3. Дисципліна праці.

Дисципліна праці – це чітке дотримання встановленого порядку, загальновизнаних або директивно встановлених норм.

Дисципліна праці:

1. примушення з боку авторитарної влади або вплив суворої соціальної необхідності, що втримується неекономічними або економічними методами (при послабленні цих чинників швидко руйнується);

2. усвідомлення необхідності (свідома дисципліна громадянської поведінки);

3. внутрішнє самопереконання.

Крім трудової дисципліни існує виробнича, технологічна, фінансова, договірна і ін.

Зростання значення дисципліни праці зумовлено:

1) ускладненням виробничих зв’язків під впливом НТП, що вимагає підвищеної чіткості і точності в організації взаємодії виробничих ланок;

2) різким зростанням ціни одиниці робочого часу із-за високопродуктивних і дорогих знарядь праці;

3) виробленням соціального світогляду та високого інтелекту працівників;

4) вихованням відповідальності працівників за кінцеві результати праці, тобто впровадження організаційної культури.

Норми дисципліни праці. Чинники побудови належної дисципліни праці.

4. Нормування праці.

Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці – складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід’ємною частиною менеджменту і соціально – трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку витрат на продукцію, управління соціально – трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово – організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес – плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно – планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників – відрядників, а й робітників – погодинників, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної праці, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або складу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

В діяльності працівника (від робітника до менеджера першого рівня) важливу роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин. Узгодження трудової діяльності людей неможливе без встановлення необхідних витрат і результатів праці.

Щоб вірно встановлювати і застосовувати норми праці, необхідно знати відповіді на наступні запитання:

0. Які види норм об’єктивно необхідні для ефективного управління виробництвом?

1. Які фактори впливають на розмір витрат і результатів праці?

2. Якими методами розраховують норми?

3. Як оцінити якість норм?

Об’єкти нормування праці. Нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання та встановлення на цій основі норм праці.

Норма праці є першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва. На основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних введень, є основою розрахунку зарплати тощо.

Дві групи об’єктів нормування праці:

1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;

2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Нормативи і норми праці. Важливість норм для стимулювання ефективної виробничої діяльності випливає з необхідності встановлення обсягів ресурсів, необхідних для досягнення заданих виробничих результатів. Обґрунтованість обсягів і складу ресурсів, які має працівник і (або) виробничий колектив, є обов’язковою умовою дієвості системи стимулювання. Бо всі ці системи базуються на співставленні фактичних витрат ресурсів з нормативними.

Склад нормованих ресурсів визначається конкретними організаційно-технічними умовами. Наприклад, для робітника, що виконує складально-монтажні операції основним ресурсом є робочий час. Необхідні витрати цього ресурсу на одиницю роботи визначаються нормами часу. Тому в цьому випадку оцінка ефективності праці робітника здійснюється на основі співставлення фактичних і нормованих витрат часу. Робочий час є головним ресурсом для багатьох інших видів діяльності.

Поряд з цим для багатьох робіт суттєву роль виконує стимулювання раціонального використання таких ресурсів, як інформація, матеріали, інструменти, електроенергія, яке здійснюється за допомогою відповідних норм витрат цих ресурсів. Для інших робіт (налагоджувальних, ремонтних і т.д.) важлива економія витрат на обслуговуванні обладнання, не погіршуючи при цьому його експлуатаційних характеристик.

Завжди необхідно враховувати взаємозв’язок витрат на різні ресурси. Наприклад, скорочення трудомісткості продукції може бути досягнуте шляхом автоматизації обладнання, підвищення якості інструментів, що пов’язане з додатковими витратами. Тому норми праці повинні встановлюватися такими, які відповідали б мінімуму сумарних витрат на всі виробничі ресурси. Мінімізація витрат здійснюється в межах спричинених технічними, психофізичними, соціальними та іншими факторами.

З розвитком виробництва розширюється склад норм праці, посилюється взаємозв’язок функцій нормування і організації виробництва. Для прикладу, з появою можливостей обслуговування одним працівником декілька одиниць обладнання стало необхідним нормувати співвідношення між кількістю обладнання і чисельністю працівників. З переходом на колективні форми організації праці стало необхідним нормувати чисельність бригад та структуру персоналу бригад.

Сьогодні підприємствами використовується система норм праці, що відображує різні сторони трудової діяльності. Найбільш поширено застосовуються норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Нормування трудових процесів. В нормуванні праці застосовують аналітичні та сумарні методи. Аналітичні методи передбачають встановлення норм на підставі аналізу конкретного трудового процесу; проектування раціональних режимів роботи обладнання і способів праці працівників; визначення норм за елементами трудового процесу з врахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів.

Аналітичні методи за методом отримання вихідних даних ділять на: аналітично-розрахункові - за базу розрахунку беруться нормативні матеріали; аналітично-дослідницькі - базуються на даних, отриманих при дослідженнях трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

Сумарні методи ‑ встановлення норм без аналізу конкретного трудового процесу, а на основі досвіду нормувальника або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Сумарні норми не можуть вважатися достатніми для визначення ефективного використання виробничих ресурсів і повинні замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

Для того, щоб норми були рівнонапружені (рівність об'єктивних передумов для однакового рівня виконання норм в різних виробничих умовах), необхідно забезпечити:

• єдність методів і методик нормування праці;

• єдність нормативних матеріалів для розрахунків норм і методів дослідження витрат робочого часу;

• достатню кваліфікацію технологів і спеціалістів з нормування праці, взаємодію між ними;

• можливість практичної реалізації програм з нормування праці;

• матеріальну і моральну зацікавленість персоналу фірми в високій якості норм праці.

Методи досліджень трудових процесів класифікують за:

• Метою дослідження;

• Кількістю спостережуваних об'єктів;

• Способами проведення спостережень;

• Формою фіксування даних спостережень і т.д.

В залежності від мети дослідження, розрізняють наступні методи:

• Хронометраж - служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості повторюваних елементів операцій;

• Фотографія робочого часу - застосовується для встановлення структури витрат робочого часу впродовж зміни чи її частини;

• Фотохронометраж - застосовується для одночасного визначення структури витрат часу і тривалості окремих елементів виробничої операції.

В залежності від завдань дослідження та особливостей трудових процесів існують різні форми і способи проведення хронометражу, фотографії робочого часу, фотохронометражу.

Хронометраж виконують трьома способами:

1. Безперервно (за поточним часом - всі елементи операції досліджуються за порядком їх виконання);

2. Вибірково (застосовують для вивчення окремих елементів операцій незалежно від їх черговості);

3. Циклічно (застосовується для вимірювання елементів операцій з невеликою тривалістю, при неможливості їх точного виміру).

Фотографію робочого часу розрізняють за:

1. Спостережуваними об'єктами (фотографія використання часу працівниками - індивідуальна, групова, самофотографування; фотографія часу роботи обладнання;, фотографія виробничого процесу);

2. Способами проведення і обробки спостережень.

При індивідуальній фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування – це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу – це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий – за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод миттєвих спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу миттєвих спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

В залежності від мети спостережень використовують секундоміри, телекамери та ін.