3. Грошово-кредитна політика центрального банку.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики – це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

– політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") – весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;

– політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") – забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

– стратегічні – можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

– проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;

– тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система – центральний банк і комерційні банки; урядові структури – Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:

– здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

– регулювання резервної норми комерційних банків;

– зміну норми банківського процента;

– рефінансування комерційних банків;

– валютне регулювання.

Операції на відкритому ринку – це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв'язку зі зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов'язкові резерви – це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей і банківського кредиту.

Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію – визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.

Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.