4)Характеристика хвороб – холера,сибірка,чума,менінгіт,ботулізм,лептоспіроз.

Холе́ра  — антропонозне інфекційне захворювання, викликане холерними вібріонами, їхнімитоксинами, що проникають через рот у травний тракт здорової сприйнятливої людини, супроводжуване зневодненням організму. Хвороба супроводжується підвищеною проникністю клітинних мембран епітелію слизової оболонки тонких кишокдля води і мінеральних солей, протікає при рясному виділенні їх з організму з дуже рідкими випорожненнями, а такожблювотними масами, характеризується зневодненням, розладами водно-електролітного балансу, гемодинаміки і функціїнирок.

При несприятливих умовах холера швидко набирає характеру епідемії або навіть пандемії, тобто охоплює багато країн, а з часом може досягати світового розповсюдження.

Сибірка - гостре специфічне інфекційне захворювання, яке виникає внаслідок проникнення в організм палички сибірки (Bac.anthracis). Випадки захворювання на сибірку спостерігаються у всіх країнах світу. В минулому сибірка належала до найпоширеніших інфекційних захворювань. Зараз вона зустрічається частіше в економічно відсталих, аграрних країнах.

Етіологія. Паличка сибірки була виявлена у 1850 p. Давеном і Рейє-ром у крові тварин, які загинули. Пастер і Кох встановили морфолого-біологічні властивості цього мікроба. Палички утворюють стійкі спори.

Джерелом і факторами передачі палички сибірки є переважно свійські тварини, а також шкіра, шерсть, роги, копита і продукти харчування тваринного походження (м'ясо, молоко і ін.).

Джерелом зараження можуть бути й інші тварини - кіт, ведмідь, сірий щур, птахи, собака, біла миша. Описані випадки передачі сибіркової палички кровосисними комахами.

Зараження частіше відбувається під час забою худоби, зняття шкури з тварин, розрізування м'яса худоби, яка хворіла на сибірку.

Найчастіше захворювання спостерігається теплої пори року.

Залежно від шляхів проникнення в організм спор можуть бути різні клінічні форми сибірки: легенева (виникає у разі вдихання мікробів), кишкова (у разі харчування зараженим м'ясом, молоком). Хвороба має дуже тяжкий перебіг і часто закінчується смертю.

У хірургії більше значення має шкірна форма сибірки, яка проявляється утворенням специфічної виразки - карбункулу .

Чума́  — острое природно-очаговое инфекционное заболевание группы карантинных инфекций, протекающее с исключительно тяжёлым общим состоянием, лихорадкой, поражением лимфоузлов, лёгких и других внутренних органов, часто с развитием сепсиса. Заболевание характеризуется высокой летальностью и крайне высокой заразностью.

В природных очагах источниками и резервуарами возбудителя инфекции являются грызуны — сурки, суслики и песчанки, мышевидные грызуны, крысы (серая и черная), реже домовые мыши, а также зайцеобразные, кошки и верблюды. Переносчики возбудителя инфекции — блохи различных видов^[1].

Возбудителем является чумная палочка (лат. Yersinia pestis), открытая в июне 1894 года французом Александром Йерсеном и японцем Китасато Сибасабуро.

Инкубационный период длится от нескольких часов до 3—6 дней. Наиболее распространённые формы чумы — бубонная и лёгочная. Раньше смертность при бубонной форме чумы достигала 95 %, при лёгочной — 98—99 %. В настоящее время при правильном лечении смертность составляет 5—10 %^[2]

Известные эпидемии чумы, унёсшие миллионы жизней, оставили глубокий след в истории всего человечества.

Менінгіт – це запалення захисних оболонок, що покривають головний і спинний мозок, і відомі під загальною назвою м'які мозкові оболонки.^[1] Запалення можуть викликати віруси, бактерії або інші мікроорганізми, й, у більш рідкісних випадках, деякі лікарські препарати.^[2] Менінгіт може становити небезпеку для життя через близькість запалення до головного і спинного мозку; тому це захворювання класифікується як стан, що вимагає термінової медичної допомоги.^[1][3]

Найбільш поширеними симптомами менінгіту є головний біль і ригідність шиї одночасно з лихоманкою, сплутаністю свідомості або зміненим станом свідомості, блювотою і чутливістю до світла (фотофобія) або гучного шуму (фонофобія). У дітей часто виявляються тільки неспецифічні симптоми, такі як дратівливість і сонливість. Якщо є висип, це може вказувати на конкретну причину менінгіту; наприклад, менінгіт, викликаний менінгококами може супроводжуватися характерним висипанням.^[1][4]

Для діагностики або виключення менінгіту використовується люмбальна пункція. У хребетний канал вводиться голка для взяття проби спинномозкової рідини (СМР), яка покриває головний і спинний мозок. СМР досліджується в медичній лабораторії.^[3] Перше лікування при гострому менінгіті полягає в невідкладному застосуванні антибіотиків й іноді противірусних препаратів. Крім того, можна використовувати кортикостероїди для профілактики ускладнень від надмірного запалення.^[3][4] Менінгіт, особливо при затримці з лікуванням, може призвести до серйозних довготривалих ускладнень: глухоти, епілепсії, гідроцефалії і когнітивних розладів.^[1][4] Деяким формам менінгіту (наприклад, тим, що викликають менінгококи, гемофілічний грип типу B, пневмококи абовірус епідемічного паротиту), можна запобігти через щеплення.

Ботулізм - Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики ботулізму є гострий початок хвороби з нормальною або субфебрильною температурою, диспепсичні прояви (нудота, біль у надчеревній ділянці, короткочасне блювання, сухість у роті, метеоризм, запор), до яких швидко приєднуються офтальмолегічні та бульбарні порушення—двоїння в очах, «сітка», «туман» перед очима, мідріаз, страбізм, розлади ковтання, мови, дихання, прогресуюча м'язова (рухова) слабість. Слід враховувати дані епідеміологічного анамнезу, вживання хворим консервованих продуктів, ковбаси, копченої риби, особливо домашнього виготовлення. Специфічна діагностика ґрунтується на ідентифікації ботулінічного токсину або збудника ботулізму в матеріалі, отриманому від хворого (кров, блювотні маси, промивні води шлунка, залишки їжі), а також у продуктах, які могли спричинити хворобу. Щоб виявити ботулінічний токсин у крові, використовують реакцію нейтралізації на білих мишах. Для дослідження беруть з вени кров у кількості 5—10 мл (до введення хворому лікувальної сироватки). Піддослідним мишам внутрішньоочеревинно вводять 0,5 мл цитратної крові (сироватки) хворого, а тваринам контрольної групи разом з цим полівалентну протиботулінічну сироватку. Якщо піддослідні тварини загинули, а тварини з контрольної групи вижили (нейтралізація токсину), діагноз ботулізму можна вважати підтвердженим У подальшому проводять аналогічне дослідження, використовуючи моновалентні антитоксичні сироватки А, В і Е для з'ясування типу збудника хвороби. Аналогічним способом виявляють токсин у фільтратах підозрілих продуктів, промивних водах, блювотних масах, сечі, випорожненнях. Бактеріологічне дослідження проводять шляхом посіву досліджуваного матеріалу на бульйон Хотінгера чи середовище Кітта — Тароці та ін. Культивування збудника супроводжується газоутворенням. Ідентифікацію збудника здійснюють методом бактеріоскопії, його токсину — за допомогою реакції нейтралізації на білих мишах. Диференціальний діагноз проводиться з харчовими токсикоінфекціями, вірусним енцефалітом, бульбарною формою поліомієліту, дифтерійним поліневритом, отруєннями неїстівними грибами, метиловим спиртом, беладонною та ін Для харчових токсикоінфекцій характерні гарячка, блювання, біль у животі, пронос, іноді з домішками слизу в калі, але, на відміну від ботулізму, не спостерігаються офтальмоплегічні та бульбарні розлади.