Тема 4. Пошук наукової інформації та робота з джерелами План

1. Види та джерела наукової інформації

2. Бібліографічний пошук інформації.

3. Робота з каталогом

Види та джерела наукової інформації. Щоб забезпечити конкретне наукове дослідження інформацією, необхідно, передусім, на змістовно-теоретичному рівні чітко визначити необхідний обсяг і структуру інформації, встановити її джерела, знати доступ до наявних інформаційних ресурсів.

Інформаційні ресурси – це сукупності інформаційних матеріалів – документів і масивів інформації у формі публікацій, наукових звітів, електронних записів (баз даних). Структурною одиницею інформаційного ресурсу є науковий документ, тобто матеріальний об’єкт, який містить науково-технічну інформацію і призначений для її збереження і використання.

Документи поділяються на первинні і вторинні. Первинні (фактографічні) документи містять безпосередньо результати наукових досліджень, вторинні (бібліографічні) – це результати аналітико-синтетичної і логічної переробки первинних документів.

Носіями первинної інформації є книги (підручники, посібники, монографії), періодичні друковані видання (журнали, наукові праці, бюлетені), диски (CD-ROM), нормативні документи, а також неопубліковані матеріали: депоновані рукописи, дисертації, наукові звіти (про НДР), матеріали нарад, доповіді з окремих галузей науки та ін.

Роль путівника у цьому неосяжному океані інформації виконують вторинні документи, які оперативно й лаконічно або розгорнуто інформують користувачів про наявність та зміст опублікованих і неопублікованих документів. Це друковані картки, покажчики, реферативні журнали, експрес-інформація, аналітичні довідки, огляди тощо.

Бібліографічний пошук інформації. Протягом століть інформаційне забезпечення здійснювали бібліотеки, а основним інструментом, що забезпечував доступ до інформаційних ресурсів, була бібліографія. Основа бібліографічного інформаційного пошуку – бібліотечні каталоги (основні й допоміжні). В основних каталогах опис літературних джерел формується за галузями знань (систематичні каталоги) та за алфавітом (прізвища авторів або назви книг). Допоміжні каталоги – це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні класифікації. Пошук інформації здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової мови – Універсальної десяткової класифікації (УДК). УДК є міжнародною системою класифікації творів друку і документальних матеріалів, ієрархічна її структура дозволяє детально подати зміст документальних фондів і забезпечує оперативний пошук інформації.

В основі структури індексів УДК лежить принцип десяткових дробів, за яким усі галузі знань поділені на 10 основних класів, кожний клас – на 10 розділів, а розділ – на 10 підрозділів. Кількість етапів поділу залежить від необхідного ступеня деталізації. Кожна нова цифра уточнює попереднє значення індексу. Після кожного третього знака ставиться крапка. З метою подальшої деталізації до основного індексу приєднуються нові цифри за допомогою таких символів, як: крапки, дужки, дефіс, лапки тощо. Нові цифри уточнюють, звужують тему, що забезпечує досить швидкий пошук інформації для будь-якої вузькоспеціалізованої теми.

Перша цифра індексу УДК – клас галузі знань, наприклад: 0 – загальний відділ, 1 – філософія, психологія, 3 – суспільні науки; 5 – математика та природничі науки; 6 – прикладні науки, медицина, техніка і т.д. Подальшу деталізацію розглянемо на прикладі конкретного індексу. Скажімо, УДК 339.187.2 означає:

З – суспільні науки,

33 – економіка,

339 – торгівля,

339.1 – загальні питання торгівлі, ринок,

339.18 – економічні аспекти торгівлі,

339.187- продаж,

339.187.2- продаж, що стимулює попит.

Якщо інструментом стимулювання продажу є реклама (індекс 659.1), то індекси продажу і реклами об’єднуються за допомогою знака відношення ( індекс УДК матиме таку структуру: 339.187.2:659.1).

Значну допомогу для пошуку й аналізу літературних джерел надає ретроспективна бібліографія. Це тематичні покажчики та огляди, каталоги, листи видавництв тощо. Основне їхнє призначення – поширювати бібліографічну інформацію про опубліковані документи за певний час у минулому. Особливим видом ретроспективної бібліографії є книжкові та обґрунтовані списки літературних джерел.

Вивчення літературних джерел необхідно починати з фундаментальних робіт і рухатися від загального до частинного, від базових положень до більш конкретних. Щодо хронологічного порядку видання літературних джерел, то спершу вивчають останні публікації, а потім – більш віддалені у часі. Аби оперативно добути необхідну інформацію з літературного джерела, вивчення його доцільно здійснювати поетапно.

Очевидно, спершу слід ознайомитися з інформаційним документом у цілому: вивчити його зміст та вступ (передмову). Далі слід вибірково переглянути матеріали тих розділів, які представляють інтерес, скажімо, ілюстративні матеріали, перші речення абзаців, висновки. У разі, коли переглянуті матеріали стосуються теми дослідження, розділ необхідно уважно прочитати, критично оцінити прочитане і занотувати найцікавіші положення як фрагменти майбутньої роботи. На останньому етапі з таких фрагментів формується конспект роботи – зв’язне і стисле викладення своїми словами опрацьованого матеріалу. За наявності дискусійних питань необхідно висвітлити позиції авторів, дати критичну оцінку різних точок зору і висловити власну думку.

Види впроваджень наукових досліджень. Впровадження розрізняють за двома ознаками:

- формою матеріального втілення (навчальні посібники, програми, методичні рекомендації, державні стандарти тощо);

- робочою функцією упорядкованих результатів (організація і управління навчальним, виробничим процесом, оптимізація, зміни в технології та процесі виробництва).

Робота з каталогом.

Для того щоб використати інформацію, яка міститься в друкованих виданнях, потрібно набути навички користування бібліотекою та їх каталогами. Усі бібліотечні каталоги поділяються на чотири види: алфавітний, предметний, систематичний і каталоги нових надходжень.

З допомогою алфавітного каталогу можна знайти будь-яку книгу, якщо відомо її назву, а також прізвище та ініціали автора. Каталог – це карточки, на яких розписані всі наявні в бібліотеці книги. Більшість книг розміщуються у алфавітному порядку за прізвищем авторів, але якщо у книги немає автора, або вона написана великим авторським колективом, тоді вона буде розміщена за першою буквою її назви.

Предметний каталог використовується тоді, коли немає впевненості у назві книги та її авторів. Він побудований за рубриками (предметними знаннями) у алфавітному порядку (наприклад, знання медицина, педагогіка і т. д.).

Систематичний каталог подібний на предметний тим, що в ньому назви книг також розташовані за тематичними рубриками, але ці рубрики не подані в алфавітному порядку, а у відповідності з внутрішньою системою тієї чи іншої навчальної дисципліни ( наприклад, терапія, хірургія та ін.).

Каталоги нових надходжень містять інформацію про книгу, отриману з бібліотекою за останні 3-5 років.

Усі види джерел наукової інформації, зміст яких відповідав темі дослідження, повинні піддаватися вивченню і детальному аналізу. Всі видання можуть бути розділені на три види: бібліографічні, реферативні й оглядові.

Бібліографічні видання служать для розміщення бібліографічних описів джерел інформації. Вони виконують дві функції: сповіщають про наявність відповідного джерела (сигнальна функція) і подають необхідні відомості для його пошуку (адресна функція). Варто розрізняти бібліографічні показники та бібліографічні списки. Перші складаються з переліку бібліографічних описів оригінальних публікацій, найчастіше без анотацій і рефератів; другі є більш значимими – вони додатково до бібліографічного опису мають дуже короткі реферати оригінальних публікацій.

Реферативні видання, на відміну від звичайних бібліографічних видань, крім бібліографічного опису, містять реферати (або резюме, анотації) публікацій, у яких подані відомості про основні використані методи та результати, отримані автором тієї або іншої оригінальної публікації. Цих первинних даних, як правило, досить, щоб допомогти здобувачеві визначитися з доцільністю звертання до першоджерел. До реферативних видань відносяться реферативні журнали, реферативні збірники, експрес-інформація та інформаційні листки.

Реферативні журнали – періодичні видання, що формуються по галузях науки або групам спеціальностей, які складаються великими інформаційними центрами на основі великого масиву вітчизняних і закордонних наукових видань і містять як бібліографічний опис так і реферати оригінальних публікацій. Розміщення інформації в цих виданнях базується на тематичному принципі. Реферати групуються в розділи (рубрики) по тематиках (певним питанням), у середині розділів (рубрик) реферати можуть розміщатися в хронологічному порядку. Як правило, крім зведених томів, реферативні журнали мають предметний та авторський покажчик. Знаючи ключові слова, по предметному покажчику визначається рубрика, у якій можна відшукати реферати публікацій, предметом (об'єктом) дослідження яких є процеси і явища, що визначаються цими ключовими словами.

Реферативні збірники - це періодичні та неперіодичні видання, які зазвичай випускаються галузевими інститутами науково-технічної інформації і містять реферати документів (найчастіше, неопублікованих) вузько тематичного характеру або спеціального виду (звітів про НДР, робіт обмеженого поширення).

Експрес-інформація – це періодичне видання журнальної або листової форми, що містить розширені реферати найбільш актуальних матеріалів і неопублікованих документів, застосовуваних у відповідних галузях економіки. Такі реферати містять всі основні дані про першоджерела, супроводжуються малюнками у вигляді графіків, діаграм, фотографій і схем, а також таблицями. У них можуть бути поміщені і результати теоретичних досліджень, у тому числі отримані математичні моделі, аналітичні залежності і формули. Це дозволяє не звертаючись до першоджерел мати достатню інформацію про їхній зміст.

Інформаційні листки – це оперативні друковані видання, метою яких є інформація про конкретні результати, отримані у відповідній галузі знань, які найчастіше містять відомості про передовий виробничий досвід або про науково-технічні розробки в області машинобудування, приладобудування, методики застосування нових контрольно-вимірювальних засобів і т.д.

Оглядові видання – це огляди джерел інформації з однієї актуальної проблеми або наукового напрямку. До них можна віднести і збірники оглядів. Безумовно, вони найбільше повно інформують читачів про джерела інформації з конкретних проблем, виданих за якийсь період. Ціль таких оглядів полягає в забезпеченні наукової громадськості сучасними знаннями у відповідній області. Вони мають важливе значення для виключення дублювання тематик наукових досліджень у різних НДІ й ВНЗ і, безумовно, являють особливу цінність для починаючого вченого для обґрунтованого вибору напрямку і методичних підходів по реалізації поставлених завдань.

На сучасному етапі стали популярні автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази та банки даних на електронних носіях (включаючи і «Інтернет»).

Робота над текстом

Відчутне полегшення у роботі з літературою приносить правильне використання різних видів читання тексту. Розрізняють наступні види читання: швидкісне (перегляд, ознайомлення), вивчаюче і засвоююче читання.

Характеристика видів читання

Швидкісне читання. Перегляд або вивчення книги включає вивчення інформаційного її змісту: анотації, вступу, висновків і списку використаної літератури. Цей вид читання необхідний для кращого осмислення змісту книги.

Ознайомлення – це перегляд підзаголовків, перших і останніх абзаців розділів або параграфів, того, що виділено жирним шрифтом, курсивом, розрядкою, переглядом графіків, схем, формул тощо.

Вивчаюче читання – це основний вид читання результатом якого є глибоке, всебічне розуміння інформації. Основним прийомом вивчаючого читання є написання конспекту. Конспект – це короткий, систематичний, осмислений виклад змісту тексту. Скорочений і систематизований текст носить назву тези, а усвідомленість – у запитаннях і коментаріях.

Засвоююче читання передбачає міцне запам’ятовування навчальної інформації і уміння використовувати на практиці.

Враховуючи різні види читання можна виокремити загальноприйняті у науковому середовищі етапи вивчення конкретного літературного джерела з теми дослідження:

• загальне ознайомлення із джерелом інформації;

• швидкий перегляд змісту;

• послідовне читання всього матеріалу в порядку його розташування;

• вибіркове читання якої-небудь частини джерела інформації;

• конспектування матеріалів, що представляють інтерес із погляду мети і завдань досліджень;

• критична оцінка виписаного матеріалу, його обробка і вироблення остаточних формулювань.

При вивченні літературних джерел треба творчо працювати з текстом, аналізуючи знайдену інформацію і зіставляти свіжі знання зі старими, раніше отриманими з інших наукових праць. При цьому не слід перевантажувати себе надлишковою інформацією, аналізувати лише ту інформацію, що має безпосереднє відношення до теми дисертації. Просте запозичення матеріалу, навіть із усіма необхідними посиланнями, не може надати допомогу у формуванні нових знань. Працюючи з літературними джерелами, треба ретельно стежити за оформленням виписок так, щоб ними було легко користуватися через значний проміжок часу і при необхідності можна було б відновити наукову працю, з якої взятий відповідний матеріал. Можливо, частина даних виявиться не затребувана взагалі, а окремі будуть рідко застосовуватися. Не можна на початку тернистого шляху роботи над дисертацією вгадати все наперед і передбачити, що знадобиться в майбутньому. Наукової творчості без чорнової роботи не буває. Проте, щоб результати пошуку можна було б максимально використати у майбутньому і оптимізувати користування зібраною інформацією в сьогоденні, починаючому дослідникові можна порекомендувати вести власну картотеку (на паперових носіях – бібліографічних картках або комп'ютерну). Відомості про кожне оригінальне джерело інформації (статті, книги, патенти, доповіді та ін.) варто поміщати в окрему карту, заносячи туди повний бібліографічний опис джерела (включаючи й посилання на джерело реферативної інформації – скорочена назва реферативного видання, номер реферату) і короткий реферат (анотацію). Картки доцільно групувати в рубрики по ключових словах, розміщаючи їх усередині рубрик по хронологічному або авторському принципу.

Важливим елементом роботи над оглядом літератури завжди була вміла систематизація матеріалу, що припускає застосування всіляких класифікацій. Класифікуються будь-які ознаки, властивості й характеристики об'єктів досліджень. Здобувач повинен пам'ятати, що з їхньою допомогою можна дати глибокий і всебічний аналіз стану питання при найбільш короткому і ясному викладі матеріалу в тексті. Класифікація як метод наукового пошуку дозволяє найбільш просто встановити зв'язки й залежності, характерні для об'єктів, які при описовому викладі матеріалу важко виявити. Удосконалювання класифікацій варто проводити протягом всієї роботи над дисертацією, у міру нагромадження нових знань і даних про досліджуваний об'єкт.