7. Вітчизняна філософія.

   1. Українська філософія.

1. Філософська думання у культурі Київської Русі.

Філософська думка у культурі Київської Русі.

Становлення філософської думки в Київській Русі спочатку було нерозривно пов’язане з міфологічним мисленням стародавніх слов’ян. Для міфологічної свідомості характерний розуміння миру як єдності світу речей і світу духів. Тому природа за уявленням сло’вян була повна духів і тим самим оголошувалася священною. Картина світу була пройнята протилежностями, в основі яких зіставлення життю і смерті. Серед основних можна виділити наступні: «живе і мертве», «своє - чуже», «верх – низ», і так далі У систематичним вигляді ці уявлення утілилися в образі світового дерева. Відповідно рух вгору означав життя, а вниз – згасання.

Істотне значення мало введення на Русі християнства, яке змінило картину миру слов’ян. Головне місце почало займати Священне Писання, яке визначило значущість моральної філософії, яка осмислювала відношення людини і Бога. Крім того, можна виділити декілька пам'ятників християнської слов'янської думки. Серед них «Просторове житіє Костантина-Кирилла Філософа» в якому можна побачити вплив платонізму, що християнізує; «Ізборник Святослава» (1073), де основна увага приділялася розгляду відносин «дійсного слова» і «доброї справи». Основна проблема – це збагнення мудрості за допомогою слова Божого. Не випадково Іларіон в «Слові про Закон і Благодать» зосереджується увага на вимозі єдності розуму і серця. Тут обґрунтовується погляд на історію як поступового розповсюдження християнства. Зіставлення Закону і Благодаті зв'язується виявленням відношення іудаїзму і християнства. Підпорядкування закону зв'язується з іудаїзмом, при цьому закон, оскільки він припускає примушення, розглядається більш нижчим в порівнянні з благодаттю – основи «життя вічною», тобто прояв Бога. Якщо закон даний Мойсеєм, то благодать – Христом. Проте закон і благодать не протиставляються і Іларіон наводить безліч прикладів прояву благодаті в Старому Завіті.

У «Повчанні» Володимира Мономаха, фактично сповіді перед смертю князь висловлює для своїх дітей основи християнського віровчення. Життя християнина ґрунтується на страху перед Богом, потреби в милосерді як прояви суті добра. Основою життя проголошується проходження Слову Божому і, відповідно, придушення власних бажань людини: «мову стримувати, розум смиряти, тіло упорядкувати, гнів подавляти». Мономах підкреслює людинолюбну природу Бога, який схильний прощати людину за будь-які його гріхи: «А Господь наш, володіючи і живостям і смертю, терпить разів і знову...». Мономах закликає перемогти ворога-диявола трьома способами – покаянням, сльозами і милостинею. Підставою повчання Монамаха є вимога «пом'якшити серце, і пролити сльози за гріхи свої», отже за допомогою покаяння і милосердя перемогти зло. Прояв милосердя зв'язується з подачею милостині, запереченням вбивства, навіть якщо людина заслуговує на смерть. Виділяється роль клятви на хресті, яка дається у тому випадку, коли чоловік «вивіряє серце своє». Мономах закликає відноситься милосердно до представників релігії, а саме, епіскопам, ченцям. Одна з найважливіших вимог християнства – усунення гордості при оволодінні багатства, оскільки воно дане Богом. Іларіон закликає відноситися до людей як до братів, і до активності, як в мирному житті, так і на війні. Християнство учить негативному відношенню до того, що принижує людину: брехня, пияцтво, розпуста, в яких гине «душа і тіло». Монамах наставляє до доброго відношення до інших: «Хворого відвідуй, за мертвим йди, добре слово кожному подай, дружину люди, але не давай їй володарювати над собою». Він також проголошує презирство до смерті, оскільки Бог може уберегти.