Класифікація по Оксманом

І тип	ІІ тип	ІІІ тип	IV тип
Отримувати анатомічний відбиток	Отримувати функціонально-присмоктуючий погружаючий	Отримувати функціонально-присмоктувальний компресій­ний	Отримувати функціонально-присмок­туючий комбінова­ний чи деференційний

Методика отримання функціональних відбитків

Основною метою даного етапу лікування повної відсутності зубів на щелепах є створення кругового замикаючого клапана, який буде забезпечувати добру фіксацію протеза. Цієї мети можна досягнути використанням індивідуальних ложок та методиками оформлення функціональних країв відбитка. Формування функціонального краю ложки можливо за наступними методиками. За допомогою пасивних рухів, шляхом функціональних проб та за допомогою власне функціональних рухів. Метод оформлення функціонального краю ложки розробив вперше Шротт. За допомогою пасивних рухів лікар проводить сам оформлення функціонального краю ложки. Але лікарю важко оптимально підібрати розмах рухів для кожного хворого. Ця методика досить суб’єктивна, а значить і в певній мірі неточна.Недосконалість методики з використанням пасивних рухів для оформлення функціонального краю ложки побудило вчених шукати інший шлях вирішення цього питання. Гербст описав повний комплекс проб для формування країв індивідуальної ложки та функціонального відбитку, врахувавши те, щоб кожна функціональна проба включала в себе рухи губ, язика, акт ковтання, відкривання рота. Він доказав, що за допомогою функціональних проб, цілеспрямованого оформлення країв індивідуальної ложки та майбутнього функціонального відбитку можна створити круговий замикаючий клапан.

Методики отримання компресійних відбитків

Згідно з класифікацією Є.І.Гаврилова другою групою методів отримання відбитків є методи, в яких використовуються різні ступені відтискання слизової оболонки. Зокрема, розрізняють розвантажувальні та компресійні відбитки. Перші отримують без тиску або з мінімальним тиском індивідуальної ложки з відбитковим матеріалом на тканини протезного ложа. Другі розраховані, в першу чергу, на використання податливості слизової оболонки порожнини рота, тому їх знімають з використання значних силових зусиль. Розвантажувальні відбитки можна отримати індивідуальними ложками з отворами, які спеціально створені для виходу відбиткової маси. В якості відбиткових мас необхідно використовувати маси, які володіють доброю текучістю, еластичністю. Краще підходять силіконові маси, які відповідають цим вимогам. Компресійний відбиток знімають під постійним тиском, який забезпечує стискання судин слизової оболонки твердого піднебіння. Ефективність використання розвантажувального або компресійного відбитку необхідно оцінювати з таких позицій: вплив на слизову оболонку порожнини рота та фіксацію протеза, а також вплив на протікання атрофічних процесів в альвеолярних паростках та кістках лицевого скелету.

Методи визначення центрального співвідношення щелеп

ЕТАПИ ВИЗНАЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ ЩЕЛЕП: 1) Формування вестибулярного овала 2) формування протетичної площіни(неапаратурний, апаратурній метод) 3) визначення міжальвеолярної висоти (антропометричний, анатомофізиологічний та метод розмовної мови) 4) фіксація мезіодистального співвідношення щелеп (холодний та гарячий метод) 5) нанесення орієнтовних ліній

Етапи визначення та фіксації центрального співвідношення: 1) підготовка прикусних валиків 2) визнвчення міжкоміркової висоти 3) фіксація центрального співвідношення.

У лабораторії виготовляють моделі, з них воскові базиси з прикусними валиками. Їх висота у фронтальній ділянці – 1,5 см, в ділянці молярів – 0,5-0,8 см

Робити починають з верхньої щелепи. У ділянці жувальних зубів валик формують паралельно камперовській лініїй, а в фронтальній – паралельно лінії зіниць. Валик підрізають так, щоб при напіввідкритому роті його край випинався з під верхньої губи на 1-2 мм. Після цього визначають по відношенню до зіничної лінії: беруть 2 лінійки, 1 розміщують на оклюзійній поверхні валика, 2- в проекції зіничної лінії. Якщо лінійки паралельні, то оклюзійни площина у фронтальній ділянці сформована правильно. Потім у бічній ділянці – 1 розміщуютьпо камперовській лінії, 2- на валику. Валик підрізають доти, поки лінійки не стануть паралельними. Далі на н/щ.

Визначення міжальвеолярної (міжкоміркової) висоти- це відстань між вершинами коміркових відростка та частини, яка забезпечує оптимальні умови для функціонування м*язів, суглобів та ін. складових частин лицевого відділу. Методи: антропометричний та анатомо-фізиологічний

Антропометричний – в основі принцип «золотого» перетину, використовується спеціальний «подвійний» циркуль – яку б відстань ним не вимірювали, середня ніжка завжди ділить його у крайньому та середньому відношенні.

Анатомо-фізиологічний – хворому ручкою наносять 2 крапки- на кінчик носа та на підборіддя у стані спокою, заміряють відстань між ними; вводять прикусні валики та знову вимірюють відстань. Вона називається оклюзійною висотою і має бути меншою, ніж висота спокою на 2-3 мм.

Фіксація центрального співвідношення – на верхньому валику вирізають заглибину в фронтальній ділянці та 2 в бічній; на нижній прикусний валик у відповідних ділянках приливають пластинки воску. Перед самою фіксацією їх розігрівають зуботехнічним шпателем і проводять фіксацію н/щ у положенні центральної оклюзії. Після цього наносять на прикусні валики орієнтовні лінії:середню лінію, лінію ікол та посмішки.

Апарати, що відтворюють рухи нижньої щелепи:

Оклюдатор – апарат, що дозволяє відтворити рухи н/щ у вертикальному напрямку

Артикулятор – апарат, який дозволяє відтворити горизонтальні та вертикальні рухи н/щ. Види: Сорокіна,Гізі, Монсона, Ганау

Артикулятор Сорокіна. Сконструйований артикулятор дозволяє відтворити всі рухи нижньої щелепи вперед, назад, вправо і вліво. Складається він із двох рам — верхньої та нижньої, які з'єднані між собою. Рухомою є верхня рама. Нахил суглобового шляху по відношенню до оклюзійної площини дорівнює 30°, бічного суглобового — 17°, сагітального різцевого — 40° і бічного різцевого (готичний кут) — 120°. Орієнтирами для закріплення нижньої моделі у просторі артикулятора є три точки: вказівник середньої лінії і два випини на вертикальній частині нижньої рами.

Артикулятор Гізі. Середній нахил суглобового горбка коливається між ЗО та 35°, тому нахил суглобових шляхів у 33° прийнято для артикуляторів із середньою установкою. Висота у всіх анатомічних артикуляторах (від Бонвіля до Гізі) утримувалася за допомогою гвинта, розміщеного посередині між суглобами позаду гіпсових моделей. Таке розміщення третьої точки значно перекручувало просторове розміщення щелеп. Ці недоліки Гізі вирішив шляхом переносу штифта висоти на передню частину артикулятора.

Артикулятор Гізі "Сімплекс II". Триточковий артикулятор Гізі, який він назвав "Сімплекс П", належить до артикуляторів зі середньою установкою нахилу суглобових шляхів і різцевого ковзання. Артикулятор Гізі дуже практичний, він може передавати бічні рухи щелепи. Суглобове ложе широке і знаходиться позаду суглобової осі. Ця особливість артикулятора дозволяє малорухомій суглобовій головці під час бічних рухів рухатися у колі конструкційного центру і робити незначні рухи вбік. До незначних незручностей роботи з ним необхідно віднести неможливість імітації фізіологічного відкривання рота

Артикулятор Монсона. Побудова цих артикуляторів грунтується на теорії Монсона. Поздовжні осі зубів верхньої та нижньої щелеп перетинаються в одній точці, яка знаходиться над решітчатою кісткою у ділянці crista galli. За Монсоном, ця точка є центром кулі, а оклюзійні поверхні зубних рядів розміщуються по кривій її нижнього сегмента. До недоліків теорії необхідно віднести неврахування даних анатомії і фізіології нижньощелепного суглоба та особливостей рухів нижньої щелепи. До артикуляторів типу Монсона відносять артикулятори Водсворта і Хегмена.

Основні типи артикуляторів.

Артикулятори можна розділити в залежності від можливості налаштування суглобових і різцевих шляхів та від особливостей конструкції суглобового механізму.

Згідно першої класифікації:

• середньо анатомічні

• напів

• повністю регульовані

В залежності від конструкції суглобових механізмів:

- Arcon

- Non-Arcon

По принципу функціональності та складності механізмів розрізняють чотири типа артикуляторів:

• Площинні артикулятори ( оклюдатори)

• Середньоанатомічні

• Напіврегульовані

• Повністю регульовані або універсальні.

В простому площинному артикуляторі можна виконати тільки шарнірні рухи, будь які бічні рухи виключені. Тобто використання його дуже обмежене.

В середньо анатомічних артикуляторах значення суглобових кутів зафіксовано. Середньоанатомічні артикулятори можна використовувати для виготовлення одиночних коронок і при необхідності для виготовлення повного знімного протеза при беззубих щелепах..

Напіврегульовані артикулятори дозволяють регулювати кут Бенета і кут сагітального суглобового шляху. Міжмищелкова відстань зазвичай складає 110 мм. Ций тип артикуляторів містить в собі механізми, які відтворюють суглобові і різцеві шляхи, які можна налагодити по усередненим даним, а також по індивідуальним кутам цих шляхів, отриманих у пацієнтів.

Повністю регульовані або універсальні артикулятори – налаштовуються по індивідуальним паметрам рухів нижньої щелепи, отриманим у кожного конкретного пацієнта. Для налаштування цих типів атрикуляторів необхідні аксіографічні записи рухів нижньої щелепи. В основному використовуються при повній реконструкції оклюзії. «Protar»

ARCON складається з рухливої кульки, яка імітує суглобову головку на нижній рамі артикулятора. Суглобова ямка, по якій переміщується кулька, знаходиться в верхній частині його суглобового механізму. В суглобовому механізмі бездугового артикулятора типу NON-ARCON колія для переміщення суглобової кульки розташовується в нижній, а кулька – в верхній частині приладу. (Рис.2)

До артикуляторів типу ARCON відносяться: “SAM (2,3)”, Whip-Mix”, “Artex (AN, AR)”, “Denar Mark II,V”

Відносний фізіологічний спокій - таке положення нижньої щелепи, коли жувальна мускулатура перебуває в стані мінімального напруження або фізіологічної рівноваги. У стані відносного спокою губи торкаються одна одної, нижня щелепа опущена, між зубними рядами є проміжок шириною 2—3 мм, а отже і нижня третина обличчя на 2—3 мм більша, ніж при центральній оклюзії. Стан відносного спокою встановлюється рефлекторно після скорочення жувальних м'язів, порівняно легко визначається в хворого і є орієнтиром при визначенні висоти центральної оклюзії, коли відсутні зуби-антагоністи

Позаротовий метод запису рухів нижньої щелепи: реєстру вальний пристрій Гізі. Він складається з металевої підковоподібної пластинки та лицевої дуги. Пластинка кріпиться на нижньому прикусному валику в ділянці фронтальних зубів і з*єднається з лицевою дугою. Кінці лицевої дуги оснащені олівцями і розташовані в ділянці суглобів. На щоку спереду від вуха накладають папір, до якого спрямовані загостренні кінці олівців. Прикусні валики верхньої та нижньої щелеп водять в ротову порожнину і пацієнт змикає щелепи у положенні центрального співвідношення. Хворий рухає щелепу допереду і вбік – штифти ковзають по амальгамі або пластичній масі, залишаючи сліди.

Теорії артикуляції