Розділ 3. Регулювання діяльності банківської системи.

3.1. Державне регулювання банківської системи України.

В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду і незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду в тому чи іншому вигляді функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно-корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). З іншого боку, в умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризик овість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Все це і робить регулювання їх діяльності та нагляду, необхідним завданням держави.

В Україні згідно із Законами України “Про банки і банківську діяльність” і “Про Національний банк України ” функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Термін “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю банків” інколи вживаються у значенні синонімів, хоча відносяться до різних видів діяльності.

v Основною метою банківського нагляду є своєчасне регулювання на порушення та негативні тенденції у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

v Банківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких центральний банк, або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності [5, с. 133 – 135].

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах – адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов’язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

a. встановлення обов’язкових економічних нормативів;

b. визначення норм обов’язкових резервів для банків;

c. встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру:

a. визначення процентної політики;

b. рефінансування банків;

c. кореспондентські відносини;

d. управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

e. операції з цінними паперами на відкритому ринку;

f. імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, з’ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам[12, с. 103 – 105].

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний (рис. 3.1).

Рис.3.1. Форми банківського нагляду

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов’язкових економічних нормативів. Їх призначення – захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п’ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:

1)нормативи капіталу:

Ø мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

Ø адекватності регулятивного капіталу (Н2);

Ø адекватності основного капіталу (Н3);

2)нормативи ліквідності:

Ø миттєвої ліквідності (Н4);

Ø поточної ліквідності (Н5);

Ø короткострокової ліквідності (Н6);

3)нормативи кредитного ризику:

Ø максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

Ø великих кредитних ризиків (Н8);

Ø максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

Ø максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4)нормативи інвестування:

Ø інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

Ø загальної суми інвестування (Н12);

5)норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для Н3 – основний капітал; Н9, Н10 – статутний капітал[15, 138 – 140].