапно оцінити з погляду ефективності кожна з своїх дій, а також допоможе фахівцеві, що починає, послідовно освоювати навики, необхідні для даного виду роботи. Звичайно ж, в реальній практиці ступеня технологічного процесу не так чітко розділені між собою, як це робиться в навчальних посібниках, бо вони можуть взаємно перетинатися, іноді мінятися місцями. Межі етапів можуть бути розмиті, оскільки клієнт живе в реальному соціальному середовищі, і протягом процесу взаємодії з фахівцем одночасно користуватися природними методами самодопомоги. Але фахівець може допомогти клієнтові брати участь в допомагаючому процесі, плавно переходячи від одного етапу до іншого.

Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові визначитися і з'ясувати для себе реальне положення справ з його проблемною ситуацією, а також побачити невикористані донині можливості вирішення своїх проблем.

Клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси до тих пір, поки він не визначить характер своєї проблеми і не зрозуміє її суть.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, до чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись по допомогу до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче добитися, тобто визначитися з цілями і завданнями звернення по допомогу, заздалегідь з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації і можливості, які він не використав. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі питання, як: «Що ви хочете?», «Що буде з вами, коли вам стане легше?» Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би добитися клієнт.

Третій етап - соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до поставлених цілей і реально добитися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, в якому напрямі діяти, але йому необхідна допомога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.

На цьому етапі необхідно допомогти клієнтові подолати упередження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти конструктивно, позитивно відповідно до нової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час спілкування з фахівцем, допомогти клієнтові перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Все ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Техніка полягає в спілкуванні і плануванні дій. А спілкування, кінець кінцем, повинне привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку спілкування основний вектор роботи направлений у бік самостійних, природно, в рамках правового поля, дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам на всьому продовженні спілкування необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.

Кожна фаза процесу, у свою чергу, розподіляється теж на три ступені. Причому вони також не обов'язково повинні слідувати одна за одною. Клієнт може, при необхідності, перескакувати через ступені або навіть фази або етапи або повертатися до вже пройденим і т.д. до тих пір, поки не досягне бажаного результату. Ефективна професійна допомога характеризується такими параметрами, як гнучкість і плавність. На практиці процес надання допомоги далеко не лінійний і не такий чіткий, як ми говоримо в цій допомозі. Але ми зараз говоримо про базові навики, а тому вони повинні сприйматися майбутнім фахівцем саме як базові, рамкові, якими необхідно користуватися творчо. Пригадаємо, що недаремно соціальну роботу часто характеризують таким поняттям, як мистецтво, засноване на наукових знаннях.

Отже, спробуємо все «розставити по поличках». Правда, необхідно мати на увазі, що, ілюструючи опис фаз і ступенів прикладами, ми свідомо спрощуємо опис процесу взаємодії клієнта і фахівця, а також результатів їх дій.

Перша фаза. Усвідомлення проблемної ситуації і невикористаних можливостей.

Вона, як вже мовилося вище, ділиться на три етапи.

Перший етап. З'ясування ситуації.

Основне завдання: допомогти клієнтові розповісти про свою ситуацію якомога ясніше і виразно.

Фахівець не зможе допомогти клієнтові, якщо той не побачить в своїй життєвій ситуації всі її негативні сторони і якісь моменти, з якими можна в принципі змиритися. Тому клієнт повинен розповісти про свою життєву ситуацію якомога докладніше, щоб самому для себе з'ясувати, в чому ж реально полягає його проблема, які можливості він упустив, щоб не потрапити в скрутне становище. Деякі клієнти балакучі, іншим важко вимовити слово. Одним клієнтам легко виразити на словах все, що їх турбує, інші взагалі не можуть примусити себе розповісти про свої нелади. Клієнти, які не по своїй волі вимушені спілкуватися з фахівцем, вважають за краще розповідати не про себе, а про тих, хто примусив їх звернутися до фахівця.

Фахівцеві необхідні спеціальні навики для того, щоб «розговорити» клієнта, допомогти йому відверто розповісти про свої нелади, підтримати спроби тих, кому це робити украй важко. Сенс цього етапу, таким чином, полягає в тому, щоб добитися відвертого обговорення ситуації, в яку потрапив клієнт. У будь-якому випадку клієнт повинен розповісти про все, що пов'язане з його проблемною ситуацією. В деяких випадках це трапляється на самому початку спілкування, в інших випадках картина розкривається поступово, по частинах впродовж всього процесу роботи з клієнтом. Щоб цей етап почався успішно, фахівець повинен уміти із самого початку встановити відповідні відносини з своїм клієнтом.

Другий етап. Пошук і знаходження особових недоліків і слабкості клієнтів.

Завдання в роботі фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові розкритися, побачити в собі різного роду слабкості і хворі місця, які заважають йому реально оцінити свої проблеми, невикористані до цього можливості.

Цей етап надзвичайно важливий для подальшої роботи з клієнтом. Якщо клієнт сам не побачить свої слабкості, не оцінить їх об'єктивно, то буде дуже важко допомогти йому знайти конструктивний вихід з його проблемної ситуації і скористатися нереалізованими можливостями. Більшості клієнтів необхідно зрушитися з місця, відійти від початкової суб'єктивної інтерпретації своєї проблемної ситуації. В принципі багато людей не можуть самі справитися з своїми життєвими проблемами і скористатися різного роду сприятливими ситуаціями, тому що вони не бачать їх з об'єктивної точки зору, як би «зациклюються» на них, позбавляють себе можливості подолати труднощі і витягнути зі всього цього позитивні уроки. Вони починають займати зручну для себе, але позбавлену динаміки позицію при поясненні своєї ситуації, прирікають себе на пасивний самозахист в розмовах з самими собою, в поведінці. Допомогти клієнтові звільнитися від «затисків», що заважають конструктивно вирішити проблему і використовувати особистісні можливості, - один з найважливіших прийомів, які повинні використовувати фахівці, щоб «надихнути» клієнта на рішучі кроки, допомогти йому знайти силу і рішучість щоб активно діяти. Пошук «слабких» місць не означає сказати клієнтові, що він наробить погано, неправильно, або навісити на нього якісь ярлики. Це, швидше за все, допомога в тому, щоб клієнт побачив Себе з боку, реальніше побачив інших людей, мир" навколо себе іншими очима, в іншому - конструктивному, творчому ключі.

Досвідчений фахівець чудово розуміє, що просто прийняти розповідь клієнта, підбадьорити її, а не висловити сумнівів, коли це необхідно, нічого не дасть клієнтові, такий крок буде поверхневим, але в той же час висловлені сумніви з приводу правдивості клієнта без підтримки можуть привести до «приниження» і саморуйнування клієнта. Фахівцеві дуже важливо зрозуміти, що аргументація або точка зору клієнта, навіть коли вона очевидна і достатньо точно виражена, повинна бути поставлена під сумнів або, принаймні, «розгорнена». Сумнів в істинності картини подій послужить хорошу службу в процесі пошуку нових можливостей, В нашому випадку це необхідний крок, важливий етап процесу надання допомоги - допомогти клієнтові засумніватися в собі, щоб визначити цілі, стратегії подальшої діяльності і самих конкретних дій.

Третій етап. Пошук способів досягнення мети.

Тут основне завдання в роботі фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові «працювати» з своєю проблемою: визначити спірні питання, можливі наслідки, варіанти різних можливостей, які сприяли б яким-небудь змінам в житті.

По-перше, коли проблемна ситуація, з якою стикається клієнт, досить складна і складається з декількох складових різного рівня, то фахівець повинен допомогти клієнтові знайти і вибрати одну або декілька першочергових завдань над якими необхідно працювати в першу чергу. Іншими словами, фахівець допомагає клієнтові визначити пріоритети серед різних способів вирішення складної проблеми. По-друге, якщо вирішення проблеми зв'язане із значними витратами фінансового і психологічного характеру, то необхідно оцінити «собівартість» виходу з проблемної ситуації. Іншими словами, необхідно відповісти на питання: чи коштує проблема, така, яка вона реальна, часу і зусиль, які будуть витрачені на її рішення?

Але розставити все «по поличкам» та на цьому заспокоїтися - це не вихід з положення: необхідно було знайти способи допомогти визначитися з подальшими кроками, допомогти вирішити, що робити далі. Клієнта не можна «зациклити» лише на рішенні першої спільно вибраної задачі. Процес надання допомоги не повинен дезорганізовувати повсякденне життя клієнта Необхідно допомогти клієнтові із самого початку побачити якісь перспективи повірити в себе. Процес надання допомоги дуже гнучкий, а деколи і суперечливий. Немає єдиної формули для вирішення всіх проблем. Але принцип залишається єдиним: допомогти клієнтові знайти варіанти дій, які зрушили б з місця невирішену проблему.

Основне завдання фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб спонукати клієнта до активності. Клієнт повинен бути активним не тільки під час бесід з соціальним працівником, але і в повсякденному житті.

Мета надання допомоги, кінець кінцем, полягає в тому, щоб добитися конструктивних змін в житті клієнта. Дійсно, обговорення проблемної ситуації, упущених можливостей, розробка стратегій, направлених на досягнення поставленої мети, - все це розмови, але не дії. Дії не здійснюються по помаху чарівної палички, дії - це тяжка праця. Якщо клієнт не діє, то нічого саме по собі не відбудеться. У допомагаючому процесі важливо два типи дій: активна робота клієнта під час бесіди з фахівцем і його конкретні дії в повсякденному житті. У ідеалі, в результаті діяльності клієнта він починає допомагати собі сам, тобто стає не об'єктом, а активним суб'єктом процесу змін. Сам факт звернення до фахівця - це вже вчинок.

Але, всі фази і етапи допоміжного процесу в кращому разі - це імпульс, каталізатор для дій самого клієнта. Необхідні дії клієнта поза соціальною службою, в повсякденному житті - не випадкові, не довільні, а дії цілеспрямовані, орієнтовані на те, щоб зрушити своє нестійке положення з мертвої точки, стати впевненіше в житті. Тільки самостійні дії в повсякденному житті клієнта можуть свідчити про успішну роботу фахівця і клієнта під час самої консультації. Кинута клієнтом або фахівцем фраза про те, як ми добре сьогодні попрацювали, не має ніякого сенсу, якщо її результат не виллється в конкретну дію. Вірніше буде сказати, що успішність процесу допомоги залежить в основному від тих реальних дій, які робить клієнт поза соціальною службою.

Перша фаза технологічного процесу на цьому закінчена, і починається нова, яка теж розподіляється на три етапи.

Друга фаза. Розробка плану дій.

Ця фаза є проміжній між аналізом проблемній ситуації, невикористаних раніше можливостей і безпосередніми діями за рішенням проблеми. Під час цієї фази клієнт має справу з тим, що він хотів би отримати в результаті роботи з фахівцем, тобто з гіпотетичними результатами виходу з проблемної ситуації.

Етап перший. Розробка можливих варіантів подій.

Завдання в діях фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові побачити широкий спектр можливостей, які можуть відкритися перед ним в майбутньому.

На цьому етапі фахівець, розібравшись в ситуації клієнта, допомагає йому знайти відповіді на наступні питання: «А що я хочу насправді?», «Як складеться моє життя, якщо вона зміниться до кращого?» Життєва практика, результати досліджень показують, що дуже небагато з нас, стикаючись з проблемною ситуацією або упущеними можливостями, ставлять собі питання типу; «Що трапиться зі мною, коли я вийду з цієї ситуації?», «Що я отримаю замість втраченого?», «У якій життєвій ситуації я опинюся?», «З ким я залишуся?» Ці питання надзвичайно важливі. Більш того, вони «працюють», тому що допомагають клієнтам використовувати свою уяву і позначити контури майбутнього життя, яке по ідеї повинне бути краще, ніж справжня.

Планування майбутнього - не ідеалізм, не мрії про щось нездійсненне або неможливе, це просто дизайн життєвих перспектив на майбутнє.

Слід зазначити, що невдала спроба, допомогти клієнтам намалювати собі картину майбутнього життя, яке було б краще справжньою, завжди гальмує процес допомоги, причому досить серйозно. На цьому етапі дуже важливо допомогти клієнтові відповісти для себе на питання: «А що ж я хочу?» Навіть якщо відповідь не цілком правдоподібна, не можна переривати клієнта в його спробах використовувати свою уяву, щоб намалювати картину майбутнього життя. Пізніше можна допомогти клієнтові зайняти реалістичнішу позицію про свої можливості, але на даному етапі найістотнішим і ефективнішим є розбудити саме уяву.

Другий етап. Переклад можливостей в реальну мету.

Основне завдання дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові вибрати найбільш реальні зі всього набору потенційних перспектив і перетворити їх на дійсну мету. На цьому етапі вже важливо відповісти не на питання «Що ви хочете?», а на питання «Що ви дійсно хочете?» Цілі, які намічає клієнт на цьому етапі, знаходять конкретніші контури з тим, щоб вони могли стати надалі основою для конкретних дій.

Отже, вибір завжди важкий, особливо коли багато варіантів. Він завжди зв'язаний з хворобливими випробуваннями себе на міцність, з подоланням спокус. Правда, іноді ж трапляється, що вибирати особливо не з чого. Так, смертельно хворій людині доводиться вибирати, наприклад, між близькою природною смертю і медичним втручанням, яке може ненадовго продовжити його життя, але це втручання буде дуже хворобливим і в, кінцевому рахунку, даремним.

Третій етап. Розробка програми конструктивних змін.

Основне завдання дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові визначитися із спонукальними мотивами, які допоможуть тому реально захотіти досягти намічених результатів.

Що хоче клієнт від фахівця? Одне - це визначитися з метою. Інше - спонукати його до дій. Але для того, щоб щось робити конкретно, важливо ухвалити рішення. Тому знайти рішучість діяти - найголовніше для цього етапу. Коли людина стикається з проблемною ситуацією, йому одночасно доводиться вибирати серед багатьох можливих варіантів один або декілька. Який механізм цього вибору? Які спонукальні мотиви для вибору тієї або іншої мети? Пошук відповідей на ці питання складає суть даного етапу.

Його переможні мотиви частково полягали в тому, щоб звільнитися від страху керувати кимсь на роботі, а також в тому, щоб розкрити свої здібності програміста, які він так довго «зберігав». Ще одним мотивом була його переконаність в тому, що нова цікава і більш високооплачувана робота допоможе йому налагодити сімейне життя. Нарешті, ще одним мотивом була необхідність відновити пошану до самого собі.

Якщо ця фаза завершується успішно, то клієнт чітко уявляє собі, що він хоче, чого він хоче добитися, в якому напрямі йому йти, навіть якщо він поки і не знає, як конкретно повинен діяти.

Фаза третя. Визначення стратегії конкретних дій.

Попередня фаза технологічного процесу індивідуальної соціальної роботи була пов'язана з відповіддю на питання щодо того, що хоче клієнт, до чого він хотів би прийти. Третя фаза пов'язана з відповіддю на питання, як досягти бажаного.

Перший етап. Оцінка стратегій.

Основне завдання дій фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові розкласти перед собою карти з маршрутом шляхів до поставленої раніше мети, або, як це модно зараз говорити, допомогти клієнтові зробити «мозковий штурм» відносно стратегічних кроків до поставлених цілей.

Клієнтові належить відповісти на питання: «Як я дістануся до заповітної діли? Як визначити маршрут проходження?» Деякі клієнти, коли вирішують для себе, чого вони хочуть, вибирають для своїх дій перше, що їм прийде в голову. І хоча їх мотивація може бути достатня вагомою і переконливою, стратегія їх дій може виявитися або малоефективною, або ненадійною, або безплідною взагалі або навіть комбінацією всіх трьох стратегій.

На першому етапі необхідно розробити як можна більше число стратегічних варіантів дій. Навіть найнеймовірніші ідеї можуть стати дієвим ключем для програми реальних дій.

Другий етап. Вибір якнайкращих варіантів дій.

Завдання фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові вибрати такі варіанти дій, які б оптимально відповідали можливостям, як внутрішнім, так і зовнішнім.

Після того, як виявлені варіанту дій, клієнт разом з фахівцем аналізують їх і намагаються вибрати якнайкращий. Це може бути одна єдина стратегія або комбінація варіантів, але у будь-якому випадку така стратегія винна оптимального відповідати потребам клієнта, його перевагам, а також ресурсам, які не повинні заблокувати ті або інші чинники соціального оточення клієнта. Іншими словами, стратегії повинні відповідати потребам в досягненні мети, бути максимально наближеними до реальності. Варіанти дій винні також повною мірою вписуватися в систему цінностей клієнта.

Третій етап. Приведення в дію стратегії.

Основне завдання фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові сформулювати докладний, покроковий план дій, направлених на здійснення наміченої мети.

Клієнти готові діяти, якщо вони знають, що треба зробити в першу чергу, що в другу, що в третю, і т.д. Стратегії, які вони вибрали, повинні бути транспоновані в конкретний поетапний план дій. Велике значення тут має облік часу, який необхідно відвести на кожен етап. План допомагає клієнтові правильно організувати свій час, дисциплінує його.

Програма конструктивних змін, орієнтована на підвищення культурного і духовного рівня, не повинна бути дуже переобтяжена, вона повинна відповідати ресурсним можливостям клієнта.

Коректування плану. Підготовка і підтримка клієнтів.

Досвідчений фахівець повинен допомогти клієнтові побачити і усвідомити ті труднощі і перепони, з якими він може зустрітися. Тут може бути два види крайнощів. Одна з них полягає в тому, що клієнт взагалі не стикається з труднощами. Клієнт з ентузіазмом починає працювати над собою, активно діяти. Але він зустрічається з якимись перепонами і опускає руки, що саме по собі стає для нього новою проблемою. Інша крайність полягає в тому що можна занадто «перестрахуватися», витратити купу часу на те, щоб обходити одну перепону за іншою. А основне завдання залишається невирішеним, проблема відкладається в довгий ящик, не вирішується, і клієнт знов потрапляє у важку життєву ситуацію, але вже іншого плану.

Друге завдання фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб подати клієнтові всемірну підтримку починам, першим активним діям, його вибору Клієнтові необхідна допомога як у вигляді страховки, так і підтримка, причому як з боку соціального працівника, так і з боку найближчого оточення.

Тепер настав час підвести підсумки і дати оцінку якості процесу надання допомоги. Оцінка повинна даватися як самим фахівцем, так і клієнтом. Оцінюючи свої дії, необхідно відповісти на питання: «Яким чином зустріч з фахівцем вплинула на вирішення проблеми і розвиток сприятливих можливостей?», «Чи істотно це вплив?»

Все це необхідно мати на увазі, коли фахівець починає професійно працювати з клієнтами. Схема процесу надання допомоги, яка була приведена вище, залишається схемою. Це свого роду карта, яка служить фахівцеві для того, щоб в потрібний момент визначити для себе орієнтир на місцевості і прийти до наміченої мети по заданому маршруту. Мета - вирішення проблеми і розвиток потенціалу клієнта, маршрут - процес надання допомоги.

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення.

Щоб стати фахівцем, необхідно опанувати відповідними навиками і уміннями. Вони включають базові і спеціальні навики спілкування, уміння встановлювати професійні робочі відносини з клієнтом, допомагати клієнтові «побачити» своя з боку, навики в розборі проблемних ситуацій; постановці цілей, розробці плану дій, оцінці своїх дій і дій клієнта. Оволодіння необхідними для фахівця з соціальної роботи навиками і уміннями допоможе професіоналові стати творчою особою, здатною бути завжди поряд з клієнтом в спробах встати на шлях конструктивних змін в його житті. Єдина можливість для цього полягає в практичному оволодінні цими навиками, експериментально, практикуючи їх спочатку на собі, на своїх близьких, друзях, колегах по навчанню і роботі, а потім вже на клієнтах. Навики і уміння фахівця з соціальної роботи з часом перетворюються на його другу натуру.

Справжня практична допомога орієнтована на усвідомлене тренування основних (базових) навиків фахівця з соціальної роботи. За основу узята практика індивідуальної роботи з клієнтом, оскільки саме на цьому рівні, як правило, відпрацьовуються основні навики і уміння будь-якої контактної соціальної роботи. У контактній соціальній роботі вирішуються, як правило, особові, життєві проблеми, які надалі ми називатимемо змістовними. Приведемо декілька прикладів таких проблем. Хвора людина боїться померти на операційному столі. Подружня пара знаходиться на межі розлучення через те, що було втрачено взаєморозуміння. Жертва зґвалтування вважає, що її життя занапащене. Таких прикладів можна привести велику кількість. Крім того, клієнти іноді мають справу з проблемами, що виникають в ході процесу спілкування з фахівцем. Такі проблеми ми надалі називатимемо процесуальними. Серед них можна назвати такі, як опір клієнта, коли допомога йому виявляється примусово, нез'явлення в соціальний центр на консультацію, особова несумісність клієнта і фахівця і багато інших. Професійне володіння навиками і уміннями допоможе фахівцеві в оптимальному ключі справитися як із завданнями першого порядку (допомогою клієнтам у вирішенні сутнісних проблем), так і з проблемами процесуального порядку.

Приведемо конкретні приклади.

Основна мета дій фахівця полягає в тому, щоб розробити і застосувати стратегію допомоги клієнтові у вирішенні його життєвої проблеми. Але як це зробити? Одному клієнтові буде досить відкрито сказати, наприклад: «Я відчуваю, що все, про що ви говорите, дуже боляче для вас. І я дуже вдячний вам, що ви поділилися зі мною, не дивлячись на те, що вам так важко говорити про все це. Можливо, я можу вам допомогти, щоб ви так не мучилися, не переживали, коли говорите про свої проблеми?» Іншому клієнтові можна допомогти довіритися іншим шляхом. Наприклад, коли клієнт не може сформулювати свою проблему, запропонувати йому помінятися ролями. Тоді клієнтові доведеться вільно або мимоволі визнати, що його розповідь не влаштовує фахівця, тому що він не конкретний, що там нема за що зачепитися, щоб вникнути в суть його проблеми.

При оволодінні навиками і уміннями також необхідний творчий підхід. Як неможливо розробити абсолютно всі стратегії для кожної проблеми, оскільки їх незліченна множина, так і неможливо дати рецепт однієї стратегії для сотні схожих проблем, оскільки кожна людина унікальна і неповторювана, як і унікальна і неповторювана його проблемна ситуація. Ключем в оволодінні навиками і уміннями може бути творчий підхід до оволодіння концептуальними основами допоміжного процесу.

Тепер декілька слів про так звану «тіньову сторону» практики соціальної роботи.

Навіть достатньо базові навики, що міцно освоїли, і уміння фахівці нерідко здійснюють серйозні помилки в своїй практиці. Найчастіше вони відбуваються унаслідок таких обставин, як відсутність гнучкості, над опіка, помилкова «віртуозність», низька кваліфікація.

Про ці негативні моменти практики необхідно знати, щоб постаратися уникнути помилок. Розберемо їх докладніше.

Відсутність гнучкості (жорсткість, ригідність). Ради, які ми даємо в практикумі, носять чисто рекомендаційний характер. Їх не можна сприймати як лінійні формули. Фахівець, що починає, звичайно, може діяти досить, близько до інструкцій, по рекомендованих схемах, але він повинен завжди мати на увазі, що процес допомоги орієнтований на клієнта, а рекомендації дані лише для того, щоб полегшити фахівцеві його роботу. Інструкції необхідно застосовувати дуже гнучко. Фахівець може спробувати «пропустити клієнта по всьому кругу технологічного процесу», а насправді виявляється, що клієнтові необхідний лише якийсь один етап, і це досить, щоб ефективно допомогти йому. Тому фахівцеві необхідний системний погляд на допоміжний процес.

Над опіка (над контроль). Схеми надання допомоги існують для того, щоб позначити головне і додати напрям діям фахівця. Клієнт бере участь в процесі як повноправний учасник, а сам процес направлений на розвиток самодисципліни клієнта в його безпосередніх діях за рішенням життєвих проблем. З іншого боку, методика надання допомоги сама по собі є могутнім інструментом в руках фахівця, тому мимоволі може покріпачити клієнта, замість того щоб допомогти йому звільнитися від дії цих методик і зробити його життя повною мірою самодостатньою.

Вузька спеціалізація (ризик «віртуозності»). Деяким соціальним працівникам буває легше освоїти ті або інші конкретні методики і стати вузькими фахівцями в тому або іншому виді діяльності в райках допоміжного процесу. Вузька спеціалізація стає навіть небезпечною для професійної діяльності, оскільки вона може відвести від насущних потреб клієнта, хоча при інших обставинах може ефективно йому допомогти. Але будь-яка методика в процесі допомоги заснована на глибокому системному розумінні клієнта і його проблеми. Таке розуміння дозволяє миттєво реагувати на можливі настрої або зміни в потребах клієнта. Віртуозно освоєна техніка - це, звичайно, добре, але процес допомоги орієнтований на клієнта і лише на клієнта, він не може перетворитися на сценічний майданчик для прояву віртуозності фахівця у виконанні окремої техніки. В процесі допомоги постійно з'являються нові формули, які вирішуються спільно, - фахівцем і клієнтом.

Відсутність належної кваліфікації. Користуватися методиками і уміти це робити - не одне і те ж. Будь-яка методика в руках невмілого фахівця може стати небезпечною для клієнта. Невмілий фахівець необов'язково хоче нашкодити, але він може позбавити допоміжний процес ефективності. Як довго триває процес допомоги? Як довго він повинен протікати? На ці питання немає єдиної відповіді. Загальне правило полягає в тому, щоб надати допомогу щонайшвидше, причому швидкість процесу повинна залежати від здібностей клієнта і його стану. Клієнт не повинен понести покарання за те, що фахівець недбалий. Фахівці, що починають, як правило, дуже довго стоять на перших етапах процесу допомоги. Це відбувається не тому, що вони дуже ретельно хочуть встановити потрібні робочі взаємини з клієнтом або тому що їм хочеться дуже глибоко проникнути в істоту проблеми клієнта. Вони довго топчуться на одному місці тому, що просто не знають, що їм робити далі або бояться йти вперед. Просунутий, освічений клієнт може дуже швидко взятися до конкретних дій. Висококваліфікований фахівець повинен бути здатний йти вперед разом з клієнтом, не затримуючи його, але і не підганяючи.

Соціальна робота на індивідуальному рівні ґрунтується на міжособистісному спілкуванні, особливо коли йдеться про таку технологію, як соціальна терапія. Для ефективної терапії клієнтові необхідно відчути, що про нього піклуються, відносяться з розумінням і пошаною.

Фахівець зобов'язаний володіти навиками встановлення правильних і ефективних особових взаємин з клієнтом. Взаємини, таким чином, розглядаються як засіб досягнення мети соціальної роботи. У практиці соціальної роботи існує і така точка зору, яка фактично або недооцінює, або переоцінює значення взаємин між клієнтом і фахівцем. У ідеалі сприйняття фахівцем поняття «взаємини» повинно бути збалансованим, оскільки неконструктивні, «слабкі» взаємини завжди стають перешкодою на шляху до мети - добитися конструктивних змін в житті клієнта, а надмірна переоцінка або захоплення чисто взаєминами може перемістити акцент в процесі допомоги з досягнення основної мети на власне відносини або спілкування.

Процес надання професійної допомоги повинен протікати в умовах встановлення між клієнтом і фахівцем свого роду робочого союзу. Очевидно, цей термін краще всього визначає характер взаємин між фахівцем і клієнтом.

Для цього необхідно бути прикладом для клієнта в його життєвій повсякденній практиці. Закликаючи клієнта до дій, необхідно показувати свою компетентність в моделюванні різних варіантів власних дій. Якщо фахівець хоче, щоб клієнт був відкритим, необхідно самому бути таким. Якщо фахівець хоче, щоб клієнт активно діяв, необхідно самому бути активним під час консультацій. Умілий фахівець використовує свої навики і уміння при рішенні своїх власних проблем.

Бути упевненим в собі. Якщо фахівець робить щось добре, немає необхідності вибачатися за це. Треба робити справу, якщо ви це умієте. Не треба боятися, що ви порушуєте правила в своїй роботі. Фахівець не зможе ефективно допомогти своєму клієнтові, якщо він буде тільки пасивно слухати і у всьому погоджуватися з клієнтом. Якщо фахівець добре знає, як допомогти клієнтові, він не повинен боятися робити свою справу.

Знаходити джерела майстерності не в своїй поведінці, а в результатах своєї роботи. Компетентність виявляється в основному не в поведінкових зразках, а в сприятливих результатах, на які направлені ці поведінкові зразки. Якщо стан клієнта в результаті роботи з ним фахівця якось змінився, нехай навіть в гіршу сторону, що найчастіше трапляється з вини клієнта, то це говорить про роботу фахівця. Якщо ж стан ніяк не міняється, то тут вже може стояти питання про компетентність фахівця, віра у фахівця може дуже швидко випаруватися, якщо немає ніяких результатів або вони дуже незначні.

Пошану чести і гідності клієнта, його індивідуальності. Пошана - це певний погляд на себе і на інших. Пошана означає високу оцінку людини просто тому, що він людина.

Розуміння цінності різноманіття. Фахівець може відрізнятися від своїх клієнтів по багатьом ознакам - за ознакою пола, соціального статусу, національності, матеріального положення, віросповідання, політичних поглядів, зросту, життєвому досвіду і ін. Сприйняття і ухвалення відмінностей в людях є однією з основних складових ефективної роботи фахівця. Різноманіття особливостей клієнтів відбивається і на характері їх проблемних ситуацій і життєвих можливостей. Найважливіше для фахівця зрозуміти і усвідомити, що інша людина - це інший, відмінний від тебе у всьому його різноманітті, і що він має право бути Іншим. Це різноманіття є однією з ціннісних якостей людського співтовариства.

Цінуй різноманіття в людях. Пошана означає високу оцінку тих вимірювань людини, які роблять клієнтів, різними. Фахівцеві буває дуже важко працювати, якщо він не усвідомлює клієнта іншим, ніж він сам. Грузин - це не російський з чорним волоссям і смуглявою особою. Мусульманин з Татарії - це не те ж саме, що мусульманин з Таджикистану. Досвідчені фахівці чутливо реагують на відмінності, але не дозволяють собі захлинутися в різноманітті культур, звичаїв і традицій людей, що звертаються до них за допомогою. Не дивлячись на індивідуальність підходу до клієнта і його проблем, досвідчений фахівець завжди адаптує свої знання, навики і уміння до багатообразних проявів індивідуального і соціального життя свого клієнта.

Поводься з клієнтом як з індивідуальністю. Індивідуальні відмінності в людях так само важливі для компетентного фахівця, як і культурні і інші відмінності. Пошана означає високу оцінку індивідуальності клієнта, підтримку кожного клієнта в його пошуку самого себе, персоналізацію процесу допомоги відповідно до конкретних потреб клієнта, його можливостями і ресурсами. Досвідчений фахівець ніколи не намагається примусити клієнта думати і діяти по своєму образу і подібності. З іншого боку, пошана не означає, що фахівець повинен підтримувати в клієнтові його індивідуалістичні і егоїстичні устремління, оскільки вони ведуть до самознищення особи клієнта і заподіюють шкоду іншим людям. Допоміжний процес повинен допомогти клієнтові стати ефективнішим і діяльнішим учасником в соціальному процесі і особистому житті, що є, у свою чергу, частиною соціального процесу.

Утримайся від критичних думок. Фахівець займається наданням допомоги клієнтам, а не виступає в ролі судді. Так само як і не винен він «душити» клієнта своїми ціннісними зашморгами. Фахівець зобов'язаний допомогти визначити, усвідомити, проаналізувати наслідки тих ціннісних установок, з якими живе клієнт.

Дай знати клієнтові, що ти з ним. По тому, як діє фахівець, клієнт може судити про його відчуття. Манера триматися може указувати на те, що фахівець діє прагматично, приземлено, що він далекий від сентиментальності. Пошана - це люб'язність і одночасно твердість. Бути з клієнтом - це не те ж саме, що бути беззастережно на стороні клієнта або виступати в ролі адвоката клієнта, виправдовуючи всі його вчинки. Бути з клієнтом означає серйозно сприймати інтереси клієнта, навіть в тому випадку, якщо необхідно оспорити правильність його вчинків.

Будь доступним для клієнта. Умілий фахівець здатний сказати клієнтові, що робота з ним - не порожнє заняття, що вона виправдовує витрачені на нього час і сили. Доступність, звичайно, поняття відносне і виявляється по-різному у різних фахівців. Деякі фахівці можуть дозволити клієнтові потурбувати їх серед ночі. Інші вважають таку доступність зловживанням, яка може послужити погану службу для робочих відносин. Проте, якщо фахівець поряд з клієнтом, то він, безумовно, повинен бути завжди доступний, якщо не фізично, то вже психологічно точно.

Допомогти клієнтові пройти через хворобливі відчуття. Для багатьох клієнтів процес роботи з фахівцем, або його частина, може виявитися дуже хворобливим. Фахівець повинен виразити свою пошану до клієнта, допомагаючи йому пройти через цей хворобливий етап в його житті. При цьому він ніколи не повинен допомагати клієнтові намагатися піти від цього болю.

Щирість. Як і пошана, щирість фахівця пов'язана як з відношенням до роботи, так і з його поведінкою. Залишаючись скрізь і завжди самими собою, щирі люди як на роботі, так і удома відчувають себе цілком комфортно. Бути щирим означає бути самим собою, відкрито робити одні речі і не робити інші. У практиці соціальної роботи сформувалися певні правила, пов'язані з цим етичним принципом. Їх декілька.

Фахівцеві необхідно знати в зв'язку з цим деякі правила, якими можна і потрібно користуватися в процесі надання допомоги своїм клієнтам:

• почни роботу з установки про те, що клієнт може змінити свою ситуацію, якщо він вибере правильний шлях;

• допоможи клієнтові усвідомити допомогу як працю;

• допоможи клієнтові розкрити необхідні ресурси і скористатися ними;

• не бійся недооцінювати психологічну витривалість клієнта;

• допоможи клієнтові справитися з розчаруванням і поверни його в конструктивне русло;

• проблема самовизначення клієнта;

• використовуй методику участі замість директивних методів роботи;

• сприймай допомогу як природний двонаправлений процес;

• стань радником для клієнта;

• зроби так, щоб клієнт відчув себе рівноправним партнером.

Цінності, з якими працює фахівець, - це не просто погляди когось на процес соціальної роботи. Це вельми практичні інструменти для фахівця, які використовуються для того, щоб правильно вибудовувати поведінку і ухвалювати рішення.

3. Випишіть основні причини звернення клієнта до психолога-консультанта

Соціальна робота ставить своєю метою розвиток потенціалу людини, його ресурсів в повсякденному житті. Традиційно активність людини включає три основні дії, що позначаються дієсловами: думати, відчувати і діяти.

Багато досліджень в області практики соціальної роботи показують, що розповіді клієнтів про свої проблеми, як правило, вельми типові.

По-перше, клієнти говорять, що з ними відбулося, тобто розповідають про свої життєві випробування.

По-друге, клієнти розповідають про те, як вони повелися в тому або іншому випадку, тобто говорять про свої вчинки.

По-третє, клієнти розповідають про свої переживання, відчуття або відчуття у зв'язку з своїм життєвим випробуванням або вчинками.

Приведемо приклад. Клієнт приходить до фахівця з соціальної служби і просить про допомогу. «Вчора в кінці дня завредакцией раптом в'їдався на мене ні з того ні з сього і вилаяв за те, що я не встиг зробити всю роботу, яку він нібито мені доручив. (Життєве випробування).Я не витримав(емоції) і нагрубіянив йому (поведінка). Тоді він просто збісився і вигнав мене з роботи (життєве випробування для клієнта) .И ось тепер я не знаю, що робити (емоція) .Я намагаюся навести мости (поведінка), щоб повернутися на роботу».

Постараємося розібрати ці поняття.

Життєві випробування.

Вислови типу: «Мій начальник постійно грубить мені», «Моя дружина мене зовсім не розуміє», коли клієнти говорять про те. Що інші люди роблять або не роблять з ним. У інших випадках клієнти скаржаться на різного роду обставини, з вини яких виникли проблеми. У будь-якому випадку клієнт представляє себе жертвою дій або бездіяльності інших людей. Вони себе не в змозі справитися із зовнішніми силами, контролювати своє життя. Вислови такого типу клієнти як би знімають з себе відповідальність за себе і за свої проблеми.

Поведінка.

Розповісти про свою поведінку означає визнати, що ми могли б поступити по-іншому і уникнути неприємностей. Іншими словами часто ми самі створюємо собі труднощі на своєму шляху, а потім шукаємо допомоги з боку сторонніх.

Переживання.

Переживання клієнтів пов'язані з їх відчуттями і емоціями, які вони випробовують у зв'язку з подіями, що відбулися з ними, супроводжуючими або такими, що вплинули на їх поведінку.

Деякі клієнти відкрито виражають свої відчуття, інші роблять це неохоче. Одне із завдань процесу надання допомоги полягає в тому, щоб допомогти клієнтові не дати відчуттям і емоціям паралізувати себе, позбавити можливості діяти. Найвірніший варіант контролю своїх емоцій - це навчитися контролювати думки, які їх викликають. Якщо я дозволю собі постійно думати про те, як хтось мене колись кривдив, я неодмінно злитимуся на цю людину. Але я можу дати собі думати про ці образи. З іншого боку, іноді деяких клієнтів доводиться, навпаки, учити проявляти свої емоції, щоб вирішувати особові проблеми, зв'язані, наприклад, із спілкуванням, або для того, щоб налагодити відносини з їх оточенням.

Різноманіття видів дії.

Для того, щоб навчити клієнта діяти, фахівцеві з соціальної роботи необхідно слідувати наступним практичним радам: по-перше, завжди вести бесіди з клієнтами щодо їх проблемних ситуацій і невикористаних можливостей в діяльнісному ключі, тобто з позицій того, що вони роблять і чого не роблять, а по-друге, ініціювати дії, направлені на вирішення самих проблем.

Дія може бути внутрішньою, а може бути зовнішнім, тобто видимим і відчутним іншим людям.

Внутрішня дія.

До форм внутрішньої дії відносяться більшість когнітивних, або розумових процесів. Одному із завдань фахівця з соціальної роботи є допомогти клієнтові контролювати свої внутрішні дії, якщо вони заважають конструктивно вирішити життєві проблеми.

Зовнішні дії.

Зовнішні дії, як правило, пов'язані з поведінкою людини. Вони видно і їх легше контролювати.

Дії під час контакту з соціальним працівником.

У практиці соціальної роботи зустрічаються клієнти, які протягом тривалого часу жили в стані проблемної ситуації. І, як не дивно, буває достатньо однієї зустрічі з фахівцем, щоб зняти напруженість, стресовий стан.

Дії клієнтів в повсякденному житті.

Ці дії є основною метою допоміжного процесу. Деякі клієнти настільки прив'язуються до соціального працівника, що сприймають зустрічі з ним як частина свого життя. В цьому випадку фахівцеві доводиться прикласти немало зусиль, щоб зламати стереотипи «залежної» поведінки, що складаються, і спонукати його до активності в реальному житті.

Формальні і неформальні дії.

Неформальними називаються дії, які не вписані в сумісний план дій фахівця і клієнта, а формальні - це ті кроки, які передбачені планом.

Стилі дій.

Можна діяти так, щоб робити вплив на події навколо нас, а можна просто пристосовуватися до умов, які нас оточують. Завдання фахівця полягає в тому, щоб клієнти стали діяльними людьми.

Основні проблеми, що утрудняють процес змін.

Пасивність - це «нічогонероблення», даремні дії і ін.

Безпорадність є такою формою інерції, коли людина повністю покладається на волю долі.

Зачароване коло - людина робить одну невдалу спробу за іншою, бореться, щоб видертися з проблемної ситуації, потім починає злитися на саме себе, на інших і втрачає відчуття реальності, впадає в депресію.

Неорганізованість говорить сама за себе.

Що треба робити, щоб подолати пасивність клієнта.

З практики соціальної роботи відомо, що клієнт починає діяти, якщо було дотримано дві умови:

1.Якщо він відчує реальну можливість того, що той або інший його вчинок може дати певний результат.

2.Якщо клієнт упевнений, що він зможе зробити цей вчинок (або зможе поводитися певним чином).

Питання й завдання для самоконтролю.

1. Назвіть головні етапи у технологічному процесі в соціальній, соціально-педагогічній роботі.

2. Виявіть негативні моменти в консультативній практиці, які можуть призвести до пасивності клієнта.

3. Обрисуйте портрет психолога-консультанта, якими навичками він повинен володіти.

4. Як спонукати клієнта до дії?

Висновки (стисле резюме)

Працюючи з важкими клієнтами, фахівець зобов'язаний бути особливо активним, «заражати» своєю активністю клієнта. Він постійно вдивляється у внутрішній світ свого клієнта, шукає підходи до нього, щоб збудити активність, зацікавити його в отриманні корисної інформації, придбанні нових навиків і умінь. Фахівець ніколи не підштовхує клієнта, що чинить опір, але і не сидить і чекає, поки що чинить опір до змін клієнт почне діяти самостійно. Він робить свою справу професійно, з урахуванням навиків спілкування, які повинні бути вписані в систему ціннісних орієнтацій і етичних принципів професії.

Розділ 2.2.

Тема: „Навички спілкування з клієнтом”.

Зміст.

1.Мікронавички спілкування.

2.Емпатія як базова навичка спілкування.

3.Використання та основні правила емпатійного спілкування.

Ключові слова: мікронавички; емпатія; сприйнятливість; наполегливість; міміка; невербальне та вербальне спілкування.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про навички спілкування з клієнтом.

Знати як слухати та розуміти клієнта так, щоб це було ефективно.

Володіти ключовими поняттями: мікронавички, емпатія; сприйнятливість; наполегливість; міміка; невербальне та вербальне спілкування.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.2.

При вивченні Розділу 2.2. важливо:

• усвідомити роль спілкування в житті кожної людини;

• виділити ті навички спілкування, які необхідні консультанту;

• прийняти до власного досвіду ті практичні знання, які приведенні в даному курсі.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

• правилах, які застосовуються при контакті з клієнтом;

• техніці активного слухання та тіньових сторонах цієї техніки;

• вербальному та невербальному спілкуванні.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на :

• роль емпатії в спілкуванні;

• вимір навичок спілкування;

• вміння розуміти та відповідати на емпатійному рівні.

Вивчаючи пункт 3, дайте відповідь на запитання: „За яких психологічних умов робота консультанта може бути стовідсотковою?”

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Професійне володіння навиками спілкування на всіх етапах технологічного процесу є неодмінною умовою успішної діяльності фахівця з соціальної роботи. Навиками спілкування фахівець користується на всіх рівнях професійної соціальної роботи, як при контактній роботі на індивідуально-особовому і груповому рівнях, так і на безконтактному рівні організаційної соціальної роботи. Навики спілкування є необхідним інструментом встановлення відносин з клієнтом і партнерами по роботі.

Навики спілкування, якими користується фахівець з соціальної роботи, в принципі необхідні кожному. І більшість людей в тому або іншому ступені ними володіють. Завдання майбутнього фахівця з соціальної роботи полягає в тому, щоб адаптувати навики спілкування, якими користуються люди в своєму повсякденному житті, а також фахівці допоміжних професій, до своєї професійної діяльності. На жаль, далеко не всі фахівці, що починають, уміють користуватися навіть найпростішими з них.

Оскільки навики спілкування не є для фахівця самоціллю, а всього лише служать йому як інструмент і технічний засіб для досягнення професійної мети, необхідно відноситися до них відповідно, не переоцінюючи і не недооцінюючи їх значущість в комплексі професійних навиків і умінь. Як показує практика, можна уміло володіти навиками спілкування, але не уміти професійно допомагати людям.

Навики спілкування повинні бути вписані в систему ціннісних орієнтації і етичних принципів професії. До навиків спілкування відносяться увага до клієнта і активне слухання. Увагу або участь означає зв'язок фахівця і клієнта, завдяки якому фахівець поряд з клієнтом як фізично так і психологічно. Слухання означає здатність фахівця уловлювати і розуміти те, що клієнт повідомляє або хоче повідомити, причому неважливо, чи є ці повідомлення вербальними (вираженими в словах) або невербальними, чи виражені вони виразно або невиразно.

Участь необхідна для встановлення неформалізованих відносин з клієнтом. З досвіду нашого повсякденного життя ми знаємо, що іноді в найважчі моменти нашого життя нам допомагає просто присутність іншої людини поряд з нами. Часто нам не потрібні слова утіхи, співчуття. Участь, близькість можна виразити без слів, а словами, навіть самими нейтральними або навіть емоційно позитивно забарвленими, можна боляче ранити. Непривітна особа часто виражає жорстоке серце. Багато хто знає, наскільки ми чувствительны5 до уваги або неуваги людей, які нас оточують. Навіть знаючи це, часом ми буваємо нечутливі, спілкуючись з близькими нам людьми.

Надання допомоги і інші види глибоких загально людських взаємин вимагає певної глибини участі. Участь - це канал, по якому ви фізично і психологічно зближуєтеся з клієнтами, вступаючи в робочі взаємовідношення. Професійну участь вирішує два основні завдання: дає зрозуміти клієнтові, що ви знаходитеся поряд з ним, і настроює вас на те, щоб уважно вислухати клієнта.

У практиці соціальної роботи існує декілька рівнів участі: рівень мікронавичок, рівень мови тіла і рівень гуманної участі.

Мікронавики уваги. Ці навики є як би первинними, такими, що настроюють на контакт з клієнтом.

Посадка. Сидіти завжди необхідно прямо по відношенню до клієнта. Така поза указує на участь. Вона як би передає ідею: «Я тут, поряд з тобою, я доступний для тебе». Не слід сидіти, відкинувшись, або боком до клієнта, коли ви з ним розмовляєте, оскільки така поза знижує контактність. Відмітьте, що навіть коли люди сидять кружком, у момент звернення вони мимоволі повертаються обличчям один до одного.

Поза повинна бути відкритою. Схрещені руки і ноги можуть сприйматися як знак недостатньої уваги до клієнта або закритості. І навпаки, відкрита поза свідчить про те, що ви готові уважно вислухати співбесідника. Звичайно, якщо ви схрестите ноги, то це зовсім не означатиме буквально ваше небажання спілкуватися. Просто ви повинні запитати себе: «Наскільки моя поза може повідомити клієнтові моє бажання бути відкритим і доступним йому?»

До мікронавичок відноситься і зоровий контакт. Безумовно, дивитися в очі один одному природно для людей, які розмовляють про щось серйозне. Проте напружений пильний погляд на співбесідника не завжди доречний. Необхідно дивитися клієнтові в очі так, щоб він зрозумів, що ви з ним, щоб хочете вислухати його. Безумовно, ви не порушите це правило, якщо час від часу відводитимете погляд. Але якщо ви робитимете це дуже часто, то ваш співбесідник може сприйняти це як злак відчуження або небажання спілкуватися, або навіть як свідоцтво вашої незручності або дискомфорту при розмові з ним.

Ще одним правилом є природність. Бути природним означає дві речі. По-перше, це знак того, що ви не напружені, не нервуєте. І друге - це показник того, що вам спокійно, зручно спілкуватися, що ви використовуєте своє тіло, свої жести як засіб встановлення контакту і виразу вашого спокійного і ділового внутрішнього настрою. Як навик, природність, сама по собі, може допомогти клієнтові.

Ці правила необхідно застосовувати украй обережно, залежно від культурних особливостей, традицій, представником яких є ваш клієнт Крім того, треба пам'ятати, що представники навіть однієї і тієї ж етнічної групи відрізняються один від одного своїм фізичним і психічним станом, ступенем своєї духовності. Головне правило для фахівця - уловити момент душевного резонансу з клієнтом і не втрачати його в процесі всього процесу спілкування. Невербальне спілкування завжди виражає внутрішній стан людей природніше і нерідко не піддається контролю з боку свідомості. І перше, з чого необхідно почати молодому фахівцеві, - це навчитися прочитувати знаки реакцій власного тіла. Перше, з чого необхідно почати, - це навчитися прочитувати знаки реакцій власного тіла. Наприклад, якщо ви відчуваєте, що ваші м'язи напружуються при розмові з клієнтом, ви можете відзначити про себе: «Я чимось стурбований. Що викликало мою тривогу? Які сигнали я подаю клієнтові?» Коли ви навчитеся розуміти сигнали власного тіла, вам набагато простіше використовуватиме своє тіло для передачі відповідних послань при спілкуванні з клієнтом. Ви також можете використовувати ваше тіло, щоб контролювати небажані для передачі клієнтові невербальні знаки. Наприклад, якщо клієнт говорить щось, що інстинктивно викликає у вас гнів, то ви зможете контролювати зовнішні прояви цього емоційного стану (наприклад, сердитий погляд) і тим самим надасте собі можливість мати якийсь час для рефлексії.

Активне слухання. Ефективна увага або участь дозволяє фахівцеві уважно вислухати, що клієнт повідомляє словами або невербально. Уважно вислухати клієнта - на перший погляд здається настільки простою дією, що деяким може показатися непотрібною спеціальний відробіток цього навику. Проте практика показує, що дуже багато початківців, фахівці, що та і не тільки починають, здійснюють не пробачні помилки в цій складовій процесу спілкування. Дуже часто в повсякденному житті співбесідники звинувачують один одного в тому, що їх не чують, якщо партнер не може дослівно повторити їх слова. Повноцінне слухання включає чотири компоненти. Перше - це читання знаків невербальної мови клієнта: пози, міміки, тональність голосу і т.д. Друге - це слухання і розуміння мовного повідомлення. Третє - розпізнавання контексту повідомлення клієнта, тобто цілісне сприйняття клієнта в соціальних обставинах його життя. І четверте - виявлення сердитих ноток в мові клієнта, тобто тих моментів, про які говорить клієнт і які можуть бути піддані критиці.

Слухати і розуміти невербальну мову. Умілому фахівцеві необхідно навчитися прочитувати невербальні повідомлення, що посилаються клієнтом, але при цьому у жодному випадку не спотворити або не переоцінити їх значення. Дослідження показують, що люди, як правило, виражають своє відношення до людини з точки зору, наприклад, подобається він їм чи ні, так: за допомогою слів - близько 7%, тоном голосу 38% і мімікою обличчя - 55%.

Досвідчений фахівець повинен добре володіти навиками сприйняття і читання мови тіла. Це - такі рухи тіла, як поза, хода, жести.

Міміка обличчя - усмішка, погляд, рух очей і брів, губи.

Голосові модуляції - тональність, інтенсивність, рівень, членороздільність, темп мови, паузи, переривання мовного потоку, мовчання.

Природні прояви мимовільних реакцій - як прискореність або заборона дихання, збентеження, «фарба сорому», раптова блідість, розширення зіниці ока і ін.

Фізичні характеристики - фізичний розвиток, зростання, вага, комплекція, колір особи і ін.

Загальний вигляд - охайність, вид одягу, взуття і т.д.

Підкреслимо ще раз, що майстерність фахівця полягає в умінні розшифрувати мову тіла і прийняти повідомлення, яке йде від клієнта, при цьому не недооцінюючи і не переоцінюючи його значення і сенс.

Невербальними засобами можна не тільки розставляти акценти в усній мові, але і варіювати сам процес спілкування, добиваючись заданих результатів. За допомогою таких засобів досвідчений фахівець може, наприклад, не вимовляючи зайвих слів:

· підтвердити або повторити те, що було сказане. Це робиться за допомогою міміки (погляд, що «горить»), рухів (невеликий нахил тіла вперед) тіла, темпу мови (жвавий темп);

· відкинути або заплутати слухача. Для цього можна використовувати мовну спорідненість (запинка, наприклад), міміку (тремтіння верхньої губи) і інші невербальні виразні можливості;

· підсилити або підкреслити важливість того, що було сказане за допомогою жестів, рухів тіла, міміки, голосу;

· контролювати або регулювати процес спілкування.

Поглядом або жестом можна, наприклад, перервати мову співбесідника. Уловивши в погляді або позі співбесідника бажання висловитися, можна у відповідь поглядом або жестом підбадьорити клієнта, підтримати його намір або, навпаки, не дати висловитися, коли це недоцільно.

Досвідчений фахівець уміє правильно читати інформацію, що подається клієнтом за допомогою невербальних виразних засобів. Підкреслимо тут, що читати, а не тлумачити - це саме те дієслово, яке виражає суть необхідних дій фахівця на цьому рівні. Ми слухаємо, щоб зрозуміти, а не анатомувати клієнта. Навчитися розуміти невербальну мову досить складно, але необхідно для фахівця з соціальної роботи. Складно, тому що кожен жест, вираз обличчя, поза мають дуже багато значень, хоча в літературі іноді знижують значення невербальної мови, даючи якусь однозначність. У реальній життєвій практиці це далеко не так. Єдиний ключ до розуміння невербальної мови - це гуманний душевний настрій фахівця. Фахівець, як правило, не звертає уваги на окремі деталі в поведінці клієнта, він бачить його в цілісності, системно.

Фахівець при першій же зустрічі з клієнтом зобов'язаний вислухати його словесний опис того, що трапилося, як він при цьому повівся і які почуття переживав. Проблемна ситуація тільки тоді буде ясна, коли фахівець зрозуміє її з погляду специфічного для конкретного клієнта досвіду, характерної поведінки і властивих йому відчуттів і переживань. Завдання фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові прояснити специфічність його ситуації. Зазвичай досвідчений фахівець, слухаючи клієнта, ставить собі певні питання, які допомагають йому слухати клієнта активно. Це питання типу; «Де ж все-таки головна думка в розповіді клієнта? Які теми зачіпає клієнт? Що він сам думає з приводу своєї ситуації?» і т.д.

Чути клієнта по-справжньому означає сприймати його таким, яким він є насправді, в реальному житті, яке його оточує, якою він живе, в якій він розвивається. У розповіді клієнта може міститися декілька сюжетних ліній, можливо навіть не зв'язаних між собою, а фахівець зобов'язаний побачити ці сюжетні лінії життя клієнта, щоб дійсно почути його і сприйняти реально, в контексті соціальних зв'язків і взаємозалежностей. Слід зазначити, що фахівець з соціальної роботи - не професійний психолог, тому він не повинен глибоко упроваджуватися у внутрішній світ психіки клієнта, якщо психологічні аспекти можуть відвернути від соціального контексту життя клієнта.

Недосвідченим фахівцям буває дуже важко це визначити. Такий фахівець перш за все слухає себе або ту методику, яку він вивчав, і часто намагається «втягнути» клієнта в технологічну модель, ставлячи йому ті або інші питання, що вимагають відповідей по певній схемі. Досвідчений же фахівець, навпаки, не задає, а відповідає на питання клієнта щодо його місцезнаходження в технологічному процесі.

Як навчитися вислуховувати клієнта. Уявлення клієнтів про самих собі, про інших людей, їх відчуття і переживання, як і навколишній їх світ, - реальність, яку необхідно визнати і зрозуміти. Проте ці уявлення часто бувають декілька спотворені. Наприклад, клієнтка вважає себе непривабливим, хоча насправді це далеко не так, але її життєвий досвід непривабливої жінки реальний. Проблеми клієнта повинні бути почуті і зрозуміли фахівцем, хоча його уявлення про себе може не співпадати з реальними фактами. І ця невідповідність також повинна бути почута і зрозуміло. Іншими словами, фахівець повинен почути реальний мир клієнта, в якому він живе, і одночасно уловити невідповідності цього світу і миру дійсного. Терпляче вислухування включає виявлення цих розбіжностей, спотворень, дисгармонії, які є частиною реальних представлень клієнта. Це зовсім не означає, що фахівець відразу ж повинен поставити все на свої місця. Досвідчений соціальний працівник відразу помічає ці невідповідності, але приступає до їх виправлення тільки тоді, коли прийде час для цього. Головне правило - дивитися на речі реально.

Активне слухання - не таке просте заняття, як це може показатися на перший погляд. Тут багато різного роду труднощів і перепон. Неефективне слухання може виявитися по-різному. Розглянемо декілька варіантів, що перешкоджають успішній роботі фахівця.

Під час розмови дуже легко можна відвернутися від того, що нам говорить співбесідник. Можна ненавмисно заглибитися у власні думки або почати думати про те, що ми скажемо у відповідь. У такі моменти нам можуть сказати: «Ви мене не слухаєте!» У фахівця, як і у будь-якої людини, завжди є якісь проблеми, потреби. І у момент бесіди з клієнтом він може ненавмисно перемкнутися на них і недослухати клієнта. Відволікаючих моментів може бути велика кількість. Це втома або нездужання, свої проблеми будинку або на роботі, часто схожі на проблеми клієнтів, незнання культурних і соціальних особливостей етнічної або соціально-демографічної групи, до якої належить клієнт, і багато що інше. Дуже часто буває важко пригадати, що кожен клієнт єдиний та неповторюваний, що кожна нова зустріч із знайомим вже клієнтом - це нове випробування.

Більшість людей, навіть коли вони уважно слухають свого співбесідника, слухають його оцінний. Що це означає? Це означає, що в процесі слухання ви зважуєте або оцінюєте достоїнства або недоліки того, про що з вами говорять. Ці оцінки виявляються в таких термінах, як добре - погано, правильно - неправильно, подобається - не подобається, важливо - неважливо, має значення - не має значення і т.д. Фахівець - не виключення з цього загального правила спілкування між людьми.

Досвідчений фахівець володіє навиками, що допомагають йому уникнути оцінного слухання. Клієнт повинен бути понятим, а вже потім, якщо це необхідно, його можна поправити, якщо він не має рації, або ж допомогти йому поправити себе. Оцінне слухання, за яким неминуче слідує рада, може завдати відчутної шкоди клієнтові і самому процесу роботи з ним. Безумовно, зрозуміти, усвідомити точку зору клієнта - це не те ж саме, що прийняти її. Дійсно, украй необхідно і корисне думка фахівця про те, що точка зору клієнта, після того, як вона зрозуміла, повинна бути модифікована або від неї необхідно відмовитися, або думка фахівця про не зовсім адекватну поведінку клієнта, яку необхідно від корегувати. Тільки такі форми оцінного слухання продуктивні. І взагалі дуже важко уникнути оцінок при бесіді з клієнтом. Проте цілком можливо і корисно відкласти остаточні оцінки на якийсь час, принаймні, на період, коли необхідно вслухатися в те, що говорить клієнт, зрозуміти його, той світ, який його оточує, його точку зору.

Практично неможливо слухати людей на сто відсотків неупереджено. Доросла людина в процесі свого розвитку сформувала в собі різноманітні «фільтри», через які він сприймає інших людей, що оточує його природний і соціальний мир. Ці так звані «культурні фільтри», або екрани, допомагають людині щось не помічати, а чомусь надавати значення. Вони необхідні людині, щоб додати структуру його взаємодії з навколишнім середовищем. І ці особові, сімейні, соціальні і культурні «фільтри» вносять до процесу нашого спілкування, і зокрема, в процес слухання, певні штрихи або нюанси, про які фахівець зобов'язаний знати і приймати їх.

Серед цих чинників такі, як приналежність до підлоги, національність, сексуальна орієнтація соціальний статус, релігійні переконання, політичні переваги, життєвий стиль. Всі ці чинники соціального миру фахівця можуть при певних обставинах перешкоджати повноцінному слуханню.

Ще одним «фільтром», що перешкоджає повноцінному сприйняттю реального клієнта, можуть стати теоретичні схеми, які фахівець засвоїв з навчальних посібників. Наприклад, більшості людей, з якими ми спілкуємося, можна досить просто поставити діагноз шизофренії, якщо керуватися підручниками по психіатрії Якщо фахівець керується лише розпорядженнями, а не чує реального клієнта, чисто технічно бездоганно він може поставити діагноз і втратити клієнта. Теоретичні знання можуть допомогти правильно організувати процес, зорієнтувати на професійну роботу, але можуть і перешкодити вам почути клієнта. Ці моменти теж необхідно знати професійному фахівцеві з соціальної роботи.

Слухати клієнта, а не факти, пов'язані з ним: деякі фахівці намагаються задавати клієнтові незліченну безліч питань, щоб отримати якомога більше інформації. Очевидно, вони думають, що ніж більшу інформацію вони мають в своєму розпорядженні, тим легше ним буде вирішити проблему. Можна отримати дуже багато інформації, але упустити клієнта.

Ще одним відволікаючим від активного слухання клієнта моментом може бути підготовка відповіді. Коли не досвідчений фахівець починає себе питати, як він відповість на те, що говорить йому клієнт, він практично перестає його слухати. Коли фахівець з досвідом починає роздумувати над тим, якою буде якнайкраща відповідь на сказане клієнтом, він також перестає слухати клієнта. Справжня робота - це значно більше, чим приведені в цій книзі технології. Справжня робота схожа на мистецтво. Умілий фахівець, який дійсно уважно слухає і чує клієнта, відчуває основні сюжетні лінії його розповіді, уловлює ключові моменти в мові клієнта, якій би заплутаній або швидкій вона не була, ніколи не важко з відповіддю. Йому не потрібно репетирувати, щоб відповісти. І його відповідь завжди буде направлена на надання допомоги клієнтові, справитися з його проблемою. Коли клієнт закінчує свою розповідь, умілий фахівець ніколи не поспішає з відповіддю або думкою. Він витримує паузу, щоб обдумати те, що йому тільки що сказав клієнт. І лише після цього він почне говорити.

Часто трапляється, що до фахівця з соціальної роботи звертаються дійсно потерпілі від насильства або несправедливості люди, люди в біді. Такі клієнти, природно, викликають відчуття жалості або співчуття. Іноді ці емоції і відчуття можуть бути настільки сильними, що можуть спотворити суть розповіді клієнта про свою проблему.

У взаєминах між людьми природними є прояви симпатії - антипатії. Проте в професійній соціальній роботі, як би це не звучало негуманно, використання симпатії вельми обмежено. Ми маємо тут на увазі та обставина, що якщо фахівець симпатизує клієнтові, він мимоволі стає його спільником. Хороший же фахівець уміло піде від цієї пастки.

Переривання. Ця перепона для спілкування може бути названа перешкодою чисто умовно. Чому? Досвідчений фахівець завжди прагне до діалогу, як найбільш активної форми спілкування. Практика показує, що монологи як одній, так і іншої сторони рідко приносять користь процесу спілкування. Правда, іноді монолог необхідний, коли клієнтові треба виговоритися, розкритися перед фахівцем. Але навіть в цьому випадку за монологом повинен слідувати активний діалог. Проте форми переривання клієнта можуть бути різними по своїх функціях. Іноді просто необхідно зупинити клієнта, щоб уточнити якісь деталі або перевірити, чи правильно фахівець зрозумів клієнта. Але неприпустимо обривати думку клієнта_, коли він не закінчив фразу, щоб вставити своє зауваження або зробити поправку. Іншими словами, можна і необхідно переривати клієнта, якщо це допоможе діалоговій формі спілкування, яка, у свою чергу, служить інтересам клієнта у вирішенні його проблеми.

2. Запишіть признаки які властиві емпатійній особі.

Про емпатії говорили раніше як про якість особи соціального працівника. Результат уваги і слухання виражається в тому, як фахівець відгукується на проблему, з якою прийшов до нього клієнт. Тому наступним кроком до професіоналізму буде отримання фахівцем навичок участі - емпатії і чуйності. Емпатія є однією з форм спілкування між людьми, яка включає уміння слухати клієнта, розуміти його і його міркування. До певного ступеня це необхідно, щоб клієнт міг би повніше зрозуміти себе і діяти відповідно до цього розуміння. Емпатія, таким чином, є свого роду внеском в процес надання допомоги клієнтові. Безумовно, що жоден фахівець поки не в змозі повністю зануритися в світ свого клієнта і відчувати навколишнє життя так, як це робить клієнт, але наблизитися до цьому цілком можливо. Емпатія допомагає фахівцеві наблизитися до «занурення» у внутрішній світ клієнта. У релігійній свідомості емпатія є цінністю, свого роду філософією буття. Фахівці «психології успіху» вважають, що емпатійне спілкування складає одну з семи якостей, необхідних для того, щоб добитися успіху в житті.

Навики спілкування, пов'язані з тим, як відповідати і зав'язувати діалог з клієнтами складаються з трьох компонентів: сприйнятливості, знанням як це робити, і наполегливості. Використання фахівцем навиків спілкування залежить від чіткості сприйняття інформації, отриманої від клієнта. Якість сприйнятливості залежить багато в чому від ступеня розвиненості емпатії і практичного здорового мислення. Розвинути сприйнятливість можна в процесі практики. Коли фахівець знає, яку у відповідь реакцію чекає від нього клієнт, необхідно уміти донести її до нього. Чітке сприйняття і відмінне уміння не матимуть сенсу, якщо їх не застосувати в потрібній ситуації. Якщо фахівець бачить, що клієнта необхідно поправити, і знає, як це зробити, але не робить цього, то він не здасть залік по умінню наполягти на своєму. Навик залишиться нерозкритим і не сформується в уміння. Звичайно ж, наполегливість і завзятість не є абсолютними ціннісними установками на всі випадки практичної соціальної роботи.

Як розуміти і відповідати емпатійно. Емпатія включає уміння перевести результат розуміння життєвого досвіду клієнта, його відчуттів на мову, за допомогою якої фахівець ділиться цим розумінням з клієнтом.

Можна уявити собі студента, який приходить до свого викладача-куратора, сідає перед ним з опущеною головою, не дивиться йому в очі і пригнічено розповідає, що він тільки що провалив іспит, що його подруга сказала, що більше не хоче його бачити, що його вигнали з роботи, де він підробляв. Викладач, будучи фахівцем-практиком з соціальної роботи, бачить, що студент схвильований і одночасно випробовує депресивний стан (відчуття). Спочатку він розуміє, що відбулося із студентом (події) і що він зробив (вчинки), щоб ще більше посилити свою проблемну ситуацію. Викладач повідомляє студента, що він розуміє його і ситуацію, в якій той опинився. Це базова емпатія. Якщо фахівець правильно сприймає клієнта, тобто відображає ситуацію так, як її бачить клієнт, то це вже буде дійсна емпатія. У нашому прикладі досвідчений фахівець, звичайно, відмітив, що студент злиться на тих, хто залучений в його ситуацію, що він бере на себе відповідальність за свої біди. Але це спостереження досвідчений фахівець поки залишить для себе, відкладе на якийсь час, до тих пір, поки не пройде гострота моменту.

Використання емпатії. Найчастіше фахівець користується технікою емпатії в досягненні конкретної мети для того, щоб:

• збудувати правильне відношення з клієнтом;

• збудити клієнта до самоаналізу;

• перевірити правильність сприйняття клієнта;

• подати підтримку клієнтові;

• полегшити спілкування: емпатія сприяє спілкуванню на рівні діалогу, духу співпраці в процесі надання допомоги;

• привернути увагу;

• дисциплінувати фахівця - емпатія одночасно примушує реагувати клієнта і тим самим спонукає його до дії;

• укріпити позиції фахівця. - Емпатія допомагає «вимостити дорогу» до жорсткіших форм технологічного процесу соціальної роботи, таким як критика сприйняття і позиція клієнта, визначення цілей, формування стратегій і перехід до рішучих дій.

Емпатія як форма соціального буття є однією з цінностей людського співтовариства. Емпатія як навик спілкування має інструментальний характер. Тобто емпатія хороша до певного ступеня, поки він сприяє досягненню конкретної професійної мети.

3. Запишіть у робочий зошит помилки, які заважають консультанту у його роботі.

В результаті практичної соціальної роботи були вироблені певні правила, знання яких може допомогти фахівцеві підвищити якість своїх емпатійних реакцій:

• дайте собі час небагато подумати;

• прагніть бути коротким в своїй відповіді;

• прагніть емоційно підігравати клієнтові, одночасно залишаючись самим собою.

У практиці соціальної роботи у зв'язку з емпатійним спілкуванням склалися певні правила із знаком мінус, тобто правила того, чого не треба робити, щоб не перешкодити емпатійному спілкуванню. Відповіді багатьох початківців соціальних працівників, як правило, далекі від справжньої емпатії.

Типові помилки полягають в наступному:

1. Проблема клієнта залишається без відповіді. Навіть на найскладніше питання необхідно дати хоч би коротку відповідь. Інакше клієнт подумає, що його проблеми не заслуговують відповіді фахівця.

2. Відповідь у вигляді питання. Не можна відразу ж поставити питання типу: «І як довго вас хвилює ця проблема?» У такій реакції фахівця ковзає зневага до того, що турбує клієнта. Це дань технологічній схемі, відповідно до якої необхідно отримати якомога більше інформації про клієнта.

3. Використання кліше. Фахівець може відповісти клієнтові, що у багатьох трапляються такі ж проблеми, або, що його проблема не дуже серйозна і він не повинен так переживати. Це - типове кліше.

4. Помилковою відповіддю може бути і переказ з коментарями фахівця того, що сказав клієнт. Інтерпретація включає зазвичай те, що клієнт не побачив в своїй ситуації, що було приховане від свідомості клієнта.

5. Невірним було б замінити емпатійну відповідь якою-небудь радою або рекомендаціями. Клієнт чекає співчуття, а не рекомендацію.

6. Не рекомендується замість емпатійної відповіді відтворити те, що тільки що сказав клієнт. Це зробить набагато кращим звичайний магнітофон.

7. Найпоширенішою помилкою, як показує практика, є підміна емпатійної відповіді виразом симпатії до клієнта і згоди з ним. Емпатія відмінна від симпатії. Типовим виразом симпатії є жаль, жалість, співчуття, співчуття, співчуття. Емпатія ж зв'язана перш за все з розумінням. Симпатія заснована на згоді з тією людиною, на яку вона направлена. Емпатія заснована на розумінні і визнанні клієнтом людини, до якої вона звернена.

Запитання і завдання для самоконтролю.

Висновки (стисле резюме)

Отже, емпатія є невід'ємною частиною комплексу навичок і умінь фахівця з соціальної роботи. Якщо зробити підсумок вищесказаному про емпатії як базові навички, то його можна представити у вигляді конкретних практичних порад:

• проявляйте чуйність до клієнта як в реальності, так і на психологічному рівні;

• відкладайте ваші міркування і критичні зауваження на якийсь час. Постарайтеся побачити ситуацію очима свого клієнта;

• прагніть реагувати якомога частіше, причому чітко і стисло, на ключові моменти в розповіді клієнта;

• проявляйте гнучкість і терпіння, щоб клієнт не відчув безвихідність свого положення;

• використовуйте емпатію, щоб клієнт зміг зосередитися на головному і істотному для нього;

• не поспішайте із з'ясуванням найбільш хворобливих для клієнта моментів і переживань;

• постійно тримайте в голові, що комунікаційний навик емпатії завжди необхідно розвивати, що це інструмент допомоги клієнтові побачити себе реально, усвідомити свою проблемну ситуацію з кінцевою метою справитися з нею найбільш ефективним шляхом.

Розділ 2.3.

Тема: „Методичні основи сімейного консультування”.

Зміст.

1.Теоретичні моделі консультування сім’ї.

2. Техніка консультування сім’ї.

3. Методи групової роботи з батьками.

4. Методика сімейного консультування, яка орієнтована на дитину.

Ключові слова: моделі консультування, біхєвіорістичний підхід, концепція консультування сім’ї, контекстне консультування, психодинамічний підхід, роджеріанське інтерв’ю, субсистема.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє засвоїти основні моделі та підходи до консультування сім’ї.

Мати уяву про ефективне та неефективне консультування сім’ї.

Знати обґрунтування методу створення батьківських груп.

Володіти ключовими поняттями: моделі консультування, біхєвіорістичний підхід, концепція консультування сім’ї, контекстне консультування, психодинамічний підхід, роджеріанське інтерв’ю, субсистема.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.3.

При вивченні Розділу 2.3. важливо:

• усвідомити розмаїття підходів та технік консультування сім’ї;

• охарактеризувати методи групової роботи з батьками;

• сформувати свою точку зору щодо проблем сучасної сім’ї.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

• психодинамічному підході;

• клієнт-центрованому підході;

• моделі соціально-педагогічного консультування, яка засвоєна на досвіді;

• структурній та стратегічній моделі.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

• встановлення контакту з сім’єю;

• визначення проблеми;

• робоча фаза;

• прийняття рішення дії;

• зворотній зв’язок.

Вивчаючи пункт 3, напишіть поради сімейного соціального консультанта батькам.

Вивчаючи пункт 4, зверніть увагу на основні напрямки та задачі сімейної терапії.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте. Випишіть у робочий зошит види сімейного консультування.

Теоретичні моделі психологічного консультування сім'ї

Біля витоків професійної психологічної допомоги сім'ї стояли лікарі-психіатри і психотерапевти, які спиралися на ту або іншу теорію особи. Моделі психологічного консультування сім'ї на основі психоаналізу стали створюватися досить пізно.

Психодинамічний підхід

До психодинамічного підходу слід віднести концепцію психологічного консультування сім'ї М. Боуэна (1984) і концепцію контекстної психологічної допомоги сім'ї Д Ульріха (1981).

Згідно першої концепції, сім'я - це емоційна система, в яку входять всі члени сім'ї, сім'ї, що живуть, покійні і такі, що знаходяться зовні. Емоційна система сім'ї як загальне «Я» впливає на дітей і формує їх осіб, серед яких можна виділити два типи: відособлену, незалежну і підпорядковану, залежну від сім'ї. Люди з таких сімей мають схильність створювати подібні сімейні союзи.

Визначальне значення для оптимального функціонування особи в соціумі і сім'ї має рівень диференціації і інтелекту. На думку М. Боуена, абсолютна диференціація особи є недосяжним ідеалом. Проте на його основі можна визначити поняття ідеального браку і поставити максимальні завдання психологічного консультування. При ідеальному браку подружжя відрізняється високим рівнем диференціації і здатні погоджувати емоційну інтимність з автономією. Такі відносини дозволяють батькам належним чином виховувати дітей, не примушуючи їх жити відповідно до своїх нереалізованих цінностей.

З урахуванням поняття ідеального браку сімейне консультування будується на основі спостережень емоційних процесів, що виявляються в сім'ї. Спостереження пов'язане з щирими розповідями клієнтів про себе, а цілеспрямована допомога - з рекомендаціями психолога.

Контекстне консультування сім'ї будується на вивченні досліджуваних з покоління в покоління традицій, а завдання психолога - допомогти членам сім'ї по-новому оцінити сімейні відносини в контексті цих традицій. Особа не може сама звільнитися від контексту попередніх поколінь, тому позитивні або негативні оцінки людей спираються на наші фантазії і забобони. Баланс обов'язків (боргів) і прав (повернути собі довгі) формується через ухвалення і виконання ролей, пропонованих батьківською сім'єю. Дитина має більше обов'язків, чим має рацію. При дисбалансі батьки часто проектують на дитину борги інших людей. Баланс має рацію і обов'язків - ознака добре функціонуючої сім'ї. Мета контекстного психологічного консультування - забезпечити цей баланс, поглибити щирість, довіру, відвертість в сім'ї, її здібність до узгоджених дій. Роль психолога полягає в тому, щоб спонукати сім'ю до таких змін

Біхєвіорістичний підхід до консультування сім'ї.

Визначальною умовою успішного консультування в рамках цього підходу є інтерес не до причин, а до наслідків, турбота про те, «як», «коли», «де», «що». Передбачається, що хороша сім'я знаходиться в стані балансу між програшем і виграшем, покаранням і заохоченням (Д. Тіболт, Р. Келлей, 1959). Приємні емоцій в ній більше, ніж неприємних (Р. Вейс, Р. Патерсон, 1974). Така сім'я може самостійно вирішувати проблеми (Р. Марголін, 1979). Мета консультування полягає в тому, щоб навчити сім'ю самостійно вирішувати сімейні проблеми. Досягненню цієї мети може сприяти тренінг батьківських здібностей (З. Гордон, Н. Давідсон, 1981), тренінг умінь оцінювати і коректувати сімейні відносини (Р. Стюарт, 1980) і інші форми роботи.

Гуманістичний клієнт-центрований підхід до сімейного консультування

Психотерапевтична модель допомоги сім'ї заснована на гуманістичному клієнт-центрованому підході, розробленому американським психотерапевтом Карлом Роджерсом (1942).

У основі цієї моделі лежать декілька передумов: індивідуальний підхід до консультативної роботи з сім'єю, опора на особові ресурси клієнта і психолога, закономірності і психотерапевтичний потенціал спілкування в діаді (консультант - клієнт) і в групі (у тому числі і сімейною); використання потреби в допомозі, її професійний характер.

Таким чином, ця модель припускає, по-перше, встановлення контакту з клієнтом, який здоровий з медичної точки зору, але випробовує те або інше неблагополуччя в сімейному житті, потребує допомоги і просить про неї; по-друге, проведення психологічної діагностики, направленої на виявлення причин неблагополуччя і визначення можливих форм допомоги; по-третє, власне консультативну роботу, коректувальні або психотерапевтичні заходи, направлені на зняття наявного неблагополуччя шляхом активації власних психологічних ресурсів клієнта або сім'ї в цілому.

Гуманістичний клієнт-центрований підхід має на увазі установку консультанта на активне слухання і розуміння клієнта, його безумовне ухвалення, безоціночне відношення, емпатію по відношенню до клієнта, а також уміння бути самим собою, без нальоту професійного снобізму і менторства. Гуманні якості соціальної поведінки психотерапевта, активні пошукові зусилля, щирість роблять його зразком душевної рівноваги, ніж позитивно впливають на процес консультування і його результат.

Такі установки характеризують роджеріанськоє інтерв'ю. Консультант, що працює в цьому ключі, не думає про свого клієнта як про слабкого, дезадаптовного, безвольного, не здатного самостійно вирішувати проблеми. Навпаки, для клієнт-центрованого підходу в консультуванні характерне позитивне уявлення про людину.

Модель соціально-педагогічного консультування сім'ї, заснована на досвіді.

Г. Навайтис виділяє також модель психологічного консультування сім'ї, засновану на досвіді, розроблену В. Кэмплером (1981). Автор вважає, що, не дивлячись на те, що людина спочатку схильна до співпраці, а сім'я володіє потенціалом для підтримки розвитку особи, виникають труднощі, пов'язані із спілкуванням. Мета консультування сім'ї - допомогти їй випробувати досвід успішніших зустрічей. Організовувані психологом зустрічі сім'ї створюють підтримуючу атмосферу, дають можливість не тільки виразити свою індивідуальність і бажання, але і дізнатися наміри і бажання інших, зрозуміти відмінності в потребах. Сімейні труднощі обговорюються в ситуації «тут і тепер».

Структурна модель консультування сім'ї

Структурна модель консультування сім'ї С. Минухина (1984) трактує сім'ю як безперервний експеримент по створенню і перебудові сімейної системи. Структуру сім'ї утворює мережа вимог і функцій, що формують способи взаємодії в сім'ї. Система сім'ї складається з наступних підсистем: подружньої пари, батьків, дітей. Субсистема батьків з'являється в результаті трансформації подружньої пари після народження дитини. Проте подружня пара не зникає, а змінюється. Кожний з подружжя має своє поняття про батьківство і материнство. Субсистема батьків змінюється, пристосовуючись до вікових особливостей дітей. Крім того, модифікується субсистема дітей. Вся сім'я пов'язана із зовнішнім світом. Межі між субсистемами повинні бути чіткими, але не ригідними і не дифузними. Успіх сімейного життя криється в здібностях змінюватися, перебудовувати структуру сім'ї з урахуванням нових обставин і зрілості членів сім'ї. Цілі структурної психологічної допомоги сім'ї:

створення ефективної ієрархічної структури, в якій батьки є авторитетом для дітей;

утворення ефективної батьківської коаліції, в якій батьки підтримують один одного при пред'явленні вимог до дітей;

розширення субсистеми дітей в субсистему однолітків, спонука до спілкування поза сім'єю;

створення тих, що відповідають віку дітей експериментів з автономією і незалежністю.

Стратегічна модель консультування

Ця модель консультування (Дж. Галлей, 1963) виходить з положення про те, що люди поводяться логічно в рамках власних концептуальних структур. Концептуальна структура - це сукупність висновків про світ, інших людей, себе. Нова інформація не може змінити цієї структури, вона лише доповнює ту, що існує. Тому від концептуальної структури залежить вирішення проблем, з якими стикається людина. У цій моделі проблеми сім'ї пов'язані із способами взаємодії. Зміни в сімейних відносинах можуть відбутися завдяки обопільним змінам значень, які приписуються тій або іншій поведінці. Консультант упроваджує нові значення через розширення концептуальної структури сім'ї. Парадоксальна інтерпретація поведінки членів сім'ї спирається на установку про нормальність всього, що відбувається в сім'ї.

Серед видів сімейного консультування розрізняють індивідуальне консультування подружніх пар, групове консультування подружніх пар, групове консультування сімей і консультування сімейних спільнот.

Ефективність різних видів консультування визначається залежно від їх методології. Узагальнюючи різні підходи до визначення ефективності консультування, Г. Навайтис (1999) виділяє найбільш поширені з них:

фіксація об'єктивних показників, що свідчать про ефективність (кількість розлучень, збережених сімей після консультування);

фіксація суб'єктивних показників (результатів тестування сім'ї до і після консультування);

наближення сімейних відносин до стану, котрий в якій-небудь моделі консультування вважається оптимальним;

виконання контракту консультування.

Соціально-педагогічне консультування проводиться на різних етапах розвитку сім'ї. В цьому випадку розрізняють:

дошлюбне консультування (індивідуальне консультування неповнолітніх, таких, що мають труднощі в спілкуванні з іншою людиною; групове консультування неповнолітніх з питань спілкування з іншою людиною);

шлюбне посередництво (навчання умінню позитивно представити себе іншим, зав'язати знайомство; підвищення здатності адекватно розуміти мотиви і поведінки людей іншої статі);

консультування молодих сімей (консультування тих, хто вступапє в брак; консультування молодого подружжя на початку сімейного життя; консультування молодого подружжя, що чекає дитину і в перший рік після її народження);

консультування зрілих сімей

(що мають проблеми спілкування);

консультування сімей, що складаються з людей старшого віку (надання новому змісту функціям сім'ї; їх пристосування до потреб подружжя, що змінилися, підтвердження їх прав і обов'язків; відтворення і корекція сімейних відносин).

2. Прочитайте та законспектуйте вимоги до консультативної інформації.

Процес консультування включає когнітивний і емоційний аспекти. В ході консультування не тільки з'ясовуються проблеми клієнта або сім'ї в цілому і знаходяться якісь шляхи їх рішення на раціональному рівні. Консультація - це перш за все спілкування, встановлення емоційних контактів з сім'єю, певна динаміка цих контактів, що створює умови для саморозкриття за допомогою емоційно-раціональних чинників внутрішніх ресурсів особи (У. У. Столин,1993).

Процес консультування можна умовно розділити на п'ять фаз: встановлення контакту, визначення проблеми, робоча фаза, фаза рішень і дій і фаза зворотнього зв'язку.

Перша фаза - встановлення контакту з клієнтом. Підсумок: визначення меж взаємодії з ним. Здійснюється в ході первинної консультативної бесіди. У цій фазі встановлюються дистанція спілкування і його складові. Консультант ще до бесіди спостерігає за сім'єю, контактами батьків і дитини. Він визначає тип їх поведінки в комунікації з дитиною, відзначає особливості реакцій дітей і батьків в діаді, характер вербальних і невербальних контактів, способи оцінки і регулювання поведінки дитини.

У первинній бесіді виявляється характер відношення батьків до соціального педагога (ділове, рентне, ігрове) і встановлюються межі взаємодії з сім'єю.

Досвідчений консультант вже при першій зустрічі може отримати інформацію про історію розвитку дитини, виховний потенціал сім'ї, тип сімейного виховання, педагогічні установки батьків. Ця фаза дозволяє клієнтові оцінити можливості психолога, зорієнтуватися в тих процедурах, які здійснюватимуться; він отримує установку на серйозну, тривалу роботу самої сім'ї.

Друга фаза - визначення проблеми клієнта, проблеми (болі) сім'ї. Підсумок: згода клієнта і консультанта в розумінні проблеми. На цьому етапі клієнт сам визначає проблему. Консультант прояснює її, позначивши як реальну проблему. Клієнт і консультант, обговорюючи альтернативні гіпотези, приходять до єдиної думки. Клієнт приймає проблему. Консультант може надати клієнтові право формулювати проблему не від власної особи, а щодо «третіх осіб». На цьому етапі важливо прийти до згоди щодо розуміння проблеми-дилеми. Інакше доводиться починати весь консультативний процес спочатку.

Характер бесіди (кероване або некероване інтерв'ю) визначається цілями консультування, індивідуальними особливостями клієнта і прийнятим теоретичним підходом.

Третя фаза - робоча. Підсумок: нове розуміння клієнтом проблеми.

Для цієї фази характерна наступна динаміка: структуризація зв'язку між клієнтом і консультантом, створення контрольованих умов для неврозу, перенесення і опір клієнта, вихід клієнта з перенесення (трансферу) і отримання їм суверенітету.

Четверта фаза - ухвалення рішення і дії. Підсумок: ефективна поведінка клієнта в природній ситуації.

У цій фазі, спираючись на певну консультативну теорію, фахівець розробляє план дій, стратегію своєї поведінки, які приводять клієнта до пошуку і знаходження виходу з ситуації, що створилася. Знайшовши оптимальне для себе рішення, прийнявши його як власне, знайшовши самостійність і упевненість в собі, клієнт ухвалює рішення діяти. Разом з консультантом він сортує різні способи дій, вибравши, нарешті, найбільш прийнятний для себе варіант. Потім він перевіряє цей варіант в природних умовах. У разі успіху він переносить своє рішення на поведінку в цілому.

П'ята фаза - зворотний зв'язок. Підсумок: задоволення клієнта процесом консультування і його результатами.

Частково консультант отримує цю інформацію вже в процесі консультування, коли спостерігає поведінкові ознаки перенесення. Він також може проводити епізодичні повторні зустрічі, прояснюючи ситуацію.

Орієнтуючись на принцип зворотного зв'язку, консультант судить про правильність вибраної стратегії і тактики консультування і повинен реалізувати наступні вимоги до консультативної інформації: конкретність і конструктивність її змісту; адресність конкретній особі; констатуючий, своєчасний і споживчий характер.

Стратегією консультанта повинне бути не прагнення викрити клієнта, з'ясувати, хто має рацію, а хто винен в сім'ї. Консультант покликаний, перш за все полегшити психоемоційний стан клієнта, зняти його душевний біль.

Консультант може вибрати різні типи підтримки клієнта: впливовий або уважний, такий, що питає або затверджує, ставить діагноз або прагнучий до розуміння.

Впливовий консультант, що представляє клієнта слабким, заряджатиме його енергією, оптимізмом, передавати йому свою силу і упевненість.

В процесі роботи консультантові необхідно відпрацьовувати спеціальні уміння і навики: ставити відкриті і закриті питання; фіксувати увагу на головних думках клієнта, його відчуттях; слідувати в бесіді за логікою клієнта; опановувати умінням перефразовування (прояснення сенсу) і підсумовування найважливіших висловів клієнта, виразного мовчання; висунення і докази гіпотез і сумісного ухвалення рішень.

Консультант повинен навчитися щиро виражати свої відчуття і управляти ними, не допускаючи при цьому в консультативній бесіді вільного світського діалогу, закритості або надмірного саморозкриття. Не слід жорстко дотримуватися первинної гіпотези, оскільки вона може виявитися помилковою. Без належного мотивування слід уникати лобових питань, ігнорування або дискредитації думки співбесідника, монологічності і авторитарності.

Отже, консультування сім'ї спирається на різні теоретичні підходи, що обумовлює різноманітність техніки і методів роботи психолога. Зміст сімейного консультування обумовлений його виглядом, орієнтацією на вік сім'ї, її конкретні підсистеми відносин, проблеми і потреби клієнтів. До сімейного консультування застосовні всі загальні вимоги, що пред'являються до консультанта.

3. Розробити тренінг роботи з батьками.

Незалежно від того, які особливості основного порушення у взаєминах «батько - дитина», батьки, що звернулися до консультанта, як правило, займають невірну позицію, тобто їх відносини з дітьми неефективні.

Причинами неефективного батьківського відношення можуть бути: педагогічна і психологічна неписьменність батьків; ригідні стереотипи виховання; особові проблеми і особливості батька, що вносяться до спілкування з дитиною; вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батька з дитиною.

Всі ці спотворення батьківського відношення можуть бути виправлені за допомогою психотерапії і психологічної корекції. У цих цілях використовуються батьківські групи.

Цілі і форми групової роботи обмежені батьківською темою. Група перш за все звертається до проблем виховання дітей і спілкування з ними. Особові проблеми учасників обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем.

По стилю проведення корекції групи структуровані. Теми для обговорення, ігрові і домашні завдання пропонує ведучий, Таким чином, він займає в групі більш авторитарне і лідируюче положення, ніж у вільній групі.

Обґрунтування методу батьківських груп

До неспецифічних ефектів відноситься отримання батьками інформації про сприйняття дитиною сімейної ситуації своїх батьків, про динаміку його поведінки в групі.

У групі беруть участь від 10 до 15 батьків (сімейні пари або один з батьків). Заняття проводяться один раз в тиждень протягом чотирьох годинників. Весь курс (10 занять) складає 40 годин. Паралельно працює дитяча група, в якій можуть займатися 5 - 8 дітей від семи до десяти років.

Методика занять з батьками

Уявлення батьками на крузі спілкування себе і своїх труднощів (проблем), запитів і цілей участі в групі (на першому занятті). Роз'яснення завдань батьківських груп.

Обговорення тим (на подальших заняттях):

Ми і наші батьки. Сімейні лінії. Відтворення відносин і конфліктів.

Роль батьківських очікувань. Що вони можуть спровокувати і породити у дітей? Як наші страхи стають страхами наших дітей?

Що батьки повинні дати дітям і що діти повинні дати батькам?

У чому суть виховання - в навчанні або в спілкуванні?

Які етичні основ батьківства?

Як склалося б наше життя, якби у нас не було дітей?

Чи може дитина заважати нам жити?

Суперечність наших відчуттів в спілкуванні з дітьми. Оптимальна дистанція в спілкуванні з дітьми.

Наші конфлікти з дітьми (включається елемент програвання ролей).

Подальші теми виникають з обговорення матеріалів програвання:

1. Стереотипні взаємодії з дітьми і їх виявлення.

2. Привнесло додаткового неадекватного афекту в спілкування з дітьми.

3. Емоційні «рахунки» дитині.

4. Як ми караємо дітей? Як карати дітей? Роль ярликів.

Наступні матеріали складаються під впливом відомостей, отриманих від дітей:

1. На які сигнали і стимули реагують діти?

2. Вербальне і невербальне спілкування з дітьми. Роль тілесних дотиків в спілкуванні.

3. Якими нас бачать наші діти? Обговорення малюнків «Батьки у вигляді неіснуючої тварини».

4. Сім'я, як її бачать діти. Обговорення гри «Сімейний портрет».

Методи групової роботи з батьками

Основний метод групової корекції батьківських відносин - когнітивний-поведінковий тренінг, що включає ролеві ігри і програму відео тренінгу.

У батьківських групах практикуються різноманітні допоміжні методи психокорекції: дискусія, психодрама, аналіз сімейних ситуацій, вчинків, дій дітей і батьків, їх комунікацій у вирішенні проблем, проба на сумісну діяльністю також спеціальні вправи на розвиток навиків спілкування, ефективність яких можна перевірити по спеціальному каталогу. Нижче ми приводимо деякі з них.

Метод групової дискусії, використовуваний в групі, підвищує психолого-педагогічну письменність батьків, їх загальну синтезивність до дитини і його проблем, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання. У міру розгортання дискусії в неї можна включати елементи програвання ситуацій і відеокорекції.

Метод відеокорекції полягає в програванні завдань психолога, при цьому ведеться відеозапис взаємодії батька і дитини, яка потім є видимим і аналізується в групі або самими батьками.

Метод гри допомагає моделювати і відтворювати в контрольованих умовах сімейні ситуації. Прикладами таких ігор можуть служити «Архітектор і будівельник», «Приємний спогад», «Неприємний спогад».

У першій грі будівельник із зав'язаними очима під керівництвом архітектора, якому заборонені які-небудь дії руками, повинен розставити в певному порядку кубики на великій карті. При цьому батько і дитина повинні побувати в різних ролях.

У другій грі необхідно пригадати і поговорити про що-небудь приємному для дитини і батька і показати, як це було.

У третій грі потрібно пригадати і програти останню сварку батька з дитиною, а потім поговорити про відчуття дитини і батька.

Метод сумісних дій заснований на виконанні дитиною і батьком загального завдання. Після виконання завдання проводиться його аналіз.

Метод конструктивної суперечки допомагає порівнювати різні точки зору батьків на виховання дитини, вирішення проблемних ситуацій, прислухатися один до одного, вибирати найбільш раціональні і ефективні підходи на основі співпраці.

Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім'ї, виробляє уміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати аргументи іншої людини, у тому числі і власну дитину. На початку і кінці циклу проводяться сумісні заняття батьків з дітьми.

Динаміка батьківської групи містить три фази:

фазу орієнтації і залежності

фазу конфліктів

конструктивну фазу.

На початку занять учасники ще не дуже добре орієнтуються в обстановці, залежні від психолога, чекають його вказівок, «промацують» один одного. Далі група вступає у фазу конфліктів. На цьому етапі з'являється щирість у висловах, відкрито виражаються відчуття, які в основному носять негативний характер. Поступово конфлікти згладжуються, з'являється інтерес до обговорюваних проблем, знижується напруження емоцій, вони набувають позитивної модальності. Це означає, що група знаходить коректувальну здатність.

Таким чином, основним змістом занять коректувальних батьківських груп є обговорення і психодраматичне програвання типових ситуацій внутрісімейного спілкування і особливостей взаємодії з дитиною. Заняття включають також психогімнастичні прийоми і різні варіанти соціометричних методик.

4. Приведіть приклад типових причин звертання батьків до соціально-педагогічного консультанта.

Методика сімейної терапії, орієнтованої на дитину

Основні напрями і завдання сімейної терапії

В даний час сімейна терапія є достатньо гнучким підходом і може включати індивідуальні зустрічі з членами сім'ї, роботу з окремими сімейними підсистемами (подружньою, дитячий-батьківською, тріадою «батьки і проблемна дитина» і т. д.), нуклеарною сім'єю. В ході терапії робиться акцент на сумісні зустрічі і планується створення умов для зміни у всій сімейній системі

Психотерапевтичні підходи можна класифікувати, виходячи з їх орієнтації на сімейну історію, на структуру або процес сім'ї, на переживання (Льовант, 1980).

Роль терапевта в першій парадигмі полягає в тому, щоб полегшити процес відкриття сімейних залежностей, досягти інсайта в усвідомленні їх невідповідності і допомогти звільнитися від них.

Парадигма структура/процес робить акцент на поточних особливостях взаємодії в сім'ї і взаєминах цих патнерів з симптомами або проблемами ідентифікованого пацієнта. Як правило, це короткострокова терапія, сфокусована на проблемі. Терапевт грає роль експерта. Його завданням є діагностування дісфункціональних елементів системи і планування серії втручань, які пропонують сім'ї альтернативи, що часто носять парадоксальний характер.

Підходи, орієнтовані на переживання, включають гештальтську, емпіричну і клієнт-центровану школи сімейної терапії. Ці напрями більше зацікавлені в підвищенні якості життя особистості в сім'ї, чим в подоланні симптомів або зміні сімейної системи. Підхід до терапії в цих системах заснований на інтенсифікації афектного досвіду членів сім'ї, сприяючого їх особовому зростанню і самоактуалізації. Роль консультанта полягає у віддзеркаленні сімейної взаємодії і приєднанні до сімейного процесу так само, як і окремої особи.

Проте багато психотерапевтів використовують в своїй практиці різноманітність підходів. Зокрема, В. Сатир поєднує гуманістичний, системний і комунікативний підходи і доповнює їх також історичним аналізом сім'ї (метод сімейної генограми).

У системній сімейній терапії використовується шестирівнева модель діагностики сімейної системи, що дозволяє висувати приватні гіпотези з позицій кожного з членів сім'ї.

Рівень 1. Проблеми із зовнішнім соціальним оточенням. Цей рівень розглядає проблеми сім'ї в контексті соціальних зв'язків (заняття в школі, робота членів сім'ї, житлові умови, доходи, відносини з друзями, сусідами і т. д.). Це область соціальної роботи або соціальної психіатрії.

Рівень 2. Проблеми в сімейній системі. На цьому рівні розглядаються проблеми сім'ї як природної групи. Акцент робиться не на індивідуальних характеристиках членів сім'ї, а на їх взаємодіях і структурних особливостях сімейної організації. Тут доречна сімейна психотерапія.

Рівень 3. Когнітивні і поведінкові проблеми. Вони охоплюють порушення або труднощі в області емоцій, когнітивних функцій або поведінки пацієнта, з'ясовні з позицій теорії навчання, наприклад, низька самооцінка, нерозвиненість соціальних навиків, відставання в навчанні. Основними видами допомоги тут є поведінкова і когнітивна терапія.

Рівень 4. Емоційні конфлікти з аспектами несвідомого. Для даного рівня найбільш поширеним діагнозом є невроз, невротичний конфлікт. Емоційні розлади мають як усвідомлювану, так і неусвідомлювану основу. Це область психоаналізу.

Рівень 5. Порушення розвитку і особові розлади. На даному рівні формуються тривалі і глибинні властивості особи і відхилення в її розвитку. Це стосується темпераменту, характеру, порушень і специфічних аномалій розвитку. Гіпотези цього рівня у меншій мірі оптимістичні і вимагають тривалої психотерапії.

Рівень 6. Біологічні порушення. Допомога на цьому рівні є медикаментозною.

У вітчизняній психотерапії досить добре відома концепція сім'ї як джерела психічної травматизації особи, яка пов'язує особу з порушенням функціонування сім'ї (Э.Г.Эйдемиллер, 1990).

Техніка сімейної системної терапії по Э. Г. Эйдемиллеру

1. Об'єднання психотерапевта з сім'єю, приєднання його до сім'ї, що надається, структурі ролей:

• встановлення конструктивної дистанції - вільне розташування членів сім'ї;

• приєднання через синхронізацію дихання до того члена сім'ї, який заявляє проблеми;

• пряме і непряме віддзеркалення поз, міміки, жестів учасників психотерапії;

• використання психотерапевтом в своїй промові предикатів, що відображають репрезентативну систему заявника проблеми і інших членів сім'ї;

• збереження сімейний статус-кво, тобто тієї структури ролей, яку сім'я демонструє психотерапевтові.

2. Формулювання терапевтичного запиту:

• ініціатор звернення, як правило, формулює маніпулятивний запит: «Моя дитина погано вчиться. Він неслухняний. Зробіть так, щоб він був іншим». Таке пояснення дозволяє ініціаторові дистанціюватися від несвідомого або усвідомлюваного відчуття провини, зняти з себе відповідальність за те, що відбувається в сім'ї і перенести її на дитину або психотерапевта;

• прийоми метамоделювання і психотерапевтичної метафори дозволяють перекласти запит з поверхневого маніпулятивного рівня на рівень усвідомлення матір'ю і батьком своєї неефективності в ролі батьків;

• це дає їм можливість поступово перейти до усвідомлення своєї неефективності в ролі подружжя;

• паралельно з формулюванням запиту досліджуються ресурсні стани сім'ї як системи і окремих її членів. «Чи був у вашій сім'ї момент, коли ви відчували себе комфортно? Як ви цього добивалися?»;

• на етапі формулювання терапевтичного запиту важливо досліджувати цілі, поставлені кожним членом сім'ї, перевівши вивчення сім'ї з площини аналізу минулого в ситуацію «тут і тепер». Екскурси в минуле здійснюються лише у пошуках ресурсних станів членів сім'ї;

• виявлення простих когнітивних сценаріїв, що обираються членами сім'ї, можна здійснювати по методиці Э. Г. Эйдемиллера і Э. Г. Юстицкого (1990) «Наївна сімейна психологія», яка ускладнює і додає цим сценаріям динамічний альтернативний характер.

3. Реконструкція сімейних відносин:

• робота психотерапевта сприяє встановленню меж між підсистемами, посиленню одних і ослабленню інших. Якщо раніше дружини змішували подружні і батьківські відносини, що приводило до незадоволеності подружніми відносинами і симптому дитини, то тепер розділення вказаних підсистем в процесі терапії сприяє підвищенню їх компетентності як подружжя і батьків;

• впродовж сімейної терапії використовуються наступні прийоми: збалансованість в дослідженні негативного і позитивного досвіду сім'ї, використання дворівневого зворотного зв'язку, сімейна психодрама, сімейна скульптура).

4. Завершення психотерапії і від'єднання:

• про завершення психотерапії свідчить досягнення поставленої мети;

• дотримання обумовленого тимчасового контексту (мінімальний час для реконструкції сімейних відносин складає 6 годин, 3 сесії, максимальне - 16 годин, 8 сесій);

• екологічна перевірка - створення членами сім'ї образу свого майбутнього.

На останньому занятті у ряді випадків членам сім'ї пропонується представити себе у відрізку майбутнього: як вони взаємодіятимуть, що у них вийде, що не вийде. Обговорення цієї роботи дозволить визначити найбільш ефективні шляхи використання ресурсних станів. На цьому етапі ефективне використання невербальної процедури «Сумісне малювання сімейного щастя».

Приклад використання інтеграційної моделі сімейної терапії по А. В. Черникову

Привід звернення. Хто направив

У психологічну консультацію звернулася жінка 32 років з семирічним сином Васею. На момент зустрічі з психологом він закінчував першу чверть першого класу. Останні три тижні його регулярно рвало біля воріт школи. Крім того, з 1 вересня він страждав частими позивами в туалет і міг надовго застрявати там перед виходом в школу. Лікар не знайшов у нього ніяких біологічних підстав для цих симптомів і направив до невропатолога, а той - в психологічну консультацію (випробувані засоби вирішення проблеми).

Блювота у хлопчика виникає тільки в школі і лише у присутності мами. У вихідні дні і коли він не вчився через те, що ходив до лікаря, блювоти не було (виключення з проблемної ситуації).

Вася єдина дитина. Батьки розвелися близько трьох років тому, і мама з сином проживають одні в двокімнатній квартирі. Мама - один з директорів комерційної фірми і багато працює. Вранці вона відвозить Васю на машині в школу. Звідти його забирає бабуся, а увечері мама по дорозі з роботи привозить сина додому.

Структура сім'ї

На малюнку сім'ї Вася зображає себе між мамою і бабусею. Дідусь знаходиться на краю групи, поряд з мамою Васі. Батько на малюнку відсутній.

Взаємодія членів сім'ї

У мами досить близькі відносини з сином. Вони сплять в одній кімнаті, іноді навіть в одному ліжку. Мама дуже турбується про його здоров'я. Особливо її турбують проблеми, пов'язані з шлунком. У чотирилітньому віці Вася хворів на дизентерію і трохи не загинув. Після цього він не ходив в дитсадок (де заразився) і сидів удома з мамою і бабусею. Тому симптом блювоти викликає у мами особливо сильну реакцію. Вася декілька упертий, повільний і такий, що хворобливо відноситься до всяких змін хлопчик. Наприклад, коли мама говорить про можливий переїзд на нову квартиру, він питає її: «А ми візьмемо туди наш будинок і наші стіни?». Він сильно ревнує маму до її друзів. На прийомі у психолога Вася тримає себе досить упевнено і самостійно.

Мама говорить, що Вася пішов в школу підготовленим, умів читати і писати. Вчителька добре про нього відзивається, і в спілкуванні з однокласниками у нього особливих проблем немає. Проте в школу він пішов з явним небажанням.

Мама бореться з його повільністю, намагається привчити до більшої самостійності. «Я не хочу, щоб він був таким же захребетником і альфонсом, як мій чоловік, і жив за чужий рахунок». (Відношення до проблем сина є аналогією проблем з колишнім чоловіком.) На підганяння мами Вася відповідає ще більшою затримкою в туалеті перед виходом в школу. На уроки хронічно спізнюється.

Події напередодні виникнення симптому

У день, передуючий появі блювоти, вчителька відчитувала іншого хлопчика за запізнення на урок (можлива модель взаємодії з мамою). Вася дуже сильно переживав і розповів про це мамі. Він взагалі відноситься до всього дуже відповідально і прагне робити все як слід. Проте наступного дня він особливо довго залишався в туалеті, і мама привезла його в школу вже до другого уроку. Перед входом в школу його сильно вирвало, що дуже налякало маму. Вона відразу відвезла його до бабусі. Та уклала Васю в ліжко, дозволила дивитися мультики і всіляко прагнула підняти йому настрій. Поєднання підвищеної тривоги і турботи мами і бабусі підкріпили симптоматична поведінка, і з цього дня у Васі регулярно виникала блювота при вході в школу, утворився порочний круг з симптоматичною поведінкою.

З погляду стадій життєвого циклу сім'я переживає кризу надходження дитини в школу. Неготовність дитини до школи може бути пов'язана з багатьма чинниками: відставанням рівня інтелектуального розвитку, нерозвиненістю соціальних навиків і ін. Існує, проте, ряд причин цієї кризи, які витікають з особливостей сімейної системи. Вихід дитини в школу веде до посилення його зв'язків з людьми і організаціями поза сім'єю. Відповідно це може переживатися як збільшення емоційної дистанції між дитиною і батьками. Щоб благополучно перейти на наступну стадію свого розвитку, сім'я повинна певним чином пристосуватися до рішення нових задач і зміни взаємин між її членами.

У нашому випадку проблема загострилася силовою боротьбою між матір'ю і сином навколо його повільності і залежності від матері. Особливу гостроту цій боротьбі додав негативний досвід подружніх взаємин і те, що мати бачила в синові недоліки свого чоловіка.

Функції симптоматичної поведінки

Симптоми (блювота, часте сидіння в туалеті) є сигналом, комунікативним «посланням» матері, що відображає негативне сприйняття дитиною необхідності відділення від неї і придбання більшої самостійності, хоча інтелектуальні ресурси і соціальні навики у нього для цього є. Дитина не може заявити про це відкрито, більш того, він переживає із-за своїх запізнень в школу. Поведінку Васі надає сильна дія на близьких і є мимовільною реакцією. Якщо як одиниця аналізу узяти діаду (матір і Васю), то симптоматична поведінка може зрозуміти як засіб Васіного контролю за поведінкою мами. Коли його нудить, вона припиняє його квапити і залишає удома. Якщо одиницею аналізу виступають три і більш за елемент (наприклад, Вася, мама і їх взаємини або Вася, мама і бабуся), то симптоми Васі можуть бути прийняті як засіб стабілізації сімейної структури і взаємин, передуючих вступу дитини до школи. Симптоми Васі отримали деяке підкріплення завдяки реакції близьких, проте патерн уникнення школи ще не прийняв характер хронічного.

Терапія

Оскільки сім'я звернулася у момент гострої кризи і циркулярна послідовність взаємодії ще не стала дуже ригідною, то психологічна допомога сім'ї була короткостроковою. По-перше, психотерапевт постарався зменшити тривогу матері і обговорив з нею обстеження Васі у лікаря, який направив сім'ю в психологічну консультацію. Особливо підкреслювався ефект підкріплення симптомів її тривогою і залишенням хлопчика будинку.

По-друге, терапевт постарався створити у дитини позитивну мотивацію до необхідних змін в його житті. Він ретельно обговорив з Васею його успіхи в школі і розпитав, які мультфільми йому подобаються. Далі він розповів йому історію про маленького левеняти, героя його улюблених мультфільмів, який дуже не любив ходити в школу, поки не подружився з іншими звірами, і поступово йому сподобалося обговорювати з ними різні історії і читати книжки. Потім терапевт попросив Васю помалювати в іншій кімнаті і дав мамі спеціальне завдання. Мамі наказувало поговорити з Васею і сказати йому, що, оскільки він сильний хлопчик, то може справитися з блювотою сам. Мама хоче йому в цьому допомогти. Оскільки синові доведеться нелегко в боротьбі з цією проблемою, то вона купить йому ту іграшку, яку він вибере. Далі терапевт попросив маму наступного разу, якщо хлопчика вирве, залишити сина в школі, заздалегідь попросивши вчительку контролювати ситуацію. Про розмову з вчителькою Васі знати не потрібно. Допомога вчительки повинна сприяти перш за все зменшенню тривоги у матері. Призначивши зустріч через тиждень після канікул, терапевт попрощався з сім'єю.

Наступний прийом був дуже коротким. Мама доповіла, що блювота повністю припинилася. У перший день після канікул у Васі ще були невеликі позиви, але на другий день вони абсолютно зникли. Цікаво, що як «нагорода за довершений подвиг» Вася вибрав м'яку іграшку - левеняти. (Можна пригадати про значення м'якої іграшки як символу заміни близьких відносин і про левеняти, як його улюбленого героя, об'єкт ідентифікації.) Окрім зникнення блювоти, різко знизився час, що проводиться їм в туалеті.

З цього прикладу видно, що, як свідчить системна теорія, симптоми людей не виникають у вакуумі. Фобії батьків йдуть рука в руку з проблемами дітей і часто служать для них закріплюючим чинником. Щоб симптом викликав у батьків крайню реакцію, він повинен зачіпати у них найбільш чутливе місць.

Питання й завдання для самоконтролю:

1. Підготувати доклад на тему: „Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної корекції”

2. Які існують підходи та моделі соціально-педагогічного консультування сім’ї.

3. Які існують методики консультування сім’ї, яка орієнтована на дитину.

Висновки (стисле резюме)

Отже, сімейна терапія, орієнтована на дитину, є важливим засобом вирішення його проблем. Вона заснована на гуманістичному підході, оскільки усуває не стільки наслідки, скільки самі причини дитячих проблем.

Різноманіття методологічних підходів в сімейній терапії і тенденція до їх інтеграції в реальній практиці ставлять перед фахівцем проблему професійного самовизначення і формування власної малої концепції, що спирається на узагальнену теорію.

Розділ 2.4.

Тема: „Сімейне консультування”.

Зміст.

1.Розвиток практики сімейного консультування.

2. Основні принципи сімейного консультування.

3. Види сімейного консультування.

Ключові слова: скарга, запит, психологічний діагноз, прогноз, брак, розлучення, розлучний для поста період, насильство в сім'ї, види насильства.

Цілі та завдання вивчення розділу. Розділ 2.4.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про розвиток соціальної роботи.

Знати ключові моменти в соціально-педагогічному консультуванні сім’ї.

Володіти ключовими поняттями: скарга, запит, психологічний діагноз, прогноз, брак, розлучення, розлучний для поста період, насильство в сім'ї, види насильства.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.4.

При вивченні Розділу 2.4. важливо:

• усвідомити принципи спілкування;

• проаналізувати види сімейного консультування;

• сформувати свою точку зору стосовно ефективності групового соціального консультування.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

• закордонному та вітчизняному досвіду;

• основних напрямках моделей (потреби, які центровані на задачах та соціальних навичках).

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

• принцип добровільного спілкування;

• принцип конфіденційності;

• головні етапи соціально-педагогічного консультування.

Вивчаючи пункт 3, дайте відповідь на питання чому сімейне консультування в наш час набуває все більшого сенсу?

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Консультування подружніх пар спочатку здійснювалося по юридичних і правових, медичних і репродуктивних, соціальних аспектах сімейного життя і проблемах виховання і навчання дітей. Період з кінця 1940-х до початку 1960-х рр. відмічений встановленням і розгортанням практики надання психологічної допомоги сім'ї і подружнім парам. У 1930- 1940-і рр. виникає особлива практика консультування подружніх пар, в якій фокус роботи зміщується з психічних порушень особи на проблеми спілкування і життя подружжя в сім'ї. У 1950-і рр. затверджується практика і термін «сімейна терапія», На відміну від психоаналізу, де в центрі уваги опинялися інтрапсихічні процеси, сімейна психотерапія направлена на міжперсональні, інтрапсихічні процеси і оптимізацію функціонування сім'ї як єдиного цілого. У 1949 р. в США були вироблені професійні стандарти для проведення подружнього і сімейного консультування, а вже в 1963 р. в Каліфорнії - введені правила і норми ліцензування для сімейних консультантів Важливим джерелом розвитку сімейної психотерапії стала міждисциплінарна взаємодія психології, психіатрії.

Сімейне консультування є відносно новим в порівнянні з сімейною психотерапією напрямом надання психологічній допомозі сім'ї. Спочатку всіма основними відкриттями і напрацюваннями ця область була зобов'язана сімейній психотерапії. Найбільш значущими для розвитку сімейного консультування чинниками стали: переорієнтація психоаналізу на роботу з сім'єю як у формі дитячий-батьківських відносин, так і у формі сумісної подружньої терапії в 1940-х рр.

У вітчизняній науці інтенсивний розвиток сімейної психотерапії почався в кінці 1960-х - початку 1970-х рр. Проте ще в кінці XIX в. виникло вчення про «сімейне лікування» різних психічних розладів і необхідності проведення сімейної діагностики. Основоположником сімейної терапії в Росії вважають И.В. Маляревського, який в своєму лікуванні психічно хворих дітей і підлітків виходив з необхідності спеціальної роботи в рамках «сімейного виховання» з родичами хворих дітей. Значну роль в становленні вітчизняної сімейної психотерапії выдыграли учені Психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтерева - В.К. Мягер, А.Е. Лічко, Э.Г. Ейдеміллер, А.И. Захаров, Т.М. Мішина. Ейдеміллер виділяє три основні етапи в розвитку вітчизняної сімейної психотерапії [Ейдеміллер, Юстіцкис, 1999]. На першому - «психіатричному» - етапі дослідники виходили з уявлення про сім'ю як сукупність тих, індивідуальностей, що входять в неї, облік яких дозволяє розробити рекомендації по оптимізації життя сім'ї і кожного з її членів. На другому - «психодинамічному» (психоаналітичному) - етапі фокусом терапії стали сформовані в дитячому віці неадекватні моделі поведінки, які переносяться згодом особою в подружні і дитячий-батьківські відносини у власній сім'ї. Нарешті, третій етап - системна психотерапія - характеризується синтезом системного підходу і психології відношенні В.Н. Мясищева і створенням оригінальної концепції патологизірующього сімейного спадкоємства (Ейдеміллер).

Цілі сімейного консультування можуть бути визначені як розвиваючі, коректувальні, профілактичні, адаптивні. Розвиваючі цілі пов'язані із зростанням ресурсів сім'ї у сфері самоорганізації і саморозвитку. Підсумком психологічної роботи стає зростання компетентності сім'ї в розв'язанні нормативних і ненормативних криз і проблем. Коректувальні цілі припускають оптимізацію ролевої структури сім'ї, підвищення рівня її згуртованості і задоволеності браком, поліпшення міжособової комунікації. Профілактичні цілі пов'язані із зростанням фрустраційної толерантності сім'ї, адаптивні, - з успішним вирішенням конфліктів, криз, проблем сім'ї. Очевидно, що розділення всіх названих цілей можливе лише на рівні наукової абстракції. У реальній консультативній практиці досягнення їх відбувається в цілісному процесі спільної роботи клієнта і консультанта над проблемами клієнта. Разом з тим можна говорити і про те, що різні теоретичні підходи і школи сімейного консультування фокусують увагу на різних цілях. Наприклад, в поведінковому підході акцент переноситься на адаптацію поведінки клієнта і, відповідно, на рішення адаптивних задач. У гуманістично-орієнтованому підході центром співпраці стає особове зростання і саморозвиток клієнта, при сімейному консультуванні - сім'я в цілому.

Завдання, форми і методи роботи з сім'єю розрізняються залежно від того, в якій сфері сімейних відносин і на якому етапі життєвого циклу розвитку сім'ї здійснюється консультування - у сфері консультування з питань укладення шлюбу; подружніх відносин, дитячий-батьківських відносин.

Основні завдання сімейного консультування:

• консультування з питань браку, включаючи вибір шлюбного партнера і укладення шлюбу;

• консультування подружніх відносин (діагностика, корекція, профілактика);

• допомога сім'ї при розлученнях;

• консультування, діагностика, профілактика і корекція дитячий-батьківських відносин;

• допомога в питаннях усиновлення і виховання приймальних дітей;

• соціально-педагогічний супровід вагітності і пологів;

• соціально-педагогічний супровід становлення батьківства;

• консультування з питань подружньої зради;

• консультування у випадках насильства в сім'ї.

Труднощі розвитку системи соціально-педагогічної допомоги сім'ї пов'язані як з організаційними, так і із змістовними причинами. Оскільки центри і установи, що працюють з сім'єю, належать різним відомствам, виникає необхідність координації їх зусиль під егідою відповідної державної/суспільної структури. На жаль, сьогодні навряд чи можна говорити про подібний центр, що поєднує функції інтеграції, координації, організації і контролю діяльності всіх установ, що працюють в області надання психологічної допомоги сім'ї. Серйозною проблемою є також незадовільний рівень підготовки кваліфікованих фахівців-соціальних педагогів, соціальних робітників для роботи у сфері сімейного консультування. Важливими кроками для ліквідації недоліків в цій області повинні стати підготовка і затвердження учбового плану підготовки соціальних педагогів, соціальних робітників по спеціалізації «Сімейна педагогіка та сімейне консультування», що передбачає необхідну практику в області консультування, а також введення системи ліцензування консультантів, що працюють з сім'єю. Нарешті, актуальним завданням є створення теоретичних основ здійснення сімейного консультування як виду соціально-педагогічного консультування з диференціацією завдань і змісту власне сімейного консультування і сімейної психотерапії.

2.Прочитайте, законспектуйте основні положення. На яких принципах базується консультування.

Основними принципами сімейного консультування, як і будь-якого виду психологічного консультування, є: добровільність звернення клієнта, конфіденційність, особиста відповідальність клієнта, професійна компетентність і відповідальність консультанта, стереоскопічність діагнозу, реконструкція історії сім'ї, сумісне вироблення рішень, залучення широкого соціального оточення, комплексність в роботі з сім'єю, єдність діагностики і, корекції, структуризація позицій в процесі консультування, виявлення підтексту звернення клієнта. За відсутності явних протипоказань специфічним для сімейного консультування і необхідною умовою його високої ефективності слід вважати вимогу роботи з сім'єю як цілісною системою.

Принцип добровільності звернення клієнта є найважливішим етичним принципом сімейного консультування. Ніхто не може бути примушений до психологічного діагностичного огляду або підданий психологічній дії без добровільної згоди. Виключенням є ситуації, коли психологічне обстеження і дія здійснюються по судовому розпорядженню. Як правило, це запит на проведення психологічної експертизи з питань встановлення опікунства і визначення порядку реалізації виховної функції у разі розлучення. Очевидність і безумовність принципу добровільності стає сумнівною в тих випадках, коли думка про необхідність звернення в консультацію розділяється далеко не всіма членами сім'ї, а для успішної роботи необхідна участь їх всіх. Тоді завдання консультанта полягає в аргументованому обґрунтуванні необхідності залучення до роботи всіх членів сім'ї, включаючи дітей. При проведенні первинного прийому консультантові важливо встановити, хто був ініціатором звернення в консультацію, як віднеслася до цього решта членів сім'ї і яка міра їх готовності приєднатися до загальної роботи. У разі індивідуальної роботи з клієнтом і неможливості або недоцільності залучення сім'ї в цілому, слід звести наклеп з клієнтом обмеження індивідуальної форми консультування.

Принцип конфіденційності гарантує особову і соціальну безпеку звернення в консультацію клієнта і збереження в таємниці всіх відомостей, отриманих в ході консультування. Принцип конфіденційності забезпечується спеціальними процедурами зберігання отриманої інформації, анонімністю звернення клієнта, професійним етичним кодексом і може бути порушений лише в тих випадках, коли виникає загроза життю і безпеці самого клієнта або третіх осіб. Але і тоді надання інформації, необхідній для забезпечення їх життя і здоров'я, повинно здійснюватися у формі, в максимальному ступені що захищає інтереси самого клієнта.

Принцип особистої відповідальності клієнта означає визнання права особового вибору клієнтом того або іншого рішення проблеми і одночасно відповідальності за реалізацію ухваленого рішення, його наслідки і ризики. Зворотним боком медалі вказаного принципу є готовність клієнта до саморозвитку, рефлексії своїх сімейних відносин, дій і їх причин, «сильних» і «слабких» сторін своєї особи.

Принцип професійної компетентності і відповідальності консультанта. Сімейне консультування є надзвичайно відповідальним видом практичної діяльності психолога. Від його професійної компетентності залежить благополуччя сім'ї і її майбутній розвиток. Відповідно, вимоги до професійної підготовки і кваліфікації консультанта повинні забезпечити необхідний рівень компетентності у вирішенні проблем розвитку і функціонування сім'ї.

Принцип стереоскопічності діагнозу визначає вимога дослідження психологічних особливостей сім'ї з позицій всіх її членів, «очима» всіх учасників сімейного процесу. Образ сімейних відносин і сімейної взаємодії у обох подружжя, батьків і дітей виконує орієнтуючу функцію, визначає спрямованість і зміст активності кожного з учасників такої взаємодії. Стереоскопічність діагнозу означає побудову об'ємної картини сім'ї, в якій співвіднесені образи сім'ї у кожного її члена і об'єктивна ситуація сімейної взаємодії.

Принцип реконструкції історії сім'ї вимагає відтворення генезису сім'ї і розвитку історії сімейних відносин. Як правило, реконструкція історії сім'ї поєднується в сімейному консультуванні із спрямованістю на встановлення причинно-наслідкових залежностей. Методичним прийомом, що дозволяє відтворити історію сім'ї, є побудова «лінії її життя» - всіх найбільш значущих подій в їх хронологічному зв'язку і спадкоємності починаючи із знайомства майбутніх партнерів. Важливо виявити не тільки самі події, але і особливості їх сприйняття і переживання кожним з членів сім'ї. Реалізація вказаного принципу стимулює розвиток рефлективності партнерів, розкриває можливості для сумісного аналізу проблемної ситуації, її інтерпретації і ухвалення рішень.

Принцип сумісного вироблення рішень є логічним продовженням принципів особистої відповідальності клієнта і професійної компетентності і відповідальності консультанта. Рішення і рекомендації не можна давати клієнтові в готовому вигляді - це основний постулат психологічного консультування. Назвемо причини необхідності відмови від готових рекомендацій:

• консультант і клієнт говорять на різних мовах - мові «наукової психології» і мові психології «житейської». Відповідно, можливе різночитання і неспівпадання значень основних понять. Готові рекомендації можуть бути просто неадекватно зрозуміли клієнтом і так же невірно реалізовані;

• запропоновані рекомендації можуть бути не прийняті клієнтом через інше розуміння і інтерпретацію подій і проблем сімейного життя чим у консультанта. Актуалізація захисних механізмів, опір, витіснення, селективність сприйняття інформації і упередженість її інтерпретації можуть стати причиною негативізму клієнта відносно рекомендацій, пропонованих консультантом;

•готові рекомендації звільняють клієнта від необхідності ухвалення рішення і відкривають можливість перекладання тягаря відповідальності на консультанта. Рівень психологічної готовності клієнта до роботи над собою знижується, тим самим обмежуючи можливості особового зростання клієнта в процесі консультування;

•готове рішення і план та його реалізація певним чином позиціонують відносини консультанта і клієнта як відносини «зверху», формують залежність від консультанта.

Таким чином, готові рекомендації і рішення, як би не були вони точні і вивірені, в переважній більшості випадків виявляються непродуктивними. Виняток становлять випадки необхідності негайного ухвалення рішення, коли під загрозою виявляється психологічна і фізична безпека і здоров'я особи. Вироблення рекомендацій і ухвалення рішень повинно здійснюватися в спільній діяльності, де функція консультанта полягає в організації орієнтування клієнта в проблемній ситуації; виділенні істотних для її дозволу умов; виявленні їх значення і особового сенсу; виборі рішення з діапазону спільно вибудованих варіантів можливих дій і їх наслідків; нарешті, в розробці плану реалізації ухваленого рішення.

Принцип залучення широкого соціального оточення припускає опору на соціальні, міжособові і внутрісімейні ресурси допомоги сім'ї у вирішенні виникаючих проблем.

Принцип комплексності в роботі з сім'єю. Очевидно, що далеко не завжди проблеми сім'ї замикаються в крузі власне психологічних проблем сімейного контексту. Через це фахівці з сімейного консультування, як правило, працюють в тісному контакті з віковими і дитячими психологами, соціальними працівниками, педагогами і вихователями, лікарями, сімейними психотерапевтами, юристами, сексологіями.

Принцип єдності діагностики і корекції означає, що будь-яка діагностична процедура має безперечне коректувальне значення, є вид психологічної дії, що володіє певним ефектом для особи і сім'ї. Виконання будь-якого із запропонованих завдань, будь то проектне завдання, заповнення опитувальників або діагностичне інтерв'ю, приводить до зростання рівня усвідомлення клієнтом насінних проблем, умов, що їх породжують, їх наслідків для сімейного функціонування. Коректувальна дія і його ефект, у свою чергу, надає важливу діагностичну інформацію для перевірки гіпотез про причини виникнення труднощів сімейного життя.

Принцип структуризації позицій в процесі консультування. Позиціонування консультанта і клієнта здійснюється на початку встановлення контакту і виконує функцію організації спільної діяльності по аналізу проблеми і пошуку її рішення. Структуризація позицій визначається мотиваційною спрямованістю клієнта, його особовими особливостями і теоретичною моделлю консультування, що реалізовується консультантом, зокрема мірою директивності консультанта. Можна виділити наступні варіанти співвідношення позицій: «на рівних», «консультант зверху», і «клієнт зверху». Варіант «на рівних» припускає рівноправну співпрацю консультанта і клієнта, в якому консультант володіє необхідною компетентністю і надає необхідну і достатню інформацію клієнтові для організації процесу ухвалення обґрунтованого рішення, а клієнт є носієм проблеми, що відображає дисфункцію сім'ї. Варіант «консультант зверху» припускає нерівні відносини директивності-залежності, коли консультант директивний, є носієм унікального знання, приймає на себе повноту ухвалення рішення і відповідальності, а клієнт залежний і реалізує установку на підпорядкування і делегує консультантові право ухвалення рішення. Варіант «клієнт зверху» виражає прагматичну орієнтацію клієнта, що припускає, що оплата послуг консультанта відкриває для нього можливість диктувати свої вимоги і побажання відносно дії і впливу на третіх осіб. Тут клієнт вже приходить з готовим рішенням проблеми, а консультантові делегується обов'язок обґрунтувати це рішення і забезпечити умови його реалізації.

Основні етапи психологічного консультування сім'ї

Можна виділити наступні етапи соціально-педагогічного консультування сім'ї; попередній етап запису; етап первинного прийому; діагностичний етап; етап складання психологічного висновку; етап сумісного аналізу причин виникнення проблеми і визначення шляхів її дозволу; завершальний етап.

Попередній етап. Запис. Фіксація звернення. Скарги, що об'єктивувалися, і запиту клієнта. Збір початкової інформації про сім'ю і клієнта. Рішення організаційних питань. Орієнтація клієнта в порядку і регламенті роботи.

Первинний прийом. Знайомство консультанта з клієнтом. Встановлення контакту з використанням техніки приєднання - акомодації як наслідування консультанта стилю і особливостям поведінки членів сім'ї (З. Мінухин), активного емпатійного слухання (До. Роджерс), мімезіса як наслідування і копіювання за типом імітації пози, одягу, міміки і ін. (З. Мінухин). Конкретними формами мімезіса є синхронізація дихання, «відзеркалювання» пози, міміки, жестів, наслідування мові клієнта по параметрах швидкості, гучність, інтонації або, якщо робота йде з сім'єю в цілому, мови «ідентифікованого пацієнта», відстежування рухів очей клієнта. Представлення консультанта і структуризація позицій в консультативному процесі. Встановлення атмосфери довіри і безпеки. На цій стадії необхідно отримати загальну інформацію про склад сім'ї, вік, освіту, професії кожного з членів сім'ї і виявити особливості їх відносин і взаємодії. Укладення договору (контракту) на проведення психологічного консультування. В рамках договору узгоджуються цілі консультування і форма психологічної допомоги, яка буде надана клієнтові. Обговорюються проблема відповідальності клієнта і консультанта і їх функції в процесі роботи. Здійснюється узгодження організаційних питань: кількість зустрічей, їх тривалість і періодичність, склад учасників, оплата консультацій.

Діагностичний етап. Уточнення проблеми клієнта. Направлене її вивчення відповідно до принципу стереоскопічності діагнозу, виявлення ролевої структури сім'ї і її внутрішніх і соціальних ресурсів. Реконструкція історії розвитку сім'ї з моменту знайомства подружжя. Аналіз проблемних ситуацій, типових сімейних сценаріїв, виявлення і обговорення сімейних міфів. Формулювання робочих гіпотез про зміст і причини проблеми. Проведення необхідного діагностичного обстеження з метою перевірки висунутих гіпотез.

Етап складання висновку. Формулювання діагнозу і прогнозу. Діагностичний висновок повинен містити опис об'єктивного статусу сім'ї, висновок про відповідність скарги об'єктивній проблемі сім'ї і мірі її обґрунтованості. Розробка загального плану рекомендації по подоланню проблем сім'ї. Соціально-педагогічний висновок може бути складений консультантом поза часом зустрічі з клієнтом, бути результатом аналізу і інтерпретації проблеми консультантом і основою для проведення подальшого етапу. У ряді випадків етап складання психологічного висновку може поєднуватися з етапом сумісного аналізу проблеми і пошуку її рішення.

Етап сумісного аналізу причин проблеми і визначення шляхів її дозволу. Направлений аналіз проблеми, виділення «сильних», ресурсних, і «слабких» аспектів сімейного функціонування. Виявлення причин неефективного функціонування. Обговорення основних положенні психологічного діагнозу. Сумісне вироблення умовно-варіантного прогнозу. Розробка системи «домашніх завдань» для втілення ухваленого рішення в життя.

Завершальний етап. Підбиття підсумків. Контроль і оцінка реалізації ухваленого рішення. Завершення спільної роботи з консультантом, обговорення форм і термінів подальших контактів. Сумісне вироблення плану профілактичних і превентивних заходів щодо попередження виникнення труднощів і проблем в сім'ї.

Навіть просте перерахування етапів консультування сім'ї виявляє те, що вони експліцирують не стільки тимчасову послідовність, скільки саму логіку і послідовність дозволу завдань, що забезпечують задоволення запиту клієнта. Самі ж етапи можуть перекриватися в часі, допускати порушення лінійності просування і повернення з подальшого на попередній етап. Виділена послідовність етапів скоріше визначає закономірність переходу від виконання одного виду консультативних робіт і процедур до іншого. При визначенні змісту консультування на кожному з етапів були використані поняття «скарга», «запит», «психологічний діагноз» і «прогноз». Зупинимося детальніше на кожному з них.

Скарга має сюжет і структуру [Сім'я в психологічній консультації, 1989]. Сюжет скарги - це послідовність викладу подій, життєвих колізій, їх зміст і взаємозв'язок. Структура скарги включає локус (суб'єктний і об'єктний) і самодіагноз. Суб'єктний локус характеризує того, на кого скаржиться клієнт, а об'єктний - на що саме він скаржиться. Суб'єктний локус може бути направлений на чоловіка, дитину, третіх осіб, сімейну ситуацію в цілому, на саме себе. Об'єктний може визначатися скаргами на ролеву поведінку членів сім'ї, на індивідуальні їх особливості, на відносини (відсутність взаєморозуміння, підтримки, любові і т.д.), на об'єктивні обставини (житлові труднощі, надмірна зайнятість на роботі), на ненормативні кризові події (подружня зрада, відхід дитини з будинку і ін.).

Запит конкретизує очікування клієнта відносно допомоги, яку він припускає отримати в консультації. Можна виділити наступні види запитів клієнта про психологічну допомогу: інформаційний запит; запит про допомогу в навчанні навикам спілкування, взаємодії, поведінки в проблемних ситуаціях; про сприяння в аналізі і інтерпретації подій, поведінки, особливостей особи; про допомогу у виробленні позиції відносно проблеми; про емоційну і психологічну підтримку; про сприяння в аналізі проблеми і ухвалення рішення. Всі перераховані види запитів можна кваліфікувати як адекватні. Разом з тим консультантові в більшості випадків доводиться стикатися з неадекватними очікуваннями клієнта. Тоді опити формулюються за типом маніпулятивного запиту або запиту перекладу відповідальності за вирішення проблеми на консультанта. Маніпулятивний запит полягає в проханні клієнта про роботу впливу на члена сім'ї і його зміну або на користь самого члена сім'ї («чоловік п'є - вплиньте на нього, щоб не пив»), або на користь клієнта. У разі перекладу відповідальності за вирішення проблеми на консультанта клієнт виходить з міфу про всемогутність консультанта і «чарівну паличку», по помаху якої всі проблеми можуть бути разом вирішені без якого б то не було участі самого клієнта. Очевидно, що у разі неадекватного запиту повинна бути проведена робота з його переформулюванню для укладення договору, або так званого «терапевтичного контракту», на проведення консультативної роботи.

Поняття психологічного діагнозу неоднозначно інтерпретується в різних літературних джерелах. Спочатку в практичній психології термін «діагноз» набув поширення в найширшому і невизначеному значенні - як констатація кількісної або якісної характеристики ознаки. У зарубіжній психології і психометрії поняття «Психологічний діагноз» є похідним від процедур тестового вимірювання. У будь-якому вигляді психологічного консультування, а вже тим більше в сімейному консультуванні, головне завдання полягає в тому, щоб допомогти сім'ї подолати труднощі її функціонування і створити оптимальні умови для особового зростання і розвитку як кожного її члена, так і сім'ї в цілому. Психологічний діагноз повинен мати власний зміст, що виходить за рамка опису труднощів сім'ї як симптомів її «хвороби» і об'єктивно встановлених особливостей її функціонування. Необхідно виявити механізми генезису і формування труднощів функціонування сім'ї.

Складання психологічного прогнозу - головний результат психологічного обстеження сім'ї. Важливою його характеристикою є міра достовірності. В даний час в практиці психологічного консультування використовуються два достатньо близьких на перший погляд поняття. Це «імовірнісний прогноз» і «умовно-варіантний прогноз». Проте, при обговоренні проблеми діагностики психічного розвитку дитини поняття імовірнісного прогнозу представляється недоречним, оскільки через відкритий характер розвитку дитини в принципі відсутні підстави для визначення вірогідності того або іншого його ходу в майбутньому. Продовжуючи думку про роль активності самого суб'єкта в проектуванні і здійсненні свого розвитку, можна укласти, що робити прогнозу щодо вірогідності того або іншого варіанту дозволу сім'єю своїх труднощів і, відповідно, щодо перспектив її подальшого функціонування і розвитку виявляється завданням не просто невдячною, але і практично нерозв'язною. Через це, на нашу думку, перспективно і правомірно використовувати поняття умовно-варіантного прогнозу, використовуваного в рамках вікового консультування розвитку дитини. Під умовно-варіантним прогнозом слід розуміти конструювання основних варіантів розвитку сім'ї з множини потенційно можливих. Ці варіанти визначаються з урахуванням трьох можливостей: 1) несприятливі умови, що стали причиною психологічних труднощів, зберігаються; 2) причини і чинники неблагополуччя сім'ї будуть подолані або істотно ослаблені; 3) причини і чинники дисгармонійної, навпаки, посиляться.

3.Прочитайте та законспектуйте. Випишіть основні форми сімейного консультування.

Основні форми сімейного консультування

В даний час використовуються наступні форми сімейного консультування: 1) індивідуальне консультування одного з подружжя; 2) паралельне індивідуальне консультування подружжя одним консультантом; 3) паралельне індивідуальне консультування подружжя різними, але взаємодіючими консультантами; 4) сумісне консультування подружжя або всіх членів сім'ї одним консультантом.

Індивідуальна форма консультування одного з подружжя є найменше продуктивною. У ряді випадків наголошується, що при індивідуальній роботі лише з одним з подружжя відношення в сім'ї не тільки не поліпшуються, але значно дестабілізуються. Ці факти ще раз доводять, що сім'я є цілісною системою, а тому саме вона повинна бути суб'єктом звернення по психологічну допомогу. Паралельне консультування подружжя одним або консультантами, що співробітничають, поза сумнівом, є кроком вперед до досягнення мети консультування - підвищення рівня ефективності функціонування сім'ї. Проте в цьому випадку «за кадром» залишаються спілкування і форми взаємодії і співпраці подружжя, що значно обмежує можливості консультування і корекції. Визнаним фактом є максимальна ефективність консультування при використанні форми сумісного консультування членів сім’ї.

Консультування з питань вступу до браку

Консультування з питань вступу до браку в нашій країні виявляється відносно рідко затребуваною формою психологічного консультування. Зазвичай запит формулюється клієнтом у вигляді прохання оцінити ступінь психологічної сумісності партнерів як майбутнього подружжя. Вище були визначені умови подружньої сумісності, з яких найважливішими для стадії вибору шлюбного партнера є ступінь узгодженості сімейних цінностей і ролевих очікувань відносно цілей і ролевих моделей поведінки подружжя, а також ухвалення особових і поведінкових особливостей партнера і готовність враховувати їх в співпраці. Завданням консультування в цьому випадку повинне стати прояснення сімейних цінностей і уявлень про принципи і норми сімейного функціонування і очікувань відносно ролевої поведінки кожного з партнерів і їх обговорення. Питання розподілу функції в сім'ї, верховенства, планування народження дітей, контрацепції і абортів, сексуальних відносин, подружньої зради, фінансових питань і сімейного бюджету повинні стати предметом відкритого і чесного обговорення. Доцільно використовувати форми завдань по характеру розподілу бюджету, побудові перспективного плану важливих життєвих подій сім'ї з елементами ролевого розігрування і творчих завдань проектного типу (наприклад, малюнок «Наша сім'я через 20 років») і т.д.

Іншим напрямом роботи з парою, охочою створити сім'ю, повинна стати діагностика психологічної готовності до вступу до браку, включаючи рівень відповідності вимогам економічної і фінансової самостійності, емоційній автономії від сім'ї прародителя, досягнення необхідної особової зрілості для здійснення вибору і ухвалення відповідальності.

Важливе профілактичне значення має виробітку програм, направлених на розвиток емпатії, комунікативної компетентності, уміння вирішувати конфліктні ситуації методом «сімейної ради».

Соціально-педагогічна допомога сім'ї, очікуючий дитину

Соціально-педагогічна допомога сім'ї, чекаючій дитину, визначається необхідністю реалізації головної мети - формування батьківської позиції матері і батька і підготовці до перебудови сімейної системи у зв'язку з народженням дитини. Основні її завдання:

•формування батьківської позиції на ціннісний-смисловому і мотиваційному рівні, включаючи батьківську відповідальність;

•підвищення рівня когнітивної обізнаності про внутрішньоутробний розвиток дитини, перебіг вагітності і пологів, їх психологічне значення для дитини і матері;

•підвищення рівня психолого-педагогічної компетентності в питаннях розвитку і виховання дітей дитячого і раннього віку;

•формування навиків саморегуляції функціональних і психічних станів, поведінки в пологах, догляду за дитиною;

•оптимізація подружніх відносин, допомога в плануванні життєвого стилю сім'ї, розподілі обов'язків після народження дитини;

•розвиток навиків відкритого суб'єктний-орієнтованого емоційного спілкування з дитиною в період вагітності, допомога у формуванні образу дитини.

Спеціальна робота по формуванню батьківської позиції здійснюється в батьківських школах і школах свідомого материнства, де завдання діагностики і корекції готовності батьків до батьківства і материнства, профілактики деструктивних процесів в сім'ї і розвитку батьківської компетентності можуть бути з успіхом вирішені.

Консультування з проблеми подружньої зради

Подружня зрада може бути дозволена через відновлення подружніх відносин або розпад шлюбного союзу. У ряді випадків ситуація зради залишається недозволеною впродовж ряду років, завдання психологічної допомоги клієнтові у разі розпаду подружніх відносин полягають в побудові нового способу життя, подоланні реакції горівши, формуванні нових міжособових відносин, які можуть компенсувати втрату. У разі відновлення подружніх відносин завдання консультування включають: зживання і подолання реакцій ревнощів, формування «моралі прощення»; формування уміння контролювати свою поведінку і афектні переживання; аналіз причин зради і власних помилок; побудова нових відносин з партнером. Неконструктивним способом психологічної роботи є стратегія знецінення як факту подружньої зради, так і самого партнера. Відвернення на значущу діяльність - роботу, навчання, виховання дітей, хобі і захоплення, - хоч і допомагає тимчасово відвернутися, «піти» від проблеми і понизити інтенсивність афектних переживань, але є помилковою стратегією співволодіння з подружньою зрадою.

Приведемо схему психологічного консультування подружньої зради, запропоновану А.Н. Волкової.

1. Формування картини зради:

•виділення і складання психологічної характеристики суперника, керуючись якій можна скласти уявлення про можливі причини подружньої зради;

•визначення «нормативності» реакцій ревнощів;

•визначення рівня активності поведінки того, що ревнує і переважаючих реакцій ревнощів, їх трансформація в конструктивніші форми;

•визначення інтенсивності реакцій, їх впливи на життєдіяльність і результат зради.

2. Дослідження особових особливостей учасників подружньої зради, в першу чергу її «жертви».

3. Вибір методів психологічної дії з метою оптимізації роботи клієнта над проблемою подолання ревнощів і відновлення подружніх відношенні, безумовно, в тих випадках, коли це можливо.

Консультування з проблеми насильства в сім'ї

Сімейне насильство - що повторюються в часі із збільшенням частоти інциденти множинних видів насильства з метою встановлення неподільного контролю над партнером і залякування його. Сімейне насильство включає цикл фізичного, економічного, психологічного і сексуального придушення особи, що здійснюється між близькими родичами. Цикл насильства включає фази наростання напруженості, спалахи не керованого насильства, зокрема фізичне биття, фазу «медового місяця», в якій любов, спокій і покаяння замінялися наростанням конфліктності і напруженості, тобто переходом до першої фази циклу. Сімейне насильство як акт агресії може бути здійснений між чоловіком і дружиною, батьком і дитиною, іншими родичами. Найчастіше стороною, що потерпіла, виявляються жінки і діти. Відзначимо, що самі жінки украй рідко стають суб'єктом насильницьких агресивних дій відносно чоловіка. Діти нерідко використовуються агресором як засіб тиску на матір і примушення її до певних дій. Прикладом тому може служити маніпулювання правом матері на побачення з дітьми у разі розлучення, коли діти залишилися у батька. У сім'ї, де мати стає об'єктом насильства, в більшості випадків дітей осягає та ж доля.

Сімейне насильство відносно жінок, на жаль, не рідкісне явище, як в історії України, так і сучасного українського суспільства. По різним даним, близько 30% українських жінок страждає від домашнього насильства. Тоді як в США і Західній Європі спеціалізована система допомоги жінкам, страждаючим від домашнього насильства, почала роботу достатньо давно, в Україні перший телефон довіри для таких жінок з'явився тільки в 1993 р.

В рамках сімейного консультування можна назвати принаймні три моделі, що пояснюють причини насильства в сім'ї. Соціокультурна пояснює насильство в сім'ї традиціями, що склалися, і особливостями соціальної організації суспільства. Насильство в сім'ї виступає як продовження вуличного і соціального насильства, тому в тоталітарних суспільствах рівень сімейного насильства достатньо високий. Традиції патріархальної сім'ї, де чоловік був одноосібним володарем, суддею і виконавцем покарань, створюють передумови для відтворення правових норм домострою в сучасній сім'ї. Демократизація влади в сім'ї і зміна позиції жінки в суспільстві приводять до перерозподілу верховенства в сім'ї, що у ряді випадків викликає опір зміні колишньої системи відносин, і, як наслідок, - до насильства. Системна модель представляє насильство як результат неефективності ролевої структури сім'ї і її комунікацій, прирівнюючи по суті агресивні дії до дій неефективним, а відповідальність за їх здійснення поширює на обох учасників взаємодії. Нарешті, в психоаналітичній моделі агресія чоловіка відносно дружини розглядається як наслідок спотворення в дитячі роки особового розвитку у відносинах з батьками, як прояв нарцисизму, фрустрациі, неадекватного захисту, низької самооцінки, надмірної тривожності і т.п.

Види сімейного насильства:

•фізичне насильство - биття, удари, задушення, опіки, обмеження доступу жертви до медичної допомоги, насильницьке утримування і ін. - найпоширеніший вид домашнього насильства (95% жінок, що звертаються по допомогу, страждають саме від фізичного насильства з боку чоловіка);

•сексуальне насильство - сексуальний тиск, зґвалтування, примушення до статевих відносин в неприйнятній для партнера формі або з третіми особами, спричинення болю, нанесення фізичного каліцтва і т.д.;

•психологічне насильство - погрози, образи, постійна критика, шантаж, жорсткий контроль з примушенням до певних дій фрустріруючого характеру, обмеження задоволення потреб, заборони на спілкування з друзями, родичами, на заняття професійною діяльністю і ін., приниження особи, образа її гідності і т.п. Психологічне насильство може привести до розладів особи, спотворення особового розвитку, депресії і страху і, як наслідок, до агресії, направленої на агресора;

•економічне насильство - відмова у фінансовій підтримці і змісті дітей, одноосібне розпорядження фінансовими ресурсами сім'ї, ігнорування потреб і потреб дружини і дітей і т.д.

Консультування жінок з проблеми сімейного насильства в даний час здійснюється в спеціалізованих кризових центрах. Завдання консультування включають: стабілізацію емоційного стану клієнтки; дослідження проблеми, виявлення джерел підтримки; організацію ухвалення рішення про зміну ситуації (відхід від чоловіка, тимчасове або постійне роздільне мешкання, розлучення, збереження статус-кво, переговори з чоловіком, що здійснює насильницькі дії, використання посередництва, звернення в правоохоронні органи для захисту і т.д.) і складання плану дій. Важливою складовою частиною плану дій є «індивідуальний план безпеки». Розробка такого плану має на увазі: обговорення оточення, до якого слід звертатися у випадках насильства осіб (сусіди, міліція, свідки); визначення притулку, де можна сховатися і отримати необхідні для життя кошти (друзі, родичі, кризові центри); мобілізацію необхідних ресурсів для екстреної евакуації у разі насильства (документи, гроші, необхідні речі, ліки, дитячі іграшки); розробку плану превентивної сепарації дітей у разі загрози насильства з тим, щоб вони не стали засобом шантажу клієнта або об'єктом агресії з боку чоловіка.

Якщо в сім'ї є діти, необхідно здійснити переорієнтацію жінки на необхідність турботи і надання їм допомоги і підтримки. Крім забезпечення безпеки і благополуччя дітей, рішення цієї задачі дозволяє підвищити упевненість самої жінки в своїх ресурсах і можливостях самостійно справитися з кризовою ситуацією. Насильство прямим результатом має відчуття страху, безпорадності, невпевненості в собі і низької самооцінки жінки. Нерідко - крім страху і безсилля, відчуття залежності - жінки, що пережили сімейне насильство, випробовують сором і відчуття провини, втрачають пошану до себе. Ухвалення матір'ю відповідальності за благополуччя дітей, за своє життя і здоров'я дозволить їй підвищити самоповагу і самооцінку, укріпити відчуття Я і тим самим зробити істотний крок в подоланні кризи.

Психологічне консультування з проблеми сімейного насильства повинне супроводжуватися необхідними заходами, що забезпечують правову, економічну і соціальну підтримку жертв домашнього насильства.

Консультування з проблеми розлучення

Кажучи про завдання консультування з проблеми розлучення, ми маємо на увазі лише випадки, коли рішення про розлучення подружжям вже прийнято. Доречніше говорити тут про соціально-педагогічний супровід розлучення. Необхідність такого супроводу безумовна, коли в сім'ї є діти. В значній мірі таке консультування виконує інформаційну функцію.

Основними завданнями консультування у разі розлучення є:

•посередництво в дозволі проблем економічного розлучення подружжя в режимі обмеженого часу - територіальні спори, розділ майна, питання матеріально-фінансової підтримки;

•консультування з проблеми встановлення опікунства, узгодження умов участі батька, що проживає окремо, у вихованні дитини (частота і тривалість, територія осіб і ін.);

·консультування з проблеми підготовки дітей до розпаду сім'ї і сепарації одного з батьків (час і форма інформування дитини про розлучення, вироблення стратегії і тактики поведінки батьків в період розлучення і розлучний для поста період);

•формування нового образу сім'ї, допомога в плануванні вирішення проблем, пов'язаних із зміною ролевої структури сім'ї і виходом жінки на роботу (як правило, після розлучення мати або виходить на роботу, якщо вона раніше не працювала, або шукає наднормову або додаткову роботу);

•оптимізація дитячий-батьківських відносин і типу сімейного виховання як профілактика емоційно-особових порушень дітей, що пережили розлучення;

•супровід емоційного розлучення, створення мережі соціальної підтримки розведеного подружжя;

•співпраця в рішенні завдання реконструкції особової ідентичності розведеного чоловіка, профілактика депресії, зростання тривожності, розвитку страхів і фобічних реакцій;

•робота з дитиною з метою попередження емоційно-особових порушень розвитку і поведінкової дезадаптації;

•оптимізація відносин розведеного подружжя для забезпечення умов ефективного виконання ними батьківській функції виховання дітей

Важливим напрямом консультативної роботи у сфері оптимізації дитячий-батьківських відносин в розлучний для поста період є посередництво між батьками в переговорах для визначення конкретних форм реалізації батьківської функції розведеним чоловіком, що проживає окремо. У останнє десятиліття явно намітилася тенденція зростання ініціативи і активності батьків у напрямі збереження своєї виховної ролі. Дивно, але одній з проблем, з якою доводиться стикатися психологові в консультації, є протидія кремезній, їх негативізм і опір спробам батьків зберегти відносини з дітьми після розлучення. Необхідно знати основні принципи, якими повинні керуватися батьки досягши домовленості про участь батьків у вихованні дітей. Їх декілька:

1. Дитина повинна бути упевнена в тому, що він улюблений і дорогий обом батькам. Треба постійно підкріплювати упевненість дитини в любові, ухваленні і пошані його як батьком, так і матір'ю. Якщо батько, що проживає окремо, тривалий час не спілкується з дитиною, потрібно зуміти знайти для дитини можливі пояснення цього факту, не ставлячи під сумнів відчуття до нього такого батька.

2. Образ кожного з батьків повинен бути позитивним. Дитина повинна бути упевнена в тому, що його мама і тато - гідні люди, заслуговуючи любові і пошани..

3. Розведеному подружжю потрібно прийняти нинішнє сімейною положення як природне і сформувати таку ж установку у дитини. Не соромитися розлучення, не говорити про розлучення як ганебну негідну ситуацію і не умовчувати про нього. Пояснити дитині, що неповна сім'я - нічим не гірше за будь-яку іншу сім'ю, що існують такі відносини, коли батьки живуть окремо, але продовжують піклуватися про дітей.

4. Необхідно зберігати доброзичливі відносини між подружжям, не ставити дитини перед необхідністю вибору «він/вона або я». Уникати підозрілості, не розпитувати дитини про дружину, його нову сім'ю, якщо вона існує, не коментувати вчинки, подарунки, вислови колишньої «половини», пам'ятати про те, що колишній партнер значуща і важлива для дитини людина.

5. Треба працювати над тим, щоб відносини дитини з батьком, що проживає окремо, були систематичними і передбаченими, не повинно бути довгих несподіваних розлук і переривання контактів. Якщо неможливе очне спілкування, можна, використовувати листи, телефонні переговори. Батько, що проживає з дитиною, повинен у разі потреби проявляти ініціативу і наполегливість у відновленні і збереженні контактів дитини з іншим батьком. Якщо батька - постійного вихователя дитини щось не влаштовує у формі, змісті і місці спілкування, він має право пропонувати свої варіанти його організації і наполягати на них.

6. Сімейна історія не тільки не повинна уриватися з розлученням, вона повинна мати продовження. Насінні фотографії і відеозаписи, сімейні реліквії і розповіді,, зокрема «історія любові» батьків повинні зберігатися в сім'ї, мати позитивне емоційне забарвлення, бути для дитини «кращими і улюбленішими сторінками» літопису його сім'ї. Це правило є важливою мірою профілактики порушення сімейно-шлюбних відносин в майбутній сім'ї самої дитини.

7. Не можна обмежувати і переривати відносини дитини з бабусями і дідусями з сімей обох батьків. Природно, що всі вищезгадані правила розповсюджуються і на прародителів.

8. Створення нової сім'ї у жодному випадку не повинне стати підставою для обмеження спілкування і співпраці дитини з батьком. Вітчим або мачуха не повинні претендувати на те, щоб зайняти в серці дитини місце батька або матерів. Друг, опікун, захисник, довірена особа, авторитетний вихователь - далеко не повний перелік можливих ролей, які може грати новий член сім'ї в житті дитини.

Питання і завдання для самоконтролю:

1. У чому схожість і відмінності сімейного консультування і сімейної психотерапії?

2. Даєте коротку характеристику основним моделям соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

3. У чому полягають завдання сімейного консультування?

4. Охарактеризуйте стратегію консультування але з приводу подружньої зради.

5. Яка послідовність основних етапів сімейного консультування?

Висновки (стисле резюме)

Одним з найважливіших принципів організації консультування розведеного подружжя є делегування відповідальності за ефективне подолання наслідків розлучення розведеному чоловікові. Прагнення соціального педагога привласнити право ухвалення відповідального рішення щодо стилю життя розведеної сім'ї - не просто помилковий, але украй небезпечний крок, ведучий до стагнації розлучного для поста синдрому і формування залежності клієнта.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Завдання 1.

• Ретельне вивчення та конспектування Розділу 1.1.

• Розкрити основні цілі та задачі консультативної допомоги.

• Написати доклад на тему: „Психосоціальна робота та проблеми консультативного процесу”.

• Що розуміють під консультуванням у практиці допоміжних професій.

Результати практичного заняття вислати до участі у першому семінарі.

Завдання 2.

• Прочитати складений Вами план-конспект Розділу 1.2.

• У чому різниця між консультуванням та психотерапією.

• Написати доклад на тему: „Консультативні моделі соціальної „роботи з випадком”

• Які основні напрямки соціально-педагогічного консультування.

• Розкрийте взаємозв’язок консультування з соціальною, соціально-педагогічною діяльністю.

Результати практичного заняття вислати до участі у другому семінарі.

Завдання 3.

• Скласти опорний план-конспект тексту Розділу 1.3.

• Підготувати реферат на тему: „Психосоціальна робота та проблеми консультативного процесу.”

• Розкрити систему передачі інформації „людини-людина”, „людина-суспільство”.

• Що таке інформаційна етика?

Результати практичного заняття вислати до участі у третьому та четвертому семінарі.

Завдання 4.

• Скласти опорний план-конспект тексту Розділу 2.1.

• У письмовій формі змоделюйте бесіду з людиною, якій збираєтесь допомогти. Розкажіть цієї людині, що, на вашу думку, повинно допомогти їй.

Результати практичного заняття вислати до участі у п’ятому та шостому семінарі.

Завдання 5.

• Скласти опорний план-конспект тексту Розділу 2.2.

• Поставте себе на місце клієнта, змоделюйте відповіді на запитання:

- що я хочу отримати від зустрічі з консультантом?

- яким би я хотів бачити?

- як я хочу, щоб зі мною спілкувались?

Результати практичного заняття вислати до участі у п’ятому та шостому семінарі.

Завдання 6.

• Законспектуйте навчальні матеріали Розділу 2.3.

• Покажіть різноманітні шляхи передачи інформації про те, що Ви розумієте клієнта.

• Виконайте такі завдання:

- для того, щоб показати емпатію у відношенні клієнта використайте таку формулу: „Ви почуваєте...тому що...”

- сформулюйте власну відповідь на попередню ситуацію виходячи з емоцій які її створили.

Результати практичного заняття вислати до участі у п’ятому та шостому семінарі.

Завдання 7.

• Опрацювати навчальні матеріали Розділу 2.4.

• Морально-етичні принципи взаємовідношень між клієнтом та консультантом.

• Наведіть приклад порад та рекомендацій майбутнього консультанту для підвищення результативності його діяльності.

Результати практичного заняття вислати до участі у п’ятому та шостому семінарі.