1.1. Сутність і значення податкової політики

Податкова політика - досить складний механізм, що поєд­нує податковий менеджмент і податкову систему, яка існує в державі. На жаль, в Україні вони перебувають на низькому рівні. В умовах перехідного періоду до ринкової економіки кожне підприємство повинне розробляти свою податкову політику, яка визначає не тільки його фінансовий стан, а в де­яких випадках і напрям діяльності в майбутньому. Податкова політика повинна мати ту ж спрямованість, що і державна по­даткова політика, основою якої є чинна законодавча база. На жаль, в Україні законодавчі акти постійно змінюються, біль­шість підзаконних актів не конкретизовані, що дає змогу та об'єктивні можливості для їх порушень як з боку платників, так і з боку податкових адміністрацій. Нестабільність законо­давчої бази впливає на те, що більшість підприємств не роз­робляють своєї податкової політики, а тільки визначають суму податку, яку їм потрібно сплатити. А це не дає змоги під­приємству розробити стратегію своєї майбутньої діяльності. Тому розробка податкової політики є одним з найважливіших елементів розробки всієї економічної стратегії держави [4, 19].

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізова­ні фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться урядом краї­ни, по вирішенню певних короткострокових та довгостро­кових завдань, які стоять перед суспільством, за допомо­гою системи оподаткування країни.

При впровадженні податкової політики держава обов'яз­ково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика розробляється на різних рівнях упра­вління - від державного управління до управління підприєм­ством, фірмою. Але при цьому треба зважати, що кожен рівень має певну мету, завдання і повинен мати єдиний напрям діяль­ності та співвідношення з іншими рівнями. Так, головною ме­тою держави є наповнення дохідної частини бюджету. Податкова політика підприємства полягає в тому, щоб зменшити розмір податкових відрахувань. Взаємодія різних рівнів подат­кової політики відбувається, якщо держава відповідним чином виконує свої обов'язки, а платник згоден з їх якістю і задоволе­ний цим виконанням. Податкова політика повинна вирішувати всі суперечності між різними рівнями управління в державі.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливими є такі характеристики податкової системи:

- загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення (%) суми податків, обов`язкових платежів у бюджет і внесків по обов`язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

- нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки [12].

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих же податків. Отже, державні позики – це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

Держава, через проведення податкової політики, здійснює вплив на обсяги та структуру національного виробництва, ділову активність суб'єктів господарювання (стримання або стимулювання), рівень інфляції, рівень зайнятості, а також впливає на стан конкурентного середовища. У першу чергу потрібно сприяти розвитку всіх сфер жит­тя суспільства, використовуючи при цьому податкові важелі та інстру­менти.

З огляду на суттєві недоліки державної податкової полі­тики, потрібно проводити структурну перебудову керуючись, насам­перед, потребою максимізації регулюючої та стимулюючої функцій податкової системи. Головною метою податкової політики є оптимізація оподаткування, досягнення балансу між економічною ефектив­ністю та соціальною справедливістю [9, 59].

Принципи, що характеризують податкову систему:

1. Економічної ефективності;

2. Рівного податкового тягаря;

3. Соціальної справедливості;

4. Ста­більності;

5. Гнучкості;

6. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності;

7. Обов'язковість;

8. Єдиний підхід.

Принцип економічної ефективності можна розглядати з двох позицій. З одного боку, відбувається виконання фіскальної функції по­датків. Розглядаючи дотримання цього принципу в аспекті опосеред­кованого оподаткування, слід зазначити, що саме непрямі податки є головними наповнювачами бюджету та мають переважно фіскальну спрямованість, забезпечують швидкість, повноту та регулярність над­ходжень від цих платежів; вони є надійною і легко контрольованою дохідною базою бюджету [4, 41]. Дотримання цього принципу доз­волить мінімізувати можливість уникнення від сплати податків, залежно від конкретного виду платежу. Несплата непрямих податків пояснюється лише тим, що товари та послуги, у ціні яких є частка відповідного платежу державі, не споживаються. Прозорість механізму визначення податкових зобов'язань непрямих податків це підтверджує. Однак запобігти несплаті прямих податків складно, оскільки механізм їх обчислення важче прослідкувати та проконтролювати. З іншого боку, принцип економічної ефективності тісно пов'язаний із вико­нанням податками регулюючої функції. За допомогою цих фінансових інструментів здійснюється формування конкурентного середовища, впровадження прогресивних технологій.

Рівнонапруженість податкового тягаря між платниками повин­на забезпечуватись прогресивним характером, тобто розмір сплаченого податку повинен прямо пропорційно залежати від розміру одержаного доходу. Чим менше дохід, тим більшу його частину забирають не­прямі податки [7, 25]. Головним недоліком непрямих податків, на противагу прямим, є саме регресивність цих платежів. Рівного подат­кового тягаря можна досягти лише за допомогою диференціації ставок непрямих податків, а саме звільнення від дискримінації в порядку сплати та розміру податку.

Основою реалізації принципу соціальної справедливості є орієн­тація на платників податків, оскільки показником вимірювання спра­ведливості є рівень матеріального добробуту громадян. Лише на цьому повинно базуватись поступове встановлення оптимальної структури податкової системи, що максимально задовольнятиме всіх учасників податкових відносин. Порушення справедливості здійснюється за рахунок необґрунтованого надання пільг певним категоріям платників, нераціонального встановлення розміру податкових платежів тощо.

Стабільність податкової системи забезпечується незмінною законодавчою базою, чіткими механізмами справляння податків. Цей принцип досить актуальний для України. Часті податкові реформи, зміни в законодавстві негативно впливають на економічне життя у дер­жаві, хоча це може бути зумовлено досить об'єктивними факторами.

Вдале пристосування до постійного оновлення системи оподат­кування відповідає основному її завданню - забезпеченню доходами бюджету країни. Саме тому податкова система повинна бути гнучкою і постійно пристосовуватись до змін в економічній сфері, які проводить держава в певний період її розвитку. Слід зауважити, що досягнення максимально граничних величин як стабільності, так і гнучкості не­гативно впливає на розвиток податкової сфери. Ефективність податко­вої системи залежить від досягнення оптимального співвідношення цих критеріїв.

Стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності передбачає головний напрям по­даткової політики - стимулювання розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.

Обов'язковість сплати визначає запровадження норм сплати податків та інших обов'язкових платежів, визначе­них на основі достовірних даних по об'єктах оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників за порушення податкового законодавства.

Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку або обов'язкового платежу об'єкта оподаткування, джерел сплати податків та інших обов'язкових платежів, строків і порядку сплати податків та основ для надання податкових пільг.

Дотримання розглянутих вище принципів створюватиме переду­мови для правильної, виваженої діяльності держави у сфері опо­даткування. На жаль, вони використовуються не повною мірою, а іноді й зовсім не використовуються. Це можна назвати спотворенням фундаментальних основ оподаткування. Розглянуті принципи форму­вання податкової політики дозволяють визначити пріоритетні напрями їх використання. Однак дотримання принципів оподаткування у їх гар­монійному поєднанні надзвичайно важливе для ефективного форму­вання податкової системи сьогодні та її реформування як справедливої та економічно виправданої в найближчому майбутньому [23].

Основою формування податкової системи є податкова політика, в якій відображається комплекс цілей і заходів держави, спрямованих на ефективне функціонування податкової системи відповідно до соціаль­но-економічної мети суспільства, на реалізацію основних функцій податків [8, 108].

Своїми діями в цій сфері держава намагається досягти:

• стимулювання динамічного розвитку економіки на принципах економічного зростання;

• забезпечення оптимального наповнення бюджетів і стабільності у сфері державних фінансів;

• структурної перебудови економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

• стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості;

• підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу [1, 845].

Податкова політика в Україні має свої особливості, а саме:

1. Відсутня цілеспрямованість;

2. Переважно фіскальний характер;

3. Неефективна структура податкової системи;

4. Не відпрацьований механізмів стягнення певних податків;

5. Переважання непрямих податків;

6. Широке розповсюдження податкових пільг;

7. Високий рівень податкового тягаря та нерівномірність його розподілу [12, с. 93].

Міністерством фінансів України розроблено проект Стратегії реформування податкової системи України, який передбачає реаліза­цію невідкладних заходів, спрямованих на подолання основних недо­ліків чинної податкової системи та розширення бази оподаткування. Це першочергове завдання, яке згідно з проектом потрібно втілити в життя до кінця 2010 р. [13]. За даними Міністерства фінансів України, подальша нормотворча робота по доопрацюванню Податкового кодексу України відбувається з урахуванням результатів широкого громадсь­кого обговорення та фахового аналізу впливу податкової реформи на економічні процеси в Україні та формування доходів бюджетів усіх рівнів.

Здійснення податкового регулювання повинно балансувати сфери інтересів бюджету та платників податків. Це дозволить досягти ефективності податкової політики. Необхідною умовою ефективності с стабільність і передбачуваність, що забезпечують перспективність фі­нансової політики взагалі, а також високий рівень роботи податкової служби на основі розроблених нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення податків.

Податкова політика характеризується діяльністю держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справ­ляння податків і податкових платежів до державних фондів. Ефек­тивність її відображується у взаємозв'язку та взаємодії системи опо­даткування з платниками та органами контролю, тобто у раціональ­ному функціонуванні податкової системи країни. Формування подат­кової політики має базуватись на визначенні співвідношень в оподат­куванні між прямими та непрямими податками; сферами виробництва та споживання; доходами фізичних та юридичних осіб; доходом індивідуальним та сімейним; необхідністю та доцільністю диферен­ціації податкових ставок, використання пільг тощо.

Через визначення і встановлення певного рівня ставок податків і зборів, податкова політика впливає на загальний рівень податкового навантаження кожного суб'єкта економічної діяльності в країні. Для зниження чи підвищення загального податкового навантаження не обов'язково змінювати розміри податкових ставок, це може бути здійснено шляхом збільшення чи зменшення обсягів податкових пільг для певних суб'єктів господарювання. Дослідження А.Лаффера під­тверджує, що держава зобов'язана завжди проводити помірковану політику податкового тиску для забезпечення стабільних надходжень. Ця концепція спрямована на зменшення навантаження на суб'єктів оподаткування, а зростання надходжень до бюджету має здійснюватись за рахунок збільшення платників податків та розширення податкової бази.

Питання щодо рівня податкового навантаження на економіку надзвичайно важливе. "Під тягарем оподаткування розуміють всю су­му збитків, завдану податками населенню" [14, 471].

Доцільно викорис­тати таку формулу для розрахунку податкового навантаження (Пн) у відсотках [15, с. 46]:

Пн = П / ВВП *100%

де П - обсяги податків (податкових платежів);

ВВП - валовий внутрішній продукт держави.

Надмірний тягар свідчить про втрату ефективності при оподаткуванні, що харак­теризується зниженням рівня добробуту громадян. Показник податко­вого навантаження є основним індикатором обсягів податкових зо­бов'язань суб'єктів господарювання. Загальноприйнятої методики що­до визначення рівня податкового тягаря не існує..