4. Основні риси постіндустріального суспільства.

В економічній літературі виділяють індустріальне суспільство і постіндустріальне суспільство.

Постіндустріальне суспільство характеризують такі особливості:

1) перехід економіки від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед зайнятих працівників професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань.

Постіндустріальне суспільство включає в себе наступні елементи: 1) структура економіки (центр ваги лежить не у виробництві товарів, а у виробництві послуг), 2) застосовується знання (важлива роль належить теоретичним знанням, саме звідси суспільство черпає нововведення); 3) проф-структура (головне місце займають групи професійних фахівців).

У ході науково-технічної революції наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу, загальні продуктивні сили стають провідним елементом системи продуктивних сил. Якщо після неолітичної революції склалася постприсвоююча, виробнича економіка, основою якої було сільське господарство, а результатом промислової революції стало виникнення постаграрної економіки, основу якої складала спочатку легка, а пізніше важка промисловість, то в ході НТР виникає постіндустріальна економіка. Центр ваги переноситься в невиробничу сферу. У середині 80-х років уже понад 70% населення США було зайнято в сфері послуг. Якщо в аграрній економіці провідним елементом була земля, а в індустріальній - капітал, то в сучасній - лімітуючим фактором стає інформація, накопичені знання.

Нові технології стали результатом праці вже не «талановитих бляхарів», а «високочолих інтелектуалів». Підсумок їх діяльності-революція у сфері телекомунікацій. Якщо вХ1Х - першій половині XX ст. головною формою комунікації були газети, журнали, книги, до яких потім додалися телефон, телеграф, радіо і телебачення, то в даний час всі вони витісняються засобами комп'ютерного зв'язку. Знання та інформація стають стратегічними ресурсами. Це призводить насамперед до суттєвих змін у територіальному розміщенні продуктивних сил. У доіндустріальну епоху міста виникали на перетинах торгових шляхів, в індустріальну-поблизу джерел сировини і енергії, технополіси постіндустріальної епохи виростають навколо наукових центрів і великих дослідних лабораторій (Кремнієва долина в США).

У розвинених країнах відбувається звуження власне матеріального виробництва при одночасному стрімкому зростанні «індустрії знань». Таким чином, передумови майбутнього суспільства створюються не тільки і навіть не стільки в матеріальному, скільки, за словами К. Маркса, по той бік матеріального виробництва.

Науково-технічна революція створює передумови для розвитку відносин вільної індивідуальності. Вони знаменують етап, який заперечує і відносини особистої залежності, і відносини речової залежності, виступаючий як заперечення заперечення. Відносини особистої залежності існували в умовах панування природних продуктивних сил. Вони характеризували такий етап розвитку людства, коли індивід міг розвиватися лише в рамках обмеженого, локального колективу, від якого він залежав. Відносини особистої незалежності, заснованої на речової залежності, знаменували такий рівень розвитку, коли під впливом суспільного поділу праці відбувається відокремлення виробників і вони вже не потребують тій чи іншій формі природно сформованій чи історично розвилася колективності, переростають її рамки. Однак разом із становленням всесвітніх відносин і універсальних потреб розвивається всебічний процес упредметнення виробничих відносин, відбувається відчуження сутнісних сил від працівника, перетворення їх на чужу, пануючу над ним силу. Відносини вільної індивідуальності знаменують етап гармонійного єднання людини і природи, самоконтроль людства і його суспільних сил, інтелектуальний прогрес світової цивілізації.

Особистість виступає як самоціль загальнолюдського розвитку. Одночасно особистість є головним знаряддям прогресу.

Вибір цілі, шляхи її досягнення, а також організація безпосереднього трудового процесу в постіндустріальному суспільстві стають не технологічної, а гуманітарної завданням. Це обумовлює високий ступінь самостійності кожної людини, надає праці справді вільне творчий зміст. Зараз очевидно головне: як ринкове господарство виробило відповідний йому тип людини - «homo economicus», так і постіндустріальному суспільству буде відповідати своя форма соціальності - вільна індивідуальність.

Тема 9. Індустріалізація в США в кінці XIX – на початку XX ст.

План

1. Причини прискореного розвитку економіки США.

2. Промислове піднесення.

3. Зміни в організації та управлінні виробництвом.

4. Наслідки індустріалізації.

1. Причини прискореного розвитку економіки США

Після громадянської війни 1861—1865 pp. були сприятливі політичні умови для економічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слабкорозвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значно кошти на воєнні потреби.

Економічні успіхи мали географічну основу. Протяжність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, надавала переваги для розвитку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з'єднували різні штати в одне економічне ціле.

До господарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина. Їх запаси забезпечували розвиток важкої промисловості. Проте бракувало олова, калійних солей.

Швидкими темпами освоювалися землі американського Заходу. Переміг фермерський напрям сільського господарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.

Активно запроваджувались власні та європейські винаходи. Лише за 1890—1900 pp. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвиток промисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове виробництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продуктивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати виробництва.

Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890—1897 pp. збільшився з 38 до 75 %.

Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали. Якщо в 1859 p. капітал, вкладений у промисловість, становив 1010 млн дол., то в 1899 p. — 8975, в 1914 p. — 22 791 млн дол. Велике значення мали європейські капітали. В 1873 p. їх сума досягала 1500 млн дол., в 1899 p. — 3300 млн дол., в 1914 p. — близько 5 млрд дол., з них англійських — 755 млн дол.

США розвивали своє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За останні 30 років XIX ст. імігрувало майже 14 млн, а за перші 14 років XX ст. — 146 млн осіб. За 1860—1900 pp. населення країни зросло з 31,4 до 76 млн осіб. У 1910 p. воно становило 92 млн осіб.

США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 p. у Росії за 6,7 млн дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 p. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуер-то-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна площа колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн км2 з населенням 9,7 млн осіб. Одночасно США стали на шлях економічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та сировину.