2. Класичний психоаналіз

Цим терміном позначається:

1) напрям глибинної психології, який розглядає несвідомий в якості детермінанти розвитку і функціонування особи;

2) психотерапевтична система, в основі якої лежить виявлення особливостей переживань і дій людини, обумовлених неусвідомлюваними мотивами.

Ключовими, визначаючими поняттями психоаналізу є: вільні асоціації, перенесення і інтерпретація.

Класична аналітична техніка включає щоденні (5 разів в тиждень) зустрічі з пацієнтом, укладання його на кушетку, уникнення усіляких рад, прописування ліків, утримується від управління його життям, обмеження висловів інтерпретаціями і інструктаж по виконанню основного правила вільних асоціацій. Психоаналіз можна охарактеризувати як довгострокову, інтенсивну, інтерпретативну психотерапію.

Техніка вільного асоціювання заснована на трьох припущеннях: всі думки направлені до того, що є значущим; потреба пацієнта в психотерапії і значення того, що його лікують, поведуть його асоціації у напрямі значущого, за винятком того випадку, коли діє опір, опір проявляє себе під час сеансів в неможливості вільно асоціювати. Відповідно до інструкції психоаналітика пацієнт повинен виконувати «основне правило», тобто повідомляти свої думки беззастережно і не робити спроб зосереджуватися під час цього.

Другим ключовим поняттям аналізу є перенесення, процес, за допомогою якого пацієнт переміщає на психоаналітика відчуття, думки, фантазії і ін., викликані фігурами, що раніше діяли в житті пацієнта.

Завдяки перенесенню хворим наділяє психоаналітика значущістю іншого, зазвичай раніше існуючого об'єкту. Перенесення є переживанням відчуттів, спонук, фантазій і захистів по відношенню до особи в сьогоденні, яка не є відповідною для цього, але це є повторення реакцій, утворених по відношенню до значущих фігур раннього дитинства.

Основна важливість реакцій перенесення витікає з того факту, що пацієнт випробовує в ситуації лікування і у відношенні до психоаналітика всі значущі людські відчуття свого минулого.

Перенесення - це особливий вид відносин, головною характеристикою якого є переживання деяких відчуттів, дійсно звернених до іншої особи. На особу в сьогоденні пацієнт реагує, неначе це особа з минулого. Перенесення є повторення, нове «видання» старих об'єктних відносин. Це анахронізм, тимчасова погрішність; має місце переміщення: імпульси відчуття і захисту по відношенню до особи у минулому переміщаються на особистість в сьогоденні.

Визначення перенесення включає 4 основних твердження:

• перенесення є різновидом об'єктних відносин;

• явища перенесення повторюють минуле відношення до об'єкту;

• механізм переміщення відіграє важливу роль в реакціях перенесення;

• перенесення є регресивним феноменом.

Існує багато способів класифікації різних клінічних форм реакції перенесення. Відповідно до об'єкту перенесення і повторюваної стадії розвитку сексуальності перенесення може бути батьківським, материнським, едіповим, доедіповим. Перенесення може бути об'єктним або нарциссичним відповідно до того, чи представляє пацієнт свого психоаналітика як зовнішню персону, від якої він залежить, яку він любить або ненавидить, або як частина самого себе. Перенесення може бути позитивним або негативним залежно від того, чи розцінює пацієнт психоаналітика як доброзичливу фігуру або недоброзичливу.

Психоаналітична техніка спрямована на те, щоб забезпечити максимальний розвиток неврозу перенесення.

Наступним ключовим поняттям психоаналізу є інтерпретація. У своїх заявах психоаналітик приписує сновидінням, симптомам і ланцюжку вільних асоціацій пацієнта деяке додаткове значення в порівнянні з тим, як розцінює ці феномени сам пацієнт.

Інтерпретація є найбільш важливою аналітичною процедурою.

Процес аналізу включає конфронтацію, коли явище повинне стати очевидним для свідомого Его пацієнта. Прояснення відноситься до тих дій, які мають на меті помістити аналізований психічний феномен в чіткий фокус. Наступний крок при аналізі - інтерпретація, яка в психоаналізі є остаточною і вирішальною дією. Інтерпретувати - означає робити неусвідомлені феномени усвідомленими. Функція інтерпретації спрямована на збільшення самосвідомості, сприяє інтеграції завдяки усвідомленню пацієнтом внутрішніх процесів. Останній крок в аналізі - ретельне опрацьовування. Цей термін відноситься до комплексу процедур і процесів, які спостерігаються після інсайту.

Класичним прикладом інтерпретації служить тлумачення сновидінь. Психоаналіз заснований на переконанні, що сновидіння мають психологічне значення, підійти до якого можна через інтерпретацію.

Важливим поняттям в психоаналізі є опір, який означає протидію в ході аналізу перетворенню несвідомих процесів в свідомі. В стані опору пацієнт відхиляє інтерпретації психоаналітика.

Опір є повторенням тих захисних операцій, які пацієнт використовував в своєму звичайному минулому житті. Всі варіанти психічних явищ можуть бути використані для цілей опору, але, незалежно від того, що служить його джерелом, опір діє через Его пацієнта. Хоча деякі аспекти опору можуть бути усвідомлені, значна їх частина залишається несвідомою.

Аналіз опору включає декілька основних процедур:

1. Психоаналітик повинен: усвідомити опір, продемонструвати його пацієнтові, прояснити мотиви і форму опору (який специфічний хворобливий афект примушує пацієнта чинити опір; яку конкретну форму і метод пацієнт використовує для виразу свого опору);

2. інтерпретувати опір (виявити, які фантазії або спогади є причиною "афектів і спонук, які стоять за опором;

3. займатися історією і несвідомими об'єктами даних афектів і спонук або подій під час аналізу, поза аналізом і у минулому);

4. інтерпретувати форму опору, для чого займатися аналізом цій і схожих форм діяльності в час і поза аналізом;

5. прослідкувати історію і несвідомі цілі цієї діяльності сьогоденні і минулому пацієнта.

6. Остання процедура - ретельне опрацьовування.

Техніка психоаналізу пов'язана з розробленими Фрейдом теорією загального психічного розвитку, що включає поняття психічного апарату і стадій розвитку дитячої сексуальності, і теорією психологічного походження неврозів.

Класичний психоаналіз стверджує, що дорослу поведінку можна інтерпретувати як вдосконалення, або еволюцію, дитячої поведінки.

Класичний психоаналіз включає теорію психологічного походження неврозів. У класичній теорії розрізняються наступні типи неврозів.

1. Психоневроз, який обумовлений причинами, що відносяться до минулому і з'ясовний тільки в термінах особи і історії життя. Існує 3 типи психоневрозів - істерична конверсія, істеричний страх (фобія) і невроз нав'язливих станів. Симптоми цих неврозів можна інтерпретувати як конфлікт між Его і Ід.

2. Актуальний невроз обумовлений причинами, що відносяться до сьогоденню, і пояснимо в термінах сексуальних звичок пацієнта. Він є фізіологічним наслідком порушень в статевому функціонуванні. Фрейд розмежував дві форми: неврастенію як результат статевих надмірностей і невроз тривоги як результат відсутності полегшення від статевого збудження.

3. Нарциссичний невроз, при якому пацієнт не здібний до утворення перенесення.

4. Невроз характеру - в цьому випадку симптоми є рисами вдачі.

5. Травматичний невроз, який викликається потрясінням.

6. При неврозі перенесення, яке розвивається в ході психоаналізу, пацієнт виявляє нав'язливу цікавість до психоаналітика.

Психоаналіз стверджує, що психоневрози обумовлені невротичним конфліктом, тобто несвідомим конфліктом між спонукою Ід, прагнучого до розрядки, і захистом Его, що запобігає безпосередній розрядці або доступу до свідомості.