2 Складання списків використаних джерел
2.1 Усі праці, на які є посилання у вступі та основній частині дипломної роботи, мають бути наведені у списку літератури, сформованому як перелік бібліографічних записів.
2.2 Список літератури розміщують після висновків перед додатками.
2.3Є такі способи групування матеріалу в списках літератури:
алфавітний;
систематичний;
хронологічний;
нумераційний;
по розділах роботи.
Автор вибирає способи групування матеріалу, враховуючи особливості своєї роботи. Не можна змішувати різні методи групування.
Найбільш поширені способи:
Нумераційний – матеріал розташований в порядку цитування та згадування літератури в тексті;
Алфавітний – в алфавіті прізвищ авторів та назв робіт. Роботи одного автора розташовані за алфавітом назв або в хронології їх написання.
2.4 Список джерел у дипломних роботах рекомендується формувати в алфавітно-хронологічному порядку прізвищ авторів (заголовків записів) чи назв праць без індивідуальних авторів (довідники, визначники). Бібліографічні записи праць авторів з однаковим прізвищем розміщують з урахуванням ініціалів. Описи праць одного автора (однієї послідовності авторів) розміщують у хронологічному порядку; праці одного автора (однієї
послідовності авторів), які надруковані протягом одного року, – за алфавітним порядком заголовків. Спочатку описують праці, які написані мовами на основі кирилиці, потім – на основі латинки, а на завершення – мовами на основі алфавітів з особливою графікою.
2.5 Усі бібліографічні описи у списку нумерують. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання).
3 Елементи бібліографічного запису документа
3.1 Бібліографічний запис у списку літератури складається із заголовка запису та бібліографічного опису або лише з бібліографічного опису.
3.2 Для більш чіткого розподілу між заголовком і бібліографічним описом, а також областей і елементів бібліографічного опису використовують приписні розділові знаки. До них належать:
. – крапка і тире («крапка-пробіл-тире»)
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
… трикрапка
/ коса риска
// дві косі риски
( ) круглі дужки
[ ] квадратні дужки
+ знак «плюс»
= знак «дорівнює».
3.3 Перед усіма приписними розділовими знаками, за винятком крапки і коми, та після них залишають пробіл в один друкований знак. Що стосується крапки й коми, то пробіл повинен бути лише після них. Круглі та квадратні дужки розглядають як єдиний знак, перший пробіл залишають перед відкриваючою дужкою, а другий – після закриваючої дужки. Аналогічно, всередині між двома косими рисками (один знак) немає пробілу, але він обов’язково наявний перед ними і після них.
3.4 Заголовок запису обов’язково наявний у бібліографічних записах на документи, які мають одного, двох або трьох авторів. У цьому випадку заголовок – це прізвища й ініціали всіх авторів, мовою оригіналу (!) і у тій послідовності, в якій вони розміщені на титульній сторінці видання чи, у разі посилання на складову частину видання (статтю), на початку цієї частини. Якщо авторів видання більше одного, то їхні імена розділяють комами. Слід пам’ятати, що імена (їх ініціали) на титульній сторінці (перед статтею) розміщуються здебільшого перед прізвищем, а у заголовку бібліографічного запису – завжди після прізвища. У деяких випадках неможливо встановити, що є власне ім’ям автора, а що його прізвищем (це стосується, зокрема, китайських чи арабських авторів). У цьому випадку до запису заголовку доцільно вносити повне ім’я автора.
Якщо частина видання (стаття) має чотири і більше авторів, то у заголовку наводять лише перші три прізвища з додаванням (у квадратних дужках) слів «[та ін.]», «[и др.]» або «[et al.]», залежно від мови самого документа.
3.5 Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Якщо приписний розділовий знак (крапка між окремими областями бібліографічного запису) збігається із граматичним розділовим знаком (наприклад, крапкою після ініціалу), то ставиться лише один розділовий знак.
3.6 Необхідно також дотримуватися правил вживання великих і малих літер, що відповідають нормам мови, якою складено опис.
Зокрема, з великої літери розпочинають перше слово кожної області (фактично, після крапки), власні назви, а також заголовки у всіх областях опису і загальне позначення матеріалу. Усі інші елементи опису (тобто після коми, двокрапки, крапки з комою, трикрапки) – з малої літери.
3.7 Коли ж окреме видання не має титульних авторів (кожен розділ написаний різними авторами), а посилання формується на ціле видання, а не на його частину, то бібліографічний запис на нього не має заголовка і у списку літератури розміщується за назвою.
3.8 Бібліографічні описи складають мовою оригіналу за титульним аркушем (а не за обкладинкою) видання. Стандартом визначено всього 8 областей бібліографічного опису документів. У списках літератури до дипломних робіт вони обов’язково містять такі частини (обов’язкові області бібліографічного опису), розмежовані приписними розділовими знаками:
область назви і відомостей про відповідальність (назва книги, загальне визначення матеріалу (факультативне): [Текст, електронний ресурс, комплект, мікроформа, мультимедіа, ноти, предмет, рукопис, шрифт Брайля, відеозапис, звукозапис, образотворчий матеріал, карти], відповідальність);
область видання (вид. 4-те, перероб. і доп.);
область вихідних відомостей (К. : Дніпро, 1999);
область фізичної характеристики ( 105 с. ; Диск СD-ROM).
Необов’язкові області бібліографічного опису:
область специфічних відомостей (партитура, голоси, карти, файли, Мбт);
область серії (сер. Шк. св.);
область приміток (бібліогр. С. 63);
область стандартного номера та умов доступності ( ІSBN, ціна, тираж).
3.8.1 Область назви та відомостей про відповідальність містить такі елементи:
3.8.1.1 Основна назва (без лапок) із одної або кількох, розділених крапками фраз (тоді на титульному аркуші вони надруковані окремими рядками, часто різним шрифтом). Наводять у тій послідовності, в якій вони подані у першоджерелі. В англійських назвах усі слова, крім першого, пишуть з малої літери. Після основної назви крапку ставлять, якщо вона потрібна як приписний розділовий знак опису і якщо правилами не передбачене використання іншого розділового знака.
3.8.1.2 Загальне визначення матеріалу – факультативний елемент, наводять у квадратних дужках з великої букви, оскільки цього немає здебільшого на титульній сторінці (наприклад, [Текст], [Рукопис], [Електронний ресурс] тощо).
3.8.1.3 Відомості, що стосуються назви (доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву видання), наводять після двокрапки з малої літери. Найважливішими і обов’язковими для введення в бібліографічний опис є відомості про кількість томів у багатотомному виданні (« : у 4-х т.» або « : in 3 vol.», « : іn 5 Bd.» тощо) і підзаголовкові дані (« : підручник», « : навчальний посібник», « : збірник праць», « : матеріали конференції», « : тези доповідей» тощо). Між різнорідними даними ставиться двокрапка (« : автореферат дис. … канд. біол. наук : за спеціальністю 03.00.13 – фізіологія людини і тварин»), а між однорідними – кома (« : казки, легенди, притчі»).
3.8.1.4 Відомості про відповідальність (уміщують інформацію про осіб (ініціали, прізвища авторів; перекладачів; редакторів) та організації, що брали участь у створенні інтелектуального, художнього чи іншого змісту твору, що є об’єктом опису (наприклад, пер. з англ. ; ред. ; організація, підрозділ цієї організації), які відокремлюються одні від одних крапкою з комою, а структурні підрозділи організації – комою) наводять у тій формі й послідовності, як надруковано на титульній сторінці, після приписного розділового знака коса риска (« / »), відокремленого пропусками з обох боків, у таких випадках:
у записах без заголовка (під назвою видання) із індивідуальними авторами, які не вказані на титульній сторінці (перелічують перших трьох із відміткою [та ін.] або [et al.];
в описах видань із титульним редактором, засновником, колективним автором тощо за зразками:
На титульній сторінці У бібліографічному описі
За редакцією П. Г. Костюка / за ред. П. Г. Костюка
Укладено М. С. Соколовським / уклад. М. С. Соколовським
Editor F. N. Pant / ed. by F. N. Pant
Begründet von E. Strasburger / begr. von E. Strasburger 26
Національна Академія Наук / НАН України ; Наукові записки
України
Наукові записки
Міністерство освіти і науки, / Міністерство освіти і науки,
молоді та спорту України молоді та спорту України, ЛНАМ
Львівська національна академія
мистецтв
У цьому випадку ініціали ставлять перед прізвищем.
Складаючи список бібліографічних посилань, прізвища авторів, які наведені у заголовку, не повторюють у відомостях про відповідальність. Крім того, незалежно від ступеня відповідальності наводять відомості лише про одну, дві або три особи чи організації, що виконують ту саму функцію. За наявності інформації про чотири та більше особи та (або) організації, кількість відомостей про відповідальність із кожної групи скорочують до трьох і додають у квадратних дужках скорочення «та інші» [та ін.]. Тому у відомостях про відповідальність тих бібліографічних записів, які мають заголовок, титульних авторів не зазначають. Перші відомості про відповідальність обов’язково мають бути наведені у бібліографічних записах без заголовка.
Різнорідні групи відомостей про відповідальність перелічують, розділяючи знаком « ; », у тій послідовності, в якій вони наведені на титульній сторінці. У межах однієї групи відомості про відповідальність перелічують через кому. Структурні підрозділи організацій теж вказують через кому.
Відомості про відповідальність за повторні видання подають після відомостей про видання, а за видання тому – після назви тому.
3.8.2 Області видання, якщо воно перевидавалося, передують розділові знаки «. – ». Наводяться у тій послідовності, що на титульній сторінці, за зразками:
На титульній сторінці У бібліографічному описі
Видання третє, перероблене і . – 3-тє вид., переробл. і доп. доповнене
Издание четвертое . – изд. 4-е.
Second edition . – 2d ed.
Fourth completely revised edition . – 4th compl. rev. ed. 27
Fünfte überarbeitete Auflage . – 5 überarb. Aufl.
3.8.3 Область вихідних відомостей пов’язана з представленням відомостей про місце видання, ім’я видавця: їх слід наводити у формі та відмінку, зазначених у джерелі інформації, а не лише в називному відмінку.
3.8.3.1 Відомості про місце видання наводять для книг, відокремлюють знаками «. – » від попереднього тексту бібліографічного опису. Подають назву міста у формі та відмінку, як це наведено на титульній сторінці книги.
Приклади:
. – Луцьк
. – У Чернівцях
. – V Praze
. – La Habana
Допускається, згідно з чинними стандартами, скорочення назви лише таких міст і лише в області вихідних даних:
Дніпропетровськ – Д. Тернопіль – Т.
Львів – Л. Харків – Х.
Одеса – О. Москва – М.
Сімферополь – Сімф. Санкт-Петербург – СПб.
Назву міста Ленінград потрібно писати повністю, бо скорочення Л., згідно з чинним ДСТУ 3582–97, зарезервовано для назви міста Львів.
В описах книг із кількома місцями видання наводять назву першого міста або міста, виділеного якимось чином на титульній сторінці, і у квадратних дужках відмічають пропущене. Якщо назву міста не вказано на титульній сторінці, то його потрібно встановити (за назвою видавництва чи іншою службовою інформацією). Коли назва міста видання встановлена неточно, то її друкують у квадратних дужках зі знаком питання. Якщо назву міста встановити неможливо, то замість нього у квадратних дужках пишуть назву країни або «Б. м.» (без міста) чи «S. l.» (sine loco).
Приклади:
. – К. [та ін.]
. – СПб. [и др.]
. – London [etc.]
. – [Berlin?]
. – [Italy?]
. – [Б. м.]
Якщо документ надрукований у відомому періодичному виданні (стаття у журналі), то назву міста не наводять.
Приклади:
// Біологічні студії / Studiа Biologica. – 2009. – Т. 3, № 1. – С.
45–56.
але (!)
// J. Physiol. – Paris, 2012. – Vol. 106, Iss. 3–4. – P. 81–92.
// J. Physiol. – London, 2012. – Vol. 590, № 16. – P. 3631–
3632.
або
// J. Physiol. (Paris). – 2012. – Vol. 106, Iss. 3–4. – P. 81–92.
// J. Physiol. (London). – 2012. – Vol. 590, № 16. – P. 3631–
3632.
3.8.3.2 Назву видавництва відокремлюють від назви міста двокрапкою (:), пишуть без лапок і здебільшого без слова «видавництво» та аналогічних йому. Слово «видавництво» залишають тоді, коли воно входить до власної назви. Імена видавців (фізичних і юридичних осіб) наводять у тій формі, в якій вони представлені на титульній сторінці. Якщо їх є кілька, то наводять ім’я лише першого (або виділеного поліграфічним способом) із зазначенням у квадратних дужках пропущеного.
Приклади:
На титульній сторінці У бібліографічному описі
Видавництво «Наукова думка» . – К. : Наукова думка
Київ
VEB Gustav Fіscher Verlag . – Jena : Fіscher
Jena
New York, Heidelberg, Berlin
Springer-Verlag . – New York [etc.] : Springer
The Harvard University Press
Cambridge, Massachusetts . – Cambridge : Harvard Univ.
Press
Фонд имени И. Д. Сытина . – М. : Фонд им. И. Д. Сытина
Издательство «Зарницы» [и др.]
Москва
Назву видавництва (ім’я видавця) не наводять, якщо документ надрукований у періодичному виданні (стаття у журналі).
3.8.3.3 Дату видання відокремлюють від назви видавництва (якщо її нема, то від назви міста видання) комою, а якщо місце видання не вказане – то від попереднього тексту бібліографічного опису знаками «. –«. Рік видання позначають арабськими цифрами без слова «рік», а роки видання – арабськими цифрами, з’єднаними знаком тире (–) без пробілів.
Приклади:
… М. : Наука, 1983.
… К., 1991.
… // Nature. – 1989.
Зверніть увагу, що навіть у тих випадках, коли дані про рік видання відсутні в документі, його потрібно встановити хоча би приблизно. У таких випадках дату видання наводять у квадратних дужках зі знаком питання. Позначення «б. р.» (без року) або «S. a.» (sine anno) в описі не наводять.
Приклади:
, [1942?].
, [1898 або 1899].
, [бл. 1900].
, [між 1908 і 1913].
, [кінець XIX – поч. XX ст.].
3.8.4 Найголовнішим елементом області фізичних характеристик у наукових посиланнях є дані про фактичну кількість сторінок у виданні (за винятком використаних видавцем для службової, рекламної та іншої інформації, яка не стосується наукової публікації).
Ці дані відокремлюють від попереднього тексту бібліографічного опису знаками «. – 483 с.».
Для книг арабськими цифрами наводять кількість сторінок зі скороченим (мовою оригіналу) словом «сторінок» («с.» – укр. і рос., «p.» – англ., франц., «s.» – лат., «S.» – нім.). Якщо сторінки видання пронумеровані римськими цифрами, то їхню кількість в описі вказують римськими цифрами. Коли частина сторінок пронумерована римськими, а частина сторінок – арабськими цифрами, то наводять обидва числа, відокремлюючи їх комою. Не пронумеровані сторінки рахують і їхню кількість подають у квадратних дужках після коми.
Приклади:
. – 196 с.
. – 479, [12] с.
. – ХII, 283 с.
. – CCXCIX р.
. – [16] c.
Кількість сторінок тому багатотомного видання з нумерацією, яка починається не з цифри «1», частин книг, статей у збірниках і журналах наводять після скороченого позначення слова «сторінки», яке завжди пишуть з великої літери. Кількість сторінок позначають або одним числом (якщо сторінка одна) – її номером, або двома числами – номерами першої та останньої сторінок праці, з’єднаними граматичним знаком пунктуації тире без пробілів («–»).
Якщо сторінки не пронумеровані, то їхні номери подають у квадрат-них дужках.
Приклади:
С. 1–28.
P. 18–30.
S. 12–31.
С. [1–8].
Для різних типів видань бібліографічні описи розрізняються за формою, змістом і набором елементів. Нижче подано типові бібліографічні описи основних типів видань.