6.Післяреанімаційна хвороба.
Процеси, що виникають в організмі під час клінічної смерті та проведення реанімаційних заходів, зумовлюють особливий стан організму, який В.О. Неговський назвав післяреанімаційною хворобою.
Післяреанімаційна хвороба — це специфічний патологічний стан, який розвивається в організмі внаслідок ішемії, спричиненої тотальними розладами кровообігу і реперфузією після успішної реанімації, і характеризується тяжкими порушеннями різних ланок гомеостазу на тлі порушеної функції ЦНС. Післяреанімаційна хвороба може мати сприятливий і несприятливий перебіг. Залежно від часу, що минув після клінічної смерті, розрізняють такі стадії післяреанімаційної хвороби (В.С. Золотокриліна, 1999):
I стадія (6—8 год від початку лікування) — стадія нестабільних функцій;
II стадія (10—12 год від початку лікування) — стадія відносної стабілізації основних життєво важливих функцій організму, поліпшення (часто тимчасове) стану .
III стадія (кінець 1—2-ї доби лікування) — стадія повторного погіршення стану .У частини з них за нормальної температури тіла спостерігаються задишка, тахікардія і підвищення АТ. У цій стадії наявні найбільш тяжкі порушення гемостазу, спостерігаються мікротромби, порушення функції паренхіматозних органів. Ці порушення мають функціональний характер і за сприятливих умов є оборотними.
IV стадія (3-я—4-а доба) може розвиватися у двох різних напрямах:
• стабілізація і подальше поліпшення порушених функцій організму, відсутність ускладнень і видужання;
• подальше погіршення стану унаслідок прогресування генералізованої запальної відповіді та порушень багатьох функцій організму.
V стадія (5—7-а доба). Ця стадія має місце лише в разі несприятливого перебігу післяреанімаційної хвороби. Відзначається подальше прогресування запальних і гнійних процесів: масивні вогнища пневмонії, нагноєння ран; перитоніт в оперованих хворих; абсцеси черевної порожнини і м’яких тканин; гнійний плеврит. Нерідко настає сепсис, унаслідок якого виникає друга хвиля порушень функцій органів і систем організму. Післяреанімаційна хвороба супроводжується післягіпоксичною енцефалопатією.
Основним завданням інтенсивної терапії післяреанімаційної хвороби є збереження нейронів головного мозку та відновлення його функцій. Проводять комплекс екстра- та інтрацеребральних заходів з урахуванням перебігу післяреанімаційної хвороби .
Першу та другу стадії реанімації медична сестра може проводити самостійно.
Третю стадію проводять лікарі, медична сестра є помічником.
Ознаки оживлення потерпілого:
1. Поява самостійних серцевих скорочень.
2. Звуження зіниць.
3. Відновлення тонусу м’язів.
4. Поява окремих дихальних рухів.
5. Зменшення ціанозу або блідості шкіри і слизових оболонок.
6. Систолічний АТ 70—80 мм рт. ст.
У деяких пацієнтів після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку — смерть мозку.
7.Смерть мозку.
Смерть мозку — це повне та незворотне припинення усіх його функцій, які реєструються при роботі серця та примусовій вентиляції легень.
Таке визначання дає МОЗ України, що спричинено необхідністю затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації.
Смерть мозку може розвиватися внаслідок його первинного або вторинного ушкодження.
Смерть мозку внаслідок його первинного ушкодження розвивається у випадках:
• тяжкої черепно-мозкової травми;
• спонтанних та інших внутрішньочерепних крововиливів;
• інфаркту мозку;
• пухлин мозку та ін.
Вторинне ушкодження мозку може виникати внаслідок:
• зупинки серця;
• погіршення системного кровообігу;
Лекція
Гостра судинна недостатність.
Шок.
Викладач: Підсуткевич М.Б.
Лекція
Гостра судинна недостатність.Шок.
План
1. Непритомність.
2.Колапс.
3.Гостра недостатність кровообігу.
4.Кардіогенний шок.
5.Геморагічний шок.
6.Анафілактичний шок.
7.Септичний шок.
8.Опіковий шок.
9.Класифікація плазмозамінників.