2. Папська область
Коментоване читання - стор 192
З`ясувати, яка роль Папської області в історії середньовічної Європи.
Додаткова інформація
Як вам вже відомо володіння пап римських у Центральній Італії – Папська область – постало в результаті подарунка Пипіна Короткого (VІІІ ст.). Воно поділяло Італію на дві частини і стало чинником, який унеможливлював об`єднання італії аж до середини ХІХ ст.
У своїх володіннях папи здійснювали крім церковної влади таку ж саму, як і будь-яких правитель Європи. Папам як і королям не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали і на Святий престол.
Папська область страждала від майже безперервної ворожнечі між папами і імператорами аж до середини ХІІІ ст. У 1143 р. у Римі було проголошено республіку. На її чолі став Арнольд Брешианський, який виступав проти світської влади пап і засилля великих феодалів. Але за допомогою Фрідріха І Барбаросси республіка була знищена у 1155 р.
У ХІІІ ст. папи домоглися розширення своїх володінь за рахунок сусідніх земель, проте влада на місцях належала великим феодалам.
У ХІV ст. папи потрапили у залежність від французьких королів і були „ув`яз нені” в Авіньйоні. „Авіньйонське полонення” мало негативні наслідки для розвитку їхньої держави. Вона розпалася на безліч феодальних володінь, а в Римі почали правити аристократи. Спроба проголосити в Римі комуну в середині XІV ст. виявилася невдалою через слабкість торговельно-промислових верств міста. Заклик керівника руху за комуну Кола ді Р’єнцо об’єднатися всім італійським містам навколо стародавньої столиці теж не було підтримано.
Після придушення комуни і наведення порядку в 1357 р. за ініціативою кардинала Альборноза на зборах вищого духівництва і знаті було прийнято конституцію, згідно з якою в Папській області встановлювалася централізована система управління, а знать, вище духівництво, представники комун у провінціях дістали право видавати закони і розподіляти податки. Проте схизма завдала нового удару по стабільності. Ситуація покращилася за часів папи Мартина V (1417-1431 рр.), який відновив у Римі комуну.
Папська область залишалася слаборозвиненою економічно і з найтяжчою системою експлуатації селян і міських мешканців. Важким тягарем для населення стало свавілля папських чиновників, податки на утримання папської курії, широке будівництво, що розгорнулось у Римі в XV ст. Руйнівною для розвитку Папської області була політика непотизму, коли правлячий папа висував на важливі посади своїх родичів, витісняючи представників свого попередника.
3. Південна Італія і Сицилія
Інакше склалася доля Півдня Італії та Сицилія, хоча за своїм розвитком вони не поступалися Півночі.
Південні італійські міста були одними з центрів середземноморської торгівлі.
Тут найдовше протрималася влада Візантії.
Певний час тут панували араби.
У ХІ ст. ці області були загарбані норманами.
Один з норманських правителів Рожер ІІ у 1130 р. об`єднав Південь Італії і Сицилію в єдине могутнє Сицилійське королівство. Столицею якого стало місто Палермо.
Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами пап римських, проте вони проводили самостійну політику.
У Сицилійському королівстві мирно вживалися різні народи – італійці, греки, араби, нормани. Панувала і віротерпимість.
У 1189-1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха ІІ (1212-1250) королівство досягло найвищого ступеню централізації і процвітання.
Для свого часу Фрідріх II був дивовижною людиною і незвичним правителем для своїх підданих. Він не любив Німеччини через її бунтівних герцогів і майже все життя провів у Сицилійському королівстві. Вся Італія дивувалася з того, як жив імператор та його двір.
Додаткова інформація
При дворі імператора в Палермо було зібрано арабських, візантійських і єврейських вчених. Сам Фрідріх II писав наукові трактати латиною, вірші — італійською, а розмовляв грецькою та арабською мовами. Дивовижна розкіш його палацу зі східною музикою і танцями швидше нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах. За слонами вели верблюдів, леопардів, левів. Недарма сучасники називали Фрідріха II “дивом світу”.
До християнської віри імператор ставився досить прохолодно. Твердили, що він написав трактат “Легенда про трьох ошуканців”, у якому йшлося про Мойсея, Христа і Мухаммеда. Таємнича і загадкова постать імператора спричинила навіть легенду, що він не вмер у 1250 р., а таємничо зник і з’явиться, коли наступить кінець світу, щоб установити на землі царство загального миру.
Проте Фрідріх II був не диваком, а досить талановитим правителем.
За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію Сицилійського королівства.
документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи.
замки, побудовані знаттю за останні 40 років, за наказом Фрідріха II було зруйновано.
влада зосереджувалася в руках імператора і його намісників.
Королівство було переділено на 9 провінцій, де діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духівництва.
Станові збори мали право вирішувати питання обкладення податками різних верств населення.
Феодали були вимушені, як і представники інших станів, підкорятися суду імператорських намісників.
Існував один, спільний для всіх провінцій, королівський суд на чолі з головним королівським суддею.
Усе населення мусило сплачувати до королівської скарбниці податок за користування землею.
За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися безпосередньо королю.
Приділяв Фрідріх II увагу і розвиткові освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі заснували університет – перший університет заснований світською владою.
Особи, які бажали отримати державну посаду або провадити діяльність, що вимагала спеціальних знань (наприклад, медицина), повинні були скласти державний іспит.
Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою — країною, що підпорядкована єдиній центральній владі (в цьому випадку — королівській).
Але постійні війни Фрідріха ІІ розорили королівство і у другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду.
Воно стало об’єктом зазіхань з боку французів. Тривала боротьба призвела до занепаду міст із колись розвиненою торгівлею та сільським господарством.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів.
На Неаполітанське королівство висунув претензії король Арагону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Арагону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного і культурного піднесення.
Проблемне питання
Чому на території Італії існували республіки коли по всій Європі влада монарха була незаперечною?