93. Переконання і примус як основні методи управлінської діяльності.

На всіх рівнях управлінської діяльності застосовується адміністративний та економічний методи управління.

Методи управління відповідають змісту правової норми і знаходяться у постійному взаємозв'язку. Кожна юридична форма управління може одночасно використовувати кілька методів:

o правової регламентації та єдино начальства;

o переконання і примусу;

o дозволів і заборон;

o владних велінь і рекомендацій.

Призначення вище визначених та інших методів державного управління полягає у:

- встановленні обов'язкових для учасників управлінських відносин нормативів;

- виданні приписів індивідуального значення на адресу конкретних учасників управлінських відносин;

- вирішенні в односторонньому порядку питань, які виникають у сфері управління;

- нагляді і контролі за поведінкою учасників управлінських відносин;

- застосуванні стимулюючих засобів впливу на об'єкти управління;

- застосуванні при потребі офіційних заходів примусового характеру з метою забезпечення правопорядку в сфері державного управління.

Переконання формує правосвідомість, внутрішню психічну готовність об'єкта управління до виконання керівної вказівки і пов'язане із використанням різних організаційних, роз'яснювальних та виховних заходів.

З переконанням тісно пов'язане застосування заохочення, як своєрідна форма позитивної оцінки результатів виконання управлінських завдань. Так, "Дисциплінарний статут" передбачає можливість заохочення працівників прокуратури за сумлінне виконання службових обов'язків: подякою, грошовою премією, подарунком, цінним подарунком, достроковим присвоєнням класного чину або підвищенням у класному чині, нагородженням нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України", присвоєнням почесного звання "Заслужений юрист України". За особливі заслуги державні службовці можуть бути представлені до нагородження орденами і медалями.

Адміністративний примус - це різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, який по суті є втручанням у сферу правових інтересів особи, яка допустила неправомірні дії. Він полягає у застосуванні суб'єктами виконавчої влади передбачених адміністративно-правими нормами примусових заходів до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Примус застосовується до осіб, не здатних будувати свою поведінку у відповідності з волею суб'єкта управління. Адміністративний примус включає в себе:

1) адміністративне попередження, яке відіграє, як правило, профілактичну роль:

o перевірка документів;

o заборона випуску на маршрут водіїв, які знаходяться у стані сп'яніння;

o заборона випуску на маршрут транспортних засобів, що не відповідають технічним вимогам безпеки;

o огляд ручної поклажі;

o встановлення карантину;

o закриття певних ділянок кордону та інше.

2) адміністративне припинення правопорушення - це сукупність заходів спрямованих на припинення правопорушень, що вже розпочалися, відновлення юридичних відносин, що ними порушені, попередження шкідливих наслідків, забезпечення умов, Передбачених законом, для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності:

- вимога Працівника правоохоронного органу припинити протиправну поведінку;

- перевірка і вилучення фальшивих документів і речей, обмежених чи заборонених у цивільному обігу;

- застосування примусового лікування алкоголіків, наркоманів та інших осіб;

- застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї відповідно до вимог ст. 12-15 Закону України "Про міліцію";

- адміністративне затримання, тобто короткочасне обмеження особистої свободи правопорушника (право такого затримання мають співробітники міліції, СБУ, військовослужбовці прикордонних військ, працівники воєнізованої охорони, інспектори рибохорони, лісового, мисливського господарства - для встановлення особи правопорушника і складання протоколу);

3) застосування адміністративного стягнення, тобто притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності, яка конкретизована в параграфі № 7 цієї теми.

94. Адміністративне правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний лад або громадський порядок, на власність, права чи свободи громадян і за яку законодавством встановлено адміністративну відповідальність.

Адміністративний проступок характеризується ознаками:

1) адміністративною протиправністю, тобто порушенням норм особливої частини КпАП України, Митного кодексу України, законів України "Про боротьбу з корупцією", "Про пожежну безпеку", "Про правовий статус іноземців", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та інші;

2) суспільною шкодою, тобто настанням суспільно шкідливих наслідків від адміністративно-протиправного діяння, або загрозою настання таких наслідків;

3) виною (умисною чи необережною)

4) адміністративною караністю, тобто можливістю накладення на винну особу стягнень передбачених санкцією порушеної адміністративної норми.

Наявність вищезазначених ознак адміністративного правопорушення є підставою для порушення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Завданнями цього провадження є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання їм, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Повну уяву про правопорушення може дати тільки його склад, під яким розуміють сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, які є єдиною фактичною обставиною необхідною для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Склад адміністративного проступку включає в себе чотири елементи:

o об'єкт правопорушення;

o об'єктивна сторона правопорушення;

o суб'єкт правопорушення;

o суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом адміністративно-правової охорони є суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права. Об'єкт може бути: загальним, родовим, видовим і безпосереднім.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується:

- адміністративно-протиправним діянням (дією чи бездіяльністю);

- суспільно шкідливими наслідками або загрозою настання таких наслідків;

- причинним зв'язком між протиправним діянням та його наслідками (ця ознака необхідна для правопорушень із матеріальним складом);

- додатковими ознаками (часом, місцем, способом, обстановкою скоєння правопорушення).

Об'єктивна сторона правопорушення характеризує протиправне діяння із зовнішньої сторони. Воно як правило фіксується в протоколі про адміністративне правопорушення, а також інших процесуальних документах, необхідних для доведення вини правопорушника.

Суб'єктом адміністративного проступку є особа, що його скоїла. Це може бути фізична і юридична особа.

Відповідно до ст. 12 КпАП суб'єктом може бути фізична особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку і яка є осудною.

Окремі адміністративні правопорушення можуть вчинити тільки спеціальні суб'єкти, які крім віку і осудності характеризуються додатковими ознаками:

o посадові особи;

o громадяни, власники підприємств чи уповноважені ними особи;

o особи, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки;

o неповнолітні у віці від 16 до 18 років;

o державні службовці;

o водії транспортних засобів;

o підприємці;

o працівники торгівлі та представники інших спеціальностей;

o інші спеціальні суб'єкти.

Конкретизація спеціальних суб'єктів - фізичних осіб визначена в диспозиціях статей Особливої частини КпАП України.

Юридичні особи можуть бути суб'єктами адміністративних правопорушень, що пов'язані із недотриманням правил екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних правил, правил протипожежної безпеки та інших.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується внутрішнім психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним проступку та його наслідків, що конкретизується через:

- вину (умисну чи необережну);

- мету вчинення проступку;

- мотив, що спонукав особу до протиправних дій.

Наявність усіх чотирьох елементів складу адміністративного правопорушення є єдиною фактичною підставою, необхідною для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Адміністративні правопорушення класифікуються залежно від різних критеріїв.

Так, залежно від родового об'єкту посягання вони можуть бути правопорушеннями:

o в галузі охорони праці і здоров'я населення;

o що посягають на власність;

o в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

o в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

o у сільському господарстві;

o на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

o в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

o в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, В галузі фінансів і підприємницької діяльності;

o в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

o що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

o що посягають на встановлений порядок управління. Залежно від форми вини:

- умисні правопорушення;

- необережні правопорушення. Залежно від характеру діяння:

- простими, які являють собою одноразову дію чи бездіяльність (самовільне підключення телефонного апарату або іншого абонентського пристрою до діючого телефону чи іншого абонентського пристрою);

- складними, які характеризуються двома чи більше різними діями або складаються з альтернативних дій (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху).

Існують і інші ознаки для класифікації правопорушень.